8 листопада угорському поету, письменнику та журналісту Міклошу Зелеї виповнилося б 76 років. Його ім’я тісно пов’язане зі справою «села між двома світами», адже він значною мірою посприяв створенню на кордоні в Малих Селменцях пункту пропуску. У річницю від дня народження Міклоша Зелеї відбулося відкриття пам’ятника, установленого Сюртівською територіальною громадою на головній вулиці Малих Селменців, яка з 2022 року носить його ім’я.
На гранітній плиті зображено розрізану навпіл секейську браму та портрет письменника в похилому віці, а також угорською та українською мовами написано: «Жителі Малих Селменців ушановують пам’ять Міклоша Зелеї (1948–2021) за наполегливу та сумлінну працю, яка сприяла розголошенню історії села між двома світами. Схиляють голови і дякують усі жителі села. Вічна пам’ять».
Роль Міклоша Зелеї на церемонії відкриття високо оцінили священник греко-католицької парафії Петро Скоропадський, пастор реформатської церкви Аттіла Ковач, представниця місцевої адміністрації села Вельке Слеменце Дора Матій і голова Сюртівської територіальної громади, до якої входять Малі Селменці, Арпад Пушкар.
Міклош Зелеї народився 8 листопада 1948 року в угорському місті Кішкунгалаш. Його батька, поштмейстера, часто переводили на роботу в різні населені пункти, тому в дитинстві він жив у кількох місцях в Угорщині. У 1973 році отримав диплом учителя угорської та російської мов Сеґедського педагогічного університету. Свій творчий шлях розпочав у 1970-х роках, його журналістська та редакторська діяльність була пов’язана з виданнями Magyar Hírlap, Látóhatár, Délmagyarország. Співпрацював і з радянським інформаційним агентством APN, де розвинув свої знання російської мови до рівня перекладача. Літературна творчість письменника нараховує 17 томів. Під час зміни режиму Міклош Зелеї разом зі співавтором Ференцом Ґажо розкрив справжнє обличчя державного соціалізму в науково-репортажному романі. Їхня книжка з політичної психіатрії «Божевільна мандрагора» досі слугує довідником.
«Мабуть, мало хто знає, що свою письменницьку діяльність Міклош Зелеї починав як лірик, про що свідчать три томи віршів. Його 14 п’єс-драм переважно скидають кайдани традиційної драматургії. Сюжет зазвичай розгортається навколо певної ситуації. Візьмемо, наприклад, твір Situs Inversus. Що було б, якби Ендре Аді не помер у Будапешті в січні 1919 року, а застряг у Румунії через установлення кордонів після Тріанону? Розкішний драматургічний задум, особливо зважаючи на те, що це моновистава. Твір мав успіх і у Відні. […] Мистецтво письма Зелеї характеризується точним, детальним відображенням реальності та унікальним гумором, що переростає в абсурд», – писав про нього Ференц Ґажо.
У 1994 році Міклош Зелеї, уже як знаний письменник і журналіст в Угорщині, відвідав Вельке Слеменце по той бік кордону. Його увагу привернула абсурдність прикордонної огорожі, яка перетинала головну вулицю села. Цвинтар тутешніх мешканців опинився в Словаччині, а церква вірян римо-католицької церкви – в Україні. І хоча йшлося про дуже близьку відстань, селяни по різні сторони огорожі десятиліттями не могли потрапляти на інший бік. Як журналіст із Будапешта Міклош Зелеї ходив розділеним селом від дому до дому, робив інтерв’ю, і місцеві жителі поступово прийняли та полюбили його. За результатами багаторічних досліджень у 2000 році був опублікований перший соціографічний документальний роман письменника про Селменці «Село між двома світами». У 2006-му вийшла ще одна книжка Міклоша Зелеї на цю тему під назвою «342-га межа – Четверть століття на Закарпатті». Він також написав п’єсу про історію села «Перепохований Золтан».
У 2013 році режисер Аттіла Віднянський поставив її спочатку з трупою Берегівського угорського театру в Жамбеку, а потім і в Національному театрі Угорщини в Будапешті, де вона досі є в програмі. Міклош Зелеї також долучився до встановлення розрізаної навпіл секейської брами, одна частина якої знаходиться на словацькому боці, а друга – на українському. Відтоді вона стала символом Селменців. 21 квітня 2004 року разом з головами обох Селменців Міклош Зелеї побував у Вашингтоні, де правозахисна група Конгресу США провела слухання щодо запланованого пішохідного та велосипедного прикордонного переходу між Великими й Малими Селменцями. 23 грудня 2005 року проєкт нарешті було реалізовано. Міклош Зелеї, окрім того, що представив справу двох Селменців, узяв на себе спочатку, здавалося б, безнадійну боротьбу за відкриття пункту пропуску, завдяки чому став справжнім другом закарпатської угорської громади. З середини 90-х років минулого століття він був присутній чи не на всіх важливих подіях та заходах закарпатських угорців, знайшов багато друзів у нашому краї.
Міклош Зелеї помер 28 жовтня 2021 року на 73-му році життя. Його смерть є втратою для всіх закарпатських угорців. Щоб зберегти пам’ять про видатного письменника та журналіста, у 2022 році головну вулицю в Малих Селменцях, яка веде до кордону, було названо його ім’ям. Тепер там завдяки голові громади Арпаду Пушкару встановлено пам’ятний знак. Не забули про Міклоша Зелеї і в Будапешті, місті, де він жив. У квітні 2023 року в Парку поетів в Уйбуді було урочисто відкрито лавку з пам’ятною дошкою, а цього квітня там же – барельєф із зображенням обличчя письменника на камені.
Закарпатський гурт «Кредо» – лауреат Премії «Угорська спадщина», котрий виконує вірші, покладені на музику, – протягом минулих років виступав на різних сценах в Угорщині, словацькій Верховині, Трансильванії, перед представниками угорської діаспори в Канаді, але в рідному краї, на жаль, його вже давно не чули. З нагоди відзначення Дня святого Іштвана Ужгородський районний осередок Товариства угорської культури Закарпаття організував виступ ансамблю на чотирьох локаціях Ужгородщини.
– Навесні під час загальних зборів місцевих осередків я відчула в громадах духовну втому. Вона спричинена багаторічними тихими покладаннями вінків пам’яті, труднощами, щоденними клопотами, які торкаються кожної родини. Я замислилась, як додати людям трохи сил та віри для життя, і звернулася до лідера колективу, Йожефа Івашковича, з ініціативою організувати кілька концертів у невеликих селах Ужгородщини. Як завжди, він із задоволенням відгукнувся на пропозицію, – розповіла голова Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС Лівія Балог, зазначивши, що справі допоміг і Всевишній, адже треба було зібрати всіх членів ансамблю.
– На Закарпатті, коли обов’язок кличе когось із нас, ми все відкладаємо й намагаємося зробити навіть неможливе. Нинішня подія теж така, адже ансамбль «Кредо» вперше з початку війни зміг зібратися на Закарпатті та донести глядачам думки, дуже важливі для всіх нас. Гаслом для цих чотирьох виступів я обрала слова Альберта Ваша: «Є дерева, коріння яких сягає дуже глибоко в землю. У столітню глибину. І люди такі є теж. Ані такому дереву, ані такій людині негода не може сильно зашкодити. Може дещо потріпати, але не вирвати. Бо їхнє коріння сягає аж до серця землі, а земля надійно тримає таке дерево і таку людину». Я бажаю всім нам, щоб віра, котра тримає нас щодня, зберігала й закарпатську угорську громаду, коріння якої живиться культурою і мовою, – зазначила під час своєї промови Лівія Балог.
На концертах у суботу й неділю ансамбль у складі Йожефа Івашковича, Маріанни Дьоркене Чакань, Жужанни Надь-Фекете та Лівії Шовш виконав покладені на музику вірші поетів Шандора Ременіка, Шандора Каняди, Єви Боднар, Магди Фюзеші, Шандора Горвата, Андора Тарці.
Засновник і художній керівник гурту «Кредо» Йожеф Івашкович зазначив, що для учасників колективу бути тут – велика радість, адже виступи на Закарпатті не часті.
– Я дуже сумував з цього приводу. Але тепер завдяки Лівії Балог сталося «диво», і ми даємо не один, а аж чотири концерти, які залишаться гарним спогадом.
Перший виступ відбувся у Великій Доброні, де на території дитячого будинку милосердя «Добрий самаритянин» у рамках акції «Хліб угорців» проводився захід урочистого з’єднання пшениці. Цей концерт містив і сюрприз. Як ми повідомляли раніше, нещодавно в селі Малі Геївці завершився табір гітарної музики та співу, де Йожеф Івашкович відкрив обдаровану дівчинку з чудовим голосом.
– Коли ми готувалися до виступу у Великій Доброні, я помітив її там і запитав, чи не хоче вона разом заспівати пісню на слова Шандора Петефі, яку ми вивчили в таборі. Аннамарія сміливо погодилася. Це свідчить, наскільки вона талановита, наскільки сильна її любов до музики. Адже вона готова стати перед людьми і заспівати без репетицій. 16-річна Аннамарія Аді стала нашою гостею-сюрпризом. Я радий, що цей спонтанний виступ виявився вдалим, я вірив у це, – розповідає Йожеф Івашкович.
– Я дуже рада, що ансамбль «Кредо» виступає в нас, бо через брак простору ми не могли проводити заходів ані перед епідемією коронавірусу, ані перед війною, тим паче тепер. Коли Лівія Балог запропонувала цю можливість, виникла ідея дати концерт тут, на подвір’ї церкви, після богослужіння. Ми домовилися зі священником, тож і в Концові відбувся чудовий культурний захід. Ми дуже на нього чекали й не розчарувалися, бо це був дуже якісний, гарний виступ, який усім сподобався. Глядачів зібралося багато, зокрема дітей та молоді. Ми раді, що вдалося провести такий захід, це дало нам певне заспокоєння, показало, що ми не самотні, – наголосила очільниця Концівського осередку ТУКЗ-КМКС Еніке Палко.
На виступ у сусідньому селі Холмок також завітало чимало глядачів.
– Я давно знайома з творчістю колективу «Кредо», і ми вже тривалий час хотіли побувати на їхньому концерті. Коли до нас звернулася Лівія Балог, місцеві жителі, звісно, з радістю відгукнулися й організовано прийшли на виступ. Музиканти виконали надзвичайно душевні пісні, дійсно про нас і для нас. Ми вдячні й уже чекаємо на наступну зустріч, – зазначила очільниця Холмківського місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Чілла Лешко.
Гурт «Кредо» завершив свій концертний тур у реформатській церкві села Сюрте.
– Глядачі на кожному майданчику були фантастичними. Це мене дещо здивувало, адже ми не очікували на Закарпатті такої публіки. Востаннє наш колектив виступав тут років десять тому. Тоді глядачі були більш стриманими. Тепер усе зовсім по-іншому, таке враження, що коли біда, пісня звучить інакше, посил іде від серця до серця. Це було чудово, чудовий досвід, – поділився своїми враженнями про концерти на Закарпатті Йожеф Івашкович.
Зазвичай дорослі готують подарунки дітям. Однак цього разу саме діти готували подарунки дорослим. І непросто дорослим, а закарпатським захисникам із Національної гвардії України. Допомагав у цьому майстер-клас із виготовлення свічок і маскувальних сіток. Його на Ужгородщині влаштували при дитячому духовному центрі за капеланської підтримки та адміністрації літнього табору спільно з волонтерськими організаціями.
17 серпня в будинку милосердя «Добрий самаритянин», що у селі Велика Добронь Ужгородського району, в рамках благодійної акції «Хліб угорців – 15 мільйонів зерен» провели свято угорського хліба.
Акцію «Хліб угорців» започаткували в місті Пейч (Угорщина), а Закарпаття долучилося до неї у 2013 році. Протягом багатьох років аграрії з усієї території Карпатського регіону долучаються до спільної мети – збирають тонни пшениці, виготовляють борошно задля того, аби до національного свята угорців Дня святого Іштвана спекти запашний хліб. Дотримуючись давньої традиції, замішують тісто для хліба водою, яку беруть із джерела Чорної Тиси, та додають солотвинську сіль.
Це свято возз’єднання зерна, наданого угорськими фермерами Карпатського басейну, що символізує завершення жнив і початок приготування нового хліба. У рамках заходу збіжжя з різних куточків регіону об’єднали на знак єдності угорського народу. До свята долучилися, зокрема, і представники закарпатських угорських громадських організацій.
Щороку пшеницю з усього Закарпаття звозять до будинку милосердя «Добрий самаритянин» у Великій Доброні – кожен населений пункт, що взяв участь у благодійній акції, передає сюди мішок зерна. Вже на самому святкуванні «Хліба угорців» це зерно засипають до великої діжки, яку завчасно розміщують на подвір’ї. Пшеницю згодом перемелють на борошно для випікання хліба, який роздають соціальним закладам, дитячим будинкам та всім тим, хто потребує допомоги.
Голова благодійного фонду «Про Агрікультура Карпатіка» Ласло Гіді розповів, що завдяки благодійній акції «Хліб угорців – 15 мільйонів зерен» проводять один з найбільших зборів для потреб нужденних на Закарпатті.
Нагадав, що цього року в рамках програми «Magyarok Kenyere» пшеницю збирали на Закарпатті вже вдесяте. «Через війну поменшало людей і на Закарпатті, особливо чоловіків. У сільських господарствах не вистачає робочої сили. Тому більшість сільськогосподарських робіт виконують підлітки, пенсіонери та жінки. Але незважаючи на труднощі і так багато господарів приєдналися до нашої акції», – зазначив Ласло Гіді.
Так, у 2024-му до акції «Хліб угорців – 15 мільйонів зерен» долучилося 1353 закарпатських аграріїв, які надали 101 тонну 343 кілограми пшениці.
Голова Великодоброньської ТГ Федір Надь подякував організаторам за таку масштабну благодійну акцію та її проведення саме у цьому населеному пункті.
Голова Ужгородського районного осередку ГО «ТУКЗ-КМКС», депутат Закарпатської обласної ради Лівія Балог привітала присутніх та подякувала організаторам за проведену акцію. Також висловила вдячність закарпатським фермерам, що вкотре долучилися до цієї доброї справи. Депутатка у своїй промові звернула увагу на те, що у мінливому світі для угорців дотримання нашої більш ніж тисячолітньої християнської культури та нашого коріння означає стабільність, виживання та майбутнє.
Президент секції жінок господарок Національної асоціації аграріїв Угорщини Ільдіко Надь Легень теж привітала присутніх та пообіцяла подальшу підтримку закарпатським аграріям. Віце-спікер угорського парламенту, голова Національної асоціації аграріїв Угорщини Іштван Якоб звернувся до присутніх з теплими словами підтримки. Висловив сподівання, що зерно, яке буде зібрано цьогоріч, як і торік, перевищить тисячу тонн. Той факт, що, незважаючи на всі труднощі війни, угорські селяни Закарпаття зібрали цього року понад сто тонн пшениці, має важливе повідомлення для угорців, які живуть у кращому становищі в Карпатському басейні, сказав він. Іштван Якоб підкреслив, що уряд використовує всі засоби, щоб нарешті підтримати закарпатських господарів.
Після вітальних промов присутні зсипали мішки з зерном до символічної діжки.
Церемонію збагатили виступи учасників закарпатського співочого ансамблю «Credo», вихованців реформатського дитячого будинку «Милосердний самаритянин» та вокального ансамблю «Nefelejcs».
Благодійний фонд «ГЕНІУС» організував табір народної музики і танцю вже всьоме. Захід дитячого дозвілля відбувся протягом 29 липня – 3 серпня на базі Великодоброньської філії Центру професійного навчання імені Еде Егана.
До роботи табору долучилися 38 учасників з 13 населених пунктів Закарпаття.
Професійним керівником табору була Катерина Мейсар, викладачка Великодоброньської філії дитячої школи мистецтв і творчості угорського народу «Туліпан Танода». «Ми щодня вивчали народні пісні. Вивчене представимо на гала-концерті на урочистому закритті. Ці заходи дуже важливі, адже розвивають дітей, а також об’єднують», – зазначила викладачка.
Протягом тижня з підростаючим поколінням займалися професійні музиканти, зокрема, члени ансамлю «Чіпкейш»: Іштван Молнар (скрипка), Ференц Бернат (альт), Леонтій Лейнарт (цимбали), Йосип Югас (контрабас), а також викладачка народного танцю Вікторія Іллар.
Крім вивчення народних пісень і танців, діти мали можливість долучитися і до майстер-класів з рукоділля, яке провела майстриня Аніко Надь. А Ґізелла Купаш познайомила юнь із ткацтвом.
Протягом тижня учасники табору вивчали танці та мелодії, характерні для нашого краю. На заняттях знайомилися з великодоброньськими, вишківськими танцями, народними іграми. У вечірні години організатори зазвичай робили акцент на розвагах, були кіноперегляди, різноманітні конкурси та вікторини.
Урочисте закриття табору відбулося 2 серпня в рамках підсумкового концерту, на який запросили батьків і рідних хлопців та дівчат. «Діти віддано готувалися до нинішнього концерту протягом тижня, аби представити вивчене. Народна музика, народний танець, народні традиції загалом мають величезну силу, що об’єднує і живить громаду», – звертаючись до присутніх, зазначила директорка БФ «ГЕНІУС» Наталія Вароді.
Сьомий табір народної музики і танцю відбувся за підтримки угорського уряду, Державного секретаріату з питань національної політики Угорщини, Фонду ім.Габора Бетлена.
У селі Малі Геєвці Ужгородського району на базі місцевого ліцею ім. Ференца Еґреші триває традиційний табір гітарної музики, співу та віршів. Змістовне дозвілля для дітей вже вп’яте організував Благодійний фонд «Ґеніус».
– Цьогорічний табір розпочався 29 липня і триватиме до 3 серпня. Він проводиться за підтримки угорського уряду, Державного секретаріату з питань національної політики Угорщини та Фонду ім. Габора Бетлена. Уже традиційно ми обробляємо пісні відомого виконавця, уродженця села Ласла Боді. Цього року теж обрали дві його композиції. Діти з відділення віршів оброблять та представлять на сцені поезії Яноша Араня. Ми обрали твори, які будуть цікавими як для старших людей, так і молодих. Наші вихованці представлять глядачам вірші закарпатських поетів Андора Тарці та Магди Фюзеші, покладені на музику, – повідомила Елеонора Богаті, керівниця табору, директорка Малогеєвецького ліцею ім. Ференца Еґреші.
Серед запрошених викладачів: Йожеф Івашкович, учитель музики, композитор, хормейстер; Маріанна Дьоркене Чакань, керівниця хору «Намисто»; Крістіан Савла, викладач гри на гітарі. Декламувати вірші дітей навчатимуть педагогині Нора Тарці та Еріка Яворська, а майстер-класи з рукоділля проведе Катерина Вагнер, організаторка місцевої школи.
– Я радий, що проводиться цей табір, адже співати вірші – це дуже рідкісна можливість. Старші діти, котрі приїжджають сюди вже не вперше, хочуть вивчити пісні. Ми обираємо композиції, які вони зможуть представити і вдома, передати їх далі, популяризувати цю справу. Наші викладачі займаються нею з великою любов’ю, і діти це відчувають. Нам не все одно, що вони співають. Для нас величезна радість долучатися до цієї роботи, – зазначив Йожеф Івашкович.
Урочисте відкриття табору відбулося 29 липня в актовій залі ліцею. Присутніх привітала, зокрема, директорка БФ «Ґеніус» Наталія Вараді.
– Ми проводимо табір уже п’ятий рік поспіль. Діти вивчають тут не тільки гру на гітарі, але й вірші, покладені на музику, поезію. Для наших вихованців це ще й об’єднуюча сила. Тут ідеться про розвиток талантів, це не масовий табір, а своєрідне наставництво. Мистецтво – це те, що допомагає людям у найбільших бідах. А творчі, мистецькі табори, організовані нашим благодійним фондом, завжди сприяють тому, щоб дитина відчувала, що вона талановита, належить до певної спільноти, що вона важлива і чимось вирізняється. Велике значення має й те, що діти збираються разом, радіють, тож літні канікули минають змістовно, – наголосила Наталія Вараді. Вона побажала учасникам на час перебування в таборі забути про воєнні обставини, усі біди та проблеми. Окрім навчання, зав’язувати дружбу, багато грати, знайомитися, щоб зарядитися на наступний навчальний рік.
Відтак директорка БФ «Ґеніус» подякувала за роботу колегам, які щороку долучаються до цієї благородної справи, виховуючи молоде покоління.
Заявки на участь у таборі приймалися з 3 травня до 3 червня від дітей віком 10–16 років, які цікавляться віршами, покладеними на музику, люблять співати, грати на гітарі. Зрештою до табору долучився 21 учасник з 12 навчальних закладів 10 населених пунктів краю. Це Берегово, Ратівці, Галоч, Велика Добронь, Паладь-Комарівці, Сюрте, Тейглаш, Тисаагтелек, Ужгород, Малі та Великі Геєвці. Багато хто приїхав уже не вперше, але є й новачки. Зокрема двоє учасників – вимушені переселенці. Це дівчата з Берегова, котрі ледь говорять угорською, але, за словами батьків, хочуть ближче ознайомитися з угорською музикою.
Вероніка та Надія переїхали з батьками до Берегова після початку війни з Київщини, з населеного пункту, який піддався бомбардуванню в лютому 2022 року. Їхній тато наразі займається небезпечною роботою неподалік лінії фронту – бере участь у розмінуванні територій. Діти розуміють угорську дедалі краще, але тепер ще українською розповіли, що подали заявки в табір за рекомендацією берегівського знайомого. Вони зацікавилися можливістю гри на гітарі. Обидві відвідують музичну школу, вивчають гру на фортепіано.
– Наразі я не уявляю, як мене навчать грати на гітарі, бо пам’ятаю, як важко було опанувати гру на піаніно. Зараз я закінчую музичну школу по класу фортепіано. Ще одне моє хобі – укорінення й подальше вирощування авокадо, – розповіла Вероніка.
– Я маю дуже хороший слух, тому мене часто хвалять. Думаю, що й тут я швидко вивчу пісню, – додає її молодша сестра Надія.
Емеше Бейреш приїхала з села Великі Геєвці.
– Протягом навчального року я співаю в хорі, вчуся грати на гітарі та фортепіано. Мені завжди дуже подобався цей табір, тут я вивчаю нові пісні, і ці знання стають мені в нагоді. Рекомендую й іншим, бо тут можна знайти багато нових друзів і багато чого навчитися, – зазначила дівчинка.
7-річний Матей Дьорке каже, що в таборі вже втретє. Наразі ще не грає на гітарі, лише на барабанах та бубні. Зізнається, що йому тут дуже подобається, особливо ігри та майстер-класи з рукоділля, але цікавиться також піснями й віршами.
Верніка Варга приїхала з Паладь-Комарівців, долучається до табору вже вдруге, бо минулого року дуже сподобався.
– Я тоді не вміла грати на гітарі, але навчилася. Восени батьки подарували мені інструмент, і я продовжила вдосконалювати свої навички. Рекомендую й іншим цей табір, бо це дуже цікаве дозвілля, повертаєшся додому сповнений чудових вражень.
З учасниками табору працюють шість професійних викладачів, яким допомагають у роботі три вихователі. У завершальний день діти представлять вивчене в рамках концерту.
Ось ця новенька будівля у селі Холмець на Ужгородщині – у вересні відчинить свої двері місцевим дітлахам. Сучасний дитячий садок тут, на ще донедавна пустій ділянці, звела Угорська екуменічна служба допомоги. Керівник українського підрозділу благодійної організації, берегівчанин Янош Геревич розповідає: будували навчальний заклад у непростих умовах, адже розпочали роботи у перші дні повномасштабного вторгнення Росії. Однак результатом – пишається. Садок автономний, газифікований, обладнаний новими меблями та устаткуванням, з облаштованою територією та укриттям, як і годиться у часи війни. Відтак щонайменше 35 діток зможуть розвиватися у гідних умовах.
З презентацією на тему профілактики деменції літнього віку в селі Есень у стінах місцевого Будинку культури виступила Еріка Попович-Кенейз, соціальна працівниця Благодійної організації «Закарпатський християнський діаконічний благодійний фонд», яка 22 роки працює у сфері догляду за людьми похилого віку. Захід, організований Благодійним фондом «Доркас» спільно з Есеньською реформатською громадою, зібрав чималу кількість зацікавлених.
Спочатку перед присутніми виступив пастор реформатської церкви Жолт Шовш.
Відтак слово взяла Еріка Попович-Кенейз. Як вона зазначила у своєму виступі, багато хто вважає, що деменція, тобто синдром, який впливає на роботу мозку, є природною частиною старіння, але це не так. На сьогодні чітко доведено, що навіть у глибокій старості мислення може бути здоровим.
Насправді деменцію спричиняють певні захворювання. Ці недуги дійсно більш поширені в літньому віці, але людині треба обстежитись і лікувати їх. Тоді вона й надалі залишатиметься активною й не потребуватиме постійного піклування.
«Деменція пов’язана з порушенням вищих когнітивних функцій, що погіршує пам’ять, мислення, ходьбу, мовлення, формування думок та здатність приймати рішення», – роз’яснила лекторка. Окрім проблем із пам’яттю, під час встановлення діагнозу береться до уваги наявність принаймні одного з таких симптомів: порушення абстрактного мислення (це може виявлятися, наприклад, у труднощах з розпізнаванням відмінностей і тотожностей, визначенням понять, тлумаченням прислів’їв), порушення судження, порушення мовлення, зміна особистості.
Захворювання має первинну та вторинну форми. У первинної деменції відсутня доказова причина, однією з основних характеристик недуги є втрата пам’яті. Фахівці класифікують найпоширеніші типи деменції: хвороба Альцгеймера, хвороба тілець Леві (DLB) та деменція, пов’язана з хворобою Паркінсона, мультисистемною атрофією (MSA) і хворобою Халлервордена-Шпатца. На сьогодні первинну деменцію неможливо ефективно вилікувати, але препарати можуть відстрочити її симптоми на кілька років і полегшити життя родичів пацієнта.
Факторами ризику вторинної деменцій є судинні захворювання, цукровий діабет, звуження судин, алкоголізм та різноманітні травми черепа. У таких випадках погіршення розумової діяльності викликає хвороба чи шкідлива для здоров’я звичка. Види деменції, які належать до цієї категорії, зазвичай можна призупинити. «Деменції неможливо уникнути, але початок її розвитку можна відтермінувати за допомогою навчання, здорового харчування, фізичної активності. Наука поки що не знає точних причин розвитку цього захворювання, неможливо вилікувати жоден з його варіантів, можна лише сповільнити психічний занепад і полегшити симптоми», – підсумувала Еріка Попович-Кенейз. Вона також надала корисні поради родичам людей з деменцією.
Організаторка заходу, представниця БФ «Доркас» Оксана Ковтун зазначила, що подібні лекції планують провести і в інших населених пунктах. За її словами, велика кількість присутніх в Есені підтверджує необхідність надання мешканцям краю інформації з питань здоров’я та догляду за людьми похилого віку. На жаль, багато літніх осіб стикаються з проблемами, про які бояться говорити, соромляться, не розуміють, бо не мають належних знань, а тому не звертаються за допомогою. «Наша мета – заповнити цю прогалину. Ми орієнтуємося на представників різних вікових груп, щоб у разі потреби вони могли належним чином підтримати своїх літніх родичів, знайомих чи сусідів», – підсумувала організаторка.
Після лекції місцеві прихожани пригостили гостей, які завітали на захід із навколишніх сіл. Тож літні люди мали можливість поспілкуватися в невимушеній атмосфері.
50-т юних учасників демонстрували свої здібності в ораторському мистецтві на 22-гому обласному конкурсі українського художнього слова імені Івана Ірлявського «Моя весна». Творче змагання відбулося на базі Середнянської школи мистецтв Ужгородського району. Захід проводять департамент культури Закарпатської ОВА та Обласний організаційно-методичний центр культури з метою вшанування памʼяті та популяризації літературної спадщини видатного поета, публіциста і громадського діяча краю Івана Ірлявського, патріотичного виховання дітей та молоді засобами художнього слова, а також виявлення талановитих читців і авторів-виконавців.
У Центрі медико-соціальної реабілітації дітей ім. Святого Михаїла в селі Ратівці відкрили кабінет галотерапії для лікувння хвороб дихальних шляхів. Сюди на реабілітацію з усієї області приїжджають діти віком до 18 років.
