Тарас Кремінь був одним із співавторів закону про забезпечення функціонування української мови як державної. Каже, «гайки», ані щось інше, ніхто закручувати не збирається, але одним із пріоритетів своєї діяльності бачить неухильне дотримання громадянами мовного законодавства.
– Мовне питання в контексті війни України з Росією – наскільки важливе? І наскільки воно є зброєю?
– Я сказав би так, що це є один із ключових параметрів, який дозволив ідеологічній системі сформувати принципи гібридної війни, власне, таким способом. Бо я пригадую слова 2014 року: там, де розмовляють російською, то там Росія, там, де росте береза, то там Росія також. Але ці маркери ідеологічного, гібридного протистояння треба було якимось чином нейтралізовувати. Мені як українському філологові, який все своє життя викладає українську літературу в українських університетах, це було не складно зрозуміти. Але в який спосіб треба було відкрити дискусію з миколаївцями, з півднем України, щоб вони по-справжньому змогли від себе відкинути ці ворожі, пропагандистські речі? Мені здається, що нам це вдалося.
– Яке ви перше завдання для себе бачите?
– Перше завдання – це, звичайно, сформувати офіс уповноваженого. Його насправді немає. Він мав би вже працювати пів року тому.
– У день вашого призначення одна з російськомовних газет написала, що «влада взяла курс на «закручування гайок» у мовному питанні». Це буде робитися саме через «закручування» чи якось по-іншому?
– Мені здається, що це суб’єктивна позиція одного з медіа. Я думаю, ані «гайки», ані щось інше, ніхто закручувати не збирається. Я думаю, що неухильне дотримання закону – це один із пріоритетів. Я не знаю такої країни світу, де до недавнього часу не було мовного законодавства. Я вважаю, що це один із критеріїв національної ідентичності. Це, якщо хочете, питання державної безпеки і оборони. І, звичайно, це треба обстоювати.
– Мова йде про те, що через кілька років у телепросторі має бути 90% української мови, а декому це не подобається. Як ви це прокоментуєте?
– Питання квотування є досить чутливим. Бо ніколи за роки української незалежності воно не ставало предметом законодавчої ініціативи, тим паче закону. Зрозуміло, що це болісно для окремих груп, для окремих політичних сил, бо вони прекрасно розуміють певні рейтингові втрати.
– І тут питання національної безпеки і оборони та питання заробітків бізнесу, зокрема бізнесу, який працює в теле-, кіновиробництві. Вони говорять про те, що українізація найбільший удар завдала по телевиробництву, тому що в Росії тисячі кінотеатрів, і Казахстан російськомовний, багато інших пострадянських країн, та ж сама Білорусь, туди, мовляв, можна продавати російськомовні фільми, які знімаються в Україні, а так ми втрачаємо ринок, кажуть вони.
– Ви ж бачите, що цим законом жодним чином не заборонене застосування сурдоперекладів.
Я бував у різних країнах Європи і світу і пригадую епізод, коли на екранах шведського телебачення я побачив фільм, який транслювався англійською мовою, лиш зі шведським сурдоперекладом. Або, навпаки, фільм шведською мовою, але з сурдоперекладом.
– Ви собі уявляєте як у Москві дивляться фільм українською мовою з російськими субтитрами?
– Я думаю, що це одне з наших завдань (показ фільму українською мовою у Москві – ред.). І хочу сказати, що нашу класику дуже добре знають і в Росії, і у світі. Довженка і «Тіні забутих предків», я думаю, знають по всьому світі.
– Це завдання коли буде виконане, так, щоб в Росії українською мовою з російськими субтитрами?
– Я думаю, що нам спочатку треба розібратися зі своїм медіаконтентом. Але думаю, що у нас величезні перспективи по відродженню українського кінематографу, який ми спостерігаємо останніми роками разом із квотуванням, з виділенням досить непоганих коштів для Державної агенції з кінематографії, разом з тими можливостями, які ми відкрили для української естради, українських виконавців.
