Закарпатська родина Годованих святкує два Різдва

На Закарпатті проживають представники різних національностей, віросповідань та конфесій. У змішаних сім’ях відзначають релігійні свята за григоріанським і юліанським календарями. Їхнім діткам приносять подарунки і Мікулаш, і Миколай, і Дід Мороз та Ісусик. Це не тільки подарунки, веселощі, застілля з багатьма наїдками та напоями, а й насамперед шана, збереження та примноження родинних традицій. Цією унікальністю вирізняються закарпатці з-поміж інших жителів України.

Кореспондент «Карпатського об’єктива» відвідала родину Годованих у Перечині, у якій відзначають католицьке Різдво, а потім, за 13 днів, знову сідають за святковий стіл і зустрічають православне.

Подружжя Микола та Мирослава ведуть до просторої вітальні. Їхня 7-річна донька Агнеска сідає за стіл. На ньому – вінок Адвенту. Господиня пригощає компотом із заморожених смородини та вишень, іменним горіховим тортом. Учора, 11 грудня, відзначали 14-ліття старшого сина Миколки. Мирослава Елемирівна працює вчителем української та словацької мови і літератури місцевої гімназії.

– Я уродженка села Тур’ї-Ремети Перечинського району, – розповідає моя співбесідниця. – Народилась у змішаній родині: мама – українка, батько – словак. Моє дівоче прізвище – Самко. Ми жили із татовою мамою, вона була теж словачкою. Полікультурність у моїй душі з пелюшок. З татом, бабкою та старшою сестрою Ельмірою вдома спілкувалися словацькою. З мамою – українською. 15 років тому вийшла заміж за Миколу Годованого. Коли телефонує Ельміра, я автоматично переходжу на словацьку. Навчила цієї мови і своїх дітей.

Удома святкували католицькі свята, бо ми римо-католики, хрещені в костелі. На православні йшли в гості до бабусі по маминій лінії.

Микола із православної сім’ї. У костелі святого Августина вінчали нас і хрестили наших дітей.

Святкуємо і католицькі, і православні релігійні свята. Узимку стартуємо з католицького Миколая. У нашій родині династія Микол: чоловік Микола, син Микола, і дідуся мого чоловіка звали Микола.

Особливим святом для родини є Різдво. До нього готуються заздалегідь, за чотири тижні.

– У римо-католиків цей період називається Адвент. Це підготовка тіла й душі до щасливого народження Ісуса Христа. Ми родиною плетемо вінок і ставимо на нього чотири свічки. Перша – це свічка віри, запалюється в першу неділю. Людина вірить, що через чотири тижні народиться Ісус Христос. Друга – це свічка любові, знай, що будеш любити свого ближнього, як самого себе. Третя – свічка надії. Четверта – покори. Вінок плетемо з Агнескою із гілок живої ялинки, яка росте навпроти нашого будинку. Посадив вічнозелені дерева свекор Володимир.

Протягом Адвенту щовечора збираємося всією родиною, приходять і батьки чоловіка, вони живуть окремо, поруч, маємо спільний двір. Запалюємо свічку і молимося. Молитва зміцнює родину.

Перед постом іду до сповіді. Посту дотримуємося. Кажуть, що це веселий піст, бо він передує радісній події – народженню Ісусика. Для католиків молочна продукція не є масною. Римо-католицькі священники кажуть, що в піст треба відмовитися від того, що дуже любиш. Тому ми з Агнескою не їмо цукерки. Бачите, символічну фігурка Ісусика та солодощі на тарілці? У кінці посту цукерки, від яких ми відмовилися, поставимо до кошика й роздамо бідним діткам. Це така наша пожертва. Чоловік уже три місяці не палить.

Прошу розповісти про різдвяні традиції та страви.

– У римо-католиків є гарна традиція: дорослі разом з дітьми пишуть листа Єжішкові (Ісусикові) про те, що би хотіли отримати під ялинку. Символ Різдва та Нового року прибираємо всією родиною напередодні 19 грудня. До речі, на католицького Миколая ми вже всі отримали подарунки у своїх чобітках.

Кожна господиня напередодні пече крачун. Це такий хлібець, як паска. Крачун – символ Різдва. На нього кладемо сіль і часник як символ здоров’я. На Святу вечерю готуємо такі страви: тушковану капусту з грибами, оселедець, вінегрет, голубці з грибами, колочену квасолю з грибною підливкою, бобальки, кнедлі, колачі з дріжджового тіста з різними начинками – горіховою, маковою. Смажу рибу, котлети та відбивні з грибів, відварюю картоплю в кожушках, яка подається з підсмаженою цибулею. З напоїв – узвар, компоти.

Святковою скатертиною застеляємо стіл. Під неї кладемо гроші, аби водилися в хаті цілий рік. На столі мають бути горішки. Потім сервіруємо, приносимо страви. Коли на небі з’являється перша зірка, а це близько шостої вечора, збираємося. Святкову вечерю розпочинаємо з молитви. Потім відламуємо шматочок оплатки, вмочуємо в мед і їмо. Оплатка – це кругла вафелька, яка символізує тіло Ісуса Христа. Купуємо її в нашому костелі. Випікається на фарі.

Пригадую поради моєї бабки (така думка була доволі поширена): якщо хочеш скинути вагу, маєш їсти овочеві страви, а набрати – борошняні. Щоб бути розумним, треба налягати на рибні. Мій тато казав так: «За святковим столом ніхто не повинен бути голодний, треба спробувати з усіх страв». Цього дотримуємося досі.

Їмо, колядуємо і словацькою, і українською. Ідемо до костела на святу месу. Для мене неймовірним є той момент, коли вимикають світло, горять тільки гірлянди на ялинці й усі співають мою улюблену колядку «Тиха ніч, свята ніч». Моя душа так радіє, що не доберу слів, аби передати ті емоції.

Після меси вірники повертаються додому й лягають спати.

– Уранці до хати першим повинен зайти чоловік. Має колядувати, вінчувати, аби в хаті велося. Приходить свекор, а син або чоловік іде до них, – каже про звичаї.

До нашої розмови приєднується Вероніка Миколаївна, свекруха.

– Тішимося, що нашу оселю відвідує церковна коляда. До нас приходять і римо-католицька, і греко-католицька, і православна. Ми нікому не відмовляємо, радо приймаємо колядників, гостимо і гроші даємо на всі церкви, бо це велика радість, коли в хаті лунає спів церковної коляди, колядки у виконанні хлопчиків, підлітків.

Вероніка Годована готує Святу вечерю 6 січня. Страви традиційні – з грибів, квасолі, картоплі, рибні. За родинним столом збираються три покоління. Після вечері колядують.

Тетяна ГРИЦИЩУК, «Карпатський об’єктив»