Ерозія грунтів на полонинах і хребтах Карпат. Хто винен?

Останнім часом все більше й більше людей ходять в гори. Через розвиток інфраструктури та ріст благополуччя населення, гірський туризм став масовим і популярним відпочинком. Саме туризм ставлять в пріоритет як стратегічний напрям розвитку Закарпаття чиновники чи не всіх рівнів. Про туризм модно говорити, ним модно займатись. Підкорюють вершини туристи як пішки, так і на позашляховиках, квадроциклах, мотоциклах чи велосипедах. Паломництво в гори набуло дійсно масштабного характеру, та чи насправді від такого туристичного пожвавлення в краї одна тільки користь?

На Закарпатті найпопулярнішими напрямками є хребти Свидовець, Боржава, Чорногірський. Та по великому рахунку, туристів можна зустріти будь де, де пролягає хоч якась дорога.

Природознавці б’ють на сполох

Однак, вже сьогодні є очевидною проблема руйнування екосистеми та ерозії грунтів на місцях, де їздить транспорт та навіть ходять піші туристи.

Екологи підкреслюють, що неконтрольована їзда по грунтових лісових дорогах, а собливо по калюжах, де живуть і розмножуются серед інших, рідкісні види амфібій, загрожують їхньому знищенню. Те саме стосується диких тварин, які можуть злякатися шуму від автомобілів чи мотоциклів і покинути місця свого проживання. Для водойм такий антропологічний вплив також завдає шкоди, порушуючи і так хитку екосистему.

Хто винен?

Однак, поки екологи та природознавці б’ють на сполох, причетні сторони тільки звинувачують одне одного. Піші туристи закликають не користуватися послугами джиперів, не кататися по горах на квадроциклах чи мототранспорті. Останні взаємно звинувачують піших туристів у аналогічному знищенні природного покриву на туристичних стежках та ще й засміченні природи. Піші туристи скаржаться на шум та вихлопи, пилюку, яку створюють джипери та ендуристи. До слова, мотоциклісти часто підіймаються в гори пішохідними стежками, часто їздять по річках і потоках. Однак, ендуристи та джипери відстоюють право на свій тип відпочинку в горах і вказують на те, що навіть на пішохідних стежках утворюється ерозія грунту. Яскравий приклад тому – Говерла, на схилах якої утворились вимоїни глибиною з людський зріст там, де ще десять років тому була звичайнісінька туристична стежка.

Хтось звинувачує місцевих, які їздять у високогрір’ях на “зилах” та “66-х”, тобто вантажних автомобілях, на заготівлю ягід.

Справді, всюди, де масово ходять туристи, навіть не експерту видно, як руйнується рослинний покрив, і під час дощів грунт змиває вниз по схилу, утворюючи на місці вчорашньої дороги глибокі вимоїни та яри. Через це, автомобілі проїжджають поруч, створюючи нову дорогу і тим самим знищують ще більшу площу рослинного покриву, який на схилах вискогір’я утворювався не одне століття.

Як запобігти ерозії грунтів

Проблема ерозії грунтів на туристичних маршрутах не нова, існують давно випробувані практики, як запобігти ерозії грунтів просто правильно спроектувавши туристичну стежку. Спершу вивчають ландшафт, стараються уникати заболочених місць та інших чутлививх ділянок, таких як весняні басейни при проектуванні маршруру, щоб уникнути ерозії. Якщо уникнути не вдається, то обладнують дренаж та стабілізаційні басейни для води. Хороше планування туристичного маршруту може позбавити більшості проблем із ерозією. Якщо ж проблема уже виникла, то посадка невеликих дерев, кущів чи інших рослин може суттєво допомогти усунути цю проблему.

Маршрути, що пролягають через вологі ділянки та які не можна обійти, часто закривають на весняний чи осінній періоди.

Тут діє кілька універсальних правил – чим крутіший схил і чим більше навантаження, тим більше проблем.

Туристичні стежки у всіх цивілізованих країнах обслуговують – вчасно усувають заболочені ділянки, допомагають відновитися рослинному покриву.

Щодо їзди на транспорті, то у більшості випадків просто забороняють. В іншому разі проектують маршрут з огляду на інтенсивність його використання та планове навантаження.

А що по закону?

Згідно існуючих законів України, пересуватися на транспорті по заповідних територіях заборонено, за винятком доріг загального користування. Останніми є дороги державного та місцевого значення, а не дороги по гірських хребтах чи лісові дороги. Стосовно лісових доріг, то пересуватися ними можна тільки лісгоспам. Однак, всі ці закони ніким не контролюються, а значить, їх масово порушують, часто навіть не знаючи про їхнє існування.

З гірським туризмом є ще багато неврегульованих питань – засмічення, шум в часи тиші, розпалення вогнищ, відсутність вбиралень, тощо. Програма максимум для карпатських гір – це промаркований маршрут, і то якщо пощастить.

Справа не в тому, що питання законодавчо не врегульовано, а в тому, що ніхто не контролює елементарного дотримання цих законів, не проводить роз’яснювальну роботу серед населення і туристів – ані працівники заповідників чи нацпарків, ані лісівники, ані екологи, ані поліція.

Що в Європі?

За кордоном їздити на мото чи автотранспорті заборонено, є конкретні маршрути і спеціально обладнані траси, по яких можна їздити на джипах. Просто так поїздити по горах не вдасться, за все треба платити.

У Польщі заборонений в’їзд транспортними засобами у ліси, якщо на дорозі немає спеціальної розмітки. А для їзди по приватних дорогах потрібно отримати дозвіл від власника.

У Норвегії їздити джипами можна лише по дорогах, а от по бездоріжжю рух заборонений. Щоправда, є спеціальні траси, але всі вони контролюються клубами 4х4.

У Швейцарії радять досліджувати природу пішки, а от на джипах – тільки урбанізовану частину країни.

В Ісландії штраф за їзду на позашляховиках у неналежних для цього місцях, карається штрафом у розмірі 4500 доларів.

У нас у цьому плані повна свобода, до карантину до нас масово приїздили цілі колони джиперів та мотоциклістів спеціально для того, щоб покататися по наших «диких» горах. Кажуть, що у них всі маршрути вимощені, а в нас купа природних перешкод, а тому по наших горах кататися в рази цікавіше та екстремальніше.

Оксана ЧОПАК