Цьогорічна паломницька хода на честь греко-католицького священника мученика отця Петра Павла Ороса розпочалася зі спільної молитви біля хреста у місті Іршава.
Ще у 1946-у році владика Теодор Ромжа призначив його парохом греко-католицької церкви у селі Білки. У цей час тодішня влада вже переслідувала греко-католицьку церкву, але отець Петро до останнього подиху залишився вірним до своєї віри та до Церкви. Після того, як діяльність Греко-католицької церкви на Закарпатті була заборонена, отець Петер і надалі продовжував служіння, але вже у підпіллі. Владні структури стежили за ним, а згодом його вбили під час молитви.
У місті Берегово пам’ять жертв так званих «маленьких робіт» вшанували пам’ятною ходою, покладанням вінків та богослужінням.
Скорботний захід організували Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ, громадська організація «Про Культура Субкарпатіка» та адміністрація міста. На початку меморіального дійства учасники поклали вінки до пам’ятника жертвам комунізму авторства скульптора Петера Матла, нещодавно встановленого на території Закарпатського угорського інститут імені Ф. Ракоці ІІ. Після цього в Берегівській реформатській церкві відбулося екуменічне богослужіння, яке провели настоятель римо-католицької парафії Янош Молнар, пастор реформатської церкви Ференц Тарацкьозі та священник греко-католицької церкви Іштван Мароші.
Після виконання національної молитви з лекцією про жертв примусових робіт виступила викладач історії Закарпатського угорського інституту Ержебет Молнар. Зазначалося, що із Закарпаття під приводом так званих «маленьких робіт» депортували 30 тисяч чоловіків, реабілітації донині не відбулося.
Далі зачитали прізвища тих, кого тоді вивезли з Берегова, поклали вінки у дворі церкви та зі свічками у руках вирушили до меморіального знаку, встановленого в місті на пам’ять про жертв депортації.
Виконуючий обов’язки Генерального консула Угорщини у м. Берегові Мігай Беке під час виступу наголосив, що на Закарпатті трагедія так званих «маленьких робіт» торкнулася предків майже кожної угорської родини. «Після Другої світової війни та радянської окупації з відокремлених від Угорщини частин нації найбільше постраждали угорці Закарпаття. Нелюдські масові вбивства відбулися і в Секейському краї, жорстокі покарання були і в Словаччині, але ніде угорці не заплатили такої високої ціни, як на Закарпатті», – зауважив дипломат.
«Єдиним гріхом депортованих із Закарпаття було те, що вони угорці. Тут і зараз ми маємо зробити дві речі: зберегти пам’ять про жертв, розповідати про них, з іншого боку, їхня жертва зобов’язує нас зберігати національну ідентичність, культуру, школи та церкви будь-якою ціною», – наголосив Мігай Беке та запевнив, що закарпатські угорці й надалі можуть розраховувати на підтримку уряду Угорщини.
Голова Берегівської міської територіальної громади Золтан Бабяк у своєму виступі повідомив, що місто вже втратило й останнього свідка, який пережив так звані «маленькі роботи», котрий все життя ніс тягар тих мук, що їх довелося пережити тим, хто пройшов через це пекло. «Відтепер на дошці вже не викарбовуватимуть нових імен, але цей меморіальний знак займає особливе місце у серці кожного угорця Берегова. Незважаючи на труднощі повсякденного життя, угорці Берегова завжди вважають обов’язковим гідно шанувати пам’ять жертв», – підкреслив очільник міста.
Президент Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, голова ГО «Про Культура Субкарпатіка» Ільдико Орос наголосила, що на Закарпатті немає угорської родини, якої б не торкнулися ті події. «Майже кожна родина мала депортованого члена. Однак ці події означали не лише втрату чоловіків, вони позначилися на житті майбутніх поколінь, оскільки наявність серед членів родини політично засудженого спричиняла проблеми у повсякденному житті. І за таке не брали на роботу, в університети. Це, зокрема, також посприяло тому, що для нас, угорців, які живуть тут, можливість жити, бажання вчитися і можливість вчитися є одними з найбільших цінностей». За словами Ільдико Орос, постраждалим родинам держава до сьогодні нічого не компенсувала, вибачення принесла обласна рада. «Наш обов’язок, тих, хто хоче будувати та вчитися, – передавати знання та пам’ятати», – наголосила Ільдико Орос.
На завершення заходу учасники поклали вінки до меморіального знаку та запалили свічки пам’яті.
