Кінофільм «Угорське весілля» у прикордонному місті представили завдяки співпраці Закарпатського обласного угорського драматичного театру, Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) та ГО «Vándormozi».
Знімальний процес фільму проходив навесні 2025 року в регіоні Калотасег, поблизу населених пунктів Віштя, Радая та Мера, а також на території скансену в Сентендре.
Світова прем’єра стрічки «Угорське весілля» (Magyar menyegző) відбулася у 2025 році в межах конкурсної програми кінофестивалю класу «А» Tallinn Black Nights Film Festival, а урочиста прем’єра – у листопаді в Клужській державній угорській опері. Для американських глядачів фільм презентували 9 грудня в Нью-Йорку за повного аншлагу. В Угорщині прем’єра стрічки відбулася 22 січня цього року, у День угорської культури, і вже за перший тиждень прокату вона стала найпопулярнішим фільмом у кінотеатрах. Паралельно показ організували і для закордонних угорських громад. На Закарпатті фільм «Угорське весілля» вперше презентували в Берегові у стінах Закарпатського угорського університету ім. Ференца Ракоці II, а згодом покази відбулися і в інших населених пунктах області. Зокрема, у Чопі сеанс відбувся 21 лютого, його приурочили Міжнародному дню рідної мови.
Голова Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС Лівія Балог, вітаючи присутніх, зазначила, що в останні роки публіка мала змогу побачити кілька угорських фільмів, які представляють фрагменти з історії угорського народу і таким чином формують національну міць, зокрема стрічки «Земмельвейс» (Semmelweis), «Зараз або ніколи!» (Most vagy soha!), а також серіал «Гуняді» (Hunyadi)».
– Сьогодні черга за фільмом «Угорське весілля». На Закарпатті його почали показувати в період відзначення Дня угорської культури, так само як в Угорщині та інших закордонних угорських громадах. Це несе символічний посил про те, що угорський уряд справді вважає закордонні угорські громади рівноправними партнерами. Сюжет переносить нас на 50 років назад, у минуле, в 1970-ті роки, і відтворює визначну подію угорського культурного середовища, нашу спільну цінність – весільні традиції. Хоча в акторському складі цього разу немає акторів закарпатського походження, ми все ж маємо привід для гордості: закарпатець Іштван Пал «Салонна» став музичним керівником «калотасезької» частини фільму, зіграв у ній роль, а на початку стрічки особисто звертається до глядачів із вітальним словом, – підкреслила Лівія Балог перед показом.
У центрі сюжету – двоє студентів, Петер та Андраш, які вирішують розвивати свій музичний гурт. Для цього їм потрібна дорога гітара, яку вони планують обміняти на цінну ікону, що знаходиться в Румунії. Хлопці вирушають у дорогу, під час якої з’ясовується, що племінниця Андраша, Каталін, має румунське громадянство і зможе остаточно переїхати до Угорщини лише за умови заміжжя.
Під тиском шантажу Петер погоджується на цей крок. Батьки дівчини нічого не знають про фіктивний шлюб, адже з сімейних міркувань Каталіна мала б вийти заміж за Дюрі, сина поліцейського. Події розгортаються на тлі весілля Ержі, сестри Каталіни. Через веселі музичні й танцювальні сцени, а часом і вкрай напружені ситуації фільм знайомить глядача з весільними традиціями, торкається теми шлюбів за розрахунком, але зрештою показує перемогу справжнього кохання.
Членкиня Клубу пенсіонерів Чопа Катерина Сабов радить усім переглянути цей фільм:
– Я мала нагоду бачити такі танці раніше, наприклад, у Шіофоку, на Фестивалі імені Імре Кальмана, де були учасники з багатьох країн у таких же чудових народних костюмах. Зараз це викликало схожі почуття. Я згадала старі добрі часи й дуже тішуся, що й сьогодні існують такі народні танцювальні колективи, які продовжують наші традиції та зберігають ці танці. Ми не маємо права про це забувати!
Пенсіонер Тібор Ур пригадав давні сільські весільні звичаї.
– Так і було. У такому порядку. Приємно згадати. Нечасто, але невеликі бійки також були.
Ілона Гурик на тлі кінострічки згадала молодість:
– Чоп є містом, але незважаючи на це, колись великі весілля у нас проходили за таким же сценарієм. Здається, востаннє саме весілля моєї доньки було таким у місті: з наметом, ходою через усе місто пішки, а не на авто. Це було доволі давно, але музика й танці все відродили в пам’яті. Хоча ці танці й не місцеві, але ритм все одно відчувається в ногах. Людина має пишатися своєю нацією, культурою. Як би нас не роз’єднував кордон, як тих двох молодих людей у фільмі, у душі ми єдині, а наші угорські серця б’ються в унісон.
– Сьогодні ми вкотре стали свідками дива, адже цей фільм створив щось нове навіть у своєму жанрі. Це романтична стрічка-мюзикл, подібної до якої я ще не бачила. Цей фільм справді про нас – про той темперамент, ментальність і неймовірно багату культурну скарбницю, яка прихована тут, у Карпатському басейні, і належить нам. Це весілля могло б відбуватися будь-де на його теренах. За останні десятиліття ми вивчили пісні та мелодії одне одного, навіть танцювальні кроки. А постать Іштвана Пала «Салонни» також стала відомою для всієї нації. У цьому наша сила, а також у нашій громаді. Нині зібралося більше сотні людей, щоб разом подивитися цей подарунок. Дякуємо творцям, які закарбували наші спільні національні здобутки та культурні цінності, дякуємо ГО «Vándormozi» й театру за те, що спільними зусиллями ми доставили на Закарпаття те світовідчуття, яке визначає для нас національну культуру, – зазначила після показу Лівія Балог.
