Аерозолі знищили бджіл, тепер дерева доводиться запилювати вручну

Дивний метод, яким користуються фермери в Сичуані, – не традиція, а наслідок сучасного, надзвичайно шкідливого для навколишнього середовища плодівництва. Ручне запилення почали застосовувати понад 30 років у місті Цзюсян провінції Сичуань на південному заході Китаю.

У Китаї в 1980-х роках була запроваджена система, яка називається відповідальним землеробством (на практиці це фермерство). На землі, отриманій від держави, за системою квот люди культивували переважно рис. Однак те, що вдавалося виростити понад установлені квоти, вони могли використовувати на власний розсуд. І фермери почали замінювати свої рисові плантації фруктовими садами. Наприклад, стали вирощували груші, персики, вишні або яблука, оскільки могли продавати їх на ринку й мати прибуток у 4–5 разів більший, ніж від рису.

Місцеві виробники не отримували професійної аграрної підтримки від держави в процесі планування та розвитку своїх господарств, що призвело до серйозних наслідків. Фермери почали інтенсивно та регулярно обприскувати плодові дерева (по 10–12 разів на рік) не тільки, аби уникнути типових хвороб, але й через побоювання, що інакше садові культури не дадуть належного врожаю. Унаслідок надмірного використання пестицидів, бджоли в цьому регіоні стали хворіти й гинути.

Бджолярі, які, щоб допомогти запиленню, здавали в оренду місцевим фермерам свої вулики, перевезли їх у сусідні гори Хангдуан для збереження бджолосімей. Зі зникненням комах у садівників не залишилося іншого вибору, як запилювати дерева вручну.

Ситуацію ускладнює й те, що на початку 1990-х років фермери висадили кілька різних сортів груш у Цзюсяні, тому їхні періоди цвітіння та запилення припадають на різний час – фермери цього теж не передбачили.

Слід зазначити, що груші здебільшого не самозапилюються, ці рослини потребують перехресного запилення. Це завдання раніше виконували бджоли.

Фермери в основному вирощують три сорти груш. Ялі та Ханьюань Байлі самозапилюються, а Цинхуа вимагає перехресного запилення. Таким чином вирощування двох перших сортів менш проблематичне, але вони не дають таких гарних та великих урожаїв, як Цинхуа. Тож дерев цього сорту десятки років тому висадили більше, але тепер їх змушені запилювати без допомоги бджіл.

Технічні складнощі ручного запилення

Для отримання пилку, необхідного для ручного запилення, потрібні квіти типу Ялі. Їх слід готувати своєчасно та професійно. Ефективність запилення залежить, зокрема, від погоди, температури та обраного методу. Тичинки ялі треба висушити при 20–23°С і використати максимум за три днів, інакше пилок втратить свою життєздатність.

Після ретельної підготовки фермери починають ручне запилення, застосовуючи кілька методів. Найбільш популярним і швидким є використання курячого пір’я, прикріпленого до гілочки бамбука, або простого віника з пір’я, який перед роботою дезінфікують спиртом.

На кожне фермерське господарство припадає близько 100–110 дерев, запилення проводять двічі на день протягом п’яти днів. Цей процес трудомісткий, нудний і часом небезпечний – щороку трапляються нещасні випадки, зокрема люди ламають руки або ноги.

Цікаво відзначити, що на сьогодні запилення дерев тепер є звичною справою для місцевого населення. Люди працюють надзвичайно згуртовано сезон за сезоном, щоб заробляти на життя. Для нових поколінь це стало нормою.

Фермери починають збирати та продавати врожай на місцевих ринках у другій половині серпня. Крім того, намагаються збувати фрукти великими партіями для експорту до Європи чи Південно-Східної Азії. Оскільки вирощення груш приносить 40–50% доходу домогосподарств, ставки величезні, адаптація є ключовою для виживання.

Повернення природних запилювачів можливе, але малоймовірне без відповідного підходу до використання пестицидів. Для відновлення екологічного балансу необхідна величезна робота, тож поки що майбутнє непевне.

 (hvg.hu)