16 листопада у Свалявському меморіальному парку згадали найбільшу трагедію в історії закарпатських угорців. Події 80-річної давнини досі залишаються глибоко в колективній пам’яті громади. Депортація та жорстокість торкнулися майже кожної закарпатської угорської родини. Було мало сімей, членів якої не вивезли на триденні «маленькі роботи», що тривали роками. Багато хто з цих людей уже ніколи не повернувся додому.
Закарпатська угорська громада кожного року згадує про масову депортацію на національному ґрунті, яка відбулася після Другої світової війни. Згідно з даними досліджень, близько 40 тисяч чоловіків було вивезено радянською владою на триденні «маленькі роботи».
Цьогоріч у меморіальному парку, створеному на території колишнього концентраційного табору в Сваляві, також зібралися мешканці з усіх куточків Закарпаття, аби вклонитися пам’яті невинних жертв.
Голова комісії Свалявського меморіального парку Мігай Товт, вітаючи присутніх, наголосив, що вже третій рік поспіль ушанування відбувається в умовах війни росії проти України. «Відзначаючи 80-річчя репресій угорського та німецького чоловічого населення краю, ми з болем у серці згадуємо й те, що в нашій країні вже 1000 днів триває війна. Та попри воєнну ситуацію комісія Меморіального парку продовжувала з’ясовувати імена жертв «маленьких робіт», – зазначив Мігай Товт і додав, що в Мукачівському замку після пів року вимушеної перерви знову діє постійна експозиція, присвячена пам’яті закарпатських жертв сталінських репресій. Відтак подякував закарпатським та угорським фахівцям за продовження нелегкої дослідницької роботи, а також уряду Угорщини, який сприяє її проведенню. Затим Мігай Товт закликав присутніх ушанувати пам’ять хвилиною мовчання.
Гостем заходу став депутат парламенту Угорщини Карой Панцел. Під час свого виступу політик наголосив: «По п’ять. Закарпатці, угорці, русини, німці, яких за таємним наказом вивозили на примусові роботи, вишиковувалися по п’ять. Після пекла Другої світової війни, коли всі хотіли миру і спокою, почалася етнічна чистка». Радянська імперія знищувала угорську націю з практичним досвідом, свідомо. Сталін казав: «Угорське питання – вагонне питання». Навіть сама назва «Свалява» викликає в багатьох болючі спогади, відкриває рану, яка ніколи не загоїться повністю. Облаштований тут меморіальний парк нагадує, що ми не повинні забувати темні дні минулого, адже вони ще раз підкреслюють цінність миру та людської гідності. Репресовані є прикладом мужності, витримки й людяності. Вони не хотіли бути героями, але стали. Їхня історія дає нам сили намагатися ніколи не допустити повторення несправедливості та нелюдяності». За словами Кароя Панцела, на жаль, Європа не зробила висновків із жахів минулого. Адже на території України знову вирує війна. Сотні тисяч жертв, розірвані родини, мільйони біженців, розбита країна, економічний занепад Європи. Це мірило війни. Політик підкреслив, що для уряду Угорщини вкрай важливо відновити мир в Україні, і це не лише політична справа, а й національна, оскільки багато закарпатських угорців також є учасниками війни. Карой Панцел висловив сподівання, що права закарпатських угорців будуть урегульовані найближчим часом, у процесі вступу України до Європейського Союзу.
Начальник управління національностей та релігій Закарпатської ОВА Олександр Лях, виступаючи на заході, зазначив, що за фахом він історик, але про «маленькі роботи» вперше дізнався не з підручників, а від свого діда, котрий був простим угорцем з Великої Доброні. Саме він розповідав про звірства сталінського режиму. За словами Олександра Ляха, це вшанування є дуже особистим для нього, як і для багатьох закарпатських родин. Такі заходи актуальні й сьогодні, адже в Україні триває війна, російський агресор знову нападає на нашу державу, на наш народ, котрий хоче жити вільно й мирно в країні, яка йде європейським шляхом, зазначив він. Посадовець подякував організаторам за те, що кожного року в нас є можливість згадати про цю трагедію, що молодь дізнається про страшні події минулого та спільний історичний біль мешканців краю.
Заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Йожеф Шін під свого час виступу наголосив: «Переддень дня Єлизавети 1944 року для закарпатських угорців позначився тривогою і страхом, оскільки 14 листопада прийшов наказ, що всі чоловіки мають з’явитися на триденні роботи. На жаль, зібраних людей спочатку відправили у Сваляву, де через утримання в нелюдських умовах багато хто з них помер, а решту загнали у вагони й відправили в сталінські табори».
У 1989 році, коли було засновано Товариство угорської культури Закарпаття, розпочалася робота зі складання списків репресованих, збір свідчень очевидців, які ще залишилися нереабілітовані. «Наші втрати ми викарбовували в дереві та камені. У всіх угорських містах та селах було встановлено меморіальні знаки в пам’ять про депортованих, – зазначив Йожеф Шін. – Ті, хто зібрався сьогодні тут, знають, що таке несправедливість і нещадність війни. Тисячі українських воїнів, зокрема й угорського походження, нині героїчно захищають нашу державу. Багато хто прагне миру, адже замість трун хочеться бачити дитсадки та школи. Війна агресора принесла Україні лише страждання та руйнування. Нехай уже якнайшвидше настане мир!».
Голова Демократичної спілки угорців України (ДСУУ) Ласло Зубанич пригадав часи, коли вперше зустрівся з тими, хто вижив: «У 1997 році, коли Угорщина оголосила про процес відшкодування, я наче став свідком сотень життів, понівечених подіями 1944 року. Прикро, що ми не мали можливості зафіксувати ті історії, життєві ситуації. Я почув зворушливі розповіді, які вразили мене до глибини душі, хоча нас як істориків учили, що проводити дослідження завжди потрібно об’єктивно, з точки зору стороннього спостерігача. Про трагедію закарпатських угорців, трагедію національних меншин загалом не було жодного видання українською мовою. Тоді й народилася ідея, що цих людей треба знову почути. І секретні архівні дані також мають бути розкриті. Щоб люди не тільки з чуток знали про ці звірства. Днями, переглядаючи записи, я зрозумів, що жоден історик не може дистанціюватися від цієї трагедії закарпатських угорців. Що було б, якби ті 40 тисяч людей мали можливість народити дітей? Мабуть, становище закарпатських угорців виявилося б зовсім інакшим», – зазначив Ласло Зубанич.
На завершення заходу дослідник ГУЛАГу, секретар комісії Свалявського меморіального парку Дьордь Дупка розповів, що 18 листопада 1989 року, коли в Карпатському басейні вперше організували пам’ятну конференцію, присвячену жертвам сталінізму, до Берегівського будинку культури запросили понад 200 тих, хто вижив. На основі їхніх прохань тоді було складено список з шести пунктів, які за останні 35 років удалося виконати. Перший – кожного року організовувати меморіальні заходи. Другий – зібрати імена тих, хто не повернувся додому. На плитах Свалявського меморіального парку на сьогодні вдалося викарбувати 12 тисяч імен. До епідемії коронавірусу угорський уряд викупив з московського архіву 700 тисяч папок. Наразі триває їхнє вивчення, працюють над цим кілька істориків з Карпатського басейну. Наступного року в інтернеті будуть опубліковані також імена тих, хто повернувся додому, зокрема закарпатців. Це була масштабна робота, ціла віха в цій сфері. Днями у Львівській області відкрили Старосамбірський меморіальний парк на зразок Свалявського. «Ми прагнули зібрати й імена винних, тих людей, які видавали накази на ці суди, ці процеси. Наразі дослідження завершене на 80%. Те, що ми обіцяли двом сотням уцілілих 35 років тому, вже виконано. Подальші дослідження залежать від молоді», – зазначив Дьордь Дупка.
Відтак представники історичних церков прочитали молитви, після цього присутні поклали до меморіалу вінки пам’яті.
В Ужгороді традиційно вшанували пам’ять чоловіків, вивезених у 1944 році на так звані «маленькі роботи». Місцеві мешканці зібралися на меморіальний захід на кладовищі «Кальварія» біля пам’ятного знака, установленого Товариством угорської культури Закарпаття (КМКС).
Очільниця Ужгородського міського осередку ТУКЗ-КМКС, директорка Ужгородського ліцею ім. Габора Дойко Юдіта Кулін наголосила: «На Закарпатті немає жодної угорської родини, яку б не торкнулася ця трагедія. Тут кожен, хто тут був угорцем і назвав себе угорцем, – частина цієї трагедії. Тому зрозуміло, що після зміни режиму перші пам’ятні знаки, установлені Товариством угорської культури Закарпаття по всій області, присвячувалися саме жертвам сталінізму. Якось я почула від історика, що спогади забуваються через сто років, точніше, через сто років помирають останні живі свідки, які ще можуть розповісти про певні події. Тому ці 8 десятиліть дуже важливі. Тобто, хоча 80 років – це багато, нині ще живі люди, які можуть розповісти про те, яким було життя до «трьох днів маленьких робіт» або тоді, коли вони чи хтось з їхніх рідних і знайомих повернувся додому. Бо хтось повернувся, а багато хто ні. Таким чином, нинішня подія стосується кожної родини».
Відкрила меморіальний захід заступниця директора ліцею з питань виховної роботи Діана Чизмар. Вона, зокрема, представила запрошених гостей, серед яких були консул Угорщини в Ужгороді Олександра Чизмадіа, голова Товариства угорських митців Закарпаття Агнеш Кулін, директор телеканалу «ТВ 21 Унґвар» Золтан Кулін. Після цього з нагоди Дня пам’яті угорських політв’язнів, яких насильно відправили в радянські табори, учні Ужгородського ліцею ім. Габора Дойко коротко згадали трагічні події 80-річної давнини і, цитуючи слова невідомого автора, проілюстрували силу бажання повернутися додому.
Як відомо, 21 травня 2012 року парламент Угорщини оголосив 25 листопада Днем пам’яті угорських політв’язнів, яких насильно відправили в радянські табори. Мета відповідної постанови – гідно вшанувати пам’ять 800 тисяч співвітчизників, яких з осені 1944 року як полонених чи інтернованих насильно вивезли до Радянського Союзу на багаторічні примусові роботи, а також тих, кого вибудуваний після Другої світової війни комуністичний режим на основі безпідставних звинувачень відправив на 5–25 років у табори ГУЛАГу. Там вони, будучи позбавлені всіх прав, виконували примусові роботи в нелюдських умовах за тисячі кілометрів від батьківщини.
– Виростали цілі покоління, які не знали своєї історії, і це спотворювало їхній світогляд та ідентичність. Радянські керівники хотіли повністю стерти минуле, вони робили це свідомо, адже, як писав Ференц Келчеї, автор національного гімну: «Нація, яка не пам’ятає, поховає себе». На мою думку, важливо, що на це вшанування прийшло багато молоді. Зокрема з нашої родини на триденні «маленькі роботи» забрали мого прапрадіда. Історію треба знати і пам’ятати, щоб нічого подібного ніколи не повторилося, – зазначив 11-класник ліцею Габор Чизмар.
Від імені представників історичних церков за вічний спокій жертв репресій та тих, хто залишився вдома, молитву прочитав пастор, заступник єпископа, головний секретар управління Закарпатської реформатської церкви Янош Гейдер. Він зауважив, що знає про ті події не лише з книжок, адже його дід також потрапив до табору. А відтак процитував уривок зі спогадів пастора та послався на роман «Архіпелаг ГУЛАГ» письменника Олександра Солженіцина.
«Сьогодні ми вшановуємо пам’ять загиблих у таборах ГУЛАГу. Закарпатці пройшли чимало випробувань у минулому столітті. Наш угорський народ має колективну свідомість, завдяки якій зміг пережити все, завжди довіряючи та тримаючись Бога: вистояв після турецького поневолення, війни за незалежність. Зокрема ми, угорці Закарпаття, пережили позбавлення прав, намагання стерти нашу ідентичність. Але саме віра наших батьків, воля до боротьби, те, що вони ніколи не здавалися, а завжди боролися, усе ще додають сили цій жменьці закарпатців, яка знову і знову потрапляє в подібну ситуацію. Тепер, на моє переконання, дуже важливо згадати про них і набратися сил від їхньої віри та витримки», – наголосив пастор.
Відтак присутні поклали вінки та запалили свічки пам’яті, ушановуючи загиблих 80 років тому.
Місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) села Галабор 5 жовтня організував традиційне свято завершення збору врожаю винограду. Захід провели у стінах місцевого Будинку культури ім. Шарі Федак.
Народні традиції, пов’язані із завершенням періоду збору винограду, мають об’єднуючу силу та просякнуті духом сільського життя. Ці традиції передають ті цінності, які допомагають молодим поколінням краще зрозуміти минуле. Передача живих традицій через такі суспільні заходи надає можливість молоді пізнавати багату спадщину предків, зберігати культурну ідентичність.
Будинок культури, оновлений за підтримки угорського уряду, вщент заповнили місцеві жителі та запрошені гості. Присутніх привітала голова галаборського місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Сільвія Кадар. «Збереження традицій для нас надзвичайно важливе. У Галаборі не було двору, де б не ріс виноград, практично всі були виноробами», – зазначила вона. Раніше в селі щороку проводили масове гуляння з нагоди завершення збору врожаю винограду, так званий сюреті бал, але через нинішню ситуацію на це немає можливості, водночас народні традиції щороку плекають разом із дітьми. Такі заходи об’єднують громаду, «для нас важливе збереження національної ідентичності, збереження угорської громади на батьківщині, нашої церкви, школи», – додала Сільвія Кадар.
Підтримку для проведення заходу надав Берегівський районний осередок ТУКЗ-КМКС. Його очільник Йожеф Шін під час виступу повідомив: «Галабор три роки тому отримав чудовий подарунок – оновлений Будинок культури. З того часу тут вирує культурне життя, що підтверджує і нинішній захід, на який завітали дорослі й діти. А виступи колективів – яскравий приклад збереження народних традицій у краї, котрі прикрашають повсякденне життя».
Відтак розпочалася культурна програма. На сцені виступили танцювальні колективи, а також вихованці гуртків зі збереження народних традицій, котрі представили народні танці. З нагоди дня людей похилого віку представників старшого покоління привітали віршами.
На завершення заходу провели танцювальний майстер-клас та невелике частування.
Будинок культури в центрі села на березі Тиси був сповнений дитячим галасом, тож можна сказати, що захід досяг мети і засвідчив, що робота, націлена на збереження громади та культурної ідентичності, не марна.
Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС) протягом 25-27 вересня організувало показ вистави «Свинопас» у дитячих садочках Ужгородського району. Це не перший випадок співпраці громадської організації із Закарпатським обласним угорським драматичним театром. Цього разу метою заходу було познайомити малечу з живим виконанням казки, а водночас і угорською культурою, світом театру.
Інтерактивну виставу-казку «Свинопас» дітям представила акторка Наталія Ґал. Через історію маленького хлопчика діти дізнавалися про важливі цінності життя – мужність, безкорисливість і допомогу.
Очільниця Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС Лівія Балог щодо проведення заходу зазначила: «У світлі нинішніх подій організовувати масові заходи не маємо можливості, тому ми зосередилися на дітях. Ми реалізовуємо цей проєкт завдяки гранту Державного секретаріату з питань національної політики Угорщини, який ми виграли у 2024 році. Ми отримали грантову підтримку на проведення трьох заходів – концертний тур Йожефа Івашковича з ансамблем «Кредо», День дітей у Великій Доброні та виступ з театральною виставою «Свинопас» акторки Наталії Ґал у дитячих садочках Ужгородщини. За словами Лівії Балог, казка має здатність зняти стрес, а в нинішній ситуації зняти напругу потребують і діти, і дорослі. «Дякуємо мисткині за виконання важливого завдання. Товариство угорської культури Закарпаття вже організовувало подібні виступи, зараз теж намагалися привезти виступ у якомога більшу кількість локацій. Для нас особливо важливо передавати угорське слово, угорську культуру, угорські народні казки в автентичному вигляді», – наголосила Лівія Балог.
Акторка Закарпатського обласного угорського драматичного театру Наталія Ґал у коментарі нашому виданню зазначила: «Ідея створити інтерактивні ігри-казки для дошкільнят у мене виникла кілька років тому. Згодом з’явилася можливість представити їх у дитячих садках краю». На думку акторки, знайомити дітей із живим виконанням казок вкрай важливо. Каже, що завдяки виставі діти занурюються в чарівний світ казки та мають можливість змалечку познайомитися з театром. «за допомогою подібних заходів ми виховуємо поціновувачів театрального мистецтва. Розповідання – дуже важлива річ, адже під час прослуховування розповіді розвиваються різні сторони дитини», – наголосила акторка.
Директорка Тийшґлашського дитячого садочку Габріелла Наль наголосила, що акторка завітала до дітей з виставою не вперше. «Це для нас дуже важливо, бо діти бачать живе виконання, за що ми дуже вдячні», – наголосила керівниця дитячого садочка.
Режисеркою-постановником цієї вистави також стала Наталія Гал, вона ж написала і слова до пісень, аранжування виконав Василь Яцканич, а костюми створила Вікторія Пап.
Казку «Свинопас» цього разу показали у чотирьох дитячих садочках Ужгородського району: у Малій Доброні, Часлівцях, Тийґлаші та Холмоку. Захід реалізували за підтримки Державного секретаріату з питань національної політики Угорщини.
Головними темами молодіжного круглого столу, який відбувся в рамках вільного університету в місті Беїле-Тушнад, Трансильванія, стали пандемія, війна, вибори, а також вирішення викликів, пов’язаних з ними. Організатори мали на меті звернути увагу на те, що молодіжні організації не тільки розуміють глобальні проблеми сьогодення, але й прагнуть якомога ефективніше з ними боротися.
Модератором зустрічі виступив голова Асоціації «Без кордонів за угорську молодь» Барна Баґі. Він розпитував представників молодіжних організацій Угорщини та закордоння про виклики минулих років, відповіді на них та вироблені стратегії.
Голова молодіжного крила Союзу угорців Воєводини Андор Шереш зазначив: «Під час пандемії коронавірусу найбільшою проблемою стала неможливість проводити заходи. І після того було дуже важко повертатися, бо молодь не була відкрита до суспільних подій… але наша організація успішно подолала цю перешкоду». Зараз вона має багато активних членів, і багато хто з них долучився до цьогорічного вільного університету.
Член правління Молодіжної організації Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Давід Шимон щодо закарпатських угорців – закордонної угорської громади з найважчою долею – наголосив: «На жаль, через війну на Закарпатті немає можливості організовувати масштабні заходи. Крім того, на батьківщині залишилося небагато молодих людей, і мало хто з них має відстрочку від призову. Тобто йдеться про доволі складну ситуацію». Утім, незважаючи на це, організація намагається об’єднувати місцеву громаду в рамках менших заходів. За словами Давіда Шимона, практично перед молодіжною організацією ТУКЗ-КМКС постали два виклики, адже з початку війни вона намагається також підтримувати постійний зв’язок із закарпатською угорською молоддю, що виїхала за кордон. Зокрема за участю сотень її представників влаштувала чимало заходів у Будапешті. Здебільшого вони були благодійні, а пожертви, отримані під час їхнього проведення, пішли на допомогу закарпатцям, які живуть на батьківщині в скрутних умовах.
Відтак голова молодіжної організації угорців Трансильванії Гунор Брашаї повідомив: «Пандемія та війна спонукали наші молодіжні організації активізувати свою діяльність». Вони намагалися швидко реагувати на всі виклики, але, на жаль, не завжди виходило так, як планувалося. Певні труднощі спричинили, зокрема, цифрові технології, адже молодь стала дещо відстороненою. Пізніше корективи внесла воєнна ситуація. Утім зрештою таки вдалось налаштуватися на хвилю, яка привабила молодь, зазначив він.
У рамках дискусії учасники круглого столу обговорили також питання, як посилювати національну ідентичність та відчуття спільноти серед молоді.
Під час традиційного вільного університету в місті Беїле-Тушнад відбувся круглий стіл під назвою «Політика очима жінок». Участь в обговоренні взяли, зокрема, заступниця спікера парламенту Сербії, членкиня правління Союзу угорців Воєводини Ельвіра Ковач, депутатка парламенту Угорщини від партії «Фідес» Каталін Чебер, голова Ужгородського районного осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Лівія Балог, представниця Демократичного союзу угорців Румунії з питань молодіжної політики Дора Емеше Сіладі.
За словами Лівії Балог, політична сфера для жінок складніша, ніж для чоловіків, і це ще більше відчувається в слов’янських регіонах. «Я очолила районний осередок організації у 2011 році. Якось запитала на зборах у селі Тисаашвань: де жінки? І мені відповіли: на кухні», – пригадала вона, наголосивши, що відтоді не багато змінилося.
«Є суспільний попит на те, щоб політика була ближчою до людей. І ми, жінки, також потрібні для цього», – підкреслила Лівія Балог. На її думку, жінки-лідерки керують більше на емоційному рівні, і це також дуже необхідно в політиці, адже жіноча увага й турбота можуть сприяти наближенню цієї професії до тих, хто загалом від неї доволі далекий.
За її словами, політична кар’єра зі стабільним сімейним бекграундом набагато легша, тому що потрібно координувати різні речі, але це стосується й представників інших професій, не лише політиків.
На її думку, з початком війни на Закарпатті жінки беруть на себе дедалі більше «чоловічих ролей», адже важко знайти, наприклад, слюсаря чи навіть просту чоловічу допомогу, щоб, зокрема, занести в дім холодильник. «У мене є знайома, яку чоловік по відеозв’язку навчив запускати генератор», – розповіла Лівія Балог.
Як зазначила Дора Емеше Сіладі, у Демократичному союзі угорців Румунії наразі працюють над тим, щоб зламати стереотипи щодо участі жінок у політиці. А відтак додала, що не є прихильницею визначення обов’язкових жіночих квот, але наразі такий підхід дуже потрібний.
Каталін Чебер, у свою чергу, зазначила, що в Угорщині немає обов’язкових жіночих квот і в парламенті країни лише 13% депутатів-жінок. У такій малій їх кількості звинувачують і партію «Фідес». В Угорщині питання надання виборчого права жінкам виникло ще в 1917 році, а в 1919-му вони вже отримали його, випередивши Швейцарію (1971) та США (1920).
Ельвіра Ковач повідомила, що запровадження жіночих квот у Сербії було успішним і на сьогодні близько 40% депутатів парламенту країни – жінки. На її думку, жінки більш соціально чутливі, тому важливо, щоб у політиці працювали представники обох статей. Як розповіла пані Ельвіра, вона брала участь у парламентських сесіях, будучи вагітною, і хоча отримувала негативні коментарі, тепер бачить, що справи рухаються в правильному напрямку.
На цьогорічному вільному університеті в місті Беїле-Тушнад ішлося, зокрема, про політику розширення Євросоюзу. Під час обговорення теми «Завжди на п’ять років від вступу – в лабіринті розширення ЄС» від Сербії виступила Ельвіра Ковач, заступниця спікера парламенту країни, членкиня правління Союзу угорців Воєводини, а щодо України слово мала секретарка Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) з питань політики та комунікації, дослідниця Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Кароліна Дорчі.
На думку Ельвіри Ковач, у Західних Балканах спостерігається величезний євроскептицизм. «Найцікавіше, що Сербія виконала майже всі умови вступу до Євросоюзу, за винятком запровадження санкцій проти росії, але не потрапила до топового кластера», – зазначила політикиня. За її словами, були навіть внесені зміни до конституції, у відносинах між Сербією та Європейським Союзом постійно відкриваються нові розділи, але все одно є відчуття, що після початку російсько-української війни про країну дещо забули. Таке враження, що все зайшло в глухий кут. Проте є сподівання, що це лише тимчасово, поки країни Балтії переконаються, що Сербія не мініросія.
На думку Кароліни Дорчі, процес вступу України до Європейського Союзу – безпрецедентний історичний успіх. «Жодна країна ще не наближалася так швидко до членства в ЄС», – наголосила представниця ТУКЗ-КМКС. На жаль, через нинішню воєнну ситуацію Україна не може вступити до ЄС. Але, як підкреслила Кароліна Дорчі, для України немає іншого напрямку, крім Заходу та Європейського Союзу.
Однак, на її думку, надзвичайна швидкість процесу вступу має і зворотний бік. «Багато громадян України очікують на приєднання до ЄС, але не всі вони розуміють умови, які ще потрібно виконати, а їх чимало», – нагадала вона.
Підсумовуючи, можна сказати, що Україна добре просувається в лабіринті вступу до Європейського Союзу. Але водночас вона малює між собою та ЄС височезні стіни. Зокрема тим, як «вихваляє» у своїх ЗМІ Угорщину (десятки зневажливих статей про Угорщину щодня з’являються на шпальтах і в програмах українських мас-медіа), та своїми кроками проти закарпатських угорців (освітній, мовний закон).
Під час традиційного, уже 33-го, вільного університету, який цьогоріч провели в місті Беїле-Тушнад, Трансильванія, порушувалося чимало суспільних питань, у тому числі й щодо захисту нацменшин. Коли учасники заходу обговорювали тему «Право – найсильніша зброя? Захист прав нацменшин у Карпатському басейні та в міжнародному просторі», виступили, зокрема, директорка Інституту захисту прав меншин Лаура Дєнеї з Угорщини та секретарка Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) з питань політики і комунікації Кароліна Дорчі.
Лаура Денеї зазначила, що в Інституті роблять усе для захисту прав закордонних угорців, адже його основне завдання – підтримка правозахисних організацій та навчання юристів, які там працюють. «Закордонним угорцям, особливо якщо вони живуть у країні, котра не є членом Європейського Союзу, доводиться працювати у важчих умовах», – підкреслила директорка. Це пов’язано з тим, що потрібно брати до уваги набагато більше точок зору.
За її словами, є два типи випадків. Перший – коли правова ситуація зрозуміла, але ті, хто належить до меншини, не можуть відстоювати свої права проти нації більшості. «У такому разі рекомендується використовувати тактику виснаження, чому ми сприяємо, підтримуючи ентузіазм наших закордонних колег», – зазначила директорка.
Щодо другого типу випадків, то виникають значно серйозніші юридичні питання, тож справу треба підтягнути вище, аж до системи міжнародного права.
«Аналізуючи ситуацію протягом останніх 30 років, можна дійти висновку, що права закарпатських угорців зараз на найнижчому рівні», – зазначила, у свою чергу, Кароліна Дорчі. За її словами, ТУКЗ-КМКС робить усе для того, щоб права закарпатських угорців більше не обмежувалися.
Вона також нагадала, що здобуття права на створення інституційної системи закарпатських угорців – це результат довготривалої наполегливої праці.
Кароліна Дорчі пояснила, що освітній та мовний закон був спрямований проти мільйонної російськомовної «нацменшини», яка живе в країні. «Угорці з того часу отримали низку послаблень (освіта, використання мови, ЗМІ), бо ми є представниками європейської нацменшини», – наголосила вона.
У місті Беїле-Тушнад почали роботу 33-й літній університет та студентський табір. До проведення заходів долучилися й представники Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС).
Зокрема в круглому столі «Роль Закарпаття як містка у світлі початку переговорів про вступ України до ЄС» узяв участь заступник голови ТУКЗ-КМКС Йожеф Шін.
Під час свого виступу гість зауважив, що після розпаду Радянського Союзу Україна починала як держава, котра поважала нацменшини, мала кращу економічну позицію, ніж Польща тих років, але тільки війна підштовхнула Київ до необхідності руху в напрямку євроінтеграції.
Коли Горбачов випустив із пляшки дух свободи й держави, які входили до складу СРСР, почали приймати декларації про незалежність, Україна була гігантською країною з численним працьовитим населенням. А Товариство угорської культури Закарпаття після свого заснування створило власну інституційну систему та організації із захисту інтересів місцевої угорської громади.
Керівник Офісу заступника міністра закордонних справ Угорщини АттілаБрашої, у свою чергу, зазначив, що нещодавня зустріч Віктора Орбана та Володимира Зеленського стала результатом тривалої підготовчої роботи.
Політик нагадав, що після зміни режиму захистом національних, стратегічних та зовнішньополітичних інтересів Угорщини завжди займалися праві уряди, зокрема під час Балканської війни, кримської кризи 2014 року, повномасштабного вторгнення у 2022-му.
«Допомагати закарпатським угорцям – це наш конституційний обов’язок. Ми повинні знайти точки згоди в українсько-угорських двосторонніх відносинах», – підкреслив Аттіла Брашої.
На його думку, коли настане мир, Товариство угорської культури Закарпаття відіграватиме ключову роль у збереженні закарпатської угорської громади. «Після закінчення війни з огляду на демографічну трансформацію, якавідбувається на наших очах, безумовно, виникне потреба в зміні напряму роботи ТУКЗ-КМКС. Важливо, щоб організація стежила за повоєнним життям Закарпаття (для цього потрібна буде нова стратегія), а також щоб вона мала здатність до саморефлексії», – наголосив політик.
Захід організували Угорська молодіжна рада та Фонд «За мешини – ProMinoritate» у співпраці із 76 партнерами. На учасників зустрічі на березі річки Олт чекало загалом понад пів тисячі подій та виступ більш ніж тисячі спікерів.
Чергове засідання правління Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) відбулося 8 червня в селі Яноші, що на Берегівщині. Голова товариства Василь Брензович звернувся до учасників по відеозв’язку: «Дивлячись на питання порядку денного, можна сказати, що нам є чим займатися. Продовжуємо нашу роботу і в ці для всіх важкі часи».
Звітуючи про роботу, В.Брензович підкреслив, що Товариство угорської культури Закарпаття завжди послідовно йшло до своєї мети, котра полягає насамперед у захисті прав закарпатських угорців, збереженні угорської громади краю та підтримці її розвитку. Наразі організація продовжує працювати над реалізацією цих завдань. Стосовно війни Василь Брензович зазначив, що попри складні обставини, ТУКЗ-КМКС продовжує виконувати свої зобов’язання. За його словами, той факт, що товариство може проводити збори навіть у воєнний час, дає надію на збереження місцевих громад.
Депутатку Європарламенту Андрею Бочкор, яка після десяти років іде у відставку, замінить Вікторія Ференц. Вона займає 7-ме місце в списку «Фідес-ХДНП» на виборах до Європарламенту. Він подякував пані Андреї за роботу, зауваживши, що завдяки їй були представлені інтереси закарпатських угорців у Європарламенті.
Вітаючи присутніх по відеозв’язку, А.Бочкор зазначила, що закарпатські угорці пережили багато важких періодів і завжди мусили рішуче боротися за права, які їм належать. «Дякую, що 10 років тому довірили мені представляти інтереси закарпатських людей. Успіхом можна вважати вже те, що завдяки загальнонаціональному списку «Фідес-ХДНП» питання щодо закарпатських угорців теж потрапило до політичного круговороту Євросоюзу. Наша громада отримала представництво в ЄС, і я могла безпосередньо інформувати високопосадовців Європейського союзу про реформи, які відбуваються в Україні, та політику, що стосується нацменшин. Водночас, на мою думку, було досягнуто важливі результати. Вважаю нашим спільним успіхом роботу, спрямовану на те, щоб захист нацменшин нарешті став політикою ЄС».
Голова благодійного фонду «КМКС» Ґейза Ґулачі прозвітував про роботу організації за минулий період. Зокрема він повідомив, що грантові програми діятимуть і цього року. Закінчується прийняття заявок на освітньо-виховної грантової Програми, а також стартувала грантова Програма соціальної підтримки працівників освітніх закладів.
Директорка Закарпатського центру економічного розвитку «Еган Еде» Маріанна Беркі під час доповіді проінформувала, зокрема, про реалізацію програми з допомоги в закупівлі посівних матеріалів. За її словами, з’явилися й нові програми, які будуть реалізовуватися залежно від джерел фінансування. Також плануються нові гранти, про які детальніше повідомлять згодом.
Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї звернув увагу на важливість виборів до Європарламенту. Теж подякував пані Бочкор за її віддану працю та побажав всього найкращого у майбутньому.
Секретар з питань місцевого самоврядування ТУКЗ-КМКС Андраш Мештер звітував про роботу кінного візит-центру в Меморіальному парку села Чома. Вже провели декілька екскурсій для учнів угорськомовних шкіл. Мета цих екскурсій, ініційованих Товариством, – організувати для дітей змістовне дозвілля, ознайомити їх з історією та побутом предків, верхової їзди та стрільби з лука. Школярів навчатимуть співробітники парку, народні ігри та екскурсії проводитимуть представники Закарпатської угорської туристичної ради.
Секретар з питань культури ТУКЗ-КМКС Ласло Молнар інформував присутніх про майбутні заходи організації протягом поточного року.
Заступник голови КМКС Йожеф Шін розповів про збереження пам’яток та утримання меморіальних парків, які належать організації, та важливість їх реєстрацій на офіційний облік.
У кінцевій промові Василь Брензович наголосив: «Війна в Україні ускладнює становище закарпатців, тому найважливіше встановити мир у країні, потім розпочати відбудову країни, поставити на ноги економіку, створити законодавство». Вважає важливим, щоби проблеми закарпатських угорців та їхні права, які ведуться відповідно до європейських принципів, були представлені європейським політикам. Вікторія Ференц у продовження роботи, розпочатої десять років тому Андреєю Бочкор, може стати рупором закарпатських угорців у Брюсселі й звернути увагу європейської громадськості на те, що права людини та меншин мають повною мірою забезпечуватися в Україні, яка прагне вступити до ЄС.
