«Ніколи не забуду момент, коли після вистави «Витязь Янош» до мене підійшов маленький хлопчик і спитав: «Ви ще приїдете?» Ось чому це варто робити», – каже Вікторія Торпої, акторка закарпатського походження, котра нині працює в Угорщині в трупі «Дейріне». Місія трупи – привозити вистави у віддалені села, мешканці яких практично ніколи не були в театрі. З нагоди Дня святого Іштвана Вікторія Торпої була нагороджена Лицарським хрестом «За заслуги».
У зв’язку з цим акторка дала інтерв’ю угорському виданню Origo, скорочений варіант якого пропонуємо увазі читачів.
– Ви виросли в закарпатському селі Мужієво. Які цінності з дитинства зберігаєте донині?
– Я отримала дуже міцний фундамент для життя. […] У мене було багате дитинство, вагу якого відчуваю й тепер.
Мої батьки завжди спонукали нас бути вправними в житті. Щоб ми знали, до кого звернутися, якщо щось піде не так. Виховували бути самостійними так, що ми завжди відчували підтримку. Я навчилася, що годиться, а що ні. У нас була система в житті. Я приходжу зі школи, роблю уроки, а потім ще маю завдання. Ця система, вірю донині, дуже багато дає людині.
– Що ви отримали від Берегівського театру?
– На сцені Берегівського театру я виступала з 13 років. Це був значний період навчання. Там я в першу чергу навчилася своєї театральної мови. Але водночас і відповідальності. Не було ані реквізитора, ані перукарів, ані технічного персоналу, ми все робили самі.
Я знала, що які б труднощі не виникали, їх треба вирішувати. Так чи інакше. Ми не говорили про якусь проблему, ми вирішували її.
По суті, я отримала другу сім’ю, міцну згуртовану громаду.
Я бачила, як борються колеги. Бувало, що не отримували зарплати і жили з дня на день. Іноді ми їздили в Угорщину на гастролі. Хлопці: Жолт Тріл, Ласло Товт та інші – о третій ночі завантажували все у бус (костюми, декорації, техніку). Прибувши на місце, розпаковували, розміщували на сцені, переодягалися, давали виставу. Завжди з великим успіхом. Потім знову складали декорації в автобус, а після повернення на світанку випаковували їх у Берегові. А дівчата, пригадую, Неллі Сюч, Мелінда Орос, Магда Орос, Ілдико Бейреш, брали віники, совки й регулярно прибирали приміщення театру, коли було потрібно. Крім того, прибирали сцену під час виїздів на виступи. Питань не виникало. Потім увечері виходили до глядачів, і вони бачили їхні чудові вистави.
Аттіла Віднянський став сильною об’єднувальною силою для всіх артистів театру Берегова.
Я також навчилася, як треба ставитися до нашої професії. Не можна виступати перед публікою на півсили. Бо глядач – це найголовніше, де б ми не знаходилися. Я навчилася пристрасті, терпіння, необхідності жертвувати. Бачила відданість та фанатизм колег у доброму сенсі цих слів, а водночас і те, які дива творяться завдяки цьому. Я отримала надзвичайно міцний фундамент, міцну основу, які підтримують мене всюди, де б я не грала. Ця спільнота додала мені неймовірних сил і продовжує надавати сили досі.
– Ви отримали престижні нагороди, зокрема відзнаку за найкращу головну жіночу роль, зігравши у фільмі «Байстрюк сатани», на Угорському кінофестивалі в Лос-Анджелесі у 2018 році. Як ви дізналися про присудження такої почесної відзнаки?
– Фільм, знятий за мотивами однойменного твору Мігая Золтана Надя, починається з подій листопада 1944 року на Закарпатті й розповідає про них через долю 18-річної Естер Товт, яку я зіграла. Кілька жінок і дівчина йдуть купити продукти для рідних, які вирушають на «триденні роботи» (як ми знаємо, насправді «маленькі роботи» тривали набагато довше). Цю дівчину, Естер Товт, зґвалтували п’ятеро російських солдатів. Вона завагітніла й народила дитину – байстрюка сатани. Це безповоротно руйнує життя не лише самої Естер, але й тих, хто оточує її. Таким є короткий сюжет фільму.
Я мала можливість працювати разом з чудовими акторами, зокрема Жолтом Трілем, Неллі Сюч, Аттілою Кріштаном, Анною Дьорді, Фружіною Прегіцер, Іштваном Сіладі, Йожефом Ковачем.
Дуже важливим є те, що в цій повісті зображено кривавий період історії нашого Закарпаття. Ми втратили десятки тисяч чоловіків, про що згадуємо кожного року. Я знайома з родинами, які безпосередньо постраждали від цього жаху.
Після зйомок було зворушливо, що нарешті, через 70 років, ми можемо говорити про це, що про ці події був створений фільм. Старші або не могли, або не наважувалися торкатися цієї теми. Нарешті ми могли розказати про це через фільм, могли показати, через що пройшли люди.
Ми провели багато зустрічей із глядачами, під час яких 80-річні чоловіки та жінки дякували нам зі сльозами на очах, а також розповідали власні історії. Тоді ми всі відчули, що, можливо, через фільм нам вдалося хоч трохи полегшити їхню глибоку травму, торкнутися душі людей.
Фільм був представлений на Угорському кінофестивалі в Лос-Анджелесі.
Якось мені зателефонували. Я саме переживала дуже складний період, коли в мене були сумніви, чи добре я виконую свою роботу. Телефонував голова фестивалю, який запросив мене приїхати в Лос-Анджелес у листопаді. Я дуже люблю подорожі, пригоди… Тож, звичайно, поїхала. На церемонії нагородження я спокійно сиділа на своєму місці, коли оголосили ім’я оператора Габора Галаса, який є одним із найкращих у своїй справі. Я прийняла його нагороду, бо він не зміг приїхати. А потім чую своє ім’я. Що? Мій мозок повністю відключився, але я встала, вийшла, забрала нагороду, а коли повернулася на своє місце, почала усвідомлювати, що зі мною сталося. Це було велике щастя. […]
– У 2021 році ви стали лауреаткою Премії ім. Марі Ясаї…
– Це також був складний період для мене в плані творчості через епідемію коронавірусу. На електронну пошту прийшло повідомлення, що я номінована на премію й отримаю її. Велика честь уже і те, що хтось висунув мене, що я гідна цієї відзнаки. Я кілька разів перечитала лист, бо не вірила своїм очам. […]
– Близько чотирьох років тому був створений Театр Деріне, місія якого привозити вистави в маленькі населені пункти, де люди, можливо, ніколи раніше не бували в театрі. Як ви почуваєтеся в трупі?
– Я знала, що це буде мандрівний театр, ідея якого близька мені, адже з Берегівським театром ми також багато гастролювали. У перші роки я справлялася дуже добре, ми долали до двох тисяч кілометрів за тиждень і завжди максимально викладалися, бо в кожному населеному пункті на нас чекали глядачі. Чесно зізнаюся, що останнім часом я вже часто трохи втомлююся. Однак місія надзвичайно важлива. Як каже Деріне в п’єсі Ференца Герцега, ми несемо невидимий скарб.
Це місія, і ми докладаємо всіх зусиль, щоб дарувати радість глядачам у кожному селі та місті. […]
– В Україні триває війна. Як ви їздите додому? І чи їздите взагалі?
– Торік у липні ми представили виставу «Молодиця Деріне» в кількох угорських населених пунктах Закарпаття. На зворотному шляху було вкрай неприємно і страшно, бо на кордоні мене не хотіли пускати назад. Побачили в моєму паспорті, що я народилася в Мужієві, і сказали: вам не можна в Угорщину.
Я почала питати, який злочин я вчинила, чому це відбувається. Хотіла отримати пояснення. Забула запитати, чи хочуть мене відправити у військо, тому не пропускають.
Потім забрали мій паспорт на митницю і довго не повертали. Після майже півгодинної тяганини мене нарешті пропустили через кордон. Зізнаюся, мені було дуже страшно. Після цього я приїжджала на Закарпаття в листопаді минулого року, коли показували фільм «Байстрюк сатани», а потім була зустріч з глядачами. Тоді я вже вирушила додому лише після того, як керівниця Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін разом з Генеральним консульством Угорщини в Ужгороді та Консульством Угорщини в Берегові організували мою поїздку.
[…] Я попросила Аттілу Віднянського й керівника Театру Деріне Марка Домонкоша, аби берегівський театр залишався в моєму житті. А нинішня очільниця закладу Едіна Шін робить усе для того, аби я залишалася в трупі. Це нитка, яку неможливо перерізати. Я виросла на тій сцені, звідти почала й ніколи не відірву від себе. Берегівський театр досі дає мені багато енергії. Щодо війни, то я лише сподіваюся: те, що почалося, колись закінчиться. Навіть уявити не можу, що доводиться переживати моїм берегівським колегам-чоловікам, адже вони понад два роки не можуть поїхати додому. Коли ми виступаємо з гастролями на Закарпатті, я дивлюся на гори і моє серце завмирає. Дуже сумую за рідним краєм, але маю величезне сподівання, що це закінчиться і все продовжиться з того місця, на якому зупинилося.
„Наважтесь жити, померти може кожен!” – проголосила Фріда Кало, культова постать Мексики 20-го століття та одна з найбільш неординарних особистостей сучасного живопису.
Прем’єра монодрами „Фріда” 19 червня стала пам’ятною: напередодні вистави пролунала повітряна тривога, а сам спектакль проходив в умовах вимкнення електроенергії. Незважаючи на це, глядачі в залі ім. Федак Шарі були захоплені історією жінки, одночасно вразливої і сильної, яку зіграла актриса Ібоя Орос.
Фріда, безсумнівно, є однією з найвідоміших і найшанованіших жінок-художниць. Хоча її картини датуються першою половиною 1900-х років, вони залишаються актуальними та впливовими і сьогодні, у 2024 році. Її роботи зображують універсальні та вічні теми, такі як біль, сексуальність, народження та смерть.
„Це має особливе значення, що сезон 2023-2024 років Берегівського театру закривається виставою, присвяченою життю Фріди Кало. Картини Кало викликають яскраву кавалькаду кольорів, так само, як і життя театру в останні місяці було барвистим і насиченим. Хоча в нашому житті були і темні відтінки, і труднощі, і виклики, ми можемо залишити по собі чудовий сезон”, – зазначила Едіна Шін, в.о. директора Закарпатського обласного угорського драматичного театру.
Мексиканська художниця Фріда Кало, одна з найбільш знакових постатей мистецтва 20-го століття, відома своїми автопортретами та яскравим сюрреалістичним стилем. На її життя і творчість глибоко вплинули фізичні та емоційні страждання, а також пристрасні стосунки з відомим мексиканським художником Дієго Ріверою. Роботи Кало потужно відображають її ідентичність, біль та культурну спадщину, при цьому часто використовуються символічні та особисті мотиви.
Олег Мельнійчук, організатор заходу, розповів, що дух Viva la vida, воля до життя, любов та мистецтво стали мотивацією для створення вистави.
Генеральний консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Йожеф Бочкої після вистави зазначив, що життя Фріди Кало є прикладом того, як можна оговтатися навіть після найбільших трагедій. Навіть вимкнення електроенергії, холод і війна не можуть нас зупинити, адже найважливіше – цінувати і любити один одного, а отже на Закарпатті теж нам варто мати волю до життя, вистояти і триматися разом.
Закарпатський обласний угорський драматичний театр готується збагатити можливості для культурних вражень ще більшою кількістю вистав у сезоні 2024-2025 років.
Закарпатський обласний угорський драматичний театр за служіння нації отримав премію «Угорська спадщина».
Згідно з рішенням Асоціації «Угорська спадщина і Європа» (Magyar Örökség és Európa Egyesület), 16 грудня 2023 року Закарпатський обласний угорський драматичний театр отримав премію «Угорська спадщина».
My Website
У Будапешті почесну відзнаку вручили директорці театру Едіні Шін.
Премія була заснована опікунською радою Фонду «За Угорщину» після зміни режиму, в 1995 році. Цю відзнаку отримуюють угорські заклади та організації, діяльність яких сприяє розвитку угорської культури, економіки, спорту й науки, тобто моральному та духовному зростанню угорського суспільства. Усьому, що служить збереженню «невидимого духовного музею» угорців.
1.⚡️ #Hungary has stopped allowing Ukrainian trucks through from #Slovakia, - media.
After the blockade of Slovak carriers, the drivers decided to leave Slovakia through Hungary. It is reported that a queue formed here, and then trucks stopped passing altogether.⬇️ pic.twitter.com/InxRtsiVhh
Генеральний директор Національного театру Угорщини закарпатського походження Аттіла Віднянський у понеділок подав міністру культури та інновацій Яношу Чаку заяву про свою відставку. Це пов’язано з інцидентом, який стався з акторами театру в стінах закладу. У п’ятницю під час вистави «Ромео і Джульєтта» з Юлією Сас та Лайошем Отто Горватом трапився нещасний випадок, унаслідок якого їх із травмами доставили до лікарні, а показ зупинили. Інцидент стався під час вистави, але в тій частині декорацій, яку не бачили глядачі.
Директор виконуватиме свої обов’язки та керуватиме театром до завершення розслідування обставин нещасного випадку, повідомили в міністерстві культури та інновацій. Після цього міністр розгляне подану заяву. Тим часом Аттіла Віднянський продовжуватиме виконувати свої обов’язки.
У відомстві зазначили, що підтримують постійний зв’язок з театром та уважно стежать за процесом розслідування.
Згідно з інформацією, опублікованою в суботу на сайті установи, виставу «Ромео і Джульєтта» в п’ятницю було перервано під час другого акту через нещасний випадок з акторами Юлією Сас і Лайошем Отто Горватом.
1.⚡️ #Hungary has stopped allowing Ukrainian trucks through from #Slovakia, - media.
After the blockade of Slovak carriers, the drivers decided to leave Slovakia through Hungary. It is reported that a queue formed here, and then trucks stopped passing altogether.⬇️ pic.twitter.com/InxRtsiVhh
Ці театральні ляльки – унаочнена історія Закарпатського академiчного обласного театру ляльок «Бавка». Вони, а ще декорації та костюми й сформували виставку, яка стала частиною артдіалогу візуально-пластичних форм театру «Всесвіт у долонях».
30-річчя Закарпатського обласного угорського драматичного театру відзначають і в Національному театрі Угорщини. 18–23 жовтня в Будапешті в рамках 10-ї Міжнародної театральної зустрічі (MITEM) проводяться дискусії та кінопокази про історію й сьогодення закарпатського театру.
Насамперед відкрилася фотовиставка та відбувся показ документального фільму «Театр на кордоні».
Документальна стрічка готувалася до Міжнародного театрального фестивалю «Сталкер» 2004 року. У ній представлені тодішні працівники театру, зокрема Йожеф Варга, Ласло Товт, Неллі Сюч, Жолт Тріл, колишній директор Йожеф Балажі, Вікторія Молнар, Аттіла Ференці, Мелінда Орос, Імре Сабо, Магдолна Ваш та Аттіла Віднянський. Режисер фільму – Ласло Олівер Олаг.
Поміж розмовами з’являються кадри однієї з постановок театру. У ностальгічному фільмі-портреті спікери розповідають, як вони стали акторами, згадують труднощі та проблеми, які виникали спочатку. Деякі історії відгукуються і в сьогоденні. Адже важкі часи в житті Берегівського театру вже в минулому, будівлю відремонтували, сформувався постійний глядач, трупа відома по всьому Закарпаттю, але водночас з уст акторів звучать кілька тривожних меседжів, які під час війни, на жаль, знову стали актуальними.
За словами Андраша Козми, драматурга, літературного перекладача та одного з організаторів MITEM, документальний фільм показує, що таке насправді театр. «Це громада. Його створює і формує людина», – вважає драматург.
Після перегляду документальної стрічки присутні мали можливість ознайомитися з експозицією про ранні роки театру, який тоді ще називався Берегівським національним театром ім. Дюли Ійєша. На виставці представлені фотографії Бейли Іловскі та Жолта Сабо.
«Дивлячись на ці світлини, не можу не відчути зворушення. Я дуже вдячний Бейлі та Жолту, завдяки яким була створена ця виставка», – наголосив під час свого виступу театральний режисер, керівник Національного театру Угорщини Аттіла Віднянський. На його думку, спогади про той початковий період, сповнений труднощів, зберігаються не тільки на фотографіях, але й у серцях співробітників театру.
За його словами, кожен театр має душу. Завдяки сильній духовній мотивації та жазі закарпатської угорської громади мати свій театр виникло угорське театральне життя в Берегові. «Ця духовність стала відправною точкою», – підкреслив Аттіла Віднянський.
1.⚡️ #Hungary has stopped allowing Ukrainian trucks through from #Slovakia, - media.
After the blockade of Slovak carriers, the drivers decided to leave Slovakia through Hungary. It is reported that a queue formed here, and then trucks stopped passing altogether.⬇️ pic.twitter.com/InxRtsiVhh
30-річчя Закарпатського обласного угорського драматичного театру в Берегові відзначили масштабним фестивалем, який тривав протягом 3 – 9 жовтня. Шостий день фестивалю присвятили пам’яті Шарі Федак – уродженки цього міста, однієї з найвідоміших угорських актрис, примадонн свого часу.
Учасники заходу зібралися перед пам’ятником Шарі Федак, який встановили в місті у 2018 році. Акторка театру Іболя Орос з цього приводу продекламувала вірш Ендре Аді «Шарі Федак», після чого присутні поклали вінки та квіти до пам’ятника.
Захід продовжився у стінах Закарпатського обласного угорського драматичного театру. Глядачі мали змогу побачити сольний вечір актриси, заслуженої артистки Угорщини, лауреатки Премії ім. Марі Ясаі Фружіни Преґіцер «Так я прийшла…», прем’єра якої відбулася в 1990 році. Компіляції віршів, прози та народних пісень спонукала до роздумів над широкими питаннями сенсу життя.
Після майже годинного виступу відбулося вручення Премій ім. Шарі Федак. Символічні статуетки для відзначення премією створив відомий закарпатський скульптор Михайло Колодко. 20-сантиметрова скульптурка на рамі з вапняку зображує фігуру Шарі Федак у гусарському вбранні, яка відтворена за її роллю з легендарної вистави «Вітязь Янош». Під час створення фігури скульптор прагнув виразити скромність і відданість театру, якими були пронизані життя і творчість Шарі Федак.
«Коли п’ять років тому, 26 жовтня 2018 року, ми урочисто відкрили пам’ятник Шарі Федак у нашому місті, це стало результатом об’єднання зусиль багатьох людей, які долучилися до цієї справи», – повідомила під час виступу виконуюча обов’язки директора Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін. «Встановити пам’ятник видатній уродженці Берегова – було нашим давнім обов’язком», – додала вона, згадавши про найвизначніші моменти із життя акторки.
Постать і пам’ять про Шарі Федак певний час були незаслужено відсунуті на другий план, а в суспільній свідомості та публічному дискурсі сформувався образ, у якому вона сприймалася переважно як примадонна легковажного світу мистецтва з усіма його кліше та упередженнями. Донедавна мало розповідалося про важливу роль, яку вона відіграла у розвитку угорської театральної культури. Завдяки незвичайному таланту, нечуваній працьовитості та силі волі вона записала своє ім’я у список найвидатніших митців. Свого часу її швидко помітили найвидатніші письменники та публіцисти: Ендре Аді, Фрідєш Карінті, Шандор Бровді, Жиґмонд Моріц — усі вони присвятили численні статті, в яких висловлювали вдячність і відзначали досягнення актриси на сцені. На основі цих публікацій чітко простежується послідовний розвиток її виконавського мистецтва, завдяки якому вона високо піднялася по кар’єрних сходинках. Восени 1904 року у 25-річному віці вона вперше заспівала партію Йончі у п’єсі «Вітязь Янош». Після цього в одному лише Королівському театрі вона зіграла головну роль у цій виставі 689 разів. Вона стала знаменитою примадонною свого часу, але хотіла довести, що здатна на більше. Незабаром їй це вдалося. «У ній живе справжня актриса, яка вміє передати на сцені всі душевні коливання, яка відмінно реалізує себе і в драматичних ролях. Важливо не те, що вона робить, а те, що в ній відбувається», – писав Меньгерт Лендєл у виданні «Нюґат». Відтоді Шарі Федак як драматичну актрису згадували поряд із найвидатнішими іменами.
«Ми, нинішні любителі театру, а особливо угорці Закарпаття та Берегова, повинні знати справжню Шарі Федак. Адже хто, як не ми, буде берегти пам’ять про неї? Чиє завдання, як не наше, повернути ім’я та постать Шарі Федак на належне місце?» – підкреслила Едіна Шін. «Сьогодні ми маємо для цього всі можливості. Окрім пам’ятника в Берегові, завдяки акторці Неллі Сюч, маємо дві постановки та ще одну композицію, які відтворюють її постать. Ми також маємо Культурний центр, який носить її ім’я. Окрім того, маємо і премію театрального мистецтва імені Шарі Федак, яку заснували у 2021 році», – додала керівниця берегівського театру.
Премією ім. Шарі Федак нагороджуються угорськомовні актори Карпатського басейну, які безперервно працюють в одному театрі щонайменше 15 років, засвідчуючи вірність глядачеві. Премію з ініціативи акторки Неллі Сюч заснували з метою популяризації в Карпатському басейні спадщини Шарі Федак. А це – відданість нації, батьківщині та професії. Це означає віру в підтримуючу силу національної спільноти, угорськомовну театральну культуру та традиції, а також у силу театральної атмосфери, яка віддана якості, старанності та наполегливості. Цією нагородою відзначають діяльність акторів в Угорщині та за її межами, для яких згадані вище якості мають особливе значення, які гідні спадщини відомого пращура. У 2021 році лауреатами цієї премії стали берегівська акторка Магдолна Ваш і трансільванський актор Жолт Богдан. У 2022 році з огляду на труднощі війни відзнаку не вручали і цю прогалину заповнили тепер – 8 жовтня 2023 року. Лауреаткою премії стала Фружіна Преґіцер – акторка Ніредьгазського театру ім. Жиґмонда Моріца.
«Дякую Всевишньому за можливість сьогодні перебувати тут. Я вперше в житті стою на закарпатській сцені», – зазначила Фружіна Преґіцер. Вона розповіла, що 33 роки тому, виступаючи на одній зі сцен Трансільванії, зрозуміла, чому варто бути акторкою. «Доти мені здавалося, що я граю лише для батьків, друзів, режисерів, журналістів. А там зрозуміла, що я маю щось таке, чого не мають глядачі в залі. Я передаю їм це, натомість отримую щось навзаєм. Водночас мене також відразу вразила відповідальність у цій справі», – додала акторка, подякувавши за визнання, за можливість виступити на сцені берегівського театру та за любов глядачів.
Ініціаторка заснування Премії ім. Шарі Федак акторка Неллі Сюч не змогла бути особисто присутньою на церемонії вручення. Проте вона надіслала відеопривітання, у якому наголосила: «Ми живемо у важкі часи, нас оточує густа темрява, але в кожній темряві мерехтить оте невеличке світло, яке приносить у наше життя радість і надію. У ці дні темряву долає світло Берегівського театру, який відзначає 30-річчя. Це молодий вік, тож я бажаю закладу досягти поважних літ, стати «великим вогнищем», біля якого грітимуться люди», – наголосила акторка, вітаючи колег.
Тижневий фестиваль у понеділок завершився виступом Донецького обласного академічного драматичного театру (м. Маріуполь), який представив виставу Боккаччо «Декамерон».
19 квітня 2023 року міжнародний комітет театральної олімпіади в присутності голови-засновника Теодороса Терзопулоса та співзасновника Тадаші Сузукі обрав своїм членом очільника Національного театру Угорщини Аттілу Віднянського.
Аттіла Віднянський – режисер, педагог, організатор фестивалів. Походить із Закарпаття, де заснував театральну трупу, що діє донині. У 2004-му був призначений головним режисером Національного оперного театру Угорщини. З 2013-го – керівник Національного театру Угорщини. Викладав у Києві, Капошварі, наразі викладає театральну режисуру в Університеті театрального та кіномистецтва в Будапешті. Володар кількох угорських та міжнародних театральних нагород.
19 березня Закарпатський обласний угорський драматичний театр виступив із прем’єрою вистави «Сватання» Миколи Гоголя в постановці засновника закладу Аттіли Віднянського.
Особливість комедії у двох діях полягає в тому, що у виставі з переважно чоловічими образами їх втілюють акторки берегівського драматичного театру. Сім жінок та один актор-чоловік представили високу якість театрального мистецтва, через засоби комедії показали інший бік сватання, внутрішню боротьбу чоловіків та жінок, страх перед зобов’язаннями, змінами, невідомим. Незважаючи на те, що п’єса була написана майже 190 років тому, образи зображених у ній персонажів актуальні й для сучасної людини, адже тема залишається на часі, з нею стикаються всі покоління.
У виставі представлена тема боротьби за існування, що пронизує наше повсякдення, водночас режисер вказує і на справжній сенс життя, за який варто боротися навіть у важкі часи.
Минулого року театр не міг функціонувати у звичному режимі, оскільки спочатку приймав вимушених переселенців, а потім трупа грала в Угорщині та інших сусідніх країнах. Однак згодом театр відновив покази вистав-казок, а тепер на «Сватання» чекають і дорослих глядачів.
«Через те, що, окрім жіночих ролей, чоловічі також виконують жінки, усе стає ще більш захопливим. Це місцями може бути чутно і боляче, але суть не в цьому. Суть у тому, щоб сміятися і прагнути до життя. Зберігаймо щирість серця та радіймо, що ми, угорці, ще маємо можливість радіти тут, на Закарпатті», – каже режисер постановки, директор Національного театру Угорщини Аттіла Віднянський.
Директорка Закарпатського обласного угорського драматичного театру зазначила: «Вистава «Сватання», прем’єра якої щойно відбулася, – ще одна професійна віха в житті берегівського театру, адже має особливість: чоловічі ролі виконують жінки. Це також своєрідний «сигнал життя» від нашого театру до закарпатського глядача. Закарпатська угорська громада переживає дуже складний період, їй потрібні підбадьорення та підтримка, упевненість, що вона справді зможе усе це подолати, і завдання театру – відіграти в цьому роль своїми засобами. Сподіваємося, наш виступ охопить якомога більше людей на Закарпатті, і ми будемо показувати цю п’єсу якомога частіше».
Вистава – спільна постановка Закарпатського обласного угорського драматичного театру та Національного театру Угорщини (Будапешт).
BREAKING NEWS The Royal Swedish Academy of Sciences has decided to award the 2023 #NobelPrize in Physics to Pierre Agostini, Ferenc Krausz and Anne L’Huillier “for experimental methods that generate attosecond pulses of light for the study of electron dynamics in matter.” pic.twitter.com/6sPjl1FFzv
1.⚡️ #Hungary has stopped allowing Ukrainian trucks through from #Slovakia, - media.
After the blockade of Slovak carriers, the drivers decided to leave Slovakia through Hungary. It is reported that a queue formed here, and then trucks stopped passing altogether.⬇️ pic.twitter.com/InxRtsiVhh
«Трикутник» – молодіжний театр-студія, що діє в Мукачеві вже три роки. А з розв’язанням повномасштабної війни в Україні колектив поповнився дітьми, котрі були змушені покинути рідні домівки та опинилися на Закарпатті. Тож мукачівський театральний «Трикутник» теж став фігурою, яка об’єднала і творчо, і ментально представників різних куточків України.
