Річницю Угорської революції та визвольної боротьби 1848–1849 років у Бадалові, що на Берегівщині, традиційно відзначили святковим богослужінням у місцевій реформатській церкві.
Пастор Жолт Шапі проповідував Слово Боже, спираючись на відомий біблійний образ виноградної лози та виноградаря. Наставляючи громаду, він процитував слова Христа: «Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої. Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй!» (Івана 15:1,9).
З вітанням до присутніх звернувся голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), сімейний лікар Людвіг Якаб. Він зауважив, що понад тисячолітня історія угорської нації сповнена боротьби проти різних імперій. Угорський народ протистояв їм з перемінним успіхом, але завжди непохитно відстоював свою незалежність. За його словами, це актуально й сьогодні, коли на кону стоїть збереження нації та її християнських цінностей.
«Нас відділяє 178 років від героїв Війни за незалежність: Петефі, Йокаї, Вашварі, Танчича, Кошута та багатьох інших. Уже п’яту весну поспіль ми вшановуємо їх на тлі війни. Але, замість розмов про такий очікуваний мир, змушені заздалегідь просити дозволу в офіційних органів навіть на те, щоб просто покласти вінки до меморіальної дошки Шандору Петефі, установленої нашими предками майже 90 років тому», – зазначив Людвіг Якаб.
Попри всі труднощі та складні обставини, мешканці села залишаються вірними духу борців за свободу, вшановуючи їхню велич, незламність і щиру віру в батьківщину та Бога.
Студентка Закарпатського угорського університету ім. Ференца Ракоці ІІ продекламувала вірш Шандора Петефі «Національна пісня».
Консул Угорщини в Берегові Іштван Буцко у своєму вітальному слові зауважив: угорці з особливим трепетом згадують історичні періоди, сповнені видатних досягнень, юнацького запалу, героїзму та мудрості.
«Нехай Революція та війна за незалежність будуть для нас не просто славним спогадом, а справжнім компасом. Нехай він вказує шлях до мужності, єдності, національної гордості та віри в те, що угорська нація живе і житиме!» – наголосив дипломат.
Наприкінці свого виступу консул зачитав послання прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана до закордонних співвітчизників з нагоди національного свята.
Привітав присутніх і заступник голови ТУКЗ-КМКС Йожеф Шін, який акцентував на загрозах війни та життєвій важливості миру. А відтак висловив вдячність місцевій громаді за дбайливе збереження пам’яті про Шандора Петефі. Видатний поет відвідав Бадалово всього за 8 місяців до початку повстання, і його ім’я назавжди закарбоване в історії Угорської революції 1848–1849 років та боротьби за незалежність.
До присутніх звернувся і староста села Імре Салаї. Він нагадав, що з часів Революції 1848–1849 років угорці пережили дві програшні світові війни й мільйони людей опинилися в статусі національної меншини. «Їхні батьки не покидали батьківщину, це кордони перетнули їх», – підкреслив староста.
На думку Імре Салаї, історія певною мірою повторюється: війна триває, і десятки тисяч наших співвітчизників змушені жити на чужині.
Насамкінець учасники заходу заспівали національну молитву та поклали вінки до меморіальної дошки Шандора Петефі на зовнішній стіні церкви.
У селі Бадалово, що на Берегівщині, за давньою традицією настання нового року святкують у церкві.
Окрім новорічних привітань та молитв про духовну підтримку, жителі села відзначають і річницю народження Шандора Петефі. Цей поет та революціонер відвідав Бадалово в липні 1847 року. Він прямував до своєї нареченої Юлії Сендреї, яка жила на території нинішньої Словаччини, і зупинився в селі, щоб відпочити в тіні церкви. У 1938-му на згадку про цей візит Петефі на стіні храму встановили меморіальну дошку.
Перше у 2026 році богослужіння провів пастор місцевої реформатської громади Жолт Шапі. На основі 30-го вірша Євангелія від Івана «Він має рости, а я – маліти» священник говорив про те, що ми повинні прагнути, аби в наших серцях Христа було більше, щоб мати справді щасливий, радісний новий рік.
«Найвидатніший угорський поет народився в Кішкьороші 203 роки тому – 1 січня 1823-го. Згідно з історичними даними, Петефі загинув 31 липня 1849 року під час битви при Шегешварі», – розпочав свою промову Людвіг Якоб, голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), пресвітер, сімейний лікар. Хоча життя поета було коротким за людськими мірками, його спадщина стала частиною вічності, наголосив він.
«Кілька днів тому ми відзначили 475-ту річницю реформатської церкви Бадалова, ушанувавши пам’ять пасторів, які служили тут у минулих століттях. Немає жодних записів про те, чи зустрічався Петефі з пастором Яношем Сючем, який служив у Бадалові в той час (17 липня 1847 року), але точно відомо, що він отримав натхнення для кількох своїх віршів саме тут», – сказав Людвіг Якоб.
«Щоб залишатися угорцями, важливо плекати наші культурні й мовні цінності та спадщину, в розвиток яких Петефі зробив неоціненний внесок завдяки своїм віршам, творам та ролі, котру відіграв в історії Угорщини як борець за свободу та революціонер», – наголосила, виступаючи перед присутніми, консулка Угорщини в Берегові Андрея Фюлеп.
Вона нагадала, що Петефі звертався до всіх ясно та просто. Він був представником угорського романтизму, і в його любовних віршах уперше з’явилася сімейна лірика, зокрема тема подружнього кохання. У пейзажній поезії Петефі описував степ та Велику угорську рівнину, він був також першим, хто почав писати у своїх віршах про світову свободу.
На завершення Андрея Фюлеп побажала місцевим жителям, щоб 2026-й став роком надії, щоб гармати якомога швидше замовкли й нарешті прийшов довгоочікуваний мир.
Студентка Закарпатського угорського університету ім. Ференца Ракоці ІІ Вікторія Орос прочитала вірш Шандора Петефі «Моєму молодшому брату Іштвану».
Привітав громаду і староста Бадалова Імре Салаї. Він нагадав, що цього дня ми схиляємо голови не лише перед великим поетом, а й перед людиною, яка всім своїм життям, кожним рядком своєї поезії була совістю нації. «У перший день нового року ми покладаємо вінки до меморіальної дошки Шандору Петефі, але справжня данина поваги полягає в збереженні спадщини великого поета в наших серцях і діях», – зазначив він.
Після виконання національного гімну присутні поклали вінки до меморіальної дошки Шандору Петефі.
У селі Бадалово на Берегівщині в неділю місцеві жителі зібралися, щоб ушанувати пам’ять закарпатських угорців, які восени 1944 року стали жертвами жорстоких репресій.
Спершу відбулося богослужіння в реформатській церкві, його очолив пастор Жолт Шапі.
Відтак учасники заходу перейшли до Меморіалу мученикам, що знаходиться по сусідству з церквою. Там присутніх привітав голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Людвиг Якоб: «Ми згадуємо наших мучеників, які 81 рік тому, в часи Другої світової війни та подальшого сталінського терору, стали жертвами репресій. Єдиним «злочином» цих людей були їхня національність та віра. З Бадалова на так звані «маленькі роботи» відправили 150 осіб, більше половини з них так і не повернулися додому».
Проводячи паралель, голова організації зазначив, що в наш час, на жаль, щонайменше така ж кількість мешканців була змушена покинути село через війну. Вона триває вже майже чотири роки, але «кожна війна колись закінчиться, і ми віримо, що ці люди, ці родини повернуться додому».
Консул Угорщини в Берегові Дьордь Балог процитував слова з вірша Міклоша Радноті: «Я жив на цій землі в епоху, коли людина була настільки криводушною, що вбивала добровільно, із задоволення, а не лише за наказом…». За словами дипломата, у листопаді 1944 року з Бадалова забрали до таборів кожного шостого мешканця. «Мета вшанування – через катарсис пам’яті тих, хто був невинно депортований і вбитий, очистити та освятити сучасне покоління», – підсумував він.
Відтак Жофія Папаї та Ліліана Молнар, учениці Бадалівської гімназії ім. Йожефа Ґвадані, продекламували тематичні вірші.
Заступник голови ТУКЗ-КМКС, очільник Берегівського районного осередку організації Йожеф Шін у своєму історичному огляді згадав події листопада 1944 року, коли було оголошено, що угорські та німецькі чоловіки призовного віку протягом трьох днів повинні з’явитися до найближчого місцевого командування. А відтак зазначив, що за радянського режиму протягом багатьох десятиліть тим, хто вижив, забороняли розповідати про жахіття та звірства, які вони пережили, і цю заборону зняли лише в останні роки перебудови, коли настала свобода слова.
Йожеф Шін назвав сумним те, що в нас знову війна й багато людей залишилися без підтримки синів, онуків. «Люди прагнуть миру, колисок замість трун, садочків і шкіл, наповнених дітьми. Ми повинні вірити, повинні вистояти як угорські християни на своїй батьківщині», – сказав він на завершення.
Староста Бадалова Імре Салаї наголосив, що вшанування пам’яті мучеників нагадує нам про те, наскільки крихкою є свобода та як важливо зберігати людську гідність за будь-яких обставин.
Пастор Жолт Шапі промовив коротку молитву за мучеників і помолився за збереження закарпатської угорської громади.
На завершення заходу учасники заспівали національну молитву угорців та поклали вінки до меморіального знака.
Відповідно до багаторічної традиції, новий рік і річницю від дня народження Шандора Петефі у селі Бадалово на Берегівщині відзначили у стінах місцевої реформатської церкви.
З 1938 року пам’ять про найвидатнішого угорського поета зберігає ошатна меморіальна дошка на зовнішній стіні реформатської церкви села, встановлена на честь того, що в липні 1847 року він спочив у затінку біля храму на шляху до нареченої Юлії Сендреї.
Пастор Жолт Шапі проповідував слово Боже на основі 13-17 віршів першого розділу Євангелія від Луки, пояснюючи історію народження Івана Хрестителя, а також говорив про те, наскільки важливо починати новий рік із вірою в Творця. Відтак присутніх привітав голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), сімейний лікар Людвіг Якоб, нагадавши про те, яким чином причетний Шандор Петефі до Бадалова.
«Ми знаємо майже все про Петефі, але неможливо збагнути цілком його значення для нашого народу. Вже у підлітковому віці він писав вірші – про свободу, батьківщину, кохання – і йому треба було поспішати, адже йому було відведено трохи більше 26 років земного життя. З майже тисячі його творів, написаних за цей час, збереглося для нащадків близько 850», – зазначив він, характеризуючи життєвий шлях поета.
Закарпатська реформатська церква оголосила 2025-й роком служіння й у зв’язку з цим зачитали список активістів, пасторів, місцевих голів, представників ТУКЗ-КМКС, громадських діячів, консулів, декламаторів віршів Петефі, які протягом останніх двадцяти п’яти років брали участь у вшануванні пам’яті поета.
Привітав присутніх і консул Угорщини в Берегові Іштван Буцко. Він зокрема зазначив, що життя Петефі було коротким, але його спадок усе одно став частиною вічності й пройшов випробування часом. Дипломат побажав місцевим людям міцного здоров’я, щастя, витримки та якомога швидшого настання миру.
Вчителька гри на цитрі Дєнді Ґати з Оросієва разом зі своїми учнями виконала низку різдвяних пісень та віршів, покладених на музику, а як кантор місцевої церкви попросила Божого благословення на громаду.
Студентка Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ продекламувала вірш Шандора Петефі «Хвилюється море», затим прозвучав і вірш Дюли Шаркезі до Шандора Петефі.
Староста Бадалова Імре Салаї під час виступу наголосив, що духовна спадщина Шандора Петефі завжди була важливою для місцевої громади, і висловив сподівання, що пам’ять про поета зберігатимуть та вшановуватимуть й наступні покоління.
На завершення заходу присутні заспівали національну молитву угорців та поклали вінки до пам’ятної дошки Шандора Петефі.
На Берегівщині в селі Бадалово відкрили пам’ятну дошку педагогу та краєзнавцю Балажу Керестєну.
Учасники заходу зібралися біля центрального входу до Бадалівської гімназії ім. Йосипа Ґвадані, де їх першим привітав голова місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), сімейний лікар громади Людвіг Якаб. Він повідомив, що кілька днів тому з ініціативою встановити пам’ятну дошку Балажу Керестєну з нагоди 75-річчя від дня народження до нього та директорки навчального закладу Чілли Вереш звернувся Арпад Далмаї, голова опікунської ради Фонду Beregszászért. Тож отримали відповідний дозвіл і нині влаштували церемонію відкриття. Розмістити меморіальну дошку вирішили на вході до гімназії.
«Балаж Керестєн був видатним педагогом і краєзнавцем, який займався тим, що любив: історією Закарпаття, збереженням, увічненням та передачею угорської культури, – наголосила, виступаючи перед присутніми, директорка гімназії Чілла Вереш. – В одній зі своїх публікацій він писав, що в дитинстві, уранці йдучи до школи й минаючи реформатську церкву, завжди звертав увагу на дошку, встановлену там на згадку про візит Петефі, і в нього виникла думка, що він прямує тією самою стежкою, тож поет став його провідником».
Директорка зачитала лист, написаний Арпадом Далмаї до нинішньої події. За його словами, окремою радістю для нього є те, що вслід за пам’ятною дошкою на честь Йожефа Ґвадані він може подарувати Бадалову ще один меморіальний знак. Арпад Далмаї також підкреслив, до головна мета Фонду Beregszászért – «посилення національної ідентичності угорців Берегова та навколишніх населених пунктів, усвідомлення ними того факту, що вони живуть на цій землі понад тисячу років, що цей край має багате угорське минуле, яким вони повинні пишатися».
Балаж Керестєн народився 15 січня 1949 року в селі Великі Береги. Коли йому виповнилося три, родина перебралася в Бадалово. Тут він закінчив дев’ятирічку, потім здобув середню освіту в Берегівській середній школі ім. Лайоша Кошута. У 1967 році вступив до Ужгородського державного університету і в 1972-му отримав диплом учителя угорської мови та літератури. Після цього до самої смерті викладав у Виноградівській середній школі ім. Жиґмонда Перені. Крім педагогічної роботи, займався й іншою діяльністю: вивчав літературні традиції Закарпаття, місцеві легенди, написав малу енциклопедію історії культури, досліджував життя родини Перені, зокрема Жиґмонда Перені, видав кілька книжок. Робив би так і далі, якби не пішов у засвіти в 58-річному віці.
Донька Балажа Керестєна, Габріелла, у своїй зворушливій промові з гордістю згадала про батька та село над Тисою, яке відіграло і для неї вирішальну роль у дитинстві, адже тут проводила в бабусі літні канікули. «Моя бабуся Юлішка, його мати, знала дуже багато народних пісень і казок. […] Сьогодні, коли ми розкидані по світу, саме пам’ять гуртує нас, де б ми не були, об’єднує, зберігає нашу ідентичність», – наголосила вона.
«Самовідданість Балажа Керестєна, його турбота про збережання та розвиток угорської культури є взірцем для всіх нас, – зазначив у своєму виступі консул Угорщини в Берегові Міклош Юстин. – Дуже важливо, щоб ми підтримували одне одного в повсякденному житті, трималися разом у важкі часи і спільно будували майбутнє, щоб наші нащадки з гордістю називали себе угорцями. Тільки так ми можемо досягти того, що наступні покоління будуть гідно продовжувати все те, що залишили нам наші предки».
За останні 8 років це вже 5-та пам’ятна дошка, установлена в Бадалові. У збільшенні їхньої кількості велику роль відіграє Товариство угорської культури Закарпаття. Заступник голови цієї громадської організації Йожеф Шін відзначив, що захід відбувається в Бадалові в складні часи. «Це невелике село має багате минуле й пам’ятає про нього», – наголосив Йожеф Шін. За його словами, окрім того, що Балаж Керестєн збирав угорські прислів’я та приказки, ознайомлював з ними, він був ще й активним громадським діячем. «Його діяльність теж доводить, що угорська культура багата в усіх куточках Карпатського басейну», – підкреслив Йожеф Шін.
Дьордь Дупка, письменник, історик, колега і друг Балажа Керестєна, особисто не був присутній на заході, але надіслав листа, у якому відзначив цінність для закарпатської угорської громади діяльності краєзнавця. «Нехай ця пам’ятна дошка в нинішні буремні часи нагадує всім слова однієї з передмов мого друга Балажа Керестєна до своєї публікації (1995 року), у якій він висловлює сподівання, що «вона служитиме кращому розумінню нашого минулого й культури нашого краю, національній ідентичності та зміцненню коріння громади на батьківщині».
Після виступів Міклош Юстин, Габріелла Керестєн та Чілла Вереш урочисто відкрили пам’ятну дошку, яку прикрашає бронзовий рельєф трансильванського митця Аттіли Шандора.
Божого благословення на життя присутніх попросив пастор реформатської церкви Жолт Шапі.
Відтак учасники заходу поклали вінки та квіти до меморіальної дошки й виконали пісню «Созат».
У селі Бадалово вже понад півстоліття існує традиція розпочинати новий рік святковим богослужінням у місцевій реформатській церкві, а потім вшановувати пам’ять Шандора Петефі. Цього року виповнилося б 200 років від дня народження найвідомішого угорського поета, революціонера, національного героя, одного з найвидатніших діячів угорської поезії.
У своїй проповіді пастор реформатської церкви Жолт Шапі процитував уривки з 6-го та 7-го віршів книги Псалмів, наголосивши, наскільки велика благодать Господня для Його народу навіть у ці неспокійні часи.
На меморіальному заході з нагоди вшанування ювілейної річниці від дня народження Шандора Петефі, який став центральним дійством Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), першим виступив очільник місцевого осередку організації, сімейний лікар Бадалова Лайош Якаб, відзначивши історичну роль великого поета, котрий 176 років тому відвідав село.
«Щороку 1 січня ми традиційно вшановуємо річницю від дня народження Шандора Петефі – поета, революціонера, національного героя, одного з найвидатніших діячів угорської поезії, якому цього року виповнилося б 200 років, – зазначив Лайош Якаб під час виступу. – У липні 1847 року по дорозі до своєї нареченої, Юлії Сендреї, в Ердед, Петефі відпочив біля нашої місцевої реформатської церкви. На пам’ять про це 14 серпня 1938 року тут була встановлена меморіальна дошка».
Лайош Якаб наголосив, що з чотирьох меморіальних знаків Петефі на Закарпатті бадалівський – найдавніший, адже в Ужгороді, Берегові та Мукачеві пам’ятники були встановлені в 1990-х роках, а той, що у Бадалові, вже має 85-річну історію. Місцеві жителі намагаються належним чином берегти цю спадщину і передати її майбутнім поколінням, щоб люди, які тут проживають, завжди відчували духовність великого поета.
Очільник Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар, у свою чергу, побажав місцевим всього найкращого у новому році. Дипломат відзначив велич поета Шандора Петефі, а також торкнувся і ситуації закарпатських угорців, яким передусім побажав миру в 2023 році.
Голова Берегівського районного осередку ТУКЗ-КМКС Йожеф Шін під час виступу наголосив, що боротьба за свободу актуальна сьогодні і буде такою завжди. «Згадаймо про угорський і український народ: обидва борються за свою свободу і незалежність, один – на полі бою, інший – за столом переговорів, але ставка однакова», – сказав він, додавши, що одним із найбільш згадуваних слів в угорських суспільних ЗМІ було слово «мир». Йожеф Шін завершив свій виступ цитатою від Петефі: «Час правдивий і вирішує, що не є таким».
«Сьогодні, як і щороку першого січня, ми зібралися, тому що 200 років тому народився Олександр Пе́трович, син Марії Груз, який став найвидатнішою постаттю угорської поезії», — зазначила, розпочинаючи виступ, президентка Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, депутат Закарпатської обласної ради Ільдико Орос. Вона підкреслила, що місцеві мешканці підтримують збереження угорської культури, зокрема, віддаючи своїх дітей до угорськомовних дитсадків і шкіл, оскільки нація може бути справді успішною, лише навчаючись рідною мовою.
Голова Берегівської міської територіальної громади Золтан Бабяк під час виступу наголосив, що, спільно вшановуючи пам’ять Петефі, ми зміцнюємо один одного, і ми можемо робити це і через слово Боже. Він підкреслив, що під час нинішньої жахливої війни потрібна витримка і співпраця, у чому велику роль відіграють історичні церкви, благодійні та громадські організації, тільки так можна пережити ці важкі часи.
До присутніх звернувся і староста села Бадалово Імре Салай. Вшановуючи Петефі, він назвав життєвий шлях поета найкоротшою, але водночас і найбільшою історією успіху. Участь у заході взяв також голова Берегівської райради Карло Резеш.
Єпископ Закарпатської реформатської церкви Шандор Зан Фабіан попросив Божого благословення на присутніх, відтак наголосив, що ключовими факторами збереження закарпатських угорців є віра в Бога, відданість рідному краю та реалізація надії, яку реформатська церква поставила дороговказом на 2023 рік.
Після святкових промов виступив ансамбль «Ганґрафоґо» з села Оросі під керівництвом Дьонді Ґаті, котрий виконав на цитрі вірші Петефі, покладені на музику.
На завершення заходу присутні поклали вінки до пам’ятної дошки Шандора Петефі
Щороку в листопаді угорці Закарпаття згадують трагічні події 1944 року, коли всіх чоловіків віком від 18 до 50 років угорської та німецької національностей закликали зареєструватися під приводом триденної «маленької роботи». Проте замість «триденних» робіт чоловіків відправляли до концтабору в Сваляву, часто пішки та босоніж. Тисячі в’язнів у таборі померли від хвороб, голоду, жахливих умов. «Маленькі роботи», окрім отримання робочої сили, можна вважати етнічною чисткою.
У Бадалово скорботний захід відбувся 21 листопада в меморіальному парку. Майже кожна родина в селі втратила предка у сталінських таборах. Звідси забрали 150 чоловіків, із них 88 не повернулися додому. Вшанування пам’яті розпочалося богослужінням, яке провів пастор реформатської церкви Жолт Шапі. Після цього учасники заходу поклали вінки до меморіального знаку. Серед них консул Генерального консульства Угорщини у м. Берегові Барна Фюлеп, голова місцевого осередку ТУКЗ-КМКС Лайош Якаб, староста села Імре Салай.
Після виконання національної молитви Лайош Якаб у своїй промові зазначив, що трагічні події 77-річної давнини, в результаті яких загинуло 30 тисяч угорців, стали чи не найбільшою трагедією угорців Закарпаття. Він також наголосив, що гріхи минулого не були виправлені нащадками, оскільки жертви не були реабілітовані ані в історії Радянського Союзу, ані за часів незалежної України.
Барна Фюлеп розповів, що вперше зрозумів та відчув гіркоту і тяжкість подій минулого саме на Закарпатті. «Якщо ми зараз подивимося один на одного, то можемо певно, зрозуміти, що в Бадалово повернувся лише кожен другий депортований, майже кожна родина має родича серед жертв», – підкреслив дипломат, наголосивши на важливості збереження пам’яті про ті події та участі молоді у меморіальному заході.
Імре Салай у своїй промові наголосив на болі та смутку, що мають у серцях уже майже три покоління родичів загиблих. «Коли ми дивимося на цей меморіальний парк, завжди відчуваємо певну недоконаність, адже ми досі маємо боротися за те, щоб залишатися угорцями тут, на Закарпатті», – додав він.
Після промов із тематичними віршами та піснями виступили учні місцевої гімназії.
На завершення заходу учасники виконали угорську національну пісню «Szózat».
