Спортсмен-екстремал, дворазовий рекордсмен Книги рекордів Гіннеса Габор Раконцаї виступив з лекцією в Берегівській філії освітнього центру MCC (Mathias Corvinus Collegium). У центрі уваги були витривалість, ментальна сила та рішучість. Під час надихаючої презентації слухачі дізналися історію людини, яка неодноразово долала не лише океанські хвилі, а й власні обмеження.
Ім’я Габора Раконцаї добре відоме у світі екстремального спорту. Він увійшов в історію як людина, що шість разів перетнула океан, учасник першої угорської команди з океанського веслування та єдиний у світі, хто переправився через океан на каное. Спортсмен, відзначений у США премією «Пригода року» (Adventure of the Year), а в Угорщині – премією за дизайн (Magyar Formatervezési Díj), щиро розповів про «внутрішній двигун», який уже десятиліттями спонукає його рухатися вперед.
Завдяки презентації присутні змогли зазирнути у світ безкраїх вод та екстремальних випробувань. Раконцаї не лише поділився своїми успіхами, а й розповів про тернистий шлях до них, зокрема про труднощі та ментальні прийоми, що допомагають вийти з глухого кута навіть під час найбільших криз. Його слова довели, що результат залежить не стільки від фізичної підготовки, скільки від чіткості мети та рішучості, яка народжується в розумі.
Після завершення лекції слухачі поставили доповідачеві багато запитань, виявивши жвавий інтерес до теми. Наприкінці заходу керівниця центру MCC у Берегові Беата Добша подякувала Габору Раконцаї за змістовну зустріч. Вона наголосила, що такі презентації є надзвичайно важливими для студентів і місцевої громади, адже вчать, як завдяки силі віри та витримки долати виклики повсякденного життя.
Сотні студентів, учнів, викладачів і поціновувачів мистецтва об’єдналися в єдиному поетичному ритмі завдяки поезії. «Поезія на площі» – під цією назвою 11 квітня в Закарпатському угорському університеті імені Ференца Ракоці ІІ відбулася щорічна літературна акція, яку вже одинадцятий рік поспіль організовує громадська організація Pro Cultura Subcarpathica.
Цьогоріч подія зібрала близько п’ятисот учасників із 21 навчальних закладів Закарпаття. Студенти та школярі одночасно декламували поезію, створивши атмосферу справжнього мистецького єднання. Захід приурочили до Дня угорської поезії, який традиційно відзначають 11 квітня, у день народження видатного поета Аттіли Йожефа.
Історія «Поезії на площі» розпочалася у 2013 році. Відтоді акція стала доброю традицією, що об’єднує молодь навколо літератури. Водночас її проведення неодноразово змінювалося. У 2022 році захід тимчасово призупиняли, а згодом перевели в інший формат. Цього ж року, з міркувань безпеки, акцію провели в атріумі університету в Берегові. Центральним моментом події стало спільне декламування вірша закарпатської письменниці Барбари Салаї про наш рідний край, Карпати. Її творчість добре відома як в Україні, так і за її межами. Поетеса народилася в Ужгороді, здобула філологічну освіту та присвятила життя педагогічній і літературній діяльності. Вона працювала редакторкою, створювала підручники для шкіл з угорською мовою навчання та писала поезію для дітей. Серед її найвідоміших збірок – «Веселі метелики», «Забавна карусель», «Веселі дзвіночки» та інші. Її твори перекладені багатьма мовами й відображають життя угорської громади Закарпаття.
З іменем Барбари Салаї пов’язане становлення новітньої угорськомовної літератури регіону, а також формування навчально-методичної бази для угорських шкіл України.
Святкову програму відкрив закарпатський поет Ґергель Марчак, який виконав твори, покладені на музику, створивши особливий емоційний настрій для присутніх.
Із вітальним словом до учасників звернувся державний секретар з питань загальної освіти Угорщини Золтан Маружа. У своїй промові він підкреслив важливість літературної освіти як основи формування мислення, цінностей і гуманістичного світогляду молоді. За його словами, День поезії є спільним святом для всього Карпатського басейну, що об’єднує угорськомовні громади, незалежно від державних кордонів.
Президентка Університету Ракоці Ільдіко Орос наголосила, що поезія займає особливе місце в угорській культурі, адже саме у віршах відображається національна душа та світогляд. Вона підкреслила важливість таких заходів, які дають змогу не лише слухати поезію, а й брати безпосередню участь у її творенні та популяризації. Також вона відзначила, що цього дня вшановують одразу кількох видатних митців, зокрема Шандора Мараї та Барбару Салаї.
Кульмінацією заходу стало спільне декламування вірша у виконанні акторки Закарпатського угорського драматичного театру Магдалини Ваш, до якого долучилися всі учасники.
Особливою окрасою події став виступ угорського артиста Сабо Балажа, багатогранного митця, який поєднує у своїй творчості музику й поезію. Засновник гурту Szabó Balázs Bandája представив сольну програму, в якій прозвучали музичні інтерпретації віршів. Його виступ відзначився камерною атмосферою: пісні звучали у супроводі лише гітари, створюючи відчуття щирості та близькості до слухача.
Завершився захід символічною акцією: усі охочі змогли підписати портрет Барбари Салаї, встановлений у просторі події. Цей жест став повагою пам’яті до поетеси та підтвердженням того, що поезія залишається живою, вона об’єднує, надихає і звучить у серцях людей навіть у найскладніші часи.
9 квітня у Закарпатському обласному угорському драматичному театрі відбувся показ вистави про бурхливе любовне життя поета Ендре Аді. Постановка театральної трупи Sensum Arts під назвою «Кохання Аді – кілька жінок в одній частині» була реалізована в межах програми «Деріне» (Déryné Program) у співпраці з Консульством Угорщини в Берегові та Товариством угорської культури Закарпаття (КМКС).
У залі панував повний аншлаг – глядачам навіть довелося доставляти стільці, що яскраво свідчить про незмінний попит місцевих угорців на якісні культурні події.
Захід відкрила директорка театру Едіна Шін. Вона з радістю констатувала, що це вже третій аншлаг протягом тижня.
«Нам вдалося представити публіці, що є чутливою до угорської культури, чимало виступів та мистецьких заходів. Усе завдяки програмі «Деріне», яка протягом 11 місяців дарувала театральні враження закарпатцям, залучивши понад 5 тисяч дітей та дорослих у нашому краї», – зазначила директорка.
«Сьогодні ми знову маємо можливість переглянути виставу, яка хоча б на деякий час відволіче від гнітючого тягаря воєнних буднів. Через долю Ендре Аді вона ставить перед нами найважливіші вічні питання та дилеми людського існування», – наголосив Ласло Віда, очільник Консульства Угорщини в Берегові, нагадавши глядачам про богемний характер поета, який не знав меж, проте завжди прагнув чистого кохання.
Від імені ТУКЗ-КМКС присутніх привітав очільник Виноградівського районного осередку організації Іштван Добша. «Приємно бачити, що угорське життя та культура процвітають у повному розумінні цього слова. Не може бути настільки складної ситуації, щоб ми не знайшли часу для спільного відновлення сил. Найважливіше – завжди відчувати силу спільноти», – зазначив він, висловивши особливу вдячність колективу театру, який створює високоякісні постановки попри перебої з електропостачанням та інші труднощі.
Перед виставою у закулісні таємниці глядачів посвятив режисер Жолт Френко. З гумором він змалював постать поетичного генія, якого важко назвати «святим». Режисер зізнався: досліджуючи тему, він зрозумів, що жінки з оточення Аді були варті свого об’єкта кохання. Він представив Леду – заміжню жінку з трагічною долею; Жофію Денеш, яка до 102 років жила спогадами про короткі стосунки з поетом; Чінску, яка вже у 16 років свідомо «полювала» на відомих постатей того часу. «Я подумав: буде достатньо, якщо вони просто вийдуть на сцену і розкажуть про Аді. Самого поета можна навіть не виводити», – іронічно зауважив режисер.
П’єса переносить глядача у часи після Першої світової війни. Січень 1919 року, будапештський санаторій «Парк»: на верхньому поверсі доживає останні дні геніальний Ендре Аді, а в залі очікування волею долі зустрічаються дві найважливіші жінки його життя – молода дружина Берта Бонца (Чінска) та велика муза Адель Брюлль (Леда). Тишу переривають таємниці минулого та спогади про довоєнні роки. Вистава, пронизана віршами, з безжальною чесністю розкриває нищівну і водночас життєдайну силу кохання Аді.
Глядачі побачили захопливу та глибоку виставу, яка довела: вірші Аді та драми, що стоять за ними, залишаються актуальними й понад століття потому – особливо зараз, коли слово «війна» звучить і на сцені, і в реальному житті.
Постановка стала можливою завдяки культурному товариству Sensum Arts. Його керівниця Пірошка Маді, яка також зіграла одну з ролей, після виступу зворушено поділилася враженнями від візиту. Вона зазначила, що трупа приїжджає до нашого краю вже втретє, і щоразу цей досвід залишає у серці глибокий слід.
«Мені водночас і боляче, і надзвичайно приємно бути тут. Не лише через теперішню ситуацію, а й тому, що ця земля має спільну з нами історію. Це завжди викликає легкий сум, але бути з вами й серед вас – велика радість», – щиро зізналася вона.
У стінах Консульства Угорщини в Берегові відбулася презентація книги Реки Кейс «Воскові писанки села Шаланки». Видання містить цінну інформацію про виготовлення традиційних шаланківських писанок і буде цікавим як дослідникам місцевих звичаїв, так і шанувальникам етнографії та краєзнавства.
Книга побачила світ у 2025 році у видавництві Інституту етнографії та музеології Дебреценського університету як перший том серії «Популярна етнографія». Мета видання – представити традицію оздоблення яєць воском, приділивши особливу увагу живій спадщині громади села Шаланки Вилоцької територіальної громади.
Присутніх привітав консул Іштван Дєбнар, після чого своїми думками поділився керівник дипломатичної установи Ласло Віда: «Обрана тема особливо актуальна в період Великодніх свят, тож для нас велика честь приймати цю презентацію. Плекання народної музики, танцю, ремесел та старовинних промислів значною мірою сприяє збереженню надзвичайно багатої та різноманітної культури угорців Закарпаття. Окрім віри та рідної мови, культура й традиції є тим нерозривним зв’язком, що поєднує частини нації. Саме він надає сили закордонним угорським громадам, особливо у ці складні часи. Народне мистецтво – це не лише культурна цінність, а й туристична принада: воно викликає інтерес у вітчизняних та іноземних гостей, одночасно зміцнюючи існуючі та створюючи нові зв’язки всередині місцевих громад».
Високо оцінила працю етнографиня Адель Ґал, підкресливши її наукову цінність та роль у згуртуванні громади. Згодом слово взяла авторка – Река Кейс.
На захід завітало чимало мешканців Шаланок, зокрема й майстрині, які досі бережуть та передають ремесло писанкарства. Гості також мали можливість особисто помилуватися роботами шаланківських умілиць.
Авторка Река Кейс у коментарі нашому виданню зазначила: «Маю міцне сімейне підґрунтя: моя бабуся теж була писанкаркою. Щороку на Великдень вона збирала нас із двоюрідною сестрою, і разом ми розписували по 50–100 яєць. Цю традицію я продовжую й досі. Наприкінці моїх шкільних років бабуся малювала мені візерунки, розповідала їхні історії та навіть записувала в зошит, від кого і чого саме вона навчилася. Навіть після її смерті я відчуваю, що вона ніби «веде» мене. Я почала відвідувати жінок у Шаланках, щоб вони поділилися своїми знаннями. Вони малювали, розповідали, показували техніки, і ця тема стала моєю справжньою пристрастю під час навчання в університеті.
Зрештою, Інститут етнографії та музеології Дебреценського університету започаткував серію «Популярна етнографія», першим томом якої і стала моя книга про шаланківські писанки. Мета серії – наблизити етнографію до широкого кола читачів у зрозумілий, але автентичний спосіб, а також надати практичні поради. Наприклад, у виданні йдеться про те, як саме виготовляються писанки та яку роль вони відіграють у місцевих традиціях. У книзі представлено досвід та спадщину 19 мешканців Шаланок – 18 жінок та одного чоловіка. Коли я була дитиною, батьки часто брали мене з собою в експедиції. Тоді я ще не усвідомлювала їхнього значення – просто допомагала з диктофоном чи фотоапаратом, слухала розповіді та співи старших. Однак цей досвід глибоко вплив на мене і зрештою визначив мої інтереси – так я стала етнографинею. Насамперед я вдячна своїй родині: бабусі, від якої всього навчилася, а також батькам, дідусеві й другій бабусі за постійну підтримку. Також висловлюю вдячність Інституту етнографії та музеології Дебреценського університету, особливо професору Роберту Кеменьфі, за сприяння у виданні книги. І, звісно, дякую всім шаланківчанам, які з безмежним терпінням ділилися зі мною своїми знаннями».
Захід став не лише платформою для презентації книги, а й важливою нагодою для зміцнення цінностей громади, збереження живих традицій та національної ідентичності.
У Закарпатському угорському університеті імені Ференца Ракоці ІІ 8 квітня відбувся День кар’єри та ярмарок випускників – масштабна подія, що поєднала покоління, вшанувала здобутки минулого й відкрила нові перспективи для майбутнього.
Цьогорічний захід, який традиційно організовує університет, пройшов в атріумі закладу та став живою платформою для зустрічі досвіду й амбіцій. Він надав можливість нинішнім студентам побачити реальні приклади професійної реалізації випускників, а також переконатися, що знання, здобуті в університеті, можуть стати надійним фундаментом для успішної кар’єри, розвитку власної справи або наукової діяльності.
Метою заходу було сприяння працевлаштуванню молоді та формування культури пошуку роботи. У програмі взяли участь представники роботодавців (стейкхолдерів), які поділилися актуальною інформацією про можливості на ринку праці. Студенти мали нагоду безпосередньо поспілкуватися з ними, поставити запитання щодо вакансій і отримати корисні поради.
Присутніх привітала керівниця відділу кар’єрного супроводу Жужанна Буда, наголосивши на важливості усвідомленого підходу до професійного вибору.
Особливо змістовним став виступ президентки університету Ільдіко Орос. Вона підкреслила, що здобуття першого диплома є одним із найскладніших, але водночас найважливіших етапів у житті. За її словами, цей захід покликаний допомогти студентам ще до завершення навчання замислитися над правильністю обраного шляху, оцінити власні цілі та, за потреби, не боятися змінити напрям.
Після урочистого відкриття відбулася серія тематичних виступів. Дьродьі Оніско представила доповідь «Успіх— це шлях до завершень без перешкод… Хіба ж усе буває так гладко?», у якій розкрила реалії професійного становлення.
Далі Вікторія Орбан зосередилася на питаннях планування кар’єри, поділившись практичними рекомендаціями. Беата Добша розповіла власну історію успіху, продемонструвавши, як знання, здобуті в університеті, можуть бути реалізовані на практиці. Завершив програму Едуард Тара із доповіддю «Кар’єрні мрії та реальність», у якій акцентував увагу на викликах сучасного ринку праці.
Невід’ємною частиною події стала виставка продукції випускників, яка продемонструвала різноманіття їхніх досягнень. Відвідувачі мали змогу не лише ознайомитися з виробами, а й скуштувати продукцію та поспілкуватися з авторами.
Серед представленого: десерти, домашні варення, мед, копчені делікатеси, вина та солодощі. Поруч із гастрономічною продукцією були представлені численні вироби ручної роботи: в’язані прикраси, бісерні аксесуари, декоративні свічки, макраме-декор, текстильні вироби, сувеніри та подарунки.
Окрему увагу привернули творчі та дизайнерські проєкти: картини, флористичні композиції, авторські прикраси, аксесуари, а також унікальні годинники бренду Edisonwatch.
Особливою окрасою заходу стали покази та презентації, що продемонстрували практичні навички молоді. Відвідувачі могли переглянути показ одягу спеціальності «кравець-модельєр» та б’юті-презентацію, підготовлені студентами професійних навчальних закладів.
Свої можливості також представили Центр професійної освіти імені Еде Егана та освітні осередки Тисапетерфалви, що підкреслило важливість практичної підготовки та професійної освіти.
Подію організували відділ сприяння та моніторингу працевлаштування випускників університету, Асоціація випускників та Культурний центр імені Фодо Шандора.
Захід було реалізовано за підтримки уряду Угорщини, Державного секретаріату з питань національної політики Офісу прем’єр-міністра та у співпраці з Фондом імені Габора Бетлена.
День кар’єри та ярмарок випускників у Закарпатському угорському університеті вкотре підтвердили свою значущість як ефективної платформи для професійного розвитку молоді. Захід не лише допоміг студентам краще зрозуміти вимоги сучасного ринку праці, а й надихнув їх на активні дії, пошук власного шляху та реалізацію потенціалу.
Ця подія стала яскравим прикладом того, як освіта, досвід і натхнення можуть об’єднуватися, створюючи нові можливості для майбутніх поколінь.
У Берегові відкрили новий соціальний заклад. Його передали Берегівському угорському деканальному округу Мукачівської греко-католицької єпархії та Греко-католицькому Карітасу. Комплекс будівель, який раніше функціонував як тубдиспансер, придбали за підтримки програми «Hungary Helps», а згодом частково відремонтували за фінансування Міністерства закордонних справ Японії. Згідно з планами, греко-католицька церква відкриє тут соціальну кухню з безкоштовним харчуванням, тимчасовий будинок для літніх людей, а також дитяче реабілітаційне відділення.
У Берегові відбулася подія, яка без перебільшення увійде до історії Закарпаття: у Закарпатському угорському університеті імені Ференца Ракоці ІІ урочисто представили та освятили офіційні символи закладу. Захід відбувся 27 березня в межах традиційної програми «Дні Ракоці» та був приурочений до 350-річчя від дня народження видатного князя. В урочистій атмосфері було освячено та презентовано мантії, жезл і академічні ланцюги.
Ця подія стала знаковою не лише завдяки своїй символічності, а й тому, що відкриває нову сторінку в історії навчального закладу. У жовтні 2025 року інститут отримав статус університету — важливе досягнення для всієї угорської громади Закарпаття. Відтепер ці атрибути, що є невід’ємною частиною європейських академічних традицій, символізуватимуть тяглість, гідність і автономію закладу, сприятимуть формуванню власних традицій та зміцненню інституційної ідентичності.
Святковий захід розпочався з внесення історичних прапорів краю та виконання університетського гімну «Молитва Ракоці».
Із вітальним словом до учасників звернувся міністр культури та інновацій Угорщини Балаж Ганко. У своєму виступі він наголосив на ключовій ролі освіти й культури у формуванні майбутнього нації, підкресливши особливу місію університету як осередку збереження угорської ідентичності на Закарпатті.
«Закарпатський угорський університет імені Ференца Ракоці ІІ — це більше, ніж університет. Це простір, який супроводжує молодь від дитинства до професійного становлення, передаючи їй культуру, традиції та знання», — зазначив міністр, назвавши заклад «островом безпеки, миру та майбутнього» для угорської громади регіону.
Ключовим моментом події стала церемонія представлення, освячення та передачі офіційних університетських символів. Мантія — знак належності до європейської академічної спільноти, свободи науки та гідності знань — була вручена президентці університету Ілдіці Орос, ректору Степану Черничку, а також представникам академічної спільноти.
Особливий символізм мав і жезл — уособлення автономії, єдності та спадкоємності академічних традицій. Його ректору урочисто передав ректор Ніредьгазького університету Дьордь Сабо, засвідчивши тим самим підтримку та солідарність партнерських закладів вищої освіти.
Не менш значущим елементом стало вручення академічних ланцюгів — символів відповідальності, гідності та довіри. Президентський ланцюг для Ілдіко Орос передав Ґеза Гулачі, член опікунської ради Благодійного фонду «За Закарпатський угорський університет», а ректорський — єпископ Закарпатської реформатської церкви Олександр Зан-Фабіан. У цьому акті особливо відчувався глибокий зв’язок університету з громадою, церквою та суспільством.
Після передачі символів студентка спеціальності «англійсько-угорський переклад і перекладознавство» Естер Шаш зачитала місійну декларацію університету, яку своїми підписами засвідчили керівництво закладу та міністр. У документі окреслено ключові цілі діяльності інституції, зокрема прагнення сприяти розвитку Закарпаття, зміцнювати культурне різноманіття регіону та служити місцевим громадам.
Святкову програму органічно доповнили музичні виступи, які створили особливу емоційну атмосферу, поєднавши офіційність із мистецтвом і духовністю. Завершальним акордом стало духовне благословення представників історичних церков, що надало події ще глибшого змісту.
У своїх виступах керівники університету наголосили: відкриття символів — це не лише шана традиції, а й початок нового етапу. Мантія символізує єдність академічної спільноти, жезл — її цінності та автономію, а ланцюг — відповідальність перед цією спільнотою.
Урочистість завершилася складанням присяги президенткою та ректором. У своїй промові ректор Степан Черничко наголосив на значенні символів і відповідальності, яку вони уособлюють. Говорячи про минуле й майбутнє університету, він зазначив: «Наше ім’я зобов’язує і водночас нагадує, що планка висока. Спадщина світлого князя Ференца Ракоці ІІ — це не лише історична пам’ять, а й моральний орієнтир. Це спадщина прагнення до свободи, вірності громаді та віри в майбутнє. Тому особливого значення набуває те, що сьогодні, у 350-ту річницю від дня його народження, ми не лише згадуємо, а й творимо — закладаємо традицію».
Президентка університету Ілдіко Орос підкреслила, що шлях до цього дня був непростим, однак саме випробування загартували інституцію та зробили її сильнішою. За її словами, нові символи є втіленням історичної спадщини Ракоці та віри в майбутнє: «Ми маємо своє покликання — служити нашій мові, культурі та наступним поколінням. Освіта — це не лише професія, а передусім служіння».
Цей день став символом єдності минулого, сучасності та майбутнього. Університет Ракоці не лише утвердив свою присутність у європейському академічному просторі, а й започаткував нову традицію — традицію, що надихатиме покоління студентів, викладачів і науковців на служіння знанням, громаді та власній ідентичності.
Щороку, вже як добра і глибоко вкорінена традиція, Закарпатський угорський університет імені Ференца Ракоці II організовує цикл урочистих заходів «Дні Ракоці», приурочених до дня народження свого покровителя. Це не просто серія подій, це духовний простір, у якому минуле зустрічається із сучасністю, а історія оживає в серцях нових поколінь.
Цьогорічні «Дні Ракоці», що відбулися 22-27 березня, стали вже 21-ми за ліком. І попри роки ця традиція не втрачає своєї сили, а навпаки, з кожним роком набуває нових сенсів, глибини та особливого звучання. Адже пам’ять це не лише про вшанування минулого, а відповідальність перед майбутнім, яку несе кожне покоління.
Кульмінацією тижня став заключний день 27 березня. У самому серці Берегова, біля величної кінної статуї Ференца Ракоці II, зібралися ті, для кого ім’я князя є символом свободи, гідності та національної єдності. Керівництво університету, викладачі, студенти та почесні гості стали єдиною спільнотою, об’єднаною спільною історією та цінностями.
Особливого значення події надало усвідомлення того, що саме цей край є колискою визвольної боротьби Ракоці. Саме тут лідер куруців Тамаш Ессе розгорнув прапор князя, закликаючи до боротьби проти габсбурзького гніту. Ці історичні відгомони й сьогодні знаходять відгук у серцях присутніх, нагадуючи про силу духу та прагнення до свободи.
У межах урочистостей відбулася церемонія покладання вінків до статуї князя. Квіти лягли до підніжжя монумента як знак пошани, вдячності та пам’яті. Атмосфера була водночас урочистою і щирою, що об’єднує покоління.
Подія набула й міжнародного звучання. Серед почесних гостей були міністр культури та інновацій Угорщини Балаж Ганко, державна секретарка з питань вищої освіти Угорщини Вероніка Варга-Баюс, депутатка Європейського парламенту Вікторія Ференц, а також Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорщині Федір Шандор. Їхня присутність підкреслила значення цієї традиції не лише на регіональному, а й на загальноєвропейському рівні.
Особливу атмосферу створювала музика. Мелодії епохи Ракоці у виконанні Імре Голожаї переносили слухачів у далекі століття, коли ці пісні звучали як заклик до боротьби та надії.
Важливе місце в програмі посіли й хорові виступи. Пісні куруцької доби у виконанні хору Інституту фахової передвищої освіти. Русинські рекрутські пісні у виконанні університетського хору додали події багатогранності, підкресливши культурне різноманіття Закарпаття, де традиції різних народів гармонійно доповнюють одна одну.
Продовження урочистостей відбулося вже в стінах університету, де учасники поклали вінки до погруддя Ілони Зріні. Цей символічний жест став гідним завершенням святкової програми, адже історія Ракоці нерозривно пов’язана з постаттю його матері, сильної, відданої та незламної жінки. Її образ нагадує: боротьба за свободу це не лише справа воїнів, а й сила духу, яка передається з покоління в покоління.
Закарпатська реформатська церква провела загальні збори з висвяченням священнослужителя у реформатському храмі в місті Берегово. За участі пасторів, кураторів та членів синоду з усіх куточків Закарпаття було висвячено Андраша Варгу. За традицією урочистий захід проповіддю відкрив єпископ Закарпатської реформатської церкви Шандор Зан Фабіан, звернувшись до притчі про сіяча. «А зерно, що впало в добру землю, — це той, хто слухає слово і розуміє його, і приносить плід», — процитував він євангельське послання, яке й сьогодні дає чітке спрямування для церкви.
Римо-католицька громада міста Берегово готується до Великодня низкою великопісних заходів. Серед них і вже традиційна Хресна хода під відкритим небом, яку провели в Берегові в п’яту неділю Великого посту. Уздовж дороги, що веде до встановленого 25 років тому білого хреста, який височіє над містом, облаштовано 14 стацій, біля кожної з яких віряни роздумували над стражданнями Ісуса.
