У Мукачеві пройшло урочисте центральне відкриття нового навчального року в угорськомовних школах Закарпатської області. Захід, організований Закарпатським угорськомовним педагогічним товариством, став знаковим для угорської освітянської спільноти краю. Подія відбулася в римо-католицькому соборі святого Мартина.
Церемонію відкриття розпочали екуменічним богослужінням, яке очолив парох собору отець Іштван Погань. Із проповідями виступили єпископ Закарпатської реформатської церкви Олександр Зан-Фабіан і греко-католицький вікарій Ференц Демко, наголосивши на єдності християнських конфесій та важливості освіти для суспільства.
Директор Мукачівського ліцею №3 імені Ференца Ракоці ІІ Іштван Шинк поділився міркуваннями щодо стану угорськомовної освіти в місті, підкресливши її важливу роль у вихованні нового покоління. Першокласники ліцею привітали гостей віршами та піснями й отримали подарунки від депутатки Європарламенту Вікторії Ференц та Закарпатської угорської асоціації вчителів.
Голова Закарпатської угорської асоціації вчителів Ільдіко Орос виголосила урочисту промову, в якій підсумувала діяльність організації за минулий рік і подякувала уряду Угорщини та іншим партнерам за постійну підтримку. Вона повідомила, що в 2025/26 навчальному році до перших класів угорськомовних шкіл Закарпаття пішли 983 учні, що, попри виклики, свідчить про життєздатність системи.
Пані Ільдіко окреслила основні напрями діяльності товариства: організацію літнього відпочинку для дітей у таборах в Угорщині, участь понад 4 тисяч учнів у предметних олімпіадах, а також проведення літньої школи «Без кордонів». Вона звернула увагу на проблему нестачі педагогічних кадрів, але підкреслила, що чимало молодих учителів залишаються працювати у регіоні, що є обнадійливим сигналом. Завершуючи виступ, процитувала поради отця Плаціда щодо «виживання в непрості часи» та побажала педагогам сили, витримки й натхнення, офіційно відкривши новий навчальний рік.
Депутатка Європарламенту Вікторія Ференц привітала освітян із початком навчального року, наголосивши на великому значенні угорськомовної освіти в Закарпатській області. Вона висловила вдячність педагогам: «Мене переповнює радість бути тут і бачити таку кількість педагогів, зібраних на це свято. Особливо надихає те, що молоді вчителі, розпочинаючи свою кар’єру, залишаються працювати вдома. Це дає надію на майбутнє угорськомовного навчання на Закарпатті. Я й надалі представлятиму ваші інтереси в Європарламенті, і ви завжди можете розраховувати на мою підтримку».
Державний секретар з питань загальної освіти Угорщини Золтан Маружа у своєму зверненні підкреслив, що педагогічна професія – це покликання, яке вимагає щирості, самовідданості та любові до дітей: «Освіта – це міст між минулим і майбутнім. Наша професія не просто навчання, це відповідальність за розвиток наступного покоління. Завдання вчителя виявити та підтримати талант, допомогти кожній дитині розкрити свої можливості. Сьогодні на педагогів покладено чимало обов’язків, але саме вони є носіями національної ідентичності в закордонних угорських громадах. Уряд Угорщини й надалі підтримуватиме закарпатських угорців. Бажаю вам терпіння, витримки й успішного навчального року».
Голова Інституту національно-стратегічних досліджень Угорщини Єнев Сас подякував педагогам за вірність професії, самовідданість і побажав Божого благословення у їхній щоденній праці.
Зворушливим став виступ педагогині-пенсіонерки Марії Король, яка звернулася до молодих учителів зі словами підтримки, підкресливши, що найважливішими рисами для вчителя є любов до дітей, до викладання та до своєї справи.
На завершення церемонії вчителям-пенсіонерам вручили почесні відзнаки за багаторічну, віддану працю у сфері виховання та навчання.
Також виступив віце-президент асоціації Августи Секель, поділившись власними думками щодо важливості згуртованості та професійної підтримки в освітньому середовищі.
Святкову атмосферу заходу створили виступи дитячого хору римо-католицької парафії, ансамблю цимбалістів дитячої школи мистецтв та творчості угорського народу «Туліпан Танода» з Ракошина та учнів римо-католицького ліцею імені святого Іштвана.
Центральне відкриття навчального року в угорськомовних школах Закарпаття стало символом єдності, натхнення та спільної роботи заради майбутнього молодого покоління угорської громади краю.
Цього разу діти зібралися в Угорському домі ім. Мігая Мункачі, щоб протягом тижня знайомитися з угорською мовою та культурою. Табір з вивчення угорської мови як іноземної проводиться в Мукачеві вже багато років і є одним із найцікавіших традиційних літніх заходів для дітей міста. Цьогоріч організатори також склали змістовну та веселу програму на тиждень.
Табір денний, триває з ранку до пообідньої пори. Цього року до його роботи долучилося 50 дітей, з якими займалися 16 педагогів та вихователів. Наймолодшому учаснику було лише 7, найстаршому – 15.
Ранкові години присвячувались урокам угорської мови. Дітей розділили на групи відповідно до рівня знань та віку. Були як новачки – носії української мови, які вперше знайомилися з угорською, так і ті, хто володіє мовою на просунутому рівні. Мета занять, щоб діти впевненіше використовували мову, а також розширення їхнього словникового запасу.
Пообідні заняття були присвячені угорським традиціям. Особливістю цього року стало те, що діти вчилися грати на сопілці. До кінця тижня вони вже могли виконати народну пісню, яку представили на святковому закритті табору своїм батькам.
Протягом тижня, крім мовних занять, учасники табору мали й різноманітне дозвілля. Зокрема відвідали контактний зоопарк «Березинка» неподалік Мукачева, де зблизька побачили лемурів та інших тварин. Був також активний відпочинок: лазертаг, дартс, футбол, ігри на спритність. Особливу атмосферу привніс виступ ансамблю «Чіпкейш», який супроводжували спільні танці та спів.
Менеджерка Угорського дому ім. Мігая Мункачі, головна організаторка табору Аніта Пфейфер каже, що його мета – щороку надавати дітям можливість проводити час в угорському середовищі, вивчати та практикувати мову, а також ознайомлюватися з традиціями.
«Є учасники, які вивчають угорську мову не цілий рік, а лише тут, у таборі, – зазначила вона. – Ми радіємо, що вони регулярно повертаються до нас і кожного разу значно поглиблюють свої знання».
Викладачка Еріка Фідяс вважає ініціативу важливою й зазначає: «Це чудова можливість для дітей ознайомитися з угорською мовою, застосувати її на практиці та отримати задоволення від процесу. Програма різноманітна, і після її завершення всі можуть показати, чого навчилися».
Урочисте закриття табору стало родзинкою всього тижня: діти демонстрували набуті знання через спів, танці та музику. Оплески і слова подяки були не лише для них, а й для організаторів, помічників та батьків, які підтримують захід з року в рік.
Протягом тижня діти навчалися, гралися, заводили друзів та знайомилися з угорською мовою й культурою, а після завершення табору забрали з собою нові знання та гарні спогади.
Чверть століття тому, у складний, сповнений змін період 90-х років, команда лікарів Мукачева реалізувала сміливу мрію – заснувала Християнський медичний центр.
Ідея виникла не на порожньому місці. Після розпаду Радянського Союзу система охорони здоров’я Закарпаття перебувала в серйозній кризі, пацієнти часто не мали доступу навіть до найпростіших аналізів чи основних ліків. У цій ситуації прийшло усвідомлення, що покращення медичної допомоги можна досягти лише завдяки співпраці та дотриманню чіткого набору цінностей.
Засновники – зокрема Закарпатська реформатська церква, мукачівська реформатська громада, колишній єпископ Людвіг Гулачі, американська християнська неприбуткова організація Luke Society – прагнули створити більше, ніж просто заклад охорони здоров’я. Їхньою метою було поєднати лікування з любов’ю та духовною опікою, що випливає з християнської віри. У роботі Центру зцілення тіла та турбота про душу були тісно переплетені: пацієнти отримували не лише медичні послуги, а й духовну підтримку. Відтоді заклад є прикладом у нашій області, а його діяльність значною мірою сприяла розвитку системи охорони здоров’я Закарпаття.
9 серпня 25-річчя Християнського медичного центру в мукачівській реформатській церкві відзначили подячним богослужінням, яке провів єпископ Закарпатської реформатської церкви Шандор Зан Фабіан. «Маємо бути вдячними, що 25 років тому були ті, хто вирішив служити Богові та людям», – зазначив він. А відтак додав, що служіння – це не просто рішення, а безперервна дія, яка включає добро, милосердя та жертву. «Наш Господь служив нам: Він любив нас, Він страждав за нас, Він помер за нас і Він воскрес на славу Божу. Тому ми теж повинні служити так, щоб прославляти Творця», – підсумував єпископ.
Очільник Центру Василь Вацко, привітавши гостей, згадав про початок: «25 років тому, в липні 2000-го, Християнський медичний центр відчинив свої двері і прийняв перших пацієнтів». За його словами, заснування закладу не відбулося раптово. «Як відомо, пологам передує довге очікування, вагітність. У нашому випадку цей період тривав п’ять років. Це був надзвичайний, але дуже благословенний час, коли в нас повільно вимальовувалась ідея: ми можемо і повинні служити людям інакше, ніж це тоді було прийнято в медицині». Василь Вацко зазначив, що сам задум виник у 1993-му, коли під керівництвом лікаря Павла Оросі було засновано Спілку лікарів-християн Закарпаття. «У наступні роки Бог через різних людей та події формував у них покликання, завдяки якому пізніше виріс заклад».
Після «п’яти років виношування» минуло ще два роки до «народження», тобто доки не визріли всі умови для відкриття. Протягом цього часу засновникам допомагало багато людей, хтось обладнанням, хтось молитвою, хтось фінансовою підтримкою. Список довгий, це різні меценати, церкви, благодійні організації, приватні особи – усі вони зробили свій внесок у те, щоб Центр нарешті відчинив свої двері в липні 2000-го.
«Відтоді минуло 25 років, і сьогодні ми дякуємо Богові за кожного співробітника, пацієнта, мецената. У нас зареєстровано понад 250 тисяч пацієнтів. Це означає, що кожен п’ятий житель Закарпаття був у нас. Це не наша слава, а Господня. Він дав нам можливість служити найбільш нужденним. Ми відчували його присутність у мирі та бурі, під час епідемії та на початку війни. Тепер ми лише просимо його благословити й наші наступні роки», – резюмував Василь Вацко.
Від імені будапештської дитячої лікарні «Бетешда» з ювілеєм присутніх привітав заступник генерального директора Янош Бенце. «Об’їжджаючи вибоїни на дорозі, я підвів погляд і побачив замок. Цей образ виник у моїй голові щодо 25 років вашої копіткої роботи: вона схожа на місто, збудоване на пагорбі, про яке говорить Ісус», – зазначив він і наголосив, що Центр – «провідна установа, світло якої сягає далеко. Вона подає приклад не лише на Закарпатті, а й у Будапешті». «Сподіваюся, ми зустрінемося ще на багатьох ювілеях, за які зможемо разом подякувати Богові», – підкреслив гість.
Привітав спільноту, яка святкувала ювілей, і голова американської організації Luke Society Брент Ван Андел. Він представив місію організації словами з Євангелія від Матвія: «Навчати, проповідувати та зцілювати». Брент Ван Андел наголосив, що високо цінує тісну співпрацю між церквами та медичними службами, яка в Мукачеві є зразковою. «Ми всі члени великої християнської родини. Ви не самотні», – підбадьорив він присутніх, додавши, що хоча іноді ми можемо почуватися самотніми в служінні Христу, насправді ми є частиною великої божественної місії.
Пастор мукачівської реформатської громади Даніель Гулачі зачитав вітальний лист від керівника дияконічного відділу Закарпатської реформатської церкви Бейли Надя. Після цього в подячній молитві Ласло Товт згадав усіх, хто своєю відданою працею протягом останніх років сприяв збереженню та розвитку Центру.
У заході взяли участь також вихованці Великодоброньського дитячого будинку «Добрий самаритянин» та школи богослов’я ромської громади з Малої Доброні, що доповнило святкову атмосферу події. Після служби відбулася професійна конференція, під час якої медичні працівники поділилися своїм досвідом та планами на майбутнє.
Скульптура є чимось більшим, ніж просто формою, а мазок пензля виходить за межі зображення, коли твір мистецтва розкриває душу та пробуджує думки. Творчість Петра Матла складається саме з таких робіт. Вони були представлені на ювілейній виставці, яка відкрилася в Угорському домі ім. Мігая Мункачі. Організована з нагоди 65-річчя скульптора, лауреата Преміїім. Мункачі експозиція не тільки вшановує його багатий життєвий шлях, але й дає змогу зазирнути в чутливий світ його мистецтва.
Для Петра Матла, уродженця Мукачева, мистецтво є не тільки професією, а й спадщиною. Він народився в 300-річному будинку, де його родина мешкає вже майже століття. Батьки ювіляра – Єно Отто Матл і Наталія Гайович – були митцями та вчителями угорської школи в Мукачеві. Після здобуття середньої освіти Петро Матл навчався за спеціальністю «Кераміка» в Ужгородському художньому технікумі, а відтак став учителем, декоратором і зрештою самостійним художником.
Протягом десятиліть він формував культурну пам’ять угорської громади Закарпаття, створюючи скульптури, декоративні фонтани, церковні вівтарі та пам’ятники. Нинішня виставка є зрізом цього виняткового творчого доробку. Тут виставлені скульптури, графічні роботи та картини, а також розгорнуто фотовиставку, яка відтворює монументальні твори художника, розміщені в громадських місцях, зокрема й пам’ятник переходу угорських племен через Верецький перевал, що став символом єдності угорського народу.
На відкритті виставки директор Угорського дому ім. Мігая Мункачі Йожеф Тарпаї підкреслив: «Петро Матл є автором понад 160 творів по всій Європі та за її межами. У своїх роботах він відображає душевний стан, прагнення та світогляд місцевих мешканців. І не тільки угорців, а й представників інших національностей, які живуть поряд з нами».
Консулка Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Едіна Альбертне Шімон підкреслила: «Петра Матла не потрібно представляти. Це видатний митець, організатор культурних заходів і громадський діяч. У своїх творах він втілює у камені, дереві та бронзі угорський дух».
Творчість митця високо оцінив і Борис Кузьма, голова Закарпатської організації Національної спілки художників України: «Камінь, з яким він працює, вічний. Його твори розповідатимуть майбутнім поколінням про те, ким ми були і за що боролися». Борис Кузьма підкреслив, що митець за допомогою своєї творчості здатний будувати мости між різними культурами та народами.
На заході був присутній також Євген Тищук, директор департаменту культури Закарпатської ОВА, який вважає, що роботи Петра Матла не тільки вражають, але й спонукають до роздумів: «Ці твори живі, вони рухаються. Вони зупиняють нас і змушують відчувати».
Агнеш Кулін, голова Товариства угорських художників і майстрів народних мистецтв Закарпаття ім. Імре Ревеса, високо оцінила чутливе поводження художника з матеріалом та почуття міри, що відображається в усіх його роботах, як невеликих скульптурах, так і монументальних пам’ятниках.
Зворушений ювіляр розповів, що експонати виставки проводять паралелі між трагедіями Другої світової війни та нинішньої війни в Україні. «Своїми творами я прагнув відобразити долю біженців, передати біль розірваних сімей. Але водночас і те, що завжди є вихід, завжди є надія».
На захід завітали консули угорських дипломатичних установ, представники громадських і культурних організацій Закарпаття, Угорщини та України. Виставку відвідали члени родини, друзі, колеги-художники та чимало інших поціновувачів мистецтва. Тож, як бачимо, творчість Петра Матла знаходить відгук у багатьох.
З вітальним словом перед присутніми виступили президент фонду «Угорці за угорців» Тамаш Манковіч та куратор виставки, автор фотографій експозиції Андрій Авгєнко.
Музичний супровід заходу забезпечив саксофоніст Олексій Мархачев, а наприкінці вечора колекціонер Ласло Ковач подарував Угорському дому картину Шандора Зіхермана.
Ювілейна виставка в Угорському домі ім. Мігая Мункачі з радістю чекає на всіх бажаючих.
6 березня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі в Мукачеві відкриласявиставка робіт закарпатського графіка та живописця Андрія Антонієва.
Андрій Антонієв народився в Ужгороді, вивчав графічний дизайн в Українській академії друкарства у Львові. Працює в широкому діапазоні технік і жанрів образотворчого мистецтва: окрім графіки та живопису, цікавиться монументальним живописом і вітражами. За словами художника, останнім часом віддає перевагу графіці. Постійний учасник національних та міжнародних мистецьких таборів. Його роботи зберігаються в численних приватних колекціях у США, Німеччині, Угорщині, Болгарії, Польщі, Литві, Ізраїлі, Японії, Словаччині та Польщі. З 2002-го викладає в Школі образотворчого мистецтва ім. Мігая Мункачі, з 2006 до 2017 року працював у Закарпатському художньому інституті ім. Адальберта Ерделі.
На відкритті виставки гостей привітав директор Угорського дому ім. Мігая Мункачі Йожеф Тарпаї. Він розповів, що заклад підтримує тісні зв’язки з сучасними митцями нашого краю, яким регулярно надається можливість представляти свої роботи. «Нещодавно ми відзначили 181-шу річницю від дня народження Мігая Мункачі лекцією та виставкою репродукцій робіт митця тут, в Угорському домі. Уже п’ять років ми відкриті також для сучасних художників, і нам приємно, що викладач Школи образотворчого мистецтва ім. Мігая Мункачі Андрій Антонієв прийняв наше запрошення виставити свої полотна», – підкреслив директор Угорського дому.
Експозиція із 45 робіт представляє унікальний мистецький досвід, наближаючи глядача до світу художника, чия творчість народжується з глибокого переплетення природи та емоцій. Андрій Антонієв – графік і живописець, який, за власним зізнанням, черпає натхнення в природі, рідше – у соціумі й уміє передати через свою творчість її красу, силу та гармонію. У його естампах відчувається емоційна напруга, форма та енергетичний потік, тоді як у живописі більш помітний спокійний та аналітичний підхід.
Андрій Антонієв розповів, що виставка – це збірка робіт за останні 8 місяців. «Картини відображають наші емоції, спогади і, можливо, нашу сьогоднішню реальність. Є також ностальгічні флешбеки. В образах з’являються найрізноманітніші теми, кожна робота є відбитком певних внутрішніх переживань. Деякі торкаються також релігійної тематики. Назви моїх робіт – це лише орієнтир, я хочу, щоб глядач дав волю своїй уяві», – зазначив художник.
Захід дозволив поціновувачам мистецтва через картини та принти зануритися в унікальний світ, натхненний природою. Відкриття експозиції супроводжувала музика фольклорного гурту «Руснак».
Виставка в Угорському домі ім. Мігая Мункачі триватиме до 1 квітня.
3 березня гостем Угорського дому ім. Мігая Мункачі був письменник і телепродюсер Янош Золцер, який прочитав лекцію як один із найдосвідченіших експертів у світовій політиці. Він не тільки вивчав найважливіші історичні події ХХ століття, а й пережив їх особисто. Понад 20 років Янош Золцер підтримував дружні стосунки з Михайлом Горбачовим, останнім лідером Радянського Союзу, тож отримав досвід, який описується здебільшого лише на сторінках історичних книжок.
Під час свого виступу гість ознайомив присутніх з подіями, прихованими за лаштунками історії, та відповів на запитання, які здавна хвилюють людей. Наприклад, що стояло за відставкою Отто Габсбурга? Кому було вигідне вбивство Кеннеді? Чи справді в Зоні 51 існують інопланетяни? За плечима всесвітньо відомого автора чималий досвід, адже протягом свого життя він спілкувався з главами держав, папами, астронавтами та керівниками спецслужб.
Як зазначив Янош Золцер, майже через два десятиліття він повернувся на Закарпаття, яке посідає особливе місце в його серці. Письменник виступав на більш ніж 800 майданчиках, але завжди із задоволенням приїжджає в наш край.
Книжка Яноша Золцера описує життя Михайла Горбачова та маловідомі подробиці світової політики. Рекомендована для тих, хто цікавиться діяльністю влади, таємницями історії або шукає натхнення в прикладах великих історичних постатей. Автор особисто чув ці історії від Горбачова та інших політиків і виклав їх на папері, додаючи власний досвід. Книжка містить унікальне поєднання документальних репортажів з легким оповіданням, що робить її захопливою для всіх поколінь.
Видання складається з трьох основних частин. У розділі «Допитлива людина» йдеться про юність Горбачова, його університетські роки та знайомство з дружиною Раїсою. Розділ «Людина-переможець» зосереджується на ролі Горбачова у світовій політиці, розповідає про перебудову, вирішення проблем Чорнобильської катастрофи, кінець «холодної війни» та возз’єднання Німеччини. Третя частина «Нещасна людина» знайомить читачів із життям Горбачова на пенсії, показуючи його особисті трагедії та відповідальність, яка лягла на нього через розпад Радянського Союзу.
Автор розповів, що вони з Горбачовим п’ять років мандрували світом, робили інтерв’ю та збирали політичні й історичні факти. Дослідження почалось у 2000-му, коли Янош Золцер уперше зустрівся з колишнім радянським лідером. Відтоді його знання про важливі рішення світової політики та людей, які їх приймали, постійно поглиблювалися.
У рамках візиту на Закарпаття автор виступить в Ужгороді й Ужгородському районі, у Берегові та Виноградові. Учасники цих зустрічей матимуть унікальну можливість почути історії, які були приховані за найбільшими подіями ХХ століття. Завдяки Яношу Золцеру зможуть пізнати минуле з уст людини, яка особисто пережила ці історичні події.
27 лютого з нагоди 181-ї річниці від дня народження видатного художника в Угорському домі ім. Мігая Мункачі вшанували пам’ять цього відомого уродженця міста. Співорганізатором заходу виступило Генеральне консульство Угорщини в Ужгороді.
На початку меморіальної події присутні, зокрема консули Едіна Альбертне Шимон, Ференц Пап та Аттіла Ковач, голова Мукачівського міського осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Єлизавета Корольова, директор Угорського дому Йосип Торпої, поклали квіти та вінки до погруддя Мігая Мункачі.
Після цього учасники заходу перейшли до конференц-залу, де гостей представила й привітала менеджерка закладу Аніта Пфайфер.
– Дуже приємно мати можливість віддати шану одному з найвидатніших діячів угорського живопису, який завдяки своєму таланту й мистецтву став відомим у всьому світі, – наголосила вона під час виступу.
Директор Угорського дому Йосип Торпої підкреслив особливе значення співпраці з угорськими партнерськими організаціями та закладами, зокрема з Музеєм Мункачі міста Бекешчаба.
– Нам важливо бачити, як славлять Мігая Мункачі в Угорщині, які заходи організовують там. Хочемо показати це закарпатським угорцям та українцям. Про Мігая Мункачі, його життя і творчість завжди можна дізнатися щось нове. Уздовж сходів та у великому залі Угорського дому розміщені репродукції картин художника. Це також допомагає краще представити діяльність Мункачі, зрозуміти його мистецтво, – повідомив він.
Відтак Йосип Торпої подякував Юдіт Борош – одній із найповажніших дослідниць творчості Мігая Мункачі, яка прийняла запрошення на захід.
Консулка Едіна Альбертне Шимон передала вітання від Генерального консула Угорщини в Ужгороді Йожефа Бачкаї, а також зазначила, що відвідувати заходи в установах закарпатських угорців завжди велика честь і радість.
– Угорський дім ім. Мігая Мункачі особливо близький нам, оскільки відіграє важливу роль у житті закарпатської угорської громади. У його стінах завжди пам’ятатимуть про визначну спадщину цього всесвітньо відомого художника. Мункачі був європейцем, християнином та угорцем, який мав винятковий талант і ніколи не заперечував своєї угорської ідентичності, свого походження з прекрасного Закарпаття. Його сила полягала, зокрема, у тому, що він неодноразово згадував у своїх роботах батьківщину, а його картини часто відображали тугу за рідним краєм. Завдання нащадків – пізнати та ознайомитися з його творчістю, а наше, дипломатів, – плекати його пам’ять та культ, – зазначила пані Едіна.
Однією з родзинок заходу стала особлива музична композиція у виконанні Ілони Барти, яка прозвучала під час розповіді про дружину Мункачі, Сесіль. Це твір, написаний для неї французьким композитором. Ноти Угорському дому передав Музей Мігая Мункачі міста Бекешчаба.
У другій половині заходу виступила колишня головна музеєзнавиця Угорської національної галереї Юдіта Борош. У рамках більш ніж годинної презентації на тему «Чому ми любимо картини Мункачі» вона, зокрема, проаналізувала роботи митця, які були дуже популярні серед багатіїв та колекціонерів. Доповідачка торкнулася різних етапів біографії художника, розповіла про зміни, які привнесли в його життя стосунки із Жиґмондом Ормошем, зустрічі з художниками Елеком Самоші, Палом Сінєї Мерше, Дюлою Бенцуром, про те, як на нього вплинули відомі митці, а також як на його картинах представлена Угорська революція 1848 року, боротьба за незалежність та капітуляція. Ішлося про різні техніки малювання, які Мункачі опанував під час перебування в Будапешті, Мюнхені, Парижі, Відні, Дюссельдорфі, та про перший великий успіх – картини «Позіхаючий підмайстер» і «Камера смертника» (1869). Мистецтвознавиця пояснила, що символізує дитина на картині «У майстерні», а також згадала трилогію про Христа, частини якої сам Мункачі ніколи не бачив разом. Розповіла, як на його майже 30-річну творчість вплинули романтизм, реалізм та історизм і чому з середини 1870-х років замість реалістичного зображення простих людей, втомлених від труднощів життя, відомий уродженець Мукачева почав віддавати перевагу написанню картин, що відповідали очікуванням знатної міської буржуазії та аристократичних кіл.
Нову документальну стрічку, створену за підтримки Фонду «За закарпатське угорське кіновиробництво», представили в Угорському домі ім. Мігая Мункачі. Фільм під назвою «Непевно у невизначеності» (Bizonytalanságban bizonytalanul) показує повсякденне життя закарпатців на початку російсько-української війни. Зокрема те, як закарпатські угорці реагували на ситуації, створені війною, як намагались адаптуватися в умовах постійної невизначеності.
Режисерка фільму Ріта Фегер повідомила: «У довоєнний період ми активно знімали фільми, іноді по кілька на рік. Коли почалася війна, ми як кінематографісти одразу вирішили зафіксувати те, що відбувається. З одного боку, це потрібно з історичної точки зору, щоб нащадки бачили, як жили закарпатські угорці в цій важкій ситуації, а з іншого – щоб показати всім, зокрема не причетним до війни, яким було тоді повсякденне життя місцевих громад. Ця стрічка – задокументований матеріал, переглянувши який, представники нинішнього та майбутніх поколінь, можливо, зможуть чогось навчитися. На мою думку, всі опитані у фільмі говорили цікаві речі, таким чином сприяючи його багатогранності».
Директор Угорського дому ім. Мігая Мункачі Йосип Торпої, вітаючи присутніх, зазначив: «Ми зібралися з дуже гарної нагоди – виходу нової стрічки. Тисячу днів тому розпочалося повномасштабне вторгнення, але, попри всі труднощі, життя не зупинилося. Особливо важкими для всіх нас були перші місяці війни. Фільм допомагає озирнутися назад і згадати, як ми адаптувалися до воєнних умов. У стрічці показано, як усі громади допомагали біженцям. На мою думку, корисно послухати цих людей, адже вони розповідають про свої відчуття, розмірковують, чи зможемо ми відновити наші спільноти. Вважаю, що так, бо не всі виїхали, а ті, хто залишився вдома, – усі герої».
Фільм показує основні виклики початку війни очима восьми осіб, деякі з них – громадські та церковні діячі. З цих інтерв’ю ми дізнаємося про перші дні й місяці після вторгнення, про людську допомогу, проблеми біженців, що торкнулися й угорських громад на Закарпатті, а також про розрив місцевих громад і сімей, шлях до життя у невизначеності.
Стрічку планують показати в кількох населених пунктах Закарпаття, зокрема в Берегові та Виноградові.
