Розмова з нагородженим журналістом Гейзою Ковачем

Гейза Ковач працює на телебаченні рівно тридцять років. Журналіст народився у селі Соломоново, середню освіту здобув у Чопській школі з угорською мовою навчання, відтак, отримав диплом після закінчення навчання на угорському факультеті Ужгородського державного університету. Після церемонії вручення журналісту високої нагороди ми розпитали у Гейзи Ковача про його життя та роботу.

– Ще до завершення навчання в університеті ви вже працювали диктором в угорській редакції Закарпатської обласної телерадіокомпанії? Багато хто ще пам’ятає ваш голос як ведучого популярної тоді програми по заявках.

– У листопаді 1990 року викладачка Ержебет Гортваї звернула мою увагу на те, що на радіо шукають диктора. Після звільнення ведучого Ференца Шларку йому шукали заміну. Я прийшов, розповів свій улюблений вірш Аттіли Йожефа, мені дали прочитати ще один вірш та інформаційне повідомлення. За кілька днів мені повідомили, що наступного тижня я буду вести програму по заявках разом із дикторкою Марією Кравчик. Поступово мені почали доручати виконання більш відповідальних завдань, поруч із дикторством я зміг спробувати себе в ролі репортера та редактора.  Головним редактором редакції тоді був Дюла Рогай, відповідальним редактором радіо – Агнеш Петько, їм можу завдячувати багато за що. І Марії Кравчик, звісно, також. Телевізійні програми тоді створювали Золтан Кулін, Мігай Дебрецені та Сільвія Бобер. Через певний час вони також почали залучати мене до роботи. У 1994 році стартувала моя телевізійна програма «Живий світ», яка виходила раз на місяць. Ми представляли в ній усе, що пов’язано з природою на Закарпатті. Про зміни, які сталися з тих пір, вказує факт, що тоді знайти та запросити до програми угорськомовного спеціаліста, зоолога, ботаніка, лісничого не становило проблем. Наприклад, моїми частими гостями-експертами були Дюла Крочко, завідувач кафедри зоології Ужгородського університету, та Магдалина Чубірка, викладач та доцент кафедри ботаніки.

– Ви пропрацювали загалом 28 років в угорській редакції державної телерадіокомпанії, де були головним редактором, а також директором редакцій національних меншин компанії.

– Деякий час я був старшим редактором, потім, у 2007 році, став головним редактором угорської редакції, а в 2012 році мене призначили директором редакцій національних меншин. Це означає, що я відповідав за угорські, румунські, словацькі, німецькі, русинські, російські та ромські програми. Так тривало до 2018 року, який вніс докорінні зміни в життя обласного державного  телебачення. Вага національних програм ставала все меншою, а телеканал «Тиса» став своєрідною філією центрального телебачення в Ужгороді. До цього часу на телеканалі «Тиса» виготовляли 27 власних програм, котрі припинилися, 150 із 281 співробітника несподівано опинилися без роботи. Київське керівництво не знало, що робити з нами, редакціями нацменшин. Наприклад, один із керівників зателефонував мені, як керівнику редакцій нацменшин, із Києва і захотів запросити когось із угорських педагогів у зв’язку із щойно прийнятим законом про освіту, який би пояснив угорською мовою, наскільки цей закон хороший для нас, угорців. Під час нашої двадцятихвилинної розмови я пояснив, що не знаю такого вчителя на Закарпатті, але, якби і знав, всеодно не запросив би. Я привів свою сім’ю як приклад, ми розмовляємо вдома угорською, обидва мої сини вчаться в угорській школі і це не завадило їм вивчити українську, як і мені.

– Тим часом ви та ваші колеги також повідомляли про події на Закарпатті угорське громадське медіа.

– У середині дев’яностих розпочав роботу телеканал «Дуна», вони брали новини, репортажі з усіх закордонних регіонів. Зв’язалися і з нами, чи не могли б ми виготовляти тут матеріали для глядачів в Угорщині. Першопрохідцями у цій справі були Золтан Кулін та Мігай Дебрецені.  Два новаторські ідентифікатори. Це були Міхалі Дебречені та Золтан Кулін, котрі згодом також вели програми на М1. Згодом до роботи долучилися ми – молодше покоління. Ми відчували, що наша робота потрібна, бо мешканці Угорщини не багато знають про Закарпаття. Я досі вважаю цю кореспондентську роботу – інформувати угорські громадські ЗМІ про події на Закарпатті – дуже важливою.

– У 2018 році Товариство угорської культури Закарпаття звернулося до угорської редакції телеканалу «Тиса» з проханням допомогти створити комерційний телеканал. Як сприйняли цю ідею?

– У світлі ситуації, яка склалася на обласному телебаченні, ми були раді залишити той човен, бо нам там уже не було місця. Тоді три рази на тиждень виходив документальний фільм, в якому угорські війська, які увійшли в 1938 році, називали фашистами, підкорювачами та окупантами. Перше та друге віденські рішення у цьому фільмі навіть не існували. Тоді ми сприйняли прохання ТУКЗ-КМКС та угорського уряду як провидіння. Нам доручили заповнити 12 годин ефірного часу, шість годин угорською та шість – українською. Нам пообіцяли створити для цього необхідні умови, і я можу сміливо стверджувати, що КМКС виконує це до сьогодні. Угорці Закарпаття отримали «телебачення», творчий колектив зміг залишитися разом, до нас повернулися і старі досвідчені колеги – Ілдіко Молнар та Аттіла Штерр. Звичайно, із розширенням ефірного часу нам довелося наймати нових працівників, що було і так уже на часі. Сьогодні з нами працюють талановиті молоді люди, зокрема, Камілла Дебрецені, Богларка Богаті, Георгіна Погоріляк, а також актори з Берегівського театру, котрі мають власні програми. Прошу вибачення у тих, чиї імена я не вказав, але, думаю, шановні читачі дивляться телеканал «TV 21 Ungvár» і знайомі з нашими програмами. Маємо п’ятнадцять власних 25-хвилинних програм, чим можуть похизуватися не всі регіональні телеканали.

– Перші експериментальні програми вийшли в серпні 2018 року, а потім, у кінці вересня, розпочався регулярний шестигодинний ефір угорською мовою. Який досвід після двох років роботи?

– О восьмій вечора ми щодня маємо свіжий 20-хвилинний випуск новин. Після них до півночі телеглядачі можуть переглядати фільми та серіали угорською мовою. Звичайно, ми присутні на Facebook, YouTube, де можна переглядати програми. Ми отримуємо відгуки, наш фільм про виступи проти КМКС та закарпатських угорців до минулого тижня мав 205 тисяч переглядів, а це означає, що нам вдалося охопити значно більшу аудиторію, ніж кількість угорців на Закарпатті. 205 тисяч людей вже знайомі з телеканалом. Але є й інші приклади, наша популярна кулінарна  програма, зокрема, отримала 193 тисячі переглядів, а документальний фільм про Свалявський меморіальний парк – майже 150 тисяч. Принцип, який ми вирішили наслідувати разом із керівництвом ТУКЗ-КМКС, – об’єктивне інформування аудиторії в наших програмах українською та угорською мовами – отже підтверджується справами. У наших програмах глядачі можуть бачити лише те, що насправді відбувається на Закарпатті, і це підтверджується кількістю переглядів. Я вважаю великою справою, що угорці Закарпаття мають власне телебачення, і радий, що є членом цієї команди. Можу стверджувати, що маю можливість робити те, що люблю.

Жолт Бадо/Badó Zsolt/Kárpátalja hetilap