У Хусті вже давно стало традицією вшановувати пам’ять князя Трансильванії Габора Бетлена. Через пандемію коронавірусу та воєнний стан останніми роками захід проходить у більш стриманому, тихому форматі. Під час програми, організованої громадською організацією «Про Культура Субкарпатіка», голова організації Ілдико Орос наголосила на важливості збереження цінностей і того, щоб не дозволяти згаснути вогню минулого. Адже такі події не лише сприяють збереженню національної спадщини, а й зміцнюють почуття спільної належності.
Цього року Благодійний фонд «GENIUS» організував вже в чотирнадцятий Обласний день талантів на Закарпатті. Захід одночасно став завершальним святом для учасників програми з розвитку талантів, що проходили в 15 осередках нашого краю, а також фіналом освітніх олімпіад Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства. Крім цього, тут відбулося урочисте нагородження переможців різних програм стипендій для учнів середніх шкіл і студентів. Місцем проведення ствята став Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці II. «Ви всі є переможцями, адже мали в собі силу волі розвивати й розкривати свої здібності» – зазначила у своєму привітанні президент інституту та голова Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства Ілдико Орос.
2024 рік вселяв певні надії, водночас закарпатським угорцям довелося боротися за збереження своїх освітніх та мовних прав, – повідомила голова Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства, депутатка обласної ради від ПУУ «КМКС», президентка Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Ілдико Орос. В інтерв’ю вона зокрема розповіла про позитивні та негативні події минулого року та про те, що, попри всі труднощі у тіні війни, угорськомовні навчальні заклади працювали, а кількість студентів у закарпатських угорськомовних вищих навчальних закладах не зменшилась, що дає підстави для надії.
– Минулий рік теж не був безхмарним, і хоч були позитивні зрушення, але Закарпатському угорськомовному педагогічному товариству та фракції «КМКС» в обласній раді довелося провести чимало битв за збереження освітніх і мовних прав закарпатських угорців.
– 2024 рік пройшов у тіні війни на Закарпатті; хоч нас і не бомбили, але війна визначила життя кожного. Школи, як і раніше, повинні були діяти згідно з діючими інструкціями держави. Позитивні кроки щодо відновлення освітніх прав закарпатської угорської громади справді були здійснені. Прийнятий у грудні 2023 року закон про освіту частково відновив права меншин на освіту. Зокрема, починаючи з 9-го класу, відмінили пропорційні відсотки, водночас закріпили, які предмети мають викладатися українською мовою. Відповідно, окрім української мови та літератури, українською має викладатися також історія України та захист Вітчизни. Також залишили лазівку в законі, завдяки якій керівники навчальних закладів усе ж можуть розширювати коло цих предметів. Це крок назад, оскільки ми просили, щоби розширювати не було можливості. З початком війни було припинено переклад тестів ЗНО/НМТ на мову навчання. У 2023 році діти мали складати іспити в електронному вигляді українською мовою, це було вимогою для подальшого навчання. Це не забезпечило рівних можливостей для меншин, оскільки є різниця, чи студент складає іспит рідною мовою з предмета, який вивчає рідною мовою, чи українською. У 2024 році ми повернулися до попередньої практики перекладу загальноосвітніх предметів на мову навчання, але в прикінцевих положеннях закону про освіту залишили положення, що це буде доступним для учнів лише до 2030 року, після якого екзаменаційні завдання більше не перекладатимуться.
– Які труднощі, гострі питання характеризували 2024 рік в освітній сфері?
– На жаль, те, чого ми хотіли досягти в частині внесення змін до Закону про освіту, не було повністю реалізовано на практиці, тому в 2024 році ми повинні були на постійній основі висловлювати свою думку і виступати за те, щоб майбутнє покоління мало право навчатися рідною мовою. Ще одним гострим питанням, яке визначило 2024 рік, було те, що територіальні громади мали визначитися, де залишити навчальні заклади середньої базової освіти – ліцеї. Точніше, у початковій редакції закону йшлося про те, що за наявності 100 учнів навчальний рік може розпочатися за наявності не менше 4 паралельних класів, у яких є можливість забезпечити не менше 3-х спеціалізацій з предметами, що викладаються на поглибленому рівні. Потім, врахувавши загальнонаціональні протести, було визначено, що достатньо відкрити два класи. Наприкінці 2024 року це питання постало знову, оскільки за депутатської ініціативи було внесено нову пропозицію про внесення змін до закону, які відновлюють початкове правотлумачення; якщо це пройде через комітети і за це проголосує парламент, то можна буде знову відкривати загальноосвітні школи за наявності ста учнів. Територіальні громади мали подати свої пропозиції щодо ліцеїв із двома паралельними класами, підтверджені номерами народження та кількістю дітей, які навчаються. Виходячи з цього, в області може залишитися 95 навчальних закладів середньої базової освіти, з них залишиться дуже мало угорськомовних, оскільки необхідно забезпечити два паралельні класи з визначеною кількістю учнів. Так, наприклад, у Великій Доброні та Берегові – залишаться, але в Солотвині, Вишкові чи навіть Тячеві їх уже не буде.
– Незважаючи на труднощі, Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство і в минулому році проводило надзвичайно активну роботу.
– Незважаючи на воєнну обстановку, ми, вчителі, які поклялися робити все на благо дітей, зуміли і цього року надати їм можливість розвиватися. Так, зокрема, всі навчальні заклади працювали в очному, а не онлайн-форматі. Завдяки підтримці угорського уряду та та різних фондів, Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство та Благодійний фонд «ҐЕНІУС» реалізували всі заплановані програми та заходи, зокрема, табори, ініціативи з підтримки обдарованих дітей, предметні олімпіади. Хочу відзначити і те, що у 2024 році кожна угорськомовна школа до вересня отримала підручники з угорської мови та літератури, математики, абетки з Угорщини, водночас вони повинні бути авторизовані в Україні. Все це сприяє розвитку учнів. Крім того, цього року багато учнів записалося в Закарпатський угорський ліцей. Це навчальний заклад, який дає можливість певної альтернативи невеликим територіальним громадам, де припиняється функціонування державного ліцею. Наразі відкриття такого планується у Вишкові. Значний крок вперед, що Центр професійного навчання ім. Еде Егана забезпечує кваліфікації за українською системою, а ті студенти, які прагнуть продовжити своє професійне навчання, можуть зробити це в партнерських закладах в Угорщині. Серед позитивів і те, що кількість студентів у Закарпатському угорському інституті не зменшилася і у виші розвивається доволі здорове внутрішнє студентське середовище, а це дає підстави сподіватися, що угорська громада на Закарпатті буде і в майбутньому.
– 2024 рік не залишився без боротьби і щодо обласних розпоряджень у сфері освіти. Чи вдалося фракції «КМКС» відстояти інтереси меншини в обласній раді?
– У 2024 році область мала взяти на себе утримання закладів профтехосвіти, адже кілька років тому Київ вирішив передати для цього фінанси центрального бюджету областям, але зрештою підтримки не надав. Областям довелося заново засновувати училища і технікуми. Комісія з питань освіти Закарпатської облради схвалила як умову для включення до статуту, щоб мова навчання відповідних закладів відповідала закону. Незважаючи на це, натомість зрештою було включено, що мовою навчання є виключно українська. Я висловилася проти цього, але, на жаль, більшість обласної ради проголосувала проти. А це означає, що у 7 навчальних закладах Закарпаття, які мали угорські або частково угорські групи, зараз уже їх не матимуть. Такими були Мукачівський педагогічний фаховий коледж, Берегівський медичний фаховий коледж, Яношівський ліцей (котрий закрили), Ужгородський коледж культури і мистецтв. На жаль, наразі у цих навчальних закладах можна викладати лише українською мовою. Центр професійного навчання ім. Еде Егана став частково відповіддю на це. Водночас у грудні були прийняті зміни до Закону про освіту, які вимагають звернути увагу на декілька аспектів. Наприклад, при розробці програми навчання в ліцеї, яка набуде чинності з 2027 року, – першу пропозицію довелося повернути до комітету, й обласній раді представили доопрацьовану версію. У грудні відбувся Форум угорської національної меншини, на якому я, а також ректор Іштван Черничко окреслили питання безперервних обмежень прав на освіту з 2017 року, представили, які права мали закарпатські угорці з 1991 до 2017 року, і як вони були обмежені з 2017 року.
– Яка співпраця між обласною радою та фракцією «КМКС»?
– Позиція обласної ради щодо рішень різна. Щодо професійних навчальних закладів, наприклад, рада не проголосувала за поправки, запропоновані нами, водночас у багатьох питаннях нас підтримали. Щодо створення сховищ ми звернулися до Верховної Ради за моєю ініціативою створити фонд допомоги навчальним закладам для облаштування сховищ, які відповідають нормам і стандартам. Це питання обласна рада не схвалила і не створила відповідний фонд, а Верховна Рада створила. До нього могли звернутися ті, хто не мав ресурсів для облаштування сховищ. Ми також просили зняти з порядку денного список, де згідно з чинним законодавством можна відкрити ліцей з 60 дітьми та двома паралельними класами. Адже багато дітей немає вдома, і це негативно позначиться також і на гірських районах Закарпаття. Таким чином ліцеї будуть лише в 95 населених пунктах, що дуже негативно впливає на меншини. На жаль, це прохання було відхилено, але комісія з питань освіти обласної ради, яку я очолюю, звернулася до Верховної Ради із закликом внести зміни до закону про освіту, щоб ліцей можна було відкрити навіть у наявності одного класу, оскільки, з огляду на регіональну специфіку Закарпаття, це допоможе зберегти в краї і культурну спадщину, і рівень освіти. Облрада підтримала це і ми направили звернення до Верховної Ради.
На круглому столі «Кращої кар’єри нашим студентам!» обговорювалися питання профорієнтації талановитої молоді та свідомого вибору навчальних закладів. На заході, який відбувся в рамках вільного університету в місті Беїле-Тушнад, Трансильванія, виступила, зокрема, президентка Закарпатського угорського інституту, голова Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства Ілдико Орос.
Вона зазначила, що термін «профорієнтація» звучить дуже гарно в теорії, але практика вказує на інше. «Слід відзначити, який шлях може обрати молодь, чи має вона можливість розвиватися, удосконалюватись», – зауважила вона. На її думку, треба оцінювати наявні варіанти кар’єрного зростання, орієнтувати молодих людей у цьому напрямі. «Але, можливо, усе це не має сенсу, тому що досі існує той «стадний дух», підпорядковуючись якому, випускник школи просто піде продовжувати навчання туди, куди йдуть його друзі», – підкреслила Ілдико Орос.
«У нас немає фахівця з профорієнтації, але ми самі намагаємося дати обдарованій молоді змогу спробувати себе», – зазначила очільниця вишу. За її словами, Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство створює професійні можливості для молоді, і це своєрідна непряма профорієнтація. «У плані профорієнтації нам ще є куди вдосконалюватися, але в нинішній воєнній ситуації наша першочергова мета – зберегти навчальні заклади», – резюмувала Ілдико Орос.
Президентка Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, голова Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства Ілдико Орос отримала відзнаку «За людську гідність» за активну громадську діяльність та збереження угорської громади. Церемонія вручення відбулася 16 листопада в Будапешті.
Присутніх на заході привітав голова Угорської ради людської гідності Золтан Ломніці. Зокрема він зазначив, що з-поміж усіх закордонних угорських громад закарпатська зазнавала й зазнає найбільших випробувань. «Саме тому слід відзначити роль Ілдико Орос у боротьбі, яку вона вела протягом останніх десятиліть», – наголосив Золтан Ломніці.
Збереження закарпатської угорської громади – справжнє диво, і дуже важливо, що Ілдико Орос ще на ранньому етапі долучилася до роботи, яка може забезпечити збереження на віки.
«Я не перша, хто отримав цю відзнаку 2023 року. Якби це залежало від мене, я вручила б таку нагороду кожному представнику закарпатської угорської громади, який протягом останніх десяти років гідно тримався, незважаючи на всі труднощі, які випали на долю закарпатської угорської громади. Зокрема тоді, коли на вулицях Ужгорода та Берегова марширували молоді люди в одностроях з прикритими обличчями, скандуючи: «Угорців на ножі!» та «Пам’ятай, чужинець: тут господар українець!» – зазначила під час виступу Ілдико Орос. А відтак додала, що присвячує цю нагороду і тим, хто не володів державною мовою на належному рівні, і тим, хто отримував повідомлення із закликом пакувати речі й виїжджати із Закарпаття, і тим, хто через мовні труднощі не зміг скласти випускні іспити на такому рівні, аби продовжувати подальше навчання на батьківщині.
Попри все це, після початку повномасштабної війни ці люди приймали переселенців з інших областей України, за власний рахунок забезпечували продуктами та іншими необхідними речами українські родини, які продовжували свій шлях у напрямку Угорщини, а також були перекладачами, якщо виникала така потреба. «Вони гідно трималися й тоді, коли родина, яку вони прихистили у власному домі, попередила, що для них неприйнятно, коли в їхній присутності говорять угорською. Були й такі випадки, коли звучала критика, мовляв, за 30 років можна було б вивчити українську краще», – зазначила Ілдико Орос.
Незважаючи на це, ці люди не вийшли на вулиці протестувати, кидати гранати або підривати адміністративні будівлі, а сподіваються, що рано чи пізно настане час, коли в країні, яка хоче стати частиною ЄС, усі громадяни справді матимуть рівні права.
Ці люди і зараз залишаються вдома, виконують свою роботу. «Цю відзнаку я беру і від їхнього імені й присвячую їм», – наголосила, завершуючи свій виступ, Ілдико Орос.
Наприкінці заходу Лайош Каті Горват, член Європейської академії наук і мистецтв, виконав уривок зі свого твору «Молитва за мир».
Відзнаку «За людську гідність», засновану Угорською радою людської гідності, уже отримали Каталін Каріко, Імре Козма, Шандор Каняді, Анна Йокаї, Чаба Бейте. Минулого року нагороду вручили також голові Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Василю Брензовичу.
На четвертому засіданні українсько-угорської міжвідомчої робочої групи з питань освіти, яке відбулося в Будапешті, фахівці з України та Угорщини ознайомилися зі становищем українців в Угорщині й обговорили питання врегулювання освітніх прав закарпатських угорців. Тепер усе це набуло особливого значення, оскільки Володимир Зеленський під час візиту до Берегова та переговорів з президенткою Каталін Новак у Києві пообіцяв, що закарпатські угорці отримають усі ті права, які надаються українській нацменшині в Угорщині. Про результати засідання робочої групи з питань освіти закарпатським ЗМІ повідомила Ілдика Орос, котра 20 вересня повернулася з Будапешта.
Українську делегацію в робочій групі очолили перший заступник міністра освіти України Євген Кудрявець і голова Комітету з питань освіти, науки та інновацій у Верховній Раді Сергій Бабак. Нашу область представляли голова постійної комісії Закарпатської облради з питань освіти, науки, духовності та національних меншин, очільниця Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства Ілдика Орос, директорка департаменту освіти Закарпатської ОВА Маріанна Марусинець і начальник обласного управління національностей та релігії Олександр Лях.
З угорської сторони були присутні держсекретарка Оршоля Почаї-Томашич, представники профільних міністерств, а також речниця української національної меншини в парламенті Угорщини Ліліана Грекса.
Щодо четвертого засідання українсько-угорської міжвідомчої робочої групи з питань освіти в Будапешті Ілдика Орос зазначила, що головним завданням було перевірити виконання домовленостей, узгоджених на попередній зустрічі. За її словами, один пункт із них реалізований, але залишаються відкритими питання про те, що складати ЗНО з угорської мови та літератури не можна, тестові завдання для отримання атестата про середню освіту, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів, і надалі не перекладаються угорською мовою. Щодо Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Ілдика Орос зазначила, що виш отримав міжнародну акредитацію, але Міністерство освіти України її ще не визнало. Водночас присутні українські посадовці пообіцяли виправити це, оскільки, за їхніми словами, цьому завадили лише технічні причини. Учасники робочої групи в Будапешті ознайомилися з правовою та освітньою ситуацією національних меншин в Угорщині, а також зустрілися з представниками українців, які проживають у цій країні. Вони доповіли про освітню ситуацію українців там. За словами Ілдики Орос, «перед Україною стоїть дуже велике завдання, якщо вона хоче наздогнати Угорщину в галузі забезпечення прав національних меншин». Адже в конституції Угорщині прописано, які нацменшини є державотворчими. Юридичною основою для цього є те, які національності у визначеній чисельності проживали на території країни на момент перепису сто років тому. Те, що українців також визнають державотворчою нацменшиною, є жестом у бік українців, бо сто років тому в нинішній Угорщині в показовій кількості були записані лише русини.
Визнані національні меншини в Угорщині мають право створювати власні органи самоврядування, які можуть перерости в національні органи самоврядування, котрі представляють власний список на парламентських виборах. Навіть п’ятеро осіб можуть відправити до парламенту свого представника, наприклад, Ліліана Грекса, яка стала речницею української нацменшини, була обрана трьома сотнями голосів. Якщо список нацменшини отримає кількість голосів, еквівалентну одному мандату, вона матиме повноправного депутата в парламенті, якого зараз має німецька нацменшина в Угорщині. Водночас речник також є членом парламенту Угорщини, отримує офіс і бюджет, може керувати справами нацменшини, виступати в парламенті, лише на відміну від депутатів не має права голосу.
Українську делегацію насамперед цікавила освітня ситуація українців, які проживають в Угорщині. Її представники дізналися, що в Угорщині школи нацменшин можуть засновуватися органами місцевого самоврядування чи самоврядуваннями національних меншин, а держава зобов’язана забезпечити їхнє повне утримання. Є чотири типи таких шкіл. У повномасштабних школах нацменшини всі предмети викладаються мовою цієї нацменшини, за винятком угорської мови та літератури, а також іноземних мов. Для отримання атестата випускники цих шкіл повинні складати іспит з угорської мови та мови цієї нацменшини. Існують також двомовні школи, де половина предметів має викладатися мовою нацменшини, але частка може сягати й 80%. Третій тип – це мовна школа, де діти п’ять годин на тиждень вивчають мову нацменшини, а також народознавство та культурну антропологію цієї нацменшини. Четвертий тип – недільна школа, де діти вивчають мову своїх предків або в другій половині дня, або у вихідні у вільний час. Який із чотирьох типів національних шкіл обрати, вирішують батьки. В Угорщині є чимало прикладів усіх чотирьох типів навчальних закладів. Щодо навчального закладу ім. Лесі Українки, який запрацював у Ніредьгазі та Будапешті, українські батьки вирішили обрати мовну школу. Їхні діти п’ять годин на тиждень вивчають українську мову та народознавство. Громадська організація, пов’язана з греко-католицькою церквою, зараз працює над створенням двомовної української школи в Будапешті й уже отримала будівлю від мера ІІІ району столиці. Наразі оцінюються потреби і проводяться заняття з дітьми лише у формі післяобідньої школи. Представники українських біженців, які, рятуючись від війни, виїхали в Угорщину, повідомили, що зібрали ініціативну групу з метою створення повноцінної української національної школи, яка буде утримуватися угорською державою. Дітей там планують навчати українською мовою за українською програмою. Щодо цього голова Комітету з питань освіти, науки та інновацій у Верховній Раді Сергій Бабак сказав ініціаторам, що всі повинні дотримуватися законів держави, де проживають. В Україні теж не раділи б створенню шкіл, які працюють за програмою та законами іншої держави. Під час переговорів зазначалося, що на сьогодні 5300 українських дітей навчаються в різних закладах освіти Угорщини. Водночас, за даними представників українських організацій, нині в Угорщині є тисячі українських дітей, які не ходять до школи, а вчаться онлайн. Ілдика Орос як педагогиня вважає це безвідповідальністю з боку батьків, адже якщо дитина не інтегрується в жодну спільноту, а просто сидить удома перед комп’ютером, це негативно впливає на розвиток її особистості.
«Зустріч українсько-угорської міжвідомчої робочої групи з питань освіти в Будапешті, з нашої точки зору, була дуже корисною, оскільки висвітлила багато питань, які Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство порушувало з 2017 року. Тепер державні та законодавчі органи влади України мають працювати над тим, щоб відновити статус закарпатських національних шкіл, насамперед статус угорськомовних шкіл. Маємо на увазі, що угорська може бути внутрішнім мовним інструментом школи, що угорською можна розмовляти на батьківських зборах, педрадах чи шкільних заходах, як ми мали право робити до 2017 року. Якщо президент Володимир Зеленський справді серйозно поставився до своєї обіцянки, то, виходячи з досвіду, отриманого нашою робочою групою в Будапешті, в українських високопосадовців попереду ще багато роботи, щоб під час вступу до ЄС Угорщина залюбки підписала заявку України», – резюмувала Ілдика Орос враження від четвертого засідання українсько-угорської міжвідомчої робочої групи з питань освіти.
7 вересня пам’ять військового капітана Іштвана Добо, який прославився героїчним захистом Еґерської фортеці від турецьких військ, ушанували в його колишньому винному підвалі в Середньому. Учасники заходу, організованого громадською організацією Pro Cultura Subcarpathica, поклали вінки до встановленого у 2017 році погруддя видатного уродженця селища.
Іштван Добо народився в Середньому в 1502 році й помер там же в травні 1572-го. У селищі знаходиться винний льох, який вважається історичною пам’яткою. За переказами, героїчний захисник Еґерської фортеці побудував його за допомогою праці полонених турків. На сьогодні об’єкт використовується виноробним господарством «Леанка».
Винний льох ХVІ століття донині чудово підходить для зберігання вина завдяки цілорічній температурі повітря 12°С та унікальному мікроклімату, який виник тут завдяки чистому повітрю, що просочується крізь пори стін з вулканічної породи.
Громадська організація Pro Cultura Subcarpathica з 2014-го вшановує пам’ять Іштвана Добо. Зазвичай кожного року проводила культурно-розважальний захід під назвою «Добо фест». Цьогоріч через війну святкування не організовували, а вшанували пам’ять захисника Еґерської фортеці в рамках тихого покладання вінків.
Ілдико Орос, депутатка Закарпатської обласної ради, голова ГО Pro Cultura Subcarpathica, зазначила: «Сьогодні ми зібралися, щоб через засоби масової інформації засвідчити, наскільки ми, закарпатці, вдячні Іштвану Добо. Адже він зупинив турків, і таким чином наші предки не потрапили під турецьке ярмо. Тому ми повинні згадувати про це щороку, навіть якщо немає підстав для веселощів».
В інтерв’ю журналістам Ілдико Орос також повідомила, що сьогодні в Середньому живе дуже мало угорців, які говорять рідною мовою, бо угорськомовних закладів освіти в селищі не було сто років. Водночас селище не можна залишати осторонь з точки зору угорської історії, забувати про неї.
«Тому Pro Cultura Subcarpathica «взяла шефство» над ним, адже це місце народження Іштвана Добо. Тут розташований і палац Бутлера, пов’язаний з головним героєм роману Калмана Міксата «Дивний шлюб». У селищі певний час жив також художник Тівадар Чонтварі Костка, чий батько був тут фармацевтом, а він кілька років навчався в Ужгородській гімназії. З точки зору угорської культури та історії, Середнє – славне велике село, тому ми почали підтримувати ідентичність жменьки угорців, котрі ще залишилися, ушановуючи пам’ять Іштвана Добо. Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ видав українською мовою роман Ґейзи Ґардоні «Зірки Еґера», примірники якого ми передали сюди, до місцевої школи, бо громада має знати своє минуле. Крім того, за підтримки Угорщини інститут придбав і відреставрував палац Бутлера, де була розгорнута тематична виставка. Після сотні років у селищі відкрили угорськомовний клас у початковий школі ім. Каталін Франгепан, де цьогоріч провели вже третій набір. У рамках Програми розвитку дошкільних навчальних закладів нам удалося придбати будівлю дитячого садочка в Середньому. Там функціонують дві угорськомовні групи, у яких угорську вивчають близько 40 дітей», – окреслила нинішню ситуацію Ілдико Орос.
Викладачка Берегівської школи мистецтв Віталія Роспотнюк зіграла версію «Клятви Добо», яку адаптувала для скрипки.
Насамкінець присутні поклали вінки до погруддя Іштвана Добо. Серед учасників заходу були колишній голова Середнянської селищної ради Імре Крицьки, консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Ференц Пап, ректор Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Іштван Черничко, очільниця Середнянського місцевого осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Маріанна Бабура, представники громадської організації Pro Cultura Subcarpathica. До вшанування пам’яті Іштвана Добо долучилися також працівники ЗМІ, місцеві жителі та співробітники агропромислової фірми «Леанка».
15 листопада в Угорському культурному центрі в Брюсселі вже всьоме відбувся День Закарпаття, організований депутаткою Європарламенту Андреєю Бочкор.
Відкрили захід Посол Угорщини в Бельгії та Люксембурзі Томаш Іван Ковач, директорка Угорського культурного центру Наталія Оско-Якаб та Андрея Бочкор. У своїй вітальній промові євродепутатка від «Фідес» закарпатського походження підкреслила: «Закарпаття залишається острівцем миру, однак тягар війни відчувається, тому важливо, щоб якомога швидше настав мир. Закарпатські угорці знову переживають нелегкі часи, але є непохитними».
«Для нас, закарпатських угорців, завжди було важливо, щоб наш голос чули, і цей день дає можливість представити повсякденне життя Закарпаття, показати, як ми допомагаємо тим, хто знайшов прихисток у нашому краї, як допомагає уряд Угорщини, угорський народ громадянам України, які потрапили в біду, взяли напрямок на територію Євросоюзу через Угорщину. Треба говорити про ці події, а також про те, що закарпатські угорці – це громада з сильним почуттям місцевої ідентичності, яка пережила багато важких періодів і поворотів долі, але все ж збереглася. Ми сподіваємося, що переживемо й цю непросту ситуацію, адже закарпатська угорська громада хоче жити і буде жити», – зазначила Андрея Бочкор щодо важливості заходу. «Закарпатські угорці – лояльні жителі України, які прагнуть зберегти свою ідентичність, культуру, рідну мову й жити в мирі на своїй батьківщині. Вони також підтримують євроінтеграцію України і сподіваються, що війна закінчиться якнайшвидше», – додала вона.
Уже традиційний День Закарпаття розпочався панельною дискусією «Війна на Сході – вплив війни в Україні на закарпатське суспільство, освіту, охорону здоров’я та культуру» та показом 10-хвилинного короткометражного документального фільму журналістів телеканалу «TV21 Унгвар» під назвою «Закарпатські будні 2022». Стрічка розповідає про життя краю в тіні війни, про те, як воно змінилося після 24 лютого. Поточна ситуація підсумовується думкою, висловленою у фільмі: «Скільки триватиме ця непроста ситуація на Закарпатті, наразі ніхто не може сказати. Нам важко, але наша жага до життя сильна, і ми постійно молимося, щоб цей жах якнайшвидше закінчився й продовжилося наше мирне, скромне життя».
Відтак президентка Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, голова Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства Ілдико Орос розповіла про ситуацію у сфері освіти, а лікар, директор Мукачівського християнського центру здоров’я Пал Оросі поінформував про зміни в галузі охорони здоров’я. Викладачка Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, співробітниця Науково-дослідного центру ім. Тиводара Легоцького Кароліна Дорчі порушила питання про еміграцію та вплив війни на молодь, а голова Товариства угорської культури Закарпаття Василь Брензович описав шлях і процеси, що призвели до російської агресії.
У другій частині заходу відбувся виступ закарпатських акторок Неллі Сюч та Вікторії Тарпаї. Перша, зокрема, через пісенну постановку оживила образ Шарі Федак, уродженки закарпатського Берегова, однієї з найвидатніших угорських актрис ХХ століття. Музичний супровід забезпечив народний ансамбль «Жажа-бенд».
«Шарі Федак народилася на Закарпатті, як і ми. Примадонна, яка з’явилася на світ у Берегові, є однією з наших великих перлин. У своєму виступі я прагнула показати те, що було важливим для неї і що також дуже важливе для мене: це – батьківщина, Бог, театр. Вона працювала, не шкодуючи зусиль, щоб усе було досконало, щоб подобалося глядачам, «моїй любій маленькій аудиторії», як вона казала», – зазначила Неллі Сюч після виступу. Вікторія Тарпаї, у свою чергу, розповіла про основну ідею постановки, любов і гордість, яку відчуває за свій рідний край.
«Багато-багато різних почуттів виникає в цей час, у нинішній ситуації все підсилюється в душі, думках, повсякденному житті людини. Закарпаття – моя батьківщина, моє коріння, сила, духовна пожива. Це на рівні генетики, на клітинному рівні. Є дуже багато людей та історій, через які ми можемо показати Закарпаття, його велич, красу, душу. Такою є і вистава про Шарі Федак».
На завершення заходу гості відчули смак закарпатського колориту, скуштувавши популярну в нашому краї страву – суп з квасолі з капустою.
Закарпаття – острівець миру, але під час війни всі сидять на пороховій бочці, тому слід бути дуже обачними, щоби бодай іскра не підірвала її, – заявила Президент Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ в інтерв’ю виданню «Magyar Nemzet. Ільдико Орос зазначила, що багато угорців виїхало із Закарпаття, але насправді більшість залишилася, а сильна громада робить усе, щоб допомогти тим, хто залишився, для розвитку та навчання молоді.
– З початку російсько-української війни, 24 лютого, угорські ЗМІ щодо Закарпаття здебільшого повідомляють про скруту. В якому стані Закарпаття та місцеві угорці насправді?
– У такому, в якому може перебувати громада під час збройного конфлікту. Багато людей з переляку покинули країну, але закарпатські угорці – це 150-тисячна громада, більша частина якої залишилася вдома. Зокрема тому, що вони прив’язані до землі, місця роботи і немає можливостей легко почати нове життя в іншому місці. Як правило, ЗМІ говорять лише про тих, хто виїжджає, і не згадують про тих, хто залишився. А вони намагаються переосмислити себе в цій ситуації, що і ми зробили в інституті.
– Як Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ адаптувався до обставин, що змінилися?
– Більшість студентів залишилася вдома, але через війну знову довелося перейти з очного на онлайн-навчання. Ми намагалися зробити так, щоб життя молоді, яка залишилася вдома, не було повністю переламане, щоб вони могли закінчити навчання. Найважливішим аспектом стало те, щоби випускники могли скласти підсумковий іспит, що зрештою вдалося. 1 липня 137 студентів отримали дипломи бакалавра, 48 – магістра. А через тиждень дипломи отримали і випускники Фахового коледжу.
Ці пів року були нелегкі, тому що викладачі, які виїхали з країни, могли працювати онлайн, а ось технічний персонал довелося доповнити.
– Як інститут відреагував на початок війни?
– Оскільки почалося онлайн-навчання, ми вже на другий день, 25 лютого, відправили додому наших студентів із гуртожитків, котрі запропонували переселенцям. Прибуло чимало людей з Києва, Харкова, Одеси. Хтось провів у нас кілька днів, а потім ішов далі, хтось залишався на тривалий час. Загалом у наших гуртожитках побувало понад сімсот людей. У перші дні надходило дуже багато гуманітарної допомоги, згодом переселенці отримували гарячі обіди в рамках Програми «Hungary Helps», але для цього нам довелося запустити роботу нашої їдальні, що стало новим викликом. Ми також надали наш спортивний зал для потребуючих.
Слід відзначити, що значною допомогою була й залишається підтримка уряду Угорщини та благодійних і громадських організацій.
Ще й досі в інституті перебуває 49 переселенців, зараз ми намагаємося їх розмістити за межами гуртожитку. Тим часом сформувалася команда перекладачів із наших студентів і педагогів із понад вісімдесяти осіб, які на волонтерських засадах допомагали перекладати на Закарпатті, на кордоні та в Угорщині.
– Якими були ці пів року?
– Перший місяць був наповнений величезним страхом, котрий потім трансформувався у певну втому та задерев’янілість. Ми звикли до сирен повітряної тривоги, загроза війни увійшла в наші будні. Поставали в ряд завдання, які необхідно було вирішувати. Наприклад, ми хотіли запустити роботу мережі дошкільних навчальних закладів, заснованих інститутом, які відвідують близько півтисячі дітей. Ми місяць чекали на документ, в якому прописано, за яких умов можна розпочинати роботу садочків. Відтак ми змогли відновити роботу дитсадків, де не було переселенців, там, відповідно до правил, ми мали облаштувати і сховища.
Для відновлення роботи дитячих садків ми також отримали допомогу від Угорщини. Зокрема і від імені переселенців хочу подякувати угорському уряду та Державному секретаріату з питань національної політики Угорщини за допомогу та підтримку.
Адже людей зі сходу, які потрапили в біду, розміщували в закладах, дитячих садках і школах, які раніше були оновлені за допомогою Угорщини. Таких закладів близько сотні, зокрема 77 дитсадків. Уряд Угорщини та благодійні організації надали допомогу і для забезпечення вимушених переселенців.
– Відсутність очного навчання через епідемію коронавірусу та російсько-українську війну ускладнювала ефективність навчання студентів на Закарпатті. Для покращення ситуації, за підтримки Державного секретаріату з питань національної політики Угорщини, ГО «Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство» організувало роботу літніх шкіл. Які результати цієї ініціативи?
– Було складно через те, що раніше через пандемію протягом двох років навчання велося онлайн, і коли ми нарешті почали повертатися до нормальної роботи, у лютому почалася війна. Через це замість очного знову розпочалося дистанційне навчання, до того ж, і навчальний рік закінчився раніше. Ми подумали, що для розвитку соціальної чутливості та навчання дітей потрібно знайти якийсь вихід із ситуації. Тоді у нас виникла ідея організувати літні школи за кошти гранту, який ми раніше отримали на інші цілі від Державного секретаріату з питань національної політики, і ми отримали на це дозвіл. Ми анонсували навчання, а завдяки допомозі Угорщини навіть змогли профінансувати харчування. Зрештою заявки на участь у програмі подали дві третини закарпатських угорських шкіл, 64 навчальні заклади.
У літніх школах у майже 150 групах навчалося понад 2700 учнів третіх, четвертих, п’ятих, шостих класів. Ми отримали дуже багато позитивних відгуків.
– Закінчуються літні канікули. За підтримки Державного секретаріату з питань національної політики протягом останніх тижнів було організовано чимало таборів та інших заходів для підтримки обдарованої молоді. Які результати цих заходів?
– Основний принцип полягав у тому, щоби для дітей, які під час воєнної ситуації залишилися вдома, створити можливості, аби війна якомога менше визначала їхнє життя. На Закарпатті хоча й не стріляють, але повітряні тривоги, здорожчання та невизначеність усім нагадують, що в країні війна. Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство, благодійний фонд «ҐЕНІУС» та Дитяча школа мистецтв та творчості угорського народу «Туліпан Танода» організували багато тематичних таборів для дітей та молоді, які зацікавили багатьох.
У таборах взяло участь 1180 дітей, зокрема 800 – у заходах БФ «ҐЕНІУС»». Не менш важливо, що за підтримки Угорщини 800 дітей, які завершили навчальний рік на відмінно, мали можливість відпочити в літніх таборах у сусідній країні. Із них 600 – учні угорськомовних шкіл, 200 – українці, які вивчають угорську мову як іноземну. Ця можливість також було значною допомогою для Закарпаття.
– Як навчальні заклади, зокрема інститут, посеред труднощів готуються до наступного навчального року?
– Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство влітку традиційно організувало курси підвищення кваліфікації вчителів, цього разу у форматі вільного університету ми обговорювали загальні питання. Захід відбувся під девізом «На крок ближче до Європи», оскільки ми сподіваємося, що після війни країна із часом стане членом ЄС, що і нам дасть більше свободи та простору для руху. Кожен день проходив під певною тематикою, зокрема в останній день психологи давали поради педагогам, як вирішувати образи та конфлікти, викликані війною у дітей.
Зараз ми готуємося до наступного навчального року, до нових викликів. Обов’язково хочемо розпочати з очного навчання, це просять і батьки. Водночас для цього необхідно, щоб у школах або поблизу них у радіусі п’ятисот метрів були сховища, які мають відповідати певним критеріям, – забезпечити ми також можемо за підтримки Угорщини.
Наразі 81 із 102 угорськомовних закладів мають затверджені сховища, але я сподіваюся, що до початку навчального року ми зможемо виконати умови і в решті закладів. Ми вивчаємо і питання браку вчителів, наразі 44 заклади потребують загалом 77 педагогів. Намагаємося допомогти і в цьому.
– Для закарпатців чи не найважливіше – безпека. Що потрібно зробити, щоб угорці почувалися якомога безпечніше на батьківщині, фізично та матеріально?
– Хвиля благодійництва вже спала, але проблеми насправді тільки настають. На щастя, на Закарпатті угорська громада доволі організована. Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС), наприклад, вивчає, скільки є потребуючих, вимушених переселенців. Велику роботу здійснює і Асоціація «Об’єднання прикордонних органів самоврядування Закарпаття», створена раніше з ініціативи ТУКЗ-КМКС. Організація розробила систему соціальних карток, які могли б отримувати місцеві жителі, й ця база даних може допомогти пропорційно розподіляти гуманітарну допомогу.
Потрібно максимально заощаджувати, щоби дожити до кінця року.
– Чи є ще прошарок населення, яке має таке фінансове становище, що може допомагати потребуючим?
– Допомога Угорщини має величезне значення, тому що ті, хто залишився вдома, здебільшого живуть зі своїх запасів. Більшість може забезпечити себе, долучається до організації та реалізації благодійних програм. Проте людям, які живуть у селах, людям похилого віку потрібна допомога.
– Що хвилює угорців, які залишилися вдома, в нинішній складній ситуації?
– Це і нам цікаво, тому проводиться соціологічне опитування, щоб дізнатися відповідь. Зрозуміло одне – угорці були та залишаються на Закарпатті. Скільки нас залишилося, стане відомо восени, коли нам доведеться відповідати на виклики.
– Поки не закінчиться війна, життя на Закарпатті навряд чи нормалізується. Як ви думаєте, коли настане мир, наскільки закарпатські угорці зможуть знову зміцніти?
– Це залежатиме і від того, скільки та хто з нас залишився вдома, яку підтримку ми отримуємо, насамперед, від Угорщини. Звичайно, наразі невідомо, в яких економічних, політичних, правових рамках ми будемо жити, чи стане Україна частиною Європейського Союзу. Якщо Україна прагне стати членом ЄС, їй доведеться багато чого реорганізувати, наприклад, у сфері освіти та меншин, що може надати більше простору для маневру угорцям, які тут живуть, та Угорщині, яка зможе нам допомагати.
Всі не поїдуть, а багато хто, ймовірно, повернеться додому.
– Що потрібно, щоб закарпатські угорці вийшли з найменшим програшем із війни?
– Перш за все, спокій, врівноваженість. Закарпаття – острівець миру, але під час війни всі сидять на пороховій бочці, тому слід бути дуже обачними, щоби бодай іскра не підірвала її. На Закарпатті будь-якою ціною треба зберегти мир. Важливо, щоби Угорщина і надалі нас підтримувала, було б добре, якби інформація про допомогу, яку ми отримуємо від Угорщини, доносилася до українського народу через місцеві ЗМІ. Це посприяло б встановленню ще більшого балансу в багатонаціональному Закарпатті.
Закарпатська Літня Педагогічна Академія імені Келчеї, яку організувало Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство з 8 до 12 серпня, завершилася врученням свідоцтв. Назва цьогорічної літньої академії – «На один крок від Європи». Заявки на участь подали близько ста педагогів. Голова педагогічного отвариства Ілдико Орос розповіла, що метою педагогічної академії було розвинути фахові компетенції педагогів та проговорити актуальні для них питання.
