12 січня з нагоди 100-ліття від дня народження покійного єпископа Лайоша Ґулачі мукачівська реформатська громада провела подячне богослужіння. «Лайош-бачі народився простою дитиною, але став взірцем віри, адже попри всі труднощі та випробування завжди залишався вірним послідовником Слова Божого», – наголосив у своїй проповіді єпископ Закарпатської реформатської церкви Янош Зан Фабіан.
Життя і служіння колишнього єпископа реформатської церкви, його почуття обов’язку та наполегливість є прикладом для закарпатських угорців. Лайош Ґулачі багато вистраждав у своєму житті, у юності був ув’язнений за навчання конфірмантів, а потім на кілька років відправлений у трудові табори. Але, незважаючи на випробування та утиски, не зрікся своєї церкви, Бога, вистояв і непохитно служив Господу до останньої хвилини свого життя.
Подячне богослужіння розпочалося з вітання єпископа Дунайського реформатського церковного округу Золтана Балога. У своїй проповіді та молитві він висловив вдячність за життя і працю колишнього єпископа Лайоша Ґулачі. Золтан Балог зазначив, що після цього заходу проведе півторамісячне служіння на Закарпатті. За його словами, це особлива радість, бо він особисто був знайомий з єпископом Ґулачі, якого завжди слухав з радістю та захопленням. «Хоча Лайош-бачі мав дуже важке життя, пройшов через табори, він ніколи не падав духом, ніколи не втрачав надії. Хто б у 1950-х чи 1970–80-х роках міг подумати, що Радянський Союз зникне?! Проте все закінчилося. А Лайош Ґулачі не тільки вижив, але й реалізував себе у службі, якій хотіли покласти край». За словами гостя, витривалість єпископа Ґулачі слугує зразком і показує, що іноді за людськими мірками все здається безнадійним, як і безвихідь через війну, але Бог готує для вірян те, що робить їхнє життя повноцінним навіть за найважчих обставин.
Єпископ Закарпатської реформатської церкви Янош Зан Фабіан, виголошуючи Слово Боже, підкреслив: «Пам’ять – чудовий дар від Господа. Ми можемо згадувати чудові діяння Бога як у старозавітній, так і новозавітній епосі. Христос теж казав: «Чиніть це на спомин про мене». Люди часто схильні забувати про важливі речі, але Бог дав нам дар пам’яті, щоб ми не забували про Нього, про Його спасіння, Його любов і жертву, виявлені у Христі». «Лайош Ґулачі народився простою дитиною, але став взірцем віри на Закарпатті, героєм віри, який після років ГУЛАГу повернувся до служби, бо відчув Божу любов, провидіння. Слово Боже він проповідував і в табірні роки. Сьогодні ми згадуємо його як людину, котру зберіг Бог, хто був даний нам як приклад. Нині мукачівська громада дякує за те, що Лайош-бачі служив тут, подавав приклад. Я також хотів би, щоб усі ми дивилися на нього як на приклад», – зауважив єпископ Закарпатської реформатської церкви.
Після богослужіння у виконанні церковного хору пролунав один із відомих реформатських гімнів: «До Тебе серце підношу і на Тебе уповаю, Господи», який був улюбленим псалмом покійного єпископа. Після цього декан Берегівської реформатської дієцезії Ласло Товт згадав особистий досвід знайомства з єпископом Ґулачі: «Лайош-бачі був моїм пастором на самому початку, з ним я був конфірмантом, пізніше працював пастором під його керівництвом. Його активна молодіжна робота торкнулася й мене. Та епоха була вже епохою можливостей. У той час Бог відчинив двері й дав можливості нашій церкві, якими Лайош-бачі скористався якнайбільше, адже були відкриті школи, розпочалася робота з молоддю, проводилися молодіжні табори. Він здійснив масштабну роботу, щоб можливість, дана Богом, не була змарнована», – наголосив Ласло Товт.
Нинішній пастор Мукачівської реформатської громади Даніель Ґулачі, онук колишнього єпископа, згадуючи свого діда, підкреслив: «Передусім запам’яталося про нього, як наполегливо і віддано він виконував свою роботу. Був у дорозі з раннього ранку до пізньої ночі, часто залишаючи сім’ю. Через це ми рідко бачили його, коли я був дитиною. Нам, малим дітям, теж було цікаво, чому дідусь завжди в дорозі. Саме від нього я навчився, що людина не повинна сидіти без діла, не має падати духом, а повинна завжди працювати. Господь Бог завжди дає можливості. У важкі часи теж можна дивитися вперед, бачити перед собою завдання, робити щось для Царства Божого. На мою думку, це так само актуально й для сьогоднішнього часу».
Пригадав свого батька і Ґейза Ґулачі, заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття, який поділився з присутніми особистими спогадами: «У середині 1960-х років, коли не можна було проводити жодних зібрань, у Мукачеві все ж вирувало угорське життя. Пам’ятаю, що були дуже гарні невеликі зібрання по 15–20 осіб, де відбувалися жваві дискусії й на церковні теми. Мій батько був дуже завзятим, сперечався на певні теми. Він ніколи не боявся невідомого. Йому завжди були притаманні ініціатива та потяг до нового, які збереглися на все життя. Він здійснив чимало нововведень, постійно придумував щось цікаве, щоб реалізувати. Мав запальний характер, особливо коли відчував несправедливість, але довго не тримав злість. З усіма шукав миру. Якщо подивитися на світську частину його життя, то одне з найважливіших його послань – прагнення до миру. Друге – відданість службі. Це для нього була абсолютна річ – служба Господу Богу. Чи дощ, чи вітер, чи сніг – він ішов, коли треба було йти».
Після богослужіння присутні мали можливість оглянути невеличку експозицію в храмі, що складалася з матеріальних спогадів та фотографій, які зберегла родина колишнього єпископа. У планах – розширити матеріали виставки і зробити її постійною.
Минулий, 2023-й, у житті закарпатської реформатської церкви, та і в Молодіжній організації реформатської громади краю, був роком надії. Протягом року сталося чимало подій, але найважливіше, що в центрі діяльності нашої організації був Господь Ісус Христос. Голова Молодіжної організації Закарпатської реформатської церкви, пастор Аттіла Борто розповів про заходи, програми, досвід роботи.
– У Молодіжній організації у 2023 році ми намагалися порушити тему надії, акцентувати на ній якомога більше уваги. Нам вдалося реалізувати чимало програм, серед яких як постійні, так і започатковані раніше, але з певних причин призупинені.
– Як розпочався рік і що вдалося реалізувати?
– У січні ми організували молитовний тиждень. Надрукували брошуру з молитвами, котру розповсюдили у всіх громадах Закарпатської реформатської церкви. На їхній основі проводився молитовний тиждень. 25 березня розпочався другий наш захід «Налаштування на Великдень». Це був захід для молоді, який провели на околиці Берегова. Церква виявилася заповненою вщент, довелося навіть встановлювати додаткові місця для сидіння.
Протягом 28 – 30 квітня відбувся вікенд для підлітків. Тут, окрім теми надії, ми говорили і про покликання – Боже покликання до релігійного життя.
Навесні представники Молодіжної організації Закарпатської реформатської церкви підготували матеріал для 5 вечорів євангелізації, цей захід мав назву «Вечори надії». Цей матеріал отримали усі церковні громади, тож кожна з них мала можливість самостійно організовувати такі вечори, розділивши їх на 5 зустрічей.
Напередодні літа ми також зібрали матеріали для тижня конфірмації, котрі також отримали всі громади. І на їхній основі в громадах проводили відповідні зустрічі.
Влітку, протягом 30 червня – 1 липня, ми провели тренінги для співробітників. Це була зустріч тих, хто виявив бажання долучися до тижня Молодіжної організації Закарпатської реформатської церкви у серпні, служити там. Ми склали програму на тиждень, розподілили обов’язки.
– Тиждень Молодіжної організації Закарпатської реформатської церкви – ваш традиційний важливий захід.
– Він відбувся, як і планувався, протягом 31 липня – 5 серпня на базі Великоберезького реформатського ліцею. Він відбувався під слоганом «Велика подорож», головна тема – Божий план спасіння для людини. Тож ми почали розповідь від створення світу, потім через гріхопадіння – до Божого спасіння, тобто намагалися донести думку, що Всевишній послав свого єдиного сина, Господа Ісуса Христа, у світ і що кінцева мета «великої подорожі» – досягти царства Бога. Цей захід теж зібрав дуже багато учасників.
– Восени теж не відпочивали…
– У вересні ми відновили старий захід, який раніше проводився, але згодом протягом років тривала перерва. У рамках його проведення ми зібрали віруючих молодих людей. Ідея полягала в тому, щоби зустрітися із молоддю, котра висловила бажання продовжувати життя з Христом у серці. Ми хотіли їх підтримати в цьому прагненні, не відпускати руки, відтак зустрічатися з ними вже регулярно. Ми разом молилися, багато спілкувалися, зміцнили учасників у вірі.
7 жовтня на базі Великоберезької реформатської церкви у співорганізації із реформатами Угорщини (Bereg Megyei Missziói Bizottság) ми провели зустріч «Тихий день конфірмації». На заході виступив Бейла Пінтер, відомий християнський співак, який прославляв Бога, до чого долучилась і молодь.
Наприкінці місяця, 31 жовтня, ми провели молитовну ніч на базі Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ у Берегові. Тут також зібралося багато молоді.
1 – 2 грудня ми знову організували зустріч із віруючою молоддю. А на наступних вихідних представники Молодіжної організації завітали до вихованців Пийтерфолвівського реформатського ліцею, для яких провели євангелізаційні заходи та виступи. Головна тема: «Залежності та справжня свобода».
17 грудня з нагоди адвенту ми провели завершальний захід у церкві в селі Балажер на Берегівщині, до якого долучилося більше сотні учасників. Тут значна увага приділялася співу та прославлянню Всевишнього. Водночас пастор Антал Балаж також розповів історію свого покликання. Євангелізацію провів пастор Батівської церкви, духовний наставник Великодоброньського реформатського ліцею Гейза Качо.
– Чи надійшли вже до церковних громад молитовні брошури на 2024 рік?
– Їх нам вдалося поширити вже наприкінці минулого року, в грудні. Темою стало гасло «Подивись угору», тож молитовні тижні у громадах уже проводилися на їхній основі.
