Протягом 9-11 жовтня у трьох закарпатських містах – Мукачеві, Берегові та Виноградові – відбувся показ вистави «Плацид, або гра зі смертю». Спільну постановку Комітету національної пам’яті та «Сядь ближче продакшн» (Ülj Közelebb Produkció) берегівчани побачили 10 жовтня на сцені Закарпатського обласного угорського драматичного театру.
У центрі постановки зворушлива історія ченця-бенедиктинця Плацида Олофссона, який зміг зберегти душевний спокій і віру навіть після проходження через пекло ГУЛАГу. Постать священника, який прожив до ста років, і сьогодні може може слугувати орієнтиром для молоді, а для людей старшого віку – нагадуванням, що віра та людяність – підтримуюча сила за будь-яких обставин.
Режисер постановки Бендеґуз Безереді, автори тексту Борбала Сабов та Пьорже Фегер. Плацида Олофссона зіграв Андраш Шютев, а роль смерті та кількох інших персонажів – Золтан Безереді, лауреат премій Кошута та Марі Ясаї.
Сюжет п’єси починається з алегоричної зустрічі: за отцем Плацидом приходить смерть, цього разу тримаючи не косу, а весло. Вона цинічна, глузлива й трохи втомлена, знає, що колись їй доведеться мати справу з усіма людьми. Молодий чернець починає з нею торгуватися, бо відчуває, що ще не виконав своєї місії. Після цього глядачі стають свідками, як жахіття ГУЛАГу змінює життя отця Плацида, як він стає духовною опорою для своїх ув’язнених товаришів.
П’єса заснована на книзі Ержебет Ежіаш «Щит віри. Життя отця Плацида Олофссона», а також на автобіографічних мемуарах ченця. Вистава розповідає не лише про роки страждань, а й про моменти, коли отець Плацид з гумором та вірою боровся з жорстокістю. Один із найважливіших меседжів постановки, що навіть посеред найбільших страждань можна зберегти людську гідність.
Глядачі дізналися історії з життя отця Плацида. Зокрема, як він викинув листа з поїзда для в’язнів, який зрештою дістався до його матері, або як «проспівав» у в’язниці Шопронкьогіда, що він священик, тому може приймати сповіді. Вистава пронизана гумором і життєрадісністю, адже отець Плацид вважав, що без пошуку радості неможливо вижити.
Чотири правила, сформульовані в роки ув’язнення в ГУЛАГу, досі цитуються багатьма:
Страждання не слід драматизувати! Не варто скаржитися, бо це робить людину слабшою.
Для виживання необхідна радість. Тому ми повинні помічати та свідомо шукати маленькі радощі життя.
Ми не ідеальні, але ми повинні показати тут і зараз, що ми відрізняємося від тих, хто нас викрадає. Це мобілізує життєві енергії.
Легше тим, хто має за що триматися. Ми, віруючі, якщо тримаємося за Господа, усвідомлюємо, що Він також хоче, щоб ми вижили.
Описана історія не лише нагадує уроки минулого, а й має послання сьогоденню. У час, коли світ знову обтяжений війною, страхом і невизначеністю, приклад людини, яка змогла запалити світло навіть у найглибшій темряві, набуває особливого значення.
На показ завітав і очільник Комітету національної пам’яті Віктор Аттіла Шовш. На його думку, життя отця Плацида Олофссона досі є взірцем сили віри та витримки. Він згадав зворушливий вчинок ченця-бенедиктинця, коли той викинув з поїзда лист до своєї матері, і «завдяки Божій благодаті він дійшов до адресата».
Життя отця Плацида особливе не лише через ті десять років, проведені у ГУЛАГу, але й тому, що протягом усього свого життя він проповідував відповідальність за полеглих та повагу до людської гідності. «Завдання, яке важливе для всіх нас, де б ми не жили у світі: зберегти нашу національну ідентичність і віру», – наголосив він.
На завершення гість закликав присутніх «щодня дякувати за щось добре, щось прекрасне», навіть серед труднощів повсякденного життя, і передавати цю надію та силу дітям та онукам, бо «тут, у Карпатському басейні, угорська мова та приклад попередників дають сили».
На думку в.о. директорки Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіни Шін, вистава «Плацид, або гра зі смертю» має особливе значення для всіх закарпатських угорців, оскільки «подає приклад в особі отця Плацида, з якого можемо черпати багато сил і навчитися виходити сильнішими навіть із найважчих ситуацій».
За її словами, театр мав за честь долучитися до організації гастрольного туру Закарпаттям, оскільки культурні заходи сьогодні мають особливу місію: «Наша місія поширювати через культурні заходи угорське слово та підбадьорювати тих, хто живе тут у воєнних умовах».
На думку очільниці театру, ентузіазм та завзяття глядачів доводять, що сила культури й сьогодні об’єднує громаду: «Глядачі регулярно відвідують наші вистави, незважаючи на всі труднощі – це дає нам сили продовжувати».
Вона також повідомила, що Закарпатський обласний угорський драматичний театр готує на жовтень насичену програму. У рамках Прогрмаи «Деріне» на Мукачівщині та Ужгородщині організовується понад тридцять культурних заходів. Зокрема, готують прем’єру постановки за п’єсою Марка Твена «Адам і Єва».
8 жовтня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі відкрилася виставка представниць Асоціації творчих жінок Закарпаття «Нова форма».
Директор Угорського дому ім. Мігая Мункачі Йосип Торпої, вітаючи присутніх, наголосив: «Ми дуже раді, що мисткині звернулися до нас з ініціативою організувати експозицію в Мукачеві. Відкривати її – особлива приємність, адже цього разу зі своєю творчістю мукачівців знайомлять одразу чотири художниці, твори яких різняться, проте однаково зацікавлюють ідеями та рівнем виконання».
«Кожна з чотирьох художниць – мистецьке явище в нашому краї, неповторна індивідуальність. Надія Пономаренко створює прекрасні роботи в графіці та живописі з дуже продуманими композиціями. Людмила Корж-Радько, яка є відомою для багатьох галерей Європи, інтегрує власну стилістику, спираючись на японську графіку. Одарка Долгош створює нову хвилю в живописі та графіці своїми акварелями й акриловими роботами. Олена Кондратюк втілює нову форму в живописі завдяки олійним картинам і контрастним кольорам, – зазначив живописець, мистецтвознавець, педагог, доцент кафедри образотворчого мистецтва Закарпатської академії мистецтв Аттіла Коприва. – На мою думку, це чудовий подарунок мешканцям Мукачева, адже в цій залі роботи сприймаються інакше, ніж будь-де».
Долучилися до вітань з нагоди презентації доробку високопрофесійних і самобутніх художниць, викладачок Закарпатської академії мистецтв, ректор вишу, професор, доктор мистецтвознавства Михайло Приймич, проректорка, кандидатка мистецтвознавства, членкиня Асоціації творчих жінок Закарпаття «Нова форма» Оксана Гаврош, голова Закарпатської організації Національної спілки художників України, народний художник України Борис Кузьма.
На завершення виступила очільниця Асоціації творчих жінок Закарпаття «Нова форма», художниця Одарка Долгош. Вона подякувала всім присутнім за цікавість до виставки, а також Угорському дому ім. Мігая Мункачі за теплий дружній прийом.
Атмосферу відкриття експозиції підкреслила гра на саксофоні Олексія Маргичева.
Виставка «Чотири виміри» об’єднала роботи, виконані в різних техніках і жанрах. Чотири жінки, чотири світогляди, чотири мисткині та їхні неповторні творчі манери. Кожна пропонує глядачеві свій особистий вимір – глибину занурення у світ почуттів, думок, інтерпретацій.
Історія про магію, дружбу, толерантність і можливість долати бар’єри ожила на сцені Закарпатського муздрамтеатру. Тут презентували глядачам інклюзивну казку «Тихе вушко». Її герої – зайчик із вадами слуху та його друзі, які вирушають на пошуки чарівної мушлі, щоб подарувати йому можливість почути світ.
Протягом 17-21 вересня в Ужгороді відбувся вже шостий міжнародний фестиваль «Монологи над Ужем». За останні роки на майданчиках заходу виступило понад 40 українських та 15 іноземних, переважно європейських, театральних труп. Цього року, крім митців з Польщі, Словаччини, Вірменії та з різних областей України, до фестивалю долучився Закарпатський обласний угорський драматичний театр.
21 вересня на малій сцені Закарпатського обласного музично-драматичного театру моновиставу за мотивами твору Шандора Петефі «Вітязь Янош» представила Аніта Поляк. Режисер постановки «Перлина мого серця» – Аттіла Віднянський. Угорськомовний виступ супроводжували титри українською мовою.
Виконуюча обов’язки директора Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін наголосила, що для їхнього колективу надзвичайно важливо брати участь у професійних конкурсах.
– Саме тому ми, відповідно до своїх можливостей, відгукуємося на кожне запрошення взяти участь у таких професійних зустрічах. Таким чином долучилися і до 6-го міжнародного фестивалю «Монологи над Ужем» в обласному центрі, де представили монодраму «Вітязь Янош» у виконанні Аніти Поляк. Звісно, ми завжди хвилюємося, коли середовище виступу нам незнайоме, тому це випробування на міцність для трупи.
Монодрама за п’єсою Шандора Петефі «Вітязь Янош» під назвою «Перлина мого серця» була представлена в Берегові у грудні 2024 року. Від директорки театру ми дізналися, що репетиції проходили за досить несприятливих умов, оскільки в той час ускладнювали роботу вимкнення електроенергії, повітряні тривоги, холод та проблеми з опаленням театру, які існують уже понад три десятиліття.
– Але через ці труднощі не зникло бажання уродженки села Боржава Аніти Поляк, яка, будучи на той час випускницею Капошварського університету, вирішила щось дати угорському глядачеві на Закарпатті, а також підтримувати зв’язок із громадою, яка її виховала. Саме це найбільше рухало процес репетицій, це бажання, ця мета. Аттіла Віднянський допомагав їй як наставник, як класний керівник. Тему теж запропонував він, оскільки Аніта грала головну роль у постановці «Вітязя Яноша» на великій сцені, – повідомила Едіна Шін. Вона зазначила, що дуже задоволені монодрамою, бо, на жаль, технічні умови досить обмежені через війну, але монодрама – це жанр, який може подарувати глядачеві враження, що дорівнюють емоціям великої сцени.
Аніта Поляк у цій виставі виконала ролі понад десяти персонажів із мінімальним реквізитом. Зміст 27 частин поеми акторка представила глядачеві за годину з такою легкістю, ніби насправді грала велика трупа. Власне, все це відбулося завдяки таланту, голосу та міміці, техніці рухів Аніти Поляк, а також за допомогою капелюха, перуки чи якогось іншого предмета, характерних для певних персонажів, котрі дістаються із шафи, що символізує книгу.
– Коли актор досягає певного етапу свого життя, коли вирішує зіграти в моновиставі, монодрамі, це завжди початок. Ця робота, яку ніколи не можна назвати завершеною. Це постійний розвиток, який я обрала тому, що він поза віком і часом, тому що любов завжди оточує нас, коли ми маленькі, коли ми дорослі, а сміливість потрібна в усіх сферах життя. Кількість ролей, а саме те, що можна зіграти 11 персонажів в одній виставі, буде викликом і у 40, і у 60, і тепер у 25, – зазначає Аніта Поляк, яка, охоплена емоціями, ледь могла говорити після оплесків, що відзначили виступ, бо, за її словами, саме в цей момент людина усвідомлює, що такі дрібниці мають найбільше значення. Акторка зізналася, що не очікувала таких оплесків. – Я грала на кількох майданчиках, ми також були на фестивалі в Кішварді, але ніде я не отримувала такої енергії, такої любові, я дуже вдячна за це. Найкраще – грати вдома, для тих людей, які нас люблять, знають і цікавляться нами. Можливість представляти наш театр на цьому фестивалі – це велике благословення в житті, – сказала акторка, висловивши вдячність усім, хто допоміг їй у цьому проєкті.
У залі був присутній Василь Неволов, український письменник, драматург, перекладач, театрознавець, Заслужений діяч мистецтв України, керівник творчого об’єднання драматургів Київської організації Національної спілки письменників України, Товариства «Українське театральне партнерство». Кандидат мистецтвознавства протягом останніх десятиліть очолював журі численних міжнародних фестивалів, але цей виступ полонив і його.
– Ми схвильовані, бо вистава занурила нас у дивовижний світ уяви великого поета світового рівня Шандора Петефі через почуття кохання, практично ставши віхою 6-го фестивалю «Монологи над Ужем» та донісши важливе послання до глядачів. Молода акторка, яка так різноманітно зіграла різних персонажів у виставі, та ідея режисера також заслуговують на похвалу. Я знаю Аттілу Віднянського, який закінчив наш навчальний заклад, Інститут Карпенка-Карого, де я працюю професором, і я радий, що у нас є такий випускник європейського рівня, – сказав він, ставши навколішки перед Анітою Поляк, щоб привітати її та вручити грамоту, квіти й одну зі своїх книг.
– Мені було приємно відзначити, що сьогодні тут, в Ужгороді, де ми зустріли змішану угорсько-українську аудиторію, сприйняли нашу виставу. І ми побачили сльози радості в очах не лише угорської аудиторії, а й української. Саме це і є театр, котрий торкається людей, як і твори Шандора Петефі, – наголосила Едіна Шін. – До того ж ця історія — вічна історія про кохання, людяність, витримку, наполегливість та вірність. Ми не могли б подарувати сьогоднішнім глядачам більш прекрасніші ідеї та чистіше джерело. Нам особливо приємні відгуки, які ми отримали від українського театрального світу. Адже на цьому заході були присутні театральні критики, театрознавці, есеїсти і всі поділилися думками та враженнями про нашу виставу. Це такий чудовий загальнонаціональний відгук, який підтверджує, що варто продовжувати роботу, роботу угорського театру в Берегові.
У п’єсі також звучить голос відомої угорської акторки Марі Теречік, котру Аттіла Віднянський попросив продекламувати уривок великої вистави «Вітязь Янош» в Національному театрі Угорщини.
– Я хотіла, щоб це було щось потойбічне, щось, чому люди не обов’язково могли б присвоїти обличчя, але отримати відчуття. Марі Теречік стала однією з перлин вистави, – каже Аніта Поляк.
Виставу з минулого грудня кілька разів показували в Берегові. У планах привезти її в різні населені пункти краю, наразі триває робота над втіленням ідеї, яку сподіваються реалізувати ще в цьому році або ж у першій половині наступного.
– Ця тема поза часом. У яку б епоху її не виконували, вона мала успіх. Крім того, ми можемо торкнутися за допомогою цієї вистави представників різних поколінь, кожен, як діти, так і дорослі, знайдуть у ній щось таке, що торкається серця, – додає керівниця театру.
17 вересня в стінах консульства Угорщини в Берегові відкрилася виставка робіт художника, лауреата премії ім. Мігая Мункачі Ференца Коки (1934–1997). На експозиції, організованій з нагоди 90-річчя дня народження митця, представили оригінали та копії робіт художника.
Консулка Андрея Фюлеп, відкриваючи виставку, наголосила, що захід основний серед серії подій, організованих з нагоди ювілейної дати. В його рамках берегівчани мають можливість відчути унікальний світ художника.
Керівник консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар наголосив на культурній місії дипломатичної установи. За його словами, окрім дипломатичних завдань, співробітники консульства протягом багатьох років регулярно організовують виставки, зміцнюючи угорську культуру та мистецтво Закарпаття. Консул додав, що в нашому краї проживає багато талановитих митців.
Виставлені роботи представила кураторка мистецького фонду Ференца Коки Валерія Молнар. Вона пояснила зміст робіт та ознайомила з творчим шляхом художника. Ференц Кока закінчив Угорську академію образотворчих мистецтв у Будапешті, навчаючись у Ауреля Берната. Між 1963 і 1966 роками був стипендіатом Дерковича, а в 1973 році його талант був відзначений премією Мункачі. Художник брав участь у численних престижних вітчизняних та міжнародних виставках: у Парижі в 1970 році, в Базелі в 1989 році та в Будапешті в 1997 році. Його персональні виставки мали великий успіх у багатьох містах, поки трагічний випадок не обірвав кар’єру. Роботи Ференца Коки зараз можна знайти в Угорській національній галереї та інших видатних колекціях.
Насамкінець Валерія Молнар наголосила, що мистецтво здатне зняти з людини тягарі повсякденного життя та піднести до духовних висот, де душа може вільно дихати.
Мистецтво має ту особливу силу, яка може підняти, об’єднати та переосмислити світ.
Містичне підземелля Ужгородського замку на вечір стало ще містичнішим. У ньому ожила історія про Ірода. «Ірод» – це сакральна вистава за п’єсою закарпатського драматурга Олександра Гавроша. Постановку створила головна режисерка театру ляльок «Бавка» Наталія Орешнікова у тандемі з львівською сценографкою Інессою Кульчицькою.
У цифрову епоху, коли екрани часто замінюють реальні враження, особливо важливо, щоб найменші мешканці краю мали можливість ознайомитися з магією класичних казок. Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС) за підтримки Фонду національного співробітництва організувало показ лялькових вистав у 20 угорських дитячих садках області. Мета ініціативи – забезпечити дітям враження рідною мовою в ігровій формі.
Нова програма громадської організації, орієнтована на малечу, є відповіддю на давно відчутний дефіцит: дедалі менше живих угорськомовних вистав потрапляє до дитячих садків Закарпаття. Розуміючи це, Товариство подало грантову заявку до Фонду національного співробітництва й завдяки одержаній підтримці забезпечить показ вистав лялькового театру, спеціально розроблених для дітей віком 2–6 років.
Перший із серії спектаклів представили 11 липня в дитячих садках Великої Доброні й Тісаагтелека. Вистава під назвою «Весілля ворони та миші» не лише весела, а й повчальна. Барвисті персонажі та грайлива, гумористична історія про тварин швидко завоювали дитячі серця. У пізнавальній формі казка розповідає про дружбу, прийняття відмінностей та повагу до них.
Особлива цінність таких заходів полягає в тому, що малеча бачить вистави рідною мовою. Ляльковий театр розважає дітей, збагачує їхній словниковий запас, розширює сферу вживання угорської мови, сприяє зміцненню культурної ідентичності, емоційному та соціальному розвитку.
Важливість ініціативи підтверджують і педагоги, адже казки та ляльковий театр надзвичайно цінні засоби розвитку малечі.
Гастролі лялькового театру триватимуть упродовж наступних тижнів, наближаючи магію та силу казок до ще більшої кількості вихованців дитячих садків.
«Чарлі і шоколадна фабрика» – нова вистава Закарпатського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім.братів Шерегіїв. Її представлять глядачам у Міжнародний день захисту дітей. Це – восьма прем’єра сезону і, з огляду на продаж квитків – дуже очікувана.
З нагоди Дня угорської культури Генеральне консульство Угорщини в Ужгороді у співпраці з Товариством культури львівських угорців організувало виставку робіт живописця, графіка, портретиста-карикатуриста Маріона Ілку (27. 05. 1933 р., Ужгород – 25. 01. 2003 р., Львів). Експозиція присвячена закарпатським митцям та громадським діячам. На урочисте відкриття, яке відбулося у стінах дипломатичного відомства, завітали представники культурних та громадських організацій угорців Закарпаття та Львова.
– Сьогоднішній захід – нагода відзначити День угорської культури. 22 січня – не червоний день в календарі, проте для нас такий самий важливий, як інші визначні дати в угорській історії, – наголосив на відкритті Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї, назвавши символічним, що дата Дня угорської культури та День соборності України збігаються.
Дипломат наголосив, що ми вшановуємо пам’ять закарпатського живописця, графіка, портретиста-карикатуриста Маріона Ілку, котрий водночас був засновником багаторічним головою Товариства культури львівських угорців. У 2023 році за підтримки Генерального консульства Угорщини в Ужгороді на Личаківському цвинтарі у Львові було оновлено пам’ятник на могилі художника, який помер у 2003 році, а за останні роки по всій Україні організували численні виставки його робіт. Альбом «Портретна галерея Карпатського басейну», виданий у вигляді книги, містить 110 портретних карикатур на відомих особистостей (політиків, письменників, поетів, художників Карпатського басейну).
– Маріон Ілку був майстром карикатури, створив близько 400 карикатур на письменників, художників та громадських діячів Карпатського басейну. Сьогодні тут є люди, риси обличчя яких можна впізнати на карикатурах. З розповідей його колег і знайомих ми знаємо, що він дуже любив цей жанр, завжди мав із собою зошит і олівець, майже постійно малював, а чи не найкраще розкривався в жанрі карикатури. Більшість людей, зображених на представлених тут роботах, ми знаємо і впізнаємо, тож можемо визначити, що вони справді відповідають дійсності, – зазначив Йожеф Бачкаї, додавши, що збереження пам’яті Маріона Ілку та популяризація його творчості – залишаються в пріоритеті.
Маріон Ілку після закінчення школи в обласному центрі вступив на навчання в Ужгородське училище прикладного мистецтва, де навчався протягом 1947 – 1952 років. Його вчителями були Йосип Бокшай, Федір Манайло, Андрій Коцка, Ернест Контратович. Протягом 1952–1958 років навчався у Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва. Там його вчителями були Роман Сельський та Данило Довбушинський. У 1961 році вступив у Національну Спілку художників України. З 1982 року був викладачем, доцентом Львівської національної академії мистецтв. Протягом 1989 – 2003 років був засновником і головою Товариства культури львівських угорців. Протягом 1964 – 2000 років брав участь у багатьох пленерах, зокрема, у Дзінтарі (Латвія), Гурзуфі (Грузія), Сенежі (Росія), Хості (Грузія), Гайдубесермені, Гортобаді, Берекфюрдо та ін.
Мав індивідуальні (вибрані) виставки в Ризі, Москві, Львові, Гайдубесермені, Ніредьгазі, Ужгороді. Був учасником групових всесоюзних і республіканських виставок у Москві та Києві, експозицій закарпатських художників у Будапешті та Ужгороді. Його громадські твори (мозаїчні панно) можна побачити на житловому будинку у Львові, на будівлі газовимірювальної станції в селі Часлівці на Ужгородщині, на автобусній станції Солець у Львівській області. Його роботи можна знайти в колекціях у Харкові, Гайдубесермені, Гортобаді, Берекфюрдо, Ужгороді, Львові, Мукачеві, Одесі, Києві. Був відзначений численними нагородами.
Представник Товариства культури львівських угорців, співорганізатор виставки Габор Сарваш у своїх спогадах розповів, що Маріон Ілку став відомим як художник, але став визнаною фігурою карикатурного мистецтва в усьому світі.
– Я неодноразово був свідком, як під час нарад і конференцій він діставав із сумки олівець і альбом для малювання, його погляд починав блукати, і він ніби переносився в інший вимір. Траплялося, що за один раз він виготовляв по 20-30 портретних карикатур, і все це з легкістю, грайливо, як тонкий психолог, зображував особистість і внутрішнє «я» людей. Мистецьку велич Маріона Ілку найкраще описав його друг, закарпатський поет, письменник і журналіст Шандор Горват у своєму есе «Грати можна тільки серйозно». Якщо Маріон зараз дивиться на нас із небес, я впевнений, що він безмірно щасливий, адже бачить, що його праця не була марною, – зазначив Габор Сарваш і, подякувавши організаторам, наголосив на важливості збереження культурної спадщини Маріона Ілку та її представлення публіці, особливо в його рідному місті Ужгороді.
Діяльність митця також високо оцінили перший заступник голови Закарпатської обласної ради Андрій Шекета та директор обласного департаменту культури Євген Тищук, наголосивши на важливості культурно-дипломатичної діяльності Генконсульства.
Виставку можна відвідати протягом місяця за попереднім записом.
У стінах консульства Угорщини в Берегові 23 січня відбулося урочисте відкриття експозиції робіт художника, уродженця села Фанчиково Іштвана Кутлана. Захід приурочили Дню угорської культури.
Присутніх на заході привітала консулка Андрея Фюлеп. Вона зокрема повідомила, що виставлені роботи – картини з колекції Ласла Ковача.
Іштван Кутлан, художник із Фанчикова, народився в сім’ї фермерів. З дитинства багато малював, а після закінчення навчання працював учителем малювання та фізкультури. Крім того, займався єдиноборством на професійному рівні, влітку проводив художні пленери, а також став автором абетки для угорськомовних шкіл.
«Відкриттям виставки наше дипломатичне представництво відзначає День угорської культури, річницю написання тексту національної молитви угорського народу, символу угорської єдності – гімну. Як відомо, Ференц Келчеї написав твір у 1823 році, на зорі національного відродження, в епоху реформ, коли угорці та Угорщина стали на новий шлях», – повідомила консул.
«Виставкою робіт художника Іштвана Кутлана берегівське консульство також прагне звернути увагу на значний внесок угорських митців Закарпаття у розвиток угорської культури», – наголосив, у свою чергу очільник Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар. Відзначаючи творчість художника, який мав виставки у Празі, Будапешті, Ужгороді, Мукачеві та Берегові, дипломат зазначив, що Іштван Кутлан відомий переважно своїми натюрмортами та пейзажами. «Він переніс на полотно край вздовж Тиси, а також увіковічнив величну ріку на стількох картинах, що його справедливо називають «художником Тиси», – наголосив дипломат, додавши, що митець був відомим і як педагог, і як спортсмен, а пам’ять про нього й сьогодні зберігає міжнародний юнацький турнір з вільної боротьби його імені, який з 2007 року щороку проходить у Виноградові. «Нинішній захід є гідним символом того, що закарпатські угорці пишаються своїм минулим, будуючи майбутнє», – наголосив Іштван Дєбнар.
Влсник колекції виставлених картин Ласло Ковач під час виступу до вищезгаданого додав, що Іштван Кутлан навчався також у відомій приватній французькій школі живопису та скульптури –Академії Жульєна, де один із його вчителів виготовив бюст художника. Кутлан вважав прикладом для наслідування художника Шимона Голлоші та підтримував дружні стосунки з відомими закарпатськими художниками Адальбертом Ерделі, Йосипом Бокшаєм, з яким вони разом малювали ікони греко-католицької церкви у Фанчикові в 1933 році, а також із Андрієм Коцкою.
Після виступів учень 9 класу Берегівського ліцею ім. Габора Бетлена продекламував національний гімн.
Насамкінець представив себе новий співробітник консульства Угорщини в Берегові – Дьорд Балог, котрий досі працював у Трансільванії.
