“Війна спонукала населення, що залишилося в регіоні, знову відкрити для себе віру”, – каже архієпископ Віcвальдас Кульбокас. За словами апостольського нунція в Києві, солдати гостро потребують душпастирської опіки, а змучений народ – надії.
Нещодавно апостольський нунцій в Україні (посол, який представляє Ватикан) дав зворушливе інтерв’ю литовському католицькому журналу. Архієпископ Вісвальдас Кульбокас, який прибув до Києва за шість місяців до початку російсько-української війни, серед іншого розповів, що попри повітряні тривоги та хаос, країну все ж характеризує поширення віри. Нунцій згадав: коли на початку війни надійшли звістки, що російська армія оточить Київ протягом 24 годин, лише делегації Туркменістану, Польщі та Святого Престолу вирішили залишитися в місті, хоча у нунція також була можливість втекти до безпечної країни. Британський солдат допоміг працівникам посольства навчитися, як у разі повітряної тривоги швидко сховатися в укриття, закріпити вікна та як слід зберігати продукти, щоб вони залишалися придатними до вживання якомога довше.
Одна з сестер, яка служила в нунціатурі, вивчила типи та швидкість окремих ракет, тож під час тривоги, поглянувши на свій телефон, вона може підрахувати, через скільки часу очікується влучання. Бувало, що сестра разом із співробітником посольства саме робила покупки на сусідньому ринку, коли пролунали сирени протиповітряної оборони. На основі повідомлення на телефоні черниця підрахувала, що у них є приблизно 9 хвилин, щоб завершити покупки та повернутися до нунціатури. Вони повернулися до безпечної будівлі за кілька секунд до того, як поблизу ринку пролунали вибухи. З розвитком війни мешканці та персонал нунціатури неминуче стали експертами з розшифрування повітряних тривог. «Якщо звук вказує на балістичну ракету, то за 10 хвилин ти маєш бути в укритті, — пояснив архієпископ Кульбокас, а потім додав: – Якщо ж йдеться про дрони чи крилаті ракети, то я лягаю назад у ліжко і намагаюся заснути».
Нунцій особливо схвально відгукнувся про польових капеланів, охарактеризувавши їх як тих, хто заповнює ту прогалину, яку здебільшого не можуть заповнити навіть кваліфіковані психологи. Він переказав розповідь жінки, яка керувала програмою підготовки психологів для роботи з пораненими солдатами, в якій брали участь двадцять п’ять осіб. Після першого заняття двадцять три людини встали і пішли, сказавши: «Це не для мене». Після другого заняття пішли й ті два психологи, що залишилися. Тоді жінка, яка організовувала навчання, сказала: «Тепер у мене залишилася лише одна надія — священники та ченці».
Один із польових капеланів, якого нунцій знає особисто, регулярно бере свого собаку з собою на фронт. Він рідко говорить безпосередньо про релігію, натомість готує молодих солдатів до суворої реальності бою. «Не дивуйся, коли вперше опинишся в окопі, можливо, від страху ти обмочишся і обкакаєшся. Це нормально. Це трапляється з усіма», — пояснює він їм. Тим часом він роздає розарії, молиться, благословляє, вислуховує сповіді та є поруч для тих, хто його шукає. «Солдати більш відкриті з капеланом, ніж із психологом», — зауважив Кульбокас. – Однак найкраще приймають собаку: не потрібні ні слова, ні запитання, цуценя підходить, притискається, і терапія починається…»
Однак серйозною проблемою є нестача польових капеланів: навіть зараз вони можуть задовольнити лише 60–70 відсотків потреб. Цю болісну проблему архієпископ проілюстрував розповіддю про військового лікаря, який описує поранених солдатів, яких не змогли евакуювати через спостереження дронів і які відмовилися від подальшого медичного втручання: «Не зашивайте, це вже не допоможе, краще дайте відпущення гріхів». «Коли ти стикаєшся з вічністю, — сказав архієпископ Кульбокас, — прощення — це єдине, що тобі справді потрібно».
Архієпископ литовського походження також розповів про те, як відроджується віра серед жахіть війни. Наприклад, у Херсоні, населення якого скоротилося приблизно до п’ятої частини від довоєнного, чисельність католицької громади зросла у п’ять-шість разів. «У Херсоні не залишилося жодної невіруючої людини», — сказав він. Також архієпископ розповів, як єпископ-помічник Ян Собіло та його команда у Харківсько-Запорізькій єпархії, що знаходиться приблизно за 30–50 кілометрів від фронту, роздають мешканцям продовольчі набори з хлібом та м’ясними консервами. Ці моменти вони використовують для того, щоб пробуджувати надію та говорити про Христа. За словами архієпископа Кульбокаса, війна змусила мешканців регіону переосмислити свою віру. Він зазначив, що один православний єпископ та двоє протестантських пасторів перейшли у католицьку віру, а згодом стали католицькими священниками.
Бездомний собака зайшов до церкви у Бразилії в пошуках їжі та зрештою знайшов дім у парафії.
Місцевий священник прихистив безпритульну тварину, і з часом собака став частиною щоденного життя церкви — спокійно відвідує меси та тримається біля вівтаря.
Згодом Джонні почав “брати участь” у службах — у спеціально зшитому вбранні пес стоїть поруч зі священником і супроводжує богослужіння.
Собаку почали називати “cãoroinha” — гра слів у португальській мові, що поєднує “собака” та “служитель вівтаря”.
Із вуличного собаки він перетворився на “служителя вівтаря” і знайшов своє місце у церкві.
Священник також доглядає інших безпритульних тварин і називає історію Джонні прикладом того, як доброта змінює життя людей і тварин.
Пообіддя першої неділі травня у Бадалові на Берегівщині ознаменувалося особливою подією: дзвони давнього реформатського храму скликали громаду на благословенну зустріч. Захід, організований Жіночим союзом реформатської церкви Берегівщини, зібрав вірян Боржавсько-Варівського округу на затишний «тихий вечір».
Громаду привітав місцевий пастор Жолт Шапі. Духовною настановою поділилася пасторка Ілона Барта, а її донька Генрієтта зворушила присутніх щирим особистим свідченням.
Головна доповідачка, пасторка з Чонгора Тімеа Почаїне Тевішші розкрила тему материнства як найважливішої місії у передачі духовної спадщини наступним поколінням. Також із євангелізаційним словом до громади звернувся Елемер Барта.
Особливого настрою зустрічі додала Дьонді Ґаті із села Мужієво – її майстерний супровід на гітарі став гармонійним доповненням до молитовних пісень.
Наприкінці заходу кожен гість отримав символічні подарунки: листівку з біблійним віршем та пакунок насіння квітів. Оскільки цей рік оголошено «Роком сіяння», такий жест мав глибокий підтекст: організатори побажали вірянам плекати ці квіти вдома з такою ж ніжністю та відданістю, з якою Господь опікується кожним із нас.
26 листопада до Паладь-Комарівців, села на Ужгородщині, надійшла допомога, зібрана в угорському місті Обароці. Вона призначалася місцевій греко-католицькій церкві, яка була пошкоджена цього року. Допомогу особисто передала делегація зповіту Феєр та Обарока на чолі з депутатом угорського парламенту Золтаном Тешшеєм.
Зустріч розпочалася спільною молитвою за мир у церкві, де парох Петер Скорпадський привітав гостей з Угорщини. Серед них були депутат Золтан Тешшей, віцепрезидент Феєрського повіту Тібор Сабо, мер Картал Мейсарош, заступник мера Аттіла Мойор, музикант Міклош Вестергам та консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Бенце Гомбор. Місцевих жителів представляли голова Ужгородського осередку «ТУКЗ-КМКС» Лівія Балог, голова фракції «ТУКЗ-КМКС» Сюртівської ОТГ Роберт Дьорке, Марія Рояк та інші члени «ТУКЗ-КМКС».
– Для нас дуже важливо, що ми не самотні в цій складній ситуації, – підкреслив отець Петер Скорпадський і разом з присутніми провів коротку церемонію, звертаючись до всемогутнього Бога, молячись за мир, народ, громаду, полонених та їхнє звільнення.
Зокрема священник наголосив, що діалог з Господом є джерелом і основою миру.
– Миру немає там, де припиняється діалог, де підриваються мости, закриваються кордони. Я бажаю, щоб цей візит відчинив нові двері, щоб ми зміцнили ці мости, бо кожен із них є прикладом для інших, адже показує, що відновлення миру можливе. Бог може обдарувати суспільство миром, якщо люди, зокрема політики, будують мости, відчиняють двері. У нашій церкві віряни, які розмовляють різними мовами, разом славлять Бога. Можливо, тому злим силам не сподобалося, що тут є дуже міцний міст між народами, – зазначив священник і подякував гостям з Угорщини за допомогу.
Відтак Міклош Вестергам виконав пісню «Блаженна Матір Божа».
Наразі в церкві виготовляються два вітражі за підтримки Генерального консульства Угорщини в Ужгороді та за пожертвування художниці-вітражистки Іветти Боц.
– Коли влітку церква була пошкоджена, це був напад на всіх нас. Проте образа – погане почуття, і воно тривало недовго. Майже відразу, як ми, угорці Закарпаття, звикли, мер міста Обарока зателефонував і повідомив, що вони розпочинають збір коштів спільно з державним секретарем з питань національної політики Угорщини Начею Леврінцем та депутатом парламенту Золтаном Тешшеї. Існує давня дружня співпраця між містами-побратимами, яку ми почали відновлювати в останні роки, – сказала Лівія Балог, завдяки котрій ця співпраця стала можливою. – Нам знову не довелося просити, вони нас чують і завжди поруч. Дякую всім за цю підтримку, за увагу до нас, за те, що ви з добрим серцем знову стали поруч з нами, щоб ми могли бути братами не тільки на папері та словах, а й у справах. Це тут, на Закарпатті, особливо в останні чотири роки, має дуже велике значення, адже вселяє впевненість, що закарпатські угорці не самі, угорці завжди поруч з нами! – завершила свій виступ голова осередку ТУКЗ-КМКС.
У свою чергу, Золтан Тешшелі підкреслив, що вони приїхали із вдячністю та подякою.
– Із вдячністю за те, що в часи переслідувань християн греко-католики з Паладь-Комарівців зберігають віру. Хочемо подякувати їм також за те, що вони залишаються вірними своїй угорській ідентичності. 16 липня ми зазнали брутального нападу: з одного боку, на нашу віру, з іншого – на угорську ідентичність. Саме в третю середу листопада була так звана «червона середа» (Red Wednesday), яка є міжнародним днем привернення уваги. Ми стикаємося з тим, що кожного дня 12 наших християнських братів і сестер втрачають життя через свою віру, а 380 мільйонів наших братів і сестер у світі переслідуються за це. Проте такого не повинно відбуватися в нашому світі. Ми не можемо цього допустити, і тому прийшли, щоб показати, що любов може подолати всі труднощі. Зі слів Ісуса Христа ми знаємо, що треба прощати навіть тих, хто грішить проти нас. З цією любов’ю в серці ми прийшли сюди, щоб обійняти наших угорських братів і сестер. Наступного дня після нападу ми одразу ж розпочали збір пожертв і привезли їх сюди. Ця допомога відображає нашу єдність і велику любов. У серці Паннонії 29 населених пунктів мого виборчого округу. Фонд «Серце Паннонії» оголосив на інтернет-ресурсах про збір пожертв для Паладь-Комарівців. Крім того, місцеві органи влади повіту Феєр також надали підтримку, – зазначив Золтан Тешшелі й подякував тамтешній угорській громаді за те, що показує, як бути угорцем у скрутній ситуації. А відтак передав зібраний мільйон форинтів місцевому пароху Петеру Скорпадському.
Від мера міста-побратима Паладь-Комарівців ми дізналися, що він і раніше приїжджав на Закарпаття, 8–9 років тому був тут уперше з трупою Megarox.
– Коли ми їхали сюди по вибоїстій дорозі, я думав про дружбу, про те, що коли влітку стався той прикрий випадок, саме в нашому селі, Надьєдьгазі, у повіті Феєр, державний секретар Угорщини Леврінц Нача оголосив про зміцнення зв’язків між містами-побратимами. Ми шукали відповідь на питання, чи може це бути випадковістю.
Картал Мейсарош, будучи митцем, написав пісню, яку всі разом прослухали в церкві. Приспів: «Благаю, Боже, нехай це закінчиться, давайте припинимо і буде мир, нехай повернуться додому наші дорогі сини, нехай здійсняться наші угорські мрії» – промовляє до серця кожного з нас.
Мер передав Лівії Балог листа від Іштванни Балог, яка не могла бути присутньою особисто, але вважала за важливе запевнити у своїй підтримці угорців Закарпаття, котрі через війну живуть у страху та невизначеності, вірян з Паладь-Комарівців, і побажала, щоб єдність, мужність та любов громади додавали їм сил.
На знак вдячності місцеві мешканці подарували гостям адвентський вінок з медового печива, виготовлений руками волонтерки Карітасу Брігітти Кийс.
Зробивши спільне фото на згадку, делегація відвідала місцеву реформатську церкву, де зустрілася з пастором Аттілою Ковачем, а потім вирушила до греко-католицької благодійної їдальні в Шишлівцях. Там після передачі пожертви у вигляді продуктів на суму понад 300 тисяч форинтів гості допомогли роздати обіди.
У Греко-католицькому центрі ім. Елемира Ортутая відкрили постійну виставку «Коріння та віти», присвячену минулому та сьогоденню греко-католицької громади Закарпаття. Як зазначалося на відкритті експозиції, це не просто колекція матеріальних реліквій, а жива спадщина, що представляє віру, історію та духовну безперервність кількох століть, яскраво демонструючи, як пов’язані глибоке коріння й нові паростки громади.
Єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Теодор Мацапула у своїй вітальній промові зазначив, що хоча музей мовчить, водночас він багато розповідає – про священників, простих вірян, боротьбу громади, витримку та віру. «Хто з повагою звертається до свого минулого та захищає своє коріння, будує собі безпечне майбутнє», – підкреслив єпископ.
«Щоб рости високо, потрібно мати глибоке коріння», – зазначив директор Національного інституту стратегічних досліджень Угорщини Єне Сас. За його словами, угорська греко-католицька громада – невід’ємна частина вселенського угорського народу, яка завжди мала спільну долю з русинським народом. Дивлячись на Господа, тримаючись одне за одного, ми можемо черпати сили та продовжувати будувати.
Директорка Закарпатського краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького Ольга Шумовська, оцінивши виставку як високопрофесійну, наголосила: Закарпаття визнає релігійні громади, де важливими є передача людських цінностей і духовне формування, оскільки ці громади забезпечують опору та сприяють розвитку суспільства.
Відтак директор Греко-католицького центру ім. Елемира Ортутая Іштван Мароші пригадав, що ідея представити історію єпархії у формі постійної виставки виникла ще кілька десятиліть тому. Наразі колекція складається приблизно з пів тисячі експонатів, з яких більш ніж сотня відреставровані предмети: ікони, мозаїки, церковні прапори, ризи, літургійні інструменти та старі публікації. Відвідувачі можуть простежити шлях єпархії від Унгварської унії 1646 року через період заборони до відродження після катакомбного служіння.
За словами дизайнера виставки Антала Бодоцького, найбільшим викликом стала велика кількість реліквій, але організаторам удалося зібрати гарно складений змістовний матеріал. Представник Музею прикладного мистецтва Сільвестр Тердик згадав багаторічні спроби створити греко-католицьку експозицію, які зрештою вдалося реалізувати.
Декан Берегівського угорськомовного деканату Мукачівської греко-католицької єпархії Ференц Демко попросив Божого благословення на виставку. «Як виноградна лоза може плодоносити лише на стеблі, так і церковна громада може відрощувати нові пагони, черпаючи сили з живого коріння», – наголосив священник.
Атмосферу заходу прикрасив спів хору Теологічної академії ім. Теодора Ромжі, а також урочисте освячення постійної експозиції.
17 жовтня Закарпатська реформатська церква відзначила 20-річчя заснування свого музею та архіву. «Двадцять років у житті установи – гарна нагода подякувати Всевишньому у контексті бурхливої долі Закарпатської реформатської церкви, яка позаминулого року відсвяткувала своє 100-річчя. Наші серця вдячні за те, що Бог зберіг реформатську громаду нашого краю і не перестає піклуватися про неї серед випробувань сьогодення», – йшлося під час святкування.
Учасників святкування привітав пастор Іштван Меньгерт, очільник відділу освіти Закарпатської реформатської церкви. «Ми вдячні бути тут і разом згадувати чудові речі, які наш Господь зробив для нас», – зазначив він, цитуючи уривок з Псалма 40.
«Не пересувай давньої межі, яку встановили твої предки (Приповісті 22, 28) – наголосив єпископ Закарпатської реформатської церкви Шандор Зан Фабіан у своїй проповіді, звертаючи увагу на послання Святого письма. – Приповісті містять мудрі повчання та важливі настанови для наступного покоління». «Ми часто кажемо, що живемо сьогоденням, дивлячись у майбутнє. Саме тому церква засновує музеї. […] Позаду вже понад сто років. Епоха, коли не лише зміщувалися давні кордони, а й були намагання стерти, ліквідувати кожен знак, кожен покладений камінь, а історію – фальсифікувати», – наголосив єпископ. «Коли двадцять років тому парафія вирішила створити архів та музей, метою було «зафіксувати давні кордони, зібрати спогади, що говорять про наше минуле, що доводять наше коріння», – додав він.
«Цей музей та архів також служать меті збереження давніх кордонів, минулого, цінностей, які представляла громада, що жила тут, щоб показати це сьогоденню, зберегти це для майбутніх поколінь, а також зберегти в людях, які живуть тут, усвідомлення того, що наша нація, наша громада, наша конфесія, угорський народ, який неодноразово намагалися ліквідувати, був тут, залишається тут і залишатиметься, аби охороняти давні кордони, які були призначені для нас. Цей музей також – як давній межовий камінь – вказує, доводить, що ми є, а також дає надію майбутнім поколінням, що ми залишимося і будемо. І буде розвиток і збереження, якщо будемо дотримуватися Божих заповідей», – наголосив єпископ.
«Слава Богу, у більшості наших громад збереглися письмові матеріали, які увічнюють важкі часи минулого. Також є документи, що розповідають про життя, віру та боротьбу наших давніх предків сотні років тому. Ці безцінні документи – найважливіші джерелами церковної історії, і їх збереження – відповідальність всіх нас», – підкреслила директорка музею та архіву Закарпатської реформатської церкви Єлизавета Сільваші. – Усвідомлюючи це, керівництво Закарпатської реформатської церкви на початку 2000-х років працювало над створенням архіву, де можна було б гідно зберігати письмові спогади наших релігійних предків, з особливою увагою до тих громад, де немає можливості належним чином зберігати документи. З допомогою Всевишнього та завдяки значним пожертвам наших вірян цей план вдалося реалізувати, й 1 січня 2005 року архів Закарпатської реформатської церкви міг розпочати свою діяльність». Єлизавета Сільваші також у рамках віртуальної екскурсії представила установу, першою директоркою якої була пасторка Єва Фабіан, затим із 2007 року – Ґейза Кейс, а протягом 2013-2023 років Іштван Гяйаш, а з лютого 2023-го – Єлизавета Сільваші.
«Завдяки організаторському таланту Ґейзи Кейса, перша виставка експонатів відбулася вже у 2008 році. Це стало віхою, і з того часу ми ведемо облік створення музею. З 2010 року музейний відділ мав 11 виставкових залів, включаючи коридори. Маємо експонати, довірені від 45 громад Закарпаття», повідомила директорка музею. Вона також процитувала думку з альбому, що представляє громади та установи Закарпатської реформатської церкви: «Спокуса мирних часів […] полягає в тому, що забуваються пережиті труднощі та переживання. […] Сьогодні ми сподіваємося, що Всевишній не перевищить те, що ми здатні пережити й у Своїй милості Він поверне часи миру. […] Слово заохочує до уважного та вдячного переосмислення минулого, забезпечує для цього ґрунт. В цьому контексті наша установа, як архів і музей, і надалі надаватиме можливість усім, хто хоче вчитися у мовчазних свідків та першоджерел історії, пережиті труднощі», – зазначила Єлизавета Сільваші.
Захід завершився невеликим частуванням у Дияконському центрі Закарпатської реформатської церкви, у рамках якого Бейло Надь, світський секретар Закарпатської реформатської церкви, подарував музею Біблію, видану в 1901 році.
Державна служба з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) винесла припис Київській митрополії Української православної церкви (московського патріархату), бо виявила, що ця церква пов’язана з Російською православною церквою (РПЦ).
Фахівці перевірили документи і не знайшли підтверджень, що УПЦ вийшла зі складу РПЦ, діяльність якої в Україні заборонена.
УПЦ дали припис виправити порушення закону про релігійні організації. Також ДЕСС склала список організацій, які пов’язані з Київською митрополією.
Щоб виконати припис, митрополит Онуфрій повинен показати офіційні рішення церковних керівників про те, що:
УПЦ вийшла зі складу РПЦ;
для УПЦ більше не діють правила Статуту РПЦ;
священники і монахи УПЦ не будуть більше входити до керівних органів РПЦ;
скасовані рішення РПЦ про захоплення єпархій УПЦ та призначення нових керівників.
Також Онуфрія зобов’язали публічно заявити, що він не згоден з призначеннями в керівництві РПЦ, і підготувати заяву про припинення зв’язків з Російською церквою.
Усі порушення мають бути усуненi до 18 серпня 2025 року. Якщо церква не виконає припис, то згідно із законом, який президент підписав у серпні 2024 року, її можуть закрити через суд.
34,7% українців виступають за ліквідацію УПЦ (московського патріархату), ще 10,8% вважають, що церкву потрібно спрямувати на об’єднання з ПЦУ, а 31,7% українців висловились за невтручання в діяльність УПЦ. Ще майже 23% не мають відповіді на питання.
Про це свідчать результати всеукраїнського соціологічного опитування, проведеного Центром SOCIS у червні 2025 року, повідомляє УП.Життя.
Також 69,9% українців вірять у Бога і майже стільки ж (70,2%) вважають себе православними християнами.
Водночас тих, хто заявляє про свою приналежність до Православної церкви України – лише 35,2%, а ще 45,6% громадян називають себе „просто православними”.
69,9% опитаних заявили, що вірять у Бога, а ще 17,4% – в існування вищої сили, не ототожнюючи її з конкретним Богом. Натомість 10% зазначили, що не вірять у Бога взагалі.
Найбільше українців – 70,2% – зараховують себе до православної конфесії. При цьому 35,2% належать до ПЦУ, 18,3% – УПЦ, а найбільше – 46,5% – ідентифікують себе як „просто православних”.
Крім того, 9,7% опитаних заявили, що вони – греко-католики, 1,4% – римо-католики, а 1,6 – протестанти. Водночас 14,7% респондентів не належать до жодної з конфесій.
Серед предстоятелів церков найбільшу довіру здобули:
митрополит Епіфаній (ПЦУ) – 46% респондентів відповіли, що „довіряють” або „скоріше довіряють” йому;
Святослав Шевчук (УГКЦ) – 45,3%.
Водночас митрополит Онуфрій (УПЦ) має лише 23% довіри (у сукупності двох позитивних категорій), а рівень недовіри до нього сягає 37%.
Дослідження проводили з 6 до 11 червня 2025 року методом особистих інтерв’ю (face to face). Участь в опитуванні взяли 2000 респондентів віком понад 18 років, які мешкають по всій території України, окрім тимчасово окупованих територій і територій, де проходять активні бойові дії.
[type] => post [excerpt] => 34,7% українців виступають за ліквідацію УПЦ (московського патріархату), ще 10,8% вважають, що церкву потрібно спрямувати на об'єднання з ПЦУ, а 31,7% українців висловились за невтручання в діяльність УПЦ. Ще майже 23% не мають відповіді на питання. [autID] => 8 [date] => Array ( [created] => 1751013000 [modified] => 1750978144 ) [title] => Майже 35% українців виступають за ліквідацію УПЦ: опитування [url] => https://life.karpat.in.ua/?p=246598&lang=uk [status] => publish [translations] => Array ( [hu] => 246595 [uk] => 246598 ) [aut] => ir4ik5 [lang] => uk [image_id] => 246596 [image] => Array ( [id] => 246596 [original] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2025/06/ortodox.webp [original_lng] => 94882 [original_w] => 770 [original_h] => 431 [sizes] => Array ( [thumbnail] => Array ( [url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2025/06/ortodox-150x150.webp [width] => 150 [height] => 150 ) [medium] => Array ( [url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2025/06/ortodox-300x168.webp [width] => 300 [height] => 168 ) [medium_large] => Array ( [url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2025/06/ortodox-768x430.webp [width] => 768 [height] => 430 ) [large] => Array ( [url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2025/06/ortodox.webp [width] => 770 [height] => 431 ) [1536x1536] => Array ( [url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2025/06/ortodox.webp [width] => 770 [height] => 431 ) [2048x2048] => Array ( [url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2025/06/ortodox.webp [width] => 770 [height] => 431 ) [full] => Array ( [url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2025/06/ortodox.webp [width] => 770 [height] => 431 ) ) ) [video] => [comments_count] => 0 [domain] => Array ( [hid] => life [color] => red [title] => Життя ) [views_count] => 1712 [_thumbnail_id] => 246596 [_edit_lock] => 1750967345:8 [_edit_last] => 8 [_algolia_sync] => 211601871000 [labels] => Array ( [0] => lightbulb_outline ) [categories] => Array ( [0] => 3998 [1] => 51 [2] => 656257 [3] => 9 [4] => 43 ) [categories_name] => Array ( [0] => Актуально [1] => Новини [2] => Новини [3] => Спецтема [4] => Статті ) [tags] => Array ( [0] => 1411 [1] => 3846 ) [tags_name] => Array ( [0] => Україна [1] => церква ) ) [8] => Array ( [id] => 245046 [content] =>
До переліку критично важливих релігійних організацій в Україні увійшло лише 7736 із 30 000 організацій.
Релігійним організаціям в Україні надали право бронювати від мобілізації священників. Однак не всі організації відповідають критеріям. Про це повідомила пресслужба Сухопутних військ Україні у вівторок, 10 червня.
Державна служба України з етнополітики та свободи совісті затвердила перелік критично важливих релігійних організацій, що дозволяє бронювання.
„Бронювання священнослужителів має відбуватися виключно за умови виконання всіх визначених ДЕСС вимог, включаючи офіційне працевлаштування, перебування на військовому обліку в ТЦК та СП, а також підтвердження статусу священнослужителя відповідно до внутрішніх настанов релігійної організації”, – йдеться в повідомленні.
За даними Сухопутних військ, лише 7736 релігійних організацій матимуть право на бронювання 100% священників. Усього в Україні 30 тисяч організацій.
Серед причин відмови:
зареєстровані після 26 грудня 2024 року;
із місцезнаходженням на тимчасово окупованій території;
невідповідність статуту;
не внесені до реєстру неприбуткових організацій;
не подали звіти.
В Україні сьогодні діє три найбільші церкви: Православна церква України, Українська греко-католицька церква та УПЦ Московського патріархату. Зокрема, тільки в одній УПЦ Московського патріархату налічується 12,5 тисяч священиків.
ГО „Закарпатська греко-католицька молодіжна організація” приділяє особливу увагу духовній опіці угорськомовної греко-католицької молоді краю, підтримує плекання церковних цінностей та місцевих традицій, водночас сприяючи збереженню національної ідентичності. У 2015 році організація започаткувала Програму святої Маргарити, мета якої – допомога нужденним дітям. Ювілейну річницю існування програми ГО відзначила духовним днем у стінах Греко-католицького центру ім. Елемира Ортутая в Берегові. У рамках заходу вручили і перші стипендії програми «Свята Маргарита Плюс» студентам вищих навчальних закладів Закарпаття.
„Свята Маргарита була дочкою короля Бейли IV, яка присвятила все своє життя Богу. Ще в дитинстві вона була принесена в жертву за спасіння нації та виховувалась у монастирі. Вона вирізнялася простотою, смиренням та глибоким духовним життям, і все своє життя молилася за мир та свій народ. Її життєвий приклад закликає нас жити з любові, служити та залишатися вірними Богові у нашому повсякденному житті. Приклад святої Маргарити вчить нас, що тихе, вірне життя також може бути героїчним, якщо ним керує любов Бога. Відкриймо свої серця Всевишньому та сміливо служімо кожен на своєму місці”, – наголосив на відкритті заходу консул Уггорщини в Ужгороді Ференц Пап. Дипломат наголосив, що Програма Святої Маргарити – це «можливість будувати майбутнє разом – з молитвою, дружбою та відкритими серцями». Консул подякував за роботу шкіл, церков та інших установ, які, незважаючи на труднощі, з відданістю виконують свою відповідальну роботу. „У ці важкі часи церковна громада може зробити найбільше для угорської нації, зберігаючи надію навіть у найбільших лихах та небезпеці та навчаючи молитися угорською мовою, ставити цілі, об’єднуватися та працювати з душею, сповненою надії. Закордонні угорці завжди могли розраховувати одне на одного та підтримувати одне одного. Зміцнення та допомога закарпатській угорській громаді – одне з пріоритетних завдань угорського уряду”, – зазначив консул.
Очільник ГО „Закарпатська греко-католицька молодіжна організація”, священник Євген Левдар ознайомив присутніх із результатами Програми Святої Маргарити. «Дуже важливо піклуватися духовним життям молоді і бути чуйними до труднощів і потреб одне одного”, – наголосив він, нагадавши, що Програму започаткували у 2015 році на загальних зборах Закарпатської греко-католицької молодіжної організації, які відбулися у Карачині.
Мета програми Святої Маргарити — об’єднати доброзичливих угорців Карпатського басейну та світу для допомоги закарпатським школярам, які живуть у скрутному фінансовому становищі. Матеріальна допомога, яку надають добродії, сприяє досягненням дітей та участі в суспільному житті угорської громади.
Євген Левдар повідомив, що за десять років у рамках програми фінансову підтримку отримала 1631 дитина, добродії пожертвували загалом понад 70 мільйонів форинтів, і наразі підтримку отримують понад 370 дітей. „Річ не в сумі, а радше в меседжі що є люди, які допомагають, і що ближні не байдужі”, – наголосив голова Закарпатської греко-католицької молодіжної організації
Цієї весни громадська організація розширила проєкт стипендіальною програмою, для допомоги студентам вишів. Девіз двох програм – молитва святої Маргарити: „Любити Бога, поважати себе, нікого не ненавидіти, нікого не судити”.
Відтак в рамках духовного дня виступив із лекцією бенедиктинський чернець Арнольд Гортобаді. Священник, який зараз служить у Мукачівській дієцезії римо-католицької єпархії, поставив кілька запитань: що ми можемо зробити для себе сьогодні; до чого нам слід прагнути, щоб вселяти надію в інших; чому ми допомагаємо; яким чином ми можемо бути добрими помічниками?
„Слід допомагати так, щоб це було добре для людини, якій ви допомагаєте, і допомагати, не очікуючи нічого натомість”, – підкреслив священник. Він також розповів про свій візит до зруйнованої війною Харківської області, про умови та атмосферу, які там панували, про труднощі, з якими стикаються тамтешні, та про свою гуманітарну роботу.
Після лекції, що спонукала до роздумів, Євген левдар вручив грамоти добродіям, які регулярно підтримували Програму з моменту її започаткування, а також тим, хто вже став меценатом з числа людей, котрі колись отримували підтримку.
Відтак декан Берегівського угорськомовного деканату Мукачівської греко-католицької єпархії Ференц Демко вручив гранти цьогорічним стипендіатам Програми „Свята Маргарита Плюс”. Загальну суму 1 430 000 форинтів отримали 29 студентів.
„Людина часто дає не для того, щоб інші це бачили, бо набагато важливіше, щоб Бог цінував людину та її боротьбу. Нам часто доводиться боротися, щоб подолати себе та віддавати, – наголосив Ференц Демко. – Сума, яку молоді люди отримують у рамках стипендіальної програми імені святої Маргарити, може, й недостатня, щоби переконати їх залишитися вдома, але, можливо, цього достатньо, щоби вони відчули, що на них розраховують. Це невеликий жест, яким ми хочемо зробити світ, у якому живе наша молодь, трохи кращим”.
У рамках заходу, організованого з нагоди 10-річчя Програми святої Маргарити, також представили виставку малюнків меценатів. Увінчав духовний день „ювілейний” торт.
