9 жовтня у місті Берегово відбулися меморіальні заходи з вшанування пам’яті жертв радянського авіаудару 1944 року, внаслідок якого загинуло близько 250 осіб – як військовослужбовців, так і мирних жителів.
У жовтні 1944 року 27 радянських бомбардувальників увійшли в повітряний простір Берегова з метою знищення міського залізничного вокзалу, що мав стратегічне значення. Однак атака виявилася неточною – бомби вразили не лише вокзал, а й навколишні житлові квартали. Більше того, після бомбардування радянські літаки відкрили хаотичний вогонь по місту, що спричинило численні жертви серед цивільного населення.
Цей напад став однією з найболючіших сторінок в історії Берегова. Тоді загинули солдати, які поверталися додому, жінки, діти, представники різних національностей, які жили у мирі та злагоді на Закарпатті.
У річницю трагедії вшанування розпочалося на військовій ділянці міського кладовища, де зібралися представники місцевої влади, угорської громади, учні та вчителі навчальних закладів, а також дипломати. Захід був організований Консульством Угорщини в Берегові, громадською організацією Pro Cultura Subcarpathica, Закарпатським угорським уіверситетом ім. Ференца Ракоці ІІ та Берегівським угорським ліцеєм ім. Габора Бетлена.
Пам’ятну церемонію відкрила консул Угорщини в Берегові Андреа Фюлеп, яка звернулася з привітальним словом до присутніх. У своєму виступі консул Іштван Дьєбнар наголосив на важливості збереження історичної пам’яті для молодого покоління. Він також провів паралелі між трагічними подіями минулого та нинішньою війною в Україні, яка, на жаль, теж забирає життя мирних жителів.
З глибоким історичним оглядом трагедії 1944 року виступила завідувачка кафедри історії та соціальних наук університету Ракоці Єлизавета Молнар-Д. Учні ліцею Г. Бетлена представили літературно-історичну композицію, присвячену загиблим.
Далі церемонія продовжилася біля меморіальної дошки на будівлі залізничного вокзалу, куди учасники поклали вінки пам’яті. Тут також прозвучали військові пісні у виконанні гармоніста Берталана Галаса, викладача народної мистецької школи «Тюльпан Танода».
Президентка Pro Cultura Subcarpathica та університету Ракоці Ільдіко Орос у своєму виступі зазначила: «250 берегівських мешканців назавжди зникли з міста. Люди, з якими ми вже ніколи не зможемо познайомитися. Це нагадує нам про небезпеку війни та попереджає, що найбільше від неї страждають звичайні люди».
Міський голова Берегівської громади Золтан Бабяк також підкреслив важливість усвідомлення небезпеки війни в наш час: «Хоча нам може здаватися, що війна далеко, ми маємо серйозно ставитися до повітряних тривог, аби подібна трагедія, як у 1944 році, не повторилася».
Молода актриса Закарпатського обласного угорського драматичного театру Ганна Деметер емоційно прочитала вірш Ференца Мори «Вечірня молитва», що став символічним завершенням заходу.
На завершення учасники знову поклали вінки до пам’ятної дошки на стіні Берегівського залізничного вокзалу.
Щороку 9 жовтня мешканці Берегова разом із представниками угорської громади та дипломатами збираються, щоб ушанувати пам’ять невинно загиблих і ще раз нагадати собі та майбутнім поколінням: мир – це найвища цінність, яку потрібно берегти щодня.
Пам’ять загиблих у результаті авіаудару 9 жовтня 1944 року угорських військових та цивільного населення вшанували у місті Берегові на військовій ділянці міського кладовища, а також біля меморіальної дошки на будівлі залізничного вокзалу 9 жовтня.
9 жовтня 1944 року в повітряний простір Берегова увійшли 27 радянських бомбардувальників з метою розбомбити залізничну станцію. Однак бомбардування було неточним, тож постраждали й навколишні вулиці. Після цього радянські літаки почали обстріл міста, розстрілюючи не тільки військових, а й мирних жителів. Жертвами цих жахливих і шокуючих дій стало близько 250 людей. Їх пам’ять вшанували спочатку на громадському цвинтарі міста. В рамках меморіального заходу, організованому Консульством Угорщини в Берегові, з тематичними віршами виступили учні берегівського ліцею ім. Габора Бетлена, відтак представники церков помолилися за упокій загиблих.
Очільник Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар зазначив, що подібні меморіальні заходи мають важливе значення в житті громад, адже таким чином молодь дізнається про історичні події минулого, які й донині значно впливають на їхнє життя.
Вшанування пам’яті продовжилося біля меморіальної дошки на будівлі залізничного вокзалу. Співорганізаторами заходу виступили Закарпатський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ, громадська організація Pro Cultura Subcarpathica та Закарпатський угорський ліцей.
На початку лаборант філологічного факультету Закарпатського угорського інституту Сільвестр Ферку заспівав угорську народну пісню «Паде дощ».
Голова Берегівської територіальної громади Золтан Бабяк на початку свого виступу повідомив, що трагедія 79-річної давнини безпосередньо торкнулася і його родини, адже осколкові поранення отримав його дідусь по материнській лінії, від чого відчував болі та страждав до кінця життя. «Сьогодні ми зібралися тут із нагоди річниці найдраматичнішої, найболючішої події в історії Берегова. 9 жовтня 1944 року осколки бомб, що падали з неба, та хаотичний обстріл, відкритий після бомбардування, забрали життя поранених солдатів, які поверталися додому до своїх родин, дітей різних народів, а також життя невинних жителів Берегова, які перебували тут чи навіть за кілька сотень метрів звідси.
Це злодіяння залишається невід’ємною частиною історії нашого міста, нашої власної історії, не даймо йому канути в лету!» – наголосив міський голова.
«Сьогодні ми проголошуємо тут цінності єдності та миру, і сподіваємося, що нам ніколи не доведеться пережити подібні жахи», – додав очільник громади.
Завідуючий кафедри історії та суспільних наук Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Дьордь Чатарі пригадав період Другої світової війни, коли у жовтні 1944 року радянський фронт досяг Берегова. Наслідки цього відчуваються досі. Біля вокзалу колись стояв привокзальний готель, на його місці нині ростуть дерева та кущі, бо готель теж постраждав внаслідок бомбардування, після чого його вже не відновлювали. «Ті події торкнулися майже кожного з нас, адже, якщо уважно вивчити історію своїх родин, ми зрозуміємо, що майже кожен із нас втратив когось зі своїх рідних у ті часи», – додав історик.
На завершення Сільвестр Ферку продекламував вірш Міклоша Радноті «Я не можу знати». Затим присутні поклали вінки до пам’ятної дошки на стіні берегівського залізничного вокзалу.
