Залучення поліції до мобілізації негативно впливає на її імідж та підриває довіру населення, яку формували роками. У Нацполіції наголошують, що це не їхня основна функція.
Про це в інтерв’ю заявив голова Національної поліції Іван Вигівський.
За його словами, проблема не в небажанні виконувати такі завдання, а у впливі цього процесу на оцінку поліції з боку суспільства.
“Питання навіть не в тому, хоче чи не хоче. Тут не повинно бути подвійних стандартів. Як можна нас оцінювати по довірі населення після того, як ми беремо участь у мобілізаційних заходах? Я не розумію. Ми готові цю функцію виконувати, ми її виконуємо, але ми не повинні бути самі у цьому процесі. Цю функцію історично виконували ТЦК”, – зазначив Вигівський.
Глава Нацполу підкреслив, що участь у мобілізації є додатковим навантаженням для поліції, яка має виконувати свої основні правоохоронні функції.
Участь у мобілізації підриває імідж поліції, – ВигівськийСуспільство останнім часом негативно відноситься до поліцейських, бо ми залучені до мобілізації разом з ТЦК СП, – голова Нацполу Вигівський (інфографіка РБК-Україна)
“Але це не наша основна робота і всі забувають, коли знову кажуть, що ми повинні максимально бути задіяні у мобілізації, що у нас є ще багато іншого функціоналу. Однак нашу правоохоронну функцію ніхто не забирав, це все додаткове навантаження”, – пояснив він.
Вигівський наголосив, що такі обставини суттєво шкодять іміджу поліції.
“Тому я кажу, що для нас це негативно і дуже погано впливає на імідж. З 2015 року ми формували імідж поліції, формували довіру населення, яка просто зараз нищиться”, – додав правоохоронець.
Повсякденне життя закарпатців, безсумнівно, визначається війною, яка несе також серйозне відчуття невизначеності щодо майбутнього. Воєнний конфлікт позначається не лише на житті людей, а й на функціонуванні установ, організацій, державних органів, а також на економіці та промисловості. Війна серйозно впливає і на одну з особливо чутливих сфер Закарпаття – туризм.
Попри все це, є привід для оптимізму. Співробітники Закарпатської угорської туристичної ради теж так вважають, вони намагаються впоратися з нинішніми труднощами, хоча це надзвичайно складне завдання. Зараз усі працюють над тим, щоб вистояти, вижити та зміцнитися. Як каже голова організації Андраш Мештер: «Найголовніше зараз – це мир!». Далі інтерв’ю з ним.
– У 2025 році ми вступили в третій рік війни. Як розпочався цей рік для закарпатських угорців?
– На жаль, війна кидає тінь на все. Вона впливає на всі сфери життя. Люди стають дедалі більш зневіреними.
– У якому напрямку рухається туристичне життя Закарпаття?
– Туризм – один із секторів економіки, який найбільше постраждав від війни. Під час економічної кризи перше, від чого люди відмовляються, це подорожі. Війна, природно, супроводжується економічною кризою. Мало того, що більшість людей не мають грошей на подорожі, війна робить мандрівки фізично неможливими. Тому можна сказати, що туризм практично зупинився.
– Які рішення застосовуєте в поточній ситуації?
– Насправді рішення немає. Це все незалежні від нас гальмівні фактори, на які, на жаль, ми не маємо жодного впливу.
– Які конкретні завдання вдалося виконати у 2025 році?
– Наша організація намагається вижити та зосередитися на майбутньому. Ми підготували путівник, що знайомить із Берегівською територіальною громадою. Утримуємо будинки-музеї в Мужієві, Шаланках, долучаємося до роботи Візит-центру та школи верхової їзди меморіального парку села Чома.
– Які основні стратегічні аспекти розвитку угорського туризму на Закарпатті на даний момент? Чи є певний прогрес?
– У нинішній ситуації ми не можемо розвиватися, на жаль, не можу повідомити про якийсь суттєвий прогрес.
– Які заходи, програми, тренінги вдалося реалізувати у 2025 році?
– Єдине, що ми організували з традиційних заходів – передріздвяний ярмарок у Берегові.
– Які плани у Закарпатської угорської туристичної ради на майбутнє?
– Коли нарешті настане мир, плануємо перезапустити більшість наших довоєнних заходів і програм. На жаль, до того часу я не бачу для цього можливості.
– Як місцевий староста як би ви оцінили цей рік?
– 2025 рік у сфері місцевого самоврядування також був роком виживання, забезпечення базового функціонування населених пунктів.
– Які у вас плани, сподівання в цій сфері, що хочете реалізувати?
– Як староста і як голова Закарпатської угорської туристичної ради можу сказати лише одне – все залежить від війни/миру.
– Що можемо зробити один для одного в нинішній ситуації?
– Маємо піклуватися одне про одного, допомагати одне одному набагато більше, ніж зазвичай. Прості речі, необхідні для повсякденного життя, які в мирний час не проблема, зараз створюють труднощі. Наприклад, немає фахівців для проведення ремонту чи впорядкування території. Ті, хто залишився вдома, взаємозалежні, потребують одне одного. Слава Богу, незважаючи на те, що війна триває вже чотири роки, життя не зупинилося. Наші установи функціонують, мешканці населених пунктів у безпеці.
– Які заходи, на вашу думку, необхідні, як на місцевому, так і на регіональному рівні, для збереження угорців на Закарпатті, їхнього процвітання на батьківщині та обнадійливого майбутнього?
– Найголовніше зараз – це мир! Мир найбільше впливатиме на те, чи повернуться додому з-за кордону наші співвітчизники, якою буде політична обстановка після війни, чи матимуть люди довіру до нової повоєнної політичної системи? Сподіваємося, що угорці Закарпаття й надалі матимуть місце в політичному житті Закарпаття та України, що дасть людям шанс довіряти, повертатися додому та будувати тут майбутнє.
Начальник державної податкової інспекції в Ужгороді Марія Бадида розповіла про особливості роботи служби з початку повномасштабного вторгнення Росії та про основні новації податкового законодавства у 2023 році.
Про роботу відновленого Маріупольського театру в Ужгороді, про акторів, які, практично, з під обстрілів тікали з міста, а деяким навіть пощастило вижити у театрі, будівлю якого знищили 16-го березня надпотужні російські бомби; про творчий колектив, який щоденною роботою доводить, що театр не вмер, знищено тільки будівлю; про вистави, гастролі, плани на майбутнє та сподівання – в актуальному інтерв’ю з виконувачкою обов’язків директора-художнього керівника Донецького академічного обласного драматичного театру міста Маріуполь, заслуженою артисткою України – Людмилою Колосович.
Україна веде оборонну війну, яка може включати елементи наступу – як це було на Харківщині. Але ЗСУ не наступатимуть на територію рф.
Про це заявила заступник міністра оборони України Ганна Маляр в інтерв’ю, опублікованому на YouTube-каналі ISLND TV.
«Наше завдання – звільнити наші території, ми не агресори, не загарбники, ми ведемо оборонну війну, в рамках якої можуть бути наступальні дії, ми це бачили. До речі, якщо ми говоримо про звільнення частини Харківської області, українська армія вперше здійснювала саме такий наступ, це унікально, бо ми завжди готувалися до оборони, не мали наміру ні на кого наступати. Зараз наша доктрина полягає в тому, що ми ведемо оборонну війну, тому ми не наступатимемо на чужі території, ми повертаємо своє», – сказала Маляр.
Заступник міністра наголосила, що Україна дотримується всіх норм міжнародного права.
«Ми не росіяни, це потрібно чітко усвідомлювати. І як би ми не жартували на ці теми, це справді зараз теми для народного фольклору номер один – яким чином і де ми святкуватимемо перемогу», – додала вона.
Закарпаття – острівець миру, але під час війни всі сидять на пороховій бочці, тому слід бути дуже обачними, щоби бодай іскра не підірвала її, – заявила Президент Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ в інтерв’ю виданню «Magyar Nemzet. Ільдико Орос зазначила, що багато угорців виїхало із Закарпаття, але насправді більшість залишилася, а сильна громада робить усе, щоб допомогти тим, хто залишився, для розвитку та навчання молоді.
– З початку російсько-української війни, 24 лютого, угорські ЗМІ щодо Закарпаття здебільшого повідомляють про скруту. В якому стані Закарпаття та місцеві угорці насправді?
– У такому, в якому може перебувати громада під час збройного конфлікту. Багато людей з переляку покинули країну, але закарпатські угорці – це 150-тисячна громада, більша частина якої залишилася вдома. Зокрема тому, що вони прив’язані до землі, місця роботи і немає можливостей легко почати нове життя в іншому місці. Як правило, ЗМІ говорять лише про тих, хто виїжджає, і не згадують про тих, хто залишився. А вони намагаються переосмислити себе в цій ситуації, що і ми зробили в інституті.
– Як Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ адаптувався до обставин, що змінилися?
– Більшість студентів залишилася вдома, але через війну знову довелося перейти з очного на онлайн-навчання. Ми намагалися зробити так, щоб життя молоді, яка залишилася вдома, не було повністю переламане, щоб вони могли закінчити навчання. Найважливішим аспектом стало те, щоби випускники могли скласти підсумковий іспит, що зрештою вдалося. 1 липня 137 студентів отримали дипломи бакалавра, 48 – магістра. А через тиждень дипломи отримали і випускники Фахового коледжу.
Ці пів року були нелегкі, тому що викладачі, які виїхали з країни, могли працювати онлайн, а ось технічний персонал довелося доповнити.
– Як інститут відреагував на початок війни?
– Оскільки почалося онлайн-навчання, ми вже на другий день, 25 лютого, відправили додому наших студентів із гуртожитків, котрі запропонували переселенцям. Прибуло чимало людей з Києва, Харкова, Одеси. Хтось провів у нас кілька днів, а потім ішов далі, хтось залишався на тривалий час. Загалом у наших гуртожитках побувало понад сімсот людей. У перші дні надходило дуже багато гуманітарної допомоги, згодом переселенці отримували гарячі обіди в рамках Програми «Hungary Helps», але для цього нам довелося запустити роботу нашої їдальні, що стало новим викликом. Ми також надали наш спортивний зал для потребуючих.
Слід відзначити, що значною допомогою була й залишається підтримка уряду Угорщини та благодійних і громадських організацій.
Ще й досі в інституті перебуває 49 переселенців, зараз ми намагаємося їх розмістити за межами гуртожитку. Тим часом сформувалася команда перекладачів із наших студентів і педагогів із понад вісімдесяти осіб, які на волонтерських засадах допомагали перекладати на Закарпатті, на кордоні та в Угорщині.
– Якими були ці пів року?
– Перший місяць був наповнений величезним страхом, котрий потім трансформувався у певну втому та задерев’янілість. Ми звикли до сирен повітряної тривоги, загроза війни увійшла в наші будні. Поставали в ряд завдання, які необхідно було вирішувати. Наприклад, ми хотіли запустити роботу мережі дошкільних навчальних закладів, заснованих інститутом, які відвідують близько півтисячі дітей. Ми місяць чекали на документ, в якому прописано, за яких умов можна розпочинати роботу садочків. Відтак ми змогли відновити роботу дитсадків, де не було переселенців, там, відповідно до правил, ми мали облаштувати і сховища.
Для відновлення роботи дитячих садків ми також отримали допомогу від Угорщини. Зокрема і від імені переселенців хочу подякувати угорському уряду та Державному секретаріату з питань національної політики Угорщини за допомогу та підтримку.
Адже людей зі сходу, які потрапили в біду, розміщували в закладах, дитячих садках і школах, які раніше були оновлені за допомогою Угорщини. Таких закладів близько сотні, зокрема 77 дитсадків. Уряд Угорщини та благодійні організації надали допомогу і для забезпечення вимушених переселенців.
– Відсутність очного навчання через епідемію коронавірусу та російсько-українську війну ускладнювала ефективність навчання студентів на Закарпатті. Для покращення ситуації, за підтримки Державного секретаріату з питань національної політики Угорщини, ГО «Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство» організувало роботу літніх шкіл. Які результати цієї ініціативи?
– Було складно через те, що раніше через пандемію протягом двох років навчання велося онлайн, і коли ми нарешті почали повертатися до нормальної роботи, у лютому почалася війна. Через це замість очного знову розпочалося дистанційне навчання, до того ж, і навчальний рік закінчився раніше. Ми подумали, що для розвитку соціальної чутливості та навчання дітей потрібно знайти якийсь вихід із ситуації. Тоді у нас виникла ідея організувати літні школи за кошти гранту, який ми раніше отримали на інші цілі від Державного секретаріату з питань національної політики, і ми отримали на це дозвіл. Ми анонсували навчання, а завдяки допомозі Угорщини навіть змогли профінансувати харчування. Зрештою заявки на участь у програмі подали дві третини закарпатських угорських шкіл, 64 навчальні заклади.
У літніх школах у майже 150 групах навчалося понад 2700 учнів третіх, четвертих, п’ятих, шостих класів. Ми отримали дуже багато позитивних відгуків.
– Закінчуються літні канікули. За підтримки Державного секретаріату з питань національної політики протягом останніх тижнів було організовано чимало таборів та інших заходів для підтримки обдарованої молоді. Які результати цих заходів?
– Основний принцип полягав у тому, щоби для дітей, які під час воєнної ситуації залишилися вдома, створити можливості, аби війна якомога менше визначала їхнє життя. На Закарпатті хоча й не стріляють, але повітряні тривоги, здорожчання та невизначеність усім нагадують, що в країні війна. Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство, благодійний фонд «ҐЕНІУС» та Дитяча школа мистецтв та творчості угорського народу «Туліпан Танода» організували багато тематичних таборів для дітей та молоді, які зацікавили багатьох.
У таборах взяло участь 1180 дітей, зокрема 800 – у заходах БФ «ҐЕНІУС»». Не менш важливо, що за підтримки Угорщини 800 дітей, які завершили навчальний рік на відмінно, мали можливість відпочити в літніх таборах у сусідній країні. Із них 600 – учні угорськомовних шкіл, 200 – українці, які вивчають угорську мову як іноземну. Ця можливість також було значною допомогою для Закарпаття.
– Як навчальні заклади, зокрема інститут, посеред труднощів готуються до наступного навчального року?
– Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство влітку традиційно організувало курси підвищення кваліфікації вчителів, цього разу у форматі вільного університету ми обговорювали загальні питання. Захід відбувся під девізом «На крок ближче до Європи», оскільки ми сподіваємося, що після війни країна із часом стане членом ЄС, що і нам дасть більше свободи та простору для руху. Кожен день проходив під певною тематикою, зокрема в останній день психологи давали поради педагогам, як вирішувати образи та конфлікти, викликані війною у дітей.
Зараз ми готуємося до наступного навчального року, до нових викликів. Обов’язково хочемо розпочати з очного навчання, це просять і батьки. Водночас для цього необхідно, щоб у школах або поблизу них у радіусі п’ятисот метрів були сховища, які мають відповідати певним критеріям, – забезпечити ми також можемо за підтримки Угорщини.
Наразі 81 із 102 угорськомовних закладів мають затверджені сховища, але я сподіваюся, що до початку навчального року ми зможемо виконати умови і в решті закладів. Ми вивчаємо і питання браку вчителів, наразі 44 заклади потребують загалом 77 педагогів. Намагаємося допомогти і в цьому.
– Для закарпатців чи не найважливіше – безпека. Що потрібно зробити, щоб угорці почувалися якомога безпечніше на батьківщині, фізично та матеріально?
– Хвиля благодійництва вже спала, але проблеми насправді тільки настають. На щастя, на Закарпатті угорська громада доволі організована. Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС), наприклад, вивчає, скільки є потребуючих, вимушених переселенців. Велику роботу здійснює і Асоціація «Об’єднання прикордонних органів самоврядування Закарпаття», створена раніше з ініціативи ТУКЗ-КМКС. Організація розробила систему соціальних карток, які могли б отримувати місцеві жителі, й ця база даних може допомогти пропорційно розподіляти гуманітарну допомогу.
Потрібно максимально заощаджувати, щоби дожити до кінця року.
– Чи є ще прошарок населення, яке має таке фінансове становище, що може допомагати потребуючим?
– Допомога Угорщини має величезне значення, тому що ті, хто залишився вдома, здебільшого живуть зі своїх запасів. Більшість може забезпечити себе, долучається до організації та реалізації благодійних програм. Проте людям, які живуть у селах, людям похилого віку потрібна допомога.
– Що хвилює угорців, які залишилися вдома, в нинішній складній ситуації?
– Це і нам цікаво, тому проводиться соціологічне опитування, щоб дізнатися відповідь. Зрозуміло одне – угорці були та залишаються на Закарпатті. Скільки нас залишилося, стане відомо восени, коли нам доведеться відповідати на виклики.
– Поки не закінчиться війна, життя на Закарпатті навряд чи нормалізується. Як ви думаєте, коли настане мир, наскільки закарпатські угорці зможуть знову зміцніти?
– Це залежатиме і від того, скільки та хто з нас залишився вдома, яку підтримку ми отримуємо, насамперед, від Угорщини. Звичайно, наразі невідомо, в яких економічних, політичних, правових рамках ми будемо жити, чи стане Україна частиною Європейського Союзу. Якщо Україна прагне стати членом ЄС, їй доведеться багато чого реорганізувати, наприклад, у сфері освіти та меншин, що може надати більше простору для маневру угорцям, які тут живуть, та Угорщині, яка зможе нам допомагати.
Всі не поїдуть, а багато хто, ймовірно, повернеться додому.
– Що потрібно, щоб закарпатські угорці вийшли з найменшим програшем із війни?
– Перш за все, спокій, врівноваженість. Закарпаття – острівець миру, але під час війни всі сидять на пороховій бочці, тому слід бути дуже обачними, щоби бодай іскра не підірвала її. На Закарпатті будь-якою ціною треба зберегти мир. Важливо, щоби Угорщина і надалі нас підтримувала, було б добре, якби інформація про допомогу, яку ми отримуємо від Угорщини, доносилася до українського народу через місцеві ЗМІ. Це посприяло б встановленню ще більшого балансу в багатонаціональному Закарпатті.
Перша леді України Олена Зеленська дала інтерв’ю CNN – одній з провідних телерадіокомпаній світу. Дружина Президента України, зокрема, зазначила, що ракетна атака рф на торговельний центр у Кременчуку – це тероризм.
Також вона розповіла, як почувається країна на п’ятий місяць спротиву російському вторгненню.
«У перші тижні війни ми всі – і я точно – почувалися, як спринтери. Треба було відбити всі атаки, всі виклики максимально швидко. Емоції, сили й адреналін були на межі. Тепер, на п’ятий місяць війни, всі ми – люди, які біжать довшу дистанцію. Треба розподілити правильно сили й ресурси, щоб подолати всю відстань і перемогти. Нас має вистачити на перемогу. І нас вистачить», – переконана перша леді.
Олена Зеленська поінформувала про масштабну національну програму психологічної підтримки для українців, яка допоможе подолати посттравматичний стресовий синдром, спричинений війною.
«Ми хочемо, щоб наші люди пережили війну та знайшли сили жити далі. Ми не дамо війні зламати їхній дух», – зазначила дружина Президента.
[type] => post
[excerpt] => Перша леді України Олена Зеленська дала інтерв’ю CNN – одній з провідних телерадіокомпаній світу. Дружина Президента України, зокрема, зазначила, що ракетна атака рф на торговельний центр у Кременчуку – це тероризм.
[autID] => 2
[date] => Array
(
[created] => 1656533160
[modified] => 1656531239
)
[title] => Олена Зеленська в інтерв'ю CNN: Ракетна атака на торговельний центр у Кременчуку – це тероризм
[url] => https://life.karpat.in.ua/?p=108725&lang=uk
[status] => publish
[translations] => Array
(
[hu] => 108639
[uk] => 108725
)
[aut] => zlata
[lang] => uk
[image_id] => 108640
[image] => Array
(
[id] => 108640
[original] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/06/olena-zelenszka-1.jpg
[original_lng] => 67361
[original_w] => 894
[original_h] => 503
[sizes] => Array
(
[thumbnail] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/06/olena-zelenszka-1-150x150.jpg
[width] => 150
[height] => 150
)
[medium] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/06/olena-zelenszka-1-300x169.jpg
[width] => 300
[height] => 169
)
[medium_large] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/06/olena-zelenszka-1-768x432.jpg
[width] => 768
[height] => 432
)
[large] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/06/olena-zelenszka-1.jpg
[width] => 894
[height] => 503
)
[1536x1536] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/06/olena-zelenszka-1.jpg
[width] => 894
[height] => 503
)
[2048x2048] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/06/olena-zelenszka-1.jpg
[width] => 894
[height] => 503
)
[full] => Array
(
[url] => https://life.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/06/olena-zelenszka-1.jpg
[width] => 894
[height] => 503
)
)
)
[video] =>
[comments_count] => 0
[domain] => Array
(
[hid] => life
[color] => red
[title] => Життя
)
[translation_required] => 1
[views_count] => 3842
[translation_required_done] => 1
[_thumbnail_id] => 108640
[_edit_lock] => 1656520649:2
[_edit_last] => 2
[_oembed_fb1f85c1c96c78157c14db90ff2bb154] =>
[_oembed_time_fb1f85c1c96c78157c14db90ff2bb154] => 1656520648
[_oembed_eff72070b9e34c8653dc4a4042ba400f] =>
“We have no doubt we will prevail.” As the war in Ukraine enters a critical new phase, the country’s First Lady, Olena Zelenska, has become a key player—a frontline diplomat and the face of her nation’s emotional toll. https://t.co/DCXWYnzAsKpic.twitter.com/wcaY5IFGHf
Молодіжна організація Товариства угорської культури Закарпаття (МО ТУКЗ-КМКС), незважаючи на труднощі та обмеження, завершає надзвичайно насичений подіями рік. Підсумки минулого року підбиває голова організації Іштван Добша.
– Незважаючи на коронавірус, цьогоріч вдалося організувати чимало заходів.
– На початку 2021 року ми взагалі не могли спрогнозувати масштаби епідемії та коли на які карантинні заходи можна очікувати. Але навесні, поруч із природою, відроджувалася і наша надія: ми ревно вірили, що принаймні літо пройде без Covid. Із часом дозволили організовувати спортивні заходи, тому ми вирішили скористатися можливістю і намагалися провести якомога більше спортивних подій. Але це був лише початок, адже влітку влада вже дозволила проводити культурно-масові заходи.
– Тож розпочнемо зі спортивних заходів, які провела Молодіжна організація ТУКЗ-КМКС.
– 24 квітня після тривалої перерви ми знову зустрілися з керівним складом організації, аби обговорити проведення благодійного напівмарафону, усі виручені кошти від якого ми хотіли направити на допомогу Анночці Салцевич. На щастя, за кілька днів до марафону дівчинка, завдяки уряду Угорщини, отримала безкоштовне лікування. Як щороку, так і цьогоріч ми провели традиційне змагання з риболовлі, яке відбулося у Великій Доброні. Ми також організували два турніри з мініфутболу: один у Неветленфолу Пийтерфолвівської територіальної громади, другий у Бадалово Берегівської ТГ. Крім цього, ми долучилися до організації шахового турніру в селі Дюла.
– Відрадно, що щороку проводите основні свої заходи. Яка ситуація зі збереженням традицій?
– Хоча ми – молодіжна організація, вважаю надзвичайно важливим зберігати та передавати наші звичаї й традиції. Пам’ятаю, ми майже щороку кололи вдома свиней, але не вся сьогоднішня молодь знає, як проходить цей процес, тому радо долучилися до організації першого Дня різників у селі Чома. Крім того, під час християнських свят намагаємося зробити їх більш атмосферними, тому на Великдень оголосили конкурс декламування віршів та конкурс малюнків для молодшої вікової групи. Після першого травня ми також хотіли порадувати закохані пари й, згідно із нашими традиціями, оголосили конкурс на краще Травневе дерево та кошик. Влітку ми долучилися до Фестивалю лечо в Боржаві. А наприкінці року оголосили конкурс найкрасивішого та найяскравішого адвентового віночка на Закарпатті, також незабаром оголосимо і переможців конкурсу колядників.
– Зразкова креативність та благодійність також характеризували ваш рік.
– Радий, що керівництво нашої організації одноголосно підтримало ідею включення благодійної діяльності до більшості наших заходів. Окрім нашого напівмарафону, ми провели аукціон, який тривав кілька місяців, для допомоги Анночці Салцевич. Крім того, ми долучилися до благодійного збору для допомоги на лікування хворому хлопчику Юлію Каракашу.
Місцевий осередок МО ТУКЗ-КМКС Пийтерфолвівської громади провів пікнік із кінопоказом на відкритому повітрі, а в селі Дюла відбувся благодійний сюреті-бал по завершенні збору врожаю винограду, виручені кошти від цих заходів також були направлені на допомогу родині маленького Юлія. Крім того, за сприяння Генерального консула Угорщини в місті Ужгород Йожефа Бачкаї, в Берегові ми організували благодійний збір на концерті угорського гурту «Знайомі обличчя» (Ismerős Arcok), після якого половину виручених коштів також передали на лікування Юлія. Зазначу, що на концерт прийшло близько п’яти тисяч глядачів. Ми також взяли участь у першому Фестивалі мисливських страв у селі Яноші як «цивільні», де також проводили благодійний збір, а виручені кошти на традиційному осінньому балі, організованому місцевим осередком МО ТУКЗ-КМКС села Перехрестя, також направили на допомогу нужденній родині, спільно з місцевим осередком.
– Вражаюча продуктивність, вітаю, я так розумію, що ви згадали не все серед перерахованих заходів.
– Це так, вірно. На щастя, цього року ми змогли реалізувати доволі велику кількість програм. Звісно, окрім звичних, ми провели і низку нових заходів для молоді. Цього літа нам вдалося провести так званий «Закарпатський угорський громадянський салон», головною метою якого є створення інтелектуальної майстерні для угорської інтелігенції на Закарпатті, де має можливість зустрічатися активна місцева молодь, яка бажає долучатися до громадського життя.
Надалі ми плануємо проводити салонні зустрічі щоквартально, за участі запрошених гостей, відомих в угорському та місцевому суспільному житті особистостей. Крім цього, спільно із Навчальним центром «Матіас Корвінус Коллегіум» ми цього року вже вчетверте провели Школу громадських лідерів.
Окрім роботи, потрібно гарно проводити і дозвілля, тож ми провели цього року Закарпатський день. Гарна ідея трохи повеселитися, тож ми організували Закарпатський громадянський день у селі Пийтерфолво, який відвідали і де гарно відпочили близько трьох тисяч людей. А завершили цей рік вікендом у селі Яноші, де активісти нашої молодіжної організації мали можливість познайомитися, поспілкуватися, обмінятися досвідом та відпочити.
– А як щодо участі в закордонних подіях?
– Наша молодіжна організація доволі активна, намагається бути представленою на якомога більшій кількості заходів та платформ. Так було і в 2021 році. Так, зокрема, ми долучилися до Всесвітньої зустрічі молодих угорців, Літнього вільного університету Карпатського басейну, транскордонного велосипедного туру, а також, завдяки депутату Європарламенту Андреї Бочкор, до Зустрічі європейської молоді в Страсбурзі.
– Ми поговорили про минуле і теперішнє, а які плани на майбутнє?
– Молодіжна організація Товариства угорської культури Закарпаття відіграє надзвичайно важливу роль у нашому краї. Незважаючи на те, що нам доводиться працювати в надзвичайно складних умовах, наша найважливіша мета – гуртувати молодь, ми намагаємося показати якомога більшій кількості молодих людей, що майбутнє можна планувати в рідному краї. А також прагнемо познайомити активну молодь, яка планує залишитися на батьківщині.
Серед планів на 2022 рік — своєрідне структурне оновлення молодіжної організації: подібно до місцевого осередку Молодіжної організації ТУКЗ-КМКС Пийтерфолвівської територіальної громади, в майбутньому ми б хотіли створити такі ж і в інших територіальних громадах краю. Але загалом будь-хто може стати членом нашої молодіжної організації – той, хто має певні амбіції та бажання долучитися до суспільної роботи закарпатської угорської громади.
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль розповів про плани уряду щодо карантину та вакцинації.
– Щодо ковідного фонду. На вашу думку, чи були все ж таки повністю правильними пріоритети його витрачання? Чи варто було на медичні потреби пустити більше грошей?
– Все, що потрібно було закрити з медичної точки зору, минулого року було закрито. Тобто все, на що просила гроші українська медицина в частині боротьби з COVID, було задоволено. Лікарні мали ліки, всі контракти були підписані, лікарі отримували по 300% доплат.
Стосовно виділення коштів на закупівлю вакцини, на закупівлю обладнання – також всі платежі були виконані. Навіть якась частина коштів була неосвоєна, був перехідний залишок, який цього року використовується на закупівлю вакцин і додаткового обладнання. Тому стосовно медичної частини ковідного фонду, наскільки це було необхідно і можливо, він був використаний коректно і правильно.
У частині використання на підтримку економіки – якби не було цих інвестицій, ми не мали б збудованих доріг і мостів, ми не мали б того економічного ефекту, який отримали. Тому моя оцінка – баланс був дотриманий. З економічної точки зору Україна пройшла першу-другу хвилю COVID за помірним сценарієм.
– В минулому інтерв’ю ви робили прогноз, що історія з карантинами мінімум на два роки. Як ви вважаєте зараз?
– Прогноз не міняється. Ми прожили рік з COVID, мій прогноз, що ще рік має піти на завершення боротьби. Є нові дані – це значні мутації цього вірусу. Вони викликають занепокоєння в усіх країн. І питання широкої вакцинації сьогодні є виходом з цієї пандемії.
Але до кінця цього року ми плануємо вакцинувати більшість дорослого населення України. І в наступному році ми плануємо закінчити процес вакцинації 70 і більше відсотків дорослого населення, що дає можливість формувати колективний імунітет.
– Але президент Володимир Зеленський казав, що більшість українців має бути вакцинована до Дня незалежності.
– До Дня незалежності ми маємо амбітні плани провакцинувати велику кількість населення, щоб мати змогу дійсно запросити гостей і його відсвяткувати. І ми докладемо до цього всіх зусиль. Поки що підписані контракти на поставку вакцин і дати поставок свідчать, що доволі велику кількість людей ми зможемо провакцинувати. Але суттєва кількість поставок вакцин припадає на IV квартал.
Звичайно, ми зараз докладаємо максимум зусиль, щоб трохи посунути ці терміни. Тому День незалежності – це етап номер один по максимальній вакцинації. Кінець року – це вже контрольний етап, коли ми маємо сказати українському суспільству, що більшість людей в Україні провакциновані.
– Голова профільного комітету парламенту Михайло Радуцький прогнозує, що вакцинація проти COVID буде відбуватися кожен рік. З огляду на це, чи вже ведуться перемовини для закупівлі вакцини на наступний рік?
– Насправді науково обґрунтованої відповіді поки що нема. Тривають дослідження. У разі, якщо вакцинація буде потребувати регулярності, наприклад, як вакцинація від грипу, яка має відбуватись щороку, звичайно, Україна буде продовжувати перемовини.
У нас на сьогодні є відкриті домовленості, контракти з шістьма виробниками вакцин. Нас цікавлять вакцини, які зареєстровані ВООЗ, які мають відповідний рівень надійності та ефективності, і які визнаються у світі, щоб українці мали змогу подорожувати по світу і не мати обмежень. Отже, якщо буде необхідне продовження, звичайно, ми такі контракти з такими виробниками і постачальниками вакцин будемо продовжувати.
– Скільки грошей ви хочете забюджетувати на ці цілі?
– Загалом на вакцини цього року МОЗ просило близько 15 млрд гривень. Зараз ми робили зміни до бюджету, щоб закрити повністю потребу цього року, додатково виділивши 6,5 млрд. Цього достатньо на потреби поточного року.
The US’ new travel policy that requires vaccination for foreign national travelers to the United States will begin on Nov 8. This announcement and date applies to both international air travel and land travel. This policy is guided by public health, stringent, and consistent. https://t.co/uaDiVrjtqi
Today, the United States donated nearly 500,000 COVID-19 vaccine doses to Ukraine. We are proud to support the people of Ukraine in their fight against COVID-19. pic.twitter.com/d9ugSA0N2G
Президент Угорщини Янош Адер присвоїв високу державну нагороду – Офіцерський хрест ордена «За заслуги» – мовознавцю, професору, доктору гуманітарних наук, ректору Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ Іштвану Черничку з нагоди національного свята 15 березня, проте через епідемічні обмеження відзнаку йому вручили лише нещодавно.
Ми поговорили з Іштваном Черничком про його життя та діяльність.
– Ваше дитинство минуло в місті Чоп. Разом із молодшим братом, Дюлою, ви ходили в угорську школу…
– Це правда. За родинною легендою, мого батька викликали в садок ще до мого зарахування до школи, бо виховательки вважали, що я дуже добре розмовляю російською, незважаючи на те, що угорець. Батька хотіли переконати записати мене до російської школи. На той час у Чопі був російськомовний дитячий садок, де працювали няні-угорки, але виховательки спілкувалися з нами російською. У місті були дві середні школи: одна з російською, друга з угорською мовою навчання. Після виклику зібралася сімейна рада, де батько нібито навів остаточний аргумент: «Навіщо угорській дитині ходити до російської школи?» Так було прийняте остаточне рішення, а щодо мого брата подібного питання взагалі не виникало. Незважаючи на те, що ми обидва ходили до угорської школи, розмовляємо також російською, українською, а за великої потреби можемо говорити навіть англійською. Тому тепер, озираючись назад, вважаю, що угорська школа не стала для нас невдачею, а, швидше, перевагою. Мої батьки теж закінчили угорську школу й потім успішно розвивалися.
– Чому вирішили вступати на угорську філологію до Ужгородського державного університету?
– Я вчився досить добре. Мене цікавило багато предметів: угорська, історія, географія, любив і російську мову, а російську літературу читав і мовою оригіналу. Зрештою, коли мені довелося обирати, угорська та історія виявилися моїми фаворитами. Ознайомившись із програмою підготовчих курсів, оголошених в університеті, я нарешті прийняв остаточне рішення. Курси з підготовки до вступу на угорську філологію були набагато цікавіші. Вважаю це правильним рішенням, адже потрапив у сферу, де зміг розвиватися.
– Тобто ужгородський виш забезпечив відповідну основу?
– Так. На другому курсі ми мали можливість провчитися семестр у Дебреценському університеті, де відчули, що таке угорська вища освіта. Пізніше провели два тижні в Будапешті в рамках навчальної поїздки. Ми не були обмежені Ужгородом, до нас приїжджали й викладачі з Угорщини. Найдовше за мого часу в нашому виші працював Лайош Балог з Будапештського університету імені Лоранда Етвеша, співробітник Інституту мовознавства Угорської академії наук, йому завдячую багато чим. Він був першим, хто давав мені спеціальну літературу поза парами. Казав: «Це вас точно зацікавить. Прочитайте!» Я навіть не помітив, як він мене «обвив павутиною». Спочатку я взагалі не цікавився мовознавством, хотів займатися літературою. Водночас читав найсучасніші лінгвістичні праці, навчаючись в університеті в невеликому провінційному місті. Це, вочевидь, згодом принесло мені користь. Окрім того, важливо зазначити, що в 1993 році вперше та, наскільки мені відомо, востаннє в Дебрецені організували угорський лінгвістичний літній університет для студентів угорської філології із сусідніх з Угорщиною країн. Запросили молодь з вишів Братислави, Ужгорода, Клужа, Нового Саду. Протягом двох тижнів нам читали лекції провідні угорські мовознавці.
З нами проводили надзвичайно цікаві групові заняття з найсучасніших тенденцій у мовознавстві. Для нас було чимось абсолютно новим працювати в командах. Ми привезли з собою купу спеціальної літератури. Таким чином, повернувшись додому, змогли ознайомитися з результатами нових досліджень та новими підходами, про які, ймовірно, ще не чули навіть студенти угорських вишів. Саме тоді я вирішив, що стану мовознавцем. Разом зі мною там була й Аніко Берегсазі, яка теж обрала лінгвістику. Пізніше так сталося, що ми одружилися. Загалом із 18 студентів, які вчилися там разом з нами, п’ятеро стали кандидатами наук з мовознавства, що, вважаю, досить гарним показником.
– То ви почали свої дослідження з мовознавства, ще будучи студентом?
– У 1993 році під керівництвом Міклоша Контри (Kontra Miklós) розпочалося дослідження на тему «Угорська мова в Карпатському басейні наприкінці ХХ століття». Шукали керівників досліджень у всіх сусідніх країнах. Викладачі Ужгородського університету неохоче долучалися до сучасного соціолінгвістичного дослідження, яке вивчало взаємовплив мови та суспільства. Вони більше займалися діалектами. Міклош Контра знав мене з часу згаданого літнього університету, тож як студента четвертого курсу мене запросили до Будапешта на двотижневе обговорення, пов’язане з дослідженням.
Там я сидів за столом з професорами, імена яких до того бачив лише на університетських підручниках. Зібралися не лише угорці, але й найвідоміші професори з Клужа, Братислави та Нового Саду. Ці знайомства живі й сьогодні, ми підтримуємо дуже гарні стосунки. Саме тоді розпочалася дослідницька програма, результатом якої стало видання серії книжок, великих монографічних праць про стан угорської мови на закордонних територіях. Серед них, зокрема, «Угорська мова в Україні (на Закарпатті) ».
Завдяки цій співпраці було створено дослідницьку мережу Termini, у сусідніх з Угорщиною країнах діють невеликі лінгвістичні майстерні, і ми вже 20 років разом втілюємо в життя дослідницькі програми. Працюємо над однаковими темами на основі однакових критеріїв у кожному регіоні. Це привело до слушних, з міжнародної точки зору, співробітництва та публікацій.
– Після закінчення Ужгородського державного університету ви стали вчителем у Сернянській школі та продовжили навчання в школі докторантів мовознавства Будапештського університету імені Лоранда Етвеша. Чи було очевидним, що ви залишитеся на Закарпатті?
– Вважаю, багато важливих речей у житті людини залежать від випадковості. Я не хотів їхати з дому. Тоді мені навіть не спадало на думку, що я не працюватиму під час навчання в докторантурі. Лекції в Будапешті були в нас чотири рази протягом семестру, щоправда, з ранку до вечора. Тож я мав можливість учителювати. Для мене це був дуже хороший життєвий досвід. Я працював у школі села Серне протягом 1995–1998 років. Водночас у другій половині дня викладав у вечірній середній школі села Батьово.
– Після цього ви з дружиною почали працювати в Берегівському інституті…
– Улітку 1997 року до нас звернулися Ілдико Орос та Калман Шовш. Ми вже були знайомі. Калман навчав мене в університеті. Запросили викладати в інституті, який до того був філією, а з вересня ставав незалежним вищим навчальним закладом, а також скласти завдання для вступних іспитів з угорської. Ось так усе починалося, відтак залишився. Тоді потрібно було закласти основи нині вже відомого інституту, розробити програму навчання. Мав можливість узяти участь у захоплюючому процесі. У грудні 2000 року, зі зміною структури управління, став заступником директора з питань освіти. Обіймав цю посаду 14 років, до вересня 2014-го.
– А ректором стали в травні 2020-го…
– Спочатку я був в. о. ректора, а на посаду мене обрали 27 жовтня.
– Яка ваша думка про роль і майбутнє Закарпатського угорського інституту?
– Це дещо дивна установа. Називається інститутом, але випускаємо ми не лише бакалаврів, але й магістрів, а це означає, що проводимо навчання на найвищому університетському рівні. З іншого боку, при інституті функціонує фаховий коледж, який забезпечує професійне навчання. В інституті є й такі навчальні центри, де можна вивчати професії. Освітній центр ім. Каталін Франгепан, створений інститутом, заснував також дитячі садочки. Дещо перебільшуючи, але можна сказати, що сьогодні ми навчаємо від дитячого садка до магістратури. Це пов’язано з тим, що українська держава впродовж кількох останніх років обмежує угорську освітню структуру на Закарпатті. Результатом політичної боротьби угорців, захисту інтересів є те, що приватні навчальні заклади були виключені з переліку, на який поширюється українізація. Ми переконані, що повинні зберегти для наступних поколінь можливість навчатися рідною мовою. Адже ця можливість досі надавалася закарпатцям при всіх політичних системах. Водночас інститут на сьогодні став серйозним угорським науковим центром Закарпаття. Нещодавно ми підрахували, що 33 наші випускники здобули вчений ступінь. 21 із них повернувся до нас працювати. Інститут генерує багато позитивних речей на Закарпатті, зокрема в Берегові, забезпечує кар’єрне зростання, до того ж ми є найбільшим платником податків у Берегівській ОТГ. Вдумайтеся лише, в нашому інституті навчаються близько тисячі студентів та працюють 168 викладачів.
– Чи загрожують нинішні реформи освітньої політики в Україні існуванню коледжу?
– Якщо відповісти одним словом, то так. Ми постійно працюємо над дотриманням усіх вимог українського законодавства, щоб наше навчання було відповідно акредитоване, щоб відповідало вимогам забезпечення якості освіти. Водночас закон про вищу освіту був адаптований до мовного закону у 2019 році, і ці законодавчі процеси можуть становити загрозу для майбутнього закладу.
– Щодо викладання державної мови вже вдалося досягнути певних успіхів у боротьбі з Міністерством освіти України, адже для випускників шкіл з мовами національних меншин установлено інший поріг з державної підсумкової атестації у формі ЗНО з української мови. Чи можна це трактувати як позитивні знаки?
– Під час вивчення зарубіжних практик ми знайшли методи, які були б ідеальними для ефективного викладання української мови в угорських школах. Поки що маємо лише незначні результати, але вони справді є. Здається, завдяки повільній, упертій, наполегливій роботі ми можемо чогось досягти, але це вимагає неймовірного терпіння та багато часу. Деколи з’являються можливості, і ми повинні їх використовувати.
– На знак визнання вашої наукової та громадської діяльності нещодавно ви отримали високу угорську державну нагороду. Що вона означає для вас?
– У березні, коли я дізнався про таку високу нагороду, то був дуже здивований. Для мене честь, що на мою роботу, яку я виконую щодня, звертають увагу. Тепер, коли минув уже певний час, вважаю, що це не лише моя відзнака. Це визнання команди, котра працює зі мною заради інституту та угорської системи освіти в області. Це відгук, який надає сили, новий поштовх, який означає, що варто йти вперед та лупати ту стіну. Рано чи пізно, але ж нам має вдатися подолати проблеми.
