У третю неділю листопада на Берегівщині в селі Бадалово традиційно вшанували пам’ять місцевих жителів, котрі стали жертвами сталінського терору 1944 року. Меморіальний захід організував місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС).
Під час богослужіння в реформатській церкві пастор Жолт Шапі проповідував Слово Боже на основі біблійної історії життя Саула і Давида з Першої Книги Самуїла. Священник намагався донести до присутніх думку, що навіть у нинішні важкі часи ми повинні прагнути, щоб Господь залишався нашою твердинею, бо тільки Він може захистити нас від усіх небезпек.
Після богослужіння учасники заходу перейшли в розташований поруч меморіальний парк. Там біля пам’ятного знака першим до присутніх звернувся голова місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Людвіг Якоб. Він нагадав, що 80 років тому півтори сотні мешканців Бадалова потрапили до різних таборів, 88 з них так і не повернулися додому, до свого рідного села. Ці люди стали жертвами виключно через свою угорську національність, через свою віру.
80 років – це чимало, відтоді виросли три покоління, але історія десь усе ж повторюється, зазначив Людвіг Якоб. «Зараз листопад 2024-го. Через тисячу днів після початку жорстокої війни тисячі закарпатських чоловіків розлучені зі своїми близькими, з громадами. […] Усі війни в історії закінчувалися миром. Зміни у великій політиці дають надію на повернення життя в нормальне русло, на мир. А до того часу молімося за це», – наголосив він.
«Період між 1944 і 1953 роками минув у дусі сталінського терору. У той час понад 150 людей з Бадалова було депортовано до різних радянських концтаборів»,– наголосила, у свою чергу, консулка Угорщини в Берегові Андрея Фюлеп, пригадавши жахливі події 80-річної давнини. На завершення виступу вона процитувала слова Домонкоша Кошарі: «Нація не може ображатися на світову історію». Водночас її обов’язок – пам’ятати, бо до цього зобов’язує не лише минуле, а й сьогодення та майбутнє.
Відтак учні Бадалівської гімназії Жофія Папаї та Олівер Ботош продекламували тематичні вірші.
Звернувся до присутніх і староста села Імре Салаї. За його словами, ушановувати пам’ять мучеників – наш святий обов’язок, і ми маємо зробити все можливе, щоб жахіття 80-річної давнини ніколи не повторилися.
Пастор Жолт Шапі прочитав коротку молитву в пам’ять про жертв та помолився за збереження нації.
На завершення меморіального заходу присутні виконали національну молитву угорців та пісню «Созат» і поклали вінки до пам’ятного знака.
Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС) тихим запаленням свічок вшанувало пам’ять Арпада Яноша Потапі, який помер із трагічною раптовістю і був похований 24 вересня у рідному місті Боньгаді. Закарпатські угорці проводжали його в останню путь в думках і вклонилися пам’яті покійного державного секретаря, відповідального за національну політику.
«Закарпатські угорці також сумують і прощаються сьогодні з Арпадом Яношем Потапі, державним секретарем з питань національної політики, чия зростаюча кар’єра кілька днів тому раптово обірвалася. Він вірно служив своїй батьківщині, закордонним угорцям», – зазначив заступник голови ТУКЗ-КМКС Йожеф Шін на заході, який провели у стінах берегівського офісу організації.
Арпад Янош Потапі долучився до політичного життя в 1993 році, і з 1998 року до своєї смерті, протягом двадцяти шести років, був парламентським депутатом. На парламентських виборах 1994 року очолював передвиборчий штаб партії «Фідес» у Боньгаді. З 2007 року очолював правління партійного осередку в області Толна. З 2011 до квітня 2014 року був одним із заступників голови фракції «Фідес». В результаті парламентських виборів 3 квітня 2022 року всьоме був обраний депутатом, набравши 62,44 відсотка голосів. Протягом останніх років був членом парламентського комітету з питань прав людини, меншин і релігії та комітету з питань закордонних справ. З 2014 року обіймав посаду Держсекретаря з питань національної політики Угорщини.
«Його багато хто знав і на Закарпатті, його любили і поважали за безпосередність та готовність допомогти. Він був далекоглядним політиком, у серці якого було окреме місце для закарпатських угорців. Він часто бував на Закарпатті, знав наш край, життя і проблеми угорців, які тут проживають. Він чимало зробив для збереження та розвитку інституційної системи закарпатських угорців. З його ініціативи 2024 рік був оголошений роком національного співробітництва, що ще більше зміцнило соціальну мережу, створену угорським урядом. У рамках соціальних програм у 2023 році підтримку отримали тисячі закарпатських угорців», – зазначив Йожеф Шін. «Я добре його знав і особисто. У 2012 році ми поїхали з нашою футбольною командою до Трансільванії, щоби підтримати прагнення трансільванських угорців до самовизначення на футбольному турнірі. Там у помешканні ми вперше зустрілися і познайомилися. Нас об’єднала справа допомоги закордонним угорцям і любов до футболу. Арпаде, спочивай з миром!» – додав Йожеф Шін.
Свічки пам’яті запалили і перед Закарпатським угорським інститутом ім. Ференца Ракоці ІІ у Берегові, і перед офісом ТУКЗ-КМКС в Ужгороді, щоби вшанувати пам’ять держсекретаря, чия діяльність у сфері національної політики залишила глибокий слід у серцях всіх угорців, незалежно від того, де вони живуть у світі. Його заслуги у поглибленні відносин із закордонними угорцями незабутні. Пам’ять і духовність Арпада Яноша Потапі житиме у серцях усіх, хто його знав, поважав і любив.
Громадська організація «Про Культура Субкарпатика» щороку в жовтні організовує День Бетлена. Проте через воєнний стан цього року не проводяться масштабні заходи, тому ГО разом із реформатською та римо-католицькою церковними громадами в Хусті 13 жовтня провели тиху урочистість біля меморіальної дошки Ференца Келчеї.
Подія почалася римо-католицькою месою у місцевому костелі святої Анни, де католицький священник отець Олександр Сулінчак проповідував історії багатого юнака з Євангелія від Марка.
Президентка Закарпатського угорського інституту ім.Ф.Ракоці ІІ та «Pro Cultura Subcarpathica» Ілдіко Орос сказала, що організація намагалася вшанувати історичних видатних людей у кожній частині Закарпаття фестивалем. Вона зазначила: «Князь подарував Хуст своєму братові Іштвану Бетлену, який згодом став спадкоємним володарем округи».
Пані Орос високо оцінила велич князя Бетлена. Вона розповіла, що за часів князя його піддані жили за європейським рівнем життя, та додала: «Щороку ми маємо нагадувати собі, жителям Хуста та світу про глибокі думки Бетлена. З цього приводу навела одну з думок князя: «Не завжди можемо робити те, що ми повинні, але ми завжди повинні робити те, що можемо».
Далі вона наголосила, що кожен має можливість робити добро для миру, сім’ї та громади. Стосовно Хуста також згадали Ференца Келчеї, який говорив про те, що гімн Угорщини є не лише державною та національною молитвою, а й молитвою реформатської, католицької та лютеранської громад. Наприкінці нагадала останні рядки епіграми Хуста: «Творіть, впливайте, примножуйте – і батьківщина просвітиться!»
У своїй промові консул Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дебнар наголосив на важливості вшанування пам’яті Габора Бетлена. За його словами, окрім зустрічі, це вшанування також є гарною можливістю презентувати культурні цінності закарпатських угорців. Він додав: сюди можуть залучити і людей інших національностей. Важливою ініціативою він назвав щорічне проведення Дня Бетлена.
Після цього присутні зібралися біля меморіалу під колишнім Хустським замком. Координатор ГО Крістіна Молнар розповіла, що День Бетлена відзначають з 2013 року з метою збереження традицій, з нагоди обрання Бетлена Габора князем. Однак через складну ситуацію цього року і торік не вдалося провести великі фестивалі, тож вони вирішили вшанувати його тихою урочистістю. Вона підкреслила, що Бетлен також є прикладом для наслідування для сучасного покоління.
Після епіграми Ференца Кельчея під назвою «Huszt» у виконанні Вікторії Орбан представники громадської організації та консульства Угорщини і місцевої угорської громади поклали вінки до пам’ятника.
Пам’ять мучеників, розстріляних після придушення революції та визвольної боротьби 1848-1849 років, цього року 6 жовтня теж вшанували тихим покладанням вінків. Берегівський міський осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) провів захід на околиці міста, на подвір’ї колишнього родинного маєтку барона Жиґмонда Перені, нині Центру культури, який носить його ім’я.
«Ми згадуємо людей, які пожертвували своїм життям заради свого народу», – наголосила, відкриваючи захід, учителька угорської мови та літератури Берегівського ліцею ім. Габора Бетлена Марта Гнатик-Рішко. Відтак присутні заспівали національну молитву угорського народу.
«Це нелегкий час для країни, для закарпатських угорців. Незважаючи на те, що за деякими даними угорців у краї майже не залишилося, закарпатська угорська громада стоїть та зберігає спадщину своїх предків», – підкреслив голова Берегівського міського осередку ТУКЗ-КМКС Іштван Молнар. Він також згадав початок 1990-х років, коли багато хто говорив, що угорці поїдуть із Закарпаття, натомість вони засновували гімназії, ліцеї та інститут, і 1944-1945 роки, коли в інших частинах Європи вже святкували кінець війни, а на Закарпатті чоловіків угорської національності тисячами було вивезли до радянських трудових таборів. «Але сьогодні ми зібралися, щоб згадати тих, хто 175 років тому, в 1849 році, засвідчив свою любов до батьківщини. Тоді теж був важкий період, […] проте були ті, хто відстоював свої принципи, боровся і змирився з наслідками. Так було і з нашим земляком, бароном Жиґмондом Перені, біля родинного будинку якого ми зараз стоїмо», – зазначив Іштван Молнар. За його словами, вчинки предків визначають характер наступних поколінь, а «закарпатські угорці, успадкували прив’язаність до батьківщини, витримку і беззастережну віру в Бога, завдяки чому переживуть і цей важкий період».
Угорський уряд у 2001 році проголосив 6 жовтня національним днем жалоби, нагадуючи, що в цей день 1849 року в місті Арада було страчено 13 офіцерів угорської визвольної боротьби, а в Пешті – граф Лайош Баттяні, прем’єр-міністр першого відповідального уряду Угорщини, нагадав під час виступу керівник Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар. «Арадські мученики, безперечно, є героями угорської історії. Вшановуючи пам’ять, прийнято згадувати наших славних предків, із чиїх героїчних подвигів ми виносимо уроки, актуальні й нині: наша справа – зберегти тут, на Закарпатті, свою мову, культуру, звичаї», – наголосив дипломат.
Атмосферу заходу підкреслив виступ хору реформатської жіночої спілки під керівництвом Єлизавети Фрінг, який виконав низку тематичних композицій. Учениця Закарпатського угорського ліцею Ребека Мандзяк та учениця Берегівського ліцею ім. Габора Бетлена Ноемі Гусар пригадали події після придушення угорської революції. Прозвучали імена 13 мучеників Арада, а також прем’єра Лайоша Баттяні, страчених 6 жовтня, а ще інформація про барона Жиґмонда Перені, який у травні 1848 року був призначений відповідальним угорським урядом віцеспікером верхньої палати, а потім став членом Комітету національної оборони. Барон Жиґмонд Перені також підписав декларацію про зречення, оголошену в Дебрецені 14 квітня 1849 року. Він вірно служив угорському уряду, слідуючи за ним від Дебрецена до Сегеда та Арада, був призначений Лайошем Кошутом головою відповідальної комісії.
Після складання зброї його заарештували. Він постав перед військовим трибуналом, який і засудив його до страти через повішення. Вирок було виконано 24 жовтня 1849 в Араді. Пам’ять про барона досі зберігається у Виноградові, де розташований інший колишній родинний маєток Перені, а також у Берегові, де на стіні будинку, де він народився, встановлена пам’ятна дошка на його честь.
«Ми живемо в часи, коли повинні берегти наші цінності, наші спогади, нашу національну ідентичність. Важливо ось так збиратися, вшановувати пам’ять, навіть якщо це відбувається у вузькому колі. Сьогодні тут перебувають представники різних поколінь, це має велике значення, – повідомила в коментарі нашому виданню Марта Гнатик-Рішко. – У такі моменти відчуваєш, наскільки тісно пов’язані минуле, сьогодення та майбутнє. Ми маємо за плечима багате і цінне минуле, з діячами історії, які знали, що треба віддати своє життя, але у серці кожного з мучеників десь жила думка про те, наскільки його жертва мала порівняно з жертвою Христа, порівняно з інтересами угорського народу. Зараз про це почують старі та малі, візьмуть це із собою, зберігатимуть надалі. Саме таке ставлення до минулого потрібне для того, аби ми існували і надалі: пам’ятати славних предків, діяти у сьогоденні, стиснути зуби, зрозуміти, що наш хрест важкий, але Христовий був набагато важчий, тоді ми матимемо майбутнє».
На завершення меморіального заходу пастор реформатської церкви Антал Балаж прочитав Слово Боже. Відтак присутні представники берегівських установ та організацій поклали вінки до пам’ятної дошки Жиґмонда Перені, встановленої на стіні культурного центру.
29 серпня – День пам’яті загиблих захисників України. Це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність. Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.
У День пам’яті захисників по всій країні приспускають Державні Прапори на будівлях органів влади, державних підприємств, установ і організацій, обмежуються трансляції розважальних радіо- і телепрограм, відбуваються меморіальні заходи.
В обласному центрі Закарпаття заходи до Дня пам’яті загиблих захисників України відбулися вже традиційно на Пагорбі Слави. Взяли у них участь представники влади міста та області, дипломати, керівники правоохоронних та контролюючих структур, військовослужбовці, духовенство та громадськість краю. Після покладання квітів, присутні вшанували загиблих Героїв хвилиною мовчання, а хор “Кантус” виконав гімн України.
Цей День пам’яті держава започаткувала в 2019 році. Саме 29 серпня, бо з цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили тим, що мало бути «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому традиційним символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник.
20 лютого в Україні вже вдесяте відзначили День пам’яті Героїв Небесної сотні.
Цей день було запроваджено Указом президента від 11 лютого 2015 року «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної сотні».
Саме в ці дні під час Революції гідності протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піка. Із 18 по 20 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 78 осіб, після 20-го – від поранень померло ще понад 20 протестувальників. Усі вони ввійшли до меморіалу борців за українську незалежність – до Небесної сотні.
На площі Народній в Ужгороді, біля пам’ятного знака борцям за свободу і незалежність України, поклали лампадки й хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглих та подвиг учасників Революції гідності.
– Рівно десять років тому сталися трагічні події – розстріл Небесної сотні. Це боротьба, яка триває століттями. На жаль, ми не можемо ніяк відірватися від росії. У нас своє бачення розвитку нашого народу. Це європейський шлях… Молодь, яка стала на захист наших інтересів, нашого майбутнього. Пам’ятаємо про те, що наш шлях боротьби триває зараз на фронті. Однак у тилу теж потрібно працювати, щоб наші військові були забезпечені всім необхідним, – зазначив очільник Закарпатської ОВА Віктор Микита.
Зі свого боку, голова обласної ради Роман Сарай зауважив, що вшанування пам’яті Героїв Небесної сотні надзвичайно важливе.
– Це той момент, коли Україна та українці чітко визначилися зі своїм європейським майбутнім. Коли ми сказали «ні» російському агресору. Десять років ми боремося за наше європейське майбутнє. За майбутнє своїх дітей, за майбутнє нашої країни, – зауважив Роман Сарай.
ВІДЕО: Дмитро МИСЬ
Варто зазначити, що 105 Героям Небесної сотні посмертно присвоєно звання Герой України, а троє іноземців – громадянин Білорусі Михайло Жизневський та громадяни Грузії Зураб Хурція й Давид Кіпіані – посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної сотні.
17 лютого 2021 року Верховна Рада визнала Революцію гідності одним із ключових моментів українського державотворення та виразником національної ідеї свободи.
У селі Бодалово місцеві мешканці традиційно вшанували пам’ять видатного поета, революціонера Шандора Петефі з нагоди 201-ї річниці від дня його народження біля меморіальної дошки, установленої в 1938 році. Один із найвідоміших представників угорської літератури в липні 1847-го заїжджав у це село над Тисою по дорозі до своєї нареченої Юлії Сендреї, що й зафіксовано на пам’ятній дошці на стіні місцевої реформатської церкви. Меморіальний захід відбувся в стінах храму.
Після богослужіння, яке очолив пастор Жолт Шапі, присутніх привітав голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) села Бодалово Людвіг Якоб. Він, зокрема, зазначив, що поруч із пам’ятною дошкою Петефі з листопада 2023 року встановлена й дошка поету Ференцу Келчеї. Автор національної молитви угорців, державного гімну, понад два десятиліття прожив у сусідньому селі по той бік Тиси, тож місцеві мешканці мають можливість плекати пам’ять уже двох великих поетів.
Людвіг Якоб також зазначив, що вже другий Новий рік закарпатців затьмарює війна. «Якою б нелегкою, обтяженою турботами і страхами не була наша доля, ми не повинні забувати про свою головну мету – збереження власної громади, наших шкіл, церков, церковних громад, бо тільки так ми будемо мати майбутнє на місці, яке обрали наші предки», – наголосив він.
Після виконання національної молитви угорців присутніх привітав консул Угорщини в Берегові Іштван Буцко. Під час виступу він назвав Петефі одним із найбільш плідних угорських поетів, котрий вплинув на національну свідомість не лише своїми віршами та думками, але й роллю в революції 1848–1849 років.
«Для нас, угорців, він не просто поет, а символ історії боротьби за свободу угорської нації. Його незламна віра та здатність до боротьби можуть слугувати прикладом для всіх нас навіть у ці важкі часи», – сказав дипломат.
Студентка Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Вікторія Орос продекламувала вірш Шандора Петефі «На батьківщині».
Секретар з питань економіки та місцевого самоврядування ТУКЗ-КМКС, староста села Геча Андраш Мештер спершу передав місцевим жителям вітання голови організації Василя Брензовича. А відтак наголосив на величі Петефі, адже, крім того, що поет оспівував батьківщину, свободу та кохання, його поезія пронизана вірою в Бога.
У цьому контексті Андраш Мештер процитував уривок з поеми Петефі, де той змалював угорський народ і батьківщину як божий сад: «Світ – божий сад, а ви, люди, – квіти в ньому! Я зернятко в саду, Та за підтримки Господа я не буду в ньому бур’яном». А завершив свій виступ словами: «Петефі справді був квіткою в цьому саду. І я бажаю, щоб усі ми були в цьому саду квітами, а не бур’янами».
Староста Бодалова Імре Салаї, описуючи життєвий шлях Шандора Петефі, підкреслив, що поет мав багато мрій, найважливіша з яких – жити для свободи та померти за неї.
Дюла Шаркьозі, один із найстарших мешканців Бодалова, котрий нині перебуває на 90-му році життя, зачитав власний вірш про Петефі й поділився з присутніми своєю думкою про історію Угорщини.
На завершення заходу присутні поклали вінки до меморіальної дошки Шандору Петефі.
19 листопада пам’ять жертв сталінських репресій – тих, кого 79 років тому під приводом участі в триденних відбудовних роботах депортували в радянські трудові табори смерті, – ушанували і в селі Чома на Берегівщині.
Найбільша трагедія в історії закарпатських угорців сталася в листопаді 1944 року, коли радянські війська, які окупували край, зібрали чоловіків віком від 18 до 60 років: синів, братів, батьків, дідів угорської та німецької національності – під приводом «маленьких робіт» і відправили спочатку до концентраційного табору в Сваляві, а звідти до Старого Самбора. Ті, хто пережив цей шлях, були вивезені в табори ГУЛАГу за тисячі кілометрів від дому та родин. Згідно з даними досліджень, із Закарпаття депортували 30 тисяч людей, понад десять тисяч з них уже ніколи не повернулися в рідний край.
Після богослужіння учасники заходу зібралися біля пам’ятної дошки, установленої на стіні місцевої греко-католицької церкви, де за духовний упокій жертв депортації молитву виголосив декан Берегівського угорськомовного деканату Мукачівської греко-католицької єпархії Ференц Демко.
Староста села Світлана Ковач підкреслила важливість збереження пам’яті. За її словами, щороку місцеві жителі збираються перед пам’ятною дошкою, на якій викарбувані імена їхніх предків, які не повернулися додому.
Голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) села Чома Янош Рац наголосив: «І сьогодні ми черпаємо сили для подолання труднощів, згадуючи наших вивезених предків, захоплюючись їхньою витримкою». Розповідаючи про ті події, Янош Рац зауважив, що восени 1944 року кількість жителів чоловічої статі в селі значно зменшилася, зокрема 46 із вивезених до таборів так більше ніколи й не побачили своїх рідних. «Люди, які повернулися додому, розповідали про жахи, пережиті ними в трудових таборах. Це ніколи не повинно повторитися», – додав він.
Потім Вів’єн Беца продекламувала вірш, і після спільного виконання національної молитви угорців присутні поклали вінки до пам’ятної дошки.
У меморіальному парку, створеному на території колишнього концтабору в Сваляві, представники закарпатської угорської громади та угорські дипломати вшанували пам’ять жертв організованої масової депортації угорських і німецьких жителів Закарпаття, проведеної Радянським Союзом після Другої світової війни, 79 років тому, за етнічною ознакою.
Частина учасників перед заходом традиційно поклала вінки до обеліска, установленого на околиці міста, який позначає могилу угорського воїна часів завоювання, похованого тут разом із конем. Могилу ще в 1870 році розкопав Тиводар Легоцький, а виявлені там предмети (серед яких найцінніший – срібний значок) нині знаходяться в Угорському національному музеї. Історик, голова Демократичної спілки угорців України Ласло Зубанич біля обеліска розповів про обставини розкопок, наголосивши, що предмети, знайдені в могилі угорського воїна-завойовника поблизу Сваляви, свідчать, що угорці мають тут минуле, теперішнє та майбутнє.
Пам’ять жертв сталінського терору в Сваляві закарпатські угорці вшанували під проливним дощем і пронизливим холодним вітром. Голова комісії Свалявського меморіального парку Мігай Товт привітав присутніх, які, незважаючи на воєнну ситуацію, приїхали до міста, щоб на території колишнього концтабору спільно згадати про злочини проти людяності, вчинені під час окупації нашого краю радянськими військами, та про їхніх жертв. Він повідомив, що напередодні в Берегові провели Міжнародний форум дослідників ГУЛАГу (за відсутності іноземних доповідачів). На цьому заході, зокрема, відбулася презентація збірника, який містить доповіді минулорічної наукової конференції. Мігай Товт із задоволенням констатував, що завдяки колегам, Яношу Мешку та Дьордю Дубці, у Мукачівському замку продовжує діяти постійна експозиція, присвячена жертвам сталінізму на Закарпатті. Зазначалося також, що завдяки сумлінній праці співробітників меморіальний парк перебуває в належному стані, водночас кількість відвідувачів значно зменшилася.
Дипломат Посольства Угорщини в Україні Йожеф Бугайла зачитав лист головної радниці прем’єр-міністра Угорщини Каталін Сілі до учасників заходу, в якому вона наголосила: «Війна не може виправдати обмеження можливостей національних меншин. Мир і безпека – це єдині рішення для забезпечення розвитку, зростання та добробуту сімей і громад на їхній батьківщині. Тому ми повинні діяти разом в інтересах закарпатських угорців і водночас виступити проти позбавлення прав представників нацменшин».
Директор департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської обласної військової адміністрації Роман Модавчук підкреслив, що зараз ми вшановуємо пам’ять тих закарпатців, які 79 років тому через свою національність і віру стали жертвами комуністичної диктатури, а за кілька днів будемо згадувати Голодомор, українських жертв комуністичної диктатури. Таким чином директор департаменту провів паралель між цими двома подіями та нинішньою війною проти України, зазначивши, що методи диктаторів не змінюються.
Відповідальний секретар комісії Свалявського меморіального парку Дьордь Дупка зазначив, що виконати прохання вцілілих вдалося лише частково: побудували меморіальний парк і маленьку каплицю, бо вона була в таборі, але комуністична диктатура її зруйнувала, щоб люди не збиралися там навіть молитися. Тому каплиця сьогодні стоїть у меморіальному парку. Будівлі табору на вершині гори Міністерство оборони передало в приватні руки, тож створити там меморіальну кімнату не вдалося. У 2024-му виповниться 80 років з дня депортації угорських і німецьких чоловіків у 1944-му. Двоє з тих, хто вцілів, ще живі. На конференції в Берегові розповіли, що наступного року будуть урочисто відкриті нові таблички, оскільки уряд Угорщини викупив 700 тисяч картонних коробок з даними. Їхня обробка триває, тож стає відомою дедалі більша кількість імен, які ще не вигравірувані на граніті меморіального парку. До вшанування 80-річчя наступного року вже готуються і сподіваються, що вдасться провести масовий захід.
Від імені духовенства виступили і прочитали молитви за духовний упокій жертв очільник римо-католицької парафії Томас Коза та пастор реформатської церкви Арпад Давід.
Жіночий хор із села Тисабикень під керівництвом Чілли Коваль виконав низку тематичних композицій. Відтак присутні поклали вінки до меморіального знака. Серед них, зокрема, Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї, консул Угорщини в Берегові Іштван Буцко, радник голови Національного інституту стратегічних досліджень Ендре Саліпскі, заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Ґейза Ґулачі, голова Берегівського районного осередку ТУКЗ-КМКС Йожеф Шін, ректор Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Іштван Черничко, заступник директора департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської обласної військової адміністрації Олександр Лях, голова Товариства угорської культури Львова Ласло Шомоді, голова Спілки закарпатських угорських багатодітних сімей Йосип Торпої, голова Свалявської міської територіальної громади Мирослава Скрипинець та її заступники Іван Русин і Михайло Попович, очільниця управління освіти громади Наталія Ладані, заступники голови Берегівської міської територіальної громади Ласло Горват та Іштван Вінце.
18 листопада 1944 року десятки тисяч ні в чому не винних закарпатських чоловіків угорської та німецької національності були вивезені радянським режимом на так звані «триденні роботи» для відбудови після Другої світової війни. Це був Голокост закарпатських угорців, який спричинив глибокі рани кожній без винятку закарпатській угорській родині, бо три дні перетворилися на місяці, потім на роки, під час яких загинули десятки тисяч людей. Щороку в листопаді закарпатські угорці згадують жертв депортації.
Громадська організація «Про Культура Субкарпатіка», Закарпатський угорський інститут ім.Ференца Ракоці ІІ та місцеві церкви провели меморіальний захід і цьогоріч. 17 листопада на подвір’ї ЗУІ присутні поклали вінок до статуї Петера Матла «Gúzsban». Після цього відбулося екуменічне богослужіння в реформатській церкві Берегова, яке провели настоятель римо-католицької парафії Янош Молнар, пастор реформатської церкви Ференц Тарацкезі та настоятель греко-католицької парафії Іштван Мароші.
Адам Штіфтер, заступник державного секретаря з питань розвитку східних відносин Міністерства закордонних справ і торгівлі, відзначив: «79 років після трагедії на всіх нас лежить велика відповідальність. Не тільки для істориків, а й для всіх угорців як спадкоємців нашого минулого. Наше завдання – якомога детальніше розкрити долю наших предків і зберегти пам’ять про них для нащадків. Адже немає майбутнього у народу, який не пам’ятає власного минулого. Сьогодні ми згадуємо одну з найбільших трагедій угорського народу та Європи. 79 років тому людей змушували працювати в нелюдських умовах. Майже третина викрадених так і не змогла повернутися додому».
Заступник держсекретаря підкреслив, що підтримка закарпатської угорської громади триває. «Ми зробимо все можливе, щоб навіть у нинішній ситуації забезпечити функціонування закарпатських угорських організацій», – сказав Адам Штіфтер.
Після цього ректор ЗУІ Іштван Черничко згадав те, що сталося 79 років тому: «Зараз ми пам’ятаємо про багатотисячних вивезених чоловіків, а також про тих, хто залишився вдома, хто з надією чекав, коли їхні близькі повернуться додому з таборів».
Після промов традиційно зачитали імена чоловіків, яких вивезли з Берегова та які загинули на «маленьких роботах».
Відтак поклали вінки пам’яті до стіни реформатської церкви.
Після цього учасники пройшли маршем містом зі свічками та поклали вінки пам’яті до меморіальної дошки біля входу Берегівського ліцею ім.Т.Шевченка, а також на площі Сена біля пам’ятника жертвам «маленьких робіт».
