Сьогодні в Перинатальному центрі Лікарні Святого Мартина у Мукачеві Закарпатської області відбулася особлива подія. До Міжнародного дня передчасно народжених дітей, у стіни закладу, де вони народилися, запросили найменших пацієнтів та їх батьків.
Ці малюки пройшли справжнє випробування, з’явившись на світ набагато раніше, ніж очікувалося. Але завдяки терпінню, любові та професіоналізму наших фахівців, вірі та великій роботі батьків вони змогли здолати всі перешкоди. І ось, цього дня, вони впевненою ходою, або ж на маминих ручках, під оплески, ступали червоною доріжкою. Спостерігаючи за дітьми, батьки та лікарі згадували, якими крихітними вони були при народженні, і відчували неймовірну гордість.
Для хлопчиків і дівчат у цей день підготували чимало подарунків. Приєдналися до ініціативи й благодійники з реформатської церкви, зокрема Дарина Добан, яка передала Перинатальному центру накидки для кувезів, пелюшки та спеціальні іграшки-восьминіжки, які нагадують дітям пуповину і надають їм почуття безпеки як в утробі матері.
Символічно 17 листопада Перинатальний центр сяяв фіолетовим світлом – кольором передчасно народжених діток.
Кожна історія тут особлива, сповнена радості та суму, сміливості й надії. Батьки ділилися своїми переживаннями, дякуючи лікарям, що допомогли врятувати їм найдорожче.
На свято запросили й тих, хто нещодавно народив „поспішайок”. Матусі, що ще перебувають на етапі виходжування у лікарні, надихнулися прикладами інших.
На завершення батьки з дітками та лікарями запустили в небо фіолетові кульки, символічно відпустивши разом з ними сум і переживання, які їм довелося пережити.
Передчасні пологи – це виклик. Але сьогодні ми бачимо, що з любов’ю, турботою та підтримкою навіть найскладніші ситуації можна подолати.
Про це повідомляє Лікарня Святого Мартина.
[type] => post
[excerpt] => Сьогодні в Перинатальному центрі Лікарні Святого Мартина у Мукачеві Закарпатської області відбулася особлива подія. До Міжнародного дня передчасно народжених дітей, у стіни закладу, де вони народилися, запросили найменших пацієнтів та їх батьків.
[autID] => 2
[date] => Array
(
[created] => 1731956520
[modified] => 1731960879
)
[title] => У Мукачеві відбулося свято до Міжнародного дня передчасно народжених дітей
[url] => https://life.karpat.in.ua/?p=222703&lang=uk
[status] => publish
[translations] => Array
(
[hu] => 222733
[uk] => 222703
)
[aut] => zlata
[lang] => uk
[image_id] => 222708
[image] => Array
(
[id] => 222708
[original] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2024/11/467501452-1126197606175758-1848712717538215376-n.jpg
[original_lng] => 306857
[original_w] => 2048
[original_h] => 1386
[sizes] => Array
(
[thumbnail] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2024/11/467501452-1126197606175758-1848712717538215376-n-150x150.jpg
[width] => 150
[height] => 150
)
[medium] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2024/11/467501452-1126197606175758-1848712717538215376-n-300x203.jpg
[width] => 300
[height] => 203
)
[medium_large] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2024/11/467501452-1126197606175758-1848712717538215376-n-768x520.jpg
[width] => 768
[height] => 520
)
[large] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2024/11/467501452-1126197606175758-1848712717538215376-n-1024x693.jpg
[width] => 1024
[height] => 693
)
[1536x1536] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2024/11/467501452-1126197606175758-1848712717538215376-n-1536x1040.jpg
[width] => 1536
[height] => 1040
)
[2048x2048] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2024/11/467501452-1126197606175758-1848712717538215376-n.jpg
[width] => 2048
[height] => 1386
)
[full] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2024/11/467501452-1126197606175758-1848712717538215376-n.jpg
[width] => 2048
[height] => 1386
)
)
)
[video] =>
[comments_count] => 0
[domain] => Array
(
[hid] => life
[color] => red
[title] => Життя
)
[_edit_lock] => 1731953701:2
[_thumbnail_id] => 222708
[_edit_last] => 2
[views_count] => 490
[_ukrnet_feed_include] => 1
[labels] => Array
(
)
[categories] => Array
(
[0] => 29
[1] => 260635
[2] => 576
[3] => 51
[4] => 656257
[5] => 43
)
[categories_name] => Array
(
[0] => Закарпаття
[1] => Закарпаття
[2] => Здоров'я
[3] => Новини
[4] => Новини
[5] => Статті
)
[tags] => Array
(
[0] => 587346
[1] => 1427986
[2] => 304437
)
[tags_name] => Array
(
[0] => Лікарня Святого Мартина
[1] => Міжнародний день передчасно народжених дітей
[2] => мукачево
)
)
[1] => Array
(
[id] => 221072
[content] =>
31 жовтня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі відкрилася чергова грандіозна експозиція. Це ретроспективна виставка художника Петра Фелдеші, який цьогоріч відзначає 80-ліття, а також дебют його 20-річної внучки Евеліни, яка представила ряд своїх картин. Експозиція отримала влучну назву «100 (80+20) – Буде вечір, буде ранок» як посилання на безперервність та оновлення життя.
З часу відкриття Угорського дому в Мукачеві це вже 33-тя виставка, організована в стінах закладу, зазначив під час відкриття експозиції директор Йосип Торпої. Він висловив радість з приводу того, що в нинішніх складних умовах тут надається простір для численних заходів, зокрема мистецьких, на яких відвідувачів ознайомлюють з роботами визнаних закарпатських художників. Крім того, такі події дають людям можливість зустрітися, поспілкуватися, поповнити свої сили для подолання труднощів і викликів повсякденного життя.
Консул Угорщини в Ужгороді Ференц Пап подякував керівництву Угорського дому за його діяльність, зокрема за те, що тут представляють дивовижний та унікальний мистецький світ Закарпаття. Дипломат зазначив, що Генеральне консульство Угорщини в Ужгороді завжди підтримувало презентацію творчості місцевих майстрів пензля і продовжує надавати для цього простір у своїх стінах. Наразі там, наприклад, можна побачити картини художника з Мукачева Аттіли Копріви. «Сьогодні ми ознайомимося з роботами живописця, графіка Петра Фелдеші, якому цього року виповнюється 80. Хоча зараз, на жаль, триває війна, ми можемо разом спостерігати магію мистецтва. Картини є носіями не лише кольорів і форм, але й емоцій та історій. Кожне зображення відкриває нам новий світ, даючи можливість побачити реальність з іншої точки зору. Пройдімо ж цю дивовижну подорож разом!» – додав консул.
Графік і педагог, народний художник України Андрій Чебикін відзначив винятковий художній стиль та неповторний світогляд Петра Фелдеші. А відтак розповів, що їхня дружба з митцем давня, тому він близько знайомий з творчістю Фелдеші, яка вирізняється своєю унікальністю.
На сильний філософський характер і віру Петра Фелдеші звернув увагу голова Закарпатської організації Національної спілки художників України Борис Кузьма. За його словами, роботи митця демонструють його любов та прихильність до рідного краю.
Мистецтвознавець, художник, доцент Закарпатської академії мистецтв Аттіла Коприва, аналізуючи матеріал виставки, підкреслив, що Петро Фелдеші прагнув перейняти у своїх педагогів в Ужгородському училищі прикладного мистецтва – Міклоша Медвецького, Ернеста Контратовича, Антона Шепи – основи закарпатської школи живопису, а згодом культивував їх на винятково високому рівні. Крім того, виробив специфічний акварельний стиль, за яким ми одразу впізнаємо його роботи. «Його малювання й композиторські здібності, які він представляє в образотворчому мистецтві та монументальному живописі, свідчать про вміння працювати в багатьох стилях і напрямах водночас. У цього митця дуже високий професійний рівень», – наголосив Аттіла Коприва.
Після вітальних промов своїми думками поділився й сам Петро Фелдеші. Він подякував усім присутнім і зазначив, що назва виставки обрана не випадково, вона підкреслює, що є початок, а в онучці – продовження. За його словами, про прив’язаність до рідного міста свідчить і те, що в разі закінчення земного життя на чужині, він хотів би повернутися додому в праху, бо для нього Мукачево – найкрасивіше місто у світі, а Закарпаття – найгарніший край на землі. Це підтверджують також його картини, адже де б він не створював їх, під своїм іменем на них завжди зазначає: Мукачево, Закарпаття.
Атмосферу заходу підкреслив виступ струнного ансамблю під керівництвом Сергія Добоша.
Заслужений художник України Петро Фелдеші все життя присвятив мистецтву. Його творчий шлях розпочався в мальовничому Закарпатті, і з роками його роботи здобули визнання не лише в Україні, а й за кордоном. Нинішня виставка картин триватиме до кінця листопада.
23 жовтня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі відбувся меморіальний захід, присвячений річниці Угорської революції та визвольної боротьби 1956 року.
Угорський дім ім. Мігая Мункачі, окрім організації численних культурних заходів, художніх виставок, приділяє увагу й відзначенню визначальних історичних дат. Присутніх на заході привітала менеджерка закладу Аніта Пфайфер. «Сьогодні ми зібралися, щоби з повагою і вдячністю згадати героїв Угорської революції та визвольної боротьби 1956 року. Пригадати чоловіків, жінок, молодих людей, які пожертвували своїм життям і свободою, для більш справедливого і вільного майбутнього країни», – зазначила вона, пригадавши будапештські події 68-річної давності. «Жовтень 1956 року став одним із найяскравіших моментів в історії Угорщини, коли нація повстала проти гніту. Та героїчна боротьба і сьогодні є символом свободи та відданості справедливості. Хлопці, робітники, інтелектуали – всі боролися за спільну мету: за майбутнє, в якому можна мислити, говорити і діяти вільно», – наголосила під час виступу Аніта Пфайфер. Хоча революція зазнала поразки, пам’ять про її героїв житиме вічно в пам’яті нащадків. «Сьогодні, понад шість десятиліть потому, наш обов’язок — берегти пам’ять про них і продовжити спадок, який вони залишили нам. Вчення минулого актуальні й сьогодні: кожне покоління має боротися за свободу, але правда зрештою переможе», – наголосила вона та запросила на захід учнів Мукачівського ліцею ім. святого Іштвана.
Школярі в рамках виступу пригадали події на вулицях Пешта, які відбулися 23 жовтня 1956 року і які вплинули на життя мільйонів угорців. Події 1956 року мали не лише політичне та історичне значення, а й були драмою особистих доль окремих людей. Літературно-музичний виступ був побудований на листуванні матері, яка залишилася в Будапешті, та її сина, який втік за кордон, представивши емоційні потрясіння, котрі переживали люди того часу. Через долю цих двох людей, їхнє листування показали драму революції, вимушену розлуку родин, невизначеність, страх і надію. Атмосферу виступу підкреслили пісні, вірші, проза, які органічно вписалися в нитку оповіді та виражали почуття людей, які були учасниками подій 1956 року, пережиті ними трагедії.
Угорська революція визвольна боротьба 1956 року стали символом народного опору, який показав, що маси здатні протистояти тоталітарним системам заради свободи та самовизначення. Пам’ять про цю історичну подію досі надихає на боротьбу за демократію та права людини в усьому світі, підкреслюючи роль індивідуальної та колективної мужності. Спадщина революції також нагадує нинішньому поколінню, що сила єдності громади відіграє ключову роль у формуванні майбутнього.
Захід відвідали і члени та активісти Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС). Очільниця Мукачівського міського осередку організації Єлизавета Корольова у коментарі нашому виданню зазначила – вона дуже вдячна, що місцеві угорці мають де зібратися і разом відзначити національні свята. Вона також наголосила на важливості того, що, крім шкільної програми, вчителі угорськомовних навчальних закладів Мукачева приділяють значну увагу й ознайомленню з угорською історією та культурою, збереження почуття національної ідентичності.
Наприкінці заходу присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять героїв Угорської революції 1956 року та полеглих у війні, яка зараз триває в нашій країні.
16 жовтня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі запрошеними гостями були Ніколетта Коприва та Іштван Міклоші Сабов. Захід відкрила менеджерка з питань культури Аніта Пфейфер.
– Запрошуємо вас у особливу подорож, яка подолає відстань між Закарпаттям і Трансільванією. Усе це через мистецтво, літературу та особисті історії, – наголосила Аніта Пфейфер, вітаючи гостей. Серед них, зокрема консула Угорщини Ласло Віда, керівників та депутатів обласної та місцевих рад, представників закарпатських угорських та українських громадських організацій, керівників та представників установ.
Директор Угорського дому Йосип Торпої у вітальній промові висловив радість із приводу того, що часто відбуваються культурні заходи у цьому закладі, адже напередодні тут представили монодраму «Келья Караді», а також наголосив на важливості літератури для сучасності.
– Ми пишаємося тим, що до нас завітала уродженка нашого краю Ніколетта Коприва, батько котрої, Аттіла, також усім нам відомий. Чекаємо на ваші вірші; ми пишаємось усіма закарпатцями, митцями, які принесли славу Закарпаттю, Мукачеву, і, звичайно, мукачівський Угорський дім завжди до їхніх послуг.
Ласло Віда привітав присутніх від імені дипломатичних представництв Угорщини на Закарпатті.
– Надзвичайно приємно долучитися до цього літературного вечора, коли ми можемо поповнитись більш піднесеними думками. У стінах Генконсульства в Ужгороді саме триває виставка іншого члена мистецької родини, художника Аттіли Коприви, і таким чином випадково збіглося, що тут представлені літературні твори його дочки. Я погортав книги і побачив, як авторка рефлексує на воєнні умови, які нас оточують. Навколо не так багато хорошого, але людина сподівається на краще. І той факт, що такі заходи відбуваються, зокрема, тут, у Мукачеві, в цьому прекрасному Угорському домі, дає нам надію. Приємно, що заклади, які з’явилися останніми роками на Закарпатті за підтримки угорського уряду, виконують ту функцію, для якої були створені: об’єднують громаду, котра береже свою культуру, традиції, рідну мову. Так і має бути, а ми постараємося надати всю необхідну підтримку, – наголосив дипломат.
Відтак закарпатський поет Ґерґей Марчак поспілкувався з двома авторами, котрі є парою як у творчості, так і в житті. Подружжя, яке мешкає у Трансільванії, розповіло про історію знайомства, зустрічі творчих енергій, свій дім у місті Шепшісентдьордь (яке має румунську назву Сфинту-Георге – ред.) та візити на Закарпаття.
Ніколетта та Іштван познайомилися восени 2022 року, коли дівчина подала заявку на участь у Програмі резиденції угорських письменників у Шепшісентдьордь. Вона провела два тижні в місті, населення якого становить 50 тисяч осіб, і місто, оточене горами, було їй, як рідне, адже 76 відсотків населення становлять угорці, тут проводиться дуже багато культурних заходів.
– Я відчула себе, як удома. Гори, відкритість людей, угорські написи – все вражало. Те, що угорці там у більшості – чудово. Водночас це нагадало мені про рідне Мукачево, що я б хотіла, аби і тут було так багато угорців. Я жила в Угорщині 9 років, до того на Закарпатті 17 років, тож пройшла довгий шлях, і відчуваю, що зараз я справді приїхала сюди додому, – зазначила Ніколетта Коприва.
За словами Іштвана Міклоші Сабова, він – горянин, тож йому було неважко звикнути до Мукачева, жителям якого він заздрить через красиву головну площу та багато збережених старих будівель.
– За площею Шепшісентдьордь займає третину цього міста, але там багато багатоповерхівок, а Мукачево повне красивих сімейних будинків. Це торкає до глибини душі. Для мене це – як повернутися додому. Якби не 650 кілометрів відстані, ми б приїздили до Мукачева кожні другі вихідні. Зараз ми тут уже вшосте.
У Ніколетти Копріви та Іштвана Міклоші Сабова позаду насичений період. Ніколетта видала дві збірки, а Іштван – великий і короткий роман. Молоді люди кажуть, що їм пощастило, адже вони знайшли одне одного не лише як пара, але й як творці.
– Сьогодні знайти хорошого редактора надзвичайно складно. Між автором і редактором має бути певна хімія. Це великий скарб, що ми знайшли це одне в одному. Ми розв’язали один одному руки, але це не означає, що між нами немає інтенсивної творчої дискусії, – розповіла Ніколетта від імені обох авторів.
Іштван Міклоші Сабов наголосив – він не вважає, нііби йому необхідно розповідати читачеві, що відкривати, знаходити у його творах.
– Я не прихильник обтяжувати читачів філософськими поясненнями. Понад півтори сотні років на ринку панувала дешева масова література, певні її герої з’явилися у творах, що стали класичними. Мені подобається цей розважальний жанр і сьогодні, звісно, більш якісний. Можливо, я маю продовжити цю лінію, – сказав письменник.
Відтак творча пара зачитала уривки зі своїх творів, поговорили вони й про нові теми. Вони також ознайомили з їхньою сторінкою Hangoldal (звукова сторінка, – ред), яку ведуть у Facebook.
– Я написала вірш під назвою «Ворона у моєму вікні» і показала його Іштвану. Він сказав, що в цьому вірші є більше, ніж здається на перший погляд. Він поставив переді мною мікрофон, щоби я зачитала кілька уривків, він зачитував повторювану частину, потім ми змонтували голоси, підкладали під них музику, – пригадала Ніколетта історію створення сторінки.
До віршів і прозових текстів підбирають візуальний матеріал, один із готових контентів показали присутнім на заході.
Щодо планів, зазначалося, що після кількох місяців підзарядки Ніколетта поруч із віршами пробує писати прозу. Вже певний час щомісяця створює рубрику в літературному часописі «Човен», тема якої – закарпатські реалії. Можливо, в майбутньому матеріал стане книгою. Іштван прагне розважити читача, жорстко висміюючи комунізм. А наступного року він сподівається видати книгу, схожу на дослідження, яка міститиме міркування, рецензії на книги, а також дещо розважальне.
Після Берегова музичну моно-драму Ласло Дарваші «Келія Караді» 15 жовтня представили і в Мукачеві, а саме в стінах Угорського дому ім. Мігая Мункачі. Виступ організували Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС) і Закарпатський обласний угорський драматичний театр за підтримки Програми «Дейріне».
На початку заходу присутніх привітата виконуюча обов’язки директора Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін. «Підтримка, яка надходить з Угорщини, з усього Карпатського басейну закладам культури, котрі працюють в умовах сьогоднішньої воєнної ситуації – надзвичайно важлива. Нам також дуже приємно, що є великий попит на театральні вистави. Згадаймо лише показ напередодні у Берегові, коли було потрібно встановити додаткові сімдесят стільців. Ми бачимо, що є попит на театральні угорськомовні постановки, робимо все можливе, щоб підготувати насичену програму та вже плануємо наступні прем’єри. Сподіваємося представити їх не лише у Берегові, тут, у Мукачеві, але й на інших сценах по всьому Закарпатті. Ми дуже вдячні Угорському дому ім. Мігая Мункачі за гостинність, за те, що можемо працювати як партнери. Також дякуємо товариству угорської культури Закарпаття за співпрацю», – зазначила директор.
Сценічну постановку музичної моно-драми «Келія Караді» представили митці з Трансільванії – Борока Борто, Ласло Бейреш, а також піаніст Золтан Горват.
Каталін Марія Канцлер стала відомою акторкою, виконавицею шансону, під іменем Каталін Караді. Сюжет вистави відтворює 1944 рік, коли актрису допитують за звинуваченням у шпигунстві. Вона зазнає приниження і тортур. У камері вона проєктує своє життя, дитинство, юність, кохання у формі пісень.
Виступ глядачі віддячили оплесками та квітами для виконавиці головної ролі.
Едіна Шін у коментарі нашому виданню повідомила, чому трупа вважала важливим привезти виступ у Мукачево: «Нас часто критикують, що ми зосереджуємося лише на театрі в Берегові. […] Якою б складною не була ситуація, чи то мова йде про епідемію коронавірусу, чи війну, ми намагаємося продовжувати нашу місію, і не лише на берегівській сцені, а і в інших куточках краю, де живуть угорці».
Пам’ятну дошку Миколі Віттенбергеру, відомому головному хірургу Мукачева, винахіднику медичних приладів, відкрили до 115-ї річниці від дня його народження. Меморіал Віттенбергеру, який також відіграв значну роль в розвитку системи охорони здоров’я в краї і як депутат міської ради, встановили на стіні будівлі Мукачівської міської поліклініки. Пам’ятна дошка встановлена навпроти колишнього будинку легендарного головного лікаря.
Присутніх на відкритті 11 жовтня привітала ініціаторка встановлення пам’ятного знаку, очільниця Мукачівського міського осередку Товариства угорської культури Закарпаття, член виконавчого комітету міськради Єлизавета Корольова. «Якщо хтось і заслуговує на встановлення меморіальної дошки в Мукачеві, то це Микола Віттенбергер. Ця вулиця носить його ім’я, у будинку навпроти він жив із родиною, але досі меморіального знаку тут не було. Сьогодні, з нагоди 115-ї річниці від дня його народження, настав час зробити це, завдяки підтримці Угорщини та позитивному ставленню керівництва міста Мукачево. З ініціативи міського осередку ТУКЗ-КМКС та за підтримки районного осередку організації вдалося заповнити цю прогалину», – зазначила вона, ознайомивши присутніх із життєвим шляхом видатного закарпатського хірурга. Микола Віттенбергер, син головного поштаря Сваляви, по завершенні навчання в Мукачівській гімназії, вступив на медичний факультет Карлового університету в Празі. Він розпочав свою кар’єру молодого лікаря в Солотвині і вже тоді вирізнявся чудовою підготовкою та обдарованістю. Не випадково Олександр Фединець запросив його до себе на роботу в Мукачево. Віттенбергер навчався у великого хірурга з великою наполегливістю та завзяттям. Тоді казали, що він днями і ночами працював в операційній. Після того, як Фединець, на початку п’ятдесятих років, переїхав до Ужгорода, він став головним хірургом у Мукачеві. Він виконував майже всі види хірургічних втручань і, крім повсякденної роботи, невпинно експериментував і досліджував. Він також розробив і створив деякі інструменти, які полегшували операції. Він багато і ґрунтовно займався пульмонологією, відкривши при відділенні хірургії окреме легенево-хірургічне відділення. Однак основним напрямком його діяльності була абдомінальна хірургія, і, на думку експертів, він проводив сміливі, доволі бравурні втручання. За свою кар’єру він провів близько 30 тисяч операцій. Помер 31 серпня 1997 року у 88-річному віці, розповіла Єлизавета Корольова.
Привітала присутніх і консулка Угорщини в Ужгороді Жужанна Барачі. «Ім’я Миколи Віттенбергера свого часу з вдячністю та пошаною згадувало багато вилікуваних ним пацієнтів міста та всього Закарпаття. Своїми інноваційними методами він зробив вклад у розвиток медицини і, безперечно, гідний того, щоби пам’ятна дошка нагадувала нащадкам про нього», – наголосила дипломатка.
Директор мукачівського Християнського медичного центру Павло Орос щодо свого колишнього колеги повідомив: «Уже в студентські роки він працював у клінічній лікарні в Празі, а під час літніх канікул – у Римавській Соботі, Трнаві й у мукачівській лікарні. 14 грудня 1934 року отримав диплом і звання доктора медицини. Повернувся на батьківщину, під час війни працював на різних посадах, але його робота як хірурга почала розвиватися саме в Мукачеві. З 1945 року призначений завідувачем хірургічної клініки, деякий час очолював акушерсько-гінекологічне відділення, постійно чергував, був ургентним хірургом. У 1948 році вже отримав національну відзнаку. Він постійно навчався, розвивався і постійно оперував». З 1952 року він був головним хірургом Мукачева, постійно впроваджував нові хірургічні методи в лікарні. Брався і за найскладніші торакальні та урологічні операції, застосовував найрізноманітніші гінекологічні та акушерські процедури. Незважаючи на мізерний на той час інструментарій, був чудовим діагностом, йому завдячувало життям і здоров’ям багато краян. Він завжди експериментував і шукав нові методи. Йому вдалося сконструювати та за допомогою мукачівських майстрів виготовити інструмент для операцій на легенях. Прилад, розроблений і сконструйований ним, був настільки вдалим, що його включили до фахових підручників того часу, додав Павло Орос.
З великою шаною згадував свого колишнього вчителя і хірург-уролог Василь Бабіля. За його словами, Віттенбергер виконував складні операції різних напрямків медицини, а також запровадив чимало хірургічних нововведень. Він мав сотні учнів, які згодом стали відомими хірургами, імена яких лікар Бабіля також довго перераховував. За його спогадами, високоповажний, шанований і визнаний головний хірург ніколи не кричав, не підвищував голосу на своїх колег. А якщо й на когось сердився, то просто казав: «Так, до чорта». На жаль, останні роки життя він хворів, але його оточували колеги та любляча родина.
У Миколи Віттенбергера народилося чотири доньки, Єва пішла по його стопах, на жаль, вона вже померла, як і старша його донька – Жужанна. Дві інші його дочки, Каталін і Марія, які живуть у Будапешті, були присутні на відкритті пам’ятної дошки. Каталін Альтер, викладачка Будапештської музичної академії, розказала про свого батька як про людину, тата, голову сім’ї, адже мало хто знав його так близько, багато хто знав його лише як лікаря. За словами доньки, батько завжди цікавився людьми, хвилювався за хворобу кожного, незважаючи на те, що йому теж часто було зле. Незважаючи на сильну зайнятість, він був відмінним батьком, який приділяв увагу своїм дочкам і багато піклувався про свою сім’ю. Не був балакучим, багато читав. Водночас любив Закарпаття, природу, прогулянки на природі, регулярно займався спортом, плавав, катався на ковзанах, лижах, брав із собою доньок, а потім і п’ятьох онуків, серед яких, на його велику радість, був і хлопчик. За словами доньки, батько вчив дітей та онуків любити світ, у якому вони живуть, і не завжди бажати чогось особливого, а бути щасливими з того, що тобі дав Бог.
Після виступів пам’ятну дошку відкрили Єлизавета Корольова та керуючий справами виконавчого комітету Мукачівської міської ради Олександр Лендєл.
Заступник голови обласної організації Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), депутат облради Ґейза Ґулачі у коментарі нашому виданню, повідомив, що пам’ятну дошку встановили з ініціативи міського осередку, а районному осередку вдалося залучити на це грант Фонду ім. Габора Бетлена. «Гранітну дошку виготовив місцевий майстер, а до встановлення долучилося багато людей, яким ще раз дякуємо».
Доньки, Каталін Альтер і Марія Луцанич, також склали фотоальбом зі старих світлин, який показали нашому кореспонденту після заходу, згадуючи давні сімейні історії. Їхня сім’я походила з Німеччини, з міста Віттенберг. Сім’я жила в історичній Угорщині з XIV століття, водночас вони дотримувалися своєї євангельської релігії. Їхнє початкове прізвище було Ладі (Lady), на надгробку діда у Сваляві зазначено Ладі фон Віттенберг, що пізніше змінили на Віттенбергер. Дідусь був поштмейстером у Сваляві, батько також народився там 11 жовтня 1909 року, у нього було шестеро братів і сестер: Бейла, Янош, Шарлотта, Ірен і Марта.
Відомий лікар любив своїх дочок, але перед народженням четвертої доньки все місто вболівало за хлопчика. Зрештою йому довелося змиритися: «Це теж дівчинка», — розповіли Каталін і Марія. «Як молодий лікар, він обрав акушерство та гінекологію, спеціалізацію склав у Празі. Олександр Фединець тоді був хірургом номер один на Закарпатті, який також навчався в Празі. Бачачи підготовку і талант нашого батька, він взяв його до себе в Мукачево. У нього не було іншого виходу, він мусів бути хірургом, бо мав до цього хист. Найбільшою допомогою для нашого батька в лікарні були дві колишні черниці: Лауренсія, яка все знала, і, за словами батька, могла б навіть оперувати, і сестра Ілларія, яка працювала головною медсестрою в Мукачеві», – розповіли доньки, гортаючи альбом з фотографіями. В альбомі є світлина диплому Миколи Віттенбергера та точні креслення розроблених ним медичних інструментів. З них найбільш відомим на сьогодні є інструмент для швидкого зшивання легенів. Щодо нього, доньки розповіли, що після війни на Закарпатті та й у всьому Радянському Союзі було багато хворих на туберкульоз, і багатьох із них можна було врятувати лише хірургічним шляхом. Однак у той час пацієнтів перед операцією присипляли ефіром, що було дуже небезпечно як для хворого, так і для лікаря. Використовувати ефір при операціях на легенях було дуже складно, якщо операція була довгою, хворий помирав, згадують Каталін і Марія. Тому їхній батько розробив пристрій, який значно скоротив тривалість операцій на легенях. Він і його друг, автомеханік із Мукачева, виготовили ще один пристрій, який використовувався під час операцій на легенях, шлунку та кишечнику, на що витратили все родинне срібло. Звістка про успішні операції на легенях швидко поширилася, батька запросили до Москви для демонстрації сконструйованого ним медичного приладу і для демонстрації, як ним оперувати. Він поїхав, прооперував там хворого. Для операцій на легенях разом із товаришем-автомеханіком лікар виготовив два однакові інструменти, й один попросили залишити там, мовляв, проведуть невідкладну операцію і незабаром відправлять інструмент. Він і залишив, але більше його не бачив. Кілька місяців потому в радянському журналі «Хірургія» з’явилася стаття, що в невеликому місті Мукачеві лікар Віттенбергер сконструював медичний прилад, який, на жаль, не був ідеальним, але професор Іванов удосконалив його. Пізніше патент продали США, інструмент увійшов до радянських підручників із хірургії. «Ця афера дуже підкосила батька. Пізніше цим він пояснював і появу в нього раку, який його друг дитинства успішно прооперував у Будапешті. На цьому фото є й радянські відзнаки, отримані ним», – показує Каталін. За її словами, батько читав фахову літературу чеською, угорською та іншими європейськими мовами, говорив російською без акценту. Через завантаженість на роботі у нього не вистачало часу на публікації та побудову наукової кар’єри. Були й заздрісники, малодушні люди, які неодноразово доносили на нього. Водночас батька в Мукачеві всі знали й поважали, він мав авторитет і в лікарні, і в місті.
Закарпатська філія Мережі будинків народних традицій спільно з громадською організацією «За збереження закарпатської культурної спадщини та народних традицій» у Мукачеві у стінах Угорського дому ім. Мігая Мункачі вже вдруге відзначили День угорської народної казки.
З ініціативи Асоціації читання Угорщини у 2005 році 30 вересня день народження одного з творців угорської казкової літератури Елека Бенедека, проголосили Днем угорської народної казки з метою з метою привернути увагу до цінностей угорського народного казкового скарбу, а також передачі вічних цінностей та мудрості, які містяться в казках, представникам наймолодших поколінь.
«Тут уже діаспора, тож дуже важливо, аби угорське слово звучало якомога частіше», – наголосила на важливості заходу очільниця ГО «Мережа будинків народних традицій – Закарпаття» Катерина Пал.
Учасників заходу привітала менеджерка Угорського дому ім. Мігая Мункачі Аніта Пфейфер, висловивши радість із приводу того, що подія зацікавила таку велику кількість гостей.
Відтак із казкою присутніх дітей зачарувала акторка Закарпатського обласного угорського драматичного театру Наталія Ґал. Через історію угорської народної казки «Свинопас» вона висвітлила значення самовідданості, мужності та допомоги людям.
Для дітей, які завітали з Мукачева та навколишніх населених пунктів, також організували майстер-класи з рукоділля.
Представниця громадської організації «Мережа будинків народних традицій – Закарпаття» Адрієн Бечке у коментарі нашому виданню повідомила, що у фокусі майстер-класів були народні казки. Також діти виготовляли з вовни принцес, фей, плели кошик Червоної шапочки, шили магічну накидку, вишивали хрестиком тощо.
Завершився захід майстер-класом із народного танцю під супровід музичного ансамблю «Чіпкейш».
У місті Мукачеві Закарпатської області зафіксовано спалах кору в ромському таборі. Наразі ситуація перебуває під контролем.
Більшість дітей, які захворіли були невакциновані. Для локалізації вогнища проведена екстрена вакцинація від кору у місцях компактного проживання ромів. Наразі ситуація на контролі у відповідних служб.
Якщо дитина пропустила планову вакцинацію або потребує повторного щеплення, зверніться негайно до сімейного лікаря. В усіх амбулаторіях наявна сертифікована вакцина КПК.
16 вересня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі відбувся меморіальний захід, присвячений 180-річчю від дня народження всесвітньо відомого художника.
Першим присутніх привітав директор Угорського дому Йосип Торпої. Він зокрема відзначив, що, незважаючи на надзвичайно важкі часи і складність організації культурних заходів, Угорський дім у місті над Латорицею знову заповнили поціновувачі мистецтва, щоби вшанувати пам’ять всесвітньо визнаного майстра угорського живопису ХІХ століття Мігая Мункачі. Йосип Торпої наголосив, що культурний центр із гордістю носить ім’я видатного угорського художника, уродженця Мукачева Мігая Мункачі, на честь якого центральну залу будівлі прикрашають репродукції робіт митця, а серія фотографій вздовж сходів презентуює важливі етапи і події його життя. При вході в будівлю розташоване погруддя Мігая Мункачі – робота мукачівського митця Аттіли Коприви. Директор також підкреслив, що Угорський дім підтримує гарні зв’язки з іншими культурними установами, зокрема, музеєм Мункачі в угорському місті Бекешчаба, а також музеєм Дері в Дебрецені. Наприкінці свого виступу Йосип Торпої подякував Імре Паку, уродженцю Мукачева, колекціонеру угорського походження, власнику найбільшої приватної колекції Мункачі, який надав копії найвизначніших робіт художника мукачівському Угорському дому.
Провідний консул Угорщини в Ужгороді Арон Чех під час виступу зазначив, що цьогоріч це вже друге відзначення річниці дня народження Мігая Мункачі, який народився 180 років тому, 20 лютого 1844 року в місті Мукачево під іменем Міхаель Лео Ліб і пізніше з дозволу громади міста Мункач він отримав прізвище Мункачі, яке вказувало на походження митця. «Ця будівля з гордістю носить ім’я Мігая Мункачі і з честю зберігає пам’ять про великого художника», – підкреслив дипломат. Він також відзначив роботу культурного центру: «Генеральне консульство Угорщини в Ужгороді із самого початку працює над тим, щоб цей заклад став оплотом культурного та інтелектуального життя Закарпаття, що йому чудово вдається реалізовувати з моменту відкриття у 2021 році своїми яскравими та якісними заходами – виставками, презентацями книг тощо. Зі свого боку, ми намагаємося надати всю можливу допомогу та своєю особистою присутністю зміцнити тісну співпрацю між Генеральним консульством та Угорським домом».
Після вітальних промов на сцені виступили музиканти Закарпатської обласної філармонії: віолончелістка Діана Гавата та флейтистка Агнеса Бачинська зачарували публіку віртуозним виконанням «Угорських мелодій».
Відтак актори Закарпатського обласного угорського драматичного театру представили п’єсу «Додому», яка розповідає про життя і творчість видатного угорського художника. Виставу на основі уривків зі щоденника Мігая Мункачі створила Дора Монуш. Ролі виконали Сільвестр Ферку, Юлія Форноші, Мелінда Орос. Сорокахвилинна вистава відображає визначні моменти із життя Міхаеля Ліба, який у дитинстві зазнав чимало втрат і смутку, пережив гіркі роки роботи підмайстром у тесляра й затим хвилюючий період знайомства з малюванням та живописом, після чого вирушив підкоряти світ своїми масштабними полотнами.
Художник, мистецтвознавець, доцент Закарпатської академії мистецтв Аттіла Коприва у своїй презентації розповів про найважливіші деталі щодо мистецтва Мігая Мункачі.
Окрім мистецького таланту, Мункачі був також тонким соціографом, як чудовий знавець сільських і міських спільнот європейського та угорського суспільства. Його роботи відображають сучасників як у соціологічному, так і в історичному аспектах. Він став всесвітньо відомим художником. Його трилогія про Христа та низка інших видатних картин виконали свою місію, він здобув славу та пошану як угорець і християнин перед усім освіченим світом. Мігай Мункачі пройшов шлях від ідеалізації фольклорного жанру до реалістичного портрета, який він розвинув у руслі дюссельдорфської традиції жанрового живопису. Зображуючи сільську чи міську бідноту в певних життєвих ситуаціях, він прагнув представити окремі характери і душевні стани в контексті емоційної чи драматичної події. Він був романтичним художником-реалістом. Надихався реалістичним уявленням Гюстава Курбе. Розуміння та переживання болю є одним із найцінніших елементів реалістичного мистецтва Мункачі.
Одним із джерел романтизму художника є національна свідомість, яка розвивалася разом із зародженням громадянських суспільств. На своїх великих полотнах він створював масштабні композиції з характерними людськими образами. Більшу частину свого життя провів у Парижі, де разом із дружиною відігравав важливу роль в інтелектуальному та культурному житті французької столиці.
Захід продовжився в галереї, де гості оглянули виставку репродукцій відомих картин Мункачі.
Колекція мукачівського Угорського дому нещодавно поповнилася пам’ятними монетами, випущеними Угорським монетним двором із нагоди 170-річчя від дня народження Мігая Мункачі, які присутні вперше побачили в рамках цього заходу.
Угорський дім ім.Мігая Мункачі протягом 29 липня – 2 серпня провів уже третій табір з вивчення угорської, як іноземної мови.
Основна мета мовного табору – удосконалити знання з угорської мови, розширити словниковий запас дітей. До його роботи долучилися 55 дітей, які протягом п’яти днів займалися у шести групах.
Як повідомила менеджерка Угорського дому Аніта Пфайфер, до участі в таборі запрошували україномовних дітей віком 7-16 років, бажаючих вивчати угорську мову та вдосконалювати знання з угорської мови. Більшість учасників була від 6 до 10 років, тож їх розділили на 5 груп відповідно до наявних знань, а решту підлітків в окрему групу. Половина таборуючих були носіями суто української мови, другу половину склали україномовні, котрі навчаються в угорськомовній школі. В роботі шістьом викладачам допомагали місцеві скаути.
Інтерактивні уроки проводилися зранку, а після обіду – різноманітні заняття, в рамках який хлопці та дівчата знайомилися з угорськими народними традиціями, культурою. Проводилися також майстер-класи з рукоділля, гончарства, валяння, знайомство з народними іграми, піснями і танцями, спортивні змагання.
У середу дітям організували екскурсію в Меморіальний парк села Чома, де вони знайомилися з історією угорського народу. На території парку також була можливість покататися верхи, постріляти з лука.
Завдяки різноманітним заходам учасники табору дізналися чимало нового про угорські традиції та культуру, водночас розвиваючи свої навички угорської мови.
