Інтерв’ю із закарпатським журналістом Адальбертом Варгою

Інтерв’ю із закарпатським журналістом Адальбертом Варгою

18:57 Листопад 25, 2021

Життя 2747 10 хвилин

Magyar

За 30-річну журналістську діяльність у закарпатській угорській громаді угорською журналістською премією Európa-érem (Європейська медаль) відзначили колишнього ужгородського власкора Інформаційної агенції МТІ, співробітника двомовного сайту Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Karpat.in.ua Адальберта Варгу. Престижну нагороду йому вручили в Будапешті голова мистецького фонду Balassi Kard Művészeti Alapítvány Пал Молнар та директор Інституту захисту прав меншин (Kisebbségi Jogvédő Intézet) Дьордь Човті. З цієї нагоди з Адальбертом Варгою поспілкувався кореспондент Kárpátalja.

– Крім низки нагород, цього року ви отримали Європейську медаль – міжнародну журналістську премію, засновану Угорщиною у 2000 році, яку присуджують лише видатним журналістам. Що це означає для вас?

– Я дуже здивувався й був розчулений, коли дізнався, що одержу Європейську медаль, яку вручають лише одному журналісту раз на рік. Крім мене, відзнаку загалом отримали 23 особи.

– Серед нагороджених є ваші знайомі?

– Світ тісний. Джонатан Санлі, консервативний британський журналіст, який один із перших отримав Європейську медаль у 2000 році, сидів там, де ви зараз, у нашому домі в Есені в 1994-му. Тоді я інформував його про ситуацію в Україні перед парламентськими виборами. Першого року як виняток було двоє нагороджених, другим став Ференц Санісло, який також гостював у мене як телевізійник. Серед знайомих і Ґжеґош Ґорний, польський журналіст з Варшави, який отримав Європейську медаль у 2011 році. З ним я бачився в серпні тут, по сусідству, ми гарно поспілкувалися. Дружина Ґжеґоша – троюрідна сестра моєї сусідки Клари Таді. Думаю, його відкритість і дружбу до угорців можна пояснити, зокрема, й угорським корінням його дружини по материнській лінії. Окрім них, я знайомий особисто ще з кількома нагородженими. Пишаюся й тим, що разом з Елемером Ковачем відзнаку тепер мають уже двоє угорських кореспондентів із Закарпаття. Елемер усе життя був професійним журналістом, а я працював власкором паралельно з основним місцем роботи завідувача редакції видавництва угорських підручників на Закарпатті.

– Що ви виділили у своїй подячній промові після отримання нагороди?

– Перш за все подякував мистецькому фонду, який вручає відзнаку, а також Василю Брензовичу, який висунув мене на отримання цієї нагороди. Він заслуговує на особливу вдячність, адже саме завдяки йому я почав цю кар’єру. У 1995 році він запропонував мені бути кореспондентом угорського інформагентства МТІ. А ще мій друг Мігай Дебрецені допоміг долучитися до роботи, яку я виконував протягом 25 років. Водночас подякував угорській державі за те, що дала мені можливість десятиліттями служити угорцям Закарпаття та Угорщини, яку я завжди вважав своєю батьківщиною.

Директор Інституту захисту прав меншин Дьордь Чоті під час вручення нагороди процитував слова пісні угорського гурту «Іллейш» «Слово – небезпечна зброя» і наголосив на важливості журналістики та ЗМІ з точки зору єдності угорського народу.

– Зброя, адже раніше в багатьох випадках, зокрема завдяки інформації, поданій до угорського інформаційного агентства, нам удалося запобігти серйозному порушенню прав закарпатської угорської громади…

– У деяких випадках можна стверджувати це без перебільшення. Не в останню чергу саме завдяки моїм інформаційним повідомленням на початку 2000-х були зупинені напади на Закарпатський угорський інститут, коли в нього хотіли відібрати будівлю. Тоді ж потерпав і угорський театр, його теж вдалося захистити за допомогою міжнародної громадськості. Наприкінці 90-х хотіли закрити угорську редакцію обласного телебачення, у той час мої новини також з’явилися найшвидше й одразу поширилися в угорській та українській пресі. Повідомлення вважалося офіційним, і на нього негайно відреагували в Угорщині, чинячи тиск через дипломатію. Тепер, щоправда, редакцію закрили, але після того вона працювала ще 20 років.

Угорськомовну освіту хотіли скасувати на Закарпатті ще у 2008-му, припинили видавати угорськомовні підручники, і як кореспондент угорського інформаційного агентства я також відігравав важливу роль у недопущенні цього.

– До 2000 року, будучи власкором МТІ, ви постійно відстежували новини в українській пресі, продовжуєте робити це й тепер, можливо, ще інтенсивніше як співробітник інтернет-порталу Karpat.in.ua…

– Справді сьогодні я пишу набагато більше. Роблю майже те саме і для МТІ, переписую українські новини, щоб вони були читабельні для угорців.

– Як оцінюєте нинішню українську та угорську пресу?

– Сьогодні угорська преса в кращому становищі за всіма параметрами. В Україні протягом останніх років сильно обмежили свободу преси, заборонили новинні інтернет-портали, закрили опозиційні телеканали, газети. Усіх, хто наважується критикувати українське керівництво, доганяє рука влади.

В Угорщині після зміни режиму преса завжди була вільною. Під час прем’єрства Дюли Горна національні редакції розпустили, але «Фідес» ніколи не застосовував санкцій проти преси. На сьогодні в Україні припинилася свобода мас-медіа.

– Але це так лише в останні роки, раніше не доводилося боятися санкцій?

– Поки українсько-угорські стосунки не погіршилися, я міг вільно писати. Можу сказати, що отримував більше критики з боку угорської дипломатії, ніж України. Українці ніколи не казали про співвідношення негативних і позитивних новин про країну, треба було повідомляти про все, що сталося. З іншого боку, в Києві був посол Угорщини, який просив мене не публікувати стільки негативних новин про Україну, бо я відлякую інвесторів. У MTI ж моє керівництво вважало, що якщо тут стається щось важливе, інвестори в Угорщині повинні знати про це, навіть якщо йдеться про щось негативне.

– Власкору МТІ сьогодні працювати важче, ніж колись?

– Думаю, так. Візити та зустрічі на високому рівні призупинені, принаймні порівняно з тим, що було раніше, поточний показник є незначним. У зв’язку з погіршенням міждержавних відносин потрібно приділяти значну увагу тому, як про це говорить кореспондент угорського інформаційного агентства. Я, звичайно, намагався й раніше м’яко формулювати, але тепер нам слід приділяти цьому ще більше уваги.

– Із січня 2020 року ви писали популярні аналітичні статті про ситуацію в Україні, зокрема на Закарпатті, для видання Karpat.in.ua. Сьогодні транслюєте угорським читачам лише новини та думки, опубліковані в українській пресі. Вочевидь, це не випадковість.

– Це справді невипадково. Я не хочу, щоб через мене були напади на сайт або його взагалі закрили. Як я вже казав, преса в цій країні більше не вільна. Але все ж є українські колеги, які об’єктивно інформують про події в Україні, аналізують ситуацію. Мені треба це знайти і зрозуміло інтерпретувати угорською. Як кореспондент інформаційного агентства я також не міг висловлювати свою особисту думку, але зміг допомогти справі угорців Закарпаття, бо, як відомо, «Слово – небезпечна зброя».

Жолт Бадо/Тижневик Kárpátalja/Badó Zsolt/Kárpátalja hetilap

social
Слідкуйте за нами у соцмережах
subscribe
Хочеш читати новини поки нема інтернету?

Підпишись на спеціальний телеграм канал де кожна новина розміщена у повному обсязі. Твій телефон завантажуватиме новини у фоні тільки тоді, коли це можливо, і ти завжди будеш у курсі останніх подій.

Підписатися
subscribe
Підписка
Оформіть підписку
Приєднуйтесь до нашого списку розсилки, щоб отримувати актуальні новини на свою пошту.
Ми не розсилаємо спам, ми поважаємо вашу приватність.
Новини дня