У меморіальному парку, створеному на території колишнього концтабору в Сваляві, представники закарпатської угорської громади та угорські дипломати вшанували пам’ять жертв організованої масової депортації угорських і німецьких жителів Закарпаття, проведеної Радянським Союзом після Другої світової війни, 79 років тому, за етнічною ознакою.
Частина учасників перед заходом традиційно поклала вінки до обеліска, установленого на околиці міста, який позначає могилу угорського воїна часів завоювання, похованого тут разом із конем. Могилу ще в 1870 році розкопав Тиводар Легоцький, а виявлені там предмети (серед яких найцінніший – срібний значок) нині знаходяться в Угорському національному музеї. Історик, голова Демократичної спілки угорців України Ласло Зубанич біля обеліска розповів про обставини розкопок, наголосивши, що предмети, знайдені в могилі угорського воїна-завойовника поблизу Сваляви, свідчать, що угорці мають тут минуле, теперішнє та майбутнє.
Пам’ять жертв сталінського терору в Сваляві закарпатські угорці вшанували під проливним дощем і пронизливим холодним вітром. Голова комісії Свалявського меморіального парку Мігай Товт привітав присутніх, які, незважаючи на воєнну ситуацію, приїхали до міста, щоб на території колишнього концтабору спільно згадати про злочини проти людяності, вчинені під час окупації нашого краю радянськими військами, та про їхніх жертв. Він повідомив, що напередодні в Берегові провели Міжнародний форум дослідників ГУЛАГу (за відсутності іноземних доповідачів). На цьому заході, зокрема, відбулася презентація збірника, який містить доповіді минулорічної наукової конференції. Мігай Товт із задоволенням констатував, що завдяки колегам, Яношу Мешку та Дьордю Дубці, у Мукачівському замку продовжує діяти постійна експозиція, присвячена жертвам сталінізму на Закарпатті. Зазначалося також, що завдяки сумлінній праці співробітників меморіальний парк перебуває в належному стані, водночас кількість відвідувачів значно зменшилася.
Дипломат Посольства Угорщини в Україні Йожеф Бугайла зачитав лист головної радниці прем’єр-міністра Угорщини Каталін Сілі до учасників заходу, в якому вона наголосила: «Війна не може виправдати обмеження можливостей національних меншин. Мир і безпека – це єдині рішення для забезпечення розвитку, зростання та добробуту сімей і громад на їхній батьківщині. Тому ми повинні діяти разом в інтересах закарпатських угорців і водночас виступити проти позбавлення прав представників нацменшин».
Директор департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської обласної військової адміністрації Роман Модавчук підкреслив, що зараз ми вшановуємо пам’ять тих закарпатців, які 79 років тому через свою національність і віру стали жертвами комуністичної диктатури, а за кілька днів будемо згадувати Голодомор, українських жертв комуністичної диктатури. Таким чином директор департаменту провів паралель між цими двома подіями та нинішньою війною проти України, зазначивши, що методи диктаторів не змінюються.
Відповідальний секретар комісії Свалявського меморіального парку Дьордь Дупка зазначив, що виконати прохання вцілілих вдалося лише частково: побудували меморіальний парк і маленьку каплицю, бо вона була в таборі, але комуністична диктатура її зруйнувала, щоб люди не збиралися там навіть молитися. Тому каплиця сьогодні стоїть у меморіальному парку. Будівлі табору на вершині гори Міністерство оборони передало в приватні руки, тож створити там меморіальну кімнату не вдалося. У 2024-му виповниться 80 років з дня депортації угорських і німецьких чоловіків у 1944-му. Двоє з тих, хто вцілів, ще живі. На конференції в Берегові розповіли, що наступного року будуть урочисто відкриті нові таблички, оскільки уряд Угорщини викупив 700 тисяч картонних коробок з даними. Їхня обробка триває, тож стає відомою дедалі більша кількість імен, які ще не вигравірувані на граніті меморіального парку. До вшанування 80-річчя наступного року вже готуються і сподіваються, що вдасться провести масовий захід.
Від імені духовенства виступили і прочитали молитви за духовний упокій жертв очільник римо-католицької парафії Томас Коза та пастор реформатської церкви Арпад Давід.
Жіночий хор із села Тисабикень під керівництвом Чілли Коваль виконав низку тематичних композицій. Відтак присутні поклали вінки до меморіального знака. Серед них, зокрема, Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї, консул Угорщини в Берегові Іштван Буцко, радник голови Національного інституту стратегічних досліджень Ендре Саліпскі, заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Ґейза Ґулачі, голова Берегівського районного осередку ТУКЗ-КМКС Йожеф Шін, ректор Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Іштван Черничко, заступник директора департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської обласної військової адміністрації Олександр Лях, голова Товариства угорської культури Львова Ласло Шомоді, голова Спілки закарпатських угорських багатодітних сімей Йосип Торпої, голова Свалявської міської територіальної громади Мирослава Скрипинець та її заступники Іван Русин і Михайло Попович, очільниця управління освіти громади Наталія Ладані, заступники голови Берегівської міської територіальної громади Ласло Горват та Іштван Вінце.
18 листопада 1944 року десятки тисяч ні в чому не винних закарпатських чоловіків угорської та німецької національності були вивезені радянським режимом на так звані «триденні роботи» для відбудови після Другої світової війни. Це був Голокост закарпатських угорців, який спричинив глибокі рани кожній без винятку закарпатській угорській родині, бо три дні перетворилися на місяці, потім на роки, під час яких загинули десятки тисяч людей. Щороку в листопаді закарпатські угорці згадують жертв депортації.
Громадська організація «Про Культура Субкарпатіка», Закарпатський угорський інститут ім.Ференца Ракоці ІІ та місцеві церкви провели меморіальний захід і цьогоріч. 17 листопада на подвір’ї ЗУІ присутні поклали вінок до статуї Петера Матла «Gúzsban». Після цього відбулося екуменічне богослужіння в реформатській церкві Берегова, яке провели настоятель римо-католицької парафії Янош Молнар, пастор реформатської церкви Ференц Тарацкезі та настоятель греко-католицької парафії Іштван Мароші.
Адам Штіфтер, заступник державного секретаря з питань розвитку східних відносин Міністерства закордонних справ і торгівлі, відзначив: «79 років після трагедії на всіх нас лежить велика відповідальність. Не тільки для істориків, а й для всіх угорців як спадкоємців нашого минулого. Наше завдання – якомога детальніше розкрити долю наших предків і зберегти пам’ять про них для нащадків. Адже немає майбутнього у народу, який не пам’ятає власного минулого. Сьогодні ми згадуємо одну з найбільших трагедій угорського народу та Європи. 79 років тому людей змушували працювати в нелюдських умовах. Майже третина викрадених так і не змогла повернутися додому».
Заступник держсекретаря підкреслив, що підтримка закарпатської угорської громади триває. «Ми зробимо все можливе, щоб навіть у нинішній ситуації забезпечити функціонування закарпатських угорських організацій», – сказав Адам Штіфтер.
Після цього ректор ЗУІ Іштван Черничко згадав те, що сталося 79 років тому: «Зараз ми пам’ятаємо про багатотисячних вивезених чоловіків, а також про тих, хто залишився вдома, хто з надією чекав, коли їхні близькі повернуться додому з таборів».
Після промов традиційно зачитали імена чоловіків, яких вивезли з Берегова та які загинули на «маленьких роботах».
Відтак поклали вінки пам’яті до стіни реформатської церкви.
Після цього учасники пройшли маршем містом зі свічками та поклали вінки пам’яті до меморіальної дошки біля входу Берегівського ліцею ім.Т.Шевченка, а також на площі Сена біля пам’ятника жертвам «маленьких робіт».
Вчора, 7 листопада, тисячі краян у різних містах Закарпаття запалили памʼятні свічки, щоб вшанувати полеглих героїв 128-ї ОГШБр.
Про це повідомив голова Закарпатської ОДА Віктор Микита у facebook.
Разом з громадою, священнослужителями, родинами захисників і студентами на центральній площі Ужгорода помолилися за кожного та кожну, за Україну й наш народ, просили в Бога благословіння для воїнів, які зараз на фронті захищають незалежність нашої країни.
Водночас Микита подякував всім, хто в цей вечір вшанував наших героїв. Памʼятаємо кожного, будемо гідні їхньої памʼяті та наслідування.
Трагічні події осені 1956 року в Угорщині залишили незабутній слід не тільки в угорській, а й європейській історії ХХ століття. Вони назавжди увійшли до пам’яті мільйонів угорців…
23 жовтня виповнилося 67 років з того часу, коли мирна акція протесту в Будапешті переросла в збройне повстання. Народні виступи, які були покликані скинути комуністів та повернути країні незалежність від впливу Радянського Союзу, завершилися поразкою повстанців. Утім революція поклала початок краху прорадянських тоталітарно-комуністичних режимів у Центрально-Східній Європі, який успішно завершили народно-демократичні революції кінця 80-х років минулого століття.
Аби згадати події тих часів і схилити голову перед героями, які віддали власне життя за свободу свого народу, в обласному центрі Закарпаття провели урочистості до 67-річчя революції в Угорщині.
Захід організували Генеральне консульство Угорщини в Ужгороді та Консульство Угорщини в Берегові, Товариство угорської культури Закарпаття. Усі разом прийняли рішення мовчки віддати шану героям революції.
В урочистостях узяли участь: Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бочкаї, голова Закарпатської обласної ради Роман Сарай, заступник голови ТУКЗ-КМКС, депутат Закарпатської обласної ради Йосип Борто, представники управління національностей та релігій Закарпатської ОВА, угорських громадських організацій та дипломатичних місій, культурних товариств, студенти.
Без гучних промов присутні поклали вінки й квіти до пам’ятного знака на вулиці Ракоці та до меморіальної дошки на Довженка.
Відтак помолилися за всіх невинно вбитих, які віддали своє життя за свободу.
1.⚡️ #Hungary has stopped allowing Ukrainian trucks through from #Slovakia, - media.
After the blockade of Slovak carriers, the drivers decided to leave Slovakia through Hungary. It is reported that a queue formed here, and then trucks stopped passing altogether.⬇️ pic.twitter.com/InxRtsiVhh
«Торкатися глини, паперу, олівця, людей можна лише з чистим серцем і душею», — вважала Анна Горват, видатна постать закарпатського угорського образотворчого мистецтва, чудова скульпторка і керамістка із Берегова. 11 жовтня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі пам’ять про неї вшанували кінопоказом та відкриттям виставки.
Анна Горват – визначальна постать закарпатського угорського образотворчого мистецтва, яка жила і творила у Берегові. Після закінчення школи, з 1946 року, працювала на Берегівському цегельному заводі, де познайомилася із сировиною для своїх скульптур — глиною. Анна Горват була самоучкою, яка рівнялася на Адальберта Ерделі, Федора Манайла, Йосипа Бокшая. Ім’я мисткині уславили її жанрові скульптури, засновані на традиціях закарпатського та угорського народного мистецтва. Скромні за розміром керамічні фігури відображають яскраві сцени народного життя. Анна Горват регулярно брала участь у престижних міжнародних виставках. Як багатогранний митець, вона працювала у різних галузях: декорація, мініатюрна та монументальна скульптура, мідний рельєф, дизайн інтер’єру, графіка, живопис, а також писала малу прозу. Її роботи були відзначені численними престижними нагородами.
«Є митці, які, окрім того, що створювали вічні творіння, ставали маяками, визначальними персонами духовного життя суспільства. Такою була Анна Горват – художницею і винятковою особистістю, котра своїми творами, скульптурами, керамікою, прославила Берегово далеко за його межами і всім своїм життям служила мешканцям цього краю», – наголосив під час виступу консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Ференц Пап. «Анна Горват – людина з невеликого містечка, яка створила вічне. Вона була дитиною робочого народу, якому залишалася вірною до останніх днів, піднявши зображення життя простого народу на мистецький рівень», – додав дипломат.
«Я жила своє життя незмінно, нерухомо, як у закритому світі. І це дуже гарне життя. Тим часом світ зайшов до мене», – навколо цих думок Анни Горват побудований документальний фільм про неї, що називається «Аннушка кожного» (Mindenki Annuskája), створений Рітою Фегер, головою Фонду «За закарпатське угорське кіновиробництво». Презентація стрічки відбулася у 18-річницю дня смерті мисткині. У ній знайомі Анни Горват згадують про її багатогранну особистість. У фільмі з’являється і сама мисткиня, яка розповідає про своє життя, ці фрагменти вибудувані в рамках попереднього інтерв’ю з нею.
Ріта Фегер під час виступу зазначила, що надзвичайно вдячна за можливість зняти фільм за участі ще однієї видатної жительки Берегова. Вона висловила переконання, що видатні мешканці міста, які працювали протягом останніх ста п’ятдесяти років, – як-от хірург Берталан Ліннер, а також педагоги, промисловці та митці – мали вирішальний вплив на громадськість і сформували духовність Берегова, а також зробили значний внесок у те, що місто стало духовним і культурним центром для закарпатських угорців.
Після кінопоказу учасники заходу перейшли до виставкової зали Угорського дому, де представлені роботи Анни Горват. Тут присутніх привітав директор закладу Йосип Торпоі. Він пригадав, що, коли кілька років тому був придбаний будинок родини Адальберта Ерделі в Мукачеві, де нині функціонує музей і творча майстерня, яка зберігає пам’ять про одного із засновників закарпатської школи живопису із міцним угорським корінням, виникла думка, що подібним чином слід створити також гідне місце для представлення творчості Анни Горват у Берегові. «Будівля вже готова, і ми сподіваємося, що відкриємо її для відвідувачів ще цього року», – повідомив Йосип Торпоі.
Надзвичайний і Повноважний Посол Угорщини в Україні Антал Геізер під час виступу зазначив, що дуже вдячний організаторам його поїздки на Закарпаття за те, що в рамках дводенного візиту в наш край, окрім зустрічей з місцевими політиками та громадськими діячами, має можливість взяти участь у такому якісному культурному заході. Посол запевнив, що Угорщина й надалі підтримуватиме закарпатських угорців у збереженні їхньої мови, культури та традицій.
До присутніх звернулася і хранителька спадщини Анни Горват, поетеса, лауреатка Премії ім. Аттіли Йожефа Єва Фінта: «Багатий творчий доробок Анни Горват продовжує жити. Найближчим часом він буде представлений у гідному оточенні, в меморіальному будинку, що носитиме ім’я мисткині, і ним зможуть милуватися берегівчани і гості міста».
Закарпатський скульптор, лауреат Премії ім. Мігая Мункачі Петро Матл, учень Анни Горват, відгукнувся про свою колишню вчительку з величезною повагою. «Пам’ять про її особистість продовжує працювати в душах тих, хто знав її, поважав, рівнявся на неї та приймав її настанови», – зазначив Петро Матл.
Виставка робіт Анни Горват у стінах Угорського дому Мукачева діятиме до середини листопада.
Меморіальний захід до річниці страти угорських повстанців після поразки Угорської революції 6 жовтня організували Громадська організація Pro Cultura Subcarpathica, Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС) та Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ.
Дійство розпочалося у фойє Закарпатського угорського інституту.
«6 жовтня – день жалоби угорського народу, в цей день угорці всього світу згадують про тринадцятьох високопоставлених офіцерів армії, які загинули героїчною смертю в Араді, та графа Лайоша Баттяні, прем’єр-міністра першого незалежного уряду Угорщини, який був страчений у Пешті», – наголосив під час виступу присутній на заході державний секретар з питань стратегії Угорщини Міклош Пані. «За Батьківщину і свободу вони віддали найдорожче — своє життя», – додав він.
«Реванш Габсбурзької імперії мотузками та кулями пов’язав офіцерів угорського, сербського, хорватського, вірменського, німецького та австрійського походження в єдине ціле, що неможливо стерти з пам’яті угорської історії, зробив їх вічними мучениками угорської свободи, вічними членами товариства угорських борців за свободу, – підкреслив держсекретар. – Громада не перестає існувати, доки є люди, які відзначають подібні свята, котрі пам’ятають про подвиги своїх предків, адже національні свята – це події, котрі символізують нашу єдність».
«Хоча 6 жовтня 1849 року – скорботний день в історії Угорщини, проте наші серця сповнені не лише скорботою, а й гордістю, вірою, волею, надією та силою. Адже нам є чим пишатися, є на що спертися. За нашими плечима – історичні, політичні, культурні та наукові досягнення. Не тільки в минулому, а й у сьогоденні, – наголосив Міклош Пані. – З такою спадщиною, завдячуючи володінню однією з найунікальніших мов у світі, винятковому способу мислення, сумлінній, наполегливій праці та вірі в Бога наступні покоління теж зможуть цього досягти».
«Поки угорці є на світі, наш обов’язок – зберігати історичну пам’ять. Свобода – це не щось очевидне. Її здобуття та збереження – це боротьба, яка часто вимагає жертв, навіть мучеників, які ціною свого життя застерігають нащадків шанувати та зберігати те, за що боролися наші предки, чого досягли, а потім втратили, потім здобули, те, що згодом у них знову було відібрано, але з часом знову було повернуто. Ми повинні захищати свободу в Угорщині, за її межами, у всьому Карпатському басейні, в Європі, щодня і протягом століть», – наголосив держсекретар.
Звертаючись до присутніх, Міклош Пані підкреслив: «Жоден угорець не залишився покинутим напризволяще. Ми тут із вами на Закарпатті. Ми стоїмо поруч із закарпатськими угорцями і в розпал війни, яка триває в Україні. Ми підтримуємо їхні організації, навчальні заклади, громади та церкви, щоб зберегти та передати свою угорську ідентичність. Ми підтримуємо їх, щоби вони процвітали на своїй батьківщині, зберегли головні цінності, мову і культуру. […] Усі угорці мають право користуватися рідною мовою та зберігати свою ідентичність, так само, як і меншини, які проживають в Угорщині, можуть робити це безперешкодно. Крім того, не забуваймо, що закордонні угорські громади завжди залишатимуться особливим ресурсом угорської нації, адже вони – важливий міст між країнами, в яких вони проживають, та Угорщиною. Цю надзвичайну можливість усвідомили та усвідомлюють дедалі більше країн, як і те, що місцеві угорські громади слід розглядати не як тягар, а як цінність, особливо, якщо члени цих угорських громад жертвують своїм життям за свободу і за свою країну», – додав держсекретар.
Після промови угорського високопосадовця виступили студенти кафедри історії та суспільних дисциплін Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці, котрі пригадали події 6 жовтня 1849 року. А студентка кафедри угорської філології продекламувала тематичний вірш Ервіна Араньоші.
Відтак меморіальний захід продовжився на території Культурного центру ім. Жиґмонда Перені, що на околиці Берегова, де до присутніх звернувся очільник міського осередку ТУКЗ-КМКС Іштван Молнар. Він зокрема нагадав, що Жиґмонд Перені, котрий також став мучеником Угорської революції та визвольної боротьби 1848-49 років, народився у цій будівлі 18 листопада 1783 року.
«Кажуть, той, хто не має міцного коріння в історії, того вітром здує, і це правда. Але коріння потрібно підживлювати. Якщо в природі коріння живиться водою, то в суспільстві – свідомістю, збереженням пам’яті», – зазначила в інтерв’ю журналістам голова Громадської організації Pro Cultura Subcarpathica, президентка Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Ільдико Орос. «Пам’ять про людину може жити до 150 років, бо до тих пір про неї ще пам’ятають нащадки, внуки та правнуки. Наша історія сягає глибше, тому ми маємо сягнути коріння історії нації та звернути увагу на всі моменти, які допомагають нам триматися тут, у Карпатському басейні, де ми народилися. Наші свята – про це, цьому ми навчаємо і студентів», – додала вона.
В рамках заходу з тематичною програмою виступили і студенти Фахового коледжу Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ.
На завершення присутні поклали вінки до пам’ятної дошки Жиґмонду Перені, встановленої на стіні будівлі Культурного центру.
7 вересня пам’ять військового капітана Іштвана Добо, який прославився героїчним захистом Еґерської фортеці від турецьких військ, ушанували в його колишньому винному підвалі в Середньому. Учасники заходу, організованого громадською організацією Pro Cultura Subcarpathica, поклали вінки до встановленого у 2017 році погруддя видатного уродженця селища.
Іштван Добо народився в Середньому в 1502 році й помер там же в травні 1572-го. У селищі знаходиться винний льох, який вважається історичною пам’яткою. За переказами, героїчний захисник Еґерської фортеці побудував його за допомогою праці полонених турків. На сьогодні об’єкт використовується виноробним господарством «Леанка».
Винний льох ХVІ століття донині чудово підходить для зберігання вина завдяки цілорічній температурі повітря 12°С та унікальному мікроклімату, який виник тут завдяки чистому повітрю, що просочується крізь пори стін з вулканічної породи.
Громадська організація Pro Cultura Subcarpathica з 2014-го вшановує пам’ять Іштвана Добо. Зазвичай кожного року проводила культурно-розважальний захід під назвою «Добо фест». Цьогоріч через війну святкування не організовували, а вшанували пам’ять захисника Еґерської фортеці в рамках тихого покладання вінків.
Ілдико Орос, депутатка Закарпатської обласної ради, голова ГО Pro Cultura Subcarpathica, зазначила: «Сьогодні ми зібралися, щоб через засоби масової інформації засвідчити, наскільки ми, закарпатці, вдячні Іштвану Добо. Адже він зупинив турків, і таким чином наші предки не потрапили під турецьке ярмо. Тому ми повинні згадувати про це щороку, навіть якщо немає підстав для веселощів».
В інтерв’ю журналістам Ілдико Орос також повідомила, що сьогодні в Середньому живе дуже мало угорців, які говорять рідною мовою, бо угорськомовних закладів освіти в селищі не було сто років. Водночас селище не можна залишати осторонь з точки зору угорської історії, забувати про неї.
«Тому Pro Cultura Subcarpathica «взяла шефство» над ним, адже це місце народження Іштвана Добо. Тут розташований і палац Бутлера, пов’язаний з головним героєм роману Калмана Міксата «Дивний шлюб». У селищі певний час жив також художник Тівадар Чонтварі Костка, чий батько був тут фармацевтом, а він кілька років навчався в Ужгородській гімназії. З точки зору угорської культури та історії, Середнє – славне велике село, тому ми почали підтримувати ідентичність жменьки угорців, котрі ще залишилися, ушановуючи пам’ять Іштвана Добо. Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ видав українською мовою роман Ґейзи Ґардоні «Зірки Еґера», примірники якого ми передали сюди, до місцевої школи, бо громада має знати своє минуле. Крім того, за підтримки Угорщини інститут придбав і відреставрував палац Бутлера, де була розгорнута тематична виставка. Після сотні років у селищі відкрили угорськомовний клас у початковий школі ім. Каталін Франгепан, де цьогоріч провели вже третій набір. У рамках Програми розвитку дошкільних навчальних закладів нам удалося придбати будівлю дитячого садочка в Середньому. Там функціонують дві угорськомовні групи, у яких угорську вивчають близько 40 дітей», – окреслила нинішню ситуацію Ілдико Орос.
Викладачка Берегівської школи мистецтв Віталія Роспотнюк зіграла версію «Клятви Добо», яку адаптувала для скрипки.
Насамкінець присутні поклали вінки до погруддя Іштвана Добо. Серед учасників заходу були колишній голова Середнянської селищної ради Імре Крицьки, консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Ференц Пап, ректор Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Іштван Черничко, очільниця Середнянського місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Маріанна Бабура, представники громадської організації Pro Cultura Subcarpathica. До вшанування пам’яті Іштвана Добо долучилися також працівники ЗМІ, місцеві жителі та співробітники агропромислової фірми «Леанка».
Чоловічий хор Святого Єфрема у річницю загарбницької війни Росії проти України вшанував пам’ять цивільних жертв концертом у Будапештській музичній академії. Під час заходу пролунала композиція під назвою «Реквієм» уродженця Ужгорода Віктора Папа. Твір написаний спеціально на для цієї події українською та латинською мовами. Віктор, будучи членом чоловічого хору Святого Єфрема, переосмислив вже не одну композицію для хору. Під час свого виступу члени хору вшанували пам’ять тих цивільних жертв війни, які загинули від рук російських окупантів у своїх домівках, автівках та під час прогулянки вулицею. Під час головної репетиції перед виступом Віктор Пап дав інтерв’ю журналістам нашого телеканалу.
