28 вересня Меморіальний парк у селі Чома став місцем зустрічі активістів та членів Берегівського районного та Верхньотисянського регіонального осередків Товариства угорської культури Закарпаття (ТУКЗ-КМКС). Захід проходив у межах нового циклу програм, ініційованого за підтримки Фонду національного співробітництва Угорщини.
Учасники мали змогу ознайомитися з багатою програмою, яку для них підготували організатори. Гостей привітав секретар з питань місцевого самоврядування ТУКЗ-КМКС, голова Закарпатської угорської туристичної ради Андраш Мештер. У своїй промові він підкреслив важливість таких зустрічей для збереження культурної ідентичності, єдності громади та ознайомлення з історичними витоками угорського народу.
Програма розпочалась із відвідин Центру для відвідувачів, де присутні мали нагоду побачити артефакти з могил Х століття, знайдені під час місцевих археологічних розкопок. Особливе зацікавлення викликала унікальна виставка, яка демонструє побут, вірування, озброєння та звичаї угорців часів завоювання батьківщини. Під час екскурсії учасники дізналися про роль шаманів у давньоугорському суспільстві та легенду про птаха Турула – важливого символа угорської історії.
Організатори прагнули зробити програму якомога більш живою та емоційною: гості змогли не тільки побачити, але й доторкнутися до світу давніх угорських традицій. Атмосферу доповнило частування боб-гуляшем, яке відбулося у дружній, невимушеній атмосфері. Спільна трапеза стала чудовою нагодою для неформального спілкування, обміну думками та налагодження нових контактів.
Завершився день яскравою культурною програмою, у якій взяли участь лаборант кафедри філології Ужгородського національного університету Сільвестер Ферку, викладачка гітари та співу Маріанна Дьєркеней Чакань, косонський жіночий хор та народний танцювальний гурт із села Чома. Їхні виступи додали заходу святкового настрою й надали події духовного забарвлення.
Цей день подарував учасникам не лише нові знання та незабутні враження, але й відчуття єдності, підтримки та сили, необхідних у непрості часи. Учасники мали змогу бодай на кілька годин відволіктися від реалій війни, зосередившись на вічних цінностях: культурі, традиціях, дружбі та спільному корінню.
11 серпня в Мукачеві відбулася чергова лекція із серії, присвяченої здоров’ю, яку організував місцевий осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС). Цього разу в Угорському домі ім. Мігая Мункачі лекцію під назвою «Наші повсякденні сердечні справи» прочитав сімейний лікар з Бадалова Людвіг Якоб. У своєму виступі він розповів про серцево-судинні захворювання та їхню профілактику.
Спершу присутніх привітала голова Мукачівського осередку ТУКЗ-КМКС Єлизавета Корольова. Вона наголосила, що свідомий спосіб життя – це насамперед відповідальність перед собою та іншими. За її словами, ідея провести серію лекцій про здоров’я виникла через бажання організувати, крім звичних культурних заходів, щось нове, безпосередньо пов’язане з повсякденним життям. Для виступів спеціально запрошують місцевих лікарів, які розмовляють угорською мовою й подають приклад не лише завдяки своїй професійній діяльності, а й участі в житті угорської громади. Людвіга Якоба, сімейного лікаря з Бадалова, попросили провести лекцію також саме тому.
У наші дні тема серцево-судинних захворювань особливо важлива, оскільки, за статистикою, на них страждає 40% молоді та 70% людей старших 65 років. «Ми прагнемо зберегти своє здоров’я, бо піклуємося не лише про себе, а й інших. Адже не хочемо ні від кого залежати, бути для когось тягарем, прагнемо якомога довше продовжувати працювати», – зазначила Єлизавета Корольова. Відтак вона представила сімейного лікаря Людвіга Якоба, відзначивши його професіоналізм та особисті якості, а також привітала лікаря з 25-річчям від початку кар’єри. Єлизавета Корольова назвала тему виступу надзвичайно актуальною,такою, що «рано чи пізно торкається майже кожного», тому закликала присутніх дослухатися до порад.
Людвіг Якоб почав свій виступ, підкресливши той факт, що майже 50% смертей пов’язані з серцево-судинними проблемами, зокрема високим тиском. З досвіду його роботи сімейним лікарем, шість із десяти пацієнтів мають певну серцево-судинну проблему або страждають через її наслідки, тому це справді поширене захворювання, яке потрібно лікувати в дедалі молодшому віці.
Однак ставлення людей дуже різниться. Є зразкові пацієнти, які дотримуються всіх медичних вказівок і регулярно проходять скринінгові обстеження, але їх меншість. Більшість звертаються до лікаря лише тоді, коли вже мають симптоми. Однак це небезпечно, оскільки профілактика серцево-судинних захворювань набагато легша, а проблеми можна долати ефективніше, якщо вчасно вжити заходів, каже лікар.
Він назвав тривожним те, що майже половина його пацієнтів уже не проживають у рідному краї. В останні роки були випадки, коли люди поверталися із Заходу для операції чи лікування, оскільки за кордоном довгі черги або немає належного страхування. Багато хто не приймає призначені ліки через фінансові труднощі, натомість намагається покращити свій стан власними методами.
Лікар також детально розповів про структуру та функції серцево-судинної системи, а також про фактори, що загрожують її здоров’ю. Наголосив на негативній ролі високого кров’яного тиску, високого рівня холестерину, діабету, ожиріння та недостатньої фізичної активності в розвитку серцевих захворювань. Відтак дав практичні поради стосовно щоденного захисту серця. Помірне споживання солі, відмова від куріння, регулярні медичні огляди та перевірка артеріального тиску вдома – усе це сприяє підтримці здоров’я кровоносної системи в довгостроковій перспективі.
Ішлося й про небезпеку літніх місяців для тих, хто має високий тиск. У цей час багато пацієнтів помилково вважають, що прийом ліків не є необхідним через теплу погоду. Людвіг Якоб наголосив, що влітку не слід припиняти прийом лікарських засобів. Єдиний варіант – коригувати дозу, але навіть це треба робити лише після консультації з сімейним лікарем або кардіологом.
Насамкінець присутні отримали низку практичних порад, які можна застосовувати в повсякденному житті й таким чином захищати здоров’я свого серця та судинної системи в довгостроковій перспективі. Відвертість і практичність лекції дуже сподобалися присутнім, мотивували їх робити більше для збереження хорошого самопочуття.
Президія ГО«Товариство угорської культури Закарпаття» рішуче засуджує спроби Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України залякати угорців Закарпаття шляхом застосування тиску. Багато угорців Закарпаття повідомили, що українські державні органи безпідставно затримують їх і піддають ретельній перевірці під час перетину кордону, зокрема перевіряють телефони пасажирів, читаючи їхні приватні розмови та листування. Подібні інциденти найчастіше трапляються з державними службовцями, місцевими посадовцями та журналістами угорського походження, які не отримують жодного документального підтвердження проведеної перевірки. Про подібне поводження повідомляли також громадяни Угорщини. З метою з’ясування обставин наша організація звертається з офіційним запитом до керівництва Служби безпеки України та уповноваженого з прав людини в Україні.
Рибальський турнір, організований молодіжною організацією КМКС (KMKSZ ISZ), вже вшосте зібрав десятки ентузіастів із різних куточків Закарпаття. Цьогоріч захід відбувся у мальовничому рибальському хуторі села Велика Добронь на Ужгородщині і перетворився на справжнє свято активного дозвілля, традицій та взаємоповаги між поколіннями.
Особливістю турніру KMKSZ ISZ завжди була його відкритість – цього року учасниками стали як діти, так і пенсіонери. Наймолодшому – 9 років, найстаршому – 66. Така широка вікова палітра підкреслює головну ідею заходу: риболовля як засіб єднання громади та передавання традицій від покоління до покоління.
Після урочистого відкриття та короткого інструктажу відбулося жеребкування. І вже з перших хвилин червневого ранку відчувалася напруга на кожному кілометрі берегової лінії.
Змагання тривали шість годин і тримали в напрузі як учасників, так і глядачів до самого фінішу. Найменші зміни у вазі улову могли докорінно змінити підсумкову таблицю. Це додавало азарту і стимулювало рибалок до максимальної зосередженості.
Вперше в історії турніру організатори вирішили розділити учасників на дві вікові категорії – до 18 років та дорослі. Такий підхід дозволив чесно оцінити результати й заохотити молодь до участі.
Особливо вразив рекорд Давіда Неймета – трофейна риба вагою майже 8 кг стала не лише переможною, а й символічною для всього турніру.
Жоден учасник не пішов додому з порожніми руками. Завдяки підтримці спонсорів усі рибалки отримали подарункові набори. Це підкреслює головне гасло турніру: участь важливіша за перемогу, а увага – найцінніший подарунок.
Рибальський турнір KMKSZ ISZ має вже шестирічну історію. У 2023 році він проходив на озері в Берегах, де вперше змагалися й жінки. Щороку турнір змінює формат або локацію, але незмінними залишаються його дух спільності, взаємоповага й щира радість учасників.
Турнір має вагоме соціальне та культурне значення.
Соціальна інтеграція: об’єднує людей різного віку та соціального статусу.
Психологічна підтримка: риболовля як медитативна практика допомагає зменшити стрес і відновити внутрішній баланс.
Збереження традицій: популяризує культурну активність угорської громади Закарпаття.
Організатори вже працюють над планами на наступний рік. Серед ідей – запровадження категорій за типом риби, а також розширення участі жінок. Рибальський турнір KMKSZ ISZ – це не просто змагання. Це платформа для знайомств, навчання, виховання та єднання. Приклад того, як через просте захоплення можна будувати сильну, згуртовану громаду з повагою до минулого і надією на майбутнє.
Змагання стали можливими завдяки підтримці Державного секретаріату в справах національної політики Угорщини та Фонду Бетлена Габора.
4 червня у день, коли серце кожного угорця б’ється в унісон із рідною історією та культурою, у селі Косонь на Берегівщині відбувся особливий, зворушливий захід, що об’єднав минуле, сучасне й майбутнє угорської громади Закарпаття. З нагоди Дня національної єдності осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) організував пам’ятну зустріч у стінах реформатської парафії, де панувала не просто тиша – там панувала глибока шана й внутрішнє єднання.
Зі щирими словами до присутніх звернувся Габор Патакі, тепло привітавши всіх, хто прийшов, аби згадати, усвідомити та знову відчути, наскільки важливо пам’ятати, хто ми є і чому несемо цю ідентичність із гордістю. Його промова торкнулася кожного, бо йшла від серця до серця.
Особливо глибоким був виступ реформатського пастора Ференца Радванскі, який поділився своїми думками та переживаннями. Він підкреслив, що угорська громада Закарпаття – це не лише частина нації, а і її духовна й ціннісна основа. „Ми – не лише носії мови, культури й традицій. Ми – її фундамент, її невидима, але незламна сила. І наша місія – берегти це багатство, передати його далі, нести гідно і з любов’ю”, – зазначив він.
Після короткого, але змістовного історичного екскурсу та натхненної декламації угорських поезій, на подвір’ї парафії запалало символічне вогнище єдності. Його полум’я, яке підіймалося в небеса під вечірнім небом Косоні, символізувало не лише зв’язок поколінь, а й надію, силу духу та незламну любов до рідної нації.
Як і минулого року, Косоньський осередок КМКС приєднався до міжнародної ініціативи «Полум’я єдності», започаткованої Закарпатською угорською скаутською організацією. І цього року, о 20:25, це вогнище одночасно спалахнуло в 35 країнах на шести континентах. І в Канаді, і в Аргентині, і в Австралії, і на Секлерській землі, і в Нью-Йорку, і на Закарпатті – всюди, де живе бодай одна угорська душа, спалахнуло символічне світло єдності.
Це тиха, але велична відповідь часу й долі. У часи, коли світ розділяють кордони, історія та війни, – угорці залишаються єдиними. Цьогоріч, зважаючи на триваючу війну в Україні, полум’я єдності в Косоні стало ще й полум’ям миру. Воно горіло не лише для згадки, а й для майбутнього – вільного, мирного та цілісного.
Коли над селом почали згущуватись сутінки, біля вогнища всі присутні стали в одне коло, щоб виконати національну молитву угорців. Згодом залунали угорські пісні, знайомі з дитинства, проникливі, сильні. Пісні, які не просто співали, їх проживали разом.
Цей вечір у Косоні став більше ніж пам’ятною датою. Це було свято душі, яке об’єднало покоління, зміцнило громаду та нагадало, що справжня єдність – це коли ми разом, у мирі, з любов’ю, попри кордони й випробування.
26 квітня Молодіжна організаціяТовариства угорської культури Закарпаття (КМКС) організовує благодійний футбольний турнір. У зв’язку з цим оголошено також благодійний аукціон, лотом якого є футбольний м’яч з автографами гравців команди «Ференцварош» (угор. Ferencvárosi TC), скорочено Fradi.
«Предметом аукціону є особливий футбольний м’яч з автографами гравців клубу «Ференцварош ТС» (Fradi). Серед них такі відомі імена, як Варга Барнабаш, Дібуш Денеш, Крістоффер Захаріассен, Варга Адам та багато інших.
Деталі конкурсу:
закінчення торгів – 25 квітня 2025 року, 20:00. Діє правило 5 хвилин: якщо протягом останніх 5 хвилин надійде нова заявка, торги будуть автоматично продовжені;
ставку можна зробити тут, у коментарях під постом;
29 березня Виноградівський районний осередок Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) провів річні загальні збори. Учасники заходу вшанували пам’ять жертв війни, оцінили роботу організації за минулий рік та обговорили питання майбутнього громади. На зборах виступили кілька громадських діячів, які наголосили на важливості єдності та витримки.
Захід розпочався вшануванням пам’яті жертв війни, а також нещодавно померлих членів організації. Присутні заспівали національний гімн, віддаючи шану національній єдності та пам’яті.
Очільник Виноградівського районного осередку ТУКЗ-КМКС Золтан Кудрон ознайомив присутніх з питаннями порядку денного, а потім прозвітував про діяльність організації за минулий рій. Зокрема наголосив, що вже шість років роботу ускладнюють виклики – спочатку пандемія, згодом війна. Населення краю значно скоротилося, у 2024-му районний осередок нараховував майже 8700 членів.
Голова зауважив, що за минулий рік завдання, поставлені перед місцевими осередками, були виконані. Крім відзначення національних свят у вузькому колі, були організовані яскраві культурні заходи з дотриманням воєнних умов: до Дня захисту дітей, Дня матері, а також кінопокази, театральні вистави. У рамках благодійної акції «Хліб угорців» на Виноградівщині вдалося зібрати 34 тонни пшениці.
Щодо майбутнього голова районного осередку наголосив: важлива не так кількість, як єдність і збереження громади. «Ми, угорці, пережили чимало важких часів, але вижили», – зазначив Золтан Кудрон.
Відтак присутні делегати схвалили звіт голови ревізійної комісії Аранки Поцуги.
Після офіційних доповідей на загальних зборах виступили декілька гостей.
Консул Угорщини в Берегові Іштван Буцко, зокрема, висловив сподівання, що нова американська адміністрація спрямує Україну шляхом миру. Він наголосив, що уряд Угорщини підтримує й надалі буде підтримувати закарпатських угорців, сприяючи збереженню їхньої національної ідентичності та процвітанню на батьківщині.
«Хай Закарпаття буде казковим садом, де поруч мирно живуть, розвиваються та процвітають люди різних національностей, як це було досі», – побажав дипломат. На завершення виступу він процитував слова покійного держсекретаря з питань національної політики Угорщини Яноша Арпада Потапі: «Кожен у своїй громаді, у своєму населеному пункті повинен зробити все можливе, щоб угорці мали не тільки минуле і теперішнє, але й майбутнє».
Голова фракції «КМКС» Міклош Гевеші, виступаючи перед присутніми, звернув увагу на проблеми навчальних закладів, зокрема значну нестачу дітей та вчителів. Він також відзначив важливість роботи органів місцевого самоврядування, підкресливши, що у важкі часи ще більше зростає цінність співпраці територіальних громад та збереження депутатського корпусу для представлення інтересів угорської громади.
У свою чергу, депутатка Закарпатської обласної ради Юдіта Петеї наголосила, що громада Виноградівщини є зразковою, а Закарпаття буде функціональним, якщо триватиме співпраця. «Разом ми можемо багато чого просувати», – зазначила вона, закликаючи присутніх до спільних кроків у майбутньому задля збереження угорської громади.
Відтак директор асоціації «Об’єднання прикордонних органів самоврядування Закарпаття» Йосип Резеш під час свого виступу наголосив на важливості довіри та витримки громади, а голова Молодіжної організації ТУКЗ-КМКС Іштван Добша – на ключовій ролі молодого покоління в збереженні угорської громади.
За ініціативи та підтримки місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) у центрі села Велика Добронь, на площі перед реформатською церквою, уперше встановили адвентовий вінок.
1 грудня, у першу неділю Адвенту, після богослужіння свічку віри на вінку запалили голова Великодоброньського осередку ТУКЗ-КМКС Ласло Гіді та його дружина.
Пастор реформатської церкви Андраш Коложі попросив Божого благословення на учасників заходу. «Сьогодні ми стали частиною чогось особливого, можна сказати, історичного моменту для Великої Доброні. Адже в селі вперше було встановлено громадський адвентовий вінок, і ми запалюємо на ньому першу свічку. Цей вогонь – не просто світло свічки, а й символ нашої віри, надії та єдності. У ці важкі часи, коли темрява оточує нас не лише духовно, але часто й фізично, це полум’я має особливе значення. Перша свічка на адвентовому вінку – це свічка віри», – зазначив пастор. З Біблії він процитував пророка Ісаю.
Учні Великодоброньського ліцею представили короткий тематичний виступ, який підготували з ними директорка Берта Катона-Миронова, вчителька Валерія Уска та кантор Шандор Баті.
Від організаторки події Єви Сані ми дізналися, що кожної неділі до Різдва щоразу інша організація чи установа зобов’язалися здійснювати церемонію запалення наступної свічки. Наприклад, 8 грудня це зроблять представники місцевої адміністрації, зокрема голова Великодоброньської територіальної громади Ференц Надь, та вихованці школи мистецтв, які підкреслять атмосферу заходу своїм виступом.
16 листопада у Свалявському меморіальному парку згадали найбільшу трагедію в історії закарпатських угорців. Події 80-річної давнини досі залишаються глибоко в колективній пам’яті громади. Депортація та жорстокість торкнулися майже кожної закарпатської угорської родини. Було мало сімей, членів якої не вивезли на триденні «маленькі роботи», що тривали роками. Багато хто з цих людей уже ніколи не повернувся додому.
Закарпатська угорська громада кожного року згадує про масову депортацію на національному ґрунті, яка відбулася після Другої світової війни. Згідно з даними досліджень, близько 40 тисяч чоловіків було вивезено радянською владою на триденні «маленькі роботи».
Цьогоріч у меморіальному парку, створеному на території колишнього концентраційного табору в Сваляві, також зібралися мешканці з усіх куточків Закарпаття, аби вклонитися пам’яті невинних жертв.
Голова комісії Свалявського меморіального парку Мігай Товт, вітаючи присутніх, наголосив, що вже третій рік поспіль ушанування відбувається в умовах війни росії проти України. «Відзначаючи 80-річчя репресій угорського та німецького чоловічого населення краю, ми з болем у серці згадуємо й те, що в нашій країні вже 1000 днів триває війна. Та попри воєнну ситуацію комісія Меморіального парку продовжувала з’ясовувати імена жертв «маленьких робіт», – зазначив Мігай Товт і додав, що в Мукачівському замку після пів року вимушеної перерви знову діє постійна експозиція, присвячена пам’яті закарпатських жертв сталінських репресій. Відтак подякував закарпатським та угорським фахівцям за продовження нелегкої дослідницької роботи, а також уряду Угорщини, який сприяє її проведенню. Затим Мігай Товт закликав присутніх ушанувати пам’ять хвилиною мовчання.
Гостем заходу став депутат парламенту Угорщини Карой Панцел. Під час свого виступу політик наголосив: «По п’ять. Закарпатці, угорці, русини, німці, яких за таємним наказом вивозили на примусові роботи, вишиковувалися по п’ять. Після пекла Другої світової війни, коли всі хотіли миру і спокою, почалася етнічна чистка». Радянська імперія знищувала угорську націю з практичним досвідом, свідомо. Сталін казав: «Угорське питання – вагонне питання». Навіть сама назва «Свалява» викликає в багатьох болючі спогади, відкриває рану, яка ніколи не загоїться повністю. Облаштований тут меморіальний парк нагадує, що ми не повинні забувати темні дні минулого, адже вони ще раз підкреслюють цінність миру та людської гідності. Репресовані є прикладом мужності, витримки й людяності. Вони не хотіли бути героями, але стали. Їхня історія дає нам сили намагатися ніколи не допустити повторення несправедливості та нелюдяності». За словами Кароя Панцела, на жаль, Європа не зробила висновків із жахів минулого. Адже на території України знову вирує війна. Сотні тисяч жертв, розірвані родини, мільйони біженців, розбита країна, економічний занепад Європи. Це мірило війни. Політик підкреслив, що для уряду Угорщини вкрай важливо відновити мир в Україні, і це не лише політична справа, а й національна, оскільки багато закарпатських угорців також є учасниками війни. Карой Панцел висловив сподівання, що права закарпатських угорців будуть урегульовані найближчим часом, у процесі вступу України до Європейського Союзу.
Начальник управління національностей та релігій Закарпатської ОВА Олександр Лях, виступаючи на заході, зазначив, що за фахом він історик, але про «маленькі роботи» вперше дізнався не з підручників, а від свого діда, котрий був простим угорцем з Великої Доброні. Саме він розповідав про звірства сталінського режиму. За словами Олександра Ляха, це вшанування є дуже особистим для нього, як і для багатьох закарпатських родин. Такі заходи актуальні й сьогодні, адже в Україні триває війна, російський агресор знову нападає на нашу державу, на наш народ, котрий хоче жити вільно й мирно в країні, яка йде європейським шляхом, зазначив він. Посадовець подякував організаторам за те, що кожного року в нас є можливість згадати про цю трагедію, що молодь дізнається про страшні події минулого та спільний історичний біль мешканців краю.
Заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Йожеф Шін під свого час виступу наголосив: «Переддень дня Єлизавети 1944 року для закарпатських угорців позначився тривогою і страхом, оскільки 14 листопада прийшов наказ, що всі чоловіки мають з’явитися на триденні роботи. На жаль, зібраних людей спочатку відправили у Сваляву, де через утримання в нелюдських умовах багато хто з них помер, а решту загнали у вагони й відправили в сталінські табори».
У 1989 році, коли було засновано Товариство угорської культури Закарпаття, розпочалася робота зі складання списків репресованих, збір свідчень очевидців, які ще залишилися нереабілітовані. «Наші втрати ми викарбовували в дереві та камені. У всіх угорських містах та селах було встановлено меморіальні знаки в пам’ять про депортованих, – зазначив Йожеф Шін. – Ті, хто зібрався сьогодні тут, знають, що таке несправедливість і нещадність війни. Тисячі українських воїнів, зокрема й угорського походження, нині героїчно захищають нашу державу. Багато хто прагне миру, адже замість трун хочеться бачити дитсадки та школи. Війна агресора принесла Україні лише страждання та руйнування. Нехай уже якнайшвидше настане мир!».
Голова Демократичної спілки угорців України (ДСУУ) Ласло Зубанич пригадав часи, коли вперше зустрівся з тими, хто вижив: «У 1997 році, коли Угорщина оголосила про процес відшкодування, я наче став свідком сотень життів, понівечених подіями 1944 року. Прикро, що ми не мали можливості зафіксувати ті історії, життєві ситуації. Я почув зворушливі розповіді, які вразили мене до глибини душі, хоча нас як істориків учили, що проводити дослідження завжди потрібно об’єктивно, з точки зору стороннього спостерігача. Про трагедію закарпатських угорців, трагедію національних меншин загалом не було жодного видання українською мовою. Тоді й народилася ідея, що цих людей треба знову почути. І секретні архівні дані також мають бути розкриті. Щоб люди не тільки з чуток знали про ці звірства. Днями, переглядаючи записи, я зрозумів, що жоден історик не може дистанціюватися від цієї трагедії закарпатських угорців. Що було б, якби ті 40 тисяч людей мали можливість народити дітей? Мабуть, становище закарпатських угорців виявилося б зовсім інакшим», – зазначив Ласло Зубанич.
На завершення заходу дослідник ГУЛАГу, секретар комісії Свалявського меморіального парку Дьордь Дупка розповів, що 18 листопада 1989 року, коли в Карпатському басейні вперше організували пам’ятну конференцію, присвячену жертвам сталінізму, до Берегівського будинку культури запросили понад 200 тих, хто вижив. На основі їхніх прохань тоді було складено список з шести пунктів, які за останні 35 років удалося виконати. Перший – кожного року організовувати меморіальні заходи. Другий – зібрати імена тих, хто не повернувся додому. На плитах Свалявського меморіального парку на сьогодні вдалося викарбувати 12 тисяч імен. До епідемії коронавірусу угорський уряд викупив з московського архіву 700 тисяч папок. Наразі триває їхнє вивчення, працюють над цим кілька істориків з Карпатського басейну. Наступного року в інтернеті будуть опубліковані також імена тих, хто повернувся додому, зокрема закарпатців. Це була масштабна робота, ціла віха в цій сфері. Днями у Львівській області відкрили Старосамбірський меморіальний парк на зразок Свалявського. «Ми прагнули зібрати й імена винних, тих людей, які видавали накази на ці суди, ці процеси. Наразі дослідження завершене на 80%. Те, що ми обіцяли двом сотням уцілілих 35 років тому, вже виконано. Подальші дослідження залежать від молоді», – зазначив Дьордь Дупка.
Відтак представники історичних церков прочитали молитви, після цього присутні поклали до меморіалу вінки пам’яті.
В Ужгороді традиційно вшанували пам’ять чоловіків, вивезених у 1944 році на так звані «маленькі роботи». Місцеві мешканці зібралися на меморіальний захід на кладовищі «Кальварія» біля пам’ятного знака, установленого Товариством угорської культури Закарпаття (КМКС).
Очільниця Ужгородського міського осередку ТУКЗ-КМКС, директорка Ужгородського ліцею ім. Габора Дойко Юдіта Кулін наголосила: «На Закарпатті немає жодної угорської родини, яку б не торкнулася ця трагедія. Тут кожен, хто тут був угорцем і назвав себе угорцем, – частина цієї трагедії. Тому зрозуміло, що після зміни режиму перші пам’ятні знаки, установлені Товариством угорської культури Закарпаття по всій області, присвячувалися саме жертвам сталінізму. Якось я почула від історика, що спогади забуваються через сто років, точніше, через сто років помирають останні живі свідки, які ще можуть розповісти про певні події. Тому ці 8 десятиліть дуже важливі. Тобто, хоча 80 років – це багато, нині ще живі люди, які можуть розповісти про те, яким було життя до «трьох днів маленьких робіт» або тоді, коли вони чи хтось з їхніх рідних і знайомих повернувся додому. Бо хтось повернувся, а багато хто ні. Таким чином, нинішня подія стосується кожної родини».
Відкрила меморіальний захід заступниця директора ліцею з питань виховної роботи Діана Чизмар. Вона, зокрема, представила запрошених гостей, серед яких були консул Угорщини в Ужгороді Олександра Чизмадіа, голова Товариства угорських митців Закарпаття Агнеш Кулін, директор телеканалу «ТВ 21 Унґвар» Золтан Кулін. Після цього з нагоди Дня пам’яті угорських політв’язнів, яких насильно відправили в радянські табори, учні Ужгородського ліцею ім. Габора Дойко коротко згадали трагічні події 80-річної давнини і, цитуючи слова невідомого автора, проілюстрували силу бажання повернутися додому.
Як відомо, 21 травня 2012 року парламент Угорщини оголосив 25 листопада Днем пам’яті угорських політв’язнів, яких насильно відправили в радянські табори. Мета відповідної постанови – гідно вшанувати пам’ять 800 тисяч співвітчизників, яких з осені 1944 року як полонених чи інтернованих насильно вивезли до Радянського Союзу на багаторічні примусові роботи, а також тих, кого вибудуваний після Другої світової війни комуністичний режим на основі безпідставних звинувачень відправив на 5–25 років у табори ГУЛАГу. Там вони, будучи позбавлені всіх прав, виконували примусові роботи в нелюдських умовах за тисячі кілометрів від батьківщини.
– Виростали цілі покоління, які не знали своєї історії, і це спотворювало їхній світогляд та ідентичність. Радянські керівники хотіли повністю стерти минуле, вони робили це свідомо, адже, як писав Ференц Келчеї, автор національного гімну: «Нація, яка не пам’ятає, поховає себе». На мою думку, важливо, що на це вшанування прийшло багато молоді. Зокрема з нашої родини на триденні «маленькі роботи» забрали мого прапрадіда. Історію треба знати і пам’ятати, щоб нічого подібного ніколи не повторилося, – зазначив 11-класник ліцею Габор Чизмар.
Від імені представників історичних церков за вічний спокій жертв репресій та тих, хто залишився вдома, молитву прочитав пастор, заступник єпископа, головний секретар управління Закарпатської реформатської церкви Янош Гейдер. Він зауважив, що знає про ті події не лише з книжок, адже його дід також потрапив до табору. А відтак процитував уривок зі спогадів пастора та послався на роман «Архіпелаг ГУЛАГ» письменника Олександра Солженіцина.
«Сьогодні ми вшановуємо пам’ять загиблих у таборах ГУЛАГу. Закарпатці пройшли чимало випробувань у минулому столітті. Наш угорський народ має колективну свідомість, завдяки якій зміг пережити все, завжди довіряючи та тримаючись Бога: вистояв після турецького поневолення, війни за незалежність. Зокрема ми, угорці Закарпаття, пережили позбавлення прав, намагання стерти нашу ідентичність. Але саме віра наших батьків, воля до боротьби, те, що вони ніколи не здавалися, а завжди боролися, усе ще додають сили цій жменьці закарпатців, яка знову і знову потрапляє в подібну ситуацію. Тепер, на моє переконання, дуже важливо згадати про них і набратися сил від їхньої віри та витримки», – наголосив пастор.
Відтак присутні поклали вінки та запалили свічки пам’яті, ушановуючи загиблих 80 років тому.
