Досвід Німеччини у боротьбі з коронавірусом: розповідь ужгородки

Весь світ нині хвалить німецьку систему охорони здоров’я за її методи боротьби з коронавірусом. Серед тих, хто визнає успіх Німеччини у цій сфері, – країни-члени ЄС, аналітики, іноземні журналісти. Попри високу кількість інфікованих коронавірусом, у країні фіксували дуже низький показник летальності. Приклад Німеччини свідчить про те, що дати раду цій недузі можна. 

Що саме країна робить і чому іншим не вдається досягти таких успіхів, як живуть німці в умовах карантину і як довго він там триватиме – про це у розмові із закарпатською журналісткою, яка вже півтора роки живе у Німеччині, Анастасією Ножкою.

Настя із чоловіком та маленькою донечкою живе в окрузі Хайнсберг, на землі Північний Рейн-Вестфалія. Розташована вона в західній частині країни. Столиця – місто Дюссельдорф. Настя зараз перебуває у декреті, оскільки їхній донечці скоро виповниться рік. Через коронавірус сім’я була змушена відкласти таку довгоочікувану поїздку до рідного Ужгорода. Хоча в Німеччині ситуація вже майже стабільна.

– Настю, розкажи, будь ласка, про карантинні міри в Німеччині…

– Вони були різкими, кардинальними та подекуди шокуючими. Але тепер, із відстані часу, я бачу, що вони були дієвими. Мені здавалося, що в декреті опинилася не одна я, а вся країна. 

Здається, наприкінці лютого, о 6-й ранку мені написала повідомлення жінка на ім’я Хідегард (вона мені допомагає з донечкою та займається усілякими паперовими справами у Німеччині, бо ж тут їх чимало). Вона написала: «У країні ввели карантин. Школи та садочки зачинили. У нашому Окрузі у чоловіка середнього віку виявили коронавірус. Його вже відправили у Дюссельдорф, у лікарню. Не знаю, скільки триватимуть обмеження, але й ми з тобою не зможемо зустрітися (у нас була запланована зустріч через кілька днів). Ні, я не хвора, з моїм здоров’ям усе гаразд. Працівникам нашої організації заборонили працювати, зустрічатися з людьми. Тому залишаємося вдома. Поки що».

На той час ми вже чули про вірус, але із введенням карантину в Німеччині почалося усвідомлення, що він не десь там, а поруч із нами. 

Школи і садочки раптом зачинили, державні установи працювали у режимі онлайн, робочі години скоротили, багатьох відправили працювати з дому.

– Вам забороняли виходити з дому?

– Відверто ніхто не забороняв, але переконливо наголошували, що краще обмежувати та мінімізувати такі виходи. У продуктовий магазини ходити рекомендувалося не частіше, як раз на тиждень, зайвий раз не торкатися товару на прилавках, розраховуватися карткою. 

Звісно, крім продуктових, коли тривала перша хвиля карантину, нічого більше  не працювало. На касах встановили прозорі стенди, аби продавці могли не сидіти у масках весь день. Працювали в одноразових рукавицях.

Вперше побачила на вході електронний лічильник кількості людей у супермаркеті. З червоним та зеленим ліхтарем. Зелений – дозволено,червоний – ні. 

– У період карантину можна було зустрітися з рідними, друзями?

– Так, але за це  потрібно було б заплатити чималий штраф. Уяви, що у  період карантину ввели штрафи за відвідування одне одного, навіть якщо це ваші рідні. До прикладу, якщо поліція, яка патрулює постійно, побачить автомобіль із номерами іншого міста, то перевіряє, чому він тут стоїть і чи не приїхав раптом хтось погостювати. Словом, усі сиділи по власних домівках. 

– І всі дотримувалися рекомендацій?

– Так, усі без винятку. Мені сподобалося, як чітко німці дотримуються того, про що їх просять, рекомендують. Маски, дистанція, дезинфекція (навіть ручки візочків у супермаркеті). На кожному кроці висіла інформація: що це за вірус, як уберегтися, куди телефонувати у випадку чого. Думаю, важливим є підхід до людей. Адже всі ми знаходимося в однакових умовах: коли немає ліків від коронавірусу. Так цінно пояснити, надати інформацію, створити кол-центри, де наляканих громадян заспокоюють.

– А як у Німеччині із тестуванням?

– Німці проводять дуже велику кількість тестувань, таким чином виявляють і тих, хто переносить інфекцію, не маючи при цьому симптомів. Ізолюючи таких людей, Німеччина стримувала поширення хвороби. Ми теж проходили тестування. Що стосується нашого Округу, то до місця, де тестували людей, треба було їхати автобусом з пів години. Або велосипедом. Із тестуванням усе доволі зрозуміло. Черги не було. Результат повідомили у телефонному режимі через три робочі дні.

Про ціну за тест не знаю. Адже у Німеччині його зобов’язалася покривати страховка, яка, між іншим, дуже недешева. 

– Ви зверталися до лікарів під час карантину?

– З настанням карантину усі мали багато часу, аби навіть, якщо здорові, то надумати собі симптоми і йти до лікаря. Але це Німеччина і без терміну (попереднього запису по телефону) до лікарів не ходять. Ми теж мали за необхідність перевірити погане самопочуття, тож намагалися призначити зустріч із медиком. Намагання були практично марними. А усі старання закінчувалися приблизно однаковою фразою: «Ми не приймаємо нових пацієнтів». Відтак пройшли тест на «корону». І на щастя, все обійшлося.

Але те, що німецька медицина дуже чітко та правильно працює – це факт. На власному прикладі можу сказати про це. Ще до карантину, коли була вагітна, то викликала швидку. Про те, як раптово приїхало дві «карети», як обережно вони працювали, враховували все. Більшість не лише лікарів, але й медсестер володіють англійською. У лікарні атмосфера мов вдома – тобі всміхаються,запитують про самопочуття, щодня міняють білизну.  Так, медицина у Німеччині дорога, а лікарі точно мають змогу купити автомобіль, а не випрошувати підвищення за те, що рятують життя, замість того, щоб виконувати свою роботу на сто відсотків. 

– А як курсував громадський транспорт і як німці ставляться до захисних масок?

– Тут цікава ситуація. Автобуси між містами працювали. Але їздили рідше ніж зазвичай. Вхід і вихід через середні двері, водій обгороджений захисним склом і стрічкою. Проїзд був безкоштовним аж до початку літа. У транспорт – лише з маскою. Якщо чекаєш на зупинці без маски, то водій навіть не зупиняється. Сьогодні вже автобуси їздять за розкладом. А пасажир повинен придбати квиток або проїзний у спеціально відведених для цього місцях. У водія, як можна було раніше, зараз квиток купити неможливо. Якщо водій «засіче» безквиткового пасажира, то реагує доволі агресивно.

У потягах ситуація на карантині була подібною. Був випадок, за яким спостерігала. У потяг зайшов чоловік без маски і водій (довгий час провідників теж відправили на карантин) підійшов і накричав на чоловіка, що той без маски.  Попередив. Наступним разом, сказав він, викличе поліцію. І, я впевнена, викликав, і не раз. Тут дуже свідомі водії і мені це дуже імпонує.

– А як загалом німці були налаштовані?

– Загалом німці були спокійні, законослухняні і впевнені в тому, що їхня країна про них подбає. На вікнах діти розвішували малюнки із написами: «Усе буде добре, здоров’я усім».

– Яка ситуація зараз?

– Наприкінці червня, карантинні міри послабили, школи та садочки працюють (правда, у школярів вже розпочалися планові канікули), але звички людей, як уберегти себе, нікуди не зникли. Тут панує усвідомлення важливості обережності задля  власного життя. І це, скажу я вам, заразне. Німець не терпітиме, якщо робите щось не так, обов’язково вам про це скаже. 

Варто зазначити, що досі при вході в державні установи, магазини, супермаркети встановлені антисептики для рук. А без терміну приходити, аби запитати щось навіть дуже важливе, немає сенсу. Вам вручать час і дату на папірці, коли можете прийти (мова про так звану ратхаус, міськраду). Хоча на вулиці людей давно побільшало, спілкуються у доброму гуморі, маски на подвір’ї одягають лише люди похилого віку. У магазинах – усі. Ніхто не знімає із вітрин інформаційні листівки, як уберегтися від злісного вірусу. Ресторани, кав’ярні, піцерії почали працювати, як і раніше. Ще нещодавно можна було навіть на терасах сидіти лише по двоє, у деяких закладах усі обличчями в один бік, але зараз вже все, як і раніше. У сусідніх Нідерландах у супермаркетах можна відразу впізнати німця, він у захисній масці, а голландці – ні. 

– Насамкінець, що б ти хотіла побажати своїм землякам?

–  Дуже хочу, аби рідні українці не нехтували обмеженнями. Щиро. Друзі, карантин потрібен не для гарної статистики країни чи для того, аби догодити владі, а задля того, щоб здоровими залишалися ваші мами, татусі, бабусі з дідусями. Бережімо тих, кого маємо… Допоможіть бабусі з покупкою продуктів, прогуляйтеся пішки замість того, аби їхати у маршрутці, провітрюйте оселі, офіси. Це не соромно – не йти наперекір обмеженням. Українці дуже свідомі. Я знаю. Будьмо здорові! 

Христина БІКЛЯН, “Карпатський об’єктив”