Не забуваймо жертв сталінського терору та «маленьких робіт», щоб історія ніколи не повторилася.
Цього року на кладовищі Кальварія в Ужгороді вшанували пам’ять усіх, хто постраждав від репресій середини ХХ століття, нелюдяності сталінської диктатури та жорстокості так званих «маленьких робіт». У заході взяла участь, зокрема, консулка Угорщини в Ужгороді Едіна Альбертне Шімон, яка наголосила, що збереження пам’яті про жертв – наш спільний обов’язок.
Заступник єпископа Закарпатської реформатської церкви Янош Гедер помолився за душевний спокій жертв, згадавши біль громади та віру, яка давала людям сили навіть у найважчі часи. Від імені організаторів заходу виступила голова Ужгородського міського осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Юдіта Кулін.
Учні Ужгородського ліцею ім. Габора Дойко в межах тематичного виступу коротко розповіли про історичні передумови сталінських репресій та «маленьких робіт», підкресливши, як одна з найжорстокіших трагедій ХХ століття вплинула на місцеві громади. Виступ молоді доніс також меседж про те, що передача історичної пам’яті – завдання і відповідальність наступних поколінь.
5 листопада в Мукачеві організували День пам’яті Тиводара Легоцького з нагоди 110 річниці від дня смерті видатного науковця. Захід організував Угорський дім ім. Мігая Мункачі. Дійство відбулося на трьох локаціях за участі зокрема учнів мукачівської середньої школи ім. Ференца Ракоці ІІ, ліцею ім. святого Іштвана, студентів історичного факультету Закарпатського угорського університету ім. Ференца Ракоці ІІ. На заході пригадали, яким був життєвий шлях та найважливіші етапи діяльності відомого історика.
Першою локацією Дня пам’яті став колишній будинок Тиводара Легоцького в Мукачеві. Будівля, де історик жив і працював шість десятиліть, вже була позначена на мапах 1700-х років. Дух будинку та його місця розташування має особливе значення, оскільки саме тут створювалися роботи та дослідження краю.
Нинішній власник будинку, відомий закарпатський скульптор, художник графік та кераміст, лауреат премії ім. Мункачі Петро Матл розповів присутнім про історію цього будинку. Він зазначив, що власноруч виготовив дерев’яну табличку, розташовану на стіні, що виходить на вулицю, на прохання Шандора Пака, і що будинок досі зберігає свою історичну атмосферу. Митець також поділився особистими історіями, які йому були відомі, про будівлю та власну родину, яка проживає на цьому обійсті понад сто років, адже предки придбали нерухомість у самого Легоцького.
Петро Матл розповів, що в стінах будівлі досі замуровані оригінальні сталеві ядра, які нагадують про військове минуле Тиводара Легоцького. Історик воював артилеристом у Визвольній боротьбі 1848–1849 років, і ці ядра, ймовірно, також датуються тим самим часом. Художник власноруч відреставрував ці реліквії. У будинку також було знайдено благословення, в якому вгадується почерк історика і в якому він висловив вдячність за спадщину та просив Божого благословення для своєї родини та батьківщини.
Після змістовної екскурсії присутні на події представники консульства Угорщини в Берегові, Угорського дому ім. Мігая Мункачі та школярі поклали вінки до пам’ятної дошки, вклонившись пам’яті Легоцького.
Після цього учасники заходу перейшли до римо-католицького кафедрального костелу святого Мартина, де похований Тиводар Легоцький. Тут виступив історик, краєзнавець Бейло Попович. Присутні спустилися до крипти церкви, до могили Легоцького, що стало особливою нагодою, оскільки крипта зазвичай закрита для широкого загалу.
Краєзнавець пригадав життя та діяльність Тиводара Легоцького, відзначивши важливу роль діяльності висококваліфікованого історика у житті Мукачева та Березького комітату. У 18-річному віці Легоцький перервав навчання та як артилерист взяв участь у Визвольній боротьбі під керівництвом Ракоці. Після розформування військового корпусу повернувся до навчання, завершив його. До Мукачева Легоцький потрапив у 25-річному віці, працював головним прокурором домінії родини Шенборнів. Завдяки професійним знанням та людяності він швидко став однією з найавторитетніших фігур у місті, до його думки прислухалися в усіх державних справах.
Бейло Попович наголосив, що Тиводар Легоцький був не лише вченим, а й суспільним діячем, керував розкопками, розмовляв кількома мовами, збирав народні пісні та глибоко поважав усе, що пов’язано з минулим угорців. Він казав: «Чим більше я знаю, тим більше я розумію, що нічого не знаю». І ця скромність та вимогливість характеризували цього благородного, глибоко релігійного угорця, людину, котру мешканці Мукачева досі з повагою згадують. Він знайшов знамениті артефакти часів Завоювання на Малій горі в Берегові, а також поблизу Сваляви, які передав у Національний музей Угорщини.
У тихому приміщенні, освітленому свічками, ліцеїсти та представники Угорського дому ім. Мігая Мункачі поклали вінки до меморіальної дошки на стіні крипти історика.
Заключний етап заходу відбувся в Угорському домі ім. Мігая Мункачі, де організатори поклали вінок до пам’ятної дошки, яка знаходиться на стіні цієї установи. Директор Угорського дому Йосип Торпої зазначив, що в останні роки викладачі та студенти Закарпатського угорського університету організували кілька досліджень про життя Тиводара Легоцького, а День пам’яті проводять із метою, щоби молодь не лише слухала лекції, а знайомилася із історичними місцями.
«Тиводар Легоцький помер 110 років тому, маємо говорити про нього. Ще важливіше, щоби присутні історики, які проводитимуть дослідження в майбутньому, відчули дух цього місця. Сподіваємося, що ця ініціатива продовжиться», – зазначив Йосип Торпої.
Після цього з презентацією на тему «Життя та діяльність Тиводара Легоцького» виступив історик Дьордь Чатарі. Він розповів про діяльність дослідника, його роботи в дослідженні історії Березького комітату, про відданість справі, яка керувала ним протягом усього життя. Історик наголосив, що Легоцький прожив найбільш плідний період свого життя в Мукачеві, де проводив численні історичні та етнографічні дослідження. «Ми, закарпатські історики, зобов’язані плекати пам’ять про нього, оскільки його документальна спадщина – рукописи, документи – донині повністю не опрацьована», – додав він.
Дьордь Чатарі також розповів про нові наукові ініціативи, започатковані для обробки спадщини Легоцького. Завдяки співпраці між Закарпатським угорським університетом та обласним краєзнавчим музеєм розпочалося оцифрування археологічних щоденників Легоцького.
На завершення заходу відбулося невелике частування, тож учасники мали можливість поспілкуватися у невимушеній атмосфері.
Щороку 6 жовтня угорський народ схиляє голови у скорботі – це День пам’яті мучеників Арада, один із найтрагічніших моментів у історії Угорщини. Саме цього дня у 1849 році, після поразки у визвольній війні, австрійський імператор Франц Йосип наказав стратити 13 генералів угорської армії в місті Арад, а також прем’єр-міністра угорського уряду Лайоша Баттяні у Пешті. Ці страти стали актом жорстокої помсти, що мало стати пересторогою, але натомість лише зміцнили національну пам’ять та почуття єдності угорського народу.
Пам’ять мучеників Арада вшанували і на Закарпатті – 6 жовтня в Закарпатському угорському університеті імені Ференца Ракоці ІІ відбувся тематичний захід, організований кафедрою історії та суспільних дисциплін спільно з Культурним центром ім. Шандора Фодо. Подія стала нагодою не лише згадати трагічні сторінки минулого, але й наголосити на значенні жертовності, вірності та національної гідності.
Захід розпочався з виконання національної молитви угорців – символу єдності та глибокої пошани до героїв. Присутніх привітала очільниця центру ім. Ш. Фодо Кристина Молнар, висловивши слова вдячності організаторам та учасникам.
Відтак відбулася художня програма, що передала емоційну глибину подій 175-річної давнини.
Студенти кафедри історії підготували змістовний тематичний виступ, у якому детально виклали обставини страти 13 генералів: Аристида Дежевффі, Ерне Кіша, Йожефа Швайделя, Ерне Пельтенберга, Ігнаца Терека, Дьордя Ланера, Кароя Кнезича, Йожефа Нагшандора, Кароя Ляйнінгена-Вестербурга та інших.
Заступник завідувача кафедри історії Ференц Молнар виступив із промовою, у якій нагадав і про менш відомих, але не менш героїчних постатей. Серед них перший мученик Арада – Норберт Ормаї (Ауффенберг), полковник німецького походження, страчений 22 серпня 1849 року. Також було згадано барона Жигмонда Перені, уродженця Закарпаття, страченого 24 жовтня, і полковника Лайоша Казінці, сина відомого реформатора угорської мови Ференца Казінці, якого розстріляли 25 жовтня.
«Цей день – не лише про скорботу минулого, а й про вірність, мужність і любов до Батьківщини, що символізують віру в майбутнє нації», – підкреслив у своїй промові Ференц Молнар.
Вшанування арадських мучеників – це не лише повага минулому, а й важливий урок для майбутнього. Їхня боротьба за свободу нагадує, що незалежність, єдність і гідність нації здобуваються великою ціною. І поки живе пам’ять про цих героїв, доти житиме й дух свободи, за який вони віддали життя.
14 червня у Меморіальному парку села Чома відбувся традиційний захід на знак вшанування пам’яті предків із нагоди віднайдення угорцями батьківщини. До нього долучилися громадські діячі, керівники історичних церков, місцеві жителі.
Під час вступного слова актор Закарпатського обласного угорського драматичного театру Сільвестр Ферку наголосив: хоча захід – традиційний в житті місцевої громади, вже четвертий рік поспіль він проводиться в особливій атмосфері, оскільки в країні вирує війна. Відтак присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв війни, після чого прозвучали Державний та національний гімни.
Голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття села Чома Янош Рац у своїй промові наголосив на історичному значенні Меморіального парку, де було знайдено поховання древніх угорців часів віднайдення угорцями батьківщини. “1100 років – не короткий час, і все ж ми тут, і ми тут залишимося”, – наголосив він.
Янош Рац також підкреслив, що створення меморіального парку – не лише данина минулому, а й дороговказ для майбутніх поколінь: “Хто пам’ятає своє минуле, має майбутнє”. За його словами, пам’ять – жива, спільнотворча сила, яка об’єднує угорців.
Провідний консул Угорщини в Ужгороді Іштван Буцко під час виступу відзначив історичне значення віднайдення угорцями батьківщини. “Без збереження пам’яті слава нації — лише тінь. Шануйте минуле в сьогоденні та збережіть його для майбутнього”, – закликав дипломат. Консул нагадав, що на околиці села Чома знайдено 108 могил древніх угорців, що є чітким доказом того, що угорці проживають в Карпатському басейні протягом 1100 років. У другій частині виступу консул торкнувся сучасних труднощів угорської громади на Закарпатті. Він висловив вдячність тим, хто наполегливо працює, незважаючи на складні обставини, береться за угорськомовні навчальні заклади та залишається на своїй батьківщині. Дипломат також запевнив у подальшій підтримці угорського уряду.
Заступник голови ТУКЗ-КМКС, очільник Берегівського районного осередку організації Йожеф Шін під час виступу наголосив, що розвиток меморіального парку здійснювався в дусі як вшанування історичного минулого, так і плекання живих традицій для зміцнення закарпатської угорської громади. За його словами, це особливо важливо у часи війни, коли угорці на Закарпатті, “зберігаючи свою культурну та освітню систему, демонструють свою витримку та ідентичність”.
На завершення виступу він зазначив, що навіть у 21 столітті серйозним питанням є те, “чи зможемо ми зберегти наше християнство, незалежність країни, рідну мову, батьківщину”. Водночас Йожеф Шін висловив оптимізм: “Поки є люди, які приїжджають сюди, до Меморіального парку, вступають до угорськомовних навчальних закладів, відвідують угорський театр – є гарні шанси зберегти угорську громаду Закарпаття”.
Священник греко-католицької церкви Ласло Петраш попросив Божого благословення для учасників заходу та всього угорського народу. Потім присутні поклали вінки до меморіального знаку, розташованого в центрі парку, а також до пам’ятників князя Арпада та короля Іштвана.
Після офіційної частини на сцені під відкритим небом у рамках культурної програми виступили фольклорні колективи.
Наприкінці програми організатори висловили подяку всім, хто долучився до заходу.
15 травня конкурсом декламаторів у Гатянському ліцеї вшанували пам’ять письменника та поета Вілмоша Ковача, ім’я якого носить цей навчальний заклад.
Захід став даниною пам’яті відомого уродженця села, що залишив незабутній слід не лише як поет, а й визначний представник угорської громади Закарпаття. Ліцей організував конкурс спільно з громадською організацією Forever Young.
Учні змагалися у двох вікових групах: 1–4-ті та 5–11-ті класи. Загалом у конкурсі взяла участь 31 дитина. Учні молодших класів читали вірш поета «Рання весна», а старших – вільно обраний твір.
На захід завітали заступник голови Берегівської територіальної громади Іштван Вінце, представниця відділу освіти і культури Андрея Джерин, керівник ГО Forever Young Арнольд Геє та староста села Гать Іштван Данч.
Переможці отримали цінні подарунки завдяки підтримці навчального закладу, ГО Forever Young і місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС).
За рішенням журі, у категорії «1–4-ті класи» найкращими стали:
Голова ГО Forever Young Арнольд Геє, співорганізатор заходу, в коментарі нашому виданню повідомив: «Я вважав важливим відновити Конкурс декламаторів ім. Вілмоша Ковача. Востаннє цей захід проводився у 2015-му, рівно 10 років тому. До того відбувся 9 разів. І ось нарешті ми дійшли до 10-го. Я б хотів, щоб молоде покоління не лише декламувало, а й пам’ятало спадщину, яку залишив нам Вілмош Ковач, і знало, на чию честь названо їхню школу. Я також мав на меті дещо розворушити нашу громаду, вийти з рутини та стресу повсякденного життя, щоб діти мали нагоду показати себе, а батьки могли пишатися ними».
Конкурс не лише продемонстрував таланти учнів, але й зміцнив згуртованість громади, яка гідно вшанувала пам’ять і спадщину Вілмоша Ковача.
Закарпатська реформатська церква провела загальні збори, учасники яких підбили підсумки за минулий рік. Присутні на заході також ушанували пам’ять єпископа Лайоша Ґулачі, котрий народився сто років тому.
30 березня загальні збори Закарпатської реформатської церкви в Берегові почалися з проповіді єпископа Шандора Зан Фабіана. На основі уривку зі 136-го розділу Книги псалмів «Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!» священнослужитель наголосив, що нам слід дивитися на своє життя через призму Божої доброти та Його любові до нас. Водночас ми «маємо відновити зв’язок із Всевишнім, адже, якщо стали невірними Йому, надія все ще є! Треба покаятися, знову налагодити і зміцнити зв’язок з Богом!» – наголосив Шандор Зан Фабіан.
Після проповіді присутні затвердили питання порядку денного. Відтак Шандор Зан Фабіан виступив з єпископським звітом. Передусім висловив подяку за минулий рік, адже хоч він і був нелегкий, але дав нам сили подолати труднощі. «Я дякую за силу, завдяки якій самотні пенсіонери витримали цей рік, а хворі – страждання. Дякую, що діти, які ростуть без батька, залишилися з повагою до батьківства, що цінували зусилля та любов матерів. Я вдячний також за силу, завдяки якій багато хто залишається на батьківщині», – додав єпископ.
«2025-й – рік служіння, і я б хотів, щоб ми виконували наші завдання й місію цього року через вдячність Богу. Спробуймо зробити більше, ніж наш обов’язок, бо ми живемо в часи, коли маємо робити все можливе для нашої громади, нації, для нашого збереження. Сьогодні одна з важливих місій церкви – боротися з егоїзмом і байдужістю, прославляти Христа!» – наголосив єпископ.
Відтак присутні вшанували пам’ять єпископа Закарпатської реформатської церкви Лайоша Ґулачі, який народився сто років тому. Зокрема учасники зборів переглянули частину документального фільму, знятого про нього співробітниками телеканалу «ТВ 21 Унґвар». Після років ГУЛАГу колишній єпископ повернувся на службу і став прикладом віри в нашому краї, завжди був готовий до дій, заохочував і підбадьорював інших.
«Лайош Ґулачі не зазнав мученицької смерті, але все ж був мучеником тієї епохи. В адміністрації є подарунок від нього – простий папірець, де вказані населені пункти Закарпаття та список жертв сталінізму. Я дивлюся на нього як на подарунок від Лайоша-бачі, але сприймаю його і як історію, котра не зламала людей, що тут живуть. Адже попри всі переслідування громада та церква вистояли. І вони не тільки вижили, але й підготувалися до відродження 90-х років. Я донині дивлюся на Лайоша-бачі як на керівника церкви, який був упевненою, сповненою надії, відданою та цілеспрямованою людиною. Його цілеспрямованість може слугувати прикладом для багатьох, адже, якщо перед нами є мета, ми не повинні здаватися навіть тоді, коли зустрічаємо перешкоди», – підкреслив Шандор Зан Фабіан, ушановуючи пам’ять Лайоша Ґулачі.
Біля входу до церкви була розгорнута виставка про важливі моменти життя покійного єпископа, яку зібрала його родина. Надалі експозицію повезуть і по тих церквах, де свого часу служив Лайош Ґулачі.
Загальні збори Закарпатської реформатської церкви завершилися виконанням національного гімну та благословенням єпископа.
У третю річницю звільнення Бучі від російських окупантів президент Володимир Зеленський, перша леді Олена Зеленська спільно з іноземними делегаціями вшанували пам’ять вбитих.
Про це повідомила пресслужба ОПУ у понеділок, 31 березня.
Володимир та Олена Зеленські встановили лампадки до меморіалу, розташованого на території церкви Святого апостола Андрія Первозванного та всіх святих Православної церкви України.
«Три роки тому наші воїни звільнили Бучу, і світ побачив, що таке російська окупація. Вбиті люди на вулицях. Закатовані люди. Могили у дворах звичайних будинків. Відтоді ніхто не може сказати, що не знає, за що бореться Україна. Вічна пам’ять усім, чиї життя забрала ця війна. Вічна вдячність тим, хто захищає Україну», – сказав президент.
Участь у вшануванні пам’яті загиблих також взяли керівники та представники парламентів Бельгії, Великої Британії, Данії, Естонії, Ісландії, Іспанії, Литви, Люксембургу, Норвегії, Польщі, Португалії, Словенії, Фінляндії, Хорватії, Чехії, Швеції, Європейського парламенту.
Разом з ними Бучу відвідав голова Верховної ради Руслан Стефанчук.
27 лютого з нагоди 181-ї річниці від дня народження видатного художника в Угорському домі ім. Мігая Мункачі вшанували пам’ять цього відомого уродженця міста. Співорганізатором заходу виступило Генеральне консульство Угорщини в Ужгороді.
На початку меморіальної події присутні, зокрема консули Едіна Альбертне Шимон, Ференц Пап та Аттіла Ковач, голова Мукачівського міського осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Єлизавета Корольова, директор Угорського дому Йосип Торпої, поклали квіти та вінки до погруддя Мігая Мункачі.
Після цього учасники заходу перейшли до конференц-залу, де гостей представила й привітала менеджерка закладу Аніта Пфайфер.
– Дуже приємно мати можливість віддати шану одному з найвидатніших діячів угорського живопису, який завдяки своєму таланту й мистецтву став відомим у всьому світі, – наголосила вона під час виступу.
Директор Угорського дому Йосип Торпої підкреслив особливе значення співпраці з угорськими партнерськими організаціями та закладами, зокрема з Музеєм Мункачі міста Бекешчаба.
– Нам важливо бачити, як славлять Мігая Мункачі в Угорщині, які заходи організовують там. Хочемо показати це закарпатським угорцям та українцям. Про Мігая Мункачі, його життя і творчість завжди можна дізнатися щось нове. Уздовж сходів та у великому залі Угорського дому розміщені репродукції картин художника. Це також допомагає краще представити діяльність Мункачі, зрозуміти його мистецтво, – повідомив він.
Відтак Йосип Торпої подякував Юдіт Борош – одній із найповажніших дослідниць творчості Мігая Мункачі, яка прийняла запрошення на захід.
Консулка Едіна Альбертне Шимон передала вітання від Генерального консула Угорщини в Ужгороді Йожефа Бачкаї, а також зазначила, що відвідувати заходи в установах закарпатських угорців завжди велика честь і радість.
– Угорський дім ім. Мігая Мункачі особливо близький нам, оскільки відіграє важливу роль у житті закарпатської угорської громади. У його стінах завжди пам’ятатимуть про визначну спадщину цього всесвітньо відомого художника. Мункачі був європейцем, християнином та угорцем, який мав винятковий талант і ніколи не заперечував своєї угорської ідентичності, свого походження з прекрасного Закарпаття. Його сила полягала, зокрема, у тому, що він неодноразово згадував у своїх роботах батьківщину, а його картини часто відображали тугу за рідним краєм. Завдання нащадків – пізнати та ознайомитися з його творчістю, а наше, дипломатів, – плекати його пам’ять та культ, – зазначила пані Едіна.
Однією з родзинок заходу стала особлива музична композиція у виконанні Ілони Барти, яка прозвучала під час розповіді про дружину Мункачі, Сесіль. Це твір, написаний для неї французьким композитором. Ноти Угорському дому передав Музей Мігая Мункачі міста Бекешчаба.
У другій половині заходу виступила колишня головна музеєзнавиця Угорської національної галереї Юдіта Борош. У рамках більш ніж годинної презентації на тему «Чому ми любимо картини Мункачі» вона, зокрема, проаналізувала роботи митця, які були дуже популярні серед багатіїв та колекціонерів. Доповідачка торкнулася різних етапів біографії художника, розповіла про зміни, які привнесли в його життя стосунки із Жиґмондом Ормошем, зустрічі з художниками Елеком Самоші, Палом Сінєї Мерше, Дюлою Бенцуром, про те, як на нього вплинули відомі митці, а також як на його картинах представлена Угорська революція 1848 року, боротьба за незалежність та капітуляція. Ішлося про різні техніки малювання, які Мункачі опанував під час перебування в Будапешті, Мюнхені, Парижі, Відні, Дюссельдорфі, та про перший великий успіх – картини «Позіхаючий підмайстер» і «Камера смертника» (1869). Мистецтвознавиця пояснила, що символізує дитина на картині «У майстерні», а також згадала трилогію про Христа, частини якої сам Мункачі ніколи не бачив разом. Розповіла, як на його майже 30-річну творчість вплинули романтизм, реалізм та історизм і чому з середини 1870-х років замість реалістичного зображення простих людей, втомлених від труднощів життя, відомий уродженець Мукачева почав віддавати перевагу написанню картин, що відповідали очікуванням знатної міської буржуазії та аристократичних кіл.
В Ужгороді традиційно вшанували пам’ять чоловіків, вивезених у 1944 році на так звані «маленькі роботи». Місцеві мешканці зібралися на меморіальний захід на кладовищі «Кальварія» біля пам’ятного знака, установленого Товариством угорської культури Закарпаття (КМКС).
Очільниця Ужгородського міського осередку ТУКЗ-КМКС, директорка Ужгородського ліцею ім. Габора Дойко Юдіта Кулін наголосила: «На Закарпатті немає жодної угорської родини, яку б не торкнулася ця трагедія. Тут кожен, хто тут був угорцем і назвав себе угорцем, – частина цієї трагедії. Тому зрозуміло, що після зміни режиму перші пам’ятні знаки, установлені Товариством угорської культури Закарпаття по всій області, присвячувалися саме жертвам сталінізму. Якось я почула від історика, що спогади забуваються через сто років, точніше, через сто років помирають останні живі свідки, які ще можуть розповісти про певні події. Тому ці 8 десятиліть дуже важливі. Тобто, хоча 80 років – це багато, нині ще живі люди, які можуть розповісти про те, яким було життя до «трьох днів маленьких робіт» або тоді, коли вони чи хтось з їхніх рідних і знайомих повернувся додому. Бо хтось повернувся, а багато хто ні. Таким чином, нинішня подія стосується кожної родини».
Відкрила меморіальний захід заступниця директора ліцею з питань виховної роботи Діана Чизмар. Вона, зокрема, представила запрошених гостей, серед яких були консул Угорщини в Ужгороді Олександра Чизмадіа, голова Товариства угорських митців Закарпаття Агнеш Кулін, директор телеканалу «ТВ 21 Унґвар» Золтан Кулін. Після цього з нагоди Дня пам’яті угорських політв’язнів, яких насильно відправили в радянські табори, учні Ужгородського ліцею ім. Габора Дойко коротко згадали трагічні події 80-річної давнини і, цитуючи слова невідомого автора, проілюстрували силу бажання повернутися додому.
Як відомо, 21 травня 2012 року парламент Угорщини оголосив 25 листопада Днем пам’яті угорських політв’язнів, яких насильно відправили в радянські табори. Мета відповідної постанови – гідно вшанувати пам’ять 800 тисяч співвітчизників, яких з осені 1944 року як полонених чи інтернованих насильно вивезли до Радянського Союзу на багаторічні примусові роботи, а також тих, кого вибудуваний після Другої світової війни комуністичний режим на основі безпідставних звинувачень відправив на 5–25 років у табори ГУЛАГу. Там вони, будучи позбавлені всіх прав, виконували примусові роботи в нелюдських умовах за тисячі кілометрів від батьківщини.
– Виростали цілі покоління, які не знали своєї історії, і це спотворювало їхній світогляд та ідентичність. Радянські керівники хотіли повністю стерти минуле, вони робили це свідомо, адже, як писав Ференц Келчеї, автор національного гімну: «Нація, яка не пам’ятає, поховає себе». На мою думку, важливо, що на це вшанування прийшло багато молоді. Зокрема з нашої родини на триденні «маленькі роботи» забрали мого прапрадіда. Історію треба знати і пам’ятати, щоб нічого подібного ніколи не повторилося, – зазначив 11-класник ліцею Габор Чизмар.
Від імені представників історичних церков за вічний спокій жертв репресій та тих, хто залишився вдома, молитву прочитав пастор, заступник єпископа, головний секретар управління Закарпатської реформатської церкви Янош Гейдер. Він зауважив, що знає про ті події не лише з книжок, адже його дід також потрапив до табору. А відтак процитував уривок зі спогадів пастора та послався на роман «Архіпелаг ГУЛАГ» письменника Олександра Солженіцина.
«Сьогодні ми вшановуємо пам’ять загиблих у таборах ГУЛАГу. Закарпатці пройшли чимало випробувань у минулому столітті. Наш угорський народ має колективну свідомість, завдяки якій зміг пережити все, завжди довіряючи та тримаючись Бога: вистояв після турецького поневолення, війни за незалежність. Зокрема ми, угорці Закарпаття, пережили позбавлення прав, намагання стерти нашу ідентичність. Але саме віра наших батьків, воля до боротьби, те, що вони ніколи не здавалися, а завжди боролися, усе ще додають сили цій жменьці закарпатців, яка знову і знову потрапляє в подібну ситуацію. Тепер, на моє переконання, дуже важливо згадати про них і набратися сил від їхньої віри та витримки», – наголосив пастор.
Відтак присутні поклали вінки та запалили свічки пам’яті, ушановуючи загиблих 80 років тому.
У вівторок, 19 листопада 2024 року, виповнилося 1000 днів після початку російського повномасштабного вторгнення.
Заходи з нагоди цієї дати в Ужгороді вже традиційно відбулися на Пагорбі Слави. Участь у них взяли представники влади міста й області, керівники правоохоронних і контролюючих структур, військовослужбовці та громадськість краю. Після покладання квітів присутні вшанували загиблих Героїв хвилиною мовчання, а відтак зазвучав Гімн України.
– Сьогодні 1000 днів після повномасштабного вторгнення. Ці 1000 днів – це біль, кров, сльози та стійкість, мужність і об’єднання держави, радість від досягнутого. Це те життя, яке ми прожили, але ніхто в це не вірив. Тому що всі ми пам’ятаємо, як різні експерти говорили про те, що це триватиме кілька днів. Ми змінили думку всього світу. Звичайно, що це зробили ті, яких ніколи вже тут не буде. Але ми постійно про них пам’ятаємо. Це зробили кращі сини й доньки українського народу. Ми вистояли завдяки їм. Тож ми завжди будемо це пам’ятати, – наголосив голова Закарпатської ОВА Мирослав Білецький.
Своєю чергою, Роман Сарай, голова Закарпатської обласної ради, зазначив, що за тисячу днів після початку російського повномасштабного вторгнення Україна продемонструвала небачену стійкість, даючи відсіч одній із найбільших армій світу.
– Це 1000 днів боротьби українського народу за свою незалежність та територіальну цілісність. Сьогодні вшановуємо памʼять захисників і захисниць – відданих синів і дочок українського народу. Наших воїнів світла, воїнів добра, – зауважив Роман Сарай.
На думку головного сержанта Миколи Павлова, який наразі проходить службу в Ужгородському РТЦК, 1000 днів – це складний підсумок, оскільки багато хлопців віддали своє життя заради того, щоб ми жили.
– Я думаю, що вже скоро Україна буде вільною, ми повернемо наші території, трохи перебудуємо цю державу і будемо жити, розвиватися і приєднаємося нарешті до Європейського Союзу, – сказав Микола Павлов.
Після покладання квітів присутні запалили свічки на могилах наших захисників.
