Протягом 9-11 жовтня у трьох закарпатських містах – Мукачеві, Берегові та Виноградові – відбувся показ вистави «Плацид, або гра зі смертю». Спільну постановку Комітету національної пам’яті та «Сядь ближче продакшн» (Ülj Közelebb Produkció) берегівчани побачили 10 жовтня на сцені Закарпатського обласного угорського драматичного театру.
У центрі постановки зворушлива історія ченця-бенедиктинця Плацида Олофссона, який зміг зберегти душевний спокій і віру навіть після проходження через пекло ГУЛАГу. Постать священника, який прожив до ста років, і сьогодні може може слугувати орієнтиром для молоді, а для людей старшого віку – нагадуванням, що віра та людяність – підтримуюча сила за будь-яких обставин.
Режисер постановки Бендеґуз Безереді, автори тексту Борбала Сабов та Пьорже Фегер. Плацида Олофссона зіграв Андраш Шютев, а роль смерті та кількох інших персонажів – Золтан Безереді, лауреат премій Кошута та Марі Ясаї.
Сюжет п’єси починається з алегоричної зустрічі: за отцем Плацидом приходить смерть, цього разу тримаючи не косу, а весло. Вона цинічна, глузлива й трохи втомлена, знає, що колись їй доведеться мати справу з усіма людьми. Молодий чернець починає з нею торгуватися, бо відчуває, що ще не виконав своєї місії. Після цього глядачі стають свідками, як жахіття ГУЛАГу змінює життя отця Плацида, як він стає духовною опорою для своїх ув’язнених товаришів.
П’єса заснована на книзі Ержебет Ежіаш «Щит віри. Життя отця Плацида Олофссона», а також на автобіографічних мемуарах ченця. Вистава розповідає не лише про роки страждань, а й про моменти, коли отець Плацид з гумором та вірою боровся з жорстокістю. Один із найважливіших меседжів постановки, що навіть посеред найбільших страждань можна зберегти людську гідність.
Глядачі дізналися історії з життя отця Плацида. Зокрема, як він викинув листа з поїзда для в’язнів, який зрештою дістався до його матері, або як «проспівав» у в’язниці Шопронкьогіда, що він священик, тому може приймати сповіді. Вистава пронизана гумором і життєрадісністю, адже отець Плацид вважав, що без пошуку радості неможливо вижити.
Чотири правила, сформульовані в роки ув’язнення в ГУЛАГу, досі цитуються багатьма:
Страждання не слід драматизувати! Не варто скаржитися, бо це робить людину слабшою.
Для виживання необхідна радість. Тому ми повинні помічати та свідомо шукати маленькі радощі життя.
Ми не ідеальні, але ми повинні показати тут і зараз, що ми відрізняємося від тих, хто нас викрадає. Це мобілізує життєві енергії.
Легше тим, хто має за що триматися. Ми, віруючі, якщо тримаємося за Господа, усвідомлюємо, що Він також хоче, щоб ми вижили.
Описана історія не лише нагадує уроки минулого, а й має послання сьогоденню. У час, коли світ знову обтяжений війною, страхом і невизначеністю, приклад людини, яка змогла запалити світло навіть у найглибшій темряві, набуває особливого значення.
На показ завітав і очільник Комітету національної пам’яті Віктор Аттіла Шовш. На його думку, життя отця Плацида Олофссона досі є взірцем сили віри та витримки. Він згадав зворушливий вчинок ченця-бенедиктинця, коли той викинув з поїзда лист до своєї матері, і «завдяки Божій благодаті він дійшов до адресата».
Життя отця Плацида особливе не лише через ті десять років, проведені у ГУЛАГу, але й тому, що протягом усього свого життя він проповідував відповідальність за полеглих та повагу до людської гідності. «Завдання, яке важливе для всіх нас, де б ми не жили у світі: зберегти нашу національну ідентичність і віру», – наголосив він.
На завершення гість закликав присутніх «щодня дякувати за щось добре, щось прекрасне», навіть серед труднощів повсякденного життя, і передавати цю надію та силу дітям та онукам, бо «тут, у Карпатському басейні, угорська мова та приклад попередників дають сили».
На думку в.о. директорки Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіни Шін, вистава «Плацид, або гра зі смертю» має особливе значення для всіх закарпатських угорців, оскільки «подає приклад в особі отця Плацида, з якого можемо черпати багато сил і навчитися виходити сильнішими навіть із найважчих ситуацій».
За її словами, театр мав за честь долучитися до організації гастрольного туру Закарпаттям, оскільки культурні заходи сьогодні мають особливу місію: «Наша місія поширювати через культурні заходи угорське слово та підбадьорювати тих, хто живе тут у воєнних умовах».
На думку очільниці театру, ентузіазм та завзяття глядачів доводять, що сила культури й сьогодні об’єднує громаду: «Глядачі регулярно відвідують наші вистави, незважаючи на всі труднощі – це дає нам сили продовжувати».
Вона також повідомила, що Закарпатський обласний угорський драматичний театр готує на жовтень насичену програму. У рамках Прогрмаи «Деріне» на Мукачівщині та Ужгородщині організовується понад тридцять культурних заходів. Зокрема, готують прем’єру постановки за п’єсою Марка Твена «Адам і Єва».
12 вересня на прес-конференції Угорський драматичний театр Закарпатської області офіційно відкрив театральний сезон 2025/2026. На заході представникам угорської преси та ЗМІ Закарпаття виконуюча обов’язки директора Шін Едіна окреслила плани на поточний сезон.
У новому сезоні, серед іншого, відбудеться вручення цьогорічної премії імені Шарі Федак, кілька разів на місяць буде організовуватися програма «Диріни Без кордонів» – (Déryné Határtalan Program- угор.), буде висаджено яблуню Йокая в Казковому саду, створеному на території Меморіального парку с. Чома, продовжать свої успішні театральні освітні програми, посилять кінолінію, організувавши кінопокази та пов’язані з ними зустрічі з глядачами, у кіномайстерні продовжать зйомки документальних фільмів, а також розширять нашу театральну програму екскурсійним театром.
«В умовах війни ще важливіше показати себе, показати, що угорська громада на Закарпатті, а в ній і наша трупа, живе і існує», – підкреслила на початку прес-конференції Шін Едіна, продовживши: важливо, щоб, коли наші співвітчизники відвідують театральні вистави, вони на деякий час залишали за дверима свої повсякденні турботи, страхи і поверталися додому з піднесеним настроєм та зміцненою вірою.
Виконуючий обов’язки директора театру в Берегове підкреслила: у сезоні 2025/2026 загалом буде організовано 120 власних вистав і понад 50 програм у співпраці з іншими організаціями для всіх вікових груп.
Як і зазвичай, театральний сезон відкриють Дні Шарі Федак, але при цьому велику увагу приділятимуть поширенню угорської культури, щоб угорськомовний театр дійшов до всіх куточків нашого регіону, збагачуючи життя місцевих мешканців незабутніми враженнями. 26 вересня, в день народження Шарі Федак – адже навіть дата її народження довгий час не була відома – ми вручаємо премію імені Шарі Федак тут, у Берегові. Ця премія є визнанням у всьому Закарпатті, яку ми вручаємо митцям, для яких важливий дух, успадкований від Шарі Федак, а саме відданість театральній професії, самовідданість, смиренність та відданість угорському народу з боку актора. Хто отримає цю нагороду цього року, є сюрпризом, у будь-якому разі, ми організовуємо масштабні культурні програми навколо церемонії нагородження, і, серед іншого, до нас приїде лауреат премії угорської Лайоша Кошута Йожеф Соваш із виставою «Падає сніг», яку зацікавлені глядачі зможуть побачити одразу після церемонії нагородження премії Федак Шарі. Без розширення «Феєричного саду» ми не можемо зустрітися з Йожефом Саваш. У Меморіальному парку с. Чома ми посадимо дерево Йокаї Мора (угорський прозаїк, поет, драматург, публіцист, театральний критик, громадський та політичний діяч. Найбільш впливова постать угорської літератури XIX століття.), яке є символічним знаком того, що угорська громада хоче жити тут», – зазначила Едіна Шін.
Театр у Берегове готується до нового театрального сезону на повну силу, адже вже влітку відбулися репетиції багатьох вистав, які восени зможе побачити місцева публіка. «Незабаром ми покажемо виставу «Ревізор» у постановці Аттіли Відняньського-молодшого, а потім глядачам буде представлена комедія «Три дракони» Шандора Гуньяді у постановці Ференца Катко. Паралельно з цим тривають репетиції інших вистав, адже Олег Мельничук спільно з Ібоєю Орос за мотивами твору Марка Твена «Адам і Єва» готує гумористичну виставу про стосунки між чоловіками і жінками, яка буде показана в студії театру «Hubay» у Берегове. Потім розпочнуться і продовжаться репетиції вистави «Шукається клоун». Ця вистава розповідає про старіння, смерть і пошук свого місця в житті. Ми сподіваємося, що глядачі знайдуть серед наших пропозицій те, що їм до вподоби. А наприкінці весни 2026 року ми хочемо представити місцевій публіці виставу на тему Теодора Ромжи. Цю виставу ставить Нандор Береття, а сценарій пише Дьордь Лукачі. Зараз триває емоційний пошук шляху в цій роботі: ми готуємося до навчальної поїздки, щоб мати змогу представити глядачам життєвий шлях і творчість єпископа Т. Ромжи, його приклад, у відповідних театральних умовах. Цією виставою ми також хочемо передати силу, адже поведінка і життєвий шлях Т. Ромжи можуть бути прикладом для всіх нас, з якого ми можемо брати приклад зараз, у 2025‒26 роках, переживаючи період війни», – каже виконуюча обов’язки директора театру.
З викликами війни ми стикаємося і в четвертому сезоні театру в Берегове. «На жаль, нам довелося до цього звикнути, але ми намагаємося відповідати цим труднощам, долати їх і реагувати на них з певною гнучкістю та мобільністю. Саме тому ми продовжуємо нашу театральну освітню програму, якою звертаємося до молоді, відвідуємо школи та дитячі садки на Закарпатті. У цьому Наталія Гал та Магдалена Ваш відіграють левову частку та роль. Ми підтримуємо взаємодію з молоддю, хоча б тому, що хочемо виховати з них розуміючу театральну спільноту. У цьому нам дуже допомагають вистави, які не є нашими, адже вони приїжджають сюди, на Закарпаття, як гостьові вистави, а саме завдяки програмі Déryné Határtalan. Цю програму театр у Берегове підтримує на Закарпатті як професійний партнер спільно з Закарпатським угорським культурним товариством та Товариством Ракоці. Регулярно, навіть кілька разів на місяць, ми організовуємо цілоденні театральні вистави в різних регіонах області. У вересні ми їдемо на Виноградівщину, в с. Петрово, де звертаємося до всіх, від дошкільнят до дорослої аудиторії. Ми готуємо дев’ять різних постановок протягом одного дня, де зацікавлена аудиторія може побачити все: від казкових вистав у класі до акторських тренінгів, імпровізаційних ігор і вечірніх музичних вистав. Ми прагнемо залучити 700‒800 глядачів на ці програми. Схоже, що на даний момент програми вже повністю розпродані», – сказала Едіна Шін, яка також додала, що вони продовжують зустрічатися з різними театральними трупами з Закарпаття, що дає їм можливість вчитися один у одного, черпати сили один в одного та підбадьорювати один одного. «Це програма, яка сприяє взаємному обміну досвідом і об’єднує театральне життя Карпатського басейну, і ми раді, що в травні вперше змогли реалізувати таку програму у Закарпатті»,, додавши, що крім згаданих тематичних днів у вересні, у жовтні в Мункачі, а потім ужгородському районі продовжать організацію програм і сподіваються, що після цього вони ще цього року дістануться до інших районів Закарпаття.
«Окрім зазначених програм, у театрі в Берегове ми приділяємо велику увагу зміцненню кінонапрямку. Ми зрозуміли, що це необхідно, адже наші актори отримують ролі в багатьох фільмах, і глядачі із задоволенням дивляться ці фільми, якщо після цього відбувається зустріч із глядачами, на якій вони можуть наживо запитати актора, як йому було зніматися в цій стрічці, що він пережив, адже цей світ є своєрідною магією, своєрідним недосяжним світом мрій порівняно з нашим повсякденним існуванням. Ми намагаємося підкреслити цей світ мрій, цю магію, навіть коли показуємо фільми. Завдяки Мандрівний кінотеатр і Taylor Project ми маємо відповідні авторські права, тому ми показуємо сучасні та навіть класичні угорські фільми все частіше не тільки в Берегове, але й по всій Закарпатті в тих місцях, де є технічна можливість для кіно як жанру. З радістю повідомляю, що фільм «Як я можу жити без тебе? » (угор. Hogyan tudnék élni nélküled?) ми показуємо вдвадцяте за зазначених обставин тут, у Закарпатті. Більше 1500 осіб вже побачили цей фільм, але, звичайно, ми зосереджуємося переважно на фільмах, в яких грають актори з Берегове», – зазначила Едіна Шін, підкреслюючи діяльність, спрямовану на підтримку кінокультури.
На зустрічі з представниками угорської преси на Закарпатті були присутні актриси Наталія Гал, Ібоя Орос і Магдалена Ваш, а також режисер Олег Мельничук, які і цього сезону мають чимало професійних викликів.
«Отже, все готово, щоб і цього року ми могли подарувати нашим глядачам чарівність театру. Ми вже з нетерпінням чекаємо на зустрічі!» – сказала наприкінці заходу виконуючий обов’язки директора Берегівського театру.
У середині серпня в стінах Закарпатського обласного угорського драматичного театру протягом тижня панувала особлива атмосфера: студенти-кінематографісти Будапештського університету ELTE та молоді актори-асистенти разом долучилися до кіновиробництва. Метою заходу стала спільна творча робота.
Ідея проведення такого табору виникла в студенток Будапештського університету Анни Райко та Шари Шай. Їхнє власне навчання спонукало залучити й інших до творчого процесу. Керівництво берегівського театру підтримало ініціативу: молоді кінематографісти могли вільно користуватися будівлею й технічним обладнанням закладу, тож локація стала справжнім знімальним майданчиком.
Під час табору було створено три короткометражні фільми. Один із них – псевдодокументальна стрічка, знята на березі річки Боржава. Цей фільм переносить глядача в альтернативну реальність, де насправді існують русалки. Наступна робота, яка називається «Година закриття», була створена в головному залі театру. Стрічка розповідає дивну історію глядача, котрий після закриття опинився в пастці всередині будівлі. Учасники табору зняли також експериментальний фільм, персонажі якого спілкуються за допомогою звукових фрагментів і жестів замість слів.
Анна та Шара працювали за камерою, а ролі виконували молоді актори: Естер Гузіна, Язмін Гецель, Жофія Тарпаї, Ганна Деметер та Емеше Орбан. Під час спільної роботи всі брали активну участь у зйомках, були одночасно співтворцями, експериментаторами.
Проєкт отримав назву «КордонФільм» (HatárFilm), адже, з одного боку, творила разом молодь з Угорщини та Закарпаття, а з іншого – кожен випробовував власні межі. Організатори вже думають про продовження ініціативи, планують наступного літа провести творчий табір з більшою командою та ще більшою кількістю ідей.
Тиждень довів, що для створення чогось цінного не потрібна велика студія чи серйозний бюджет – достатньо спільного зацікавлення та ентузіазму.
13 серпня в Будинку культури Вишкова відбувся театральний показ для угорської діаспори Верхньотисянського регіону, спільно організований у межах програми «Дейріне» Закарпатським обласним угорським драматичним театром і Товариством угорської культури Закарпаття (КМКС).
Постановку про життя відомої письменниці Магди Сабо показали Тібор Мейсарош та Ніколетта Крайчі. Подружжя митців ознайомило глядачів з особливими, гармонійними стосунками між Магдою Сабо та її чоловіком. Вистава відображає також спосіб мислення цих письменників, їхню пристрасть до літератури, їхнє сприйняття життя, повсякденні труднощі та радісні моменти. П’єса заснована не лише на творах Магди Сабо, а й на інтерв’ю з нею, її щоденнику та мемуарах.
Виставу привезли на Закарпаття в межах програми «Дейріне». Режисер постановки Тібор Мейсарош не вперше побував у нашому краї. Раніше він уже працював з берегівським театром над двома п’єсами, але тепер виступив не лише як режисер, а й актор.
«Маю ностальгічні спогади, оскільки раніше вже працював на Закарпатті з берегівською трупою. Нас зустріла фантастична публіка. Ми грали в багатьох місцях, але тут публіка справді особлива», – зазначив Тібор Мейсарош, режисер і виконавець головної ролі.
«У травні 2025 року завдяки програмі «Дейріне» розпочалася активна співпраця між театрами Угорщини та Карпатського басейну. Сьогоднішня подія – продовження серії заходів у межах цієї ініціативи на Закарпатті», – розповіла виконувачка обов’язків директора Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін.
Показ театральних постановок у краї відбувається за співпраці з ТУКЗ-КМКС. Голова Верхньотисянського регіонального осередку організації Йожеф Шарі, подякувавши за якісну культурну програму, зазначив: «На мою думку, нині глядачі отримали масу задоволення під час вистави, і всі підуть додому з гарними враженнями. Це дуже важливо тепер, у цей складний для всіх нас час».
Завдяки програмі Déryné 12 серпня глядачі Берегова мали змогу побачити черговий чудовий спектакль. Цього разу на сцені Закарпатського обласного угорського драматичного театру була представлена п’єса «Магда Сабо», що розповідає про життя і шлюбвідомої угорської письменниці у виконанні Тібора Мейсароша та Ніколетт Крайчі. Ці актори є подружжям не тільки на сцені, а й у житті, тому особливо правдиво і чутливо зображують стосунки своєї героїні та її чоловіка.
Після Відня та Нью-Йорка наступною зупинкою стало Берегово, де глядачі мали змогу зазирнути в особисте життя та творчий світ однієї з найперекладаніших угорських письменниць. Вечір для двох, присвячений стосункам Магди Сабо та її чоловіка Тібора Соботки, показав не тільки історію особливого шлюбу, а й епоху, коли вони жили і творили, спосіб мислення та цінності тих часів.
Вистава не просто перелічує біографічні дані. За допомогою уривків зі щоденників, листів та особистих документів вона відкриває ту сторону особистості письменниці, яка рідко потрапляє в центр уваги: чуйну, люблячу жінку, вірну супутницю, любительку тварин, яка, незважаючи на світову славу, залишилася простою і щирою.
«Тим, хто знає письменницю, ми можемо надати нову інформацію, а тим, хто не знає, даємо повну, людську історію – дивну історію Ромео і Джульєтти», – розповів Тібор Мейсарош, режисер та один з акторів вистави. Він зазначив, що їхньою метою було показати Магду Сабо не тільки як письменницю, відому за автобіографічними романами, а й як людину, дружину та мислительку.
Основою п’єси стали переважно листування, записи зі щоденників та неопубліковані твори. «Логічно, що другим головним героєм історії став Тібор Соботка, адже він був її партнером у житті. Під час дослідження ми натрапили на багато цікавих моментів, які можуть бути новими навіть для тих, хто знав письменницю та її чоловіка», – зазначив Тібор Мейсарош.
За словами режисера, опрацювання матеріалу стало для нього та його дружини особистою подорожжю: «Дивно, але з часом вони перетворилися для нас на особистих знайомих. Ми називали наших героїв Магдою та Тібором, ніби справді знали їх. Було цікаво спостерігати, як по-різному чоловік і жінка переживають одну й ту саму ситуацію. Для нас це була винагорода, до того ж під час Covid-періоду ми могли разом працювати над п’єсою вдома».
Декорації до вистави «Магда Сабо» вміщаються у дві валізи, тому з постановкою легко подорожувати. «Ця форма дозволяє нам побудувати будинок Магди і Тібора де завгодно й завжди адаптувати п’єсу до конкретного місця. Для нас кожна вистава – це новий досвід, незалежно від того, виступаємо ми у Відні, Нью-Йорку чи в Карпатах», – додав режисер.
Едіна Шін, виконувачка обов’язків директора Закарпатського обласного угорського драматичного театру, підкреслила, що завдяки програмі «Без кордонів» програми Déryné наш край одним із перших отримав можливість регулярно приймати вистави угорською мовою. «З наближенням театрального сезону 2025/26 років ми чекаємо на глядачів з дедалі більш різноманітною програмою. Важливо пропонувати не тільки легкі, розважальні, а й змістовні, якісні вистави, які несуть цінність», – зазначила вона.
Щодо п’єси «Магда Сабо» Едіна Шін сказала: «Вона принесла не розвагу у звичайному розумінні цього слова, а серйозну духовну подорож. Ми побачили, навколо яких цінностей будувалися стосунки та творчість Магди Сабо й Тібора Соботки. Глядачі, очевидно, пішли з багатим досвідом».
На думку пані Едіни, у ці важкі часи присутність угорськомовної культури має надзвичайну цінність. «Ми знаємо, як важливо збирати людей на такі заходи. Ці моменти зміцнюють спільноту і полегшують її повсякденне життя», – наголосила вона.
Глядачі нагородили акторів бурхливими оплесками. Вистава «Магда Сабо» буде показана 13 серпня в с. Вишково, тож угорці Хустського району також зможуть пережити цю особливу зустріч із Магдою Сабо та Тібором Соботкою.
Відкриття підпрограми «Без кордонів» культурної програми „Дейріне” увінчалося 20 травня урочистим галаконцертом в Закарпатському обласному угорському драматичному театрі. Після дитячих та молодіжних заходів, що відбулися протягом дня у ДНЗ ім. Каталін Франгепан, Берегівському ліцеї ім. Габора Бетлена, театральна подія стала гідним завершенням першого дня серії заходів.
Першою присутніх привітала заступниця держсекретаря з питань культури та інновацій Угорщини Ірен Новак. Щоби проілюструвати ситуацію закарпатської угорської громади, вона процитувала рядки з вірша „Послання додому” Альберта Ваша: „Сьогодні, у травні 2025 року, мало хто знає краще за закарпатців, що означає бути каменем у течії повені”. Щодо мети програми, посадовиця зазначила: „Театр — це не лише мова, а й згуртовуюча сила, виразник спільної історії навіть за межами кордонів”.
Керівник програми „Дейріне” актор Марк Домонкош у своїй вітальній промові згадав про початок угорських театральних традицій у Берегові та наголосив: „Ідеали, які ми сповідуємо в програмі „Дейріне”, народилися в цих стінах”. Він висловив вдячність своєму «майстру, вчителю, другу та начальнику» Аттілі Віднянському, який приніс якісний угорський театр навіть у найменші громади.
Голова Товариства ім. Ракоці Чонгор Чакі висловив радість, що програма „Дейріне” вже поширилася на закордоння: «Завжди добре приїжджати до Закарпаття, але така подія – ще більша честь». Він наголосив, що Товариство ім. Ракоці – активний партнер програми та зазначив, що до громадської роботи відтепер залучена і театральна культура. Він оголосив, що цього літа понад 1600 дітей із Закарпаття зможуть долучитися до відпочинку на базі комплексу організації, зокрема і до театрального табору „Дейріне”.
На заході також прозвучало відеозвернення Аттіли Віднянського, генерального директора Національного театру Угорщини, головного режисера берегівського театру, який назвав запуск підпрограми «Без кордонів» історичною віхою. „Із самого початку ми мали на меті залучити й закордонні угорські громади, – повідомив він. – Ми також вважали неприйнятним, що половина населення країни не має доступу до високої культури”.
Заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Йожеф Шін під час виступу наголосив, що програма має не лише мистецьке, а й національно-політичне значення: «Транскордонна програма не лише для сьогодення, а й для майбутнього – для наших дітей та онуків». Він подякував угорському уряду та організаторам за те, що вони „не забувають про закордонних угорців, а будують спільне культурне майбутнє з ними”.
Директорка Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін зазначила, що підпрограма «Без кордонів» програми «Дейріне» – це величезна можливість для Закарпаття: „До нас приїдуть театральні вистави та майстер-класи, які ми не змогли б побачити чи взяти в них участь без цієї програми”. Вона наголосила, що програма дозволить долучитися до угорської театральної спільноти, яка зміцнює не лише з професійної, а й із суспільної точки зору в умовах нинішньої воєнної ситуації: „Ми відчуваємо, що не самотні в цій ситуації, ми можемо об’єднатися, підтримати одне одного і навіть на деякий час відволіктися від суворої реальності повсякденного життя”.
Після святкових привітань глядачі мали можливість побачити якісні театралізовані вистави. Зокрема „Монолог Дейріне” у виконанні акторки вікторії Торпої та музичну драму „Моя любов, Шарді” у виконанні актора Дьордя Держи.
У коментарі журналістам заступниця держсекретаря з питань культури та інновацій Угорщини Ірен Новак зазначила: „Програма виходить за межі Угорщини, відтак культурні заходи відбуватимуться і в закордонних угорських громадах. Ця програма реалізується за підтримки Міністерства культури Угорщини, адже ми – країна, пошматована історією, але душа нації залишилася єдиною”. „Закарпатські угорці зараз переживають не найлегші часи, тож дуже важливо, щоби вони могли відчувати угорську культуру […], щоби отримували враження, якиі наповнюють”.
Вікторія Торпої, акторка закарпатського походження, в інтерв’ю розчулено зазначила: „Я вдома. Я знову стою на тих самих дошках, з яких усе почалося”. У своєму виступі акторка пригадала героїчну епоху угорської акторської майстерності через історію жінки, яка подорожувала сільською місцевістю в кінному екіпажі, щоби виступати угорською.
„Програма „Без кордонів” – це чудова можливість для нас. […] Починається кровообіг, ми також можемо долучитися до угорського театрального життя в Карпатському басейні. „Це має особливе значення у воєнній ситуації, що сюди приїжджатимуть вистави з Угорщини, зміцнюючи закарпатську громаду», – повідомила Едіна Шін. За її словами, заходи розраховані на різні вікові категорії, від дошкільнят до дорослих. „Будуть дні, коли все присвячено театру. Хочемо звернути увагу на те, що на Закарпатті існує угорськомовний театр”, – додала Едіна Шін.
Підпрограма „Без кордонів” продовжилася у Великій Доброні 21 травня. Зокрема театралізовані заходи відбулися у трьох локаціях: дитячому садку, ліцеї та в Угорському домі села. Як і в Берегові, заходи були спрямовані на різні вікові групи, даруючи надію, відраду та спільні враження угорській громаді, яка живе в тіні війни.
4 квітня в Закарпатському обласному угорському драматичному театрі відбулась прем’єра інтерактивної вистави «Бджолина казка», яка була підготовлена на замовлення Благодійного фонду Pro Agricultura Carpatika. Постановка не лише розважила малечу, але й збагатила її важливими знаннями в ігровій формі.
Ця прем’єра – частина низки подій, які реалізуються завдяки європейському гранту, виграному благодійним фондом. Мета циклу заходів – ознайомлення дітей зі світом бджіл як через театральні, так і практичні презентації.
П’єсу написала та адаптувала для сцени Наталія Ґал, з іменем якої пов’язані кілька вистав для дітей. У головних ролях – Язмін Гецел та Естер Гузина.
Інтерактивна вистава «Бджолина казка» особлива не лише за тематикою, а й за способом створення. Авторка і режисерка постановки Наталія Ґал каже, що казка була написана на замовлення, але під час роботи стала чимось набагато більшим, ніж просто виконане завдання.
Головна місія вистави освітня. Акторки в ігровій формі активно залучали малечу до взаємодії: ставили запитання, разом грали та вирішували проблеми головних героїв.
За словами режисерки, у рамках вистави діти не лише знайомляться зі світом бджіл, але й дізнаються про важливість прийняття та самоідентифікації. Вистава може бути корисною та цікавою як для вихованців дитсадків, так і школярів початкових класів.
Виконувачка обов’язків директора берегівського театру Едіна Шін особливістю вистави вважає те, що головні ролі виконують двоє молодих акторів, для яких цей виступ став важливим професійним моментом. За її словами, це свідчить про те, що Закарпатський обласний угорський драматичний театр має майбутнє. «На сцену виходить нове покоління, яке представляє себе закарпатському глядачеві, тобто театр має потенціал», – каже директорка.
Протягом квітня – травня виставу «Бджолина казка» покажуть на 15 локаціях у різних куточках краю.
«Ніколи не забуду момент, коли після вистави «Витязь Янош» до мене підійшов маленький хлопчик і спитав: «Ви ще приїдете?» Ось чому це варто робити», – каже Вікторія Торпої, акторка закарпатського походження, котра нині працює в Угорщині в трупі «Дейріне». Місія трупи – привозити вистави у віддалені села, мешканці яких практично ніколи не були в театрі. З нагоди Дня святого Іштвана Вікторія Торпої була нагороджена Лицарським хрестом «За заслуги».
У зв’язку з цим акторка дала інтерв’ю угорському виданню Origo, скорочений варіант якого пропонуємо увазі читачів.
– Ви виросли в закарпатському селі Мужієво. Які цінності з дитинства зберігаєте донині?
– Я отримала дуже міцний фундамент для життя. […] У мене було багате дитинство, вагу якого відчуваю й тепер.
Мої батьки завжди спонукали нас бути вправними в житті. Щоб ми знали, до кого звернутися, якщо щось піде не так. Виховували бути самостійними так, що ми завжди відчували підтримку. Я навчилася, що годиться, а що ні. У нас була система в житті. Я приходжу зі школи, роблю уроки, а потім ще маю завдання. Ця система, вірю донині, дуже багато дає людині.
– Що ви отримали від Берегівського театру?
– На сцені Берегівського театру я виступала з 13 років. Це був значний період навчання. Там я в першу чергу навчилася своєї театральної мови. Але водночас і відповідальності. Не було ані реквізитора, ані перукарів, ані технічного персоналу, ми все робили самі.
Я знала, що які б труднощі не виникали, їх треба вирішувати. Так чи інакше. Ми не говорили про якусь проблему, ми вирішували її.
По суті, я отримала другу сім’ю, міцну згуртовану громаду.
Я бачила, як борються колеги. Бувало, що не отримували зарплати і жили з дня на день. Іноді ми їздили в Угорщину на гастролі. Хлопці: Жолт Тріл, Ласло Товт та інші – о третій ночі завантажували все у бус (костюми, декорації, техніку). Прибувши на місце, розпаковували, розміщували на сцені, переодягалися, давали виставу. Завжди з великим успіхом. Потім знову складали декорації в автобус, а після повернення на світанку випаковували їх у Берегові. А дівчата, пригадую, Неллі Сюч, Мелінда Орос, Магда Орос, Ілдико Бейреш, брали віники, совки й регулярно прибирали приміщення театру, коли було потрібно. Крім того, прибирали сцену під час виїздів на виступи. Питань не виникало. Потім увечері виходили до глядачів, і вони бачили їхні чудові вистави.
Аттіла Віднянський став сильною об’єднувальною силою для всіх артистів театру Берегова.
Я також навчилася, як треба ставитися до нашої професії. Не можна виступати перед публікою на півсили. Бо глядач – це найголовніше, де б ми не знаходилися. Я навчилася пристрасті, терпіння, необхідності жертвувати. Бачила відданість та фанатизм колег у доброму сенсі цих слів, а водночас і те, які дива творяться завдяки цьому. Я отримала надзвичайно міцний фундамент, міцну основу, які підтримують мене всюди, де б я не грала. Ця спільнота додала мені неймовірних сил і продовжує надавати сили досі.
– Ви отримали престижні нагороди, зокрема відзнаку за найкращу головну жіночу роль, зігравши у фільмі «Байстрюк сатани», на Угорському кінофестивалі в Лос-Анджелесі у 2018 році. Як ви дізналися про присудження такої почесної відзнаки?
– Фільм, знятий за мотивами однойменного твору Мігая Золтана Надя, починається з подій листопада 1944 року на Закарпатті й розповідає про них через долю 18-річної Естер Товт, яку я зіграла. Кілька жінок і дівчина йдуть купити продукти для рідних, які вирушають на «триденні роботи» (як ми знаємо, насправді «маленькі роботи» тривали набагато довше). Цю дівчину, Естер Товт, зґвалтували п’ятеро російських солдатів. Вона завагітніла й народила дитину – байстрюка сатани. Це безповоротно руйнує життя не лише самої Естер, але й тих, хто оточує її. Таким є короткий сюжет фільму.
Я мала можливість працювати разом з чудовими акторами, зокрема Жолтом Трілем, Неллі Сюч, Аттілою Кріштаном, Анною Дьорді, Фружіною Прегіцер, Іштваном Сіладі, Йожефом Ковачем.
Дуже важливим є те, що в цій повісті зображено кривавий період історії нашого Закарпаття. Ми втратили десятки тисяч чоловіків, про що згадуємо кожного року. Я знайома з родинами, які безпосередньо постраждали від цього жаху.
Після зйомок було зворушливо, що нарешті, через 70 років, ми можемо говорити про це, що про ці події був створений фільм. Старші або не могли, або не наважувалися торкатися цієї теми. Нарешті ми могли розказати про це через фільм, могли показати, через що пройшли люди.
Ми провели багато зустрічей із глядачами, під час яких 80-річні чоловіки та жінки дякували нам зі сльозами на очах, а також розповідали власні історії. Тоді ми всі відчули, що, можливо, через фільм нам вдалося хоч трохи полегшити їхню глибоку травму, торкнутися душі людей.
Фільм був представлений на Угорському кінофестивалі в Лос-Анджелесі.
Якось мені зателефонували. Я саме переживала дуже складний період, коли в мене були сумніви, чи добре я виконую свою роботу. Телефонував голова фестивалю, який запросив мене приїхати в Лос-Анджелес у листопаді. Я дуже люблю подорожі, пригоди… Тож, звичайно, поїхала. На церемонії нагородження я спокійно сиділа на своєму місці, коли оголосили ім’я оператора Габора Галаса, який є одним із найкращих у своїй справі. Я прийняла його нагороду, бо він не зміг приїхати. А потім чую своє ім’я. Що? Мій мозок повністю відключився, але я встала, вийшла, забрала нагороду, а коли повернулася на своє місце, почала усвідомлювати, що зі мною сталося. Це було велике щастя. […]
– У 2021 році ви стали лауреаткою Премії ім. Марі Ясаї…
– Це також був складний період для мене в плані творчості через епідемію коронавірусу. На електронну пошту прийшло повідомлення, що я номінована на премію й отримаю її. Велика честь уже і те, що хтось висунув мене, що я гідна цієї відзнаки. Я кілька разів перечитала лист, бо не вірила своїм очам. […]
– Близько чотирьох років тому був створений Театр Деріне, місія якого привозити вистави в маленькі населені пункти, де люди, можливо, ніколи раніше не бували в театрі. Як ви почуваєтеся в трупі?
– Я знала, що це буде мандрівний театр, ідея якого близька мені, адже з Берегівським театром ми також багато гастролювали. У перші роки я справлялася дуже добре, ми долали до двох тисяч кілометрів за тиждень і завжди максимально викладалися, бо в кожному населеному пункті на нас чекали глядачі. Чесно зізнаюся, що останнім часом я вже часто трохи втомлююся. Однак місія надзвичайно важлива. Як каже Деріне в п’єсі Ференца Герцега, ми несемо невидимий скарб.
Це місія, і ми докладаємо всіх зусиль, щоб дарувати радість глядачам у кожному селі та місті. […]
– В Україні триває війна. Як ви їздите додому? І чи їздите взагалі?
– Торік у липні ми представили виставу «Молодиця Деріне» в кількох угорських населених пунктах Закарпаття. На зворотному шляху було вкрай неприємно і страшно, бо на кордоні мене не хотіли пускати назад. Побачили в моєму паспорті, що я народилася в Мужієві, і сказали: вам не можна в Угорщину.
Я почала питати, який злочин я вчинила, чому це відбувається. Хотіла отримати пояснення. Забула запитати, чи хочуть мене відправити у військо, тому не пропускають.
Потім забрали мій паспорт на митницю і довго не повертали. Після майже півгодинної тяганини мене нарешті пропустили через кордон. Зізнаюся, мені було дуже страшно. Після цього я приїжджала на Закарпаття в листопаді минулого року, коли показували фільм «Байстрюк сатани», а потім була зустріч з глядачами. Тоді я вже вирушила додому лише після того, як керівниця Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін разом з Генеральним консульством Угорщини в Ужгороді та Консульством Угорщини в Берегові організували мою поїздку.
[…] Я попросила Аттілу Віднянського й керівника Театру Деріне Марка Домонкоша, аби берегівський театр залишався в моєму житті. А нинішня очільниця закладу Едіна Шін робить усе для того, аби я залишалася в трупі. Це нитка, яку неможливо перерізати. Я виросла на тій сцені, звідти почала й ніколи не відірву від себе. Берегівський театр досі дає мені багато енергії. Щодо війни, то я лише сподіваюся: те, що почалося, колись закінчиться. Навіть уявити не можу, що доводиться переживати моїм берегівським колегам-чоловікам, адже вони понад два роки не можуть поїхати додому. Коли ми виступаємо з гастролями на Закарпатті, я дивлюся на гори і моє серце завмирає. Дуже сумую за рідним краєм, але маю величезне сподівання, що це закінчиться і все продовжиться з того місця, на якому зупинилося.
„Наважтесь жити, померти може кожен!” – проголосила Фріда Кало, культова постать Мексики 20-го століття та одна з найбільш неординарних особистостей сучасного живопису.
Прем’єра монодрами „Фріда” 19 червня стала пам’ятною: напередодні вистави пролунала повітряна тривога, а сам спектакль проходив в умовах вимкнення електроенергії. Незважаючи на це, глядачі в залі ім. Федак Шарі були захоплені історією жінки, одночасно вразливої і сильної, яку зіграла актриса Ібоя Орос.
Фріда, безсумнівно, є однією з найвідоміших і найшанованіших жінок-художниць. Хоча її картини датуються першою половиною 1900-х років, вони залишаються актуальними та впливовими і сьогодні, у 2024 році. Її роботи зображують універсальні та вічні теми, такі як біль, сексуальність, народження та смерть.
„Це має особливе значення, що сезон 2023-2024 років Берегівського театру закривається виставою, присвяченою життю Фріди Кало. Картини Кало викликають яскраву кавалькаду кольорів, так само, як і життя театру в останні місяці було барвистим і насиченим. Хоча в нашому житті були і темні відтінки, і труднощі, і виклики, ми можемо залишити по собі чудовий сезон”, – зазначила Едіна Шін, в.о. директора Закарпатського обласного угорського драматичного театру.
Мексиканська художниця Фріда Кало, одна з найбільш знакових постатей мистецтва 20-го століття, відома своїми автопортретами та яскравим сюрреалістичним стилем. На її життя і творчість глибоко вплинули фізичні та емоційні страждання, а також пристрасні стосунки з відомим мексиканським художником Дієго Ріверою. Роботи Кало потужно відображають її ідентичність, біль та культурну спадщину, при цьому часто використовуються символічні та особисті мотиви.
Олег Мельнійчук, організатор заходу, розповів, що дух Viva la vida, воля до життя, любов та мистецтво стали мотивацією для створення вистави.
Генеральний консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Йожеф Бочкої після вистави зазначив, що життя Фріди Кало є прикладом того, як можна оговтатися навіть після найбільших трагедій. Навіть вимкнення електроенергії, холод і війна не можуть нас зупинити, адже найважливіше – цінувати і любити один одного, а отже на Закарпатті теж нам варто мати волю до життя, вистояти і триматися разом.
Закарпатський обласний угорський драматичний театр готується збагатити можливості для культурних вражень ще більшою кількістю вистав у сезоні 2024-2025 років.
Закарпатський обласний угорський драматичний театр за служіння нації отримав премію «Угорська спадщина».
Згідно з рішенням Асоціації «Угорська спадщина і Європа» (Magyar Örökség és Európa Egyesület), 16 грудня 2023 року Закарпатський обласний угорський драматичний театр отримав премію «Угорська спадщина».
My Website
У Будапешті почесну відзнаку вручили директорці театру Едіні Шін.
Премія була заснована опікунською радою Фонду «За Угорщину» після зміни режиму, в 1995 році. Цю відзнаку отримуюють угорські заклади та організації, діяльність яких сприяє розвитку угорської культури, економіки, спорту й науки, тобто моральному та духовному зростанню угорського суспільства. Усьому, що служить збереженню «невидимого духовного музею» угорців.
1.⚡️ #Hungary has stopped allowing Ukrainian trucks through from #Slovakia, - media.
After the blockade of Slovak carriers, the drivers decided to leave Slovakia through Hungary. It is reported that a queue formed here, and then trucks stopped passing altogether.⬇️ pic.twitter.com/InxRtsiVhh
