У День національної єдності угорців місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття села Сюрте на Ужгородщині традиційно провів меморіальний захід біля пам’ятного знаку, встановленого на подвір’ї місцевої реформатської церкви. На жаль, у зв’язку з війною, подія відбулася і цього року тільки у вузькому колі.
Очільниця місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Єва Браун представила присутніх гостей: консулку Угорщини в Ужгороді Едіну Альбертне Шімон, заступницю голови Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС Катерину Пал, голову Сюртівської територіальної громади Арпада Пушкара, пастора реформатської церкви Жолта Ковтюка, представників місцевої римо-католицької громади – Іштвана Пасторницького та Альберта Ковача. Відтак присутні спільно виконали національну молитву угорців.
Після цього учасники заходу поклали вінки пам’яті до меморіального знаку. Учениця 6 класу Великодоброньського ліцею Ліліана Кіш заспівала пісню «Хай Бог благословить угорців». «Боже, благослови угорців, хай живе їх ім’я його, поки існує земля. … Хай проводить свої дні у мирі…», – звучало з вуст маленької солістки, котра посіла призове місце на конкурсі виконавців народної пісні.
Пастор реформатської громади села Жолт Ковтюк, прочитавши молитву, попросив Божого благословіння на присутніх, на усіх закарпатських угорців, угорську націю:
У 2010 році уряд Угорщини визначив 4 червня Днем національної єдності угорців. Через чотири роки після цього ми реалізували чудову ініціативу та першими на Закарпатті встановили знак національної єдності. Він зображує руки, сплетені в молитві, і цього дня ми з любов’ю і молитвою згадуємо всіх, серце кожного угорця б’ється в унісон. На жаль, у наш час не тільки угорці, але й багато інших народів відчувають біль роз’єднаності. Настає нова епоха, постають нові виклики, але ми віримо, що Бог, який стоїть понад усім, зробить так, що єдність і любов стануть всеохоплюючими, найбільшими силами в цьому світі. Так ми сьогодні молимося за всіх угорців у всьому світі, поза Карпатським басейном, і просимо Божого благословіння для кожного.
Відтак присутні виконали пісню «Созат».
Після заходу Катерина Пал, заступниця голови Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС, пригадала, що перші меморіальні заходи з нагоди підписання Тріанонського мирного договору були сповнені болю та суму.
– А коли 4 червня було визначено Днем національної єдності, ми всі почали дивитися в майбутнє. Ми не могли змінити державні кордони, адже вони непорушні, але вони – лише лінії, лініями націю розірвати не можна. Допоки за межами Угорщини житиме хоча б один угорець, він завжди буде відчувати, що ми – одна нація, брати і сестри материнської країни, ми єдині. Єдність ніколи не була настільки важливою, ще ніколи не було настільки великої потреби, щоби Бог пильнував нас, беріг єдину угорську націю. Я не відчуваю себе чужою, відторгненою. Я відчуваю себе частиною цього тіла, дуже важливою частиною тут, на Закарпатті. Від імені усієї закарпатської угорської громади можу із впевненістю сказати, що ми – невід’ємна частина нації. Ми перебуваємо в складній ситуації. Історія знову підкидає нам біль та смуток, але я вірю, що ми подолаємо цей важкий період солідарністю, любов’ю, миром, і, можливо, через рік я вже з посмішкою зможу сказати: ми єдині, і як добре бути єдиними з угорським народом!”, – завершила святкові думки Катерина Пал.
У 2020 році з нагоди 100-річчя підписання Тріанонського мирно договору Закарпатська угорська асоціація скаутів ініціювала акцію запалення вогню національної єдності угорців до Дня національної єдності угорського народу, котрий відзначають 4 червня.
Скаути закликали угорців всього світу у цей день о 20.20 (за будапештським часом) запалити вогонь національної єдності – де б вони не жили у світі.
Ідейний натхненник акції, голова Закарпатської угорської асоціації скаутів Пал (Павло) Попович, згадуючи подію 5-річної давнини, повідомив: «Я попросив свого племінника створити сайт з цією метою, на якому всі, чи то організації, чи то окремі люди, можуть зареєструватися, і на мапі позначити точку запалення вогню на нашій планеті. У першій рік ініціатива здобула неочікуваного успіху. Тоді запалення вогню організовували в 73 країнах, в понад тисячі населених пунктах, на понад шести тисячах локацій. Ми отримали купу позитивних відгуків щодо нашої акції і зрозуміли, наскільки мало потрібно для того, аби люди відчули дух національної єдності навіть за океаном», – пригадав Пал Попович.
Неочікуваний успіх спонукав організаторів зробити цю подію традиційною.
Цього року захід організували вже вп’яте. За пів години до визначеного часу про свою участь повідомили із 6 континентів, 35 країн, в 604 населених пунктах, було 877 локацій, повідомив журналістам голова Закарпатської угорської асоціації скаутів.
У Мукачеві запалення вогню національної єдності організували на подвір’ї Угорського дому ім. Мігая Мункачі. У всьому світі вогонь запалав 4 червня 2024 року о 20 годині 24 хвилині за середньоєвропейським часом. У Мукачеві захід зібрав близько вісімдесяти місцевих мешканців, котрі, стоячи біля вогню, заспівали національну молитву угорців, прочитали “Отче наш”, помолилися за збереження нації, покращення її долі.
Присутніх організатори пригостили смаженими ковбасками, погачами, вином та солодощами. Всі були раді зустрічі та спілкуванню.
Артисти, музиканти і танцюристи 27 квітня організовують вечір «Разом один для одного», щоб допомогти угорцям Закарпаття.
У повідомленні організаторів (Fonó Budai Zeneház) ідеться про те, що підтримка угорців не обмежується державними кордонами і що культура може допомогти ближнім навіть у складних ситуаціях. У рамках заходу разом із нашими друзями-митцями ми представимо різноманіття народного мистецтва Закарпаття для допомоги угорській громаді краю у воєнній ситуації, наголошується в повідомленні.
Гостями дійства стануть музикант Лайош Пал, ансамбль народного танцю «Карпатолйо», «Кокаш-бенд», ансамблі «Чіпкейш», «Шодро», «Пріма Вольта», «Ціфра», «Паладьські хлопці» та інші. Крім того, відвідувачі матимуть можливість ознайомитися із виставкою картин Левенте Вараді.
Окрім вхідних, можна також придбати благодійні квитки.
Захід відбудеться за підтримки зокрема Угорського державного народного ансамблю.
Угорська реформатська благодійна служба (MRSZ) з нагоди Великодня передала реформатським сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах на Закарпатті, продуктові набори тривалого зберігання та основні засоби гігієни, а також мобільні телефони для самотніх віруючих похилого віку.
Цього разу благодійна організація передала трьом закарпатським реформатським єпархіям 25 мобільних телефонів, які можуть бути легко освоєні людьми похилого віку, що полегшить їм підтримку зв’язку з близькими, які покинули батьківщину через війну або емігрували раніше з економічних причин.
MRSZ також підтримала нужденні сім’ї на Закарпатті, надавши їм продуктові набори тривалого зберігання. У 150 благодійних пакунків увійшли сухі макаронні вироби, рис, цукор, олія, борошно, консерви та основні засоби гігієни загальною вартістю понад 700 000 форинтів.
Виконавчий директор Мартон Югас розповів, що MRSZ підтримує діяльність 20 їдалень на Закарпатті, які протягом десяти місяців приготують близько 200 000 обідів для нужденних, в основному для людей похилого віку та дітей з малозабезпечених сімей. Він пояснив, що ідея полягає в тому, щоб продовжити програму, тому він хотів би, щоб компанії, громади та фірми взяли на баланс одну з 20 їдалень, навіть на тиждень або місяць, щоб забезпечити їхню роботу.
Місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) міста Мукачева з нагоди 176 річниці Угорської революції та визвольної боротьби 15 березня організував тихе покладання вінків біля обеліску, встановленого на місці Підгорянської битви на околиці міста, де присутні вклонилися пам’яті героїв.
Битва, яка відбулася 22 квітня 1849 року в Подгорянах біля Мукачева, вважається найвизначнішою битвою Угорської революції та визвольної боротьби 1848-1849 років на території нашого краю. У бою на березі Латориці угорці та русини, нацгвардійці, військові та народні повстанці успішно затримали та змусили відступити австрійську цісарську армію, яка вторглася в країну. Підгорянська битва не є однією з найвидатніших битв визвольної боротьби, але вона важлива для Закарпаття, оскільки свідчить про мужню стійкість, єдність і волелюбність угорського та русинського народу краю.
Голова Мукачівського осередку ТУКЗ-КМКС Єлизавета Корольова нашому виданню повідомила, що через пандемію коронавірусу, а затим через війну в країні вже четвертий рік поспіль пам’ять героїв революції та визвольної боротьби вшановують лише у вузькому колі в рамках тихого покладання вінків. «Для нас, мукачівців, ці меморіальні заходи дуже важливі. Нам, мукачівцям, дуже пощастило, адже ми можемо з гордістю стверджувати, що тут, під горою Сарка, знаходиться єдине автентичне місце пам’яті, де у квітні 1849 року жменька угорських нацгвардійців і військових зупинила чисельно переважаючу австрійську армію», – наголосила вона.
На місці переможної битви у 1901 році мукачівці встановили обеліск. «Це також накладає на нас обов’язок берегти цю пам’ятку», – підкреслила Єлизавета Корольова, додавши, що завдяки підтримці угорського уряду нещодавно вдалося відремонтувати постамент меморіального знаку.
«Сподіваюся, що в осяжному майбутньому – можливо, наступного року – тут знову можна буде провести масштабне вшанування, як це відбувалося раніше, до епідемії, коли тут збиралися люди не лише з Мукачева, а й з навколишніх сіл, щоби разом відзначати національне свято. Сподіваюся, що ця епоха колись повернеться, а доти ми будемо підживлювати вогонь і не забувати наших героїв», – додала очільниця Мукачівського осередку ТУКЗ-КМКС.
Після покладання вінків пам’яті захід продовжили в стінах Угорського дому ім. Мігая Мункачі. Тут консул Генерального консульства Ференц Пап зачитав лист прем’єр-міністра Віктора Орбана до закордонних угорців:
«У 1848 році угорська нація стала прапороносцем свободи. Молодь вимагала не лише відповідального уряду, скасування цензури та рівності перед законом, але й прагнула нарешті жити в Європі, нації якої хочуть стояти разом, пліч-о-пліч, а не на руїнах одна одної. Вони вірили, що свобода – це не перевага сильнішого над слабшим, більшості над меншістю, а що вона, перш за все, служить створенню миру, безпеки та процвітанню всіх людей. Вони залишили нам духовний спадок, скріплений їхньою кров’ю, а саме, що ми не можемо ані на йоту поступитися нашою національною незалежністю заради дружби з кимось чи на чиїсь погрози.
Світло сторожових вогнів угорської свободи і сьогодні видно на далекі відстані. Воно проголошує, що ми, угорці, просимо, вимагаємо відновити ту вільну, гідну та сильну Європу, яка могла зберігати мир на власній землі та рішуче виступала проти всіх відкритих чи прихованих спроб викорінити мову та культуру своїх корінних меншин». «Хай буде мир, свобода і розуміння!» – йдеться у листі Віктора Орбана.
«В житті нації свята надзвичайно важливі. Свято – це певна зупинка: радість, зустріч, посмішка, згадування, підведення підсумків, формулювання цілей. 15 березня – це свято, коли ми можемо озирнутися на нашу історію та знову сформулювати важливість свободи», – наголосив під час виступу краєзнавець Бейло Попович. Він також підкреслив, що «Бог благословив цю націю, але це благословення зможе тривати й надалі, якщо ми знову і знову повертатимемося до нашого коріння, до християнства, до національної ідентичності, до справжніх духовних цінностей, які зберегли цей народ».
«У сьогоднішньому неспокійному світі дуже важливо засвідчити про нашу віру та цінності, і Бог благословить цю націю… За останню тисячу років у Карпатському басейні було багато моментів, коли цей народ міг зникнути. Але ми змогли зберегтися, тому що завжди знаходили шлях до свого коріння, могли віддати себе Творцеві і черпати з нього силу. Вважаю важливим співати і другий куплет національної молитви, адже нам є чим пишатися!» – додав Бейло Попович.
Атмосферу заходу підкреслив виступ Маріанни Дьорке, яка виконала вірші та пісні на теми любові до батьківщини.
У рамках святкування Дня угорської культури учасники гурту «Mezzo» під керівництвом Яноша Чіка гастролювали на Закарпатті. Любителі фолк-джазу і фолк-блюзу змогли зустрітися з угорськими виконавцями на концертах в Мукачеві та Яношах.
На мистецький захід у готелі «Гелікон» у Яношах зібралися понад три сотні людей. Репертуар музичної формації, очолюваної визначним музикантом, створеної п’ять років тому, такий же багатий, як і легендарного гурту «Csík». Тож глядачі тут могли почути автентичну народну музику, обробки народних пісень та віршів, покладених на музику, а також різноманітні пісні, натхненні веселими стилями джазу, блюзу та американського кантрі. Виступ танцювальної пари гурту – Борбала Караї та Левенте Вінце – доповнив постановку чудових музикантів.
– Концертом Яноша Чіка та гурту «Mezzo» «Закарпатський культурний караван» завершив свій подвійний сезон, — зазначила у вітальному слові директор організації Крістіна Кудлотяк. – Ми пережили багато пам’ятних виступів і концертів, і наша аудиторія неухильно зростала.
У зв’язку з відзначенням Дня угорської культури Крістіна Кудлотяк висловила переконання, що угорська культура, як генофонд, успадкований від наших предків, супроводжує нас упродовж усього життя. Однак, на відміну від успадкованих подарунків, ми можемо зробити багато для того, щоб угорська культура стала невід’ємною частиною нашого життя. Цьому сприяють такі чудові події, як нинішня.
– Ми приїхали на Закарпаття з тривогою, але водночас і радісним серцем, – сказав Янош Чік, виходячи перед публікою. – Ми були впевнені, що зможемо принести радість глядачам тут. І ми дуже добре знаємо, що радість, співчуття і, що не менш важливо, любов можуть допомогти вам подолати чимало проблем.
Протягом концерту можна було почути багато класичних угорських народних пісень. Наприкінці виступу гурт, звісно, змусив публіку підспівувати. Сучасну версію народної пісні «Szép a tavasz, szép a nýar» співали у супроводі оркестру.
За організації програми «Караван Культури – Закарпаття» та Генерального консульства Угорщини в Ужгороді 16-17 січня на Закарпатті представили п’єсу-концерт «Вітязь Янош» за мотивами твору Шандора Петефі. 16 січня виступ відбувся у стінах Угорського дому ім. Мігая Мункачі в Мукачеві, 17-го – в готелі «Гелікон» у селі Яноші на Берегівщині.
Глядачів привітав керівник консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар, котрий передав вітання Генерального консула Угорщини в Ужгороді Йожефа Бачкаї. Дипломат також нагадав, що парламент Угорщини оголосив 2022-й і 2023-й роками пам’яті Петефі з нагоди 200-річчя від дня народження поета. «Шандор Петефі був відомою постаттю з видатної епохи зі своїм світоглядом, соціальною критикою, численними віршами про кохання, у яких прославляв угорські краєвиди, батьківщину, свободу та боротьбу. Він був духовним учителем, а також взірцем для кількох поколінь угорців. Життєвий шлях і твори Петефі, його особистий приклад говорять сучасним людям, що ми повинні не тільки жити краще, але й самі ставати кращими, більш освіченими, робити наш світ красивішим», – наголосив дипломат.
Консульства Угорщини в Ужгороді та Берегові вшанували пам’ять видатного поета в рамках різноманітних заходів: виставок, кінопоказів, меморіальних заходів. Крім того, поеми Шандора Петефі «Апостол» і «Вітязь Янош» вийшли українською та угорською мовою у співпраці з ужгородським видавництвом «Kарпати». Завершальним акордом цієї серії заходів став цей виступ, адаптований для ударних інструментів і вокалу. «Це дещо інше, нетрадиційне, новаторський, сучасний підхід, який володів свого часу і сам Петефі», – додав Іштван Дєбнар, подякувавши команді «Караван культури – Закарпаття» за партнерство в організації заходів.
Адаптацію п’єси Петефі «Вітязь Янош» виконали три відомі митці. Корнел Модьоро – кількаразовий володар Премії «Найкращий ударник», композитор. Саме він поклав на музику поему Петефі «Вітязь Янош», адаптувавши її для ударних і вокалу. Його партнерами стали відомі угорські виконавці Вероніка Тарйан та Акош Орос. Жанр «п’єса-концерт» – певний мікс театру та музики. Виконавці протягом півторагодинного виступу то читають уривки з поеми Петефі, написаної в 1844 році, то лунає спів у супроводі різноманітних ударних інструментів.
Після виступу керівниця програми «Караван Культури – Закарпаття» Крістіна Кудлотяк повідомила, що минулий рік був для організації доволі активним, адже вони реалізували понад 60 виступів, до яких долучилося загалом 6500 глядачів. «Нинішній захід відбувся за підтримки Генерального консульства Угорщини в Ужгороді. Це така інтерпретація відомого твору Петефі, в якому зустрічаються текст, музика, є трохи театру і концерту одночасно», – зазначила Крістіна Кудлотяк, подякувавши за виступ виконавцям.
«Караван культури – Закарпаття» продовжить організацію заходів. Найближчим часом із нагоди Дня угорської культури 22 січня в Мукачеві, а також 23 січня у Яноші виступить із концертом ансамбль Mezzo на чолі з Яношем Чіком, на свято запрошують усіх бажаючих.
Населені пункти угорської діаспори Верхньотисянського регіону, немов перлини на нитці, нанизані вздовж Тиси від Хуста до Ясіня, біля великої річки та її двох джерел. Про ситуацію в цих громадах, про 2023 рік ми розпитали голову Верхньотисянського регіонального осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Йожефа Шарі.
– Верхньотисянський регіональний осередок ТУКЗ-КМКС охоплює 13 місцевих осередків від Хуста до Ясіня. Усюди, де мешкають угорці, є осередок організації. У чотирьох населених пунктах – Хусті, Вишкові, Тячеві та Солотвині – живе більша кількість угорців, але вони не становлять тут більшість і стали діаспорою. На ситуацію ще більше вплинуло створення об’єднаних територіальних громад. Саме тому під час виборів ми маємо всі як один ставати за «КМКС» ПУУ, щоб мати депутатів у місцевих та обласних органах влади. Це стосовно територій, де мешкає дещо більша кількість угорців. А щодо тих, де вони реально в діаспорі, наша першочергова мета – збереження та підтримка цих маленьких громад. Поділяю думку представника трансильванської угорської діаспори Барни Бодового, котрий каже, що якщо зникне угорська діаспора, це звузить кордони нації та мови. Тому вважаю важливим підтримувати та піклуватися про тих, хто живе в діаспорі.
– Які кроки для цього робить Товариство угорської культури Закарпаття?
– Розпочалися позитивні процеси, що зміцнювали громаду. Такими були, зокрема, міжнародна зустріч хорових і танцювальних колективів «Золота осінь», яка відбулася в Тячеві, щорічний конкурс декламаторів, який щоразу проводиться в різних населених пунктах регіону, День Бетлена в Хусті, відзначення Дня святого Іштвана в Солотвині, місцеві меморіальні заходи, ушанування. Важливу роль у громадах відіграють фольклорні колективи, майстер-класи, які вони проводять, а також виступ Закарпатського обласного угорського драмтеатру, який відбувається один-два рази на рік. На жаль, через епідемію та війну кількість подій зменшилася, але основні меморіальні заходи ми все ж проводимо, хоча й у вузькому колі. У всіх школах відбулися свята на Миколая, на Різдво. Вишківські школярі щороку ходять колядувати за межі навчального закладу, в установи, організації, навіть у Хустську гімназію №4. Так потрібно робити, відвідувати одне одного, адже у важкі часи можемо розраховувати лише одне на одного.
– Яким було зменшення угорської громади Верхньотисянського регіону в останні роки і яким з великою хвилею біженців після початку війни?
– Із 2001 року в Україні не проводився перепис, тому ми можемо покладатися лише на оцінки щодо населення. Одне можна сказати точно: воно скорочується, зменшується і кількість угорців. На мій погляд, є декілька причин цього. З одного боку, економічна складова: багато людей покинули батьківщину в пошуках кращого життя, а з іншого – політична: серйозну еміграцію спричинила війна та пов’язане з нею об’єднання родин. Водночас я не втрачаю надію, адже є багато людей, які не розірвали стосунки з рідним краєм, не продали житло, мабуть, вірячи, що коли ситуація нормалізується, тут буде сприятлива для життя ситуація, бо по-справжньому бути вдома можна лише на батьківщині.
– Товариство угорської культури Закарпаття співпрацює з церквами та навчальними закладами для збереження угорської громади Верхньотисянського регіону?
– Церква відіграє важливу роль у збереженні громади. Тому ми маємо велику спільну відповідальність. Приємно відчувати, що церква завжди присутня, підтримує майже всі наші заходи. Бо вона, а також школа та громада завжди залежали одне від одного.
Майбутнє за освітою. Зараз, коли є позитивні зміни в галузі освіти та мовного законодавства, ми пам’ятаємо про те, що навіть у дуже складних попередніх умовах навчання розпочалося в усіх угорськомовних школах. Це було непросто, але відбулося, за що вдячність усім працівникам відділів освіти. В угорськомовних школах Верхньотисянського регіону навчаються 1210 учнів, у дитсадках – 376 вихованців, тож загалом у наших навчальних закладах 1586 дітей.
– Яка кількість членів ТУКЗ-КМКС у Верхньотисянському регіоні?
– На початку 1990 років у Верхньотисянському регіоні було приблизно 17 тисяч угорців, з них членами Товариства угорської культури Закарпаття (після створення в 1989 році) стали 2 278 людей. Згідно з даними протоколу засідання в лютому 1999-го, кількість членів організації становила 4 025 осіб. За даними загальних зборів 2023 року, їх нараховується 4 894. Зокрема в Солотвині – 624, Буштині – 224, Кобилецькій поляні – 139, Хусті – 920, Ясіня – 136, Великому Бичкові – 138, Рахові – 145, Свидовці – 51, Діловому – 50, Тересві – 65, Богдані – 40, Тячеві – 419, Вишкові – 1 943 осіб. Це свідчить про те, що наша громада хоче жити, вона вирішує бути. Проте останнім часом я помітив зменшення кількості членів. Тому потрібно ще більше підтримувати наші громади, приділяти увагу одне одному.
– Скільки людей купують газету «Карпатолйо» у Верхньотисянському регіоні?
– Видання Товариства угорської культури Закарпаття ми розповсюджуємо із самого початку. Наразі в регіон доставляють 879 газет «Карпатолйо» і 130 «Карпатського об’єктива». Вважаю, що важливо мати пресу, яка сприяє ясності. Не можна здаватися, бо здатися легко, але почати знову дуже важко. Тому закликаю продовжувати виписувати наші щотижневі газети.
– Які стосунки між місцевими угорцями та румунами, а також українцями, що становлять більшість населення?
– Ми живемо в діаспорі. Важливо ставитися одне до одного з належною повагою, поважати цінності та традиції одне одного, адже наш світ, наш край дуже різнобарвний, ми складаємо барвистий букет. Бережімо одне одного, тому що ми повинні творити цей світ разом, ми залежимо одне від одного.
Насамкінець хочу подякувати всім, хто приділяє нам увагу, хто переживає за долю угорців, які живуть у діаспорі, подякувати за співчуття і дієву підтримку Угорщини. Бажаю всім мирного та щасливого Нового року!
Про угорську діаспору треба піклуватися, займатися нею, показувати радощі, а також звертати увагу на проблеми, шукати їх вирішення. Адже вони наша крайня лінія захисту.
18 листопада 1944 року десятки тисяч ні в чому не винних закарпатських чоловіків угорської та німецької національності були вивезені радянським режимом на так звані «триденні роботи» для відбудови після Другої світової війни. Це був Голокост закарпатських угорців, який спричинив глибокі рани кожній без винятку закарпатській угорській родині, бо три дні перетворилися на місяці, потім на роки, під час яких загинули десятки тисяч людей. Щороку в листопаді закарпатські угорці згадують жертв депортації.
Громадська організація «Про Культура Субкарпатіка», Закарпатський угорський інститут ім.Ференца Ракоці ІІ та місцеві церкви провели меморіальний захід і цьогоріч. 17 листопада на подвір’ї ЗУІ присутні поклали вінок до статуї Петера Матла «Gúzsban». Після цього відбулося екуменічне богослужіння в реформатській церкві Берегова, яке провели настоятель римо-католицької парафії Янош Молнар, пастор реформатської церкви Ференц Тарацкезі та настоятель греко-католицької парафії Іштван Мароші.
Адам Штіфтер, заступник державного секретаря з питань розвитку східних відносин Міністерства закордонних справ і торгівлі, відзначив: «79 років після трагедії на всіх нас лежить велика відповідальність. Не тільки для істориків, а й для всіх угорців як спадкоємців нашого минулого. Наше завдання – якомога детальніше розкрити долю наших предків і зберегти пам’ять про них для нащадків. Адже немає майбутнього у народу, який не пам’ятає власного минулого. Сьогодні ми згадуємо одну з найбільших трагедій угорського народу та Європи. 79 років тому людей змушували працювати в нелюдських умовах. Майже третина викрадених так і не змогла повернутися додому».
Заступник держсекретаря підкреслив, що підтримка закарпатської угорської громади триває. «Ми зробимо все можливе, щоб навіть у нинішній ситуації забезпечити функціонування закарпатських угорських організацій», – сказав Адам Штіфтер.
Після цього ректор ЗУІ Іштван Черничко згадав те, що сталося 79 років тому: «Зараз ми пам’ятаємо про багатотисячних вивезених чоловіків, а також про тих, хто залишився вдома, хто з надією чекав, коли їхні близькі повернуться додому з таборів».
Після промов традиційно зачитали імена чоловіків, яких вивезли з Берегова та які загинули на «маленьких роботах».
Відтак поклали вінки пам’яті до стіни реформатської церкви.
Після цього учасники пройшли маршем містом зі свічками та поклали вінки пам’яті до меморіальної дошки біля входу Берегівського ліцею ім.Т.Шевченка, а також на площі Сена біля пам’ятника жертвам «маленьких робіт».
23 жовтня 67-ту річницю Угорської революції та визвольної боротьби у Мукачеві відзначили зворушливим виступом.
Присутніх на меморіальному заході, який відбувся в Угорському домі ім. Мігая Мункачі, першим привітав провідний консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Арон Чех. «Хай сила духу та витримка героїв 56-го і надалі слугують прикладом для угорської громади Мукачева, які пізнали чимало випробувань, котрі, відстоюючи свою правду, довели, що є гідними послідовниками своїх відважних предків», – наголосив дипломат. Він також запевнив, що уряд Угорщини і надалі підтримуватиме закарпатських угорців, зокрема молодь. Щодо скандалу навколо середньої школи імені Ференца Ракоці, консул, звертаючись до присутніх вчителів та учнів навчального закладу, підкреслив: «Залишайтеся і продовжуйте боротися, бажаю вам для цього багато сил!»
Відтак менеджерка Угорського дому Аніта Пфайфер покликала на сцену учнів Мукачівського ліцею ім. святого Іштвана та середньої школи ім. Ференца Ракоці. Виступ відобразив події, які сталися в столиці Угорщини 23 жовтня 1956 року, коли відчай і бажання свободи призвели до революції та боротьби за незалежність, що привернуло увагу всього світу до країни з десятимільйонним населенням у серці Європи. Виступ, який супроводжувала увертюра «Егмонт» Бетховена, композиція, яка найчастіше звучала під час Угорської революції та боротьби за незалежність, нагадав атмосферу того часу. Мукачівські школярі зачитували уривки із щоденників про ті події, вказуючи на те, що угорська революція 1956 року була першим протистоянням комуністичній диктатурі та радянськими імперськими прагненнями; протиставляла партійній державі демократичний парламентаризм, гнобленню – національну свідомість, таким чином угорці стали прикладом для народів, які борються за незалежність і свободу.
Після виступу дітей своїми думками поділився краєзнавець Бейла Попович, наголошуючи на одному з визначальних меседжів подій 1956 року, що за збереження та свободу треба боротися. «Я пригадав твір Мадача. У «Трагедії людини» Адам формулює сенс життя, коли каже, що метою життя – це боротьба», – зазначив він. «Щоби сформулювати для себе те, що є важливим і без чого ми не можемо жити, але бачити і хороше. Якщо ми зрозуміємо цей сенс, то робитимемо свою справу з чистим серцем, з ентузіазмом, не чекаючи нічого натомість, бо в цьому вся суть», – додав Бейла Попович.
«Свободу, життя мають лише ті, хто щодня має боротися за них», — процитував він думку з «Фауста» Ґьоте. «Насправді це і є наше життя. Якщо озирнутися на минулу тисячу років угорського народу, то нам завжди потрібно було щось робити, щоб і тепер продовжувати говорити угорською. І якщо я дивлюся на сьогодення, то ми повинні так само боротися за наші школи, з чистим серцем, ентузіазмом, наполегливо, тримаючись за руки, зміцнюючи також наші громади. І, покладаючись на Бога, черпаючи сили з Нього, підбадьорюючи один одного, я впевнений, що ми зможемо досягти поставлених цілей. Це те, що робить події 56-го актуальними», – наголосив краєзнавець.
