23 листопада Чопський місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) організував традиційне вшанування пам’яті жертв трагічних подій, які розпочалися 1944 року. Тоді місцевих угорців – разом із тисячами їхніх краян – забрали під приводом так званих «маленьких робіт», але насправді їх відправили до таборів смерті ГУЛАГу, звідки більшість із них так і не повернулися. Участь у заході, який традиційно відбувся біля пам’ятника, встановленого на місцевому кладовищі, взяв участь і консул Угорщини в Ужгороді Ференц Пап.
Голова Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС, очільниця Чопського осередку організації Лівія Балог згадала події 81-річної давнини та наголосила: важливо нагадувати тим, хто живе сьогодні, сучасній молоді, як жахливо може бути, коли один народ повстає проти іншого та судить народи чи групи людей, звинувачуючи їх у колективній провині.
– Цього року виповнюється 81 рік із часу найбільшої трагедії закарпатських угорців. Відтоді закарпатські угорці вшановують, іноді тихо, іноді трохи «голосніше», пам’ять жертв сталінізму, яких почали збирати в табори в день Єлизавети у 1944 році. Сталінський режим хотів принизити та знищити цих угорських та німецьких чоловіків. Він депортував до ГУЛАГу понад 40 тисяч людей, яких голодними, спраглими та хворими вигнали практично аж до Сибіру. Угорці Закарпаття втратили понад 10 тисяч людей, 10 тисяч чиїхось батьків, чоловіків, дітей! Це ми згадуємо зараз тут, на Закарпатті, не лише на центральному Свалявському меморіальному парку, а практично в кожному населеному пункті, де проживали угорці, оскільки кожне поселення постраждало від цієї депортації, за одним винятком. Із Галоча Ужгородського району не забрали жодного чоловіка, тамтешній голова попередив усіх, через що сам став мучеником цих переслідувань.
Дуже довго ми були переконані, що жахіття, які одна нація може зробити іншій, житимуть лише в нашій пам’яті. Ми ніколи не думали, що в нашому житті настане період, коли багато хто з нас втратить членів сім’ї, які десь далеко. Щороку ми збираємо тут угорців Чопа, щоб згадати 37 місцевих угорських чоловіків, які так і не повернулися з «триденної» трудової служби, на яку їх забрали. У Чопі постраждало набагато більше сімей, адже багато хто повернувся додому, а потім вже вдома помер від хвороб, багато хто був морально знищений пережитими травмами. Ми пам’ятаємо цей період і нагадуємо всім, бо це ніколи не повинно повторитися! Допоки тут, на Закарпатті, житимуть угорці, ми завжди пам’ятатимемо цю доленосну трагедію, – підсумувала Лівія Балог.
Учні Чопського ліцею ім. Іштвана Сечені Мілан Шомоді та Іштван Орбан продекламували тематичні вірші «Лист із табору» та «Осінь в ГУЛАГ-у».
Пастор реформатської парафії Давід Бакша зачитав уривок із Книги Псалмів, що є молитвою зневіреного чоловіка.
– Ми знаходимося в місці, де нас часто переповнюють емоції, давні гарні спогади про тих, хто колись був поруч з нами. Але коли ми стоїмо тут, у тиші цвинтаря, нам на думку спадають і ті моменти, які спричинили розлам у нашому особистому житті чи в житті нашого народу. Пам’ять має характеризуватися і поглядом уперед, зазначив пастор, просячи благословення для присутніх та їхніх рідних.
Настоятель римо-католицької парафії Пейтер Турзо, звертаючись до присутніх, зазначив, що на цвинтарному меморіалі померлим доречна молитва лише зі схиленою головою.
– Коли ми замовкаємо, то майже чуємо далекий тріск зброї в наших серцях. Коли шум битви стихає, ми відчуваємо все, що вони носили в своїх серцях, людські стогони, зітхання, хрип та мовчазна тиша наповнюють наші душі. Вони були серед нас, були мешканцями нашого населеного пункту, їхні могили не були позначені хрестом. Громада встановила цей меморіал, щоби було місце, де запалити свічку пам’яті, покласти квітку поваги. Ми зараз намагаємося повернути борг, зазначив священник, помолившись за упокій похованих далеко братів.
У виконанні хору клубу пенсіонерів Чопського осередку ТУКЗ-КМКС прозвучала пісня «Молитва угорського солдата». Відтак присутні поклали вінки та квіти до меморіалу і запалили свічки пам’яті.
У Сваляві, на території меморіального парку, представники обласної влади спільно з представниками угорської нацменшини вшанували пам’ять жертв радянського періоду – чоловіків угорської та німецької національностей, яких у листопаді 1944-го року депортували до таборів під приводом триденних відновлювальних, так званих «маленьких робіт».
