6 жовтня в усьому Закарпатті відбулися пам’ятні заходи, в рамках яких місцеві угорці вклонилися пам’яті героїв, страчених після придушення Угорської революції та визвольної боротьби 1848-49 років. Берегівський міський осередок Товариства угорської культури Закарпаття в День пам’яті мученікв Арада організував ушанування на подвір’ї Культурного центру, колишнього родинного маєтку барона Жиґмонда Перені на околиці міста.
Після виконання національної молитви угорців, з промовою виступив голова Берегівського осередку ТУКЗ-КМКС Іштван Молнар. «Минуло 176 років з того часу, як 6 жовтня 1849 року в Араді було страчено тринадцять офіцерів угорської армії. Вони віддали своє життя за батьківщину та свободу, але їхні вчинки й донині служать нам прикладом, показуючи взірець мужності, витримки та вірності. Коли ми згадуємо мучеників Арада, згадуємо не лише сумний історичний факт, адже їхнє послання показує нам шлях, як пройти через нинішній складний період, адже угорці Закарпаття сьогодні також перебувають у нелегкій ситуації. Ми живемо в тіні війни, багато хто був змушений покинути батьківщину заради безпеки та засобів до існування. Але багато хто залишився вдома. Вони вірять, що наша культура, наша нація, наш дім можуть бути збережені тут, на Закарпатті, потрібна лише витримка та воля. Угорська історія сповнена особистостей, які відкладали власні інтереси, щоб служити громаді. Колишній власник цього маєтку, барон Жиґмонд Перені, був одним із них. Він також служив своїй батьківщині, також пожертвував своїм життям за свободу». «Коли ми покладаємо вінки пам’яті, ми не лише схиляємо голови перед нашими героями, але й зміцнюємо в собі віру, що які б труднощі не виникали, ми ніколи не повинні здаватися. Адже угорська громада на Закарпатті все ще сильна, ми все ще тут і все ще боремося за збереження. Цінність свободи та вірності не буде втрачена, якщо буде хтось, хто передасть її далі. Нехай послання, що жертва, принесена за свободу, честь і громаду, ніколи не буває марною, завжди слугує нам дороговказом», – наголосив він.
Оскільки тим часом почав накрапати дощ, захід продовжили в актовому залі Культурного центру, де до присутніх першим звернувся консул Угорщини в Берегові Дьордь Балог. «Ми вшановуємо пам’ять тринадцятьох генералів. Чоловіків, котрих доля покликала захищати те, що Творець дав їм як покликання захищати, і нести жертву, надану Творцем. […] Не забуваймо Жиґмонда Перені пам’ять якого нині зберігає це місце, головного нотаріуса Березької жупи, члена парламенту та ішпана Угочанського комітату, який став мучеником як політик у Війні за незалежність 1848–1849 років разом із прем’єр-міністром Лайошем Баттяні. Через його особу розправа символічно вдарила по верхній палаті законодавчого органу, яка була заснована на нових підвалинах, адже 29 травня 1849 року, як голова верхньої палати, він також підписав Декларацію незалежності Лайоша Кошута. Проявивши серйозну організаторську роботу, він зробив усе для того, щоб законодавча влада діяла в правових рамках, і саме йому належать неоціненні заслуги у збереженні легітимності 1848–1849 років, оскільки найважливіші рішення ухвалювали обидві палати Народних представників. Тому після придушення Війни за незалежність австрійська влада заарештувала його, засудила до смертної кари через повішення та стратила 24 жовтня 1849 року. Тут, на Закарпатті, його пам’ять особливо незабутня, – наголосив дипломат. – Мученики Арада та інші відомі й невідомі жертви, страчені, ув’язнені та депортовані в рамках репресій у стилі Гайнау, стали мучениками Угорської війни за незалежність у момент своєї смерті; для нашої нації вони є героями, справжніми та хоробрими людьми, батьками та люблячими чоловіками, перед якими ми схиляємо голови з трепетним і вдячним серцем».
«6 жовтня ми згадуємо не трагедію, а безмежну наполегливість та людську гідність. Згадаймо тринадцятьох мучеників Арада. Своєю рішучістю вони проклали шлях до миру. Це непохитне почуття мети — те, що пов’язує нас з ними сьогодні, – підкреслив під час виступу голова Берегівської міської територіальної громади Золтан Бабяк. – «Рішучість мучеників свідчить про те, що ми повинні використовувати можливості в кожній ситуації та будувати нашу громаду всіма засобами. Мешканці Берегова – це українці та угорці, які разом переживають щоденні виклики, що робить нас унікальною силою. Наше завдання зараз – йти шляхом до миру та розвитку. […] Наша витримка – це спадщина тринадцяти мучеників».
Атмосферу заходу підкреслив виступ учнів Закарпатського угорського ліцею та Берегівського ліцею ім. Габора Бетлена. Прозвучали тематичні вірші, а також історичний екскурс про події, що відбулися після придушення Угорської революції та війни за незалежність, згадали імена тринадцяти мучеників Арада та прем’єр-міністра Лайоша Баттяні, якого також стратили 6 жовтня, а також інформація про барона Жиґмонда Перені, який народився тут, на околиці Берегова, 18 листопада 1783 року. Талановитого та сміливого молодого дворянина було обрано головним нотаріусом Березької жупи, потім віце-губернатором, а в 1808 році – депутатмом парламенту. У парламенті 1825–1827 років Жиґмонда Перені був серед вільнодумної опозиції. У 1835 році він став ішпаном Угочанської жупи, а невдовзі – суддею Ради семи осіб. У 1847 році він був присутній на засіданнях, що готували публікацію Декларації опозиції. У травні 1848 року відповідальний угорський уряд призначив його другим спікером Верхньої палати, а потім він став членом Комітету національної оборони. Барон Жиґмонд Перені також підписав декларацію про зречення, проголошену в Дебрецені 14 квітня 1849 року. Він підтримував угорський уряд, слідуючи за ним з Дебрецена до Сегеда та Арада. Лайош Кошут призначив його головою Ради з семи осіб. Після капітуляції його заарештували, він постав перед військовим трибуналом, котрий засудив до смертної кари через повішення. Вирок було виконано 24 жовтня 1849 року в Араді. Пам’ять про барона досі зберігається у Виноградові, палаці ролини Перені у Виноградові, а мешканці Берегова щороку згадують мучеників Угорської війни за незалежність тут, перед меморіальною дошкою на будинку- місці його народження. «Наша угорська нація — особливий народ. Бурі історії розірвали на шматки нашу батьківщину в Карпатському басейні та рознесли тисячі співвітчизників по всіх куточках світу, на далекі континенти. Саме тому наша рідна мова, культура та історія є для нас особливо важливою об’єднуючою силою», – зазначалося у виступі.
На завершення священник греко-католицької церкви Іштван Мароші попросив Божого благословення на присутніх. Затим представники угорських установ та організацій Берегова поклали вінки пам’яті до пам’ятної дошки Жиґмонда Перені, розташованої на стіні будівлі під супровід жіночого хору місцевої реформатської громади.
Після придушення революції 1848-1849 років і боротьби за незалежність послідувала така жорстока розправа, яку угорський народ знову пережив лише після придушення революції 1956 року. Габсбурги безжалісно помстилися за боротьбу за незалежність Угорщини, яка ледь не покінчила з їхнім пануванням в Угорщині і вони змогли перемогти її лише завдяки втручанню царської Росії. Символом цієї терористичної кампанії стала страта колишнього прем’єр-міністра Лайоша Баттяні та тринадцяти офіцерів національної визвольної боротьби 6 жовтня.
Пам’ять жертв мучеників революції та визвольної боротьби у Виноградові вшанували у Середній школі ім. Жиґмонда Перені. Після виконання державного гімну та національної молитви угорського народу присутніх привітав голова Виноградівського районного осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС).
– Цього осіннього недільного дня ми згадуємо сумний, але славетний день історії угорського народу, який стався 175 років тому. Сумний, адже після того, як боротьба за незалежність закінчилася складанням зброї, почалися безжальні репресії, виконавцем яких був фельдмаршал Гайнау, який 6 жовтня 1849 року стратив тринадцять високопоставлених воєначальників в Араді, а також експрем’єр-міністра Лайош Баттяні в Пешті. Загалом було страчено 123 учасники революції та визвольної боротьби, у тому числі, 24 жовтня – ішпан Угочанської жупи, член Комітету національної оборони барон Жиґмонд Перені, який був одним із тих, хто підписав Декларацію про незалежність. Водночас, як і більшість учасників визвольної боротьби, він не був революціонером. «Він би ніколи не долучився до революції, якби мав вибір, але, коли його вже втягнули в неї, то був готовий радше померти, ніж стати невірним справі батьківщини», – йдеться у біографії, написаній про нього сто років тому… Але це також і славетний день, бо люди високого рангу, шляхетної крові, горді люди загинули за націю, за угорців. Вони могли втекти від розправи, але залишилися і прийняли мученицьку смерть. Ми схиляємо голови перед їхньою мужністю та героїзмом…
Озирнувшись у минуле, виступаючий повернувся до нашого сьогодення.
– У країні, в якій ми живемо, вже майже три роки триває війна. Ми живемо у складні часи в усіх відношеннях. Позаду важкий період, експерти та політики прогнозують ще більш складні місяці. У війні брали участь і закарпатські угорці, понад 400 військових угорського походження воюють на передовій або дислокуються поблизу. Багато закарпатців утекло від війни чи виїхало за кордон у надії на краще життя. Нині нам не потрібні мученики, для нас, закарпатських угорців, важливе збереження громади. Збереження – це те, на чому ми повинні зосередитися. Ми всі чекаємо на закінчення війни, на мир. Відтак ми будемо працювати над створенням кращого, безпечнішого, придатнішого для життя світу, де ми можемо розвиватися, а наші діти та онуки почуватися в безпеці. Велику допомогу ми отримуємо від уряду Угорщини, за що вдячні. Ми хочемо жити добре тут, в рідному краї, в процвітаючій Україні, яка стане членом Європейського союзу, хочемо бути повноправними громадянами, мати можливість вільно користуватися рідною мовою, зберігати культуру, традиції, навчатися угорською. Тому ми повинні об’єднуватися, допомагати один одному, а не протистояти, залишатися угорцями попри всі труднощі. Думаю, цього чекали б від нас і мученики визвольної боротьби 1848‒1849 років, і, якщо все вдасться, вони гордо дивитимуться на нас. Бажаю всім сил і витримки для виконання поставлених завдань і просимо на це Божої допомоги, – підсумував Золтан Кудрон.
Відтак присутніх привітала консул Угорщини в Берегові Андрея Фюлеп.
– Ми зібралися сьогодні, щоб згадати мучеників нації, 12 генералів і одного полковника угорської армії, які загинули в Араді, а також Лайоша Баттяні, першого прем’єр-міністра Угорщини, який став жертвою помсти Габсбургів у Пешті і який замість бажаної свободи 6 жовтня 1849 року отримав смерть. Всім нам відомо, що в історії Угорщини було чимало революцій та героїв, пам’ять про яких донині жива. Сьогодні ми згадуємо трагічну осінь 175 років тому і схиляємо голови перед пам’яттю 13 арадських мучеників, коли боротьба за свободу Угорщини була потоплена в крові, а герої були страчені в Араді. Водночас цей день не має нас пригнічувати, навпаки – підбадьорювати та стимулювати. Тому що свобода ніколи не давалася просто так і не дається легко навіть зараз. Зрештою, сьогоднішні події теж доводять, що свобода крихка. Будьмо гідними наших героїв! Черпаймо сили з їхніх вчинків заради своїх ближніх, заради проголошених ідеалів, заради країни. Для мене найважливіші послання мучеників – це єдність і віра в себе. Ми не повинні боятися боротьби, маємо рішуче відстоювати свої права, наші цінності, національну ідентичність. Боже нам допомагай! – зазначила дипломат.
Після промов зі зворушливою тематичною програмою про мучеників угорської революції та визвольної боротьби виступили учні Виноградівської середньої школи ім. Жиґмонда Перені. Відтак присутні поклали вінки до пам’ятника діяча у дворі навчального закладу.
6 жовтня в Тячеві у вузькому колі вшанували пам’ять арадських мучеників.
На урочистому вшануванні пам’яті мучеників біля пам’ятника Лайошу Кошуту берегівський віце-консул Мігай Андраш Беке зазначив: «Окрім 13 арадських мучеників, того ж дня був страчений і відповідальний прем’єр-міністр Лайош Баттяні». За словами консула, австрійці ніколи не пробачили угорців за те, що їхня армія склала зброю не перед австрійською армією, а перед росіянами. «Австрійці навмисно зробили 6 жовтня днем жалоби для угорської нації. Незважаючи на передбачення Гердера, ми вже тисячу років знаходимося на карті Європи як одна з найстаріших держав», – наголосив Мігай Андраш.
«6 жовтня ми вшановуємо пам’ять солдатів, для яких вірність і свободолюбство були першочерговими, незалежно від їхньої національності, і які за все це прийняли смерть», – наголосив Йожеф Шорі, голова верхньотисянського осередку ГО «ТУКЗ – КМКС». Для Тячівської громади наші національні свята й ушанування пам’яті також означають зміцнення угорської ідентичності та сили згуртованості нашої громади. Щороку місцеві жителі кладуть вінки до пам’ятника Лайошу Кошуту, додав він.
Голова тячівського осередку ГО «ТУКЗ – КМКС» Шандор Кекеші щодо вшанування пам’яті сказав таке: «Ми знаємо, що мученики пожертвували власним життям заради нації. У наших серцях цей день жалоби означає те, що ми є одним цілим і в будь-якому разі повинні залишатися одним цілим».
На вшануванні були присутні представники угорських організацій та установ місцевої громади, а також Консульства Угорщини в м. Берегові.
6 жовтня – День пам’яті мучеників Арада, річниця страти 13 угорських повстанців у 1849 році після поразки Угорської революції. Меморіальний захід з цієї нагоди відбувся в ліцеї ім. святого Іштвана м. Мукачева.
Учні навчального закладу виступили із програмою, підготовленою вчителькою Адріен Поніц, під час якої представили характер 12 генералів та військового полковника, котрі до останніх хвилин свого життя відстоювали справу свободи угорської нації.
У меморіальному заході взяли участь консул Генерального консульства Угорщини в м. Ужгороді Ласло Куті, заступник голови ТУКЗ-КМКС Гейза Гулачі, голова мукачівського осередку ТУКЗ-КМКС Ержебет Корольова та настоятель парафії м. Мукачева Іштван Погань.
«Виступ дітей доводить, що вони люблять свою націю. 6 жовтня – день жалоби, його відзначають угорці, у якому б куточку світу вони не жили. Адже в 1849 році 13 командирів присудили до страти. Така ж доля спіткала й графа Лайоша Баттяні, голову уряду Угорщини під час повстання. Як зазначалося на заході, багато хто з нас не може згадати без помилок імена всіх 13 мучеників, але благословенною є їхня пам’ять. Важливо, аби діти розуміли, що герої були, є і мають бути в майбутньому», – наголосила директорка ліцею Ольга Кріштофорі після виступу учнів.
