14 червня у Меморіальному парку села Чома відбувся традиційний захід на знак вшанування пам’яті предків із нагоди віднайдення угорцями батьківщини. До нього долучилися громадські діячі, керівники історичних церков, місцеві жителі.
Під час вступного слова актор Закарпатського обласного угорського драматичного театру Сільвестр Ферку наголосив: хоча захід – традиційний в житті місцевої громади, вже четвертий рік поспіль він проводиться в особливій атмосфері, оскільки в країні вирує війна. Відтак присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв війни, після чого прозвучали Державний та національний гімни.
Голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття села Чома Янош Рац у своїй промові наголосив на історичному значенні Меморіального парку, де було знайдено поховання древніх угорців часів віднайдення угорцями батьківщини. „1100 років – не короткий час, і все ж ми тут, і ми тут залишимося”, – наголосив він.
Янош Рац також підкреслив, що створення меморіального парку – не лише данина минулому, а й дороговказ для майбутніх поколінь: „Хто пам’ятає своє минуле, має майбутнє”. За його словами, пам’ять – жива, спільнотворча сила, яка об’єднує угорців.
Провідний консул Угорщини в Ужгороді Іштван Буцко під час виступу відзначив історичне значення віднайдення угорцями батьківщини. „Без збереження пам’яті слава нації — лише тінь. Шануйте минуле в сьогоденні та збережіть його для майбутнього”, – закликав дипломат. Консул нагадав, що на околиці села Чома знайдено 108 могил древніх угорців, що є чітким доказом того, що угорці проживають в Карпатському басейні протягом 1100 років. У другій частині виступу консул торкнувся сучасних труднощів угорської громади на Закарпатті. Він висловив вдячність тим, хто наполегливо працює, незважаючи на складні обставини, береться за угорськомовні навчальні заклади та залишається на своїй батьківщині. Дипломат також запевнив у подальшій підтримці угорського уряду.
Заступник голови ТУКЗ-КМКС, очільник Берегівського районного осередку організації Йожеф Шін під час виступу наголосив, що розвиток меморіального парку здійснювався в дусі як вшанування історичного минулого, так і плекання живих традицій для зміцнення закарпатської угорської громади. За його словами, це особливо важливо у часи війни, коли угорці на Закарпатті, „зберігаючи свою культурну та освітню систему, демонструють свою витримку та ідентичність”.
На завершення виступу він зазначив, що навіть у 21 столітті серйозним питанням є те, „чи зможемо ми зберегти наше християнство, незалежність країни, рідну мову, батьківщину”. Водночас Йожеф Шін висловив оптимізм: „Поки є люди, які приїжджають сюди, до Меморіального парку, вступають до угорськомовних навчальних закладів, відвідують угорський театр – є гарні шанси зберегти угорську громаду Закарпаття”.
Священник греко-католицької церкви Ласло Петраш попросив Божого благословення для учасників заходу та всього угорського народу. Потім присутні поклали вінки до меморіального знаку, розташованого в центрі парку, а також до пам’ятників князя Арпада та короля Іштвана.
Після офіційної частини на сцені під відкритим небом у рамках культурної програми виступили фольклорні колективи.
Наприкінці програми організатори висловили подяку всім, хто долучився до заходу.
9 травня в селі Велика Добронь, на базі Закарпатського угорського ліцею, відбувся третій кулінарний майстер-клас у рамках міжнародного проєкту «Збереження спільних ремесел і традицій українсько-румунського транскордонного регіону: Закарпаття і Сату-Маре». Цей захід став черговим кроком у реалізації ініціативи «Смаки і традиції – Закарпатська гастрономічна майстерня», що має на меті не лише збереження кулінарної спадщини, а й популяризацію родинних традицій регіону.
Темою третього майстер-класу стала атмосфера традиційного недільного обіду – сімейної події, що об’єднує покоління та зберігає пам’ять про кулінарні традиції предків. Учасники разом готували страви, які є яскравими зразками закарпатської автентики:
бульйон з домашніми макаронами у формі равликів (Csigatészta) – страва, що асоціюється з домашнім затишком і спогадами дитинства;
фаршировану курку та курячий паприкаш – класика закарпатської угорської кухні;
пиріг tönkrement – десерт з цікавою назвою, який вразив усіх своїм смаком і став улюбленцем події.
Майстер-клас перетворився на справжню гастрономічну подорож у минуле, де приготування їжі – це не лише побут, а і культурна дія, сповнена любові та спільності.
Поки дорослі готували, для дітей було організовано низку творчих занять: вони висаджували квіти до Дня матері, плели вінки до Трійці, створювали прикраси для дверей. Такі активності сприяють передачі ремісничих традицій молодшому поколінню та пробуджують інтерес до культурної спадщини.
Особливого колориту події надали гості з Румунії – представники Асоціації сільського розвитку регіону Сату-Маре. Вони не лише спостерігали, а й активно долучилися до процесу приготування, обмінюючись досвідом і кулінарними історіями. Завершився день спільним обідом – символом єдності, співпраці й відкритості до діалогу між культурами.
Міжнародний проєкт стартував 15 січня 2025 року і триватиме 12 місяців. Його мета – збереження й відтворення спільної культурної спадщини українсько-румунського прикордонного регіону, а також зміцнення партнерських зв’язків між громадами.
Головний партнер: Асоціація сільського розвитку регіону Сату-Маре (Румунія) ;
Український партнер: Закарпатський обласний благодійний фонд «Про Агрікультура Карпатика».
Захід проходив за підтримки Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, що традиційно сприяє ініціативам із збереження культурної спадщини краю.
У рамках проєкту планується ще дев’ять кулінарних заходів, які охоплять сезонні страви, рецепти з етнічним колоритом та нові формати міжкультурного обміну. Загалом до ініціативи буде залучено 360 учасників з України та Румунії.
Проєкт реалізується в рамках Програми Interreg VI-A NEXT Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна на фінансовий період ЄС 2021–2027 років. Ця програма сприяє розвитку транскордонного співробітництва в галузях культури, туризму, сталого розвитку та громадянського суспільства.
Завдяки європейському фінансуванню та місцевій ініціативі кожен кулінарний захід перетворюється на свято культурної спадщини, що надихає на збереження традицій.
Зрештою, збереження традицій – це не повернення в минуле, а крок у майбутнє, де культура служить джерелом єдності, натхнення і сили. Третій майстер-клас переконливо довів: коли ми готуємо разом, ми творимо не лише страви – ми творимо спільну історію.
Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство організувало традиційний конкурс виконавців народної пісні вже 29 раз. Цього року заходу передував онлайн-відбір, за результатами якого з 90 учасників до фіналу пройшли 66. На конкурс приїхали солісти та хори з різних районів Закарпаття.
Як і щороку, захід відбувся в стінах Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ. Виступи оцінювало професійне журі з Угорщини та Закарпаття. Під час урочистого відкриття керівниця громадської організації «Мережа будинків народних традицій – Закарпаття» Катерина Пал повідомила, що традиційний конкурс спільно із Закарпатським угорськомовним педагогічним товариством організовують уже 29 раз. Перший провели ще в селищі Пийтерфолво на базі місцевої музичної школи. Цей захід завжди був радше приводом для зустрічей, спільного співу народних пісень, радісного проведення часу з однодумцями, аніж конкурсом, додала Катерина Пал.
Консулка Угорщини в Берегові Андрея Пал наголосила, що угорські народні пісні – глибока криниця народної мудрості, вони втілюють і виражають почуття та думки народу. Хоча їхні автори не відомі, майже 300 тисяч народних пісень збереглися завдяки передачі з уст в уста. Угорська народна пісня, яка є дзеркалом угорської душі, така ж давня, як і угорська мова, додала дипломатка.
Відтак усіх, хто дійшов до фіналу, привітала директорка Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства Єва Фодор. За її словами, значним успіхом є вже те, що так багато талановитих молодих співаків можуть виявити себе, показати свої здібності. Єва Фодор також побажала конкурсантам та журі гарних вражень.
Співаки змагалися у двох вікових групах (6–12 та 13–18 років) у категоріях «Соло» та «Ансамбль». Оцінювало виступи професійне журі з п’яти осіб: виконавиця народних пісень, викладачка музичного факультету Дебреценського університету та Ніредьгазького музичного училища Ілдико Бардоші, виконавиця, викладачка народної музики, представниця ГО «Мережа будинків народних традицій» Олександра Берта, викладачка, солістка Національного народного ансамблю Угорщини Естер Пал, викладачка інституту музики Ніредьгазького університету Еріка Югас, музикант, викладач, засновник конкурсу Людвіг Пал.
За рішенням журі, яке прослухало 66 виконавців, найкращих результатів досягли такі учасники:
I вікова група, категорія «Ансамбль»: 1-ше місце – ансамбль Hangicsálo, 2-ге – ансамблі Hangicsáló Legények та Gyöngykaláris, 3-тє – ансамблі Hangraforgó та Dalos Madárkák.
I вікова група, категорія «Соло»: 1-ше місце – Флора Сіладі, 2-ге – Ірінґо Молнар, 3-тє – Сінтія Тодавчич, Марсель Сопов.
ІІ вікова група, категорія «Ансамбль»: 1-ше місце – ансамбль Gyöngykaláris.
IІ вікова група, категорія «Соло»: 1-ше місце – Анна Дьорке, Ліліана Кіш.
Переможці отримали цінні призи та подарунки. Крім того, грамоти вручили викладачам, які підготували дітей: Еріці Ковач, Маріанні Дьорке, Аннамарії Молнар.
Конкурс завершився спільним виконання народної пісні Által mennék én a Tiszán.
У рамках заходу для дітей провели також майстер-класи з рукоділля та народного танцю під музичний супровід ансамблю «Шодро».
21 березня в Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ пройшла конференція для угорських вихователів дитячих садків Закарпаття. Захід організувала Асоціація угорських вчителів Закарпаття (KMPSZ), а головною темою стала серія лекцій «Слідами Терезії Брунсвік».
У конференції взяли участь 52 вихователі з різних куточків нашого краю. Основною темою обговорень була дошкільна освіта та її розвиток. Присутніх привітала завідувачка секції педагогіки дитячих садків KMPSZ Єва Габовда, яка зазначила, що щорічна конференція присвячується певній темі. Цьогоріч вона була присвячена Терезії Брунсвік з нагоди 250-річчя від дня її народження.
Брунсвік заснувала перші дитячі садки в Угорщині, започаткувавши таким чином традицію угорської педагогіки дошкільної освіти.
Після вітальних слів директор Берегівської філії Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти Бейла Габовда прочитав вступну лекцію «Життя і творчість Терезії Брунсвік».
Далі доцентка кафедри філології Інституту Ракоці Адель Гал обговорила важливість ролі традицій в інституційній освіті. Єва Габовда виступила з доповіддю про значення мануальних вправ у розвитку пізнавальних здібностей дітей дошкільного віку.
У другій половині дня голова профільного комітету з дошкільної освіти ЗУІ Ілона Гаврилюк висвітлила проблеми впровадження нових методик у дошкільній освіті. Завершальну доповідь виголосила президентка ЗУІ та KMPSZ Ільдіко Орос, яка розповіла про стан дитячих садків Закарпаття в контексті чинного законодавства про народну освіту.
На завершення учасники заходу підсумували обговорені питання та наголосили на важливості подібних заходів. Окрім освітнього аспекту, конференція стала платформою для обміну думками, досвідом і взаємної підтримки між педагогами. Учасники зазначили, що особливо в нинішні складні часи такі зустрічі є необхідними для згуртованості та підтримки освітянської спільноти.
Конференція закарпатських угорських вихователів дитячих садків була реалізована за підтримки уряду Угорщини.
Закарпатська філія мережі будинків народних традицій (Hagyományok Háza Hálózat) вже друге організувала тренінг для вчителів Закарпаття, які викладають інструментальну народну музику. За участю викладачів з Угорщини захід провели в Закарпатському угорському інституті ім. Ференца Ракоці ІІ. На навчання були запрошені викладачі народних майстерень нашого краю.
Присутніх привітала керівниця філії Закарпатської мережі будинків народних традицій Каталін Пал. Вона підкреслила: десятиліттями самовідданої праці вони зуміли виховати покоління, яке само стало вчителем-монопрактиком.
Одним із головних завдань діяльності мережі Закарпатського будинку народних традицій є організація методичного навчання педагогів. Курс, який вперше відбувся у 2014 році, а в 2018-му серія тренінгів, організована виключно для викладачів музичних інструментів, розпочалася в Пейтерфолві.
«Цьогорічне навчання стартувало навесні, а нинішне – його продовження. Зараз трохи відрізняється від того, яке почали в 2014 році. Ми розширили предметні знання для музикантів і танцюристів, щоб вони могли пізнати якомога більше всього поточного навчання, базуючись більше на методиці, тому ці викладачі дізнаються, як донести матеріал до певної вікової групи та який матеріал викладати. За ці роки у нас було кілька видів підготовки вчителів, а сьогодні ми подумали, що для молодого покоління, яке хоче навчати малечу народній музиці, ми також започаткуємо підготовку вчителів. Я дуже рада, що на цю подію подалися 34 закарпатських вчителів», – сказала пані Каталін.
Потім розпочалася основна робота. Учасники провели інструментальні заняття у п’яти групах: скрипка, альт-контрабас, акордеон, духові інструменти, цитра – кожен за інтересами.
Присутні мали змогу ознайомитися з методикою передачі народного музичного матеріалу.
День завершився підведенням підсумків тренінгу та обговоренням опанованих технік.
30 листопада біля пам’ятного знака на міському кладовищі Чопський місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) організував меморіальний захід, присвячений трагічним подіям, які розпочалися в 1944 році. Громада вшанувала пам’ять 37 жителів, що були призвані на так звані «маленькі роботи» й потрапили до таборів смерті ГУЛАГу, звідки вже не повернулися.
Голова Ужгородського районного й Чопського міського осередків ТУКЗ-КМКС Лівія Балог нагадала про події 80-річної давнини та жахи сталінського свавілля. Зокрема наголосила, що кожна історична подія, як позитивна, так і негативна, є важливою для угорського народу.
– На жаль, події 80-річної давнини дуже негативно вплинули на життя закарпатських угорців. Закінчилася Друга світова війна, люди вірили, що настає щасливий, мирний час, і навіть не підозрювали, що попереду набагато страшніші часи, адже сталінська диктатура прагне винищити угорське та німецьке населення Закарпаття. Були оголошені триденні роботи, які забрали життя понад десяти тисяч угорських і німецьких чоловіків, вплинули на долю багатьох сімей. Сироти та вдови, які залишилися без своїх рідних, дуже важко перенесли ті часи. Тривалий час про свавілля сталінізму і все, що відбулося з угорцями та німцями, не можна було говорити. Після розпаду СРСР Чоп став першим населеним пунктом, де було встановлено меморіал 37 особам, які загинули в радянських таборах. Але ми ніколи не думали, що ці вшанування з відстані 80 років нестимуть зовсім інший меседж у нашому житті.
Відтак Язмін Варга та Мілан Шомоді, 9-класники Чопського ліцею ім. Іштвана Сечені, яких підготувала вчителька Еріка Оноді, зачитали тематичні вірші – «Табірну баладу» та «Молитву тисячі в’язнів 1944 року».
Пастор реформатської церкви Давід Бакша помолився за жертв і попросив Божого благословення для присутніх та їхніх родичів.
Хор Чопського клубу пенсіонерів виконав пісню «Угорець живе вічно». Відтак присутні поклали вінки та квіти до пам’ятного знака й запалили лампадки.
Після меморіального заходу на кладовищі в стінах конференц-залу Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС відбувся виступ Закарпатського обласного угорського драматичного театру. Глядачі побачили поставку «Господи, допоможи повернутися додому!». Лівія Балог, вітаючи присутніх, зазначила, що дуже рада бачити майже вщент заповнений зал.
– 80 років тому, в 1944-му, серця закарпатських угорців були сповнені надією, як і ваші сьогодні… Виросло два покоління, і хоча місцеві угорці стикалися з викликами, усе ж був мир. Ми ніколи не думали, що назва вистави означатиме для нашого покоління щось зовсім інше. Сьогодні ця фраза, ця молитва звучить з багатьох уст і має набагато більше значення для кожного. Дай, Боже, щоб це сталось якнайшвидше!
Директорка Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін, вітаючи присутніх від імені трупи, розповіла, що коли на початку року вони планували з ТУКЗ-КМКС тур до річниці «маленьких робіт», то були впевнені, що привезуть цю виставу мешканцям Ужгородського району.
– Тутешні угорці завжди тепло приймали виступи берегівського театру. Усвідомлення, що нас чекають і в інших куточках Закарпаття, сприяє роботі трупи. Щоправда, цього разу ми завітали не з радісною темою, але, на нашу думку, закарпатська угорська громада має триматися купи як у добрі, так і в лихі часи, разом переживати все, що приносить нам доля.
Постановка Наталії Ґал «Господи, допоможи повернутися додому!» представляє події так званих «маленьких робіт» через долі окремих героїв у виконанні Магдолни Ваш, Ібої Орос, Юлії Форноші, Язмін Нецел. Завдяки грі акторів історії наших предків постають безпосередньо та шокуюче. З одного боку, мета постановки – ушанувати пам’ять, а з іншого – показати актуальність цих історій. Голоси чоловічої частини трупи – Аттіли Ференці, Іштвана Шетера, Сіларда Сілваші, Даніеля Шери й Томаша Якаба – звучать у виставі в записі.
– У вірші Дюли Ієша «Барток» зазначається: «Хто говорить про жах, той його розраджує». Тож сподіваємося, що, розповідаючи ці історії, спільно проживаючи наше повсякденне життя, ми також зможемо знайти розраду. Ми пам’ятаємо й віримо, що разом матимемо сили продовжувати», – підсумувала директорка.
Попри скромні автентичні декорації, дія історичної вистави відбувається на кількох локаціях. На задньому плані глядачі бачать спроєктовані фотографії про те, як закарпатців перевозили в нелюдських умовах, а потім про виснажливу роботу в жахливих обставинах, сторінки пожовклих листів змучених, але сповнених надії людей, а на сцені – імпровізовану кухню, кімнату, де актори постають у ролях матерів, братів та сестер, які залишилися вдома.
Майже відчувався холод штика рушниці, смак щів з комбікормом, укус вошей, відчуття тих, хто втамовував спрагу, облизуючи тверде залізо, у кого було одне велике бажання – повернутися додому живим. Одна справа – гортати сторінки книжок, читати про ті жахи, і зовсім інша – переживати конкретні людські долі завдяки театральним засобам. Під час вистави глядачі плакали, а наприкінці дякували акторам, аплодуючи стоячи.
– Це було приголомшливо, ми буквально пережили ті місяці й роки, коли забирали закарпатських угорців, наших батьків і дідів. Ми маємо пам’ятати ті часи, бо через ці випробування пройшли наші люди, – зазначила вчителька-пенсіонерка Єва Харитонова-Адам із Сюрте, висловивши думку багатьох.
16 листопада у Свалявському меморіальному парку згадали найбільшу трагедію в історії закарпатських угорців. Події 80-річної давнини досі залишаються глибоко в колективній пам’яті громади. Депортація та жорстокість торкнулися майже кожної закарпатської угорської родини. Було мало сімей, членів якої не вивезли на триденні «маленькі роботи», що тривали роками. Багато хто з цих людей уже ніколи не повернувся додому.
Закарпатська угорська громада кожного року згадує про масову депортацію на національному ґрунті, яка відбулася після Другої світової війни. Згідно з даними досліджень, близько 40 тисяч чоловіків було вивезено радянською владою на триденні «маленькі роботи».
Цьогоріч у меморіальному парку, створеному на території колишнього концентраційного табору в Сваляві, також зібралися мешканці з усіх куточків Закарпаття, аби вклонитися пам’яті невинних жертв.
Голова комісії Свалявського меморіального парку Мігай Товт, вітаючи присутніх, наголосив, що вже третій рік поспіль ушанування відбувається в умовах війни росії проти України. «Відзначаючи 80-річчя репресій угорського та німецького чоловічого населення краю, ми з болем у серці згадуємо й те, що в нашій країні вже 1000 днів триває війна. Та попри воєнну ситуацію комісія Меморіального парку продовжувала з’ясовувати імена жертв «маленьких робіт», – зазначив Мігай Товт і додав, що в Мукачівському замку після пів року вимушеної перерви знову діє постійна експозиція, присвячена пам’яті закарпатських жертв сталінських репресій. Відтак подякував закарпатським та угорським фахівцям за продовження нелегкої дослідницької роботи, а також уряду Угорщини, який сприяє її проведенню. Затим Мігай Товт закликав присутніх ушанувати пам’ять хвилиною мовчання.
Гостем заходу став депутат парламенту Угорщини Карой Панцел. Під час свого виступу політик наголосив: «По п’ять. Закарпатці, угорці, русини, німці, яких за таємним наказом вивозили на примусові роботи, вишиковувалися по п’ять. Після пекла Другої світової війни, коли всі хотіли миру і спокою, почалася етнічна чистка». Радянська імперія знищувала угорську націю з практичним досвідом, свідомо. Сталін казав: «Угорське питання – вагонне питання». Навіть сама назва «Свалява» викликає в багатьох болючі спогади, відкриває рану, яка ніколи не загоїться повністю. Облаштований тут меморіальний парк нагадує, що ми не повинні забувати темні дні минулого, адже вони ще раз підкреслюють цінність миру та людської гідності. Репресовані є прикладом мужності, витримки й людяності. Вони не хотіли бути героями, але стали. Їхня історія дає нам сили намагатися ніколи не допустити повторення несправедливості та нелюдяності». За словами Кароя Панцела, на жаль, Європа не зробила висновків із жахів минулого. Адже на території України знову вирує війна. Сотні тисяч жертв, розірвані родини, мільйони біженців, розбита країна, економічний занепад Європи. Це мірило війни. Політик підкреслив, що для уряду Угорщини вкрай важливо відновити мир в Україні, і це не лише політична справа, а й національна, оскільки багато закарпатських угорців також є учасниками війни. Карой Панцел висловив сподівання, що права закарпатських угорців будуть урегульовані найближчим часом, у процесі вступу України до Європейського Союзу.
Начальник управління національностей та релігій Закарпатської ОВА Олександр Лях, виступаючи на заході, зазначив, що за фахом він історик, але про «маленькі роботи» вперше дізнався не з підручників, а від свого діда, котрий був простим угорцем з Великої Доброні. Саме він розповідав про звірства сталінського режиму. За словами Олександра Ляха, це вшанування є дуже особистим для нього, як і для багатьох закарпатських родин. Такі заходи актуальні й сьогодні, адже в Україні триває війна, російський агресор знову нападає на нашу державу, на наш народ, котрий хоче жити вільно й мирно в країні, яка йде європейським шляхом, зазначив він. Посадовець подякував організаторам за те, що кожного року в нас є можливість згадати про цю трагедію, що молодь дізнається про страшні події минулого та спільний історичний біль мешканців краю.
Заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Йожеф Шін під свого час виступу наголосив: «Переддень дня Єлизавети 1944 року для закарпатських угорців позначився тривогою і страхом, оскільки 14 листопада прийшов наказ, що всі чоловіки мають з’явитися на триденні роботи. На жаль, зібраних людей спочатку відправили у Сваляву, де через утримання в нелюдських умовах багато хто з них помер, а решту загнали у вагони й відправили в сталінські табори».
У 1989 році, коли було засновано Товариство угорської культури Закарпаття, розпочалася робота зі складання списків репресованих, збір свідчень очевидців, які ще залишилися нереабілітовані. «Наші втрати ми викарбовували в дереві та камені. У всіх угорських містах та селах було встановлено меморіальні знаки в пам’ять про депортованих, – зазначив Йожеф Шін. – Ті, хто зібрався сьогодні тут, знають, що таке несправедливість і нещадність війни. Тисячі українських воїнів, зокрема й угорського походження, нині героїчно захищають нашу державу. Багато хто прагне миру, адже замість трун хочеться бачити дитсадки та школи. Війна агресора принесла Україні лише страждання та руйнування. Нехай уже якнайшвидше настане мир!».
Голова Демократичної спілки угорців України (ДСУУ) Ласло Зубанич пригадав часи, коли вперше зустрівся з тими, хто вижив: «У 1997 році, коли Угорщина оголосила про процес відшкодування, я наче став свідком сотень життів, понівечених подіями 1944 року. Прикро, що ми не мали можливості зафіксувати ті історії, життєві ситуації. Я почув зворушливі розповіді, які вразили мене до глибини душі, хоча нас як істориків учили, що проводити дослідження завжди потрібно об’єктивно, з точки зору стороннього спостерігача. Про трагедію закарпатських угорців, трагедію національних меншин загалом не було жодного видання українською мовою. Тоді й народилася ідея, що цих людей треба знову почути. І секретні архівні дані також мають бути розкриті. Щоб люди не тільки з чуток знали про ці звірства. Днями, переглядаючи записи, я зрозумів, що жоден історик не може дистанціюватися від цієї трагедії закарпатських угорців. Що було б, якби ті 40 тисяч людей мали можливість народити дітей? Мабуть, становище закарпатських угорців виявилося б зовсім інакшим», – зазначив Ласло Зубанич.
На завершення заходу дослідник ГУЛАГу, секретар комісії Свалявського меморіального парку Дьордь Дупка розповів, що 18 листопада 1989 року, коли в Карпатському басейні вперше організували пам’ятну конференцію, присвячену жертвам сталінізму, до Берегівського будинку культури запросили понад 200 тих, хто вижив. На основі їхніх прохань тоді було складено список з шести пунктів, які за останні 35 років удалося виконати. Перший – кожного року організовувати меморіальні заходи. Другий – зібрати імена тих, хто не повернувся додому. На плитах Свалявського меморіального парку на сьогодні вдалося викарбувати 12 тисяч імен. До епідемії коронавірусу угорський уряд викупив з московського архіву 700 тисяч папок. Наразі триває їхнє вивчення, працюють над цим кілька істориків з Карпатського басейну. Наступного року в інтернеті будуть опубліковані також імена тих, хто повернувся додому, зокрема закарпатців. Це була масштабна робота, ціла віха в цій сфері. Днями у Львівській області відкрили Старосамбірський меморіальний парк на зразок Свалявського. «Ми прагнули зібрати й імена винних, тих людей, які видавали накази на ці суди, ці процеси. Наразі дослідження завершене на 80%. Те, що ми обіцяли двом сотням уцілілих 35 років тому, вже виконано. Подальші дослідження залежать від молоді», – зазначив Дьордь Дупка.
Відтак представники історичних церков прочитали молитви, після цього присутні поклали до меморіалу вінки пам’яті.
В закладі регулярно проводяться презентації угорських народних традицій, організовані ГО «Про Культура Субкарпатіка».
12 листопада відбувся захід, присвячений відновленню народних традицій, приурочений Дню святого Мартина. До заняття долучилися школярі з Берегова, вихованці Дитячої школи мистецтв і творчості угорського народу «Туліпан Танода».
На заході обговорювали, як відзначають День святого Мартина. Пані Адел нагадала дітям легенду про єпископа Турського, який після повернення з військової служби одним з перших почав проповідувати християнство. Він продав свої маєтки, а виручені гроші роздав бідним. Нині святий Мартин вважається покровителем жебраків, а ще домашніх тварин і птахів. Розповідають, коли його шукали, щоб висвятити в єпископи, він сховався межи гусей, але ті своїм гелготінням видали Мартина. Відтоді він наказав на святкову вечерю подавати печеного гусака. Ця традиція збереглася понині. Так само вірять і в деякі прикмети, які учні хором повторювали за Аделою Гал. Приміром, хто не їстиме в День святого Мартона смажену гусятину, той буде голодувати цілий рік. Або, якщо цього дня буде морозно, то на Святвечір падатиме дощ.
Уважно прослухавши розповідь координатора музею, діти почали майструвати ліхтарики під керівництвом Андреї Кепіч.
По завершенню цієї роботи хлопці та дівчата разом з Крістіною Ботош пригадали відомі композиції, які виконують у День св.Мартина, а відтак усі пустилися в танок, не припиняючи співу.
Тим часом у мурованій печі смажилися яблука, наповнені сиром, – теж один із традиційних смаколиків на День святого Мартина, що приготувала кухарка закладу Пірошка Олас.
У День національної єдності угорців місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття села Сюрте на Ужгородщині традиційно провів меморіальний захід біля пам’ятного знаку, встановленого на подвір’ї місцевої реформатської церкви. На жаль, у зв’язку з війною, подія відбулася і цього року тільки у вузькому колі.
Очільниця місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Єва Браун представила присутніх гостей: консулку Угорщини в Ужгороді Едіну Альбертне Шімон, заступницю голови Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС Катерину Пал, голову Сюртівської територіальної громади Арпада Пушкара, пастора реформатської церкви Жолта Ковтюка, представників місцевої римо-католицької громади – Іштвана Пасторницького та Альберта Ковача. Відтак присутні спільно виконали національну молитву угорців.
Після цього учасники заходу поклали вінки пам’яті до меморіального знаку. Учениця 6 класу Великодоброньського ліцею Ліліана Кіш заспівала пісню «Хай Бог благословить угорців». «Боже, благослови угорців, хай живе їх ім’я його, поки існує земля. … Хай проводить свої дні у мирі…», – звучало з вуст маленької солістки, котра посіла призове місце на конкурсі виконавців народної пісні.
Пастор реформатської громади села Жолт Ковтюк, прочитавши молитву, попросив Божого благословіння на присутніх, на усіх закарпатських угорців, угорську націю:
У 2010 році уряд Угорщини визначив 4 червня Днем національної єдності угорців. Через чотири роки після цього ми реалізували чудову ініціативу та першими на Закарпатті встановили знак національної єдності. Він зображує руки, сплетені в молитві, і цього дня ми з любов’ю і молитвою згадуємо всіх, серце кожного угорця б’ється в унісон. На жаль, у наш час не тільки угорці, але й багато інших народів відчувають біль роз’єднаності. Настає нова епоха, постають нові виклики, але ми віримо, що Бог, який стоїть понад усім, зробить так, що єдність і любов стануть всеохоплюючими, найбільшими силами в цьому світі. Так ми сьогодні молимося за всіх угорців у всьому світі, поза Карпатським басейном, і просимо Божого благословіння для кожного.
Відтак присутні виконали пісню «Созат».
Після заходу Катерина Пал, заступниця голови Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС, пригадала, що перші меморіальні заходи з нагоди підписання Тріанонського мирного договору були сповнені болю та суму.
– А коли 4 червня було визначено Днем національної єдності, ми всі почали дивитися в майбутнє. Ми не могли змінити державні кордони, адже вони непорушні, але вони – лише лінії, лініями націю розірвати не можна. Допоки за межами Угорщини житиме хоча б один угорець, він завжди буде відчувати, що ми – одна нація, брати і сестри материнської країни, ми єдині. Єдність ніколи не була настільки важливою, ще ніколи не було настільки великої потреби, щоби Бог пильнував нас, беріг єдину угорську націю. Я не відчуваю себе чужою, відторгненою. Я відчуваю себе частиною цього тіла, дуже важливою частиною тут, на Закарпатті. Від імені усієї закарпатської угорської громади можу із впевненістю сказати, що ми – невід’ємна частина нації. Ми перебуваємо в складній ситуації. Історія знову підкидає нам біль та смуток, але я вірю, що ми подолаємо цей важкий період солідарністю, любов’ю, миром, і, можливо, через рік я вже з посмішкою зможу сказати: ми єдині, і як добре бути єдиними з угорським народом!”, – завершила святкові думки Катерина Пал.
У 2020 році з нагоди 100-річчя підписання Тріанонського мирно договору Закарпатська угорська асоціація скаутів ініціювала акцію запалення вогню національної єдності угорців до Дня національної єдності угорського народу, котрий відзначають 4 червня.
Скаути закликали угорців всього світу у цей день о 20.20 (за будапештським часом) запалити вогонь національної єдності – де б вони не жили у світі.
Ідейний натхненник акції, голова Закарпатської угорської асоціації скаутів Пал (Павло) Попович, згадуючи подію 5-річної давнини, повідомив: «Я попросив свого племінника створити сайт з цією метою, на якому всі, чи то організації, чи то окремі люди, можуть зареєструватися, і на мапі позначити точку запалення вогню на нашій планеті. У першій рік ініціатива здобула неочікуваного успіху. Тоді запалення вогню організовували в 73 країнах, в понад тисячі населених пунктах, на понад шести тисячах локацій. Ми отримали купу позитивних відгуків щодо нашої акції і зрозуміли, наскільки мало потрібно для того, аби люди відчули дух національної єдності навіть за океаном», – пригадав Пал Попович.
Неочікуваний успіх спонукав організаторів зробити цю подію традиційною.
Цього року захід організували вже вп’яте. За пів години до визначеного часу про свою участь повідомили із 6 континентів, 35 країн, в 604 населених пунктах, було 877 локацій, повідомив журналістам голова Закарпатської угорської асоціації скаутів.
У Мукачеві запалення вогню національної єдності організували на подвір’ї Угорського дому ім. Мігая Мункачі. У всьому світі вогонь запалав 4 червня 2024 року о 20 годині 24 хвилині за середньоєвропейським часом. У Мукачеві захід зібрав близько вісімдесяти місцевих мешканців, котрі, стоячи біля вогню, заспівали національну молитву угорців, прочитали “Отче наш”, помолилися за збереження нації, покращення її долі.
Присутніх організатори пригостили смаженими ковбасками, погачами, вином та солодощами. Всі були раді зустрічі та спілкуванню.
