В університеті Республіки Ботсвана встановили перший на Африканському континенті пам’ятник Тарасу Шевченку.
Про це повідомив міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.
За його словами, монумент відкрили в найбільшому університеті африканської країни — Університеті Ботсвани — за участі керівництва закладу, викладачів, студентів, іноземного дипломатичного корпусу, української громади й журналістів.
Пам’ятник Шевченкові створив скульптор Франсуа Котеце з ботсванської бронзи. Під час відкриття погруддя Кобзаря декан гуманітарного факультету Тапело Отлохетсве зачитав власний переклад «Заповіту» Шевченка національною мовою Ботсвани — сетсвана.
«Перший Кобзар на африканській землі — це про глобальність ідей Шевченка, про позачасовість його слова, про силу його думки, яка крізь століття обʼєднує український народ і весь світ довкола універсальних цінностей свободи, справедливості, національної самобутності», — додав Сибіга.
Сибіга зазначив, що у світі встановлено 1384 памʼятники Тарасу Шевченку у 35 країнах світу.
В Угорщині, поруч з українським кордоном у населеному пункті Лоня, відбулося урочисте відкриття скульптури мукачівського митця Петера Матла. Композиція, що зображує матір із дитиною на руках, увічнює той час, коли угорські прикордонні громади єдиним серцем і відданістю допомагали біженцям з України, які рятувалися від війни.
У 12-му районі Будапешта може з’явитися перший закордонний пам’ятник жертвам російсько-української війни. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив керівник району Ґерґей Ковач, представник Партії угорського двохвостого собаки, після зустрічі з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Угорщині Федором Шандором.
«Ми обговорили також можливість відпочинку дітей із України на місцевих турбазах нашого району», – додав пан Ковач.
Деталі будуть опрацьовані згодом разом зі співробітниками посольства.
8 листопада угорському поету, письменнику та журналісту Міклошу Зелеї виповнилося б 76 років. Його ім’я тісно пов’язане зі справою «села між двома світами», адже він значною мірою посприяв створенню на кордоні в Малих Селменцях пункту пропуску. У річницю від дня народження Міклоша Зелеї відбулося відкриття пам’ятника, установленого Сюртівською територіальною громадою на головній вулиці Малих Селменців, яка з 2022 року носить його ім’я.
На гранітній плиті зображено розрізану навпіл секейську браму та портрет письменника в похилому віці, а також угорською та українською мовами написано: «Жителі Малих Селменців ушановують пам’ять Міклоша Зелеї (1948–2021) за наполегливу та сумлінну працю, яка сприяла розголошенню історії села між двома світами. Схиляють голови і дякують усі жителі села. Вічна пам’ять».
Роль Міклоша Зелеї на церемонії відкриття високо оцінили священник греко-католицької парафії Петро Скоропадський, пастор реформатської церкви Аттіла Ковач, представниця місцевої адміністрації села Вельке Слеменце Дора Матій і голова Сюртівської територіальної громади, до якої входять Малі Селменці, Арпад Пушкар.
Міклош Зелеї народився 8 листопада 1948 року в угорському місті Кішкунгалаш. Його батька, поштмейстера, часто переводили на роботу в різні населені пункти, тому в дитинстві він жив у кількох місцях в Угорщині. У 1973 році отримав диплом учителя угорської та російської мов Сеґедського педагогічного університету. Свій творчий шлях розпочав у 1970-х роках, його журналістська та редакторська діяльність була пов’язана з виданнями Magyar Hírlap, Látóhatár, Délmagyarország. Співпрацював і з радянським інформаційним агентством APN, де розвинув свої знання російської мови до рівня перекладача. Літературна творчість письменника нараховує 17 томів. Під час зміни режиму Міклош Зелеї разом зі співавтором Ференцом Ґажо розкрив справжнє обличчя державного соціалізму в науково-репортажному романі. Їхня книжка з політичної психіатрії «Божевільна мандрагора» досі слугує довідником.
«Мабуть, мало хто знає, що свою письменницьку діяльність Міклош Зелеї починав як лірик, про що свідчать три томи віршів. Його 14 п’єс-драм переважно скидають кайдани традиційної драматургії. Сюжет зазвичай розгортається навколо певної ситуації. Візьмемо, наприклад, твір Situs Inversus. Що було б, якби Ендре Аді не помер у Будапешті в січні 1919 року, а застряг у Румунії через установлення кордонів після Тріанону? Розкішний драматургічний задум, особливо зважаючи на те, що це моновистава. Твір мав успіх і у Відні. […] Мистецтво письма Зелеї характеризується точним, детальним відображенням реальності та унікальним гумором, що переростає в абсурд», – писав про нього Ференц Ґажо.
У 1994 році Міклош Зелеї, уже як знаний письменник і журналіст в Угорщині, відвідав Вельке Слеменце по той бік кордону. Його увагу привернула абсурдність прикордонної огорожі, яка перетинала головну вулицю села. Цвинтар тутешніх мешканців опинився в Словаччині, а церква вірян римо-католицької церкви – в Україні. І хоча йшлося про дуже близьку відстань, селяни по різні сторони огорожі десятиліттями не могли потрапляти на інший бік. Як журналіст із Будапешта Міклош Зелеї ходив розділеним селом від дому до дому, робив інтерв’ю, і місцеві жителі поступово прийняли та полюбили його. За результатами багаторічних досліджень у 2000 році був опублікований перший соціографічний документальний роман письменника про Селменці «Село між двома світами». У 2006-му вийшла ще одна книжка Міклоша Зелеї на цю тему під назвою «342-га межа – Четверть століття на Закарпатті». Він також написав п’єсу про історію села «Перепохований Золтан».
У 2013 році режисер Аттіла Віднянський поставив її спочатку з трупою Берегівського угорського театру в Жамбеку, а потім і в Національному театрі Угорщини в Будапешті, де вона досі є в програмі. Міклош Зелеї також долучився до встановлення розрізаної навпіл секейської брами, одна частина якої знаходиться на словацькому боці, а друга – на українському. Відтоді вона стала символом Селменців. 21 квітня 2004 року разом з головами обох Селменців Міклош Зелеї побував у Вашингтоні, де правозахисна група Конгресу США провела слухання щодо запланованого пішохідного та велосипедного прикордонного переходу між Великими й Малими Селменцями. 23 грудня 2005 року проєкт нарешті було реалізовано. Міклош Зелеї, окрім того, що представив справу двох Селменців, узяв на себе спочатку, здавалося б, безнадійну боротьбу за відкриття пункту пропуску, завдяки чому став справжнім другом закарпатської угорської громади. З середини 90-х років минулого століття він був присутній чи не на всіх важливих подіях та заходах закарпатських угорців, знайшов багато друзів у нашому краї.
Міклош Зелеї помер 28 жовтня 2021 року на 73-му році життя. Його смерть є втратою для всіх закарпатських угорців. Щоб зберегти пам’ять про видатного письменника та журналіста, у 2022 році головну вулицю в Малих Селменцях, яка веде до кордону, було названо його ім’ям. Тепер там завдяки голові громади Арпаду Пушкару встановлено пам’ятний знак. Не забули про Міклоша Зелеї і в Будапешті, місті, де він жив. У квітні 2023 року в Парку поетів в Уйбуді було урочисто відкрито лавку з пам’ятною дошкою, а цього квітня там же – барельєф із зображенням обличчя письменника на камені.
У Ніжині на Чернігівщині встановили памʼятник Герою України Олександру Мацієвському.
Про це повідомляє видання „Ніжин Пост” у Фейсбуці, передає Укрінформ.
„У Ніжині встановили памʼятник Олександрові Мацієвському – це частина меморіального комплексу, який незабаром відкриють на вулиці Гоголя”, – йдеться в повідомленні.
Уродженець Ніжина Олександр Мацієвський потрапив у полон до росіян біля міста Соледар Донецької області і був розстріляний ними за слова „Слава Україні”, які він сказав перед смертю.
32-у річницю Незалежності в Ужгороді відзначили й покладанням квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку. Урочистості супроводжував спів Академічного хору «Кантус». День Незалежності в умовах повномасштабної війни відзначаємо другий рік поспіль.
320 років тому куруци під проводом Томаша Есе розгорнули прапор Національно-визвольної війни угорського народу на чолі з Ференцем Ракоці як у селищах Тарпа і Вари, так і у Берегові. З цієї нагоди громадська організація Pro Cultura Subcarpathica організувала тихе покладання вінків до пам’ятника Томаша Есе.
Масовий захід, який став звичним у минулі роки, прикрашені кінні екіпажі, хода у старовинному одязі, метушня ярмарку, виступи виконавців, масштабні концерти – все це було скасовано через на війну, як і торік. Водночас вшанування пам’яті відбулося. На колишньому місці розгортання прапора, де нині стоїть погруддя Томаша Есе, разом із організаторами поклали вінки співробітники дипломатичних представництв Угорщини в Берегові та Ужгороді, керівники Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, заступник голови Берегівської міської територіальної громади, мешканці міста.
Директорка Pro Cultura Subcarpathica Маріанна Паллагі кореспонденту нашого видання повідомила, що громадська організація щороку проходить шлях куруців на чолі з Томашом Есе 1703 року від села Вари до міста Берегова. «На жаль, епідемія коронавірусу, а згодом війна унеможливили проведення фестивалю. Цьогоріч через воєнний стан ходу по шляху, який Томаш Есе пройшов 320 років тому, також не можна проводити, але ми зобов’язані пам’ятати, цього разу – це покладання та уклін. Напередодні ми розгорнули прапори Національно-визвольної війни угорського народу в стінах Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ. Там також зачитали текст Бережанської відозви, яка стала одним із найважливіших документів національно-визвольної війни», – розповіла Маріанна Паллагі.
Міністерство культури позбавило охоронного статусу ще дві радянські пам’ятки монументального мистецтва.
Про це повідомляє Міністерство культури та інформаційної політики.
Ці пам’ятки відомство визнало такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та об’єктів культурної спадщини.
Ідеться про пам’ятник учасникам Січневого збройного повстання 1918 року проти Української Центральної Ради та Української Народної Республіки в Маріїнському парку та обеліск на честь міста-героя Києва на Галицькій площі (колишня площа Перемоги).
Коли об’єкт вносять до Державного реєстру нерухомих пам’яток, він підлягає захисту відповідно до Закону «Про охорону культурної спадщини». Наприклад, будь-які роботи на щойно виявлених об’єктах можливі лише за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої із ним науково-проєктної документації. Якщо ж об’єкт не внесений у реєстр, щоб його змінити чи знести, погодження органу охорони культурної спадщини не потрібне.
„На підставі документації Польського Червоного Хреста встановлено, що 1952 року в Глубчицях було проведено комплексні ексгумації останків червоноармійців, і поховань червоноармійців у Глубчицях не залишилося”, – заявили в Інституті національної пам’яті Польщі.
Президент інституту Кароль Навроцький зазначив, що цей обеліск є 28-м об’єктом такого типу в Польщі, який прибрали протягом року.
„Це не пам’ятник. Пам’ятник має бути історичним, науковим чи естетично привабливим. Ця пам’ятка не належить до подій, що відбувалися, бо у 1945 році звільнення та героїв Червоної армії не було. Це символ радянського комунізму, символ радянської пропаганди”, – додав Навроцький.
„Рік тому, 7 квітня 2022 року, в Мукачево на Закарпатті демонтували памʼятник Олександру Пушкіну – поету, що став символом російської імперської політики. Він став першим демонтованим памʼятним знаком Пушкіну у відповідь на суспільний запит очистити публічний простір країни від символів, повʼязаних із російською імперською політикою. Цей запит особливо зріс після повномасштабного вторгнення РФ”, – йдеться в повідомленні.
У деяких містах виявилося по кілька памʼятних знаків на честь російського поета. Наприклад, у Чернівцях їх було три, а в Миколаєві та Запоріжжі – по два.
„Між іншим імʼя Олександра Пушкіна належить і до найбільш вживаних урбанонімів, якими Російська імперія та її геополітична реінкарнація – СРСР маркували простір, рекомендованих до перейменування Експертною радою при МКІП. Це – наочне спростування тези, яку часто просуває сучасна кремлівська пропаганда і навіть більш ліберальні кола росіян, мовляв потрібно розділяти російську культуру та політику Москви”, – зазначили в Інституті нацпам’яті.
Перелік демонтованих памʼятних знаків на честь Пушкіна:
7 квітня – Мукачево
9 квітня – Тернопіль
9 квітня – Ужгород
12 квітня – село Заболотівці Львівської області, демонтовано погруддя
26 квітня – село Пушкіно Закарпатської області
28 квітня – Конотоп
30 квітня – Чернігів
5 травня – Вінниця, демонтовано меморіальну дошку
8 травня – Делятин Івано-Франківської області
13 травня – Біла Церква
21 травня – Миколаїв
8 липня – Кропивницький
26 липня – Запоріжжя, 16 січня 2023 було демонтовано другий памʼятний знак – погруддя
1 вересня – Київ, на території гімназії №153
11 жовтня – Київ, на території Національного транспортного університету
9 листопада – Харків
11 листопада – Житомир
11 листопада – Жмеринка
17 листопада, 23 грудня, 27 грудня – Чернівці, демонтовано 3 памʼятні знаки
20 листопада – Нікополь
21 листопада – Кременчук
29 листопада – Миколаїв, 29 грудня демонтовано другий памʼятний знак – меморіальну дошку
29 листопада – Ананьїв Одеської області
9 грудня – Тульчин
16 грудня – Дніпро
24 грудня – Кролевець Сумської області
29 грудня – Полонне Хмельницької області, демонтовано погруддя
30 грудня – Кропивницький, демонтовано барельєф
30 грудня – Краматорськ
18 лютого 2023 – село Біленченківка Полтавської області.
Серед інших поширених імперських символів, демонтованих упродовж 2022 року:
