Історії військових на сторінці Facebook публікує 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада. Цього разу – Вікторії, берегівчанки угорського походження.
«Дуже сумую за донечкою. Те, що не можу її побачити й обійняти, – найважче для мене», – каже молода жінка.
21-річна Вікторія служить у 128-й бригаді вже третій рік. «Давно хотіла служити в армії, ще з дитинства. Сама з Берегова, угорка за національністю, хоча добре розмовляю обома мовами – як українською, так і угорською. Я кухар, ми з колегами щодня готуємо їжу й розвозимо по позиціях, у тому числі на передову. Стараємося з усіх сил – хлопці мають їсти смачні, корисні й поживні страви», – розповідає солдатка.
«21 лютого виїхали із Закарпаття на схід України на навчання. Хоча всі розуміли, що це будуть не навчання. 24 лютого зранку росіяни обстріляли наше містечко ракетами. На щастя, обійшлося без поранених і загиблих. Ми терміново перебазувалися до лісу. Були там півтора тижні, наше відділення готувало їжу в польовій кухні. Потім нас перекинули в зону бойових дій», – згадує Вікторія.
«Дома мене чекає донечка Софія, їй два роки. Востаннє ми бачилися в січні – перед тим, як я поїхала на постійний пункт дислокації бригади. А затим почалася війна», – каже молода мама.
«Недавно я відправила їй свою ковдру. Софійка відчуває запах матері й завжди тримає ковдру при собі, нікому не віддає», – ділиться спогадами жінка.
VV/Facebook