З нагоди 350-річчя від дня народження князя Ференца Ракоці II відділ іноземної літератури Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Ф. Потушняка підготував насичену культурну програму. Захід став гідним вшануванням спадщини князя та дозволив гостям по-новому поглянути на його життя та епоху.
Численних присутніх привітала завідувачка відділу Єва Слуцька:
«Нам дуже приємно разом відзначати 350-річчя Ференца Ракоці II. Його постать має виняткове значення не лише для історії Угорщини, а й для минулого нашого краю», – наголосила вона.
Очільниця відділу також додала, що спочатку доповідачем мав виступити Ласло Зубанич. Через його термінове відрядження до Києва презентацію взяла на себе Валерія Русин – завідувачка відділу історії та краєзнавства Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького.
До організації події долучився й Ужгородський угорський читацький клуб, який, окрім традиційних засідань, має на меті влаштовувати різноманітні заходи для угорської громади міста.
«Коли ми дізналися про вшанування у замку 350-річчя Ференца Ракоці II, то вирішили, що варто провести таку зустріч ще й угорською мовою. Так і народилася ця ідея. Ми допомагали переважно з інформаційною підтримкою: створювали запрошення для друзів і знайомих, просували захід у соцмережах та намагалися наповнити програму інтерактивними деталями, щоб це не була просто суха лекція», – розповіла керівниця та ідейна натхненниця клубу Рената Балог.
Валерія Русин провела глибоку й змістовну лекцію про життя Ференца Ракоці II, його родину, оточення, політичну та культурну спадщину, а також про значення визвольної боротьби. Вона продемонструвала генеалогічне дерево князя, наголосивши на його знатному походженні та тісному зв’язку його долі із Закарпаттям.
Слухачі дізналися чимало цікавих фактів про історичну роль Ужгорода, Мукачева та Чинадієва. Ці міста були ключовими центрами та надійним тилом як для самого Ракоці, так і для повстанського руху. Лекторка також підкреслила значний вплив Міклоша Берчені на молодого князя та зауважила, що тогочасне населення краю, незалежно від національності, активно підтримувало рух куруців.
Особливу атмосферу вечора створив кларнетист Шандор Шрайнер. Він виконав тогочасні куруцькі мелодії на тараґоті та як уродженець Солотвина поділився історією духових інструментів.
Зокрема, музикант розповів, що до появи Ілони Зріні в Мукачівському замку існували лише військові духові оркестри.
«Вона першою створила цивільний духовий колектив. Для цього княгиня оселила в Солотвині німецькомовних фахівців, які зналися на видобутку солі та вміли грати на духових інструментах. Тож історія духової музики в Солотвині налічує вже майже 300 років. Я гордо продовжую цю традицію як один із місцевих виконавців», – зазначив музикант.
Шандор Шрайнер також познайомив гостей із тараґотом. За часів Ракоці цей інструмент нагадував велику флейту. Завдяки різкому й гострому звуку, який було чути на великій відстані, його використовували для передачі сигналів від замку до замку, а вечорами – для розваг. Музикант згадав про турецьке коріння інструмента та додав, що своєї сучасної форми й м’якшого звучання тараґот набув наприкінці XIX століття завдяки модернізації.
На завершення заходу присутніх пригостили тематичним сирним пирогом (Rákóczi-túrós), який власноруч спекла Єва Слуцька. Організатори зауважили, що цей десерт насправді не має стосунку до самого князя. Тістечко, яке здобуло всесвітнє визнання на Міжнародній виставці в Брюсселі 1958 року, створив відомий шеф-кухар і кондитер Янош Ракоці, який жив і працював у першій половині XX століття.
Важливість проведення таких подій в обласному центрі підкреслив голова Ужгородського міського осередку Товариства угорської культури Закарпаття (ТУКЗ-КМКС) Йосип Резеш: «Угорцям міста потрібне місце та привід, щоб зібратися разом і поспілкуватися, особливо коли це супроводжується гарною музикою та історичною презентацією. Такі культурні заходи слід всіляко підтримувати», – наголосив він, подякувавши бібліотеці та читацькому клубу за організацію.
Йосип Резеш також запевнив, що організатори можуть і надалі розраховувати на міський осередок ТУКЗ-КМКС, який всебічно сприятиме подібним ініціативам, та висловив надію на подальшу плідну співпрацю.
21 травня представники закарпатської угорської громади відзначили початок війни за незалежність під керівництвом Ракоці, яка розпочалася в 1703 році з підняття прапора Томашем Есе в Тарпі. Захід організували ГО Pro Cultura Subcarpathica й Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС) з метою пригадати визначальну історичну подію, що протягом століть є важливим символом угорської національної ідентичності.
Як зазначалося під час історичного екскурсу, 21 травня 1703 року Томаш Есе розгорнув прапор князя Ференца Ракоці ІІ спочатку в Тарпі, а через кілька годин у селі Вари, що ознаменувало початок національно-визвольної війни угорського народу. Хоча через воєнну ситуацію традиційні масштабні святкування цьогоріч не проводилися, громадська організація ТУКЗ-КМКС усе-таки вважала за необхідне вшанувати річницю тихим покладанням вінків до пам’ятної дошки лідера куруців Томаша Есе, установленої на стіні реформатської церкви в селі Вари.
Захід почався в ранковий час з церковної служби. Пастор місцевої реформатської громади Іштван Меньгарт звернув увагу на невизначеність сучасного світу, де багато людей втратили ідентичність і не знають, куди рухатися далі. У своїй проповіді священник закликав присутніх віднайти власне коріння та відстоювати справжні цінності, такі як віра, батьківщина, громада.
Після цього до присутніх звернувся керівник Консульства Угорщини в Берегові Іштван Дєбнар. «Як християнин князь Ференц Ракоці ІІ завжди просив Божої допомоги під час боротьби нації, про що свідчать і написи на прапорах куруців: «З Богом за батьківщину та свободу», «Бог не покидає праведної справи», – підкреслив він.
Заступник голови ТУКЗ-КМКС Йожеф Шін, згадуючи історичні події, зазначив, що угорський народ, звільнившись від турецького панування, дивився в майбутнє з надією, але невдовзі став потерпати від безжального гніту австрійської влади. Позбавлення виборчих прав та порушення старих законів торкнулися не лише кріпаків, а й знаті. Це викликало загальнонаціональний протест, який під проводом Ракоці переріс у війну за незалежність. Хоча сама боротьба зазнала невдачі, приклад Ракоці – вірність, мужність, патріотизм – живе як спадщина в колективній пам’яті угорського народу. Її вплив поширюється й на пізніші історичні події: революції 1848–1849, 1956 років і навіть на мирний період зміни режиму, коли угорський народ знову відновив свою незалежність.
Під час заходу народний ансамбль «Боржавари» виконав композиції на тему патріотизму, віри, національного збереження.
Після культурної програми присутні вийшли до пам’ятної дошки Томашу Есе, де молоді люди в народному вбранні куруців розгорнули прапор і зачитали текст Бережанського маніфесту. Відтак під музичний супровід Імре Голожаї, який виконав куруцькі пісні на тарогаті, присутні поклали до меморіальної дошки вінки пам’яті як символ поваги до героїв минулого.
19 липня громадська організація «Товариство угорської культури Закарпаття» провела невеликі зібрання задля вшанування пам’яті першої переможної битви куруців у визвольній боротьбі 1703-1711 років.
Звільнившись від османського панування, угорський народ вважав, що нарешті отримає рівні права та свободи, але Австрійська держава Габсбургів не дала їм такої можливості. У них забирали будинки, накладали великі податки, і врешті-решт народ не витримав. Постало питання: боротися чи загинути, і вони обрали боротьбу. Тоді Ференц Ракоці ІІ не побоявся стати на чолі маленького війська та почати боротьбу за свободу та вільне життя.
Традиційно святкування такої події проходить масштабно, однак у зв’язку з карантинними обмеженнями цього року урочистості провели одночасно у кількох населених пунктах краю: Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Виноградівському та Хустському районах. А сам захід провели у вузькому колі – без промов та з дотриманням соціальної дистанції.
Тож у смт Вилок, Виноградівського району члени угорської громади краю, керівники дипломатичних місій Угорщини в Закарпатті та представники ГО «ТУКЗ – КМКС» зібралися біля монументу «Турул», щоб схилити голови перед героями того часу та покласти вінки до підніжжя меморіального знаку. Серед присутніх були Йожеф Бугайла та Матяш Сіладі, керівники дипустанов Угорщини в Ужгороді та Берегові, Василь Брензович, голова ГО «ТУКЗ – КМКС», Йосип Борто, заступник голови ГО «ТУКЗ – КМКС», перший заступник голови Закарпатської обласної ради, Йожеф Шорі, голова Верхньотисянського осередку ГО «ТУКЗ – КМКС», Ідика Орос та Степан Черничко, президент та ректор Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, Ласло Зубанич, голова Демократичної спілки угорців України.
16 липня 1989 року в смт Вилок, недалеко від КПП, встановили памятний знак міфічному птаху турул, який мав провести угорський народ до місця сучасної Угорщини. За легендою, птах приніс ватажку, князю Ференцу Ракоці ІІ меч, який був загублений у битві та цим самим врятував його. Турула найчастіше зображують з рисами орла чи сокола. Хоча турул не є офіційним гербом держави, але вважається одним із національних символів угорців.
У коментарі «Карпатському об’єктиву» Василь Брензович повідомив, що святкування біля пам’ятника «Турул» є одним з найбільших заходів, які щороку проводить угорська громада краю. Проте цього року пандемія COVID-19 внесла серйозні зміни до намічених планів, тому замість великого святкування проводять тільки невеликі заходи з покладання вінків до монументів видатним постатям боротьби Ракоці.
«Визвольна війна під керівництвом князя Ференца Ракоці ІІ завжди залишиться на сторінках світової історії. Його видатна постать дала надію та сподівання до кращого життя для усього угорського народу – за це ми завжди будемо вдячні Ракоці. Разом з тим, ми маємо пишатися, що угорська нація жива навіть через 100 років після підписання Тріанонського договору – це показує віру та єдність», – додав Василь Брензович.
Йожеф Бугайла теж звернув увагу на те, що святкування у 2020-му дійсно суттєво відрізняється від попередніх років. При цьому вкрай важливо, що угорська громада Закарпаття все-таки зібралася, хоч і в невеликій чисельності, та показала, що пам’ятає своє минуле та предків, без яких вільного майбутнього могло б і не бути.
Після заходу гості поклали вінки до меморіального знаку «Турул» та навідалися до пам’ятної дошки Томашу Есе, що на стіні колишнього «Дому солі», де заспівали гімн. Видатна особистість Томаша Есе назавжди залишиться на сторінках угорської історії як людина, що першою оголосила про початок повстання, закликала народ приєднатися та боротися за своє майбутнє.
