Чому українцям не можна бути пацифістами й «любити всіх»

Як відомо, пацифізм – ідеологія осуду будь-якої війни та відмови від неї як інструменту зовнішньої політики. Та чи можна бути пацифістами на тлі повномасштабного вторгнення “сусіда” до наших домівок? Чи варто “любити всіх” попри смерті й руйнування, біль та відчай?

Чому настрої пацифістів і реалії сучасної України відкидають будь-яку думку про прощення – читайте далі.

Дещо з історії

Ймовірно ще за часів первісного ладу були ті, хто вмів воювати і наступав, і ті, що приймали свою долю, не бажаючи проливати чию-небудь кров.

Із зародженням християнства пацифізм здобув “законні” підстави для існування. Адже віруючі люди часто-густо відмовлялися воювати заради уявного миру у всьому світі. Стійко сприймали будь-які незгоди та вбивства як “кару Божу” від рук невірних.

Автором відомого нам усім терміну “пацифізм” вважають французького борця за мир Еміля Арно. В межах Х Всесвітнього конгресу прихильників миру в Глазго в 1901 році саме він запропонував позначати цим терміном ідеологію, що засуджує всі види воєн.

За своєю суттю, пацифізм:

• пропаганда миру
• відмова від розв’язання проблем збройним шляхом
• неучасть громадян у війнах
• бойкотування військової служби
• зневага до військової героїки

Паралельно з пацифізмом, у світі сформувалась філософія “ненасильства” – альтернатива до пасивного сприйняття пригнічення та збройного йому протистояння.

Серед методів “ненасильного опору”:

• різні форми освіти та виховання
• неспівробітництво
• громадянська непокора
• ненасильна пряма дія
• комунікація через засоби масової інформації

Прикладами застосування ненасильства стали, зокрема, боротьба Махатми Ганді за незалежність Індії та Мартіна Лютера Кінга за громадянські права афроамериканців.

Типи пацифістів

Пацифісти в цілому стоять на позиції морального осуду всяких війн і наполягають на необхідності мирного врегулювання конфліктів між державами й народами.

Водночас умовно пацифістів можна розділити на кілька типів:

• прихильники абсолютного пацифізму (переконані, що людське життя має абсолютну цінність і відбирати його не можна ні за яких обставин – ні на війні, ні під час самооборони)
• умовні пацифісти (вірять, що ні війна, ні насильство не можуть розв’язати жодну проблему, проте приймають той факт, що за певних обставин війна – краще, ніж інша “похмура” альтернатива)
• виборчі пацифісти (готові активно боротись за повну заборону будь-якої зброї масового знищення, але цілком допускають можливість і необхідність застосування за певних умов звичайної зброї)

“Ні війні” на рівні організацій

Вважається, що перші пацифістські організації виникли у Великій Британії та США ще після наполеонівських війн. Під час Першої та Другої світових воєн ворогуючі держави активно сприяли функціонуванню рухів, які користувались риторикою пацифістів з метою внутрішнього ослаблення ворога.

У нашій державі в 2019 році було засновано Український рух пацифістів (УРП) – громадську організацію для адвокації та реалізації прав людини на мир і на сумлінну відмову від військової служби, ненасильницького захисту від агресії й примусу воювати, громадського контролю і скорочення сектору безпеки та оборони.

Українські пацифісти, згідно з їхнім статутом, намагаються:

• відстоювати право людини на відмову вбивати (йдеться і про “законне право” на відмову від військової служби “з мотивів сумління, згідно з міжнародними стандартами прав людини”)
• зупинити війну в Україні та всі війни у світі (йдеться про негайне припинення вогню, чесні інклюзивні мирні переговори та побудову ненасильницького суспільства)
• будувати мир (йдеться про допомогу мирним людям вижити і жити мирно та щасливо)

Чи можна сьогодні бути пацифістом?

Попри всі “миротворчі” дії росіян, вбивства військовослужбовців і знищення цивільного населення, деякі пацифісти в Україні нині з болем і жалем розповідають, як плачуть матері солдатів. Закликають не чинити сильного опору агресору та примиритися із ним (навіть і на його умовах). Одним словом, пропагують мир за будь-яку ціну.

Однак чи можна бути пацифістом сьогодні, в умовах повномасштабного вторгнення ворога на територію нашої Батьківщини?

Сучасний “український пацифізм” – імпортований з рф. Його там організовують, підтримують та стимулюють. Російська пропаганда, промивши мізки власному населенню й деформувавши людські цінності, намагається зробити те ж саме з нашими громадянами.

Російські ІПСО (інформаційно-психологічні спецоперації) – тонка робота. На їхню реалізацію не шкодують ані фінансових, ані інформаційних ресурсів. Інструментами не гидують жодними.

Про це свідчать, зокрема, спроби багатьох “хароших русскіх” відновити давно припинені стосунки зі своїми родичами з України. Обіцянки “допомогти”, а також заклики “зупинити марне кровопролиття”.

Ворог не має успіхів на полі бою, тому шукає будь-які способи дестабілізувати ситуацію в Україні, порушити стійкість українських захисників і віру в перемогу їхніх родин.

Ідеологія пацифізму має право на існування у мирний час, коли йдеться про недопущення війни. Проте коли війна вже почалася, пацифістська пропаганда стає різновидом зради.

У справжніх патріотів пацифістські настрої викликають ніяк не співчуття до ворога. Лише ненависть.

Джерело