„Укрзалізниця” склала новий графік маршрутів поїздів з врахуванням створення нового міжнародного залізничного хабу в Чопі, аби дати пасажирам з різних міст можливість комфортно дістатись закордону залізницею.
Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на „Укрзалізницю„.
Тепер через Чоп, на додачу до поїздів №59/60 Київ – Чоп та №749 Київ – Відень, курсують такі рейси:
№ 4/3 Запоріжжя – Ужгород;
№ 45/46 Ужгород – Харків;
№ 81/82 Київ – Ужгород;
№ 749/750 Київ – Ужгород.
№ 265/266 Ковель – Ужгород (новопризначений).
Зазначається, що зміна маршруту прямування рейсів дозволить жителям Харкова, Сум, Києва, Дніпра, Запоріжжя, Вінниці, Хмельницького, Тернополя, Львова та Ковеля зручно діставатись Чопа. А там можна буде пересісти на рейси до Захоні (Угорщина), Будапешта (Угорщина), Чієрни-над-Тісоу (Словаччина).
Окрім того, з 11 грудня курсуватимуть такі поїзди:
Відень (Австрія) – Чоп
Кошице (Словаччина) – Чоп
До того ж, планується призначення рейсу Прага – Чоп. Про дату початку його курсування повідомлять пізніше.
Чоп отримав нову установку для очистки питної води. Її надали угорські благодійники у співпраці із європейським об’єднання територіального співробітництва «Тиса». Ця установка – не єдина, яку привезли в Україну. Такі очисники вже були доставлені у міста, які найбільше постраждали від російської агресії.
Гуманітарну допомогу вартістю два мільйона форинтів передала у вівторок українським колегам Профспілка машиністів Угорщини. Цю допомогу направлять машиністам, які працюють у центральних регіонах країни та беруть участь у перевезенні та евакуаційї пасажирів із зон, де йдуть бойові дії, зокрема, Харківської та Запорізької областей. вантаж з допомогою угорські залізничники передали у місті Чоп.
This week, Ukraine’s Antonov AN-124 delivered 101 tons of humanitarian aid to Incirlik Air Base to help families affected by recent earthquakes. Coordinated by ?? armed forces, delivered by ?? aircraft, unloaded by ?? and ?? military. As allies, we come together in trying times. pic.twitter.com/gLVFo29ZOs
Пастора Жолта Шовша, якого обрала громада реформатської церкви Тисауйфалу, благословили на службу під час святкового богослужіння 24 липня.
Священник служить також у сусідньому селі Тисаашвань та в місті Чоп. Тож до урочистої події долучилися й представники реформатських громад із цих населених пунктів.
Богослужіння очолив єпископ Закарпатської реформатської церкви Шандор Зан Фабіан. «Я вдячний Богу за те, що молодий пастор після п’яти років служіння, був остаточно прийнятий громадою. Адже він сприймає цю громаду, яку Бог довірив йому, як свою паству», – зазначив єпископ.
Молодого пастора благословив на службу Аттіла Балог, декан Ужгородського округу Закарпатської реформатської церкви. За традицією він урочисто передав Жолту Шовшу печатку громади та ключі від церкви й закликав вірян сприймати з любов’ю настанови їхнього душпастиря. А також молитися за нього, щоб він міг виконувати свою роботу на славу Божу та на благо церкви.
Відтак молодого священника привітали й інші пастори реформатської церкви. Зокрема заступник єпископа Янош Гейдер, пастор Ласло Бейреш, Іштван Надь, Арпад Давід, Андраш Коложі, Тібор Симкович, Ласло Пал, Жолт Ковтюк, Жолт Орос, Міклош Боднар.
Після урочистого богослужіння Жолт Шовш запросив гостей на невелике частування.
Чопська середня школа №2 ім. Іштвана Сечені, де діє пункт розміщення вимушених переселенців, отримала допомогу від сусіднього угорського міста Загонь. За сприяння Генерального консульства Угорщини в Ужгороді до закарпатського прикордонного міста доставили 32 двоярусні ліжка з матрацами.
«Ця допомога надана мерією міста Загонь завдяки ініціативі міського голови Ласла Гелмеці. За сприяння Генконсульства ліжка були доставлені сюди, у Чопську середню школу №2. Це дуже потрібна допомога, адже багато переселенців сплять на підлозі на матрацах, тож 32 ліжка стануть у нагоді», – повідомив журналістам консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Ференц Папп.
За словами начальниці Управління освіти Чопської територіальної громади Ольги Бізілі, зараз у школі перебувають 137 вимушених переселенців, 97 із них прибули безпосередньо із зони бойових дій, у них не залишилося нічого. Ці люди приїхали до Чопа, рятуючи свої життя. Посадовиця показала, що переселенці в класах сплять на матрацах на підлозі, у кращому разі на незручних табірних ліжках. Тож у наданій допомозі була велика потреба. Отримані масивні металеві двоярусні ліжка зекономлять простір та забезпечать зручні лежачі місця для 64 осіб. Ольга Бізіля також назвала значною допомогою те, що в рамках Програми «Споживок» гуманітарної акції Hungary Helps («Угорщина допомагає») вимушені переселенці, розміщені на базі Чопської школи, щодня отримують сто порцій гарячих страв. «Це дуже велика допомога в їхньому забезпеченні», – підкреслила Ольга Бізіля.
Від директора Чопської середньої школи №2 Василя Маги ми дізналися, що люди, які рятуються від війни, прибували в пункт розміщення трьома хвилями і був період, коли тут одночасно проживали 300 осіб. «Спочатку приїхала велика кількість іноземних студентів, які навчаються в українських вишах. Затим стали масово прибувати жінки з дітьми, які прямували за кордон. А зараз їдуть ті, хто покидає зони бойових дій. Робота всього їхнього життя зруйнована, їхні будинки розбомбили, їм нікуди подітися. Вони залишилися тут, наразі це 137 осіб, які розміщені в класах школи. У спортзалі не живе ніхто, там ми зберігаємо гуманітарну допомогу. За рахунок бюджету Чопа забезпечуємо їх триразовим харчуванням. Цим займаються працівники шкільної їдальні. А також уже певний час отримуємо кожного дня по сто порцій гарячих страв у рамках програми «Споживок», за що велика вдячність Угорщині. Педагогічний колектив нашої школи не покладаючи рук працював і продовжує працювати цілодобово, щоб допомогти сім’ям переселенців пережити цей морально важкий період. Без їхньої допомоги було б неможливо забезпечувати стільки людей. Ми всі дуже вдячні за безкорисливу підтримку нашим доброзичливцям», – наголосив директор.
More humanitarian aid for #Ukraine ?? #Switzerland ?? is sending 100 tonnes of supplies this week, including medical & firefighting equipment provided by @vbs_ddps. Proud of our @SwissDevCoop staff for organising the delivery of 5,300 tonnes of relief goods since March ? pic.twitter.com/v9FVUbIRCy
З початку війни біженці постійно прибувають і на Закарпаття. Оскільки значна частина з них їде далі за кордон потягом, а в нашому краї є така можливість лише через пункт пропуску в Чопі, тож і там щодня накопичується чимала кількість людей. Є ті, хто проводить на залізничному вокзалі лише декілька годин, але є й такі, хто декілька днів. Хтось прибуває з багажем, хтось взагалі без нічого. Жінки, діти, чоловіки… рятуючись від бомбардувань, котрі в своїх містах і селах провели кілька днів у підвалах, а затим у переповненому евакуаційному потязі прибули до Чопа… голодні, спраглі, втомлені…
Маріанна Ковач, очільниця місцевої скаутської команди, була першою, яка звернула увагу на них та спробувала знайти вирішення ситуації.
– Я йшла зі школи в бік вокзалу 28 лютого, там було багато людей всередині і зовні. Ми обговорили з командиром команди Томашем Берецькі ідею, що спробуємо приготувати бутерброди та чай, привезти їх сюди, а потім роздати тим, хто тут застряг. На той час уже прибували й іноземні студенти, які сюдою виїжджали. Я думала лише про сили нашої скаутської команди, що ми можемо зробити, – згадує початок процесу пані Маріанна.
За її словами, тоді спала на думку ідея, що неподалік є кухня реформатської парафії, на якій можна приготувати бутерброди та заварити чай. Маріанна створила групу в соцмережі, в котрій зібрала скаутів та їхніх батьків, сказала про плани. Потім зателефонувала співробітниці місцевої амбулаторії Агнеш Кертес, бо знала, що та чергує на кордоні з межах організації Червоного Хреста.
– Вже в понеділок була величезна хвиля біженців. У нашій амбулаторії шукали волонтерів медиків, для чергування в наметі Червоного Хреста в ПП «Тиса» біженці прибували машинами, великими автобусами. Це було жахливо. Це окрема історія, як усе це на нас вплинуло. Тоді про залізничну станцію не йшлося. Із 8 ранку я зі своєю колегою чергувала в наметі Червоного Хреста, коли мені зателефонувала Маріанна, що на вокзалі дуже багато біженців теж, що потрібно щось робити. Вона ініціювала в межах своєї скаутської команди, щоб готувати бутерброди, роздавати біженцям. Я зауважила, бачачи наплив людей на автомобільному пункті пропуску, що це непідйомне завдання для дітей-скаутів.
Тоді я опублікувала допис у Facebook із питанням, хто може допомогти нам готувати та роздавати їжу. Наш священник Жолт Шовш одразу мені зателефонував, щоб дізнатися, чим він і церковна громада можуть допомогти. Багато людей зголосилося, тож Маріанна створила групу в Месенджері, і ми там обговорювали деталі. Так почалося, – згадує Агнеш, яка долучилася до процесу як медпрацівник, а потім приєдналася до волонтерів на вокзалі. Відтоді, в позаробочий час, вона чергує в медпунктах, а також є одним із координаторів на залізничній станції.
– Паралельно з організацією почалося приготування чаю та бутербродів. Ірина Імре зголосилася координувати роботу на кухні, а ми, діти й батьки, коли певна партія була готова, виносили на вокзал. Спочатку за власні гроші купували хліб, чай, лимон, сир, масло. Ми отримали стіл від парафії, відро, ополоник, я купила пластикові стаканчики, серветки. Ось так ми вирушали. Контейнер з бутербродами ставав порожнім за мить. Потім прийшла заміна. На вулиці похолодало під вечір і ми зайшли в зал очікування вокзалу, розташувалися поруч із представниками Червоного Хреста, – розповіла Маріанна Ковач.
– Коли почалася війна, ми розмовляли з отцем Петером Турзо про те, як допомагати людям на вокзалі. Ми вирішили обговорити деталі ввечері. Тим часом, поклавши слухавку, побачила пост про те, що скаути кличуть усіх на допомогу. Так ми долучилися до них і виникла ця трійка, – каже Андреа Філеп, представниця римо-католицької громади Чопа, котра відтоді також чергує кожен четвертий день.
– Христос також нагодував людей п’ятьма хлібами і двома рибами. Ми теж так починали, у нас було 3 буханки, з тих пір рух розширився, до нас долучилося дуже багато небайдужих, — каже пані Агнеш, яка зізнається, що це важко і їй, і членам сім’ї, і психологічно, і фізично.
Волонтери часто за власні гроші купують ліки для медпунктів, оскільки дитячі ліки не входять до аптечки, немає протиблювотних і протидіарейних ліків, хоча вони дуже потрібні.
До благородної справи долучилося багато людей. Пастор Жолт Шовш направляє сюди отримані пожертви. Декан Ужгородського округу Закарпатської реформатської церкви Аттіла Балог також зголосився надавати нам те, що ми попросимо, з гуманітарної допомоги, яку отримує з Угорщини. Через колишнього пастора реформатської громади Чопа Ваторію Катону отримуємо підтримку від Мальтійської служби допомоги: пластикові стаканчики, підгузки, зубну пасту, зубні щітки, солодощі тощо.
Долучилися реформатські громади сіл Есень, Тисауйфалу, Сернє. В перші дні з Ракошина приїхав пастор та декілька вірян, вони також долучилися до роботи і на кухні, і на вокзалі. Купували хліб у пекарні «Інтер-Пак» за собівартістю. Але були й ті, хто приносив із дому сир і ковбасу.
– Нас також підтримували грошима і самі вимушені переселенці. Були ті, хто сказав, що гривня за кордоном їм більше не потрібна, давайте використаємо її, щоб завтра була можливість допомогти тим, хто буде в такій самій ситуації. Чоловікові, який запропонував більшу суму, ми сказали, що тут поруч є обмінник, але він відповів, що все те, що йому потрібно, він має, а ці гроші хоче віддати. Тих грошей вистачило нам доволі надовго. Дехто давав 500 гривень, хтось 1000 чи 100, казав, це все, що є, але хоче це віддати. Були випадки, коли молоді люди проводжали свої сім’ї за кордон, а самі поверталися назад, але питали в нас, що треба, і принесли нам три візки води, щоби ми використовували, – веде далі Маріанна.
– Спочатку ми почали купувати за гроші з церковної скриньки пожертв, але оскільки це не велика сума, попросили підтримки в Католицького Карітас. Вони нам дуже допомагають, двічі на тиждень доставляють дитяче харчування, засоби гігієни, інгредієнти для бутербродів, воду, але і цього не буває достатньо, бо людей дуже багато. Фінансову підтримку надав також і колишній єпископ Антал Майнек. До нас долучилися і католицькі парафії з Соломонова та Тийглаша. Допомагають на кухні чи на вокзалі. З Кішварди Андрея Цап та її команда доставили мікроавтобус гуманітарної допомоги, зібраний трьома організаціями – це Європейське територіальне об’єднання «Тиса», Культурне товариство «Варда», Закарпатський дім.
Також ми отримували фрукти, бутерброди та воду від Червоного Хреста для роздачі, – розповідає Андреа Філеп. Її донька Аніта вчилася в Києві та має багато друзів і знайомих. Вони приїжджають родинами, залишаються на ніч, жінки та діти їдуть далі, а чоловіки повертаються назад.
Одна з подруг Аніти прибула через 2 тижні після початку обстрілів Київської області, залишилася тут і приєдналася до місцевого волонтерського руху.
Допомагає також багато молоді, яка носить все необхідне між парафією і станцією. За потреби спілкуються англійською, перекладають, інформують, вони – своєрідний інформаційний центр.
Координатор молоді – другокурсник історичного факультету Українсько-угорського навчально-наукового інституту УжНУ Корнел Балог.
– Спочатку покликали мою сестру, як активного скаута, я долучився 1 березня. З тих пір я починаю щодня о 12 годині – якщо не маю занять – зазвичай залишаюся до 20-21 години, але іноді і до 22-ї, коли приїжджає більша група. Добре, що можу допомогти не лише тим, хто приїжджає здалеку, а й своїй громаді. Повідомлю прибулим про розклад або де перетинати кордон, при необхідності перекладаю з англійської. Зі своїми однолітками ми роздаємо їжу, супроводжуємо тих, хто залишається на ніч, в центри тимчасового розміщення в садок чи в школу, несемо їхній багаж. Ми чуємо про важкі долі, це психологічно важко, але поки що тримаємося.
Волонтерська група, яка складається з представників місцевої команди скаутів, реформатської та римо-католицької церкви, працює щодня на Чопському вокзалі ось уже близько чотирьох тижнів, допомагають заради того, щоби полегшити складну ситуацію інших. долучаються, хто чим може. Хтось мастить хліб, хтось роздає гарячий чай, надає інформацію або ж заспокоює добрим словом. Працюють щодня разом дорослі та діти. Хто на вокзалі, хто на кухні, а хто між двома локаціями, всі самовіддано та не жаліючи сил.
– Але ми залишаємося вдячні за те, що маємо можливість повернутися до свого власного дому, що стоїмо з того боку столу, де дають. Ми вдячні Всевишньому, що маємо можливість давати, що маємо донорів, – резюмує Агнеш Кертес.
– Ми робимо те, що Бог довірив нам, — каже втомлена, але сповнена надії Маріанна Ковач.
