17 жовтня Закарпатська реформатська церква відзначила 20-річчя заснування свого музею та архіву. «Двадцять років у житті установи – гарна нагода подякувати Всевишньому у контексті бурхливої долі Закарпатської реформатської церкви, яка позаминулого року відсвяткувала своє 100-річчя. Наші серця вдячні за те, що Бог зберіг реформатську громаду нашого краю і не перестає піклуватися про неї серед випробувань сьогодення», – йшлося під час святкування.
Учасників святкування привітав пастор Іштван Меньгерт, очільник відділу освіти Закарпатської реформатської церкви. «Ми вдячні бути тут і разом згадувати чудові речі, які наш Господь зробив для нас», – зазначив він, цитуючи уривок з Псалма 40.
«Не пересувай давньої межі, яку встановили твої предки (Приповісті 22, 28) – наголосив єпископ Закарпатської реформатської церкви Шандор Зан Фабіан у своїй проповіді, звертаючи увагу на послання Святого письма. – Приповісті містять мудрі повчання та важливі настанови для наступного покоління». «Ми часто кажемо, що живемо сьогоденням, дивлячись у майбутнє. Саме тому церква засновує музеї. […] Позаду вже понад сто років. Епоха, коли не лише зміщувалися давні кордони, а й були намагання стерти, ліквідувати кожен знак, кожен покладений камінь, а історію – фальсифікувати», – наголосив єпископ. «Коли двадцять років тому парафія вирішила створити архів та музей, метою було «зафіксувати давні кордони, зібрати спогади, що говорять про наше минуле, що доводять наше коріння», – додав він.
«Цей музей та архів також служать меті збереження давніх кордонів, минулого, цінностей, які представляла громада, що жила тут, щоб показати це сьогоденню, зберегти це для майбутніх поколінь, а також зберегти в людях, які живуть тут, усвідомлення того, що наша нація, наша громада, наша конфесія, угорський народ, який неодноразово намагалися ліквідувати, був тут, залишається тут і залишатиметься, аби охороняти давні кордони, які були призначені для нас. Цей музей також – як давній межовий камінь – вказує, доводить, що ми є, а також дає надію майбутнім поколінням, що ми залишимося і будемо. І буде розвиток і збереження, якщо будемо дотримуватися Божих заповідей», – наголосив єпископ.
«Слава Богу, у більшості наших громад збереглися письмові матеріали, які увічнюють важкі часи минулого. Також є документи, що розповідають про життя, віру та боротьбу наших давніх предків сотні років тому. Ці безцінні документи – найважливіші джерелами церковної історії, і їх збереження – відповідальність всіх нас», – підкреслила директорка музею та архіву Закарпатської реформатської церкви Єлизавета Сільваші. – Усвідомлюючи це, керівництво Закарпатської реформатської церкви на початку 2000-х років працювало над створенням архіву, де можна було б гідно зберігати письмові спогади наших релігійних предків, з особливою увагою до тих громад, де немає можливості належним чином зберігати документи. З допомогою Всевишнього та завдяки значним пожертвам наших вірян цей план вдалося реалізувати, й 1 січня 2005 року архів Закарпатської реформатської церкви міг розпочати свою діяльність». Єлизавета Сільваші також у рамках віртуальної екскурсії представила установу, першою директоркою якої була пасторка Єва Фабіан, затим із 2007 року – Ґейза Кейс, а протягом 2013-2023 років Іштван Гяйаш, а з лютого 2023-го – Єлизавета Сільваші.
«Завдяки організаторському таланту Ґейзи Кейса, перша виставка експонатів відбулася вже у 2008 році. Це стало віхою, і з того часу ми ведемо облік створення музею. З 2010 року музейний відділ мав 11 виставкових залів, включаючи коридори. Маємо експонати, довірені від 45 громад Закарпаття», повідомила директорка музею. Вона також процитувала думку з альбому, що представляє громади та установи Закарпатської реформатської церкви: «Спокуса мирних часів […] полягає в тому, що забуваються пережиті труднощі та переживання. […] Сьогодні ми сподіваємося, що Всевишній не перевищить те, що ми здатні пережити й у Своїй милості Він поверне часи миру. […] Слово заохочує до уважного та вдячного переосмислення минулого, забезпечує для цього ґрунт. В цьому контексті наша установа, як архів і музей, і надалі надаватиме можливість усім, хто хоче вчитися у мовчазних свідків та першоджерел історії, пережиті труднощі», – зазначила Єлизавета Сільваші.
Захід завершився невеликим частуванням у Дияконському центрі Закарпатської реформатської церкви, у рамках якого Бейло Надь, світський секретар Закарпатської реформатської церкви, подарував музею Біблію, видану в 1901 році.
Старі світлини в соцмережі поширює директор, художній керівник Заслуженого академічного Закарпатського народного хору Наталія Петій-Потапчук. Нині колектив – ще у відпустці, але продовжує любити та популяризувати своє за допомогою архівних фотоспогадів.
