25 вересня в Ужгороді відкрили меморіальну дошку видатній закарпатській балетмейстерці-постановниці, народній артистці України Кларі Балог. Подію було присвячено 79-й річниці з дня створення Закарпатського народного хору.
Меморіальну дошку встановили на фронтальній стіні танцювального залу Закарпатської обласної філармонії. Саме тут понад 50 років проводила заняття й натхненно працювала легендарна Клара Балог.
Право відкрити меморіальну дошку отримали найкращі учні Клари Федорівни – артисти Заслуженого академічного Закарпатського народного хору. Автор дошки – молодий скульптор, викладач Закарпатської академії мистецтв Іван Цубина.
«У день народження одного з найдавніших колективів краю – Заслуженого академічного Закарпатського народного хору – відкриваємо пам’ятну дошку легендарній жінці, мисткині, народній артистці України, балетмейстерці хору Кларі Балог. У цій історичній будівлі, за цими вікнами Клара Федорівна понад 50 років проводила репетиції з колективом хору», – сказала художня керівниця та головна диригентка Заслуженого академічного Закарпатського народного хору Наталія Петій-Потапчук. Вона відзначила, що встановити дошку вдалося завдяки Генеральному консульству Угорщини в Ужгороді та благодійному фонду «Закарпатський народний хор» за підтримки Закарпатської ОВА та Ужгородської міської ради.
В урочистому відкритті та освяченні дошки взяли участь Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї, перший заступник голови Закарпатської облради Андрій Шекета, секретар Ужгородської міської ради Ігор Чорній, керівник департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації Євген Тищук та інші поважні гості.
«До цієї події ми готувалися досить довго, планували організувати відкриття до 95-річчя від дня народження Клари Федорівни. Однак шлях від задуму до його втілення був непростий. Нарешті ми пройшли всі необхідні підготовчі етапи й можемо долучитися до такої справді історичної для нашого краю мистецької події», – розповів Євген Тищук.
Після відкриття відбувся концерт найкращих творчих колективів області, які зберігають і продовжують традиції народного танцювального мистецтва Закарпаття.
17 січня на стіні Берегівського ліцею ім. Ґабора Бетлена відбулося урочисте відкриття пам’ятної дошки, встановленої на честь колишнього учня навчального закладу, письменника, літературознавця, педагога, доктора наук Ференца Кіша з нагоди 95-ї річниці від дня його народження.
На початку заходу присутні вшанували хвилиною мовчання жертв війни.
«Хоча ми сьогодні зібралися тут у тіні війни, але цей день теж є певною віхою в житті нашого закладу, адже ми урочисто відкриваємо ще одну меморіальну дошку. Пам’ятні дошки на стінах ліцею свідчать про те, що ми маємо минуле, а якщо є минуле, то маємо й майбутнє», – наголосив під час виступу директор Берегівського ліцею ім. Ґабора Бетлена (колишньої Угорської королівської державної гімназії) Арпад Сабов. Він також підкреслив, що навчальний заклад пишається своїми відомими колишніми учнями і висловив переконання, що після відновлення роботи школи в 1991 році серед випускників були такі, на честь яких у майбутньому встановлюватимуть меморіальні дошки.
Доктор наук Ференц Кіш народився 11 листопада 1928 року у Пийтерфолво у бідній селянській родині. Школу закінчив у рідному селі, затим протягом 1939-1944 років навчався в Берегівській угорській королівській гімназії. Далі – в Дебреценському реформатському колегіумі, а також у Дебреценському університеті, де й розпочав свою трудову діяльність. Під час Угорської революції та визвольної боротьби 1956 року був керівником Радіо Чоконаї, через що отримав тюремний строк на вісім місяців від влади. З 1957-го протягом п’яти років був науковим співробітником Будапештського університету (ELTE BTK). Після цього став науковим співробітником, а потім старшим співробітником Інституту літератури Угорської академії наук. Захистив дисертацію, і з 1978 року став кандидатом літературних наук. Пізніше став завідувачем кафедри угорської літератури Педагогічного інституту ім. Дюли Югаса в Сегеді, затим почесним професором. Ференц Кіш займався угорською лірикою 19 століття та сучасною угорською поезією, зокрема творчістю Аттіли Йожефа та Деже Костолані. Отримав відзнаку ім. Енре Аді, ім. Аттіли Йожефа, Премію ім. Габора Бетлена, удостоєний пам’ятної медалі Арона Мартона. Помер у Будапешті 30 жовтня 1999 року в 71-річному віці, похований на кладовищі Фаркашрейт.
Меморіальну дошку, встановлену на стіні Берегівської ліцею ім. Габора Бетлена, виготовили за підтримки Фонду «За Берегово». Автор бронзового рельєфу, що її прикрашає, – ніредьгазький скульптор Тібор Лендєл.
Голова наглядової ради Фонду «За Берегово» Арпад Долмаї не зміг особисто взяти участі в урочистому відкритті, тож надіслав слова вітання у листі. «Для Фонду «За Берегово» велика честь, що він дарує вже шосту пам’ятну дошку колишній Берегівській угорській гімназії, нині ліцею. Основна мета нашого фонду – зміцнення національної ідентичності угорців, які проживають на території Берегівщини, увічнення пам’яті про великих людей нашого минулого. Зі стін цього навчального закладу вийшли відомі на всю країну особистості, такі ж були і серед педагогічного колективу, – йдеться у листі. – Слова Чорі на меморіальній дошці невипадкові: «Скажи: ай зато!» Хоча поет написав це як розраду та підбадьорення своєму хворому другу, ми трактуємо їх так, ніби Ференц Кіш нам каже: бережімо нашу угорську ідентичність, нашу віру, рідну мову, культуру, наше минуле в сьогоднішньому заплутаному світі. Нехай пам’ять і дух наших предків додають на це сили!»
У листі висловив вдячність за збереження пам’яті батька Ференц Кіш молодший, який мешкає в Дебрецені. «Впевнений, що пам’ятна дошка на гідному місці й виконає свою роль. З одного боку, вона приверне увагу закарпатських школярів і вчителів до того факту, що є відомий літературознавець, життєвий шлях якого вартий вивчення, з іншого – це наблизить Ференца Кіша і до місцевих науковців. Наша спільна мета – щоб якомога більше людей прочитали його твори, ближче познайомилися з його творчістю та передали його ідеї новим поколінням».
На церемонії відкриття зачитали вірші двох закарпатських поетів, володарів Премії ім. Кошута Ласло Латора і Ласло Варі Фабіана. Затим директор ліцею Арпад Сабов і консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Арон Чех відкрили меморіальну дошку. Відтак присутні, серед яких керівниця управління освіти та культури Берегівської територіальної громади Едіта Бабяк, голова Демократичної спілки угорців України Ласло Зубанич, племінник Ференца Кіша Барна Надь, поклали вінки до пам’ятної дошки.
Ілона Мадяр – педагогиня, лауреатка Премії ім. Кошута – народилася в селі Чомонин 13 жовтня 1889 року. Задля вшанування її пам’яті цьогоріч 22 грудня місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) за підтримки адміністрації прем’єр-міністра Угорщини та Фонду ім. Габора Бетлена встановив на стіні тутешньої школи гранітну двомовну меморіальну дошку.
На церемонії її відкриття, яка відбулася в останній перед канікулами день навчання, з біографією та професійними здобутками педагогині присутніх ознайомив директор Чомонинської гімназії, очільник місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Шандор Надь. У 1920-му після закінчення Державного педагогічного інституту в Епер’єші Ілона Мадяр оселилася в місті Кечкемет, де прожила 48 років. Там вона організувала учительську практичну школу, яку тривалий час очолювала і займалася з майбутніми вчителями. В Угорщині Ілона Мадяр була серед піонерів реформаторської педагогіки. Завжди пам’ятала про тісний зв’язок між грою, роботою та навчанням.
У 1950/1951 н. р. для навчання читання і письма в першому класі початкової школи було запроваджено звуково-розбірно-компонентний метод, редакторкою і співавторкою якого стала Ілона Мадяр. Разом зі своїми колегами-розробниками 15 березня 1952 року вона була удостоєна Премії ім. Кошута за видатну педагогічну та теоретичну роботу. Шандор Надь попросив Лайоша Йозана, колишнього пастора реформатської церкви, дослідити родинне дерево Ілони Мадяр, яка померла в 1968 році й ім’я якої присвоєно школі в місті Кечкемет.
Батько Ілони, Берталан Мадяр, у 1889–1893 роках був пастором реформатської церкви в Чомонині, де в 1889-му з’явилася на світ його донька Ілона. Глава родини, який народився в словацькому селі Лашкар, до того був помічником пастора в Ужгороді, потім служив у Минаї та Велких Капушанах. Одружився з Мальвіною Минаї, і в них народилося 8 дітей. Найдовше, протягом 1893–1932 років, Берталан Мадяр був пастором у Великій Доброні. Крім Ілони, кілька його дітей стали відомими людьми, наприклад, виноградівський лікар Ласло Мадяр. Були серед них і знані ветеринари та пастори.
«На мою думку, меморіальна дошка такої визначної педагогині заслужено розміщена на фасаді єдиної школи в її рідному селі», – зазначив директор навчального закладу Шандор Надь.
Другокласник Дейнеш Гіді продекламував вірш, затим присутніх привітав заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), депутат обласної ради Ґейза Ґулачі. «Поки є про кого пам’ятати і є кому пам’ятати, наша нація жива. Ми повинні продовжувати зберігати нашу культуру, повинні вшановувати пам’ять наших синів і доньок, які були видатними представниками угорського народу, як Ілона Мадяр», – наголосив він.
Кантор місцевої реформатської громади Аґнеш Чакань під акомпанемент гітари заспівала низку церковних пісень. Відтак пастор Шандор Почаї зачитав уривок із 7-ї частини Книги приповістей: «Благословенна пам’ять праведного, а ім’я неправдивого зникне». Цим він підкреслив красу і сенс життя, благословенного Богом. Затим благословив меморіальну дошку та присутніх.
Після цього відбулася церемонія відкриття пам’ятної дошки. У заході взяли участь і депутат Великодоброньської громади Тібор Мартон та очільниця офісу Мукачівського районного осередку ТУКЗ-КМКС Христина Чегі Лапатюк.
Один із видатних чехословацьких архітекторів 20-го століття, засновник архітектури модернізму – Йожеф Гочар 90 років тому спроектував центральну будівлю міської пошти Ужгорода. Щоб вшанувати пам’ять архітектора, у середині будівлі пошти встановили меморіальну дошку, урочисте відкриття якої відбулося за участі Закарпатської дирекції Укрпошти, учасників клубу Томаша Масарика в Ужгороді, депутатів обласної влади, громадськості. Реалізували цей проєкт за фінансової підтримки Чеської республіки. В межах заходу учасники погасили поштову марку та конверт на честь Йожефа із зображеннями двох будівель, які він спроектував Ужгороді. Деталі – у відео.
Меморіальну дошку загиблому навесні цього року захиснику Віктору Синьку відкрили на фасаді його рідної школи – Ужгородського ліцею №12. Нині рідні прикордонника збирають підписи під електронною петицією до Президента для присвоєння прикордоннику звання Герой України посмертно. Долучитися можна за посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/208738?fbclid=IwAR2JgkhAfq7O3hPOd-_G6JaqFGgnsduiHjImO5zawMGGl82BSrWsPqMC310
Першим єпископом Закарпатської реформатської церкви, яка відзначає 100-річчя свого створення, був уродженець міста Мукачева Бейла Берток. З нагоди 150-річчя від дня його народження громада Мукачівської реформатської церкви відкрила йому пам’ятну дошку на стіні місцевої церкви.
Наразі Мукачівська реформатська громада налічує 350 активних членів. При церкві діють хор та діаконічний центр, який щотижня забезпечує нужденних продуктовими наборами. Служби тут перекладають українською мовою, розширюючи коло бажаючих пізнати Слово Боже.
Пастор Мукачівської реформатської громади Даніель Ґулачі зазначив: «Бейла Берток був першим єпископом Закарпатської реформатської церкви, уродженцем Мукачева. Саме тому встановлення пам’ятної дошки таке важливе для нас. […] У нашій церкві 2023-й є роком надії, саме її ми намагаємося вселяти в зневірених і засмучених людей.[…] Є Бог, і поки ми віримо, є надія. Сподіваюся, що Господь залишиться з нами. Це послання є і на гербі нашої церкви: «З нами Бог». Часи столітньої давнини теж були бурхливими й важкими. Вони показують, що навіть попри труднощі можна зберігати свою віру, можна будувати. Завжди були люди, готові служити. Усе це має дати сили і нам, щоб ми також вистояли».
Куратор Мукачівської реформатської церкви Ласло Вацко, відповідаючи на наше запитання, зазначив: «Такі меморіальні заходи завжди несуть певний меседж. Наші релігійні предки жили не в простий час. Після Тріанону розпалася країна, нація. І в той дуже складний період єпископ Бейла Берток та його колеги організували церкву, сторіччя якої ми зараз відзначаємо. У нинішній непростий час усе це має додавати нам сил».
Пам’ятну дошку мукачівська громада виготовила за підтримки Закарпатської реформатської церкви. На церемонію відкриття завітали й представники церковної громади села Петрінзел із Трансильванії. Зокрема Рейка Барабаш повідомила, що з 2014 року вони опікуються двома мукачівськими сім’ями з важкою долею. Представники мукачівської церковної громади вже теж відвідували Петрінзел у повіті Келераш, Румунія. «Протягом останніх років нам удавалося кілька разів надавати допомогу, але ми зрозуміли, що наша особиста присутність матиме велике значення для тутешніх мешканців. Цей візит має на меті дещо підбадьорити, адже головне не щоденні страждання, а сподівання на Господа Ісуса Христа. Ми віримо, що всі ми частина Божого плану спасіння», – зазначила гостя.
Церемонія відкриття пам’ятної дошки відбулася після подячного молебню. Атмосферу заходу підкреслив спів церковного хору. Відтак присутні поклали до меморіальної дошки вінки пам’яті.
Меморіальну дошку засновнику наукової славістики, чеському та словацькому історику, науковцю та краєзнавцю Павлу Йозефу Шафарику відкрили у Перечині. Культурна подія відбувалася за ініціативи голови «Клубу Масарика» в Ужгороді Івана Латка за підтримки Міністерства закордонних справ Чеської республіки та Празького інституту за участі представників словацької та чеської меншин, які проживають на Закарпатті.
Аби вшанувати пам’ять одного із визначних представників закарпатської школи художнього перекладу, крайова організація НСПУ ініціювала встановлення меморіальної дошки Семену Паньку при вході до Народного музею літератури Закарпаття. Деталі – у сюжеті.
140-річчя від дня народження актора Дюли Чортоша угорська громада в його рідному місті вшанувала відкриттям пам’ятної дошки у стінах Угорського дому ім. Мігая Мункачі. Меморіальний знак – робота відомого мукачівського скульптора Петра Матла. В урочистому заході взяли участь угорські дипломати, депутати обласної, районної та місцевої рад, керівники громадських організацій угорської громади.
Присутніх на відкритті першим привітав директор Угорського дому ім. Мігая Мункачі Йосип Торпоі.
Відтак консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Арон Чех під час виступу наголосив: «Сьогодні, коли війна підриває кожен куточок мирного життя, такі події особливо важливі, адже повертають нас у русло нормального життя, коли ми можемо згадати епоху, у якій Дюла Чортош був визначальною фігурою». Угорський дипломат згадав про найуспішніші театральні виступи Чортоша, а також про те, що після зйомок у тринадцяти німих фільмах, у період із 1931 по 1944 актор зіграв у майже сімдесяти звукових фільмах. «Дюла Чортош — один із велетів закарпатської угорської акторської майстерності, що діяли в першій половині ХХ століття, таких як Тівадар Урай, який теж народився в Мукачеві, чи Бейла Шаламон із Ракошина, а також незабутня Шарі Федак, котра народилася у Берегові», – додав дипломат.
Представник Національного театру Угорщини Іштван Корня передав вітання трупи та головного режисера закладу Аттіли Віднянського. «Є три важливі речі, які можуть зберегти пам’ять про актора. Одна з них — якщо про нього залишаються анекдоти. В житті Дюли Чортоша це було, більше того, ці анекдоти часто створював він сам. Він неохоче спілкувався з журналістами, оберігав своє особисте життя, але був радий почути про себе анекдоти. Друга річ – це фільм. Як він грав на театральній сцені, для нас нині вже невідомо. Проте можемо побачити як він формував персонажів у фільмах. Наприклад, його гру в головній ролі лакея у відомому угорському фільмі «Іпполіт», який зберігає його фігуру, постать, голос, усмішку. Третє, що важливо, аби громада, з якої людина походить, зберігала її пам’ять. Як тепер і тут, у Мукачеві. Встановлення меморіальної дошки – це надійна точка пам’яті, те місце, куди можна прийти, де можна згадати, де люди матимуть можливість зібратися, як і сьогодні, і згадати його», – зазначив Іштван Корня.
Митець, який створив меморіальну дошку, Петро Матл повідомив, що обличчя Дюли Чортоша відображало позитив, можливо, через це його при житті любило так багато людей. Скульптор також розповів, що при роботі над образом він використовував портрет із молодих років актора, фотографію, де він трохи усміхається. За словами митця, рельєф із зображенням Дюли Чортоша виготовлений з акрилу, але має бронзовий ефект.
Відкрили пам’ятну дошку Йосип Торпоі, Арон Чех та Петро Матл.
Після цього на сцені великої зали Угорського дому актори Закарпатського обласного угорського драматичного театру виступили з 20-хвилинною постановкою Дори Монуш про найважливіші моменти життя Дюли Чортоша. Дора Монуш після виступу повідомила, що для створення постановки використовувала біографічне видання Понграца Галшаі про Дюлу Чортоша, яке містить чимало анекдотів про актора та точні біографічні дані. Постановка представляє здебільшого професійний шлях актора, але на основі спогадів та уривків із щоденника спробували також показати, якою людиною був Чортош у особистому житті.
Директорка Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін кореспонденту нашого видання повідомила, що заклад з радістю відгукнувся на запит мукачівського Угорського дому відродити пам’ять про життя видатного угорського актора, який народився в Мукачеві: «Ми згадали його характер, натуру, а також його пам’ятні театральні ролі. Приємно нагади про видатних постатей закарпатської угорської акторської майстерності. Згадуючи минуле, ми можемо пригадати таких особистостей, з мистецтва та життя яких ми можемо черпати сили». Едіна Шін також назвала відрадним, що до відкриття пам’ятної дошки долучився і Національний театр Угорщини, котрий, незважаючи на воєнні умови, відправив свого представника взяти участь у заході.
Директорка також повідомила, що берегівський театр під час війни продовжує роботу і наступного тижня планує виступити з новою прем’єрою.
6 листопада в Мукачеві відбулося урочисте відкриття пам’ятної дошки юристу, археологу, історику, етнографу, досліднику історії комітату Береґ Тиводару Легоцькому з нагоди 107-ї річниці смерті цього видатного інтелектуала.
Пам’ятну дошку, виготовлену закарпатською скульпторкою Жужанною Ортутай, установили у фойє Угорського дому ім. Мігая Мункачі.
Учасників урочистого відкриття привітала менеджерка з питань культури Угорського дому Аніта Пфейфер. Відтак вона передала слово директору закладу Йосипу Торпої, котрий у своїй промові наголосив: «Тиводар Легоцький, вважаю, був такою людиною, яка заслуговує на меморіальну дошку». І додав, що після відкриття погруддя Мігая Мункачі – роботи Аттіли Коприви, теж уродженця Мукачева, – це другий пам’ятний знак, установлений цього року в будівлі.
«Монографія Легоцького про комітат Береґ у трьох томах, видана в 1880–1882 роках, ознайомлює з історією території, яку нині називають Закарпаттям, з неперевершеною точністю та детальністю. У 1870-му саме він розкопав могилу угорського воїна часів завоювання угорцями батьківщини (гонфоглалаш) на околицях Сваляви, знахідки з якої нині зберігаються в Національному музеї Угорщини», – підкреслив значущість роботи Тиводара Легоцького у своєму виступі перший заступник Генерального консула Угорщини в Ужгороді Ласло Віда. «Свалявська могила – важливе свідчення тисячолітньої присутності угорців у цьому регіоні. І факти історії не змінить навіть повалення символічної статуї», – додав він.
Дипломат нагадав, що Тиводар Легоцький переїхав до Мукачева в 1855 році у 25-літньому віці й прожив тут решту свого життя – 60 років, присвячених дослідженню та науковій роботі. Велика мрія вченого створити музей зі своєї всесвітньо відомої археологічної колекції не здійснилася за його життя, але значна частина спадщини видатного інтелектуала пережила історичні потрясіння та Другу світову війну й стала основою експозицій Закарпатського краєзнавчого музею. На знак визнання заслуг Тиводара Легоцького з нагоди 100-річчя його смерті цьому закладу присвоїли його ім’я.
«Легоцький був інтелектуалом, на якого по праву можуть рівнятися нащадки, – наголосив Ласло Віда. – І не тільки угорці, які живуть на своїй батьківщині, які вистояли, незважаючи на всі потрясіння, але й кожен закарпатець, що поважає наші спільні цінності, котрі переоцінюються у вирі війни: взаємну толерантність і повагу, прийняття, солідарність, відкритість до діалогу, здатність до співпраці на основі спільних інтересів».
«На щастя, завдяки стійкості закарпатської угорської інтелігенції та підтримці уряду Угорщини були створені й розвиваються ті цехи угорськомовної науки, які зберегли неосяжну інтелектуальну спадщину нашого великого пращура. Приємно відзначити, що ці установи міцнішають і досягають успіхів. Це один із ключів до збереження тутешніх угорців у цьому бурхливому світі», – підсумував консул.
Відтак завідувач кафедри історії та суспільних наук Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Дьордь Чатарі, фахівець з теми та її дослідник, у своїй промові окреслив результати наукової роботи Тиводара Легоцького, завдяки якій нащадки отримали «справжні скарби».
Після виступів Ласло Віда та Йосип Торпої відкрили меморіальну дошку, виготовлену за підтримки уряду Угорщини, і поклали до неї вінки шани та пам’яті.
