Вона заснувала клуб літературних дебютів «Нові імена», підтримувала молодь, налагоджувала звʼязки з творчою інтелігенцією Закарпаття… Надії Панчук нещодавно могло б виповнитися 85. Що згадують колеги? Як обласна книгозбірня вшановує памʼять Надії Панчук та інше – у розмові з головною редакторкою бібліотеки Іванною Когутич-Гаврош.
У нинішній час молодь дедалі раніше стикається зі спокусами та життєвими ситуаціями, які можуть легко підштовхнути її до різних видів залежності. Саме тому лекції з профілактики наркоманії мають особливе значення, адже на основі правдивого, реального досвіду ілюструють страшні наслідки вживання психоактивних речовин та важкий, але можливий шлях до одужання. Відомий угорський репер Кертіс (Curtis) показує все це через свої особисті історії, даючи студентам поради, які підкріплюють їх у переконанні, що завжди є вибір і допомога доступна.
У лютому 2024 року Аттіла Сийкі Кертіс уперше відвідав Закарпаття на запрошення KultúrKaraván і, крім зустрічей з публікою, побував у кількох школах краю. Його профілактичні лекції для молоді мали глибокий вплив і на нього самого. За словами Кертіса, саме тоді він усвідомив, що розповіді про боротьбу за власне життя та відновлення можуть стати ефективним засобом для того, щоб відвернути інших від небезпечного шляху наркотиків.
Керівниця «Культурного каравану» на Закарпатті Крістіна Кудлотяк повідомила, що цього року лекцію Кертіса мали змогу прослухати студенти Фахового коледжу Закарпатського угорського університету ім. Ференца Ракоці ІІ і Реформатського ліцею в с. Великі Береги. Прийом репера був надзвичайно відкритим та надихаючим – Кертіс отримав підтвердження того, що його історія торкається багатьох і може надати реальну допомогу.
Зустрічі з молоддю щоразу переконують артиста, як важливо відкрито говорити про причини залежності, спокуси та труднощі, з якими він сам зіткнувся. Своїми щирими зізнаннями Кертіс хоче дати пораду, котра стане справжньою опорою, особливо для тих, хто саме шукає власний шлях. Особистий досвід репера, історія його одужання можуть бути цінним інструментом для профілактики наркоманії, насамперед серед молоді.
«Наркотики стають дедалі більшою проблемою. Тому я вважаю важливим, щоб молоді люди займалися спортом, знаходили таку діяльність, яка рухає їх уперед. Якщо колись я потрапив у цю ситуацію, то хоча б своїми історіями можу передати якомога більше позитиву», – розповів Кертіс нашому виданню. А відтак додав, що хоче побувати скрізь, де живуть угорські діти, де люблять його музику. Таким чином цього разу знову опинився на Закарпатті.
Наприкінці виступу Кертіс здивував учнів коротким, невимушеним мініконцертом. Молодь разом з ним заспівала найвідоміші пісні, що стало веселим та радісним завершенням розмов на серйозні теми.
Захід відбувся за підтримки міністерства закордонних справ і торгівлі Угорщини.
Під час підсумкового щорічного інтерв’ю ми поговорили з Агнеш Кулін, головою Товариства угорських митців Закарпаття образотворчого та прикладного мистецтва ім. Імре Ревеса (РІТ), про насичені програми, радісні події, відкриття галерей, виставки, мистецьку освіту в краї, живопис на відкритому повітрі та плани на поточний рік.
– Російсько-українська війна торкнулася кожного, в тому числі й мешканців Закарпаття, а митці – мабуть, навіть більш чутливі особи, ніж пересічні люди. Як члени РІТ пережили 2024 рік, як проходили тво,рчі години, якими були найважливіші події та досягнення в житті товариства?
– 2024 був складним роком, оскільки події, які перевернули все наше життя, продовжуються. Це був час, коли робота сім’ї, друзів, колег та громадських об’єднань і товариств, що підтримують нас, стала ще більш цінною. Ми намагалися більше дослухатися один до одного, допомагати творити, щоб принести трохи світла в розруху, яка затьмарювала наші дні. Кожна мить, проведена разом, кожна розмова, кожна виставка – це джерело тепла і світла, яке допомагає нам пережити цей важкий час.
2024 рік також мав дуже складний початок, але ми вирішили розпочати його, вдаючи, що все гаразд, і показати, що ми все ще можемо реалізовувати наші програми. Тож, зрештою, я можу сказати: якщо не все було досягнуто, ми завершили рік, сповнений дуже насиченими проєктами та виставками. Перші збори товариства відбулися в лютому, коли я представила програму, і члени здивувалися, коли я розповідала про те, чого ми хочемо досягти.
– Незважаючи на війну та економічні труднощі, товариство організувало велику кількість виставок, художники брали участь у численних виставках на різних майданчиках.
– Однією з причин цього є створення нової культурної інституції в Берегові – галереї «Na’Conxypan». Це була дуже важлива подія для всіх нас і для угорської культури на Закарпатті, адже відтепер місто Берегово має міську галерею, до якої можна потрапити з головної площі. У цьому приміщенні і раніше були галереї, починаючи з 2002 року, коли це була виставкова зала Товариства ім. Імре Ревеса, але зараз простір було відновлено. Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці II є утримувачем закладу, а Товариство угорських митців Закарпаття образотворчого та прикладного мистецтва ім. Імре Ревеса займається організацією програм, кураторською роботою, організацією виставок та мистецькою освітою. Цікавий вибір назви, усім цікаво, звідки вона походить. Na’Conxypan – дуже цікаве місце. Його придумав Лайош Гулачі, угорський художник-символіст і модерніст із закарпатським корінням. Це вигаданий ним фантастичний світ, місце усамітнення від проблем зовнішнього світу. Сюди він тікав від сірих, сумних моментів повсякденного життя і жахів, з якими не міг упоратися. Він також жив у важкий час, під час Першої світової війни, і для нього Na’Conxypan був справжнім світом мрій, де могло статися все, що завгодно, траплялися позитивні речі, люди могли закохуватися. Ці персонажі жили в минулому золотому столітті рококо, і він намалював усе це. Лайош Гулачі також має відношення до Берегова через свого батька, тож ми подумали, що в цей складний період нам потрібні такі пейзажі мрій. Ми також хотіли, щоб галерея стала простором для такого ескапізму та мрійливості. Минулого року ми організували там чотири виставки, і, здається, ця ідея припала до душі людям, багато з яких прийшло, щоб «помріяти».
– Якими були ці виставки?
– У 2024 році ми організували там ювілейну виставку до 30-річчя дитячого журналу «Ірка», потім весняну виставку робіт членів РІТ, ретроспективну меморіальну виставку Дьордя Бенкьо «In Memoriam» восени та групову виставку 6 художників-ювілярів із РІТ на завершення року.
“Ірка” – подруга дитинства багатьох поколінь закарпатців, у тому числі й мого. Цілі покоління закарпатських угорців виросли на дитячому журналі, який виходить уже 30 років. Спочатку я була читачкою журналу, згодом стала його ілюстратором. Ми хотіли відзначити останні три десятиліття, представивши візуальний світ “Ірки”. У лютому ми відсвяткували ювілей виставкою обкладинок та ілюстрацій зі 137 номерів, що вийшли до цього часу.
У березні відкрилася весняна виставка РІТ у рамках серії заходів «Дні Ракоці», цим самим ми відродили традицію, яка була перервана раніше, оскільки востаннє «Дні Ракоці» включали весняну виставку робіт об’єднання у 2018 році, але останні шість років брак місця не дозволяв презентувати більші виставки. На виставці було представлено понад 40 скульптурних, живописних та графічних робіт 23 закарпатських митців.
У вересні ми організували ретроспективну виставку робіт художника Дьордя Бенке. Я знала його як художника і як члена сім’ї, адже він був моїм дядьком. Дьордь Бенке почав займатися мистецтвом у дуже молодому віці, ще підлітком, але його головною амбіцією було стати не художником, а священником. Пізніше, однак, його вчителі, Гізелла Дравай та Анна Горват, помітили його вправність і підтримали його в мистецькій кар’єрі. Окрім живопису, Дьордь Бенке цікавився літературою, і його вірші, оповідання та рецензії з’являлися в місцевих газетах, починаючи з 1980-х років. Організовуючи цю виставку, ми мали на меті показати якомога більше його облич, а також запропонувати щось нове тим, хто знав його протягом багатьох років.
Минулий рік був особливим, адже двом нашим художникам, Ендре Гіді-старшому, Степану Шолтесу виповнилося 80 років, двом нашим Яношам, Яношу Клісі та Яношу Реті, – 75, а Тібору Віллашеку та Франциску Ерфану – 65. Це прекрасні, ювілейні дати, і ми хотіли представити творчість цих художників більш детально. У листопаді в галереї Na’Conxypan відкрилася групова виставка ювілярів Товариства угорських митців Закарпаття образотворчого та прикладного мистецтва ім. Імре Ревеса. Подію прикрасила присутність Адама Штіфтера, заступника держсекретаря з питань розвитку східних відносин Міністерства закордонних справ і торгівлі Угорщини, який відвідав наш регіон із робочим візитом.
– Окрім проведення виставок, галерея Na’Conxypan виконує якусь іншу функцію?
– Окрім організації великої кількості виставок, у цій установі ми взяли на себе нове завдання – організовувати мистецькі освітні сесії. Галерея не обмежується відкриттям виставки, тобто ми не просто відкриваємо її, виголошуємо тост і розмовляємо, а картини виставляються на місяць для огляду публіки. Для нас було важливо зробити щось таке, що приваблювало б перехожих, і ми хотіли сформувати у молоді звичку ходити на виставки, тому ми організовували різні заходи під час виставкових періодів: у нас були тренінги, майстер-класи, дискусії і, звичайно ж, екскурсії для відвідувачів, від дошкільнят до дорослих. Спершу ця співпраця зі школами та дитячими садочками розпочалася з труднощами, але до кінця року вони запитували і чекали, коли буде наступна програма і коли вони зможуть прийти до нас знову. Ідея спрацювала настільки добре, або ми були настільки голодні до таких програм, що до нашої останньої виставки ми іноді навіть не могли вмістити групи відвідувачів. Ми закрили групову виставку робіт РІТ із більш ніж 500 відвідувачами, що для Закарпаття є справжнім подвигом. Від шкіл Ужгорода до Тячева учні та дорослі групи приходили, щоб записатися на ці заняття. У зв’язку з проведенням тематичних майстер-класів організатори чекають на заявки від груп, які хочуть узяти в них участь. Звертатися можна через контакти галереї (naconxypan.galeria@kmf.org.ua або за номером: +380665238816).
– Протягом багатьох років товариство плідно співпрацює з кількома іншими установами та фондами.
– Окрім ЗУІ, ми також співпрацюємо з благодійним фондом «GENIUS», ще одним давнім нашим партнером. Минулого року відбувся 14-й творчий табір «Jankovics Mária», який носить ім’я одного із засновників нашого товариства. Ми організували мистецькі табори у двох місцях – у с. Пийтерфолво та Берегові – і РІТ надає художні матеріали та професійну підготовку, а наші члени беруть участь у роботі цих таборів. У 2024 році ми допомогли більш ніж 58 дітям провести тут літні канікули, творячи мистецтво.
– Якою була осінь для товариства?
– Осінь – це дуже напружений і насичений час для всіх нас. Ми також ініціювали кілька виставок, у тому числі поїздку до Києва, організовану Міністерством закордонних справ Угорщини. Товариство ім. Імре Ревеса представило себе на груповій виставці в нашій столиці, в Метрополітен-музеї, де 23 із 25 наших активних членів показали 1-2 роботи. У зв’язку з цим днем організовуються міжнародні програми скрізь, де є угорська публіка, яка любить мистецтво, та угорська творча спільнота. З нагоди цієї події Посольство Угорщини в Києві запросило нашу компанію організувати групову виставку в столиці України. Я рада, що ми змогли привезти роботи РІТ у центр Києва в ці складні часи, і ми сподіваємося, що зможемо брати участь у подібних програмах в мирні часи, щоб підвищити репутацію угорської культури та образотворчого мистецтва на Закарпатті.
– Чи вдалося вам зібратися для творчості на свіжому повітрі в минулому році?
– Коли ми повернулися з групової виставки, то одразу ж поїхали до Липовець, Неліпино, де наприкінці осені біля підніжжя гір організували творчий табір, в якому могли взяти участь по кілька осіб, і нас зустріла чудова карпатська погода. Я думаю, що для багатьох із нас це був надихаючий час, він дав нам багато досвіду, який ми будемо використовувати в майбутньому.
– Вже стало традицією, що в грудні художники товариства підбивають підсумки творчого процесу за рік на зимовій виставці.
– І ось настала завершальна частина року, коли, за традицією, ми готувалися до нашої зимової виставки, річної виставки авторів, а також вручали премії та стипендії Імре Ревеса. З премією Імре Ревеса не все пішло так, як планувалося, оскільки вже два роки ми хотіли вшанувати память мецената Яноша Арпада Потапі, який, на жаль, пішов із життя. Тож разом з організаторами, Генеральним консульством Угорщини в Ужгороді та ТУКЗ-КМКС, ми вирішили вперше вручити посмертну премію ім. Імре Ревеса і таким чином хотіли подякувати йому за 10 років підтримки, яку він надавав угорській культурі Закарпаття.
Стипендія ім. Імре Ревеса також була дещо незвичною у порівнянні з попередніми роками, оскільки ми присуджували її вже вшосте, досі ми завжди нагороджували молодого художника, скульптора чи візуального митця закарпатського походження, якому не виповнилося 30 років, але минулого року ми нагородили молоду письменницю та поетесу Кату С. Карпаті. Їй теж близька ідея візуального мистецтва, оскільки також була присутня на презентації проєкту «Відкрите вікно – слова в картинках, картинки в словах», започаткованого у 2020 році спільно з Літературним товариством ім. Ковача Вільмоша, і брала в ньому активну участь, створивши понад шість художніх творів, віршів та короткої прози за мотивами творів наших митців. Проєкт засвідчує, як можуть взаємодіяти митці-артисти, художники, що працюють у різних жанрах.
– Чи є щось таке, чого не вдалося досягти з програмного плану, розробленого в лютому минулого року?
– На 2024 рік ми запланували багато програм, різноманітних акцій, адже підтримували членів товариства, брали участь у мистецькій освіті Закарпаття, а також встигли реалізувати виставки та проєкти. Деякі ідеї, які були озвучені на лютневих зборах, ще не реалізовані. Тоді ми поставили собі за мету встановити меморіальні дошки трьом нашим членам-засновникам, і ця робота триває. Дошки вже виготовлені, залишилося тільки організувати їх розміщення, яке було перенесено на 2025 рік. 2024 рік був дуже яскравим і насиченим подіями, які відбулися в роботі Товариства ім. Імре Ревеса, і ми сподіваємося розпочати 2025 рік із тими ж планами. Ми бачимо, що у нас ще є над чим працювати, перед нами стоять нові завдання, і ми хотіли б скласти таку ж саму насичену програму на 2025 рік. Сподіваємося, що у більш мирний період нам вдасться усе це матеріалізувати.
Молодіжна організація Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) з моменту реорганізації у червні 2014 року реалізувала низку програм в колі закарпатської молоді, спрямованих на допомогу один одному та сприяння соціальній чутливості, поруч із заходами щодо розбудови громади, збереження ідентичності, а також професійного навчання.
Благодійні програми та заходи допомагають молоді Закарпаття. Організація охоплює 46 місцевих осередків по всій області. Про реалізоване, діяльність організації та плани на майбутнє ми розпитали у голови молодіжної організації ТУКЗ-КМКС Іштвана Добші.
– Як би ви коротко оцінили 2024 рік?
– На початку 2024 року воєнна ситуація продовжувала визначати наше повсякденне життя. Відповідно сформулювалася і діяльність молодіжної організації, з особливим акцентом на підтримку молодих угорців Закарпаття, як вдома, так і в Угорщині.
– Які заходи вдалося реалізувати минулого року?
– 2024 рік ми розпочали з оголошення конкурсу відеороликів на тему краси Закарпаття, на який надійшло багато творчих робіт. У березні ми організували благодійну музичну зустріч у Будапешті, під час якої вдалося зібрати понад мільйон форинтів. У Берегово завітав комік Балаж Беліцаї, виступ якого зібрав повний зал глядачів. Також ми оголосили фотоконкурс, на який надійшло близько 100 робіт, а з 25 найкращих ми організували виставку. Зважаючи на воєнні умови, ми зосередилися переважно на спортивних заходах, зокрема вже вп’яте організували наш рибальський турнір та вперше Берегівський юнацький шаховий турнір. Нам вдалося забезпечити квитки на фестиваль «MCC 2024» для понад сотні закарпатців, ми взяли участь у різноманітних молодіжних форумах та панельних дискусіях. Наприкінці року Миколай молодіжної організації роздав майже 100 пакунків із солодощами дітям. У грудні в рамках ще одного благодійного вечора гумору виступив Адам Терек. Минулого року найбільшою нашою подією став благодійний вечір «Різдво для Закарпаття», який відбувся в Будапешті, за участі понад 400 гостей, зібрані кошти з якого, понад два мільйона форинтів, ми направили на лікування двох закарпатців – Емілії та Андраша.
– Як організація контактує з молоддю?
– Через воєнні умови значна частина нашої діяльності була переведена на онлайн-платформи. Через них, через соціальні мережі намагаємося охопити та привернути увагу молодих людей як вдома, так і в Угорщині до наших заходів, наприклад, конкурсів. Крім того, звичайно, у нас також є зустрічі.
– Чи ведеться професійна робота серед молоді? Якщо так, то в якій формі?
– Попри всі труднощі, минулого року вже всьоме вдалося організувати тренінг громадського лідерства, одним із засновників якого є наша організація. Ми хочемо посилити це у 2025 році, тому що важливо, щоб молодь могла висловлювати свої ідеї.
– Які можливості молодіжна організація ТУКЗ-КМКС надає молоді?
– Наша організація підтримує молодь різними програмами, грантами, громадськими заходами. Ми надаємо їм можливості для створення спільноти, самовираження та професійного розвитку як онлайн, так і офлайн, коли дозволяють обставини. Найбільше, що ми можемо забезпечити, – громада.
– Які наразі основні стратегічні аспекти роботи серед закарпатської молоді?
– Наша головна мета – зберегти ідентичність закарпатської угорської молоді, зміцнити та підтримати її в нинішній складний час. Серед наших стратегічних аспектів – посилення згуртованості громади, збереження культурних цінностей та залучення молоді до суспільного життя. Сподіваємося, що 2025 рік стане роком, коли одним із головних стратегічних завдань буде репатріація молоді, яка зараз проживає далеко від батьківщини.
– Як найкраще допомагати один одному на Закарпатті?
– Найважливіше – єдність і солідарність громади. Підтримка один одного, участь у спільних заходах, збереження суспільних цінностей можуть допомогти пережити важкі часи.
– У якому напрямку розвивається змістовна робота між організацією та молоддю?
– Незважаючи на труднощі, нам вдалося зберегти та зміцнити стосунки з молоддю. Ми використовуємо онлайн-платформи, щоб спілкуватися з ними, організовуємо заходи, реагуємо на їхні потреби, підтримуємо у поточній ситуації. У листопаді 2024 року відбулися чергові загальні збори нашої організації, я отримав довіру молоді ще на три роки, але це мій останній мандат, оскільки переконаний, що молодіжну організацію має очолювати молода людина. Хоча я ще не вважаю себе старим, але хотів би передати естафету молодшому за мене наступнику. Підготовка своїх наступників – також важливий аспект нашої роботи.
– Як оцінюєте роботу молодіжної організації ТУКЗ-КМКС у світлі подій минулого року?
– Незважаючи на труднощі, нам вдалося адаптуватися до обставин, ми продовжуємо підтримувати молодь. Ми пишаємося тим, що наші заходи сприяли згуртуванню та розвитку молоді. Я радий, що ми виконуємо свої завдання зі збереження громади відповідно до наших скромних можливостей.
– Які плани в організації на майбутнє?
– Нашою метою і надалі є підтримка угорської молоді Закарпаття та зміцнення нашої громади. Ми плануємо нові заходи, які відповідають актуальним викликам і дають можливість молоді розвиватися. Сподіваюся, що цього року ми зможемо все це зробити в більш мирних умовах.
Закарпатські угорці – громада, яка любить свою батьківщину, тужить за рідним домом і прагне процвітати на рідній землі. Доказами цього є потреба в культурному житті, дбайливе ставлення до традицій, прагнення реалізуватися в суспільстві. Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС) значною мірою сприяє задоволенню цих потреб, представляє інтереси угорської нацменшини в політичній, громадській та економічній сферах. Після завершення 2024 року ми розпитали Лівію Балог, очільницю Ужгородського районного та Чопського місцевого осередку ТУКЗ-КМКС, про роботу організації, реалізовані проєкти та плани на майбутнє.
– Як почався 2024 рік? Чим він відрізнявся?
– Після пандемії коронавірусу й особливо початку війни робота Ужгородського районного осередку Товариства угорської культури Закарпаття змінилася, організація працює по-іншому. Рік теж розпочався не так, як зазвичай. Товариство охоплює 31 місцевий осередок і до згаданих прикрих та жахливих подій налічувало 14 тисяч членів. Відтоді їхня кількість постійно зменшується. Ідеться про місцеві осередки, які функціонують на Ужгородщині. Найбільші – у Великій Доброні, Ужгороді та Чопі, кількість їхніх членів становить близько двох тисяч осіб. Найменший осередок діє в Середньому, там нараховується 40 учасників організації. Через нинішню ситуацію багато хто виїхав, загалом кількість наших членів зменшилася на 20%. Водночас, незважаючи на сумні реалії, чимало людей досі бачать своє майбутнє на батьківщині. Зокрема це видно з того, що один із членів певної сім’ї продовжує жити й працювати тут, на Закарпатті. Тож членство в ТУКЗ-КМКС родини теж зберігають.
Щодо Ужгородського району, то загалом можна сказати, що громада тут стала багатогранна, інклюзивна, усім цікавиться. На наших культурних заходах зали завжди заповнюються. Загалом 2024-й став роком, коли ми поступово почали повертати певні речі у свою діяльність.
– Які заходи вдалося реалізувати?
– Великих веселощів з танцями ми й надалі не організовували, але провели практично всі заходи для дітей та представників старшого покоління.
22 січня захід з нагоди Дня угорської культури відбувся не лише в Берегові, але й Ужгороді. Це була театральна постановка з віршами Єне Джида.
На початку березня до нас учергове завітав мандрівний декламатор Пейтер Лорант Товт, який виступив зі своєю програмою в селах Сюрте, Палло, Великі та Малі Геївці, Ратівці.
15 березня, у день національного свята, відбулося традиційне покладання вінків до пам’ятника Петефі в Ужгороді.
На початку квітня ми провели 35-ті загальні збори делегатів Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС. Крім того, річні збори відбулися в усіх місцевих осередках. Наші делегати були також на обласному засіданні, долучилися до обговорення важливих питань. Збори слід проводити щорічно, щоб залишатися легітимними, надійними.
4 травня в День угорського народного танцю разом із громадською організацією «Мережа будинків народних традицій – Закарпаття» ми провели захід із залученням дітей та молоді Ужгородщини. Він відбувся на базі Угорського дому у Великій Доброні за участю 140 дітей. Місцеві ґаздині приготували для гостей місцеві страви. Подія стала певною новинкою. Останнім часом на Закарпатті, зокрема на Ужгородщині, були створені дитячі танцювальні колективи, для яких у рамках грантових програм тепер є можливість шити традиційні костюми, виготовляти одяг та аксесуари. Це був дуже колоритний захід, і ми з нетерпінням чекаємо, коли таких і подібних подій у нас стане багато.
Клуб пенсіонерів Чопа на початку травня відзначив 10-річчя свого заснування. Для нас представники старшого покоління дуже важливі, адже тепер, коли молодь часто не може брати активну участь у суспільному житті, ми завжди можемо розраховувати на них. Чопський клуб пенсіонерів є найбільшим на Закарпатті. Ми створили його 10 років тому завдяки ініціативі кількох людей, а зараз кількість членів становить уже 60 осіб. Вони мають свій хор із 30 учасників, щотижня проводять репетиції, при нагоді виступають.
29 травня 200 семикласників з Ужгородського району за підтримки ТУКЗ-КМКС та Закарпатської угорської туристичної ради відвідали Меморіальний парк у селі Чома. Цей спільний проєкт дуже важливий з точки зору угорських традицій і культурних цінностей. Проїзд учнів забезпечили територіальні громади, тож нам не довелося на це витрачатись. Екскурсії та інші атракції на території парку теж були безкоштовні. Наразі ми бачимо попит на такі поїздки, тож плануємо проводити їх і цього року.
4 червня, у День національної єдності, уже традиційно ми проводимо меморіальні заходи на двох локаціях – у Сюрте та Великій Доброні. Так було й минулого року. Крім того, у Сюрте з цієї нагоди відбувся кінопоказ стрічки «Зараз або ніколи!».
У серпні за підтримки Фонду ім. Габора Бетлена й Державного секретаріату з питань національної політики Угорщини ми організували тур ансамблю «Кредо», який виступив у Великій Доброні, Чопі, Концові та Сюрте. У 2024 році цей колектив відзначив своє 30-річчя. Його учасники виступають по всьому Карпатському басейну з піснями на вірші відомих угорських поетів. Ансамбль «Кредо» був заснований на Ужгородщині, і з нагоди національного свята, Дня святого Іштвана, ми вирішили цими виступами дещо підбадьорити місцевих мешканців. Зокрема у Великій Доброні колектив заспівав на традиційному святі «Хліб угорців», який проводився на території будинку милосердя «Добрий самаритянин».
2 вересня спільно з місцевими церквами в селі Палло ми провели День сім’ї, а в Тарнівцях – День дітей. Раніше на Ужгородщині організовували багато заходів для малечі, у понад десяти населених пунктах регулярно. Наразі ж на перший план вийшли майстер-класи до Адвенту, які є більш затишними й тихими, але водночас теж залучають багато дітей. Звісно, хочеться повернути масові дитячі свята, адже посмішки малечі – це найголовніше.
27 вересня за підтримки Державного секретаріату з питань національної політики Угорщини ми отримали фінансування для показу театральної вистави Наталії Ґал «Маленький свинопас». Виступи відбулися в Малій Доброні, Часлівцях, Тийглаші та Холмоку. Ми отримали гарні відгуки й цього року подамо заявку на грантове фінансування показу лялькової вистави.
У Великій Доброні також за грантові кошти 30 вересня ми організували чергове дитяче свято.
19–20 жовтня в Чопі відбувся більш масштабний захід під назвою «Зустріч поколінь». Голова Чопського клубу пенсіонерів Олена Бєлович нещодавно стала очільницею Спілки закарпатських угорських клубів пенсіонерів, і ми разом подали грантову заявку на проведення спільної події за участю 8 закарпатських клубів та ще двох з Угорщини – Загоні та Бічке. Були виступи, спілкування. Місцевий громадський центр ТУКЗ-КМКС вміщує сто осіб, є також можливість розміщення, чим і скористалися пенсіонери. Це був грант Фонду національної єдності Угорщини, на який ми плануємо подати заявку й цього року, адже старше покоління дуже любить такі заходи. Крім того, сформувався попит на проведення традиційної зустрічі хорів, який щороку проводився в Тячеві. Ми б хотіли повернути його до переліку заходів ТУКЗ-КМКС, як і програму «Золота осінь».
У 2024-му минуло 80 років з часу так званих «маленьких робіт», коли угорське та німецьке чоловіче населення Закарпаття було вивезене до сталінських радянських таборів за звинуваченням у колективній провині. Пам’ятні заходи з цієї нагоди відбулись у всіх місцевих осередках нашої організації. 30 листопада в Чопі на запрошення ТУКЗ-КМКС виступили артисти Закарпатського обласного угорського драматичного театру з тематичною виставою «Господи, допоможи повернутися додому!». Це неймовірно сильна, вражаюча постановка Наталії Ґал, у якій використовуються документальні відео та фото.
20 грудня театр знову завітав до нас з різдвяною програмою. Ця подія відбулася за участю голів та представників місцевих осередків організації. Крім того, з нагоди Адвенту було проведено заходи в Есені, Великих Геївцях та Ратівцях.
– Товариство угорської культури Закарпаття розбудувало гарну соціальну мережу. Як вона функціонує на Ужгородщині?
– Це справді так. Оскільки ТУКЗ-КМКС завжди реагує, підтримує зв’язок з нашими місцевими осередками, ми можемо не тільки надавати, але й збирати інформацію. Тож дізнаємося про всі місцеві проблеми, бачимо життя людей і намагаємося відповідати на потреби. Чимало наших членів борються з серйозними захворюваннями, потребують чи перенесли складні операції, тому два роки тому була започаткована система для їхньої підтримки. Рішення приймає медична комісія на основі певних критеріїв.
Звісно, ми діємо й на політичному рівні. Наші депутати присутні в районній та місцевих радах. Там, де було потрібно, ми здійснили заміну. Наші представники роблять усе, що можливо зараз.
– У цій ситуації як найкраще допомагати одне одному на Закарпатті?
– Головне – пережити цей період. У всіх сенсах цього слова. З точки зору закарпатських угорців, дуже важливо, щоб якомога більше сімей повернулося додому, бо тоді функціонуватимуть наші школи, заповнюватимуться заклади, матиме сенс робота, проведена для розбудови громади та мережі закладів. Адже протягом минулих 10 років за підтримки Угорщини були збудовані й відремонтовані дитсадки, школи, амбулаторії, парафії. Ми працюємо над тим, щоб зробити життя закарпатських угорців комфортнішим. Але економічна ситуація, воєнні реалії диктують свої правила. Дуже сподіваюся, що скоро настане мир. Можливо, не все буде так, як раніше, адже в громаді Ужгородщини не вистачає багатьох активних людей. Утім сподіваюся, що на Закарпатті складеться ситуація, яка дозволить краянам повернутися до власних домівок. Ми будуємо плани, уже подали кілька грантових заявок, адже ті, хто залишився вдома, потребують спільних вражень. Для нас важлива організація не лише культурних програм, а й представництво інтересів закарпатських угорців, для цього ми працюємо.
Сподіваємося, що наша громада, яка пережила вже стільки випробувань і труднощів – адже поневіряння закарпатських угорців тривають з 1920 року, – стане на ноги і залишиться на своєму місці. Сподіваємося, що всі переживуть ці часи зміцненими духом. На жаль, ми живемо в такий період, але, можливо, це для того, аби вміти цінувати те, що маємо. Ми отримуємо від більшості відгуки про бажання повернутися на Закарпаття, і, на мій погляд, це дуже важливо з відстані трьох років.
