День угорської культури з 1989 року відзначається 22 січня на згадку про те, що цього дня Ференц Келчеї завершив роботу над рукописом національного гімну в селі Сатмарчеке. Цьогоріч центральне свято Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) традиційно відбулося в Ужгороді, у стінах Закарпатського академічного обласного театру ляльок «Бавка».
Серед запрошених гостей – Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї, консулка Угорщини в Берегові Андрея Фюлеп, заступник єпископа – головний секретар Закарпатської реформатської церкви, пастор Ужгородської реформатської церковної громади Янош Гедер, священник Ужгородської римо-католицької парафії Пейтер Яніг, заступник голови ТУКЗ-КМКС, очільник Мукачівського районного осередку організації, депутат обласної ради Ґейза Ґулачі, голова Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС, депутатка облради Лівія Балог, виконуючий обов’язки голови Виноградівського районного осередку ТУКЗ-КМКС, депутат облради Золтан Кудрон, директор телеканалу «ТВ21 Унґвар» Золтан Кулін, виконуюча обов’язки директора Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін, очільники місцевих осередків ТУКЗ-КМКС. Після представлення гостей, присутні прослухали та разом заспівали державний, а також національний гімни.
Першим зі святковою промовою виступив Генеральний консул Йожеф Бачкаї. Він подякував голові Товариства угорської культури Закарпаття Василю Брензовичу за запрошення на урочистий захід, організований з нагоди Дня угорської культури до 202-ї річниці національного гімну. Він зазначив, що 22 січня – важливе свято в календарі, коли вшановуються тисячолітні традиції, коріння, цінності, важливі для всіх людей, які називають себе угорцями: мова, історія, спільна культура.
– «Гімн» Ференца Келчеї — це не просто видатне досягнення угорської літератури, а набагато більше. Цілий народ – де б не жили його представники у світі – сприйняли його своїм. Наша національна молитва втілює принцип, що без знання минулого немає сьогодення та майбутнього. […] У ці дні нашу національну ідентичність зміцнюють різноманітні заходи. Слова вдячності заслуговують усі наші брати і сестри, що живуть поза кордонами угорської батьківщини, від Ужгорода до Торонто й до Австралії, які, часом у найважчих політичних і екзистенційних умовах, особливо на Закарпатті, незважаючи на щоденні виклики російсько-української війни, плекають, розвивають та зберігають угорську мову та культуру, – підкреслив дипломат, зізнавшись, що для нього ніде в світі національна молитва угорців не звучить так гарно, як тут, у селах над Тисою, в містах, у церквах і на заходах.
Генеральний консул наголосив, що закарпатські угорці за допомогою освітніх і культурних закладів доклали і продовжують докладати значних зусиль для збереження угорської культури та угорської ідентичності, збагачуючи свою батьківщину і європейську спільноту.
– Роблять вони це на благо не тільки собі, Угорщині, а й Україні загалом. Для мене, як для Генерального консула, завжди було важливо надавати всебічну підтримку культурним організаціям угорців, створювати матеріальні умови для їхньої діяльності, – зазначив Йожеф Бачкаї, подякувавши за цінну роботу, що ведеться в нашому краї, за відданість організацій, щоденну витримку і зусилля. – Уряд Угорщини приділяє цьому особливу увагу й особлива підтримка угорської мови та культури залишатиметься однією з головних національних політичних цілей і в майбутньому.
Від імені Товариства угорської культури Закарпаття виступила Лівія Балог. Вона зокрема наголосила, що для неї велика честь вітати присутніх від імені організації з нагоди Дня угорської культури в Ужгороді, та назвала відрадним можливість зібратися і вшанувати основи закладення національної єдності, створення угорського гімну.
– До 19 століття угорці не мали національного гімну. Як і багато інших народів Європи. Ференц Келчеї, який під час антиконституційних заходів Віденського двору з 1815 року жив у Сатмарчеке, у січні 1821 року написав свій найбільший шедевр патріотичної поезії – гімн. Вперше його публічно виконали 10 серпня 1844 року на верфі в Обуда під час спуску на воду пароплава «Сечені», — повідомила Лівія Балог, пригадавши історичні події, пов’язані з гімном, який став національною молитвою угорців.
– Молитва, породжена національним романтизмом, – це звернення до Бога, яке зважає на славне минуле нашого народу, його гріхи та поразки. Рядки гімну зрослися з нами і стали символом нашої єдності, – наголосила Лівія Балог, посилаючись на те, що він виконується на знак визнання видатних досягнень, а також, ймовірно, через настрій молитви, не лише у видатні моменти. – Він звучить і в найбезвихідніших ситуаціях, на межі трагедій. Як прозвучав у Селменцях, по обидва боки села, розділеного навпіл колючим дротом, з вуст чоловіків – в’язнів ГУЛАГу в бараках, чи після подій 1848, 1944 або 1956, коли це було заборонено. Але винищити його вже було неможливо навіть силою найбільшої заборони. Тому що він став символом. Символом віри всіх угорців.
Очільниця Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС також зазначила, що ідентичність збудувалася з цих символів, повідомлень, слів, кроків, волі і таланту.
– Це те, що живить і надає сил. Незалежно від викликів, які чекають попереду. Ця спільна єдність не має кордонів. Вона всюди, де розуміють угорське слово і говорять мовою однієї культури. Скрізь, де живуть угорці. І немає жодної зовнішньої сили, яка б примусила відмовитися від цих рядків, адже вони стали з нами одним цілим, – підкреслила Лівія Балог. На завершення, цитуючи слова Левринца Сабо, вона побажала представникам угорської національної культури, щоби рядки Келчеї наповнили серце кожного угорця гордістю, щоби віра, яка живиться угорською культурою, долала невдачі, і щоби ця віра давала сили і тут, на Закарпатті, «нести свою долю, як це прописано».
Після вітальних промов глядачі переглянули виставу Закарпатського обласного угорського драматичного театру «Паперовий змій» у постановці Естер Дєві-Біров.
Виконуюча обов’язки директора театру Едіна Шін у коментарі нашому виданню повідомила, що п’єса розповідає історію, яка, ймовірно, знайома багатьом жінкам Закарпаття, оскільки життя 5 сестер характеризується відсутністю, браком чоловіків. Ми зустрічаємо їх у життєвій ситуації, в якій вона застрягли, вони хочуть привнести в своє життя природні речі, одруження, народження дитини, але цьому на заваді зовнішні фактори чи внутрішній біль. В результаті вони несуть через своє життя ці невисловлені страждання.
Події розгортаються в Ірландії, де живуть 5 сестер і позашлюбна дитина однієї з них. Хлопчик Майкл Манді живе на фермі поблизу маленького села в графстві Донегал зі своєю матір’ю та її 4 сестрами. Саме він виступає оповідачем, який веде глядача в часі та просторі протягом вистави. Дуже нечасто з’являється його батько – старший брат сестер, місіонер, який повертається з Африки з дивними поглядами. Тим часом дитина помалі виготовляє паперового повітряного змія й іноді спонукає 5 жінок до танцю під музику, що лунає із ще працюючого радіоприймача, і тоді виходять на поверхню емоції, затамовані через наближення громадянської війни в Іспанії. Браян Фріл малює різнобарвну картину людської природи через сімейну драму.
– У повісті багато схожого з життям тих жінок, які через несподіваний поворот подій змушені бути далеко від своїх коханих, чоловіків, синів, батьків, приречені на самотність, усамітнення, незалежність. Ми хотіли висловити цей біль на сцені через історію цих жінок. Також простежується лінія, яка також, можливо, знайома: повернення члена сім’ї, який провів багато років далеко від дому. Які зміни це принесе в життя членів родини, чи зможе він повернутися на те місце, яке давно покинув, чи зможе продовжити життя там, де залишив? Варто говорити про ці життєві ситуації. Важливо, щоби за допомогою мистецтва, побачивши себе і власну ситуацію на сцені, ми наважилися сміливо про це говорити. А у великій громаді, у своїй закарпатській угорській громаді, мабуть, ще легше розрадити. Саме це і стало метою нашої постановки, – підсумувала Едіна Шін.
30 грудня Угорський дім ім. Мігая Мункачі завершив цикл своїх заходів масштабною виставкою живопису та графіки, на якій були представлені роботи 22 художників, а також дегустацією вин. Минулого року заклад організував понад півсотні подій і надалі служить поставленій цілі – стати духовним і культурним центром угорців міста над Латорицею та його околиць.
Оцінюючи минулий рік, менеджерка Угорського дому Аніта Пфайфер нагадала, що, незважаючи на воєнні умови, у закладі майже щотижня організовувалися різні заходи. Крім мистецьких виставок, презентацій фільмів і книг, літературних зустрічей, відбулися й театральні вистави, а також урочистості з нагоди національних свят. За словами менеджерки, вони намагаються зацікавити різні вікові групи.
Наприклад, найменші мали можливість долучитися до лялькових вистав, школярі – до мовних таборів, танцювальних майстер-класів, знайомства з народними казками. Різноманітності заходів посприяли плідні стосунки з місцевими та зарубіжними організаціями, зокрема, дипломатичними установами Угорщини в краї, Товариством угорської культури Закарпаття (КМКС), Закарпатським обласним угорським драматичним театром, Товариством угорців Мукачева, ГО «Караван культури – Закарпаття», редколегією літературного часопису «Разом» (Együtt), мистецькими об’єднаннями. Серед закордонних партнерів слід відзначити Музей Мігая Мункачі міста Бейкешчаба та співпрацю з Художнім музеєм Будапешта. Ці відносини залишаються перспективними і на 2025 рік. Аніта Пфайфер повідомила, що і в новому році вони готують чимало яскравих і змістовних заходів, а також започатковуються нові проєкти для підтримки молодих талантів, плекання національних традицій та популяризації сучасного мистецтва.
Директор Угорського дому ім. Мігая Мункачі Йосип Торпої нагадав про роботу творчих майстерень та будинків-музеїв, заснованих за підтримки угорського уряду. Серед них зокрема музей Анни Горват у Берегові, майстерні у Верхній Грабівниці та Заброді, парк скульптур у Чинадієві, будинок-музей Адальберта Ерделі в Мукачеві. Протягом 2024 року в цих закладах відбулося чимало цікавих та змістовних заходів. За словами директора, це свідчить про те, що закарпатська угорська громада живе і її представники хочуть і надалі розвиватися на батьківщині, зберігаючи культуру та традиції.
Захід продовжився дегустацією вин виноробні Варга із села Бене. Керівник винарні Іштван Варга розповів про виклики, з якими доводиться стикатися нашим виноградарям через зміни клімату. У зв’язку зі зміною клімату традиційні сорти краю знову вийшли на перший план, оскільки вони краще витримують тривалі посухи. Водночас за останні півтора десятиліття підкарпатське виноробство зазнало значного розвитку: про це свідчать відзнаки, здобуті на різноманітних винних конкурсах у Карпатському басейні, зазначив Іштван Варга.
Родзинкою заходу стало відкриття виставки образотворчого мистецтва, організоване Об’єднанням мистецтва та культури «Карпати».
На експозиції представили роботи двадцяти двох художників, серед яких багато натюрмортів, пейзажів, графіки, реалістичних та абстрактних робіт.
Роботи художників оцінили зокрема голова Закарпатської організації національної спілки художників України Борис Кузьма, а також живописець, мистецтвознавець, доцент кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Закарпатської академії мистецтв Аттіла Коприва.
Урочисту атмосферу заходу підкреслила гра саксофоніста Олексія Мархачева.
13 листопада в галереї Na’Conxypan, яка працює під егідою Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, відкрилася чергова виставка – групова експозиція робіт художників-ювілярів, членів Товариства угорських митців Закарпаття образотворчого та прикладного мистецтва ім. Імре Ревеса: Франциска Ерфана, Тібора Віллашека, Івана Кліси, Ендре Гіді-старшого, Степана Шолтеса.
Чаба Куташі, художник, графік, лаборант художнього відділення Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, першим привітав присутніх на заході й зазначив, що це виставка представників закарпатської школи живопису другого та третього поколінь. «Вони навчалися в Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі, Василя Свиди, Золтана Шолтеса, Івана Бендика, а я – у них, зокрема під час пленерів, коли падає завіса, яка ховає таємниці майстерні, і є можливість побачити різні творчі підходи та індивідуальні технічні рішення. Як викладач я сподіваюся, що також зможу передати ці секрети своїм юним учням, і хтось із них матиме таку ж цікавість, яка привела й мене до творчої кар’єри», – розповів молодий художник.
Долучився до відкриття виставки і заступник державного секретаря з питань розвитку східних зв’язків міністерства зовнішньої економіки та закордонних справ Угорщини Адам Штіфтер, котрий проводив переговори в нашому краї. У своїй промові він привітав шістьох художників – учасників виставки і подякував за запрошення. «Ваша діяльність – значний внесок в угорську культуру, адже ви збагачуєте угорську громаду цінними творами мистецтва», – наголосив Адам Штіфтер, звертаючись до художників.
Голова Товариства угорських митців Закарпаття ім. Імре Ревеса, кураторка галереї Na’Conxypan Агнеш Кулін, виступаючи перед присутніми, висловила радість з приводу того, що заклад закриває свій перший сезон такою чудовою виставкою. Вона повідомила, що під час складання плану заходів на 2024 рік, цієї групової виставки не передбачалося, але пізніше було помічено, що цьогоріч дуже багато митців відзначають ювілеї. Це стало однією з причин організувати експозицію. Крім того, після Ужгорода та Мукачева ювілярів хотіли привітати і в Берегові.
«Шістьох митців пов’язують кілька речей. Насамперед вони представляють покоління, яке вчилося в засновників закарпатської школи живопису, і майже всі здобували освіту в Ужгородському коледжі образотворчого мистецтва, що нині носить ім’я Адальберта Ерделі. Троє митців пов’язані із засновниками закарпатської школи живопису родинними зв’язками: Степан Шолтес пішов слідами свого батька, котрий разом із Йосипом Бокшаєм подорожував Закарпаттям, Тібор Віллашек також належить до династії закарпатських художників, адже його батько – брат Адальберта Ерделі, а Франциск Ерфан як онук Йосипа Бокшая може розповісти чимало історій про відомих представників закарпатської школи живопису, які збиралися за столом у його діда», – зазначила Агнеш Кулін.
Кураторка галереї додала, що організувати тут повну виставку когось із цих митців було б неможливо: «Для цього не вистачає місця. Тому, коли ми намагалися зібрати роботи шести художників в один букет, перед нами постало непросте завдання. Але в експозиції є система». На вході, на арках, кожен з митців представлений унікальною роботою. Організатори намагалися обрати з творів кожного художника таке полотно, яке могло б передати своєрідність його творчої палітри. Приміщення галереї поділено ширмами на секції відповідно до віку митців, тож відвідувач ніби проходить через невеликі кімнати. У першій секції представлені роботи 65-річних художників: ліворуч – картини Франциска Ерфана, праворуч – Тібора Віллашека. У наступній – твори 75-річних: праворуч – картини Івана Кліси, ліворуч – графіка та натюрморти Яноша Рейті. В останній секції можна ознайомитися з роботами 80-річних: картинами Степана Шолтеса та керамікою Ендре Гіді-старшого.
Кераміка останнього представлена і в іншій секції. У зв’язку з проведенням тематичних майстер-класів організатори чекають на заявки від груп, які хочуть узяти в них участь. Звертатися можна через контакти галереї (naconxypan.galeria@kmf.org.ua або за номером: +380665238816). На цих заняттях після короткої екскурсії учасники матимуть можливість створити натюрморти та жанрові портрети пастельною крейдою. Особливо цікаво, що для портретів одна з працівниць галереї одягнеться в закарпатське народне вбрання.
Групова виставка видатних закарпатських митців у галереї Na’Conxypan триватиме до 13 грудня.
7 листопада за підтримки благодійного фонду «Вишково» в дитячому садочку селища представили п’єсу-казку «Свинопас». Організатори заходу прагнули наблизити світ театру до дітей через жанр народної казки. Вихованці дитячого садка з великим захватом сприйняли інтерактивну постановку, адже вони й самі могли взяти в ній участь. Завдяки долученню до подій казки малеча дізналася про важливість мужності, відданості та допомоги.
Благодійний фонд «Вишково» не вперше влаштовує театральний показ у селищі, адже, крім благочинних акцій, організація намагається в міру своїх можливостей проводити заходи, які сприяють розвитку в населеному пункті освіти та культури. Цього разу вирішили допомогти місцевому угорськомовному дитсадку. Нині заклад відвідують 30 дітей, для яких через війну такі події стають дедалі більшою рідкістю. «Для благодійного фонду «Вишково» особливо важливі культурні заходи, і ми були дуже раді, коли на наш запит відгукнувся берегівський театр. Ми побачили, що цей проєкт – показ народної казки – виявився успішним в Ужгородському та Берегівському районах, і захотіли привезти його й до вишківського садочка. Зараз навчальні заклади вимушені працювати в дуже складних умовах, і якщо ми можемо допомогти місцевому керівництву та діткам, то треба використовувати всі подібні можливості», – розповіла директорка благодійного фонду Еніке Вараді.
«Народні казки навчають і розвивають дітей, збагачують їхню уяву», – вважає акторка Наталія Ґал. За її словами, у нинішній ситуації надзвичайно важливо, щоб малеча якомога частіше чула живу розповідь. Акторка намагається донести дивовижний світ угорської народної казки на значну кількість локацій, посилюючи таким чином угорську національну ідентичність маленьких краян. «На мою думку, розповідати дітям казки важливо не тільки з точки зору їхнього розвитку, але й підсилення відчуття, що ми угорці тут, на Закарпатті. Нас стає дедалі менше, і ми – ті, хто залишився вдома, – повинні триматися разом, повинні рідною мовою передавати казки та історії нашим дітям, щоб вони відчули наскільки велике значення це має й несли далі в житті надбання свого народу», – наголосила Наталія Ґал.
Керівництво дитсадка сприйняло проведення такого заходу з великою радістю, адже в селище нечасто приїжджає угорська культурна програма. Тож тут дуже цінують будь-яку ініціативу, що сприяє розвитку дітей. «Нинішній захід має велике значення для дитсадка. Іноді ми приймаємо українських артистів, лялькарів, але часто після перших п’яти хвилин дітям стає нецікаво. У нас є вихованці зі змішаних сімей, які розуміють виступи, але угорськомовній малечі вони були нецікавими. Тож я дуже зраділа, коли зі мною зв’язалася директорка благодійного фонду «Вишково». Ми вітаємо проведення таких заходів у садочку. Це багато означало для дітей, адже я бачила цікавість і захоплення на їхніх обличчях, бачила, що їм це подобається», – зауважила директорка дитячого садочка Тімея Тудоші.
Вихованці дитсадка отримали велике задоволення від вистави, адже були не лише глядачами, але й учасниками інтерактивної постановки. Представники благодійного фонду «Вишково» прагнуть, аби в селищі проводилось якомога більше подібних культурних заходів, які сприятимуть посиленню ідентичності місцевих угорців та їхнього зв’язку з угорською культурою.
Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС) протягом 25-27 вересня організувало показ вистави «Свинопас» у дитячих садочках Ужгородського району. Це не перший випадок співпраці громадської організації із Закарпатським обласним угорським драматичним театром. Цього разу метою заходу було познайомити малечу з живим виконанням казки, а водночас і угорською культурою, світом театру.
Інтерактивну виставу-казку «Свинопас» дітям представила акторка Наталія Ґал. Через історію маленького хлопчика діти дізнавалися про важливі цінності життя – мужність, безкорисливість і допомогу.
Очільниця Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС Лівія Балог щодо проведення заходу зазначила: «У світлі нинішніх подій організовувати масові заходи не маємо можливості, тому ми зосередилися на дітях. Ми реалізовуємо цей проєкт завдяки гранту Державного секретаріату з питань національної політики Угорщини, який ми виграли у 2024 році. Ми отримали грантову підтримку на проведення трьох заходів – концертний тур Йожефа Івашковича з ансамблем «Кредо», День дітей у Великій Доброні та виступ з театральною виставою «Свинопас» акторки Наталії Ґал у дитячих садочках Ужгородщини. За словами Лівії Балог, казка має здатність зняти стрес, а в нинішній ситуації зняти напругу потребують і діти, і дорослі. «Дякуємо мисткині за виконання важливого завдання. Товариство угорської культури Закарпаття вже організовувало подібні виступи, зараз теж намагалися привезти виступ у якомога більшу кількість локацій. Для нас особливо важливо передавати угорське слово, угорську культуру, угорські народні казки в автентичному вигляді», – наголосила Лівія Балог.
Акторка Закарпатського обласного угорського драматичного театру Наталія Ґал у коментарі нашому виданню зазначила: «Ідея створити інтерактивні ігри-казки для дошкільнят у мене виникла кілька років тому. Згодом з’явилася можливість представити їх у дитячих садках краю». На думку акторки, знайомити дітей із живим виконанням казок вкрай важливо. Каже, що завдяки виставі діти занурюються в чарівний світ казки та мають можливість змалечку познайомитися з театром. «за допомогою подібних заходів ми виховуємо поціновувачів театрального мистецтва. Розповідання – дуже важлива річ, адже під час прослуховування розповіді розвиваються різні сторони дитини», – наголосила акторка.
Директорка Тийшґлашського дитячого садочку Габріелла Наль наголосила, що акторка завітала до дітей з виставою не вперше. «Це для нас дуже важливо, бо діти бачать живе виконання, за що ми дуже вдячні», – наголосила керівниця дитячого садочка.
Режисеркою-постановником цієї вистави також стала Наталія Гал, вона ж написала і слова до пісень, аранжування виконав Василь Яцканич, а костюми створила Вікторія Пап.
Казку «Свинопас» цього разу показали у чотирьох дитячих садочках Ужгородського району: у Малій Доброні, Часлівцях, Тийґлаші та Холмоку. Захід реалізували за підтримки Державного секретаріату з питань національної політики Угорщини.
Унікальне бачення жахливих подій російсько-української війни та боротьбу темряви зі світлом зобразив у своєму творчому доробку мукачівський митець Аттіла Коприва, персональну виставку якого, 1 жовтня, експонували в Генконсульстві Угорщини в Ужгороді.
На захід завітали посадовці, митці, журналісти.
– Наша виставка, яка відкривається сьогодні, дещо особлива і відрізняється від звичайних, – наголосив Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бочкаї. – російсько-українська війна, яка почалася 24 лютого 2022 року, зачепила всі сфери життя. Культура тут не виняток. Звужений життєвий простір останніх років спричинив наступ і посилення «тіней», меланхолійних тем у серцях людей і душах митців. Воєнна ситуація викликає багато реакцій у художників і митців, спонукає створювати роботи з більш негативним відтінком, які виражають безвихідь, безпорадність і невпевненість. Відвідуючи актуальні виставки митців Закарпаття бачимо, що багато хто з них зображає темряву, невідомість, біль. Митець, виставку якого відкриваємо сьогодні – Аттіла Коприва, не потребує представлення закарпатській публіці. Він не тільки чудовий і відомий поза межами України живописець, мистецтвознавець, педагог, а й організатор культурного і мистецького життя, громадський діяч мистецтволюб, визнаний і шанований представник угорської та української громади Закарпаття. Зазвичай твори Аттіли Коприви розкривають барвистий і нескінченно багатий світ, з якого віє любовʼю до рідного краю, Закарпаття, до людей, які тут живуть. Проте його виставка, яка відкривається сьогодні в Генеральному консульстві, відрізняється як атмосферою, так і тематикою, адже жахіття війни торкаються і його творчості. Його картини, які представлені тут, відображають болючі події російсько-української війни, дають уявлення про боротьбу темряви зі світлом. Пропущена через його особисте сприйняття серія його картин зосереджена на відображенні вчинених воєнних злочинів в Україні, пережитого болю, і нестабільності. Шановні гості! На всіх можливих форумах підтверджуємо, що Угорщина та угорський народ не хочуть війни в Україні. Ми хочемо, щоб якомога швидше повернувся справедливий мир. Ми хочемо якомога швидше продовжувати будувати прекрасне та мирне майбутнє в нашому регіоні, взаємно допомагати та підтримувати один одного.
Перший заступник голови Закарпатської обласної ради Андрій Шекета у вітальній промові відзначив важливість «мистецького» напрямку в роботі Генерального консульства Угорщини в м. Ужгород. За його словами, він є не менш важливим, ніж офіційний – дипломатичний.
– Мистецтво – це та нитка, яка допомагає зшивати відносини двох наших країн, – зазначив Андрій Шекета. – У такі важкі часи люди мистецтва намагаються викласти чи то словами на папері, чи фарбами на полотні свої емоції. І ми розуміємо, які вони є в людей – незалежно від того, де вони живуть…
Своєю чергою Аттіла Коприва розповів, що назву для експозиції запозичив у свого колеги- художника, який у 2014-му році такими словами пояснив початок братовбивчої війни між Україною та росією.
– Ці слова асоціативно дуже влучні, – відзначив Аттіла Коприва. – Вони добре характеризують те, що відбувається упродовж останніх 10 років. Виставлені тут картини – це та дійсність, своєрідний «оголений нерв», який, впевнений, є в кожної людини, віддзеркалення подій в нашій державі.
За словами митця, концепція серії живописних творів проєкту «Темрява у світлі» ґрунтується на особистих рефлексіях, щодо жахливих злочинів війни в Україні.
– У битві світла й темряви, у протистояннях іноді ми бачимо контрасти, а подеколи все настільки розмите, що не можемо навіть ідентифікувати справжню природу того, що відбувається насправді, – розповів Аттіла Коприва.
Довідково
Аттіла Коприва – живописець, кандидат мистецтвознавства, доцент, завідувач кафедри образотворчого мистецтва Закарпатської академії мистецтв. Член Національної спілки художників України; Товариства угорських митців Закарпаття образотворчого та прикладного мистецтва ім. І. Ревеса. Член-кореспондент Угорської академії наук. Член-кореспондент Угорської академії мистецтв. Засновник та голова Асоціації збереження та розвитку культури і мистецтва Карпатського регіону.
Товариство угорських митців Закарпаття образотворчого та прикладного мистецтва ім. Імре Ревеса організувало в Берегові меморіальну виставку робіт художника Дьордя Бенка. Урочисте відкриття експозиції відбулося 18 вересня в стінах галереї Na’Conxypán.
Першим присутніх привітав художник, графік, лаборант відділу мистецтв Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Чаба Куташі, а відтак розповів про основні моменти біографії та творчості художника.
Дьордь Бенко народився 31 жовтня 1947 року в Берегові й усе життя прожив у рідному місті. У 1967–1971 роках навчався в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Його вчителями були Шандор Петкі, Віктор Демидик та відома скульпторка, керамістка Анна Горват. З 1967 року брав участь в обласних і зарубіжних виставках. Після закінчення навчання влаштувався на роботу в Берегові, малював вивіски, таблички, плакати, долучався до облаштування міських громадських просторів. У 1990-му став одним із засновників Товариства угорських митців Закарпаття ім. Імре Ревеса. Протягом багатьох років був викладачем Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ. У 2007-му президент Угорщини відзначив художника Срібним хрестом «За заслуги». Дьордь Бенко помер 1 грудня 2020 року в Ужгороді. Його поховали на римо-католицькому цвинтарі в Берегові. У 1990-х роках мистецтвознавиця Олена Приходько писала про Дьордя Бенка так: «Він філософсько-аналітичний художник. На його полотнах одночасно присутні реальний та уявний світ, реальний життєвий матеріал і фантазія. У його роботах м’які пластичні форми, безперервні контурні лінії, стримані, матові тони переходять у яскраві кольори та експресивні форми, іноді контрастні кольори стикаються між собою».
Очільниця Товариства угорських митців Закарпаття ім. Імре Ревеса, кураторка галереї Na’Conxypán Агнеш Кулін поділилась особистими спогадами про художника, який був її дядьком. «Дьордь Бенко, чи, як ми називали його в родині, Дюрі, для кожного був кимось іншим. Для когось учителем, для когось добрим знайомим з Берегова, з яким можна було випити кави або навіть провести пів дня за розмовою. Для мене ж він був художником і членом родини, моїм дядьком», – зазначила вона. Агнеш Кулін також розповіла, що Дьордь Бенко почав малювати дуже рано, ще в підлітковому віці, але готувався стати не художником, а священником. Проте вчительки Гізелла Драваї та Анна Горват, які помітили його обдарованість, давали йому окремі спеціальні завдання, спрямовуючи таким чином на творчу кар’єру. Окрім живопису, Дьордь Бенко цікавився літературою. З 80-х років минулого століття його вірші, оповідання та рецензії з’являлися в місцевих газетах.
«Зважаючи на цю різносторонність, ми намагались і її висвітлити на виставці, тож представили кілька уривків із віршів Дьордя Бенка», – додала Агнеш Кулін.
«Обираючи виставковий матеріал, ми прагнули показати багатогранність таланту Дюрі, продемонструвати щось нове тим, хто знав його багато років. Якщо переглянути експозицію, то можна помітити, що під багатьма роботами стоїть напис: «Незавершена». Кілька полотен досі ніколи не виставлялися, вони ховалися в майстерні Дюрі, чекаючи на слушну нагоду. Ми додали до виставки й роботи з приватних колекцій, тож хочемо подякувати за це родинам Оросів, Когутів та Куліних», – зазначила кураторка галереї.
Частиною робочого процесу Дьордя Бенка була тривала підготовка до створення картин. Художник ретельно збирав усе, що вважав потрібним для цього: використані тюбики олійних фарб, прикраси поламаних рам, ілюстрації та фотографії з газет і журналів.
«На нього вплинули авангардні рухи ХХ століття, кубізм, сюрреалізм, футуризм та абстрактне експресіоністське мистецтво, його дуже приваблював цей період. На мою думку, він би не виділявся з компанії Анрі де Тулуз-Лотрека чи Пікассо, сидячи в темних богемних кав’ярнях Монмартра», – додала Агнеш Кулін.
Біля входу до галереї представлено добірку улюблених сюжетів Дьордя Бенка, далі роботи йдуть у хронологічному порядку. Спочатку картини темперою, що залишилися з років навчання в училищі, потім графіка: переважно колажі, монтажі, малюнки, виконані кольоровими олівцями та тушшю. Затим ідуть ряди абстрактних рельєфних картин, які переносять глядача в уявний світ. А на стінах найдальшої експозиційної площі оживає його улюблена тема – місто Берегово.
Під час підготовки виставки працівники галереї архівували понад 200 робіт, у тому числі опубліковані вірші Дьордя Бенка, які найближчим часом буде представлено на сайті галереї. У зв’язку з цим Агнеш Кулін звернулася до присутніх з проханням, якщо вони мають картини художника, надати їх для репродукції, щоб поповнити архів.
18 жовтня з нагоди Дня угорського живопису відбудеться майстер-клас з колажу-монтажу, під час якого будуть використані зібрані твори Дьордя Бенка. Цикл заходів завершиться 31 жовтня, у річницю від дня народження художника, покладанням вінків. Цього дня виставку доповнять карикатурами та портретами, створеними митцем. Відтак родина Куліних подарує Закарпатському угорському інституту колекцію робіт Дьордя Бенка, щоб пам’ять про нього продовжувала жити в серці його улюбленого міста.
16 вересня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі відбувся меморіальний захід, присвячений 180-річчю від дня народження всесвітньо відомого художника.
Першим присутніх привітав директор Угорського дому Йосип Торпої. Він зокрема відзначив, що, незважаючи на надзвичайно важкі часи і складність організації культурних заходів, Угорський дім у місті над Латорицею знову заповнили поціновувачі мистецтва, щоби вшанувати пам’ять всесвітньо визнаного майстра угорського живопису ХІХ століття Мігая Мункачі. Йосип Торпої наголосив, що культурний центр із гордістю носить ім’я видатного угорського художника, уродженця Мукачева Мігая Мункачі, на честь якого центральну залу будівлі прикрашають репродукції робіт митця, а серія фотографій вздовж сходів презентуює важливі етапи і події його життя. При вході в будівлю розташоване погруддя Мігая Мункачі – робота мукачівського митця Аттіли Коприви. Директор також підкреслив, що Угорський дім підтримує гарні зв’язки з іншими культурними установами, зокрема, музеєм Мункачі в угорському місті Бекешчаба, а також музеєм Дері в Дебрецені. Наприкінці свого виступу Йосип Торпої подякував Імре Паку, уродженцю Мукачева, колекціонеру угорського походження, власнику найбільшої приватної колекції Мункачі, який надав копії найвизначніших робіт художника мукачівському Угорському дому.
Провідний консул Угорщини в Ужгороді Арон Чех під час виступу зазначив, що цьогоріч це вже друге відзначення річниці дня народження Мігая Мункачі, який народився 180 років тому, 20 лютого 1844 року в місті Мукачево під іменем Міхаель Лео Ліб і пізніше з дозволу громади міста Мункач він отримав прізвище Мункачі, яке вказувало на походження митця. «Ця будівля з гордістю носить ім’я Мігая Мункачі і з честю зберігає пам’ять про великого художника», – підкреслив дипломат. Він також відзначив роботу культурного центру: «Генеральне консульство Угорщини в Ужгороді із самого початку працює над тим, щоб цей заклад став оплотом культурного та інтелектуального життя Закарпаття, що йому чудово вдається реалізовувати з моменту відкриття у 2021 році своїми яскравими та якісними заходами – виставками, презентацями книг тощо. Зі свого боку, ми намагаємося надати всю можливу допомогу та своєю особистою присутністю зміцнити тісну співпрацю між Генеральним консульством та Угорським домом».
Після вітальних промов на сцені виступили музиканти Закарпатської обласної філармонії: віолончелістка Діана Гавата та флейтистка Агнеса Бачинська зачарували публіку віртуозним виконанням «Угорських мелодій».
Відтак актори Закарпатського обласного угорського драматичного театру представили п’єсу «Додому», яка розповідає про життя і творчість видатного угорського художника. Виставу на основі уривків зі щоденника Мігая Мункачі створила Дора Монуш. Ролі виконали Сільвестр Ферку, Юлія Форноші, Мелінда Орос. Сорокахвилинна вистава відображає визначні моменти із життя Міхаеля Ліба, який у дитинстві зазнав чимало втрат і смутку, пережив гіркі роки роботи підмайстром у тесляра й затим хвилюючий період знайомства з малюванням та живописом, після чого вирушив підкоряти світ своїми масштабними полотнами.
Художник, мистецтвознавець, доцент Закарпатської академії мистецтв Аттіла Коприва у своїй презентації розповів про найважливіші деталі щодо мистецтва Мігая Мункачі.
Окрім мистецького таланту, Мункачі був також тонким соціографом, як чудовий знавець сільських і міських спільнот європейського та угорського суспільства. Його роботи відображають сучасників як у соціологічному, так і в історичному аспектах. Він став всесвітньо відомим художником. Його трилогія про Христа та низка інших видатних картин виконали свою місію, він здобув славу та пошану як угорець і християнин перед усім освіченим світом. Мігай Мункачі пройшов шлях від ідеалізації фольклорного жанру до реалістичного портрета, який він розвинув у руслі дюссельдорфської традиції жанрового живопису. Зображуючи сільську чи міську бідноту в певних життєвих ситуаціях, він прагнув представити окремі характери і душевні стани в контексті емоційної чи драматичної події. Він був романтичним художником-реалістом. Надихався реалістичним уявленням Гюстава Курбе. Розуміння та переживання болю є одним із найцінніших елементів реалістичного мистецтва Мункачі.
Одним із джерел романтизму художника є національна свідомість, яка розвивалася разом із зародженням громадянських суспільств. На своїх великих полотнах він створював масштабні композиції з характерними людськими образами. Більшу частину свого життя провів у Парижі, де разом із дружиною відігравав важливу роль в інтелектуальному та культурному житті французької столиці.
Захід продовжився в галереї, де гості оглянули виставку репродукцій відомих картин Мункачі.
Колекція мукачівського Угорського дому нещодавно поповнилася пам’ятними монетами, випущеними Угорським монетним двором із нагоди 170-річчя від дня народження Мігая Мункачі, які присутні вперше побачили в рамках цього заходу.
У стінах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького відбулося відкриття виставки «Минуле та сьогодення народного вбрання». В експозиції представили традиційні закарпатські угорські народні костюми, а також його сучасні варіанти, які вже поєднані з тенденціями сучасної моди.
Виставку організували спільно з Генеральним консульством Угорщини в Ужгороді та Закарпатською філією «Мережі будинків народних традицій». Тут представили екзаменаційні роботи курсу з пошиття народного одягу, організованою Мережею будинків народних традицій у 2021 році. Колекцію з того часу презентували на кількох локаціях на Закарпатті, а також у Києві.
Керівниця Закарпатської філії «Мережі будинків народних традицій» Катерина Пал, зокрема, зазначила: «Ми не очікували такого великого успіху, що зможемо показати роботи у вигляді такої виставки. Оскільки ми організовуємо різні тренінги, то мали на меті охопити не лише народні танці та народну музику, але й автентичний вигляд. Тож ми розпочали курс навчання для 12 майстринь, це їхні екзаменаційні роботи. Костюми спричинили значний інтерес, тож ми організували вже кілька виставок. Зокрема, у Берегові, в Києві, а тепер і в Ужгороді. Ми дуже раді, що нас всюди приймають із великим зацікавленням».
Директорка Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького Ольга Шумовська, у свою чергу, наголосила: «Це вже друга виставка, організована спільно з Генеральним консульством Угорщини в Ужгороді. Роботи були представлені і в Києві, ми пишаємося тим, що теж можемо їх показати. Це унікальна, автентична виставка народного вбрання, якої ще не було в нашому музеї. Таких гарних своєрідних народних костюмів у нашій колекції немає, тому хотілося б познайомитися із майстринями та співпрацювати з ними, щоб збагатити експозицію народного вбрання нашого музею».
Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї зазначив, що відвідувачі виставки стануть частиною особливої події. «Ми представили цю експозицію народного вбрання у незвичайний спосіб, адже поєднали її з угорською народною музикою і танцями», – зауважив дипломат. За його словами, вибрані для представлення тут моделі минулого та сучасні образи демонструють переосмислення старих мотивів, а також застосування їх у сучасності.
Відтак про народні костюми детально розповіла майстриня Єлизавета Тайті.
Атмосферу заходу підкреслили виступи закарпатських фольклорних музикантів та танцюристів. Виставка в Ужгородському замку триватиме протягом місяця.
Заслужений артист України, актор Дніпропетровського академічного молодіжного театру Ігор Тітов виступив Ужгороді на V Міжнародному театральному фестивалі моновистав «Монологи над Ужем». «Танець з контрабасом» за п’єсою П. Зюскінда «Контрабас» у постановці режисера Павла Галітова – монолог-сповідь маленького самотнього чоловіка, життя якого наповнює тільки музика та почуття нерозділеного кохання. Постановка є дебютом Ігоря Тітова у якості актора моновистави. Цей театральний жанр митець називає подвигом, бо не кожен актор наважиться зустрітися з глядачем віч-на-віч, де увага на сцені – тільки до єдиного виконавця.
