Громадська організація «За розвиток Великодоброньського регіону», яку очолює фермер Ференц Надь, займається унікальною для всієї України діяльністю. У великому селі із 6000 жителів, раніше відомому своїми брудними вулицями, об’єднала місцевих мешканців, котрі власними силами проклали майже сім кілометрів доріг, що перебувають на балансі сільської ради. Крім того, організація допомагає нужденним у придбанні медикаментів. На сьогодні ремонт шляхів проводиться на п’ятьох вулицях, там щороку асфальтують ділянки завдовжки 120–240 метрів. Про діяльність ГО ми розпитали в її очільника Ференца Надя та відвідали об’єкти.
– Хто заснував громадську організацію?
– Ініціювали створення ГО «За розвиток Великодоброньського регіону» колишні мешканці села, які живуть далеко, проте хотіли допомогти громаді, а також підприємці з Угорщини, котрі розуміють нашу мету. До них долучилися місцеві жителі, відтак у 2015 році ми створили громадську організацію. Домовилися офіційно оформити об’єднання зусиль, адже таким чином легше використовувати можливості. Коли ми спитали в місцевих мешканців, що треба зробити в селі в першу чергу, більшість відповіла: «Дороги». Я погоджуюся з цим, адже хороша дорога – запорука економічного розвитку.
– Ви почали будувати дороги за власні кошти й силами людей, котрі живуть на цих вулицях. Це досить непросте завдання…
– Почали на моїй вулиці. Я пояснив людям, що є така можливість. Отримаємо матеріал і подивимося, чи справимося. Спочатку ми проклали 125-метровий відрізок, відтак порахували, як усе потрібно робити. Який має бути бетонний бордюр, скільки тонн асфальту треба на певну ділянку. Зробили калькуляцію. Тоді я ще не думав, що кожна вулиця захоче ремонтувати дорогу. З року в рік стає дедалі важче, але це не зупиняє процес. У Великій Доброні ми збудували вже близько семи кілометрів. Загалом у підпорядкуванні сільської ради 11,5 кілометра доріг.
– Яка ваша роль у цій справі?
– Я координую процес, намагаюся застосовувати надходження з якомога більшою користю. Щоб обидві сторони процесу залишалися задоволеними. Ми підходимо до витрат раціонально. Іноді мусимо доводити, що варто, а що ні. Деколи людям хочеться зробити вищими бордюри, але це призведе до додаткових витрат на суму 6 000 гривень на 120-метровій ділянці.
– Чому будуєте саме 120–130-метрові ділянки?
– Це найбільш вигідно. На цю площу вистачає 40 м³ каміння та 30 тонн асфальту, які за один раз привозять вантажівки. Будівництво довших на 10–20 метрів ділянок призвело б до додаткових транспортних витрат. До того ж це той обсяг роботи, який мешканці можуть виконати протягом 3–4 днів на рік. Є вулиці, де жителі готові збудувати 240 метрів дороги. Довші, 400–500-метрові, ділянки будуються тижнями, це забрало б у людей багато енергії.
Зазвичай на квадратний метр іде 55 кілограмів асфальту, тобто на 540–560 м² треба 30 тонн. Це коштує близько 100 тисяч гривень. Це залежить і від того, чи потрібно десь піднімати рівень дороги та наскільки зношена під нею основа.
– Дорожні компанії закидають, що якість збудованих вами шляхів невідповідна. Що думаєте про це?
– У деяких місцях справді виникли пошкодження, адже шляхами пересуваються вантажівки, трактори, комбайни. Десь утворилися тріщини, десь товщина асфальту невідповідна, десь вода збирається, проте асфальт усюди зберігся. Ми визнаємо помилки, виправляємо їх, вчимося, адже ми не спеціалісти. Проте пошкоджень відносно небагато. Будь-хто може в цьому пересвідчитися. Представники «Укравтодору» прогнозували, що за рік наші дороги здує вітер, однак цього так і не сталося.
– Крім будівництва доріг, ви приводите до ладу і придорожні канали…
– Це основне для збереження якості шляхів. У селі видно, що дороги зіпсувалися здебільшого там, де затримувалася вода. Немає сенсу будувати дорогу без відведення дощової води.
– У сусідніх селах теж організовували будівництво доріг?
– Так, у селах Чомонин та Мала Добронь. У селі Тисаагтелек ми збудували тротуар. Восени ці села об’єднаються в громаду, тож, якщо виникне потреба, будуватимемо й там.
Новим дорогам усі радіють. Особливо діти. Вони одразу починають кататися на бордах, самокатах. Цього року громадська організація планує провести змагання такого плану. Поки що все затримується через карантин.
– Ви збудували в селі вже сім кілометрів шляхів, але перед вашим будинком немає нової дороги…
– Так, справді. Наша вулиця дуже довга. До неї руки ще дійшли. Хоча насправді ми не робимо різниці між дорогами. Є вулиці, де ремонт не розпочався, але це характеризує мешканців та їхніх депутатів. Ми б хотіли відремонтувати всі 11,5 кілометра шляхів, котрі є в підпорядкуванні сільради, за винятком тих, де цього не прагнуть самі мешканці. Є такі, хто заявив, що не бажає долучатися до цих робіт. Хоча практика показує, що спільна робота неабияк об’єднує. На певній ділянці працює 20–30 людей.
– Місцеві мешканці, крім того, що долучаються матеріально, будують дороги протягом 3–4 днів на рік. Скільки часу це забирає у вас особисто?
– Два місяці на рік, але без вихідних, адже тоді проводимо збори мешканців вулиць. Але результат надихає. Нелегко працювати з людьми, проте, як бачите, варто.
– Коли відремонтуєте всі шляхи, чим ще, на вашу думку, потрібно зайнятися в селі?
– Є дуже багато завдань, була б енергія. У Великій Доброні потрібно вирішити проблему з каналізацією, із забезпеченням якісною питною водою. Завдяки фракції КМКС у райраді вдалося отримати фінансування на будівництво сучасної системи шлюзів для забезпечення села питною водою. Це в черговий раз підтверджує, що заради корисної справи навіть у сучасному світі можна об’єднати зусилля громади.
