Інтерв’ю з шеф-кухарем Едуардом Лівадарем

Харчування – невід’ємна частина нашого життя, відтак, кухня відіграє важливу роль у житті всіх людей. Ми звикли до того, що це приміщення – як правило, царство жінок. Але не забуваймо, що більшість шеф-кухарів – чоловіки. Але що приваблює чоловіка на кухні? А що приваблює чоловіків до кухні? І що робить шеф-кухаря хорошим, дізнаєтеся з інтерв’ю із шеф-кухарем Едуардом Лівадаром.

– Розкажіть трохи про своє дитинство!

– Я народився в місті Берегово в 1980 році, дитинство провів у сусідньому Хмільнику. Після цього, через друге одруження моєї матері, ми переїхали в Угорщину, у місто Дьор. Там я навчився правильно розмовляти угорською мовою. Я ходив до школи з фізкультурним нахилом, але мені дуже подобалось поратися на кухні з мамою. Я пройшов курс кулінарії в приватній школі, паралельно вивчав і сервірування. На жаль, через ранню смерть матері, я переїхав у м. Мошонмадьяровар, жив там деякий час. Однак моєю мрією було працювати в Австрії. Через сім років мені це вдалося. Я почав працювати в італійському ресторані. Зараз я живу в Австрії, у містечку Флахау, де працюю в готелі. Вважаю, що знайшов своє місце.

– Чому саме Австрія?

– В першу чергу, через фінансову сторону, адже тут можна отримувати стабільну, вищу зарплату. Але я також зрозумів, що можу професійно розвиватися в тамтешніх готелях, і все це разом стало моєю мотивацією.

– Зараз ви працюєте шеф-кухарем у Флахау. Розкажіть про свою роботу.

– Я працюю в 4-зірковому готелі з покращеним стандартом на 120 номерів, куди приїжджають переважно сім’ї. Там він вважається великим комплексом. Під моїм керівництвом працює 15 людей, з них 12 – шеф-кухарі. Мій обов’язок – контролювати всю кухню, зокрема, складати меню, слідкувати за чистотою, за придбанням продуктів, сервіровкою. Крім того, потрібно постійно контактувати з адміністратором, а також із керівниками відділів, куди надходить їжа. Все, що їдять наші гості, покидає кухню під моїм наглядом.

– Ви вчилися і на офіціанта? В цьому теж спробували себе?

– Так, мені дуже подобається працювати з людьми. Тому спробував себе і в якості офіціанта, але серце тягнуло на кухню. Я пройшов практично всі сходинки кар’єрного росту, поки не став шеф-кухарем. Мені вдалося набратися досвіду, я міг навчатися у професійних кухарів, також намагаюся постійно розвиватися, вдосконалюватися. У гастрономії це вимога для роботи в якісних ресторанах. Щоб дійти цього рівня, потрібна рутина, досвід, смиренність, повага. Бути шеф-кухарем – це дуже відповідальна робота. На кухні потрібно бути рішучим, повинні бути дисципліна, чистота та порядок. Я міг отримати хороші посади і раніше, але на початку я не наважувався їх приймати через німецьку мову, і врешті-решт схопився за можливість. То був один із найкращих днів у моєму житті, коли мене взяли на посаду шеф-кухаря.

– Мабуть, на цій роботі все не тільки добре і гарно?

– Так, є моменти, коли ви виходите, і гості хвалять вас за їжу, яка їм подобається. Але бувають випадки, коли вони саме скаржаться – це теж потрібно відповідно приймати. У наш час існує багато захворювань, багато гостей страждають на різні харчові алергії. Вони потребують особливої ​​уваги. Ми намагаємось звернути увагу на всіх, але іноді або офіціант, або кухня допускають помилки, які намагаємося вчасно виправити.

– Що спонукає чоловіка стати кухарем?

– Я проводив багато часу з мамою, вона багато готувала. Я був дуже близьким з мамою і якось полюбив «кухню». Ми не були заможною сім’єю, але раз на місяць ходили до ресторану. Одного разу я запитав маму, як можливо, що нам виносять їжу за двадцять хвилин, а вона проводить по пів дня за плитою. Тоді власник ресторану, наш знайомий, показав мені кухню; тоді я вперше побачив ресторанну кухню, в яку одразу ж закохався. Там я побачив, що все готується заздалегідь. Після цього у мене більше не виникало питання про те, чи хочу я бути шеф-кухарем. Слава Богу, моє хобі – це моя професія.

– Що робить хорошого шеф-кухаря хорошим?

– Хороший шеф-кухар стежить за порядком і дисципліною. Вся кухня – це цілісний робочий процес. Потрібно звертати увагу на все: від чистоти до декору тарілок. Ви повинні дивитись на кухню так, ніби вона ваша, і важливо, тримати командний дух.

– Є ситуації, коли ви теж готуєте, чи вже лише керуєте?

– Звичайно, кухар повинен переконатися, що все проходить саме так, як він хоче. Але для мене буденна справа, коли я теж готую. До того ж, я намагаюся все куштувати, дегустація – дуже важливий процес роботи. Бувають також вечори, коли в меню є моя «страва від шефа». Маємо шість робочих днів на тиждень, завжди є день, коли хтось має вихідний. Я можу замінити будь-кого. Крім того, я завжди повинен бути поруч, коли привозять продукти, а також при видачі страви. Зазвичай я залишаю кухню останнім. Багато людей навіть не уявляє, скільки праці і часу потрібно для планування страви.

– Зараз ви живете в Австрії, виросли в Угорщині, проте тісно пов’язані із Закарпаттям.

– Досі підтримую зв’язок із друзями дитинства, родичами, до яких я повертаюся щороку. Мені дуже подобається бути на Закарпатті. Коли я тут частіше – як зараз через карантин, – іноді думаю повернутися назад, жити тут. Час, проведений тут, завжди приємний, минулого разу я готував в одній із програм телеканалу «TV21 Ungvár», що мені дуже сподобалось. Серце тягне мене додому, мені дуже подобається Закарпаття, Берегово, така гостинність є лише тут. Я ще ніде такої не відчував.

– Як це було готувати перед камерами?

– Це був мій перший телевізійний досвід, я дуже хвилювався. З’явилася можливість готувати на телеканалі «TV21 Ungvár» разом із Чабою Бакошем, і я скористався нею. Ми з Чабою Бакошем зняли кілька випусків кулінарної програми, мені дуже сподобалось, сподіваюся, що ми ще попрацюємо разом. Нещодавно я спілкувався з Чабою, який повідомив, що приготує один із моїх рецептів у Києві в одному з кулінарних шоу. Ми намагалися під час зйомок приготувати страви, які можна зробити вдома, сподіваюся, глядачам сподобається. Знімальна група була чудова, було фантастично з ними працювати.

– Наскільки мені відомо, під час його нинішнього перебування тут, ви мали можливість не лише готувати, але й навчати місцевих.

– Так, я мав можливість провести кількаденний курс навчання у берегівському ресторані «Pacsirta», де спробував поділитися своїми знаннями, допомогти у приготуванні та подачі страв, радив, на що слід звернути увагу на кухні. Це мені теж дуже сподобалось. Я був радий, що мав можливість допомогти, як інструктор, щось передати місцевим.

– Чого ще хочете досягти?

– Моя мрія – мати власний ресторан, який був би моєю «дитиною». Я ще не вирішив де, але хочу відкрити власний ресторан. Такий, щоб люди завжди залюбки приходили, бо знають, що там можна завжди добре поїсти.

VE/Kárpátalja hetilap, Фото: Fülöp László/Ласло Фюлеп