25 листопада у селах Лоня та Араньошапаті Саболч-Сатмар-Березької області відбулося урочисте відкриття монументальних скульптур «Біженці» Петра Матла та «Мир» Сергія Збітнєва. У заходах взяв участь зокрема Левринц Нача, державний секретар з питань національної політики Угорщини. «Ми, угорці, точно знаємо, що наша сила – у спільноті, ми можемо подолати виклики та труднощі лише тоді, коли реагуємо на них не розділенням, а єдністю», – наголосив посадовець на урочистостях.
На відкритті скульптури, присвяченої біженцям від російсько-української війни, держсекретар підкреслив: «Робота Петра Матла, лауреата Премії імені Мункачі, що зображує матір та дитину, увічнює період, коли село біля угорсько-українського кордону єдино та щиро піклувалися про біженців, які, рятуючись від війни, прибули сюди навесні 2022 року.
Робота, яку область, село, громадські організації та церкви зробили для біженців, була зразковою. Водночас, з іншого боку, ця скульптура нагадує нам, що внаслідок жахів війни втрати є з усіх боків», – сказав держсекретар, зазначивши, що мирні зусилля останніх років тепер нарешті спрямовані в одному напрямку. «Ця скульптура – більше, ніж просто меморіал. Мешканці Лоні точно знають, бо вони були тут, наполегливо діяли у складній ситуації, працювали день і ніч. Тепер це вкарбовано в кожного, хто живе сьогодні, ми знаємо це не лише з розповідей наших предків, що війна жахлива і страшна, що війна не потрібна, що війну потрібно закінчити якомога швидше, а якщо можливо, її навіть не слід починати. Ми звідси, з Лоні, надсилаємо меседж тим, хто думає про продовження війни, що заради людей, заради матерів вони повинні прагнути миру, наголошувати на мирі та не намагатися продовжувати війну, а намагатися всіма силами сприяти миру», – наголосив Левринц Нача. За його словами, скульптура – про важливість турботи, про те, що про ту частину нації, яка перебуває в найскладнішому становищі, піклуються, і що угорці Закарпаття все ще можуть розраховувати на уряд та народ Угорщини.
Депутат угорського парламенту від Саболч-Сатмар-Березької області Аттіла Тілки на заході зазначив, що Лоня також постраждала від депортації чоловіків віком від 18 до 50 років у 1944 році, а їхні нащадки три роки тому об’єдналися, щоб допомогти людям, які прибули сюди та були змушені покинути свою батьківщину. «Після початку війни населення прикордонних сіл об’єдналося: під керівництвом органів місцевого самоврядування, за підтримки церков, а згодом за координації держави і громадських організацій, були створені пункти допомоги. Це була найбільша гуманітарна допомога в історії Угорщини, адже тоді сюди, до Угорщини, прибуло понад півтора мільйона біженців. Я пишаюся тим, що люди, які живуть у цьому краї, не питали, що робити, кожен знав, у чому полягає його робота. Ми бачили чимало такого, що назавжди залишить слід у наших серцях: окремі трагедії, сльози, невимовну радість. Смуток і радість були однаково присутні в тих, хто сюди прибув. Думаю, всі, хто тут живе, можуть сказати, що це зробило нас трохи кращими людьми, і водночас нагадує, що ми прагнемо миру, бо тоді буде краще для всіх – і по цей, і по той бік кордону», – сказав Аттіла Тілки.
«Ця скульптура – прекрасний витвір мистецтва, вона буде для нас пам’яткою. Пам’яткою про все це. Ми ніколи більше не хочемо зустрічати людей із сумними обличчями, які рятують своїх дітей від біди. Ніхто не повинен залишати свою батьківщину, зрештою, у цьому світі має бути мир і щастя», – сказав Ерне Надь, голова Лоні, після відкриття скульптури.
Робота Петра Матла, що зображує матір із дитиною на руках, безумовно, стане родзинкою села. «У ній все наше життя, не лише життя біженців, які покинули свої будинки та все, що там було, а життя кожного. Через війну мій онук також пішов до першого класу в Будапешті. Жінка не дивиться на дитину, а радше відводить погляд, бо думає, де ж її чоловік чи брат, батько – ті, хто не зміг перетнути кордон разом із ними. Біженці роз’їхалися по всій Європі, хто знає, чи повернуться вони. Ми сподіваємося, що деякі повернуться. Я також сподіваюся, що наша родина повернеться. Ця скульптура і про нас, і про всю Україну», – описав свою роботу скульптор із Мукачева Петро Матл.
В Араньошапаті відкриття скульптури відбулося разом із вшануванням пам’яті політичних в’язнів та робітників, депортованих з Угорщини до Радянського Союзу. Держсекретар Левринц Нача зазначив, що цього дня вшановується пам’ять сотень тисяч співвітчизників, яких наприкінці Другої світової війни невинно та без розбору депортували до радянських трудових таборів. Ми пам’ятаємо тих, кого відлучили від родин без вироку, свавільним наказом нелюдського режиму лише через національність, через те, що вони були угорцями.
Левринц Нача наголосив, що злочини радянського режиму мають бути засуджені «голосно та чітко», а позиція миру має бути зайнята ще голосніше та чіткіше: «Ми також маємо відповідальність, ми не повинні допустити, щоб страждання наших співвітчизників та предків були забуті, їхні імена та історії завжди мають бути в нашій спільній пам’яті». День пам’яті так званих «маленьких робіт» є нагадуванням і про те, що у війні немає переможців, є лише переможені. Війна залишає після себе тільки страждання, горе, смерть та невиліковні фізичні та психічні рани. Тому угорський уряд з першого року війни в Україні вважає, що руйнування та страждання мають припинитися якомога швидше, сказав держсекретар. Уряд підтримує будівництво замість руйнувань, гуманітарну допомогу замість зброї, додав він.
«Радий відкрити в Араньошапаті скульптуру «Мир», яку створив харківський митець Сергій Збітнєв у рамках симпозіуму, організованому закарпатцем Петром Матлом. Це вдячність українського народу людям, які тут проживають, за їхню безкорисливу допомогу на початку війни та за гостинність біженців», – наголосив держсекретар. Він нагадав, що 2025-й – це 80-річчя закінчення Другої світової війни. «Ця річниця нагадує нам, що навіть найкривавіші війни колись закінчуються. Дає нам сьогодні надію, що мир незабаром настане і в Україні. Події останніх кількох тижнів дають нам привід для оптимізму. Мирний план Сполучених Штатів, мирні зусилля, мирний саміт, на який ми сподіваємося, – все це вказує на те, що в цій жахливій і кривавій війні можна досягти миру», – додав держсекретар.
Скульптури «Біженці» Петра Матла та «Мир» Сергія Збітнєва стали новими точками Карпатського скульптурного шляху, задуманого та втіленого громадською організацією «Pro Arte – Munkács».
Юрій Кушнір із Мукачева захворів навесні цього року. Чоловік переніс гіпертонічний криз, внаслідок якого постійно відчував слабкість і задуху. Відтак, звернувся до львівських медиків за консультацією. Йому діагностували гіпертрофічну кардіоміопатію – це хвороба серця з потовщенням його стінок, що може викликати порушення ритму і серцеву недостатність. Це рідкісне захворювання, яке потребує хірургічного втручання на відкритому серці. Такі операції є неординарними і переважно їх проводять визначні лікарі у столичному Інституті.
В Угорському домі ім. Мігая Мункачі організували день пам’яті з нагоди 110-ї річниці смерті Тиводара Легоцького – одного з найбільш визначних дослідників історії тодішнього Березького комітату. Легоцький народився в місті Фіуме, здобув юридичну освіту в Кошиці. Брав участь у революції та війні за незалежність 1848–1849 років як артилерійський офіцер, а в 1855 році оселився у Мукачеві. Окрім обов’язків головного прокурора, займався історичними та етнографічними дослідженнями. Його найважливіша праця — тритомна монографія «Березький комітат», яка й досі є основним джерелом вивчення для дослідників регіону.
5 листопада в Мукачеві організували День пам’яті Тиводара Легоцького з нагоди 110 річниці від дня смерті видатного науковця. Захід організував Угорський дім ім. Мігая Мункачі. Дійство відбулося на трьох локаціях за участі зокрема учнів мукачівської середньої школи ім. Ференца Ракоці ІІ, ліцею ім. святого Іштвана, студентів історичного факультету Закарпатського угорського університету ім. Ференца Ракоці ІІ. На заході пригадали, яким був життєвий шлях та найважливіші етапи діяльності відомого історика.
Першою локацією Дня пам’яті став колишній будинок Тиводара Легоцького в Мукачеві. Будівля, де історик жив і працював шість десятиліть, вже була позначена на мапах 1700-х років. Дух будинку та його місця розташування має особливе значення, оскільки саме тут створювалися роботи та дослідження краю.
Нинішній власник будинку, відомий закарпатський скульптор, художник графік та кераміст, лауреат премії ім. Мункачі Петро Матл розповів присутнім про історію цього будинку. Він зазначив, що власноруч виготовив дерев’яну табличку, розташовану на стіні, що виходить на вулицю, на прохання Шандора Пака, і що будинок досі зберігає свою історичну атмосферу. Митець також поділився особистими історіями, які йому були відомі, про будівлю та власну родину, яка проживає на цьому обійсті понад сто років, адже предки придбали нерухомість у самого Легоцького.
Петро Матл розповів, що в стінах будівлі досі замуровані оригінальні сталеві ядра, які нагадують про військове минуле Тиводара Легоцького. Історик воював артилеристом у Визвольній боротьбі 1848–1849 років, і ці ядра, ймовірно, також датуються тим самим часом. Художник власноруч відреставрував ці реліквії. У будинку також було знайдено благословення, в якому вгадується почерк історика і в якому він висловив вдячність за спадщину та просив Божого благословення для своєї родини та батьківщини.
Після змістовної екскурсії присутні на події представники консульства Угорщини в Берегові, Угорського дому ім. Мігая Мункачі та школярі поклали вінки до пам’ятної дошки, вклонившись пам’яті Легоцького.
Після цього учасники заходу перейшли до римо-католицького кафедрального костелу святого Мартина, де похований Тиводар Легоцький. Тут виступив історик, краєзнавець Бейло Попович. Присутні спустилися до крипти церкви, до могили Легоцького, що стало особливою нагодою, оскільки крипта зазвичай закрита для широкого загалу.
Краєзнавець пригадав життя та діяльність Тиводара Легоцького, відзначивши важливу роль діяльності висококваліфікованого історика у житті Мукачева та Березького комітату. У 18-річному віці Легоцький перервав навчання та як артилерист взяв участь у Визвольній боротьбі під керівництвом Ракоці. Після розформування військового корпусу повернувся до навчання, завершив його. До Мукачева Легоцький потрапив у 25-річному віці, працював головним прокурором домінії родини Шенборнів. Завдяки професійним знанням та людяності він швидко став однією з найавторитетніших фігур у місті, до його думки прислухалися в усіх державних справах.
Бейло Попович наголосив, що Тиводар Легоцький був не лише вченим, а й суспільним діячем, керував розкопками, розмовляв кількома мовами, збирав народні пісні та глибоко поважав усе, що пов’язано з минулим угорців. Він казав: «Чим більше я знаю, тим більше я розумію, що нічого не знаю». І ця скромність та вимогливість характеризували цього благородного, глибоко релігійного угорця, людину, котру мешканці Мукачева досі з повагою згадують. Він знайшов знамениті артефакти часів Завоювання на Малій горі в Берегові, а також поблизу Сваляви, які передав у Національний музей Угорщини.
У тихому приміщенні, освітленому свічками, ліцеїсти та представники Угорського дому ім. Мігая Мункачі поклали вінки до меморіальної дошки на стіні крипти історика.
Заключний етап заходу відбувся в Угорському домі ім. Мігая Мункачі, де організатори поклали вінок до пам’ятної дошки, яка знаходиться на стіні цієї установи. Директор Угорського дому Йосип Торпої зазначив, що в останні роки викладачі та студенти Закарпатського угорського університету організували кілька досліджень про життя Тиводара Легоцького, а День пам’яті проводять із метою, щоби молодь не лише слухала лекції, а знайомилася із історичними місцями.
«Тиводар Легоцький помер 110 років тому, маємо говорити про нього. Ще важливіше, щоби присутні історики, які проводитимуть дослідження в майбутньому, відчули дух цього місця. Сподіваємося, що ця ініціатива продовжиться», – зазначив Йосип Торпої.
Після цього з презентацією на тему «Життя та діяльність Тиводара Легоцького» виступив історик Дьордь Чатарі. Він розповів про діяльність дослідника, його роботи в дослідженні історії Березького комітату, про відданість справі, яка керувала ним протягом усього життя. Історик наголосив, що Легоцький прожив найбільш плідний період свого життя в Мукачеві, де проводив численні історичні та етнографічні дослідження. «Ми, закарпатські історики, зобов’язані плекати пам’ять про нього, оскільки його документальна спадщина – рукописи, документи – донині повністю не опрацьована», – додав він.
Дьордь Чатарі також розповів про нові наукові ініціативи, започатковані для обробки спадщини Легоцького. Завдяки співпраці між Закарпатським угорським університетом та обласним краєзнавчим музеєм розпочалося оцифрування археологічних щоденників Легоцького.
На завершення заходу відбулося невелике частування, тож учасники мали можливість поспілкуватися у невимушеній атмосфері.
Розпочинається реалізація міжнародної програми під назвою «HOSPITALS», метою якої є вдосконалення скринінгу захворювань молочної залози та лімфатичної системи, а також підвищення рівня обізнаності населення щодо здорового способу життя в українсько-угорському прикордонному регіоні. Урочистий захід із нагоди старту проєкту відбувся в Ніредьгазі.
24 жовтня у стінах Угорського дому ім. Мігая Мункачі відбувся особливий літературний вечір, в рамках якого присутні мали можливість не тільки поринути у світ незвичайного твору, а й зустрітися з його автором.
Автор книги «Від Виноградова до Рабата – подорож уздовж кордонів та в минуле дипломата», Янош Перені, посол, історик, колишній дипломат, нащадок давньої родини Перені із закарпатським корінням, провів читачів у світ історії та дипломатії через свій особистий досвід.
На початку заходу присутніх привітав директор Угорського дому ім. Мігая Мункачі Йосип Торпої. У своїй промові він наголосив на важливості того, щоб майбутні покоління знали про своє коріння, оскільки «лише ті, що знають, звідки родом їхні герої, можуть дивитися вперед». Його слова стосувалися не лише важливості поваги до історії, а й того, як вивчення минулого допомагає нам набратися сил для подолання викликів сьогодення. Директор закладу також висловив вдячність Яношу Перені, що той прийняв запрошення особисто поділитися своїми думками з публікою.
Від імені дипломатичних представництв Угорщини на Закарпатті присутніх привітав консул Дьордь Балог. Він наголосив, що твір Яноша Перені – не лише історична ретроспектива, а й людське свідчення, яке є прикладом гідності, вірності та витримки. Консул назвав посла прикладом для наслідування, охарактеризувавши його як відкриту, емпатичну людину. Дипломат високо оцінив те, що Янош Перені зміг зберегти витримку навіть у найважчі часи та завжди вмів встановлювати справжні, людські стосунки, де б він не служив.
Модератором зустрічі виступила директорка Греко-католицької бібліотеки та архіву ім. Іштвана Бендаса Аніта Мароші. Під час розмови Янош Перені розповів про свою родину, обставини написання книги, про особливий шлях, який перетинає не лише географічні, а й духовні кордони. «Мені якось раптом спало на думку записати те, що ніхто інший не зможе зробити замість мене, насамперед для моїх дітей та онуків», – зазначив автор. Цей твір – не просто автобіографія, а унікальне поєднання мемуарів та культурної історії, в якому переплітаються сімейні легенди, історичні події та особистий досвід. Хоча книга містить багато анекдотів та легенд, кожна з них має реальну основу, наголосив посол.
Книга «Від Виноградова до Рабата» – це своєрідне історичне паломництво, вона супроводжує читача колишніми маєтками родини Перені. Дорогою оживають не лише спогади про минуле, а й визначні моменти угорської історії. Представники родини Перені обіймали багато важливих державних посад у різні часи – від Середньовіччя до наших днів, тому на сторінках книги розгортається й унікальна національна історія.
Автор повідомив, що зокрема мав на меті підійти до історії Тріанону з іншої точки зору – не крізь політичний чи науковий аналіз, а особисті, сімейні долі. Натхнення додала і Програма «Культурні маршрути» Ради Європи, яка поєднує спогади минулого з досвідом сьогодення.
Насамкінець цього заходу гості мали можливість поспілкуватися із автором у невимушеній атмосфері.
Людина, яка пережила пекло – з вірою, життєрадісністю та гумором. Історія ченця Ордену бенедиктинців Кароя Олофссона Плаціда вже підкорила театральні сцени Угорщини, а тепер її уперше побачила й закарпатська публіка – в Угорському домі імені Мігая Мункачі відбулася прем’єра вистави «Отець Плацід, або гра зі смертю». Постановку, ініційовану Комітетом національної пам’яті Угорщини, створено як, одночасно, спогад і духовне послання.
8 жовтня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі відкрилася виставка представниць Асоціації творчих жінок Закарпаття «Нова форма».
Директор Угорського дому ім. Мігая Мункачі Йосип Торпої, вітаючи присутніх, наголосив: «Ми дуже раді, що мисткині звернулися до нас з ініціативою організувати експозицію в Мукачеві. Відкривати її – особлива приємність, адже цього разу зі своєю творчістю мукачівців знайомлять одразу чотири художниці, твори яких різняться, проте однаково зацікавлюють ідеями та рівнем виконання».
«Кожна з чотирьох художниць – мистецьке явище в нашому краї, неповторна індивідуальність. Надія Пономаренко створює прекрасні роботи в графіці та живописі з дуже продуманими композиціями. Людмила Корж-Радько, яка є відомою для багатьох галерей Європи, інтегрує власну стилістику, спираючись на японську графіку. Одарка Долгош створює нову хвилю в живописі та графіці своїми акварелями й акриловими роботами. Олена Кондратюк втілює нову форму в живописі завдяки олійним картинам і контрастним кольорам, – зазначив живописець, мистецтвознавець, педагог, доцент кафедри образотворчого мистецтва Закарпатської академії мистецтв Аттіла Коприва. – На мою думку, це чудовий подарунок мешканцям Мукачева, адже в цій залі роботи сприймаються інакше, ніж будь-де».
Долучилися до вітань з нагоди презентації доробку високопрофесійних і самобутніх художниць, викладачок Закарпатської академії мистецтв, ректор вишу, професор, доктор мистецтвознавства Михайло Приймич, проректорка, кандидатка мистецтвознавства, членкиня Асоціації творчих жінок Закарпаття «Нова форма» Оксана Гаврош, голова Закарпатської організації Національної спілки художників України, народний художник України Борис Кузьма.
На завершення виступила очільниця Асоціації творчих жінок Закарпаття «Нова форма», художниця Одарка Долгош. Вона подякувала всім присутнім за цікавість до виставки, а також Угорському дому ім. Мігая Мункачі за теплий дружній прийом.
Атмосферу відкриття експозиції підкреслила гра на саксофоні Олексія Маргичева.
Виставка «Чотири виміри» об’єднала роботи, виконані в різних техніках і жанрах. Чотири жінки, чотири світогляди, чотири мисткині та їхні неповторні творчі манери. Кожна пропонує глядачеві свій особистий вимір – глибину занурення у світ почуттів, думок, інтерпретацій.
Центр ментального здоров’я став шостим в області, де надають психологічні послуги, але першим, де обслуговують дитей. Скористатися послугами психіатра чи іншого спеціаліста у сфері ментального здоров’я, може будь-яка дитина, яка цього потребує. Дітям до 14 років потрібен дозвіл від батьків чи законного представника, а підлітки можуть звертатися самостійно.
11 вересня відкрилася персональна виставка Людмили Киргизової «Мир цьому дому!» (Лука 10:5), яку спільно організували Угорський дім імені Мігая Мункачі та Товариство мистецтва і культури Закарпаття. Особливістю експозиції є те, що її влаштували з нагоди 80-річчя художниці.
На виставці представлено добірку з багатого творчого доробку Людмили Киргизової, до якого належать натюрморти, портрети, фігуративні зображення і, головним чином, ніжні, ліричні пейзажі. Пастельні та акварельні переходи в роботах художниці відображають її внутрішній світ та красу довкілля. У картинах вимальовується глибокий зв’язок з природою й божественною істиною. Художниця стверджує: «Спостерігайте та занурюйтесь у природу, бо тільки через неї ви можете торкнутися істини – Бога».
На відкритті виставки першим привітав численних шанувальників мистецтва Йожеф Торпої, директор Угорського дому імені Мігая Мункачі. «Шановна художнице, ми раді, що ви здорові й сьогодні разом з нами. Вітаємо вас з відкриттям виставки», – розпочав він свою промову. Потім окремо подякував голові Асоціації мистецтва і культури Закарпаття Аттілі Коприві, який привернув увагу до творчості художниці й підкреслив, що глядачі мають змогу побачити справді цінну та гідну виставку. За його словами, важливою є не тільки сама експозиція, а й те, що організатори видали публікацію, присвячену незаслужено забутій художниці із Закарпаття.
Очільник Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар від імені Генерального консульства в Ужгороді у своєму виступі також високо оцінив творчість Людмили Киргизової та значення виставки. «Йожеф Бочкої особисто попросив мене передати щирі вітання художниці, а також подяку організаторам, завдяки яким сьогодні ми змогли ознайомитися з її творами», – зазначив він. А відтак підкреслив, що завдяки діяльності Аттіли Коприви присутні можуть побачити виставку, яка демонструє, що на Закарпатті, незважаючи на труднощі та негаразди, завжди було високе мистецтво. За його словами, представлена експозиція також доводить, що мистецтво виходить за межі будь-яких національних кордонів.
Голова Асоціації мистецтва і культури Закарпаття Аттіла Коприва привітав присутніх та офіційно відкрив виставку. Він підкреслив, що цей день є особливим святом, оскільки «22 серпня пані Людмила відсвяткувала 80-річчя, і ми готувалися до цієї виставки вже три роки». Аттіла Коприва наголосив, що твори художниці є цінним надбанням, яке було б гріхом залишити в забутті. Він розповів, що мета Асоціації – надати імені Людмили Киргизової гідне місце серед митців Закарпаття, які своїми високоякісними творами збагачують місто та область.
Аттіла Коприва також поділився особистими враженнями про художницю, її наполегливість, глибокі знання та віру. За його словами, багато хто знає пані Людмилу з церкви. Вона постійно відвідує богослужіння та в усьому керується добрими намірами. Голова Асоціації мистецтва і культури Закарпаття згадав життєвий шлях художниці, зокрема її дитинство, яке вона провела в Мукачеві, пристрасть до балету, навчання в Москві. «Тітка Людмила – максималістка, яка те, що говорить і малює, завжди робить наполегливо та з усією душею», – зазначив він. Наприкінці заходу художниця зворушено подякувала за те, що її роботи були представлені в такому гідному місці.
Організатори висловили подяку всім, хто долучився до створення виставки, зокрема Аттілі Коприві, благодійним організаціям «Сент-Мартон» і «Сент-Ержебет», а також щедрим спонсорам та благодійникам.
Після урочистого відкриття виставки Йожеф Торпої виступив із заявою для преси: «Дякуючи Богові, нам завжди вдається знайти тут, на Закарпатті, перлини, які часом бувають незаслужено забуті. Аттіла Коприва, куратор виставки, звернув увагу на те, що серед нас живе літня пані, яка відвідує майже всі наші заходи і зберігає у своєму домі вражаючі твори мистецтва. Спільними зусиллями – за підтримки Аттіли, Карітасу та благодійників – нам вдалося надати цим картинам гідну рамку, а також видати публікацію угорською та українською мовами. Ми можемо пишатися тим, що маємо таких митців, і це ще одна яскрава сторінка в історії образотворчого мистецтва Закарпаття».
Урочистість заходу підкреслив виступ скрипальки Ліани Прицкої, яка створила особливу атмосферу вечора.
