Єпископ реформатської церкви Лайош Ґулачі був еталоном віри

12 січня з нагоди 100-ліття від дня народження покійного єпископа Лайоша Ґулачі мукачівська реформатська громада провела подячне богослужіння. «Лайош-бачі народився простою дитиною, але став взірцем віри, адже попри всі труднощі та випробування завжди залишався вірним послідовником Слова Божого», – наголосив у своїй проповіді єпископ Закарпатської реформатської церкви Янош Зан Фабіан.

Життя і служіння колишнього єпископа реформатської церкви, його почуття обов’язку та наполегливість є прикладом для закарпатських угорців. Лайош Ґулачі багато вистраждав у своєму житті, у юності був ув’язнений за навчання конфірмантів, а потім на кілька років відправлений у трудові табори. Але, незважаючи на випробування та утиски, не зрікся своєї церкви, Бога, вистояв і непохитно служив Господу до останньої хвилини свого життя.

Подячне богослужіння розпочалося з вітання єпископа Дунайського реформатського церковного округу Золтана Балога. У своїй проповіді та молитві він висловив вдячність за життя і працю колишнього єпископа Лайоша Ґулачі. Золтан Балог зазначив, що після цього заходу проведе півторамісячне служіння на Закарпатті. За його словами, це особлива радість, бо він особисто був знайомий з єпископом Ґулачі, якого завжди слухав з радістю та захопленням. «Хоча Лайош-бачі мав дуже важке життя, пройшов через табори, він ніколи не падав духом, ніколи не втрачав надії. Хто б у 1950-х чи 1970–80-х роках міг подумати, що Радянський Союз зникне?! Проте все закінчилося. А Лайош Ґулачі не тільки вижив, але й реалізував себе у службі, якій хотіли покласти край». За словами гостя, витривалість єпископа Ґулачі слугує зразком і показує, що іноді за людськими мірками все здається безнадійним, як і безвихідь через війну, але Бог готує для вірян те, що робить їхнє життя повноцінним навіть за найважчих обставин.

Єпископ Закарпатської реформатської церкви Янош Зан Фабіан, виголошуючи Слово Боже, підкреслив: «Пам’ять – чудовий дар від Господа. Ми можемо згадувати чудові діяння Бога як у старозавітній, так і новозавітній епосі. Христос теж казав: «Чиніть це на спомин про мене». Люди часто схильні забувати про важливі речі, але Бог дав нам дар пам’яті, щоб ми не забували про Нього, про Його спасіння, Його любов і жертву, виявлені у Христі». «Лайош Ґулачі народився простою дитиною, але став взірцем віри на Закарпатті, героєм віри, який після років ГУЛАГу повернувся до служби, бо відчув Божу любов, провидіння. Слово Боже він проповідував і в табірні роки. Сьогодні ми згадуємо його як людину, котру зберіг Бог, хто був даний нам як приклад. Нині мукачівська громада дякує за те, що Лайош-бачі служив тут, подавав приклад. Я також хотів би, щоб усі ми дивилися на нього як на приклад», – зауважив єпископ Закарпатської реформатської церкви.

Після богослужіння у виконанні церковного хору пролунав один із відомих реформатських гімнів: «До Тебе серце підношу і на Тебе уповаю, Господи», який був улюбленим псалмом покійного єпископа. Після цього декан Берегівської реформатської дієцезії Ласло Товт згадав особистий досвід знайомства з єпископом Ґулачі: «Лайош-бачі був моїм пастором на самому початку, з ним я був конфірмантом, пізніше працював пастором під його керівництвом. Його активна молодіжна робота торкнулася й мене. Та епоха була вже епохою можливостей. У той час Бог відчинив двері й дав можливості нашій церкві, якими Лайош-бачі скористався якнайбільше, адже були відкриті школи, розпочалася робота з молоддю, проводилися молодіжні табори. Він здійснив масштабну роботу, щоб можливість, дана Богом, не була змарнована», – наголосив Ласло Товт.

Нинішній пастор Мукачівської реформатської громади Даніель Ґулачі, онук колишнього єпископа, згадуючи свого діда, підкреслив: «Передусім запам’яталося про нього, як наполегливо і віддано він виконував свою роботу. Був у дорозі з раннього ранку до пізньої ночі, часто залишаючи сім’ю. Через це ми рідко бачили його, коли я був дитиною. Нам, малим дітям, теж було цікаво, чому дідусь завжди в дорозі. Саме від нього я навчився, що людина не повинна сидіти без діла, не має падати духом, а повинна завжди працювати. Господь Бог завжди дає можливості. У важкі часи теж можна дивитися вперед, бачити перед собою завдання, робити щось для Царства Божого. На мою думку, це так само актуально й для сьогоднішнього часу».

Пригадав свого батька і Ґейза Ґулачі, заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття, який поділився з присутніми особистими спогадами: «У середині 1960-х років, коли не можна було проводити жодних зібрань, у Мукачеві все ж вирувало угорське життя. Пам’ятаю, що були дуже гарні невеликі зібрання по 15–20 осіб, де відбувалися жваві дискусії й на церковні теми. Мій батько був дуже завзятим, сперечався на певні теми. Він ніколи не боявся невідомого. Йому завжди були притаманні ініціатива та потяг до нового, які збереглися на все життя. Він здійснив чимало нововведень, постійно придумував щось цікаве, щоб реалізувати. Мав запальний характер, особливо коли відчував несправедливість, але довго не тримав злість. З усіма шукав миру. Якщо подивитися на світську частину його життя, то одне з найважливіших його послань – прагнення до миру. Друге – відданість службі. Це для нього була абсолютна річ – служба Господу Богу. Чи дощ, чи вітер, чи сніг – він ішов, коли треба було йти».

Після богослужіння присутні мали можливість оглянути невеличку експозицію в храмі, що складалася з матеріальних спогадів та фотографій, які зберегла родина колишнього єпископа. У планах – розширити матеріали виставки і зробити її постійною.

Еніке Вароді/Váradi Enikő

Kárpátalja