14-й Закарпатський міжнародний симпозіум скульпторів, організований ГО „Pro Arte – Munkács” тривав з 1 по 15 червня, і тривав він у мальовничій місцині на базі санаторію „Квітка Полонини”. Церемонія закриття пленеру відбулася в саду оздоровчого комплексу.
У міжнародних симпозіумах, започаткованих громадською організацією, якою керує закарпатський скульптор Петро Матл, протягом останнього десятиліття взяли участь митці з багатьох країн світу, роботи яких стали прикрасами громадських просторів краю, сусідньої області, ближнього зарубіжжя.
За останні три роки війни також стало очевидним, що музи не сплять навіть тоді, коли лунають сирени повітряної тривоги, стріляють гармати та в багатьох частинах країни вибухають ракети. Заявки на цьогорічний двотижневий творчий захід подали загалом тридцять скульпторів із різних країн світу. Зрештою відібрали шістьох, і митці з Угорщини, України, Румунії, Польщі, Португалії та Мексики створили свої роботи в нашому краї.
На церемонії закриття 14 червня скульптор Петро Матл подякував своїм колегам-митцям за довіру, наполегливу працю, спільні враження і спогади на все життя. „Це вже чотирнадцятий міжнародний симпозіум скульпторів, організований нами. Величезна вдячність санаторію, який забезпечив нас не тільки проживанням та харчуванням, але й матеріалом для творчості. Оскільки оздоровчий заклад має від нас лише лише одну скульптуру, на знак подяки цього разу ми вирішили подарувати три, решта потраплять до парку скульптур громадської організації «Pro Arte – Munkács» у Чинадійові”, – повідомив він.
На церемонії закриття фестивалю побували перший заступник Генерального консула Угорщини в Ужгороді Ласло Віда, директор департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської ОВА Євген Тищук, митці краю. Голова Закарпатської організації Національної спілки художників України Борис Кузьма подарував учасникам пленеру свої картини, Петро Матл – власні графічні роботи, очільниця Товариства угорських митців Закарпаття ім. Імре Ревеса Агнеш Кулін – іменні подарунки на пам’ять.
Відтак скульптори представили власні роботи. Багато хто з них створив унікальне відображення зв’язку та переплетення минулого та сьогодення, часу, людини та природи у просторі.
Єва Цібор (Угорщина) створила стародавній месопотамський прикордонний камінь кудурру, який має рустичну поверхню та дві сторони, що вигинаються одна в одну. З обох боків розташовані смужки розплавленого скла довжиною 40-50 сантиметрів, які виблискують на світлі, створюючи яскравий ефект.
Назва гранітної скульптури Наталії Лейкиної (Україна) — „Протистояння”, у якій поєднання полірованої пірамідальної форми та безформної „дикої” маси символізує опір і прагнення до перемоги.
Сабріна Коко (Мексика) створила найбільшу скульптуру „Шепіт спіралі”, з якою, за її словами, пов’язана надзвичайно захоплива історія: „”Час визначався повільною зміною пір року. І була дивна скеля, у формі фігури, сформована вітром і водою протягом тисячоліть. Її силует нагадував недосконалу спіраль, кам’яний вир, який, здавалося, приховував таємницю всесвіту. Ми назвали його Шепітом Спіралі, бо якщо прикласти вухо до каменю, можна було почути шепіт землі, вітру, потік води. Спіраль стала центром нашого світу, символом вічного циклу природи, життя, смерті та відродження. Якось нас вразила велика посуха. Річки висохли, земля потріскалася, тварини почали гинути. Мій дід підійшов до скелі, поклав руку на спіраль, заплющив очі та прислухався. Але замість звичних звуків почув приглушений стогін, що долинав із глибини землі. „Спіраль сумна, природа страждає. Ми забули своє місце у світі, ми взяли більше, ніж нам потрібно. Ми повинні змінити свої звички, повинні навчитися жити в гармонії з природою, інакше Спіраль зупиниться назавжди, а разом з нею і саме життя”, – сказав він нам тоді. Люди уважно слухали його слова. Спіраль відтоді ще не відновила своє обертання, але якщо ми уважно прислухаємося, то все ще можемо відчути її шепіт – це сила тих, хто вірить у важливість турботи, поваги до вічного циклу, життя в гармонії з ним”,
„Шовкові штори” Євгена Петрі (Румунія) – це хвиляста композиція, що поєднує колони та арки, яка переносить глядача крізь хвилі часу, від античності до сьогодення.
Робота Пйотра Біеша (Польща) – „Джерело”. Найвища частина його скульптури укладена в металеву раму, з якої „тече вода”, що підкреслює, що джерело завжди є найважливішим.
Скульптура Тьєррі Феррейри (Португалія) „Архаїчний резонанс” досліджує камінь як матеріал і як символ сталості, пам’яті та трансформації. Робота відображає взаємозалежність людства та природи, спонукаючи глядачів замислитися над переплетенням часу та матерії.
„Мені дуже приємно, що скульпторам подобається у нас, у наших творчих таборах, де панує сімейна атмосфера. Цього року також зібралася дуже гарна компанія. Вечори пройшли в особливо гарному настрої, серед нас був гітарист, я граю на губній гармошці, тож вечорами ми імпровізували для себе концерти, запрошували гостей санаторію, яким митці розповідали про свої роботи”, – повідомив Петро Матл. За його словами, учасники пленеру цьогоріч відвідали і майстерню закарпатського митця Лаврентія Бокотея, переглянули виставу в Мукачівському драматичному театрі, прослухали презентацію Юрія Криливця про дерев’яні храми Закарпаття, зустрілися із членами Товариства угорських митців Закарпаття ім. Імре Ревеса, взяли участь у відкритті персональної виставки Володимира Павлишина в Угорському домі ім. Мігая Мункачі. „Одна з місій наших пленерів, щоб, окрім творчого процесу, митці знайомилися з місцевими художниками, закарпатським мистецтвом. За їхніми відгуками, загалом вони залишилися дуже задоволеними та поширюватимуть інформацію про наш скульптурний симпозіум по всьому світу”, – додав Петро Матл.
Створені в рамках пленеру роботи доповнять туристичний маршрут „Карпатський скульптурний шлях”. За останні кілька років у творчих таборах було створено понад 130 скульптур, деякі з них були передані до населених пунктів Закарпаття, Львівщини та східних областей Угорщини. Від Сколе Львівської області до Гестеред в Угорщині приблизно 250 кілометрів по прямій, але власне скульптурний шлях набагато довший, оскільки він складається з кількох пов’язаних маршрутів, що є новинкою в туристичній сфері нашої країни.
Цінно, що щороку ми стаємо свідками, як творча уява перетворюється на завершені скульптури. Цьогорічні роботи також залишать слід як життєствердні, випромінюючі надію предмети мистецтва.
Стукіт молотка, шум сверління та розколювання каменю – так відбувається обробка піщаника, з якого за два тижні сумлінної праці народжується витвір мистецтва. Усе це відбувалося на скульптурному симпозіумі, омріяному та реалізованому закарпатським митцем Петером Матлом.
