Протягом багатьох років в останню суботу січня село Геча Берегівського району оживало від гамору, вереску свиней та хороводів насичених ароматів. Саме тут відбувався Міжнародний фестиваль різників – подія, яка з часом стала серцем зимових свят Закарпаття та одним із найбільших гастрономічних заходів регіону. Це було справжнє свято, де традиції, культура й смак поєднувалися в єдине ціле.
Однак нинішня військова ситуація внесла свої корективи. Ми стали свідками того, як давня традиція змінюється, адаптується і водночас продовжує жити навіть у найскладніші часи.
Через обмеження, пов’язані з повномасштавною війною в Україні, фестиваль різників і цього року не відбувся у звичному масштабному форматі. Та попри це традицію не перервали. 30 січня Товариство угорської культури Закарпаття (ТУКЗ-КМКС) організувало свято «День різників» у селі Чома на Берегівщині. У заході взяло участь кілька команд із різних куточків Закарпаття, зокрема з Ужгородського, Берегівського, Виноградівського та Верхньотисянського осередків, які продовжили справу своїх предків.
Традиція різання свиней на Закарпатті є невід’ємною частиною угорської культури краю. Вона має власний аромат, текстуру та унікальні способи приготування страв. Закарпаття здавна було місцем зустрічі різних культур, і саме тут гастрономічні традиції тісно переплелися, сформувавши неповторну кулінарну спадщину.
Ця традиція бере початок ще з тих часів, коли майже кожен двір мав власну свиню, а забій був необхідною умовою для забезпечення родини їжею на зиму. Вона збереглася й донині. День різників у селі Чома розпочався рано-вранці з обробки туш. Команди з різних куточків області готували традиційні страви зі свіжини.
Так, команда з Верхньотисянського регіону вже традіційно приготувала типовий суп із капустою та м’ясними фрикадельками. Представники Виноградівщини частували гостей свіжим вареним салом із паприкою та часником, у казанку смажили свіжину, яку подавали з квашенням. Команди Берегівщини готували кров’янку, печінкову гурку, боґрач-гуляш і голубці з копченим м’ясом у квашеній капусті.
Ужгородщину представляла велика група ґаздинь із Часлівців, які на сніданок приготували смажений кров із цибулею та свіжі шкварки, а згодом – ковбаси й страви зі свіжини. Цьогоріч до конкурсу долучилася й команда Закарпатського обласного угорського драматичного театру, представники якої готували ковбаски, кров’янку та гурку.
Кожна команда представляла страви, характерні для свого регіону, які готували за традиційними рецептами з використанням добірних спецій. Для гостей був накритий щедрий стіл із холодними закусками та гарячими стравами. Усі охочі мали змогу скуштувати смаколики, такі знайомі й рідні, та на мить повернутися у спогади дитинства, коли взимку в селах різали свиней удома.
Про добрий настрій дбали ґаздині й ґазди з Часлівців, які не лише частували гостей стравами, а й дарували гарний настрій, виконуючи народні пісні.
Цей захід давно вийшов за межі суто гастрономічної події. Він став справжнім культурним святом, адже кожен регіон представляє власні рецепти, техніки приготування та смакові варіації. Саме в цьому різноманітті й полягає багатство закарпатської кухні.
Особливо важливо, що навіть в умовах війни свято різників не лише зберігає місцеві традиції, а й об’єднує людей. Зберігаючи автентичні рецепти та поєднуючи старовинні методи з новими смаковими тенденціями, закарпатська угорська кухня стала справжньою візитівкою регіону.
Попри те, що цьогорічне свято не мало звичних масштабів, варто пам’ятати: традиції не зникають. Вони можуть змінювати форму, але залишаються живими в серцях тих, хто їх береже й передає далі. Свято різників на Закарпатті продовжує свою подорож у часі, нагадуючи про силу спільноти, культурну пам’ять і важливість гастрономічної спадщини навіть у найважчі періоди.
