Католицький архієпископ про жахи війни: на фронті немає невіруючих

“Війна спонукала населення, що залишилося в регіоні, знову відкрити для себе віру”, – каже архієпископ Віcвальдас Кульбокас. За словами апостольського нунція в Києві, солдати гостро потребують душпастирської опіки, а змучений народ – надії.

Нещодавно апостольський нунцій в Україні (посол, який представляє Ватикан) дав зворушливе інтерв’ю литовському католицькому журналу. Архієпископ Вісвальдас Кульбокас, який прибув до Києва за шість місяців до початку російсько-української війни, серед іншого розповів, що попри повітряні тривоги та хаос, країну все ж характеризує поширення віри. Нунцій згадав: коли на початку війни надійшли звістки, що російська армія оточить Київ протягом 24 годин, лише делегації Туркменістану, Польщі та Святого Престолу вирішили залишитися в місті, хоча у нунція також була можливість втекти до безпечної країни. Британський солдат допоміг працівникам посольства навчитися, як у разі повітряної тривоги швидко сховатися в укриття, закріпити вікна та як слід зберігати продукти, щоб вони залишалися придатними до вживання якомога довше.

Одна з сестер, яка служила в нунціатурі, вивчила типи та швидкість окремих ракет, тож під час тривоги, поглянувши на свій телефон, вона може підрахувати, через скільки часу очікується влучання. Бувало, що сестра разом із співробітником посольства саме робила покупки на сусідньому ринку, коли пролунали сирени протиповітряної оборони. На основі повідомлення на телефоні черниця підрахувала, що у них є приблизно 9 хвилин, щоб завершити покупки та повернутися до нунціатури. Вони повернулися до безпечної будівлі за кілька секунд до того, як поблизу ринку пролунали вибухи. З розвитком війни мешканці та персонал нунціатури неминуче стали експертами з розшифрування повітряних тривог. «Якщо звук вказує на балістичну ракету, то за 10 хвилин ти маєш бути в укритті, — пояснив архієпископ Кульбокас, а потім додав: – Якщо ж йдеться про дрони чи крилаті ракети, то я лягаю назад у ліжко і намагаюся заснути».

Нунцій особливо схвально відгукнувся про польових капеланів, охарактеризувавши їх як тих, хто заповнює ту прогалину, яку здебільшого не можуть заповнити навіть кваліфіковані психологи. Він переказав розповідь жінки, яка керувала програмою підготовки психологів для роботи з пораненими солдатами, в якій брали участь двадцять п’ять осіб. Після першого заняття двадцять три людини встали і пішли, сказавши: «Це не для мене». Після другого заняття пішли й ті два психологи, що залишилися. Тоді жінка, яка організовувала навчання, сказала: «Тепер у мене залишилася лише одна надія — священники та ченці».

Один із польових капеланів, якого нунцій знає особисто, регулярно бере свого собаку з собою на фронт. Він рідко говорить безпосередньо про релігію, натомість готує молодих солдатів до суворої реальності бою. «Не дивуйся, коли вперше опинишся в окопі, можливо, від страху ти обмочишся і обкакаєшся. Це нормально. Це трапляється з усіма», — пояснює він їм. Тим часом він роздає розарії, молиться, благословляє, вислуховує сповіді та є поруч для тих, хто його шукає. «Солдати більш відкриті з капеланом, ніж із психологом», — зауважив Кульбокас. – Однак найкраще приймають собаку: не потрібні ні слова, ні запитання, цуценя підходить, притискається, і терапія починається…»

Однак серйозною проблемою є нестача польових капеланів: навіть зараз вони можуть задовольнити лише 60–70 відсотків потреб. Цю болісну проблему архієпископ проілюстрував розповіддю про військового лікаря, який описує поранених солдатів, яких не змогли евакуювати через спостереження дронів і які відмовилися від подальшого медичного втручання: «Не зашивайте, це вже не допоможе, краще дайте відпущення гріхів». «Коли ти стикаєшся з вічністю, — сказав архієпископ Кульбокас, — прощення — це єдине, що тобі справді потрібно».

Архієпископ литовського походження також розповів про те, як відроджується віра серед жахіть війни. Наприклад, у Херсоні, населення якого скоротилося приблизно до п’ятої частини від довоєнного, чисельність католицької громади зросла у п’ять-шість разів. «У Херсоні не залишилося жодної невіруючої людини», — сказав він. Також архієпископ розповів, як єпископ-помічник Ян Собіло та його команда у Харківсько-Запорізькій єпархії, що знаходиться приблизно за 30–50 кілометрів від фронту, роздають мешканцям продовольчі набори з хлібом та м’ясними консервами. Ці моменти вони використовують для того, щоб пробуджувати надію та говорити про Христа. За словами архієпископа Кульбокаса, війна змусила мешканців регіону переосмислити свою віру. Він зазначив, що один православний єпископ та двоє протестантських пасторів перейшли у католицьку віру, а згодом стали католицькими священниками.

Джерело:  (hirado.hu)