Олена Зеленська зустрілася з Папою Римським Франциском, нагадавши про війну в Україні. Про це перша леді розповіла в соцмережах, показавши фото зустрічі.
20 листопада відзначається Всесвітній день дитини та 1001-й день повномасштабної війни в Україні. Олена Зеленська наголосила, що протягом цього часу росіяни вбили в Україні 592 дитини.
„За ці дні росія запустила по мирних українських містах понад 10 тисяч ракет і понад 20 тисяч дронів, несучи руйнацію та смерть. Кожного дня, кожної ночі в моїй країні лунають сирени та вибухи. росія і путінський режим щодня вбивають і катують мирних українців”, — зазначила дружина українського президента.
Про це Олена Зеленська говорила під час особистої аудієнції з Папою Римським Франциском у Ватикані 20 листопада.
„Його позиція як глобального духовного лідера надзвичайно важлива. Подякувала Його Святості за молитви заради миру для України, до яких він також закликає вірян”, — написала перша леді.
На зустрічі Олена Зеленська зʼявилася в повністю чорному образі, контрастуючи з Папою Римським, який традиційно був у світлому вбранні. Вони потиснули одне одному руки.
Також дружина Володимира Зеленського зазначила, що Україна цінує участь Святого Престолу в процесі звільнення наших військовополонених та повернення українських дітей.
Окрім діалогів, відбувся й обмін подарунками.
„Напередодні Різдва передала Його Святості від України тарілку „Святий Миколай”, прикрашену ручним розписом, натхненним буковинськими іконами на склі. З надією, що мир та безпека для українців нарешті запанують не лише в наших побажаннях, а й у реальності”, — розповіла перша леді.
Об’єднання закарпатських угорських клубів пенсіонерів спільно з Ужгородським районним осередком Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) вперше організувало захід під назвою «Зустріч людей старшого покоління», який відбувся у місті Чоп.
Зустріч відкрив виступ ансамблю народної пісні «Золота осінь» із сусіднього угорського міста Загонь. Відтак присутніх привітала голова Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС Лівія Балог. «Протягом останніх тридцяти років Товариство угорської культури Закарпаття залучає людей різного віку, професій, людей із широким колом інтересів, підтримуючи і представників старшого покоління», – зазначила вона. За словами Лівії Балог, нині життя закарпатських угорців дуже відрізняється від того, яким воно було раніше, адже через війну, яка триває в країні, багато хто був змушений покинути батьківщину. «Але вдома залишаються люди похилого віку, які потребують зустрічей, спілкування. Разом із чопівчанами ми успішно подали заявку на угорську грантову підтримку Фонду національного співробітництва і отримали джерело фінансування. Головна мета – створити простір для спільних думок і сьогоднішньою подією ми якраз і намагаємося внести у ваше життя трохи веселощів», – повідомила очільниця Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС.
«Це велика радість, що ми сьогодні тут зібралися, аби разом із вами відзначити Міжнародний день людей похилого віку. Ми раді також зустрічі з представниками угорських міст-побратимів, адже «ми однієї крові», – наголосила під час виступу Ілона Бєлова, голова чопського Клубу пенсіонерів та Об’єднання закарпатських угорських клубів пенсіонерів. Вона подякувала спонсорам, керівникам клубів та всім, хто долучився до проведення заходу. «На Закарпатті функціонує чимало клубів пенсіонерів, і десять років тому в нас виникла ідея об’єднати їх. У цьому об’єднанні ми намагаємося триматися разом, підтримувати одне одного. Це дуже важливо», – зазначила Ілона Бєлова.
Привітала присутніх і консулка Угорщини в Ужгороді Жужанна Барачі, котра позитивно відзначила діяльність закарпатських клубів пенсіонерів, котрі проводять різноманітні заходи, бережуть традиції та передають їх молодому поколінню. Дипломатка також побажала, аби й наступні роки були плідними та активними.
Голова Виноградівського районного осередку ТУКЗ-КМКС Золтан Кудрон, у свою чергу, наголосив: «Молодість – це не кількість років, а стан духу». «У цей нелегкий період на нас, дідусів і бабусь, пенсіонерів, лягає завдання передати наші цінності, ідентичність, традиції онукам і правнукам», – додав він.
Після вітальних промов тематичні вірші продекламували учні Чопського ліцею ім. Іштвана Сечені Христина Романов та Ґерґей Баюс, вітаючи присутніх на зустрічі бабусь і дідусів.
Відтак керівники закарпатських та угорських клубів пенсіонерів коротко розповіли про свою діяльність. Голова Клубу пенсіонерів з міста Бічке, Угорщина, Іда Медве, зокрема, підкреслила, що ніде не відчуває силу єдності такою мірою, як це відбувається на заходах у Чопі. Виступив також очільник Клубу пенсіонерів-залізничників із сусіднього угорського міста Загонь Пейтер Товт. Про свою роботу також розповіли голова Батівського клубу пенсіонерів «Разом» Марія Балог, очільниця Великобийганьського клубу пенсіонерів «Золотий колос» Валерія Молнар, очільниця Клубу пенсіонерів ім. Яноша Араня села Дийда Єва Верейб, голова Клубу пенсіонерів «Срібні сутінки» села Кідьош Марта Ґоздоґ, очільниця Клубу пенсіонерів Рафайнова Маргіта Деметер, голова Клубу пенсіонерів «Астри» села Запсонь Жолт Чатарі, а також голова Благодійного фонду «Кенгуру» села Паладь Комарівці Беата Андрейчак.
Відтак своїм виступом присутніх потішив ансамбль народного танцю «Терен». Члени Батівського клубу пенсіонерів представили гумористичну постановку.
Після цього Лівія Балог вручила букет квітів Ілоні Бєловій, котра останніми роками невтомно працювала над об’єднанням місцевих пенсіонерів. «Сила та енергія, які сьогодні тут відчуваються, на мій погляд, також означає збереження закарпатських угорців. Адже ви не здаєтеся, стоїте, тримаючись за руки, організовуєте життя своїх сімей і водночас життя наших громад, і я хочу подякувати за це всім присутнім», – сказала Лівія Балог.
Після цього захід продовжився спілкуванням у невимушеній атмосфері. Також усі скуштували і смачний боб-гуляш, зварений на вогні.
У рамках заходу організатори намагалися створити зв’язок поколінь, тому оголосили конкурс малюнків для дітей на тему спільних вражень онуків та бабусь і дідусів. Учасники конкурсу напередодні зустрілися і представниками місцевого Клубу пенсіонерів та разом виготовляли солодку здобну випічку. Грант дозволив також організувати спільну екскурсію для представників закарпатських угорських клубів пенсіонерів і у неділю вони вирушили на Верецький перевал.
Старші покоління відіграють ключову роль у суспільстві, адже зберігають традиції та культурні цінності, які передають молодим поколінням. Своїм досвідом та мудрістю вони можуть ділитися із громадою, а їхня активна участь у суспільному житті також зміцнює єдність між поколіннями.
16 жовтня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі запрошеними гостями були Ніколетта Коприва та Іштван Міклоші Сабов. Захід відкрила менеджерка з питань культури Аніта Пфейфер.
– Запрошуємо вас у особливу подорож, яка подолає відстань між Закарпаттям і Трансільванією. Усе це через мистецтво, літературу та особисті історії, – наголосила Аніта Пфейфер, вітаючи гостей. Серед них, зокрема консула Угорщини Ласло Віда, керівників та депутатів обласної та місцевих рад, представників закарпатських угорських та українських громадських організацій, керівників та представників установ.
Директор Угорського дому Йосип Торпої у вітальній промові висловив радість із приводу того, що часто відбуваються культурні заходи у цьому закладі, адже напередодні тут представили монодраму «Келья Караді», а також наголосив на важливості літератури для сучасності.
– Ми пишаємося тим, що до нас завітала уродженка нашого краю Ніколетта Коприва, батько котрої, Аттіла, також усім нам відомий. Чекаємо на ваші вірші; ми пишаємось усіма закарпатцями, митцями, які принесли славу Закарпаттю, Мукачеву, і, звичайно, мукачівський Угорський дім завжди до їхніх послуг.
Ласло Віда привітав присутніх від імені дипломатичних представництв Угорщини на Закарпатті.
– Надзвичайно приємно долучитися до цього літературного вечора, коли ми можемо поповнитись більш піднесеними думками. У стінах Генконсульства в Ужгороді саме триває виставка іншого члена мистецької родини, художника Аттіли Коприви, і таким чином випадково збіглося, що тут представлені літературні твори його дочки. Я погортав книги і побачив, як авторка рефлексує на воєнні умови, які нас оточують. Навколо не так багато хорошого, але людина сподівається на краще. І той факт, що такі заходи відбуваються, зокрема, тут, у Мукачеві, в цьому прекрасному Угорському домі, дає нам надію. Приємно, що заклади, які з’явилися останніми роками на Закарпатті за підтримки угорського уряду, виконують ту функцію, для якої були створені: об’єднують громаду, котра береже свою культуру, традиції, рідну мову. Так і має бути, а ми постараємося надати всю необхідну підтримку, – наголосив дипломат.
Відтак закарпатський поет Ґерґей Марчак поспілкувався з двома авторами, котрі є парою як у творчості, так і в житті. Подружжя, яке мешкає у Трансільванії, розповіло про історію знайомства, зустрічі творчих енергій, свій дім у місті Шепшісентдьордь (яке має румунську назву Сфинту-Георге – ред.) та візити на Закарпаття.
Ніколетта та Іштван познайомилися восени 2022 року, коли дівчина подала заявку на участь у Програмі резиденції угорських письменників у Шепшісентдьордь. Вона провела два тижні в місті, населення якого становить 50 тисяч осіб, і місто, оточене горами, було їй, як рідне, адже 76 відсотків населення становлять угорці, тут проводиться дуже багато культурних заходів.
– Я відчула себе, як удома. Гори, відкритість людей, угорські написи – все вражало. Те, що угорці там у більшості – чудово. Водночас це нагадало мені про рідне Мукачево, що я б хотіла, аби і тут було так багато угорців. Я жила в Угорщині 9 років, до того на Закарпатті 17 років, тож пройшла довгий шлях, і відчуваю, що зараз я справді приїхала сюди додому, – зазначила Ніколетта Коприва.
За словами Іштвана Міклоші Сабова, він – горянин, тож йому було неважко звикнути до Мукачева, жителям якого він заздрить через красиву головну площу та багато збережених старих будівель.
– За площею Шепшісентдьордь займає третину цього міста, але там багато багатоповерхівок, а Мукачево повне красивих сімейних будинків. Це торкає до глибини душі. Для мене це – як повернутися додому. Якби не 650 кілометрів відстані, ми б приїздили до Мукачева кожні другі вихідні. Зараз ми тут уже вшосте.
У Ніколетти Копріви та Іштвана Міклоші Сабова позаду насичений період. Ніколетта видала дві збірки, а Іштван – великий і короткий роман. Молоді люди кажуть, що їм пощастило, адже вони знайшли одне одного не лише як пара, але й як творці.
– Сьогодні знайти хорошого редактора надзвичайно складно. Між автором і редактором має бути певна хімія. Це великий скарб, що ми знайшли це одне в одному. Ми розв’язали один одному руки, але це не означає, що між нами немає інтенсивної творчої дискусії, – розповіла Ніколетта від імені обох авторів.
Іштван Міклоші Сабов наголосив – він не вважає, нііби йому необхідно розповідати читачеві, що відкривати, знаходити у його творах.
– Я не прихильник обтяжувати читачів філософськими поясненнями. Понад півтори сотні років на ринку панувала дешева масова література, певні її герої з’явилися у творах, що стали класичними. Мені подобається цей розважальний жанр і сьогодні, звісно, більш якісний. Можливо, я маю продовжити цю лінію, – сказав письменник.
Відтак творча пара зачитала уривки зі своїх творів, поговорили вони й про нові теми. Вони також ознайомили з їхньою сторінкою Hangoldal (звукова сторінка, – ред), яку ведуть у Facebook.
– Я написала вірш під назвою «Ворона у моєму вікні» і показала його Іштвану. Він сказав, що в цьому вірші є більше, ніж здається на перший погляд. Він поставив переді мною мікрофон, щоби я зачитала кілька уривків, він зачитував повторювану частину, потім ми змонтували голоси, підкладали під них музику, – пригадала Ніколетта історію створення сторінки.
До віршів і прозових текстів підбирають візуальний матеріал, один із готових контентів показали присутнім на заході.
Щодо планів, зазначалося, що після кількох місяців підзарядки Ніколетта поруч із віршами пробує писати прозу. Вже певний час щомісяця створює рубрику в літературному часописі «Човен», тема якої – закарпатські реалії. Можливо, в майбутньому матеріал стане книгою. Іштван прагне розважити читача, жорстко висміюючи комунізм. А наступного року він сподівається видати книгу, схожу на дослідження, яка міститиме міркування, рецензії на книги, а також дещо розважальне.
Коли представники Сюртівської реформатської церкви дізналися, що колишній єпископ Мукачівської дієцезії римо-католицької церкви Антал Майнек, який перебував на цій посаді протягом 26 років, живе та служить у сусідньому селі Ратівці, то вирішили познайомитися з ним. Зустріч відбулася з нагоди Міжнародного дня осіб похилого віку. Долучитися до цієї події запросили священників місцевої римо-католицької та греко-католицької церкви й вірян. Зрештою всі прийняли запрошення, і захід, який відбувся 6 жовтня, став екуменічною зустріччю для християн.
У гарній сюртівській реформатській церкві з двома шпилями зібралися місцеві реформати, римо-католики на чолі з о. Пейтером Турзо, греко-католики з сусіднього села Тийґлаш зі священником Пейтером Скоропадським.
Присутніх першим привітав пастор Сюртівської реформатської церкви Жолт Ковтюк. «Любі брати і сестри! Наші серця безмежно вдячні за те, що маємо можливість вітати римо-католиків і греко-католиків Сюрте, а також сусіднього Тийґлаша у нашій церкві. Дуже приємно, що ексєпископ Антал Майнек прийняв наше запрошення і присутній зараз серед нас. Я знаю, що все його життя – це свідчення про Господа Ісуса Христа», – такими словами представив він гостя. «На цій екуменічній зустрічі ми вшановуємо Міжнародний день осіб похилого віку. Ми вдячні благодійній організації DORCAS за підтримку в цьому. Дуже дякуємо також за прийняття запрошення», – додав пастор.
Відтак віряни разом заспівали церковні пісні, відтак заслухали біографію ексєпископа Антала Майнека, його свідчення та послання, які він передав через важливі події свого життя. Атмосферу екуменічної зустрічі підкреслив хор Dominus під керівництвом Беати Крицької.
Антал Майнек, котрий 18 листопада відзначатиме 73-й день народження, зачитав гімн святого апостола Павла, а потім розповів про своє дитинство, родину, рідне село Пілішсентласло. Після закінчення гімназії він був військовим, новинарем у Цегледі, про що, за його словами, завжди згадує з теплотою. Згодом отримав диплом інженера-електрика в Будапештському технологічному університеті. Рік пропрацював інженером. Отець Антал щиро розповідав про переживання своєї молодості та про те, якими були найважливіші етапи його навернення. Зрештою у 1977 році він вступив до ордену францисканців, закінчив теологію, 15 вересня 1981 року склав вічні обіти та 17 квітня 1982 року в Будапешті був висвячений на священника. На Закарпатті розпочав свою місіонерську діяльність у 1989 році разом із іншими двома францисканцями. Служив у Хусті й Тячеві, згодом очолив місію францисканців у Виноградові. Папа Іван Павло ІІ висвятив його на єпископа в Римі 6 січня 1996 року. Антал Майнек очолював Мукачівську дієцезію римо-католицької церкви протягом 26 років. Зрештою 28 січня 2022 року через погіршення зору та здоров’я Папа Франциск прийняв його відставку. Зараз Антал Майнек служить у невеликих громадах Ужгородщини.
Думки харизматичного священника з безперечним авторитетом та водночас францисканською скромністю про старість, важливість молитви, майбутнє угорської спільноти та його настанови перетворили зустріч на затишну подію.
На завершення Антал Майнек і Жолт Ковтюк попросили Божого благословіння на вірян. Відтак усі разом заспівали національну молитву угорців. Зустріч завершилася пригощанням та спілкуванням у невимушеній атмосфері.
У жодному разі не «підопічні» і не «вихованці»… Так не варто звертатися до молоді з інвалідністю, зокрема ментальною. Чому? Пояснює директорка БФ «Карітас Закарпаття» Ольга Принцовська. Власне задля цього, аби це знати і памʼятати, пані Ольга зініціювала в Ужгороді зустріч. До зустрічі долучилися журналісти, громадські активісти, представники різних організацій, зокрема повʼязаних із працевлаштуванням.
„Радий вітати на Закарпатті доброго друга та партнера нашого краю Харківського міського голову Ігоря Терехова.
З перших днів широкомасштабної війни громади нашої області об’єдналися для підтримки харків’ян. Ми приймали переселенців, забирали дітей на навчання, рятували підприємства, відправляли гуманітарні вантажі, допомагали забезпечити сталу роботу енергетичного сектору тощо.
Закарпатці в перші дні терористичного вторгнення зупиняли ворога та звільняли від окупанта Харківщину. Зараз наші чоловіки та жінки продовжують тримати оборону в цьому регіоні.
Тож наші громади дуже близькі. Нас об’єднала визвольна війна, яка зробила регіони та міста побратимами, а людей – друзями й партнерами.
У нас багато тем для обговорення та ініціатив, котрі спільно зможемо реалізувати для розвитку наших людей і громад,”- написав голова Закарпатської ОДА Віктор Микита у соцмережі Фейсбук.
Що б такого з’їсти… аби бути здоровою, стрункою, гарною та щасливою – з’ясовували у жіночому клубі «Натхненна». Тема харчування та жіночої стрункості завжди актуальна. Довкола неї чимало міфів – каже дієтологиня Наталія Рижак. Власне, під час зустрічі намагалися основні спростувати.
Спеціальний представник України з питань Близького Сходу та Африки, Максим Субх зустрівся зі студентами факультету міжнародних економічних відносин УжНУ. Дипломат прочитав лекцію «Зовнішня політика України в регіоні Близького Сходу та Африки» і поспілкувася зі студентською молоддю, як потенційними співробітниками Міністерства закордонних справ України.
Як починалась війна ужгородським школярам приїхав розповісти Герой України Володимир Жемчугов. Він – організатор та активний учасник руху опору проти російської окупації на Луганщині із травня 2014 року. Під час одного із бойових завдань втратив руки та зір. Майже рік знаходився у полоні. Після звільнення та реабілітації продовжив боротьбу за Україну, проводячи військово -патріотичні лекції-бесіди. В Ужгороді Володимир Жемчугов провів лекції у 5-ти ліцеях: ім. Т. Г. Шевченка, «Лідер», «Перспектива», №5 та №8.
Поторувати собі шлях до працевлаштування, ще будучи студентом, дізнатися більше про діяльність органів місцевого самоврядування, про виклики в умовах війни, про майбутні інновації та розвиток міста, про грантові проєкти для молоді, соціальну допомогу та матеріальну підтримку з міського бюджету тощо… Усе це обговорювали на зустрічі студентів різних факультетів найбільшого вишу Закарпаття з керівниками структурних підрозділів Ужгородської міської ради.
