На Берегівщині в селі Бадалово відкрили пам’ятну дошку педагогу та краєзнавцю Балажу Керестєну.
Учасники заходу зібралися біля центрального входу до Бадалівської гімназії ім. Йосипа Ґвадані, де їх першим привітав голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), сімейний лікар громади Людвіг Якаб. Він повідомив, що кілька днів тому з ініціативою встановити пам’ятну дошку Балажу Керестєну з нагоди 75-річчя від дня народження до нього та директорки навчального закладу Чілли Вереш звернувся Арпад Далмаї, голова опікунської ради Фонду Beregszászért. Тож отримали відповідний дозвіл і нині влаштували церемонію відкриття. Розмістити меморіальну дошку вирішили на вході до гімназії.
«Балаж Керестєн був видатним педагогом і краєзнавцем, який займався тим, що любив: історією Закарпаття, збереженням, увічненням та передачею угорської культури, – наголосила, виступаючи перед присутніми, директорка гімназії Чілла Вереш. – В одній зі своїх публікацій він писав, що в дитинстві, уранці йдучи до школи й минаючи реформатську церкву, завжди звертав увагу на дошку, встановлену там на згадку про візит Петефі, і в нього виникла думка, що він прямує тією самою стежкою, тож поет став його провідником».
Директорка зачитала лист, написаний Арпадом Далмаї до нинішньої події. За його словами, окремою радістю для нього є те, що вслід за пам’ятною дошкою на честь Йожефа Ґвадані він може подарувати Бадалову ще один меморіальний знак. Арпад Далмаї також підкреслив, до головна мета Фонду Beregszászért – «посилення національної ідентичності угорців Берегова та навколишніх населених пунктів, усвідомлення ними того факту, що вони живуть на цій землі понад тисячу років, що цей край має багате угорське минуле, яким вони повинні пишатися».
Балаж Керестєн народився 15 січня 1949 року в селі Великі Береги. Коли йому виповнилося три, родина перебралася в Бадалово. Тут він закінчив дев’ятирічку, потім здобув середню освіту в Берегівській середній школі ім. Лайоша Кошута. У 1967 році вступив до Ужгородського державного університету і в 1972-му отримав диплом учителя угорської мови та літератури. Після цього до самої смерті викладав у Виноградівській середній школі ім. Жиґмонда Перені. Крім педагогічної роботи, займався й іншою діяльністю: вивчав літературні традиції Закарпаття, місцеві легенди, написав малу енциклопедію історії культури, досліджував життя родини Перені, зокрема Жиґмонда Перені, видав кілька книжок. Робив би так і далі, якби не пішов у засвіти в 58-річному віці.
Донька Балажа Керестєна, Габріелла, у своїй зворушливій промові з гордістю згадала про батька та село над Тисою, яке відіграло і для неї вирішальну роль у дитинстві, адже тут проводила в бабусі літні канікули. «Моя бабуся Юлішка, його мати, знала дуже багато народних пісень і казок. […] Сьогодні, коли ми розкидані по світу, саме пам’ять гуртує нас, де б ми не були, об’єднує, зберігає нашу ідентичність», – наголосила вона.
«Самовідданість Балажа Керестєна, його турбота про збережання та розвиток угорської культури є взірцем для всіх нас, – зазначив у своєму виступі консул Угорщини в Берегові Міклош Юстин. – Дуже важливо, щоб ми підтримували одне одного в повсякденному житті, трималися разом у важкі часи і спільно будували майбутнє, щоб наші нащадки з гордістю називали себе угорцями. Тільки так ми можемо досягти того, що наступні покоління будуть гідно продовжувати все те, що залишили нам наші предки».
За останні 8 років це вже 5-та пам’ятна дошка, установлена в Бадалові. У збільшенні їхньої кількості велику роль відіграє Товариство угорської культури Закарпаття. Заступник голови цієї громадської організації Йожеф Шін відзначив, що захід відбувається в Бадалові в складні часи. «Це невелике село має багате минуле й пам’ятає про нього», – наголосив Йожеф Шін. За його словами, окрім того, що Балаж Керестєн збирав угорські прислів’я та приказки, ознайомлював з ними, він був ще й активним громадським діячем. «Його діяльність теж доводить, що угорська культура багата в усіх куточках Карпатського басейну», – підкреслив Йожеф Шін.
Дьордь Дупка, письменник, історик, колега і друг Балажа Керестєна, особисто не був присутній на заході, але надіслав листа, у якому відзначив цінність для закарпатської угорської громади діяльності краєзнавця. «Нехай ця пам’ятна дошка в нинішні буремні часи нагадує всім слова однієї з передмов мого друга Балажа Керестєна до своєї публікації (1995 року), у якій він висловлює сподівання, що «вона служитиме кращому розумінню нашого минулого й культури нашого краю, національній ідентичності та зміцненню коріння громади на батьківщині».
Після виступів Міклош Юстин, Габріелла Керестєн та Чілла Вереш урочисто відкрили пам’ятну дошку, яку прикрашає бронзовий рельєф трансильванського митця Аттіли Шандора.
Божого благословення на життя присутніх попросив пастор реформатської церкви Жолт Шапі.
Відтак учасники заходу поклали вінки та квіти до меморіальної дошки й виконали пісню «Созат».
У селі Бадалово вже понад півстоліття існує традиція розпочинати новий рік святковим богослужінням у місцевій реформатській церкві, а потім вшановувати пам’ять Шандора Петефі. Цього року виповнилося б 200 років від дня народження найвідомішого угорського поета, революціонера, національного героя, одного з найвидатніших діячів угорської поезії.
У своїй проповіді пастор реформатської церкви Жолт Шапі процитував уривки з 6-го та 7-го віршів книги Псалмів, наголосивши, наскільки велика благодать Господня для Його народу навіть у ці неспокійні часи.
На меморіальному заході з нагоди вшанування ювілейної річниці від дня народження Шандора Петефі, який став центральним дійством Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), першим виступив очільник місцевого осередку організації, сімейний лікар Бадалова Лайош Якаб, відзначивши історичну роль великого поета, котрий 176 років тому відвідав село.
«Щороку 1 січня ми традиційно вшановуємо річницю від дня народження Шандора Петефі – поета, революціонера, національного героя, одного з найвидатніших діячів угорської поезії, якому цього року виповнилося б 200 років, – зазначив Лайош Якаб під час виступу. – У липні 1847 року по дорозі до своєї нареченої, Юлії Сендреї, в Ердед, Петефі відпочив біля нашої місцевої реформатської церкви. На пам’ять про це 14 серпня 1938 року тут була встановлена меморіальна дошка».
Лайош Якаб наголосив, що з чотирьох меморіальних знаків Петефі на Закарпатті бадалівський – найдавніший, адже в Ужгороді, Берегові та Мукачеві пам’ятники були встановлені в 1990-х роках, а той, що у Бадалові, вже має 85-річну історію. Місцеві жителі намагаються належним чином берегти цю спадщину і передати її майбутнім поколінням, щоб люди, які тут проживають, завжди відчували духовність великого поета.
Очільник Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар, у свою чергу, побажав місцевим всього найкращого у новому році. Дипломат відзначив велич поета Шандора Петефі, а також торкнувся і ситуації закарпатських угорців, яким передусім побажав миру в 2023 році.
Голова Берегівського районного осередку ТУКЗ-КМКС Йожеф Шін під час виступу наголосив, що боротьба за свободу актуальна сьогодні і буде такою завжди. «Згадаймо про угорський і український народ: обидва борються за свою свободу і незалежність, один – на полі бою, інший – за столом переговорів, але ставка однакова», – сказав він, додавши, що одним із найбільш згадуваних слів в угорських суспільних ЗМІ було слово «мир». Йожеф Шін завершив свій виступ цитатою від Петефі: «Час правдивий і вирішує, що не є таким».
«Сьогодні, як і щороку першого січня, ми зібралися, тому що 200 років тому народився Олександр Пе́трович, син Марії Груз, який став найвидатнішою постаттю угорської поезії», — зазначила, розпочинаючи виступ, президентка Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, депутат Закарпатської обласної ради Ільдико Орос. Вона підкреслила, що місцеві мешканці підтримують збереження угорської культури, зокрема, віддаючи своїх дітей до угорськомовних дитсадків і шкіл, оскільки нація може бути справді успішною, лише навчаючись рідною мовою.
Голова Берегівської міської територіальної громади Золтан Бабяк під час виступу наголосив, що, спільно вшановуючи пам’ять Петефі, ми зміцнюємо один одного, і ми можемо робити це і через слово Боже. Він підкреслив, що під час нинішньої жахливої війни потрібна витримка і співпраця, у чому велику роль відіграють історичні церкви, благодійні та громадські організації, тільки так можна пережити ці важкі часи.
До присутніх звернувся і староста села Бадалово Імре Салай. Вшановуючи Петефі, він назвав життєвий шлях поета найкоротшою, але водночас і найбільшою історією успіху. Участь у заході взяв також голова Берегівської райради Карло Резеш.
Єпископ Закарпатської реформатської церкви Шандор Зан Фабіан попросив Божого благословення на присутніх, відтак наголосив, що ключовими факторами збереження закарпатських угорців є віра в Бога, відданість рідному краю та реалізація надії, яку реформатська церква поставила дороговказом на 2023 рік.
Після святкових промов виступив ансамбль «Ганґрафоґо» з села Оросі під керівництвом Дьонді Ґаті, котрий виконав на цитрі вірші Петефі, покладені на музику.
На завершення заходу присутні поклали вінки до пам’ятної дошки Шандора Петефі
Щороку в листопаді угорці Закарпаття згадують трагічні події 1944 року, коли всіх чоловіків віком від 18 до 50 років угорської та німецької національностей закликали зареєструватися під приводом триденної «маленької роботи». Проте замість «триденних» робіт чоловіків відправляли до концтабору в Сваляву, часто пішки та босоніж. Тисячі в’язнів у таборі померли від хвороб, голоду, жахливих умов. «Маленькі роботи», окрім отримання робочої сили, можна вважати етнічною чисткою.
У Бадалово скорботний захід відбувся 21 листопада в меморіальному парку. Майже кожна родина в селі втратила предка у сталінських таборах. Звідси забрали 150 чоловіків, із них 88 не повернулися додому. Вшанування пам’яті розпочалося богослужінням, яке провів пастор реформатської церкви Жолт Шапі. Після цього учасники заходу поклали вінки до меморіального знаку. Серед них консул Генерального консульства Угорщини у м. Берегові Барна Фюлеп, голова місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Лайош Якаб, староста села Імре Салай.
Після виконання національної молитви Лайош Якаб у своїй промові зазначив, що трагічні події 77-річної давнини, в результаті яких загинуло 30 тисяч угорців, стали чи не найбільшою трагедією угорців Закарпаття. Він також наголосив, що гріхи минулого не були виправлені нащадками, оскільки жертви не були реабілітовані ані в історії Радянського Союзу, ані за часів незалежної України.
Барна Фюлеп розповів, що вперше зрозумів та відчув гіркоту і тяжкість подій минулого саме на Закарпатті. «Якщо ми зараз подивимося один на одного, то можемо певно, зрозуміти, що в Бадалово повернувся лише кожен другий депортований, майже кожна родина має родича серед жертв», – підкреслив дипломат, наголосивши на важливості збереження пам’яті про ті події та участі молоді у меморіальному заході.
Імре Салай у своїй промові наголосив на болі та смутку, що мають у серцях уже майже три покоління родичів загиблих. «Коли ми дивимося на цей меморіальний парк, завжди відчуваємо певну недоконаність, адже ми досі маємо боротися за те, щоб залишатися угорцями тут, на Закарпатті», – додав він.
Після промов із тематичними віршами та піснями виступили учні місцевої гімназії.
На завершення заходу учасники виконали угорську національну пісню «Szózat».