Пізнавати природу не за сторінками підручників, а під час безпосереднього спілкування з нею – саме таку можливість уже 25 років поспіль надає дітям Закарпаття Природознавчий та природоохоронний табір Товариства угорських педагогів Закарпаття (КМПС). Цьогоріч ювілейний, 25-й табір відбувся з 29 червня по 3 липня на базі лісової школи та дослідницького центру Закарпатського угорського університету імені Ференца Ракоці ІІ у Великій Доброні Ужгородського району.
Учасниками п’ятиденного табору стали 36 школярів із Берегівського, Ужгородського та Мукачівського районів, які здобули найкращі результати на предметних конкурсах, організованих КМПС. Допомагали проводити заняття п’ятеро організаторів і шестеро студентів університету, які проходили тут педагогічну практику.
Як зазначають організатори, інтерес до табору залишається надзвичайно високим. Цього року кількість охочих узяти участь у програмі втричі перевищила кількість доступних місць, що ще раз підтверджує актуальність і популярність цього освітнього проєкту.
Основна мета табору залишається незмінною навчити дітей розуміти природу через власний досвід, сформувати відповідальне ставлення до довкілля та показати, наскільки багатим і різноманітним є природний світ рідного краю.
Програма була насичена практичними й інтерактивними заняттями. Діти досліджували флору і фауну місцевої водойми, збирали рослини та водних мешканців, облаштували навчальний акваріум, за яким спостерігали протягом усього тижня. Після завершення табору всі живі організми були повернуті до природного середовища.
Не менш захопливими стали природоохоронні ігри, виготовлення тематичних настільних ігор, знайомство з методами кільцювання птахів, водні прогулянки на каное, спортивні естафети та командні випробування. Усі заходи були спрямовані не лише на здобуття знань, а й на розвиток співпраці, відповідальності та спостережливості.
Особливий інтерес у школярів викликали творчі майстер-класи. Вони власноруч виготовляли будиночки для комах, знайомилися з роботою пасічника, дегустували різні сорти меду, створювали унікальні футболки в техніці ціанотипії, використовуючи відбитки рослин, які зібрали під час екскурсій. Крім того, учасники виготовляли брелоки із засушених польових квітів та створювали мініатюрні лісові композиції з природних матеріалів — моху, гілочок, шишок і мушель. Кожна композиція мала містити рослини, тварин та укриття, що допомагало дітям краще зрозуміти принципи функціонування природних екосистем.
Попри примхи погоди, які змусили організаторів оперативно змінювати окремі елементи програми через сильну спеку, бурю та перебої з електропостачанням, усі заплановані заходи вдалося успішно провести.
Кульмінацією ювілейного табору стала зустріч із його засновницею та багаторічною керівницею, докторкою Єлизавети Когут, завідувачкою кафедри біології та хімії ЗУУ ім. Ф. Ракоці ІІ. Разом із дітьми вона переглянула архівні фотографії та відеоматеріали, які розповіли історію табору від його заснування до сьогодення.
Ідея створення табору виникла з переконання: любов до природи неможливо сформувати лише під час уроків. Справжні знання народжуються тоді, коли дитина самостійно досліджує навколишній світ, спостерігає, експериментує та відкриває для себе нове. Саме тому вже багато років незмінним девізом табору залишаються слова Конфуція: «Те, що я чую — забуваю, те, що бачу — запам’ятовую, те, що роблю — розумію».
Під час ювілейної зустрічі згадували й те, як змінювався табір протягом років. У різні періоди його проводили у Великій Доброні, Шаланках та Великих Берегах. Окрім природознавчих занять, діти мали можливість займатися астрономією, польовими дослідженнями, нічними походами, випіканням хліба, виготовленням паперу, ліпленням із глини, творчими майстернями та численними командними іграми.
На святкування завітали колишні організатори, педагоги, працівники табору та його випускники, які поділилися власними спогадами. Багато хто з них наголошував, що саме участь у природознавчому таборі свого часу визначила їхній професійний шлях. Чимало колишніх вихованців сьогодні працюють учителями біології або повертаються до табору вже як організатори.
Завершився ювілейний природознавчий табір урочистим нагородженням найактивніших команд та учасників, врученням дипломів і пам’ятних подарунків. Символічною крапкою святкування став святковий торт, присвячений 25-річчю табору.
За роки свого існування природознавчий табір став значно більшим, ніж просто літній відпочинок. Для сотень дітей він перетворився на місце перших наукових відкриттів, нових знайомств, дружби та щирої любові до природи. І саме ця традиція, яка успішно триває вже чверть століття, є найкращим підтвердженням того, що екологічне виховання через власний досвід залишається одним із найефективніших способів формування відповідального ставлення до навколишнього світу.
Чисте закарпатське повітря, екскурсії, нові друзі та відпочинок без сирен і вибухів. У дитячому санаторії «Малятко» на Ужгородщині триває літня оздоровча кампанія. Нині тут перебувають діти з різних регіонів України, зокрема Сумщини та Харківщини. Для багатьох ця поїздка стала першим знайомством із Закарпаттям. Найбільше вражень залишають мальовничі краєвиди та атмосфера краю.
У селі Велика Добронь Ужгородського району о 16:32 дзвони традиційно сповістили про початок меморіального заходу. Цей час є символічним, адже саме о цій годині 4 червня 1920 року було підписано Тріанонський мирний договір. На березі річки Гатрац, біля меморіалу «Національної єдності», зібралися представники Товариства угорської культури Закарпаття (ТУКЗ-КМКС), очільники Великодобронської громади, педагоги, учні місцевих навчальних закладів та жителі села.
Присутніх першою привітала директорка Угорського дому Великої Доброні Єва Сані, а відтак представила гостей, серед яких були консули Угорщини в Ужгороді Ференц Пап і Карой Сепеші, пастор великодобронської реформатської громади Андраш Коложі, заступник голови ТУКЗ-КМКС Золтан Кулін, голова Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС, депутатка облради Лівія Балог, а також почесний голова Великодобронського осередку ТУКЗ-КМКС Ласло Гіді.
– «Десь щось підписали, десь про щось домовилися, десь щось розділили; десь зачинили двері – навічно. Ми повинні засвоїти урок, зіткнутися з невблаганно суворою реальністю і не можемо обманювати себе. Повинні працювати, якщо хочемо жити, а якщо хочемо жити – будемо працювати. Наша правда – наша сила. Буде нашим те, що зможемо вибороти собі», – цими рядками з твору Кароя Коша «Кричуще слово» розпочав свою промову вчитель Шандор Варга.
Він додав, що саме в такому дусі угорська нація почала жити й працювати як усередині країни, так і за її межами.
– Якщо ми хочемо винести уроки з останнього століття, то маємо визнати: угорську націю зберегли титанічні зусилля, наполеглива праця та жертовна боротьба. Відповідальні політичні мислителі усвідомили, що об’єднання нації поза кордонами – це єдиний розумний і життєздатний шлях до мирного майбутнього, розвитку та процвітання. Так у 2010 році й народився День національної єдності, – зазначив педагог.
Наприкінці свого виступу він наголосив, що єдність угорського народу в історичному, мовному, духовному й культурному планах є значно важливішою за будь-які розбіжності та болючі спогади про минуле.
– Після зміни режиму Угорщина надає дедалі більшу підтримку закордонним угорським громадам. Мета численних ініціатив – зміцнити зв’язки між угорцями Карпатського басейну. Мешканці Угорщини та представники закордонних громад мають краще пізнати одні одних. Це допоможе поступово подолати ту шкоду, яку минулі десятиліття завдали національній політиці та свідомості людей. Для цього потрібні освіта, відкритість, розуміння та взаємна повага в суспільстві, – наголосив Шандор Варга.
Свою промову педагог завершив віршем Альберта Ваша «Настанова».
Після цього учень Великодобронського ліцею Шандор Бара продекламував вірш Бенедека Вірага «Прагнення миру» (вихованець вчительки Берти Катони-Миронової). Слова поета: «Приземлись! І втіш осиротілих, Мир – коронована дочко небес! Почуй! Благає голос багатьох країн, з’явися Нарешті» – сьогодні відгукуються в серцях багатьох людей.
Далі хор Великодобронського ліцею виконав пісню угорської співачки Ержебет Чезі «Це наш дім». Від імені історичних церков пастор великодобронської реформатської громади Андраш Коложі попросив благословення для присутніх та всього угорського народу.
Захід завершився покладанням вінків. Меморіал, створений скульптором Ендре Гіді-молодшим, символізує угорський народ, розділений між чотирма сторонами світу, а гранітна куля на його вершині – єдність. Квіти до пам’ятника поклали представники місцевих установ, угорських організацій, а також дипломати Генерального консульства Угорщини в Ужгороді.
Відтак слово взяла очільниця Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС Лівія Балог.
– Сьогодні пам’ятні заходи угорців проводяться по всьому світу не лише в Угорщині чи Карпатському басейні. Ми згадуємо подію, яка сталася 106 років тому, але й досі впливає на життя нашої нації. Як тих, хто мешкає в Угорщині, так і п’яти мільйонів угорців за її межами, – наголосила вона. – З 2010 року угорський уряд перетворив цей день національної жалоби на День національної єдності. Це справжнє диво для Карпатського басейну – нація, яку великі держави понад століття тому практично прирекли на зникнення, досі живе, зокрема й тут, на Закарпатті.
Лівія Балог додала, що за останні роки вдалося досягти багатьох позитивних результатів, які допомагають об’єднувати людей після несприятливих для національної ідентичності десятиліть.
– Варто згадати програму «Без кордонів», яка дозволяє дітям з Угорщини відвідувати закордонні угорські громади задля знайомства. Або ж ініціативу Асоціації скаутів «Вогонь єдності», започатковану 6 років тому. Сьогодні це полум’я запалюють у понад 500 населених пунктах 35 країн світу. Це дуже символічно, адже такі багаття уособлюють силу, душу та єдність громади, де б вона не жила. Від Нью-Йорка до Канади, від Великої Доброні до Трансильванії – скрізь спалахують ці вартові вогні, зведені на нашій вірі.
Водночас Лівія Балог наголосила, що нації ще є над чим працювати.
– Допоки хоч одна людина вважає, що бути угорцем на Закарпатті означає бути українцем, у Воєводині – сербом, а в Трансильванії – румуном, попереду ще багато роботи, насамперед у сфері загальної освіти. Нам треба знову зв’язати нитки, які історія намагалася розірвати. Це цілком можливо, просто кожен із нас повинен долучитися до цієї справи, – підсумувала вона.
Увечері мешканці Великої Доброні, як і жителі багатьох інших закарпатських міст та сіл, приєдналися до акції Асоціації закарпатських угорських скаутів і запалили вогонь єдності на подвір’ї місцевого Угорського дому.
Нещодавно вийшла друком книга рецептів під назвою «Пам’ять сільських кухонь», видана Благодійним фондом «Pro Agricultura Carpatika» спільно з румунською Асоціацією регіонального розвитку Сату-Маре. Книгу, створену в межах транскордонного співробітництва за підтримки Європейського Союзу, презентували в селі Велика Добронь, що на Ужгородщині, на подвір’ї Лісової школи.
Голова БФ «Pro Agricultura Carpatika» Ласло Гіді на відкритті заходу зазначив, що зазвичай господині мають безліч кулінарних книг просто як прикрасу:
– Та кулінарна книга, що стоїть розгорнутою на кухонній полиці, бо так гарно, є радше певним символом статусу. Вона ніби свідчить: «Я, як господиня, хотіла б це приготувати; хоч і не готую, але хотіла б». Однак є страви, які всі знають напам’ять. Ці рецепти ніколи не потрапляють до кулінарних книг, бо, наприклад, кожен може приготувати молочну кашу чи галушки, не вичитуючи точні пропорції та кількість кожного інгредієнта. Колись їх знали всі. Рецепти збирали саме зараз, бо ці знання втрачаються. Вони включені до даної збірки, щоб не бути повністю забутими. Сподіваємося, що вони насправді слугуватимуть практичною інструкцією, а не просто прикрасою для наших господинь, – сказав він, побажавши «смачного» до страв, приготованих за цією книгою.
Як зазначено у передмові до видання, Фонд дедалі частіше стикається з тим, що традиційні великі родини кількох поколінь поступово відходять у минуле. Натомість повсякденне життя молодих подружніх пар, які ведуть власне господарство, перебуває під сильним впливом інформаційного потоку глобалізованого світу. У ньому кулінарні шоу комерційних каналів та швидкі рішення відтісняють на другий план ощадливу, дещо більш трудомістку, але водночас згадувану з такою любов’ю «бабусину кухню».
«Саме тому співробітники Фонду та його жіночого крила (відділу господинь) вирішили зібрати всі ті повсякденні, особливі та святкові страви, які роблять угорську кухню унікальною та улюбленою в нашому краї», – зазначив Ласло Гіді у передмові.
– Ми досягли своєї мети. Грантовий конкурс завершено, і одним із його результатів стала ця кулінарна книга, створена у співпраці двох організацій. Географічно Партіумський регіон Румунії та Закарпатська область України є сусідніми, тож можна сказати, що ця колекція рецептів охоплює сім історичних комітатів: Унґ, Уґоча, Береґ, Марамарош на Закарпатті, а також Сату-Маре, Салаж і Біхор у Румунії. І хоча історія розпорядилася так, що сьогодні ці землі належать двом різним державам, культурно та історично вони досі утворюють єдине органічне ціле. Тут і нині проживає численна угорська спільнота, яка володіє надзвичайно багатою гастрономічною спадщиною, – наголосила співзасновниця відділу господинь БФ «Pro Agricultura Carpatica» Беата Яворська.
На презентації також зауважили, що мета книги – представити типові сільські, селянські страви, які готували наші матері та бабусі ще до того, як до нас прийшла глобалізація чи вплив сучасних кулінарних трендів. Усі страви у збірці дуже прості, готуються виключно з місцевих сезонних інгредієнтів. Їхня цінність є величезною, адже вони зберігають спадщину минулого.
Загалом видання містить 300 рецептів: 150 із Закарпаття та стільки ж із регіону Сату-Маре. Книга написана чотирма мовами: українською та румунською (як державними мовами двох сторін), угорською (оскільки по обидва боки кордону проживають угорці), а також англійською – як спільною мовою Європейського Союзу. Завдяки цьому видання буде доступним і для молодого покоління, і для представників інших народів, що мешкають поруч. У книзі можна детально ознайомитися з інгредієнтами, їхніми пропорціями та покроковим описом приготування страв.
У закарпатській частині рецепти представлені у 13 розділах: «Супи», «Начинки для супів», «Закуски», «Рибні страви», «М’ясні страви», «Страви зі свинини», «Гарніри», «Комбіновані страви», «Молочні страви», «Макаронні вироби», «Солодощі та дріжджове тісто», а також «Салати та соління». Рецепти в кожному розділі розміщені в алфавітному порядку. Цікаво, що страви не зведені під одну стандартну назву, адже автори доклали зусиль, щоб зберегти автентичні найменування, які використовуються в різних куточках регіону. Румунську частину укладено за дещо іншою логікою: рецепти розподілені на п’ять великих розділів, але інструкції там так само зрозумілі та практичні.
– Якщо переглянути рецепти, можна помітити органічну єдність двох регіонів, адже в кухнях обох країв є чимало спільних страв. Наприклад, курячий бульйон, гуляш, кминовий суп, салат, суп із цвітної капусти, а також рагу з ратиць, поґачі зі шкварками та рокот-крумплі (шарована картопляна запіканка). Водночас помітні й цікаві відмінності, адже через особливості ландшафту кожен край формував рецепти відповідно до власних смаків та можливостей. Можна зробити висновок, що угорська кухня зберегла свою самобутність навіть під впливом культури більшості та багатоетнічного середовища. Ця книга є особливо цінною, тому що, гортаючи її, ми дізнаємося про спосіб життя, культуру громади та сільський побут, який колись характеризував наш край: це епоха натурального господарства, коли страви завжди відповідали зміні пір року й готувалися виключно з місцевих інгредієнтів. Це не просто збірка рецептів, а місток між минулим і сьогоденням. Передаючи ці рецепти нашим дітям та онукам, ми передаємо наступним поколінням живі знання, які встигли зібрати. І тепер ми робимо це не лише усно, а й за допомогою гарного друкованого видання, до якого можна звернутися під час спільного приготування їжі чи застілля, – підсумувала Беата Яворська.
Вона також висловила сподівання, що ця книга рецептів стане надійним помічником і дороговказом на кухні, який даруватиме щоденне натхнення: молода господиня знайде тут прості повсякденні страви, а досвідчена мама чи бабуся зможе навчитися чогось нового та цікавого.
На Закарпатті з’явилося сучасне напіввідкрите стрільбище. Його офіційно технічно відкрили на Ужгородщині. Головною метою стрілецького комплексу «Вояк» є дати цивільному населенню базові знання та навички правильного і безпечного користування зброєю.
Про стійкість енергосистеми України говорили на Ужгородщині під час виїзного засідання Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Верховної Ради України. Зібралися народні депутати, представники Міністерства енергетики, обласної влади, місцевого самоврядування, енергетичних компаній та бізнесу, який розвиває виробництво енергії з відновлюваних джерел.
Реформатська громада села Сюрте цього року вдруге організувала екуменічне богослужіння з нагоди Всесвітнього дня людей похилого віку. У церковному заході взяли участь уродженець села, декан реформатської єпархії області Бігар (Угорщина), пастор Тібор Товт, а також керівниця малогеєвецької хорової школи Маріанна Дьорке.
Парафіяни також запросили вірян римо-католицької та греко-католицької церков Сюрте і сусіднього села Тийглаш. На захід у реформатську церкву з двома дзвіницями загалом завітали більше сотні осіб.
Привітав присутніх місцевий пастор Жолт Ковтюк. Він представив Тібора Товта, котрий підбадьорив місцевих мешканців словом Божим. Гість процитував уривок з третього розділу Першого послання апостола Павла до солунян: «…Ми послали Тимофія, нашого брата і товариша в праці Божій, у проголошенні Доброї Звістки про Христа. Ми послали його, щоб зміцнити вас і підбадьорити в вашій вірі, щоб ніхто не похитнувся через ці труднощі, які маємо ми зараз».
Затим присутніх зачарував спів Маріанни Дьорке, котра виконала церковні пісні під супровід гітари.
Після богослужіння відбулося невелике частування, в рамках якого Тібора Товта привітали його колишні однокласники, друзі та знайомі, пригадали історії сорокарічної давнини, а також родину вчителів, в якій виріс гість.
Представник сюртівської реформатської громади Шандор Саллар наприкінці заходу зазначив, що зустріч була дуже душевна: «Завітало багато представників різних конфесій, атмосферу підкреслила пам’ятна проповідь уродженця нашого села, а також спів Маріанни Дьорке».
Екуменічний захід підтримала благодійна організація «Доркас», завдяки якій кожен учасник повернувся додому з пам’ятним подарунком.
Цьогорічна спільна церемонія відкриття навчального року Центру професійної освіти імені Еде Егана стала знаковою подією для угорськомовної спільноти Закарпаття. Захід, що відбувся у реформатській церкві села Велика Добронь, зібрав разом учнів, педагогів, духовенство, дипломатів та партнерів із сусідньої Угорщини.
У церемонії взяли участь представники навчальних центрів з Великої Доброні, Берегова, Вишкова та Пийтерфолва, серед них – 255 першокурсників, які цьогоріч розпочинають свій освітній шлях. До свята також долучилися представники Берегівського університету імені Ференца Ракоці II, партнери з Центру професійної освіти міста Матесалка (Угорщина), консули Угорщини в Закарпатській області, місцеві посадовці та поважні гості з релігійних громад.
Святковий захід розпочався з урочистого внесення історичних прапорів Закарпаття, після чого відбулася екуменічна служба Божа. З проповіддю звернулися Андраш Коложі, декан Ужанського реформатського церковного округу; Петер Турзо, настоятель римо-католицької громади м. Чоп; Петер Скоропадський, греко-католицький священник із с. Паладь-Комарівці. Вони закликали до духовної єдності, наполегливості та віри у силу освіти.
У вітальному слові директор Центру професійної освіти імені Еде Егана Золтан Чірпак побажав учням, щоб новий навчальний рік став роком здобуття не лише знань, а й мудрості. «Нехай ці знання стануть для вас справжнім покликанням», – підкреслив він.
Канцлер Центру професійної освіти м. Матесалка Янош Рошташ наголосив на важливості єдності та довготривалої співпраці між навчальними закладами України та Угорщини. Він нагадав, що шість років тому, в перший рік партнерства, навчання почали лише 77 учнів, а нині понад тисячу молодих людей отримали конкурентоспроможну професійну освіту.
Консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Ференц Папп закликав молодь до наполегливої праці й наголосив на ролі середовища – як у навчальному закладі, так і в родині – у досягненні результату.
Особливою ноткою церемонії стало музичне вітання: пісню «Без тебе» виконали першокурсниці спеціальності «перукар» у супроводі викладача філологічного факультету університету Ракоці Сільвестра Ферку. Згодом учасники ансамблю «Добронські троянди» з народної школи мистецтв «Тюліпан Танода» виконали закарпатські народні пісні.
Ректор університету Ракоці Степан Черничко у своєму виступі підкреслив, що знання – це сила, яка залишається незмінною цінністю навіть у нестабільні часи. Він побажав студентам захопливого навчання, нових відкриттів та витримки.
Після цього першокурсники під проводом Єви Молнар урочисто склали присягу, а керівники навчальних закладів символічно прийняли їх до спільноти учнів – через рукостискання.
Президентка університету Ракоці Ільдіко Орос підсумувала 40-річну історію професійної освіти угорською мовою на Закарпатті, наголосивши на труднощах радянського періоду, кризах перших років незалежності України та суттєвому покращенні ситуації завдяки підтримці Угорщини. «Наше завдання – створити належні умови для навчання. А учні мають пам’ятати: немає нагороди без праці», – наголосила вона.
Завершився захід молитвами представників історичних церков, які просили Божого благословення для учнів, педагогів та всього угорського народу Закарпаття.
Погожі вихідні. Час активного відпочинку для містян. І без тихого полювання не обійтися. Тим паче, коли туман розмовляє із сонцем та принаймні на Ужгородщині у розпалі сезон збору грибів. Перший врожай – перші враження. Назбирати можете й Ви. Головне – іти в ліс зі світлими думками та оптимізмом. І дорога сама приведе до грибів…
У неділю в селі Малії Геївці Ужгородського району відбулося храмове свято. Як відомо, 15 серпня католики та греко-католики відзначають закінчення земного життя й вознесіння Діви Марії, тобто Успіння.
Цього дня на вірян у церкві чекав неабиякий сюрприз, а саме виставка світлин «Серцебиття на висоті» Андраша Береца про різноманітний світ дзвонів Карпатського басейну та історії угорців. Експозиція просто неба була влаштована за підтримки міністерства культури та інновацій Угорщини і Культурного агентства ім. Петефі у співпраці з громадською організацією Pro Cultura Subcarpathica.
Виставку вперше показали 8 травня в саду Угорського національного музею в Будапешті. Відтак у дусі національної єдності її представляють у всіх регіонах Карпатського басейну. На Закарпатті першою локацією експозиції Андраша Береца 5 червня стало Берегово.
«Я співак, оповідач. Як людина, котра шукає слова, що вимовляються вчасно, є зрозумілими та лунають далеко, уже досить давно, чого таїти, чіпляюся за звуки дзвонів. Піднімаюся на дзвіниці. Даремно мене кличуть: «Учителю, художнику, спускайтеся, обід готовий!». Бажаю дзвонареві, пастору, кантору смачного… Я б пішов, але дзвіниця мене не пускає. […] Ляжу тут, під дзвоном, на спину. […] Шукаю таємницю дзвона, знак життя дзвона – наші згасаючі свята, час, що минає. Тобто річні шари дзвонів – блиск на їхніх серцях. Те, що формує било дзвона з кожним звуком. Дзвін живе своїм билом. У темряві його мантії прекрасний матеріал поглиблюється та яскравішає – і не від малозначного слова, але від звуку дзвона. Саме там сяє, під бронзовим плащем, високо, глибоко всередині! І я виношу це сяйво через двері дзвіниці – завуальований блиск живих дзвонів», – ідеться на одному з панно Андраша Береца.
Голова Ужгородського районного осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), депутатка облради Лівія Балог, котру з Андрашем Берецом пов’язує багаторічна дружба, зазначила, що дуже рада, що ця фотовиставка представлена в Малих Геївцях на храмовому святі греко-католицької церкви, бо так її побачить багато людей.
– В останні десятиліття ми пізнали Андраша Береца як людину, яка чудово володіє словом, знає угорську культуру та несе її в кожен куточок Карпатського басейну й діаспори. Однак тепер ми також маємо можливість побачити, що він з неймовірним, унікальним ентузіазмом та цікавістю йде шляхом, яким ішли протягом останніх століть дзвони Карпатського басейну. Це відображає допитливість, завдяки якій ми можемо побачити на цій фотовиставці деякі з найвиразніших та найдалекосяжніших думок і фотографій, котрі Андраш здобув на дзвіницях Карпатського басейну.
Захід розпочався з богослужіння, яке очолили керівник Карачинського греко-католицького ліцею ім. Олександра Стойки Єнев Товт та священник малогеєвецької, великогеєвецької й концівської греко-католицької громади Дьордь Бензо. На свято завітали пастор місцевої реформатської церкви Іштван Надь, віряни з сусідніх сіл, а також із Тейглаша, Паладь Комарівців, Шишлівців, Палло, Ботфалви, Ратівців, Концова разом зі священниками Петром Скоропадським та Яношем Фюлепом. Були й віряни з нової української громади. Крім того, однокурсник отця Дьордя Бенца по семінарії, отець В’ячеслав, привіз свою родину та деяких вірян з гірського села Вільшинки.
Коли завершилася літургія, до присутніх звернулася координаторка громадської організації Pro Cultura Subcarpathica Христина Молнар. Вона зазначила, що після Берегова виставку Андраша Береца привезли до Малих Геївців – малої батьківщині відомого людвисара, майстра-дзвонаря Ференца Егрі. Адже його дзвони лунають не лише на дзвіницях церков Закарпаття, а й Угорщини, Словаччини, Чехії, Польщі, Болгарії, Індонезії і навіть Австралії та Америки.
Викладачка Дитячої школи мистецтв та творчості угорського народу «Туліпан танода» виконала пісню «Три дзвони» гурту «Корморан», а Олена Лошонці свій вірш «Ось біліє світанок», покладений на музику Йожефом Івашковичем.
Голова ГО Pro Cultura Subcarpathica, президентка Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, депутатка облради Ілдика Орос розповіла про Ференца Егрі, ливарника дзвонів, депутата чеського та угорського парламентів, а також про закриття в радянські часи ливарні дзвонів та греко-католицької каплиці, яка стала будинком культури. Відтак поділилася спогадами з дитинства про те, як віряни перехитровували систему, щоб провести храмове свято та відповідний бал.
– Прийняв дзвін сад реформатської церкви, молитовного дому вже не було. Думали, і церковної громади немає, але Малі Геївці щороку відзначали храмове свято в найближчу до Успіння неділю. На поклик дзвону люди з усього Закарпаття приїздили додому – чи то реформати, чи католики, – бо в Малих Геївцях храмове свято. Сьогоднішній день повертає цю мою юність як прекрасний спогад і зміцнює мою віру в те, що Бог з нами! Адже з того одного дзвона ми тепер можемо проводити святкову месу Успіння в Божому домі, храмове свято знову об’єднало малих і дорослих району. На мантії дзвонів написані слова: «Кличу живих, оплакую мертвих, розбиваю блискавки». Сподіваємося, дзвони, фото яких ми бачимо на виставці, проженуть темні хмари, що роблять наше життя гірким, і ми зможемо зустрічатися тут щороку.
Керівник Карачинського греко-католицького ліцею ім. Олександра Стойки Єнев Товт у своїй вітальній промові також торкнувся теми сили дзвона, що з’єднує небо і землю.
– Зараз ми стоїмо біля колиски сотень дзвонів, і це тішить. На жаль, Андраш Берец не зміг особисто бути присутнім на відкритті виставки в неділю, тому ми не мали можливості почути з його уст історії про пригоди під час фотозйомки. Але коли він був на Закарпатті кілька місяців тому, то відвідав Малі Геївці й бачив дзвіницю.
Отець Дьордь Бенцо, поки ми розглядали фотографії, наголосив, що, на його думку, для вірян дуже важливо брати участь не лише в духовних, а й наукових та культурних заходах.
– Я вважаю це важливим, і віряни також. Особливо виставки та речі, пов’язані зі дзвонами, оскільки село Малі Геївці відоме своєю колишньою ливарнею дзвонів. Тож ця виставка цінна для них, – підкреслив він, торкнувшись організаційних питань. Зокрема розповів, як вони домовилися з ГО Pro Cultura Subcarpathica про дату відкриття, чому обрали для неї Успіння Пресвятої Богородиці, яке є храмовим святом: цього дня більше вірян бере участь у богослужінні, є також гості. – Кількість парафіян коливається. У неділю богослужіння відвідують 30–40 осіб, але у свята зазвичай 60–70 сімей, тобто понад сто людей. Незважаючи на складні часи, храмове свято відіграє роль в об’єднанні родин: збираються рідні, розкидані по всьому Закарпаттю, приїжджають друзі та знайомі з сусідніх населених пунктів. На жаль, деякі з місцевих вірян наразі не мають можливості повернутися додому.
– Наріжний камінь цього храму заклали у 2002 році, а освятили з єпископом Міланом у 2016-му на свято Успіння, – розповів далі отець Дьордь Бенцо. – Церква була неоштукатурена, конструкція даху потребувала ремонту, оскільки під час будівництва для неї через обмежену фінансову підтримку використовувався неякісний листовий метал. Минулого та цього року завдяки підтримці Угорщини її замінили, церкву повністю оштукатурили, вежу та передню частину пофарбували.
Звуки дзвонів разом вібрують у радості та горі, у мирі та небезпеці; перетинаючи кордони, вони шукають і знаходять шлях до серця цілої нації. Так сталося й цього разу, коли мешканці Закарпаття переглядали фотографії, зроблені на iPhone Андрашем Берецом у Трансильванії, Секейському краї, Словацькій Верховині, Сербському Воєводині, Муравському краї, захоплюючись формами та візерунками, намальованими билами дзвонів протягом століть.
