До Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО внесли 9 нових об’єктів

Комітет Всесвітньої спадщини Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) на засіданні у Фучжоу, Китай, прийняв безпрецедентне рішення – додав до Списку всесвітньої спадщини 9 нових об’єктів, зокрема історичний район м. Кантон (КНР), культурну зону, що оточує мадридський музей Прадо, та європейські курортні міста.

Один із головних історичних бульварів Мадрида, Пасео-дель-Прадо, і парк Буена-Ретіро увійшли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На бульварі в Мадриді розташовані великі фонтани, зокрема Сибелес і Нептун, а також площа Сибелес, яку ЮНЕСКО розцінює як важливий символ міста. «Цей об’єкт втілює в собі нову ідею міського простору та розвитку в період освіченого абсолютизму XVIII ст.», – відзначають експерти ЮНЕСКО.

До об’єктів Світової спадщини також увійшли 11 курортних міст Європи, зокрема три німецькі курорти: Бад-Емс, Баден-Баден і Бад-Кіссінген, три курортні міста Чехії: Франтішкові Лазні, Карлові Вари, Маріанські Лазні, а також австрійський Баден, бельгійський Спа, французький Віші, Монтекатіні-Терме (Італія) і Бат (Велика Британія).

Усі курортні міста були збудовані поблизу природних цілющих джерел і представляють міжнародну європейську культуру купання, яка бере свій початок з ХVІІІ ст. Найбільш стрімко вона почала розвиватися в 1900-х роках, тим самим надавши згаданим містам статус великих міжнародних курортів.

Історична частина китайського Кантону була одним із найбільших морських портів імперії династій Сун і Юань (X–XIV ст.) уздовж морського Шовкового шляху. У цьому районі знаходяться 22 колишні урядові будівлі, кілька культових споруд, у тому числі мечеть XI ст., яка є найстарішою ісламською спорудою в Китаї, з численними археологічними знахідками, залишками старих морських причалів і тогочасними реліквіями із заліза та кераміки.

Від Ісламської Республіки Іран до списку було внесено Транс-іранську залізницю, яка з’єднує Каспійське море на північному сході з Перською затокою на південному заході. При цьому вона перетинає два гірські хребти, а також річки, нагір’я, ліси й рівнини та чотири різні кліматичні зони. Її будівництво тривало 11 років – з 1927-го по 1939-й. Створення залізничної лінії завдовжки 1400 км стало можливим завдяки успішній співпраці тодішнього іранського уряду та 43 будівельних компаній з багатьох країн. У деяких районах довелося прорубувати величезні гірські масиви, збудувати 174 великі мости, 186 малих та 224 тунелі.

До списку ЮНЕСКО тепер входить і розташований у штаті Телангана храм Каката – Рудрешвара (храм Рамаппи). Він знаходиться в селі Палампет приблизно за 200 км на північний схід від Хайдарабаду і є головним храмом Шиви. Зведення споруди з піщанику почалося в 1213-му й тривало, як вважають, близько 40 років. Будівля має декоровані балки й колони з різьбленого граніту та долериту. «Скульптури храму, що відрізняються високою художньою якістю, ілюструють місцеві танцювальні звичаї та культуру Каката», – повідомляє ЮНЕСКО.

Понад 400-річний Кордуанський маяк на узбережжі Атлантичного океану в гирлі річки Жиронда відтепер також є об’єктом Всесвітньої спадщини. Башта, яка вважається шедевром серед морських маяків, була зведена інженером Луї де Фуа в ХVІ ​​ст., однак згодом, наприкінці ХVІІІ ст., її перебудували. Споруда втілює архітектурну та технологічну історію будівництва маяків.

Фрески XIV ст. італійського міста Падуя також стали частиною Світової спадщини. Виготовлені з 1302 по 1397 рік, вони були написані різними художниками в різних будівлях, проте кожна відображає єдиний стиль та зміст. Серед фресок, зокрема, цикл зображень Джотто в каплиці Скровені, що знаменує собою початок революційного розвитку в історії фрескового живопису.

Художня колонія Матільденхьое в Дармштадті, Німеччина, та культурний район Хіма на південному заході Саудівської Аравії з його 7000-літньою наскельною різьбою, також увійшли до Списку всесвітньої спадщини.

Джерело:  (hirado.hu)